Постанова

від 28.08.2024 по справі 761/10434/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/10434/23 Головуючий у суді І інстанції Матвєєва Ю.О.

Провадження № 22-ц/824/8979/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою дочірнього підприємства «Транссоюз» товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранс» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 січня 2024 року у справі за позовом дочірнього підприємства «Транссоюз» товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранс» до ОСОБА_1 , приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

в с т а н о в и в:

У березні 2023 року дочірнє підприємство «Транссоюз» товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранс» (далі - ДП «Транссоюз» ТОВ «Автотранс») звернулося до суду з вказаним вище позовом, обґрунтовуючи його тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), яка мала місце 26 липня 2022 року на автодорозі у Львівському районі Львівської області з вини ОСОБА_1 , який керував автомобілем «ВАЗ 21063» д.н.з. НОМЕР_1 , було пошкоджено належний йому на праві власності транспортний засіб «MAN TGS 26 440», д.н.з НОМЕР_2 , що призвело до завдання матеріальних збитків.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована у приватному акціонерному товаристві «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (далі - ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»)за полісом № ЕР-208051566.

Згідно рахунку фактури і акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ТР-0000002 від 26 січня 2023 року ТОВ «Техремонт» були проведені ремонтні роботи пошкодженого транспортного засобу позивача, загальна вартість яких склала 357 245,92 грн.

ДП «Транссоюз» ТОВ «Автотранс» просило стягнути з ОСОБА_1 та ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на його користь заподіяну матеріальну шкоду, пов`язану з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, розмір якої становить 357 245,92 грн, оскільки страхова компанія безпідставно відмовила у страховій виплаті.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем, попри готовність страхової компанії переглянути своє рішення про відмову у страховій виплаті за умови надання на огляд пошкодженого транспортного засобу, було порушено пункт 33.3 статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) щодо обов`язку збереження пошкодженого транспортного засобу у такому стані, в якому він знаходився після ДТП, до огляду представником страховика. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 405/5159/15-ц. Відповідно до пункту 37.1.3 статті 37 вказаного Закону № 1961-IV дана обставина призвела до неможливості визначення страховиком заподіяної шкоди, а отже у задоволенні позовних вимог як до страховика, так і до страхувальника слід відмовити.

Не погоджуючись із цим судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував обов`язку ОСОБА_1 як винної особи відшкодувати потерпілому майнову шкоду, заподіяну в результаті його протиправних дій, та не навів правових підстав для звільнення винуватця ДТП від обов`язку відшкодувати шкоду (збитки).

ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», будучи страховиком останнього, повинно нести відповідальність у межах ліміту відповідальності за полісом страхування, який становить 130 000,00 грн, і підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, передбачені статтею 37 Закону № 1961-IV, відсутні.

З метою отримання страхового відшкодування ДП «Транссоюз» ТОВ «Автотранс» направило страховику повідомлення про ДТП, заяву про страхове відшкодування потерпілому та інші заяви. Таким чином відповідач був обізнаний з обставинами ДТП та мав всі об`єктивні дані для оцінки розміру завданої потерпілому шкоди, однак безпідставно відмовив у виплаті страхового відшкодування. При цьому страхова компанія з часу отримання першого звернення позивача 06 вересня 2022 року мала достатньо часу для огляду транспортного засобу, але не скористалася своїм правом, а відвідання позивача представником страховика відбулося вже поза межами 10-денного строку для огляду, що підтверджується актом від 24 листопада 2022 року.

Згідно звіту про оцінку № 116/22 автотоварознавчого дослідження транспортного засобу, складеного 12 серпня 2022 року оцінювачем ОСОБА_2 на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «MAN TGS 26 440», д.н.з НОМЕР_2 , необхідного для усунення пошкоджень, отриманих у ДТП, без урахування фізичного зносу складає 357 245, 92 грн, а вартість матеріального збитку, завданого власнику цього транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу - 130 154,44 грн.

