Рішення

від 26.08.2024 по справі 922/1238/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2024м. ХарківСправа № 922/1238/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Колесніченко О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК Хлібопродукт", с. Липчанівка, Харківська обл. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроресурс", с. Бабаї, Харківська обл. про стягнення 852918,31 грн. за участю представників учасників справи:

позивача - Курило М.М.,

відповідача - Кравець В.М.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "АПК Хлібопродукт", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроресурс", відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь за Специфікацією № 1 від 18.11.2021 інфляційне збільшення в сумі 6595,58 грн, 3% річних в сумі 13198,57 грн; за Специфікацією № 2 від 22.11.2021 інфляційне збільшення в сумі 685469,33 грн, 3% річних в сумі 127878,54 грн; за Специфікацією № 4 від 23.12.2021 інфляційне збільшення в сумі 16480,00 грн, 3% річних в сумі 3296,29 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо повної та своєчасної поставки позивачу товару за договором поставки №13-СЗ від 18.11.21. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 17.04.2024 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

У судовому засіданні 26.08.2024 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечував повністю, просив суд в його задоволенні відмовити. Свої заперечення проти позову обґрунтовує тим, що протягом строку дії договору поставки, тобто до 31.12.2022 року ТОВ "АПК Хлібопродукт" взагалі не зверталось з вимогами щодо повернення коштів або здійснення поставки. Всі дії позивача однозначно свідчили про намір отримати товар, а не повернути гроші.

Крім того, відповідач вказує, що військові дії, розпочаті 24.02.2022 на території України є загальновизнаною обставиною непереборної сили, що, зокрема, засвідчила Торгово-промислова палата України у своєму загальному офіційному листі від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, розміщеному на її офіційному вебсайті. Вказаним листом ТПП України засвідчила, що військова агресія Російської Федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Відповідно до Кодифікатора адміністративно-територіальних одиниць та територій територіальних громад, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 26 листопада 2020 року № 290 (в редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 12 січня 2021 року № 3) село Липчанівка Ізюмського району Харківської області відноситься до Куньєвської сільської територіальної громади. Відповідно до "Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, Куньєвська сільська територіальна громада в період 24.02.2022 по 26.02.2022 знаходилась в зоні активних бойових дій. Куньєвська сільська територіальна громада відповідно до вищезазначеного Переліку знаходилась в окупації з 26.02.2022 р. по 11.09.2022. У період з 24.02.2022 по 15.09.2022 внаслідок активних бойових дій у ТОВ "Украгроресурс" не було доступу до ключових майнових активів, трудових ресурсів, що територіально розташовані в місті Ізюм та місті в Харкові. Підприємство призупиняло свою роботу відповідно до наказу про призупинення від 28.02.2022.

Також, як зазначає відповідач, під час проведення активних бойових дій в м. Ізюмі Харківської області, в оточенні міста та під час знаходження у місті незаконних збройних формувань РФ, було знищено основні виробничі потужності ТОВ "Украгроресурс", які складають цілісний майновий комплекс із замкнутим виробничим циклом. Відповідач вказує, що товар - мінеральне добриво Яра Міла NPK 7-20-28 знаходився на складі, але позивач з`явився за товаром лише в лютому місяці 2022 року, а саме 24 лютого. ТОВ "АПК Хлібопродукт" 24.02.2022 забрало добрива лише частково - один вагон. З початком бойових дій в Україні ТОВ "АПК Хлібопродукт" припинило отримувати товар, цей товар знаходився на складі. Відповідач наполягає, що залишений на складі товар (один вагон), що ТОВ "АПК Хлібопродукт" відмовились забирати, що підтверджується заявою свідка. Також вважає, що застосовувати висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, на яку посилається позивач в даній справі неможливо, оскільки правовідносини в даній справі та у справі, що розглядала Велика Палата є різними.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

18.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АПК Хлібопродукт", позивач, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгроресурс", відповідач, укладено договір поставки № 13-СЗ.

Факт укладання даного договору сторонами не заперечується.

В межах укладених специфікацій, що містять в собі всі умови поставки товару та оплати, ТОВ "АПК Хлібопродукт" було здійснено 100% передплату за товар, але товар не був поставлений, передплата ТОВ "Украгроресурс" не повернена.

