Рішення

від 29.08.2024 по справі 922/2233/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" серпня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/2233/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Казенного підприємства "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод", м.Зміїв (адреса: 63404, Харківська область, м. Зміїв, вул. Зміївська, 29) до Акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря", м.Харків (адреса: 61001, м.Харків, вул.СВІТЛО ШАХТАРЯ, будинок 4/6) про стягнення 205117,59 грн без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

28.06.2024 року позивач - Казенне підприємство "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" про стягнення 205117,59 грн заборгованості за договором про надання робіт з ремонту двигунів 1Д12 №40/1013 від 21.10.2013 року, з яких: заборгованість за актом 52518,00 грн; інфляційні 132490,08 грн; 3% річних 15287,10 грн, пеня 4822,41 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.07.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/2233/24 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами.

16.07.2024 року представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№17971), в якому він просить суд в позові відмовити повністю, наполягаючи на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності.

16.07.2024 року представник відповідача надав до суду заяву про вступ у справу як представника (вх.№17992).

29.07.2024 року представник відповідача надав до суду клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (вх.№18964), в якому просить суд розглядати справу № 922/2233/23 у порядку загального позовного провадження, для правильного врегулювання спору.

31.07.2024 року представник позивача надав до суду заперечення проти переходу до розгляду за правилами загального позовного провадження (вх.№19204).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.08.2024 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

07.08.2024 року представник відповідача надав до суду заяву (вх.№19915), в якій просив суд застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог.

12.08.2024 року представник відповідача надав до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№20229).

22.08.2024 року представник відповідача надав до суду клопотання про витребування доказів (вх.№21147), в якому просить суд витребувати у Казенного підприємства «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод» Договір про надання робіт з ремонту двигунів №40/1013 від 21.10.2013 р., Акт виконаних робіт від 30.09.2014 р., Акт готової продукції. Крім того, відповідач зазначає, що не має оригіналів доказів, доданих до позовної заяви, тому не може підтвердити або спростувати наявність заборгованості.

Надані документи прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.08.2024 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів.

Представник позивача своїм правом не скористався та відповідь на відзив не надав.

Згідно з ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ст.248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження не більше 60 днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

21.10.2013 року між Казенним підприємством "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" (далі - позивач/виконавець) та Акціонерним товариством "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" (далі - відповідач/замовник) було укладено договір про виконання робіт по ремонту техніки №40/1013 (далі - договір).

Відповідно до п.1.1 договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов`язок по виконанню власними силами капітального ремонту, що належать замовнику двигунів 1Д12 в кількості двох одиниць, далі "Двигун". Перелік робіт визначається нормативно-технічною документацією по ремонту та обслуговуванню двигунів Д12. Виконавець гарантує належну роботу двигуна протягом 6 місяців з підписання сторонами Акта приймання-передачі виконаних робіт.

Пунктом 2.1 договору визначено, що вартість капітального ремонту двигуна визначається по результатам дефектації двигуна та фіксується в калькуляції, яка є невід`ємною частиною договора.

Замовник здійснює розрахунок за ремонт двигуна шляхом перерахунку попередньої оплати на розрахунковий рахунок виконавця в розмірі 50% вартості ремонту, визначеної калькуляцією (п.2.2 договору).

Відповідно до п.2.3. договору кінцевий розрахунок здійснюється по факту виконаних робіт, підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт та отримання рахунка-фактури від виконавця, шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами Акта приймання-передачі виконаних робіт.

Датою закінчення робіт вважається дата підписання сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт (п.3.2. договору).

Відповідно до п.8.6. договору у разі порушення строків оплати замовних зобов`язується сплатити виконавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ, дійсної в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платіжа, за кожний день прострочки оплати.

Як стверджує позивач, він виконав роботи за договором №40/1013 на суму 52518,00 грн, що підтверджено актом виконаних робіт та актом готової продукції від 30.09.2014 року (а.с.4).

Отже, за твердженнями позивача, у відповідності до п. 2.3 відповідач повинен був розрахуватись за виконані роботи протягом 10 банківських днів після підписання акту виконаних робіт. Таким чином, заборгованість за договором №40/1013 з 15.10.2014 є простроченою.

Крім того, у зв`язку із порушення відповідачем строків оплати за отримані послуги, позивач нараховує відповідачу інфляційні у розмірі 132490,08 грн, 3% річних у розмірі 15287,10 грн та пеню у розмірі 4822,41 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з ч.1 ст.843 ЦК України у договорі підряду встановлюється ціна роботи або спосіб її визначення.

Відповідно до чч.1,3 ст.844 ЦК України ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін.

Відповідно до ст.846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом, позивач виконав роботи за договором №40/1013 на суму 52518,00 грн, що підтверджується актом виконаних робіт та актом готової продукції від 30.09.2014.

При цьому суд зазначає, що Замовник та Виконавець ствердили підписами зазначений Акт без будь-яких зауважень зі сторони Замовника.

Доказів пред`явлення Замовником заперечень щодо якості та обсягів виконаних робіт або відмови останнього від приймання даних робіт та підписання Акту, а також претензій щодо повного та належного виконання Виконавцем умов Договору, до суду не надходило.

Проте, станом на момент розгляду справи вартість виконаних та прийнятих робіт за договорами відповідно до наданого акту відповідачем не оплачена.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що прийняті на себе зобов`язання з виконання робіт позивачем виконано у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в Акті виконаних робіт, а Замовником, у свою чергу, прийнято роботи без будь-яких зауважень, разом з тим у строки визначені Договором виконані роботи Замовником не оплачені.