Правова позиція Верховного Суду, наведена судом першої інстанції, не є актуальною на час ухвалення оскаржуваного рішення. Актуальна правова позиція міститься у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 756/3004/18, зміст якої зводиться до того, що підставою для відмови у відшкодуванні шкоди визнаються не будь-які порушення регламентованої Законом № 1961-ІV процедури, а лише ті, що призвели до неможливості встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для здійснення виплат і визначення їх розміру.

Тому саме по собі незбереження пошкодженого транспортного засобу не позбавляло страховика можливості встановити факт ДТП, причини та обставини її настання і розмір заподіяної шкоди за наданими позивачем документами, в тому числі самостійно визначити розмір збитків, взявши за основу відомості, які містилися у висновку автотоварознавчого дослідження, наданого позивачем, або здійснити запит до правоохоронних органів щодо отримання необхідної інформації, зокрема протоколу огляду місця події та транспортних засобів, у яких фіксуються всі механічні пошкодження, спричиненні зіткненням автомобілів.

В матеріалах справи відсутні посилання відповідачів на те, що вони не погоджуються з фактом настання ДТП чи виною в її скоєнні страхувальником, тоді як страховик відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування з формальних підстав, а саме не збереження після ДТП транспортного засобу до моменту його огляду страховою компанією. Натомість, розмір заподіяної шкоди (збитків) позивач підтвердив належним доказам - звітом про оцінку автотоварознавчого дослідження транспортного засобу, а також надав докази проведеного відновлювального ремонту, а саме акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) і рахунок фактуру № ТР-0000002 від 26 січня 2023 року, платіжне доручення № 6566 від 11 квітня 2023 року про сплату вартості ремонту.

На думку ДП «Транссоюз» ТОВ «Автотранс», судом першої інстанції зроблений хибний висновок стосовно порушення ним вимог пункту 33.3 статті 33 Закону № 1961-IV, оскільки з часу коли страховик дізнався про факт ДТП - 06 вересня 2022 року і до часу коли його представник відвідав позивача - 24 листопада 2022 року минуло більше ніж 10 робочих днів і страхова компанія мала достатньо часу для огляду пошкодженого транспортного засобу. Крім того, в матеріалах справи наявний лист позивача від 31 жовтня 2022 року, отриманий страховиком 08 листопада 2022 року, у якому ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»повідомлялося про можливість проведення огляду транспортного засобу. Однак, з часу отримання цього повідомлення і до часу коли представник страхової компанії відвідав позивача та склав акт про недопуск від 24 листопада 2022 року минуло 12 робочих днів, що є більшим періодом ніж встановлений пунктом 33.3 статті 33 Закону № 1961-IV. Тобто, у момент складення представником відповідача акту про недопуск до огляду у позивача вже були всі правові підстави ремонтувати пошкоджений транспортний засіб, який фактично був відремонтований тільки у січні 2023 року.

З огляду на вищевикладене позивач вважає, що ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» зобов`язане сплатити на його користь вартість матеріального збитку з урахування фізичного зносу в межах суми страхового ліміту, що становить 130 000,00 грн, а ОСОБА_1 як винуватець ДТП - різницю між розміром відновлювального ремонту транспортного засобу та страховим відшкодуванням, що становить суму 227 245,92 грн (357 245,92 грн - 130 000 грн).

У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» в особі представника - адвоката Пилипця А.Ю. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення в частині заявлених вимог до страховика - без змін, посилаючись на те, що доводи позивача є безпідставними, оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку наявним доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Свої заперечення обґрунтовує тим, що ДП «Транссоюз» ТОВ «Автотранс» не було виконано належним чином обов`язок, передбачений пунктом 33.3 статті 33 Закону № 1961-IV, а саме не надано можливості страховику провести огляд пошкодженого транспортного засобу «MAN TGS 26 440», д.н.з НОМЕР_2 , що згідно пункту 37.1.3 статті 37 цього Закону є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування. Вказане узгоджується з висновками, які викладені у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 405/5159/15 та від 28 лютого 2018 року у справі № 570/1668/16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19).