Зазначені обставини стали предметом розгляду позову у справі № 922/2802/23.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.09.2023 у справі № 922/2802/23 позов ТОВ "АПК Хлібопродукт" задоволено, стягнуто з ТОВ "Украгроресурс" на користь позивача 2649854,33 грн попередньої оплати та 39747,81 грн судового збору.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 у справі № 922/2802/23 апеляційна скарга ТОВ "Украгроресурс" залишена без задоволення, і рішення Господарського суду Харківської області від 19.09.2023 залишено без змін.

Рішення Господарського суду Харківської області від 28.09.2023 у справі № 922/2802/23 набрало чинності 13.12.2023.

Грошові кошти в сумі 1000000,00 грн. ТОВ "Украгроресурс" повернуло після винесення постанови апеляційною інстанцією у судовій справі 22.12.2023, що підтверджується випискою АТ "Ощадбанк" за 22.12.2023.

В межах виконавчого провадження, відкритого приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Нелюба М.Л. 29.12.2023 № 73693287, грошові кошти було стягнуто в примусовому порядку з ТОВ "Украгроресурс" наступним чином: грошові кошти в сумі 945666,41 грн., відповідно до виписки АТ "Укрексімбанк" від 06.03,2024; грошові кошти в сумі 743935,73 грн., відповідно до виписки АТ "Укрексімбанк" від 06.04.2024.

Відповідно до специфікації № 2 від 22 листопада 2021 р. товар не був поставлений на суму 2045185,23 грн. Термін поставки товару: грудень 2021 року. Отже, прострочення грошового зобов`язання з повернення грошових коштів передплати на суму 2045185,23 грн. виникло з 01.01.2022. Повернення згідно виписки банку від 22.12.2023 - сума 1000000,00 грн, повернення згідно виписки банку від 06.03.2024 - сума 945666,41 грн. повернення, повернення згідно виписки банку від 06.04.2024 - сума 99518,82 грн. повернення.

Відповідно до Специфікації № 4 від 23 грудня 2021 р. товар не був поставлений на суму 48510,01 грн. Строк поставки товару: січень 2022 року. Отже, прострочення грошового зобов`язання з повернення грошових коштів передплати на суму 48510,01 грн. виникло з 01.02.2022. Повернення згідно виписки банку - 06.04.2024

Відповідно до Специфікації № 1 від 18 листопада 2021 р. товар не був поставлений на суму 556159,08 грн. 14.06.2023 позивач, на адресу відповідача вдруге надіслав вимогу/претензію за вих. № 16/06-01 від 13.06.2023, в якій вдруге просив відповідача у семиденний строк невідкладно вжити належних заходів для постачання оплаченого позивачем товару, але не пізніше 22.06.2023 або повернути позивачу грошові кошти. Отже, прострочення грошового зобов`язання з повернення грошових коштів передплати на суму 556159,08 гри. виникло з 23.06.2023. Повернення згідно виписки банку - 06.04.2024.

Через порушення відповідачем умов договору щодо строків поставки товару, позивачем нараховано останньому за специфікацією № 1 від 18.11.2021 інфляційне збільшення в сумі 6595,58 грн, 3% річних в сумі 13198,57 грн; за специфікацією № 2 від 22.11.2021 інфляційне збільшення в сумі 685469,33 грн, 3% річних в сумі 127878,54 грн; за специфікацією № 4 від 23.12.2021 інфляційне збільшення в сумі 16480,00 грн, 3% річних в сумі 3296,29 грн.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Суд вважає нарахування позивачем процентів річних та інфляційних втрат правомірним, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України. Так, право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

У постанові Великої палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 зазначено, що правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Щодо посилань відповідача про те, що викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 висновки не можна застосовувати, судом не приймаються, оскільки суд приходить до висновку про те, що даному випадку справи є аналогічні. З огляду на таке, суд не вбачає законних підстав для відмови в задоволенні позову з цих підстав.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що підставою для відмови в позові, в даному випадку, повинно слугувати те, що волевиявлення покупця змінилось, тобто спочатку покупець однозначно обрав варіант правової поведінки - отримання оплаченого товару (здійснення поставки), а потім покупець відмовився отримувати товар та просив відповідача повернути грошові кошти (передоплату), з огляду на наступне.

Суд зазначає, що згідно п.4 ст.75 ГПК України - обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі ( за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії .

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Аналогічні положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Враховуючи викладене, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду Харківської області від 28.09.2023 у справі №922/2802/23, яке набрало законної сили, щодо стягнення на користь позивача попередньої оплати, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.

На підтвердження своєї позиції відповідач надав до суду Заяву свідка від 01 травня 2024 року (а.с. №54), якою обгрунтовує факт того, що позивач з початком бойових дій в Україні припинило отримувати товар, який знаходився на складі, оскільки ОСОБА_1 дав вказівку товар не забирати, а вимагати повернення грошей за нього.

Суд не приймає вищевказані посилання відповідача з огляду на те, що предметом даного спору не є оцінка дій позивача стосовно правомірності його правової поведінки під час виконання поставки, так як усі ці дії позивача (отримання чи відмова отримання товару) були предметом розгляду у попередньому процесі, а саме у справі №922/2802/23.

Відтак, правомірність дій позивача щодо повернення передплати за непоставлений товар підтверджена у рішенні Господарського суду Харківської області від 28.09.2023 у справі №922/2802/23, яке набрало законної сили. Отже, відомості, які вказані в заяві свідка від 01 травня 2024 року (а.с. №54), є такими, що не впливають на винесення рішення по даній справі.

Щодо посилань відповідача на форс-мажорні обставини, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Аналогічні положення містяться у частині 2 статті 218 ГК України.

Положеннями частини 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Системний аналіз змісту зазначених положень свідчить, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17.

У відзиві на позовну заяву ТОВ "Украгроресурс", як на підставу відсутності своєї вини, посилається на форс-мажор, а саме: на початок збройної агресії РФ проти України.

Водночас, чинним законодавством передбачені особливості правового регулювання відповідальності особи за умови настання форс-мажору та підтвердження його настання.

При наявності форс-мажорних обставин сторона, яка попала під дію таких обставин, зобов`язана у встановлений строк письмово повідомити про це контрагента і надати відповідні докази (сертифікат Торгово-промислової палати України).

Невиконання цієї вимоги позбавляє сторону права посилатись у подальшому на форс-мажорні обставини.

Верховний Суд у складі колегії суддів касаційного господарського суду у постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 дійшов до таких правових висновків:

- повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору;

- водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Відповідач від початку настання обставин непереборної сили (форс-мажору) не повідомив позивача про настання таких обставин.

З огляду на це, несвоєчасне повідомлення відповідачем позивача про форс-мажорні обставини позбавляє першого права посилатися на ці обставини, як на підставу звільнення від відповідальності.

Крім того, суд звертає увагу на те, що у специфікації №2 від 22 листопада 2021 року до договору №13-С3 від 18 листопада 2021 р (а.с. №34) термін поставки - грудень 2021 року, тобто до початку збройної агресії РФ проти України. У специфікації №4 від 21 грудня 2021 року до договору №13-С3 від 18 листопада 2021 р (а.с. №35) термін поставки - січень 2021 року, тобто до початку збройної агресії РФ проти України.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає, що вказаний розрахунок є арифметично вірним.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов про задоволення позову, як обґрунтованого, підтвердженого доданими до матеріалів справи доказами та не спростованого відповідачем.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 129 ГПК України, у зв`язку з чим судовий збір у розмірі 12793,77 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530, 610, 612, 625, 693 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроресурс" (Харківська обл., Ізюмський р-н, с. Липчанівка, вул. Миру, 1, 64331, ЄДРПОУ 34136340) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК Хлібопродукт" (62403, Харківська обл., Харківський р-н, селище міського типу Бабаї, вул. Островського, буд. 50, ЄДРПОУ 32227053) за Специфікацією № 1 від 18.11.2021 інфляційне збільшення в сумі 6595,58 грн; 3% річних в сумі 13198,57 грн; за Специфікацією № 2 від 22.11.2021 інфляційне збільшення в сумі 685469,33 грн; 3% річних в сумі 127878,54 грн; за Специфікацією № 4 від 23.12.2021 інфляційне збільшення в сумі 16480,00 грн; 3% річних в сумі 3296,29 грн; витрати по сплаті судового збору в сумі 12793,77 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, або до суду першої інстанції відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "29" серпня 2024 р.

СуддяЛ.В. Шарко