З огляду на викладене, позовні вимоги є обґрунтованими.

Згідно з ч.1 ст.854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Як вбачається з положень п.2.3. договору кінцевий розрахунок здійснюється по факту виконаних робіт, підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт та отримання рахунка-фактури від виконавця, шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами Акта приймання-передачі виконаних робіт.

Разом з тим, відповідачем, у відзиві на позовну заяву (вх.№17971 від 16.07.2024) та заяві (вх.№19915 від 07.08.2024), зазначено щодо спливу строку позовної давності та заявлено про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до спірних правовідносин.

Положеннями ст.267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно зі ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язують його початок.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.

Згідно з ст.257 ЦК України загальний строк позовної давності для захисту порушеного права встановлено тривалістю у три роки.

Також, відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частинами 4, 5 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, та буде встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту (відповідну правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14).

Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: має юридичний склад; означає сплив строку; має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; застосовується лише за ініціативою сторони спору.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Дана позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 10.04.2019 року у справі № 6/8-09, від 04.06.2018 року у справі № 920/225/17, від 25.01.2018 року у справі № 910/7394/17.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Позивач в позовній заяві жодним чином не обґрунтував причини пропуску строку позовної давності для звернення з даним позовом.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Тлумачення частин 1 та 5 статті 261 ЦК України свідчить про необхідність розрізняти початок перебігу позовної давності (момент виникнення права на захист) залежно від виду предмету, підстав та вимог позову.

Позовна давність за зобов`язанням із визначеним або невизначеним строком виконання не передбачає оцінки такого суб`єктивного критерію, як встановлення моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, у такому разі початок перебігу позовної давності обумовлюється виникненням у кредитора права на вимогу від боржника виконання зобов`язання та/або після спливу строку виконання відповідного зобов`язання, встановленого договором.

Отже, для правильного визначення строку початку перебігу позовної давності за зобов`язаннями, а відтак і закінчення такого строку, визначальним для суду є, зокрема, встановлення суті позовних вимог, та чи й пов`язані такі вимоги із виконанням/невиконанням зобов`язання, та чи визначений/не визначений строк виконання за зобов`язаннями, чи невизначений/визначений моментом вимоги, і в разі визначення моментом вимоги встановити день, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про таке виконання зобов`язання (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.03.2023 року у справі №910/13/21).

З урахуванням вище встановленого, сторони у добровільному порядку пов`язали строк оплати саме з підписанням належним чином оформленого акту виконаних робіт.

Тобто, сторони визначили конкретний строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати коштів за виконані позивачем роботи та визначили з якого моменту виконавець має право звернутись за захистом свого порушеного права.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Згідно з ч.5 ст.261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У таких правовідносинах перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконано.

Як встановлено судом вище, роботи по Договору виконані 30.09.2014 (Акт виконаних робіт від 30.09.2014).

За змістом п.2.3. договору кінцевий розрахунок здійснюється по факту виконаних робіт, підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт та отримання рахунка-фактури від виконавця, шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами Акта приймання-передачі виконаних робіт.

Таким чином, зобов`язання по оплаті виконаних робіт підлягало виконанню в строк до 14.10.2014 включно.

Крім того, в позовній заяві позивач зазначає, що заборгованість за договором є простроченою з 15.10.2014 року.

Тобто, позивач дізнався про порушення свого права через 10 банківських днів після підписання акту виконаних робіт, тобто 15.10.2014 що відповідає положенням частини першої статті 261 ГПК України.

Аналогічний підхід в обрахуванні дати початку перебігу строку позовної давності у подібних правовідносинах саме з моменту виявлення порушення та складення відповідного акту наведено у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 466/9977/16-ц (провадження № 61-16315св18).

Відтак, прострочення виконання зобов`язання за Договором і строк позовної давності, починає відлік з 15.10.2014. Тому загальний строк позовної давності у 3 роки щодо вимоги про оплату за Договором сплив 15.10.2017.

За приписом ч.5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду України у справі №907/1214/13 від 23.12.2014 та у постанові Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 414/24/16-ц.

Як вже зазначалось судом, позивач жодним чином не обґрунтував поважність причин пропущення позовної давності.

Отже, враховуючи наведене, загальну позовну давність тривалістю у три роки та факт звернення позивача з даним позовом до суду 28.06.2024 (що підтверджується штампом вхідної кореспонденції канцелярії суду), суд дійшов висновку про сплив позовної давності щодо заявлених позивачем вимог.

В силу ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Казенного підприємства "Зміївський ремонтний енергомеханичний завод" до Акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" про стягнення заборгованості за договором про надання робіт з ремонту двигунів 1Д12 №40/1013 від 21.10.2013 року за актом у розмірі 52518,00 грн задоволенню не підлягають, у зв`язку з пропуском загального строку позовної давності, про що було заявлено відповідачем у справі, а також зважаючи на відсутність поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду.

Щодо вимог позивача про стягнення 132490,08 грн - інфляційних втрат, 15287,10 грн - 3% річних та 4822,41 грн - пені, то суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з положеннями ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат, процентів річних та пені є похідними від основної вимоги, тому, з огляду на те, що суд відмовив у задоволенні основної позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за виконані роботи у сумі 52518,00 грн, у суду відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення цих нарахувань.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з урахуванням фактичних обставин справи та наведених норм законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, відповідно до яких судові витрати покладаються на позивача, у зв`язку з відмовою в позові.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232-233, 236-238, 240-241, 247, 251, 252 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "29" серпня 2024 р.

СуддяК.В. Аріт