Відповідач звертає увагу, що страховик виплачує страхове відшкодування, яке визначається як вартість відновлювального ремонту із врахуванням фізичного зносу транспортного засобу (матеріальний збиток). Сума у розмірі 357 245,92 грн, яку позивач просив стягнути солідарно із відповідачів, не є матеріальним збитком транспортного засобу, а є вартістю його відновлювального ремонту, про що також вказано у наданому позивачем звіті № 116/22 від 12 серпня 2022 року. Таким чином, позивач не вправі вимагати солідарного стягнення з відповідачів вартості ремонту транспортного засобу у заявленому розмірі, оскільки положеннями статті 29 Закону № 1961-IV прямо передбачено обмеження щодо страхового відшкодування, яке полягає у відшкодуванні розміру матеріального збитку (вартість відновлювального ремонту із урахуванням фізичного зносу), а не вартості ремонту (вартості відновлювального ремонту).

Окрім цього, ліміт відповідальності страховика обмежується страховою сумою за договором страхування за мінусом франшизи, яка не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Відповідно до полісу № ЕР-208051566 страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, становить 130 000,00 грн, франшиза - 2 600,00 грн. Отже, ліміт відповідальності ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» становить 127 400,00 грн та більше цієї суми із нього, у будь-якому разі, не може бути стягнуто. При цьому законодавство України не передбачає солідарного обов`язку страховика та страхувальника щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП потерпілому, а тому пред`явлення позивачем вимоги про стягнення усієї шкоди солідарно із відповідачів є таким, що не відповідає положенням закону та правовим висновкам Верховного Суду.

ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу вказав, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, а тому підстави для його скасування відсутні.

Додатково звертає увагу на те, що у звіті про оцінку № 116/22 автотоварознавчого дослідження транспортного засобу від 12 серпня 2022 року оцінювачем ОСОБА_2 окремо визначено вартість ремонту транспортного засобу після ушкодження в ДТП, яка становить 357 245,92 грн, та матеріальний збиток, завданий його власнику, який визначений з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу і складає 130 154,44 грн. Відтак, з урахуванням висновків Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року в справі № 642/4558/16-ц та у постанові від 26 червня 2018 року в справі № 712/2274/15-ц просить вирішити питання лише про стягнення матеріальних збитків з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу в сумі 130 154,44 грн.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Руденко В.М. підтримав апеляційну скаргу та доводи, викладені в ній, просив скасувати рішення місцевого суду та задовольни позов.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, ОСОБА_1 причини неявки до суду не повідомив, представник ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» - адвокат Пилипець А.Ю.надіслав на електрону пошту Київського апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням у щорічній відпусті.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.

Верховним Судом неодноразово зазначалось, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору (питання) у відповідному судовому засіданні без участі особи, яка не з`явилась (статті 240 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини також наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04).

За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Виходячи з наведеного, колегія суддів у межах своїх повноважень дійшла висновку про визнання неявки представника відповідача в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи, та з огляду на те, що ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» належним чином повідомлене про судове засідання у справі, а до клопотання про відкладення розгляду справи адвокат Пилипець А.Ю. не надав доказів на підтвердження його перебування у щорічній відпусті, з урахуванням того, що у відзиві на апеляційну скаргу той же адвокат просив суд апеляційної інстанції в разі його неявки у судове засідання розгляд справи проводити без його участі, на підставі статей 369, 372 ЦПК України ухвалила залишити без задоволення подане клопотання про відкладення судового засідання та проводити розгляд справи за відсутності цього учасника справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника позивача в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також заперечень відзивів на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнитиз таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до постанови Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 20 жовтня 2022 року у справі № 446/1397/22 ОСОБА_1 визнано винним за фактом скоєння ДТП, яка відбулася 26 липня 2022 року на 516 км + 210 м автодороги Київ-Чоп, наслідком якої стало пошкодження автомобіля «MAN TGS 26 440», д.н.з НОМЕР_2 , та притягнуто його до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП у вигляді штрафу.

Згідно із звітом про оцінку № 116/22 автотоварознавчого дослідження транспортного засобу, складеного 12 серпня 2022 року суб`єктом оціночної діяльності - СПД « ОСОБА_3 » за результатом проведеної 27 липня 2022 року оцінки на замовлення власника транспортного засобу «MAN TGS 26 440», д.н.з НОМЕР_2 , - ДП «Транссоюз» ТОВ «Автотранс», вартість ремонту цього транспортного засобу після ушкодження в ДТП складає 357 245,92 грн, а матеріальний збиток, завданий його власнику - 130 154,44 грн.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , як водія автомобіля «ВАЗ 21063» д.н.з. НОМЕР_1 , на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» згідно з договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-208051566 від 07 лютого 2022 року, відповідно до якого ліміт відповідальності (страхова сума) за шкоду, заподіяну майну одного потерпілого, становить 130 000,00 грн, франшиза -2 600,00 грн.

06 вересня 2022 року ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» отримало засобами поштового зв`язку заяву позивача про виплату страхового відшкодування з додатками.

14 вересня 2022 року представником страхової компанії на адресу підприємства було надіслано листа щодо надання для огляду пошкодженого транспортного засобу «MAN TGS 26 440», д.н.з НОМЕР_2 , з метою визначення матеріального збитку.

26 вересня 2022 року страховик надіслав на адресу позивача листа про відмову у страховій виплаті з підстав неможливості встановити розмір заподіяної шкоди з огляду на ненадання потерпілим транспортного засобу для проведення огляду.

31 жовтня 2022 року позивач у відповідь на лист відповідача від 14 вересня 2022 року надіслав на адресу страхової компанії листа, у якому зазначив місце перебування пошкодженого транспортного засобу. Вказаний лист відповідачем отримано 08 листопада 2022 року.

24 листопада 2022 року спеціалістом відділу врегулювання ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» - ОСОБА_4 було складено акт про те, що станом на 24 листопада 2022 року автомобіль «MAN TGS 26 440», д.н.з НОМЕР_2 , для огляду не наданий.

06 грудня 2022 року страховик надіслав на адресу ДП «Транссоюз» ТОВ «Автотранс» листа про відсутність підстав для перегляду прийнятого рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування та можливість перегляду такого рішення в разі надання підприємством представнику страхової компанії транспортного засобу для огляду та фіксації пошкоджень.

26 січня 2023 року ДП «Транссоюз» ТОВ «Автотранс» та ТОВ «Техремонт» було підписано акт № ТР-0000002 здачі-прийняття робіт (надання послуг) з ремонту автомобіля «MAN TGS 26 440».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог як до страховика, так і до винуватця ДТП, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем, попри готовність страхової компанії переглянути своє рішення про відмову у страховій виплаті за умови надання на огляд пошкодженого транспортного засобу, було порушено пункт 33.3 статті 33 Закону № 1961-IV щодо обов`язку збереження пошкодженого транспортного засобу у такому стані, в якому він знаходився після ДТП, до огляду представником страховика, що згідно пункту 37.1.3 статті 37 цього Закону є належною підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У справі, яка переглядається, спір виник щодо відшкодування ДП «Транссоюз» ТОВ «Автотранс» шкоди, завданої пошкодженням його автомобіля під час ДТП, винним у скоєнні якого є ОСОБА_1 .

Позовні вимоги заявлені до відповідачів як солідарних боржників, а саме до ОСОБА_1 як страхувальника та ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»як страховика згідно з полісом.

Позивач вважав, що у відповідачів є солідарний обов`язок виплатити йому страхове відшкодування, і цей обов`язок виник з однієї підстави - настання страхового випадку. Тому позивач пред`явив до обох відповідачів однакову вимогу.

Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Законодавство України, чинне як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судом першої інстанції, не передбачає такого солідарного обов`язку, на виконання якого потерпілий заявив позовну вимогу до страхувальника, який заподіяв шкоду майну, та його страховика.

Проте право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів процесуальний закон передбачав незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов`язання. Тому можливим було пред`явлення позову до фізичної та юридичної осіб стосовно стягнення з них коштів, навіть якщо ці особи не були солідарними боржниками, якими їх вважав позивач. Крім того, спільний розгляд таких вимог не створив солідарного обов`язку для відповідачів.

У цій справі позовні вимоги є пов`язаними та мають розглядатися в одному провадженні, оскільки висновки суду щодо позовної вимоги до відповідача-фізичної особи, винної у настанні страхового випадку, залежать від висновків суду щодо позовної вимоги до відповідача-страховика особи, винної у настанні страхового випадку. Питання про відповідальність кожного з відповідачів має бути вирішене, зокрема, залежно від наявності дійсних договорів страхування, укладених між відповідачами, а також ліміту відповідальності страховика за завдану майну шкоду.

Якщо страховик потерпілого, якому він виплатив страхове відшкодування, звертається з позовом одночасно про стягнення зі страховика особи, винної у настанні страхового випадку, суми виплаченого потерпілому страхового відшкодування у межах передбаченого договором, укладеним з цією особою, ліміту відповідальності страховика за завдану майну шкоду, а також про стягнення з винної особи суми виплаченого потерпілому страхового відшкодування понад ліміт відповідальності її страховика за завдану майну шкоду, такий спір має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін.

Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц та 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 за подібних правовідносин.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»).

Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.

Згідно з статтею 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

За статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Крім того, згідно частини першої статті 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).

Таким чином Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

Колегія суддів звертає увагу на те, що як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов`язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП.

Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якого застрахована за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик за Законом №1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).

Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком.

Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20).

Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його користь страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування, тобто відшкодовує шкоду замість її завдавача у межах обумовленої у договорі суми.

Зазначений вище Закон № 1961 IV встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується.

З матеріалів справи вбачається, що 26 вересня 2022 року ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» відмовило у здійсненні регламентної виплати на підставі підпункту 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV, мотивувавши своє рішення невиконанням ДП «Транссоюз» ТОВ «Автотранс» свого обов`язку, визначеного цим Законом (зберігати пошкоджений транспортний засіб у такому стані, в якому він знаходився після ДТП, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком представник (працівник, аварійний комісар або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна), якщо це призвело до неможливості страховика встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Згідно з частиною третьою статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну (абзац 1 пункту 22.1, пункту 22.2 статті 22 Закону № 1961 IV).

Статтями 28, 29 Закону № 1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов`язана, зокрема з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до пункту 33.3 статті 33 Закону № 1961-ІV водії та власники транспортних засобів, причетних до ДТП, власники пошкодженого майна зобов`язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після ДТП, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник, аварійний комісар або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів). Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов`язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після ДТП, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) повідомлення про ДТП його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна.

Згідно з пунктами 34.1, 34.2 статті 34 Закону № 1961-ІV страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про ДТП страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

За змістом пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-ІV страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Відповідно до підпункту 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-ІV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19), на яку ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» послалося у відзиві на апеляційну скаргу, міститься правовий висновок про те, що потерпіла особа не зобов`язана звертатися до особи, у якої застраховано цивільно-правову відповідальність заподіювача шкоди. Таке право, враховуючи висновок, викладений у рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002, може бути реалізоване безпосередньо шляхом подання відповідного позову до суду. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами в залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту. У підпункті 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-ІV передбачено іншу підставу для відмови у відшкодуванні - невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на його отримання, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди. Таким чином, у зазначеній нормі втілено загальний принцип недопустимості формального підходу до вирішення питання про здійснення або нездійснення компенсації і надання пріоритету зовнішній формі юридично значущих дій або бездіяльності над їх змістом і наслідками. Адже підставою для відмови у відшкодуванні визнаються не будь-які порушення регламентованої цим законом процедури, а лише ті, що призвели до неможливості встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для здійснення виплат і визначення їх розміру.

У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 758/2874/16-ц (провадження № 61-29462св18) зазначено, що доводи касаційної скарги про те, що позивач не зберегла пошкоджений транспортний засіб у такому стані, в якому він знаходився після ДТП, що позбавило страхову компанію можливості встановити факт ДТП, причини та обставини її настання та розмір заподіяної шкоди, є необґрунтованими. Факт настання страхового випадку сторонами не спростовується і підтверджується копією адміністративного матеріалу, складеного щодо винуватця ДТП, та постановою суду про притягнення останнього до адміністративної відповідальності. Особа, яка має право на отримання страхового відшкодування, скерувала на адресу страхової компанії заяву про виплату такого відшкодування та пояснення, в яких повідомила про настання ДТП, про відновлення нею пошкодженого автомобіля, розмір завданої шкоди, надавши на підтвердження цих обставин необхідні документи. Під час розгляду справи страхова компанія не скористалася своїм правом заявити клопотання про призначення додаткової автотоварознавчої експертизи. За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для покладення на страховика обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування та витрат за проведення експертизи.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

У даній справі факт настання страхового випадку сторонами не оспорюється, ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якого була застрахована у ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», визнаний винним у скоєнні ДТП, розмір завданої ДП «Транссоюз» ТОВ «Автотранс» шкоди внаслідок пошкодження транспортного засобу визначений у звіті про оцінку № 116/22 автотоварознавчого дослідження транспортного засобу від 12 серпня 2022 року, копію якого разом з додатками (зокрема, актом (протоколом) технічного огляду транспортного засобу з описом пошкоджень та необхідних робіт по їх усуненню, ремонтною калькуляцією, фототаблицею пошкоджень транспортного засобу) позивач додав до адресованої страховику заяви виплату страхового відшкодування.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог до страховика, суд першої інстанції безпідставно не врахував вищенаведених правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) та від 24 жовтня 2019 року у справі № 758/2874/16-ц (провадження № 61-29462св18) та залишив поза увагою те, що підставою для відмови у відшкодуванні шкоди визнаються не будь-які порушення регламентованої Законом № 1961-ІV процедури, а лише ті, що призвели до неможливості встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для здійснення виплат і визначення їх розміру.

Тому саме по собі незбереження позивачем пошкодженого транспортного засобу не позбавляло страховика можливості встановити факт ДТП, причини та обставини її настання і розмір заподіяної шкоди за наданими позивачем документами, в тому числі самостійно визначити розмір збитків, взявши за основу відомості, які містилися у висновку автотоварознавчого дослідження № 116/22 від 12 серпня 2022 року, наданого йому позивачем, або здійснити запит до правоохоронних органів щодо отримання необхідної інформації, зокрема протоколу огляду місця події та транспортних засобів, у яких фіксуються всі механічні пошкодження, спричиненні зіткненням автомобілів.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 756/3004/18 (провадження № 61-12049св20), на яку позивач посилається в апеляційній скарзі.

При цьому колегія суддів врахувала, що в матеріалах справи відсутні відомості про те, коли саме позивач отримав листа страхової компанії від 14 вересня 2022 року про необхідність надання для огляду її представнику пошкодженого транспортного засобу «MAN TGS 26 440», д.н.з НОМЕР_2 , тоді як рішення про відмову у регламентній виплаті з підстав неможливості встановити розмір заподіяної шкоди відповідач прийняв 26 вересня 2022 року.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист позивача від 31 жовтня 2022 року, отриманий страховиком 08 листопада 2022 року, у якому ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»повідомлялося про можливість проведення огляду пошкодженого транспортного засобу за адресою: м. Чернігів, вул. Громадська, 39 в будь-який день у робочий час, однак представник страхової компанії відвідав ДП «Транссоюз» ТОВ «Автотранс» та склав акт про не допуск до огляду автомобіля лише 24 листопада 2022 року, тобто поза межами строку, встановленого пунктом 33.3 статті 33 Закону № 1961-IV.

Як стверджував позивач, надавши рахунок фактуру та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ТР-0000002 від 26 січня 2023 року, підписаний ДП «Транссоюз» ТОВ «Автотранс» і ТОВ «Техремонт», та не спростовано відповідачами, пошкоджений транспортний засіб фактично був відремонтований тільки у січні 2023 року.

За таких обставин суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення статей 33, 34, 37 Закону № 1961-ІV та неповно з`ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для покладення на ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», як страховика винуватця ДТП, обов`язку нести відповідальність перед позивачем у межах встановленого ліміту відповідальності за договором (полісом) страхування, який становить 130 000,00 грн з урахуванням погодженої страхувальником франшизи у розмірі 2 600,00 грн.

Слід зазначити, що принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу, яка передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Вказана норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком. Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика.

З огляду на вказане, стаття 1194 ЦК України застосовується до будь-яких правовідносин, в яких бере участь особа, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність.

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком (франшиза, втрата товарної вартості, страховий ліміт).

Відтак, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, суд на підставі статті 1194 ЦК України постановляє стягнути з винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, на користь потерпілої особи різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, ОСОБА_1 , як власник джерела підвищеної небезпеки і винуватець ДТП, зобов`язаний сплатити ДП «Транссоюз» ТОВ «Автотранс» різницю між фактичним розміром шкоди та стягнутою страховою виплатою.

У відзивах на позовну заяву і апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 помилково посилається на статтю 29 Закону № 1961-ІV, оскільки ця норма не регулює виниклі правовідносини між ним та позивачем.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України).

Згідно із статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Тобто, розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент ДТП або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» у випадку завдання збитку проведення незалежної оцінки є обов`язковим.

Виходячи з аналізу зазначених норм, визначення розміру матеріального збитку при настанні ДТП (страхового випадку) повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який має відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (з відповідними змінами).

Звіт про оцінку майна є належним і допустимим доказом на підтвердження завданих збитків, внаслідок ДТП, у вигляді витрат, які власник пошкодженого автомобіля мусить зробити для відновлення свого майна (вартості відновлювального ремонту).

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 760/5618/16-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 757/33065/18-ц.

Згідно звіту про оцінку № 116/22 автотоварознавчого дослідження транспортного засобу, складеного 12 серпня 2022 року кваліфікованим оцінювачем ОСОБА_2 на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «MAN TGS 26 440», д.н.з НОМЕР_2 , необхідного для усунення пошкоджень, отриманих у ДТП, без урахування фізичного зносу складає 357 245, 92 грн, а вартість матеріального збитку, завданого власнику цього транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу - 130 154,44 грн.

Крім того, позивач надав суду докази на підтвердження факту проведення ним, як потерпілою особою, відновлювального ремонту транспортного засобу у січні 2023 року та здійснення ним фактичних витрат шляхом сплати відповідної суми, про що свідчить платіжне доручення № 6566 від 11 квітня 2023 року.

За змістом статті 29 Закону № 1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).

Відповідно до пункту 2.4 вказаної Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Згідно із вимогами пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = С р+ С м+ С сХ (1- Е З), де: С р- вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн; С м- вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн; С с- вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн; Е З- коефіцієнт фізичного зносу.

Таким чином, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.

У справі, яка переглядається, позивачем, як потерпілою особою, пред`явлено вимогу в тому числі до винуватця ДТП про відшкодування повної вартості відновлювального ремонту транспортного засобу без урахування коефіцієнта фізичного зносу складників пошкодженого транспортного засобу.

Колегія суддів в оцінці обставин справи виходить з того, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

Якщо позивачу недостатньо страхового відшкодування, він має право вимоги до винної у ДТП особи на різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням (висновок Верховного Суду, висловлений у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 333/1050/15-ц та від 22 квітня 2021 року у справі № 759/7787/18).

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Вказаний висновок підтверджений Верховним Судом, зокрема і в постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 759/7787/18.

Таким чином, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, суд на підставі статті 1194 ЦК України постановляє стягнути з винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, на користь потерпілої особи (чи її страховика) різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). При вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної у результаті пошкодження транспортного засобу, у більшості випадків ця різниця утворюється внаслідок того, що за договорами (полісами) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страхові компанії вартість відновлювального ремонту обраховують з урахуванням коефіцієнту зносу транспортного засобу, тоді як фактичні витрати на ремонт здебільшого перевищують зазначену суму.

При цьому якщо потерпілий одержав (стягнув) страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

За змістом частини другої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі, тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика відповідача, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 760/5618/16-ц (провадження № 61-4463св18), від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц (провадження № 61-34581св18), від 11 березня 2020 року у справі № 754/5129/15-ц (провадження № 61-38365св18).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог до винуватця ДТП, дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача різниці між сумою фактичної вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу та страховою виплатою, яка підлягає стягненню зі страховика в межах ліміту відповідальності за мінусом обов`язкової франшизи.

Оскільки вартість майнового збитку, завданого власнику пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує розмір страхового відшкодування, ДП «Транссоюз» ТОВ «Автотранс» має право вимагати стягнення з ОСОБА_1 різниці між фактичною вартістю відновлювального ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, яке підлягає стягненню з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп».

За таких обставин, оскільки передбачених законом підстав для відмови у здійсненні ДП «Транссоюз» ТОВ «Автотранс» страхової виплати у ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»не було, а факт ДТП, причини та обставини її настання, розмір заподіяних ОСОБА_1 позивачу збитків, а також наявність невиконаного зобов`язання за договором страхування підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення зі страховика завдавача шкоди на користь позивача, як потерпілої особи, суми страхового відшкодування у межах ліміту його відповідальності за виключенням франшизи у розмірі 127 400,00 грн (130 000,00 грн - 2 600,00 грн), а зі ОСОБА_1 як винуватця ДТП - різниці між розміром відновлювального ремонту транспортного засобу та страховим відшкодуванням, що становить суму 229 845,92 грн (357 245,92 грн - 127 400,00 грн).

Вимоги позивача про стягнення з відповідачів 4 000,00 грн вартості проведення автотоварознавчого дослідження задоволенню не підлягають з урахуванням того, що матеріали справи не містять доказів понесення ДП «Транссоюз» ТОВ «Автотранс» таких витрат.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вищенаведене рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ДП «Транссоюз» ТОВ «Автотранс» до ОСОБА_1 , ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України у пункті 36 постанови № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір.

Таким чином із відповідачів пропорційно до розміру задоволених позовних вимог до кожного з них стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у даній справі, а саме: з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» 4 777,28 грн (35,66 % від задоволеної суми (ціни) позову * 150 %) сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги; з ОСОБА_1 8 619,45 грн (64,34 % від задоволеної суми (ціни) позову * 150 %) сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу дочірнього підприємства «Транссоюз» товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранс» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 січня 2024 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь дочірнього підприємства «Транссоюз» товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранс» 127 400,00 грн (сто двадцять сім тисяч чотириста гривень) страхового відшкодування та 4 777,28 грн (чотири тисячі сімсот сімдесят сім гривень 28 копійок) понесених витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь дочірнього підприємства «Транссоюз» товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранс» 229 845,92 грн (двісті двадцять дев`ять тисяч вісімсот сорок п`ять гривень 92 копійки) матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та 8 619,45 грн (вісім тисяч шістсот дев`ятнадцять гривень 45 копійок) понесених витрат по сплаті судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог дочірнього підприємства «Транссоюз» товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранс» відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 серпня 2024 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній