Постанова

від 29.08.2024 по справі 320/27124/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/27124/23 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Маринчак Н.Є.

суддів: Черпака Ю.К., Штульман І.В.

при секретарі судового засідання Сулім А.В.

за участі

представника позивача - Гороховської А.О.

представника відповідача - Кирик В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК Валмпак" на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК Валмпак" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

07 серпня 2023 року до Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВК Валмпак" (далі - позивач, апелянт, ТОВ "ТВК Валмпак") з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі - відповідач), у якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06 січня 2022 року №335/1810.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання, поновлено строк звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17 січня 2024 року після відкриття провадження у справі позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів на підтвердження існування обставин, що об`єктивно перешкоджали особисто позивачеві з`ясувати стан справ починаючи з січня 2022 року, та звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

24 січня 2024 року та 30 січня 2024 року позивач надіслав клопотання про поновлення строку звернення до суду, які обґрунтовані тим, що 06 січня 2022 року відповідачем було складено податкове повідомлення-рішення №335/1810 від 06 січня 2022 року, яке було надіслано через відділення поштового зв`язку рекомендованим листом. Однак позивачу не вручено податкове повідомлення-рішення № 335/1810 від 06 січня 2022 року, що підтверджується копією конверту з відміткою про повернення.

08 червня 2022 року позивач звернувся з проханням отримати повідомлення-рішення № 335/1810 від 06 січня 2022 року, що підтверджується листом вих. № 7 від 08 червня 2022 року. На підставі чого 16 червня 2022 року відповідачем було надіслано копію повідомлення-рішення № 335/1810 від 06 січня 2022 року.

Позивачу не вручено податкове повідомлення-рішення № 335/1810 від 06 січня 2022 року, що підтверджується копією конверту з відміткою про повернення. 10 серпня 2022 року позивач повторно звернувся з проханням отримати повідомлення-рішення № 335/1810 від 06 січня 2022 року, що підтверджується листом вих. № 7.

Відповідач зазначає, що 09 вересня 2022 року надав представнику ТОВ «ТВК ВАЛМПАК» (Висоцька І. В. за підписом) копію податкового повідомлення-рішення №335/1810 від 06 січня 2022 року, проте копії довіреності на нібито представника позивача, відповідачем долучено до клопотання не було. Отже, хто саме отримав копію податкового повідомлення-рішення № 335/1810 від 06 січня 2022 року визначити не можливо.

На початку грудня 2022 року позивач в електронному кабінеті платників податків побачив інформацію про наявне податкового повідомлення-рішення № 335/1810 від 06 січня 2022 року (через, що в листі вих № 38 від 13 грудня 2022 року було зазначено про отримання податкового повідомлення-рішення) та на підстав чого 13 грудня 2022 року позивач звернувся до відповідача з проханням надати акт перевірки № 21426/10-36-18-10-21/4342904 від 08 грудня 2021 року.

Позивач отримав акт перевірки № 21426/10-36-18-10-21/4342904 від 08 грудня 2021 року та копію податкового повідомлення-рішення № 335/1810 від 06 січня 2022 року - 08 липня 2023 року, на підтвердження чого було надано конверт з номером поштового відправлення.

Позивач просить суд звернути увагу, що оскаржити податкове повідомлення-рішення № 335/1810 від 06 січня 2022 року без акту перевірки не можливо, через те, що податковий орган викладає всі обставини, порушення та висновки при здійснення перевірки саме в акті.

Позивач також просить врахувати, що в період здійснення перевірки відповідачем та винесення акту перевірки № 21426/10-36-18-10-21/4342904 від 08 грудня 2021 року та податкового повідомлення-рішення № 335/1810 від 06 січня 2022 року існувала судова практика щодо тривалості строку звернення до суду з позовом про скасування рішень про визначення грошових зобов`язань протягом 1095 днів (пункт 102.1 статті 102 ПК України), яке продемонстровано у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 3 квітня 2018 року у справі №826/5325/17, від 23 травня 2018 року у справі №803/728/17, від 18 червня 2018 року у справі № 805/1146/17-а.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК Валмпак" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06 січня 2022 року №335/1810 залишено без розгляду.

Ухвала Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року мотивована тим, що ГУ ДПС у Київській області було проведено камеральну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВК ВАЛМПАК» (код ЄДРПОУ 43429004) з питання своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість. Зважаючи на встановлені порушення, контролюючим органом складено акт №21426/10- 36-18-10-21/43429004 від 08 грудня 2021 року, який направлено на адресу позивача (вул. Січових Стрільців, 1, м. Бровари, Київська обл., 07400) та вручено останньому 10 грудня 2021 року, що підтверджується корінцем поштового відправлення. У подальшому, відповідачем було сформовано податкове повідомлення-рішення 06 січня 2022 року №335/1810 на суму 992 786 грн 35 коп. Вищевказане податкове повідомлення-рішення тричі надсилалося позивачеві через відділення поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу реєстрації платника (вул. Січових Стрільців, 1, м. Бровари, Київська обл., 07400), однак листи були повернуті відправнику за закінченням терміну зберігання, що підтверджується копіями конвертів. Крім того, у листі ТОВ "ТВК ВАЛМПАК" від 13 грудня 2022 року (вихідний №38) позивачем констатовано факт отримання спірного податкового повідомлення-рішення від 06 січня 2022 року №335/1810. Наведені обставини спростовують твердження позивача про отримання ним спірного рішення лише 08 липня 2023 року. Таким чином, позивач звернувшись до суду 07 серпня 2023 року (вх. №34956), пропустив шестимісячний строк для звернення до суду з позовною заявою щодо оскарження податкового повідомлення-рішення від 06 січня 2022 року №335/1810.

Не погодившись з таким судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВК Валмпак" оскаржило його в апеляційному порядку, просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі № 320/27124/23 2; справу № 320/27124/23 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі зазначає, що позивач отримав акт перевірки № 21426/10-36-18-10-21/4342904 від 08 грудня 2021 року та копію податкового повідомлення-рішення № 335/1810 від 06 січня 2022 року лише 08 липня 2023 року, на підтвердження чого було надано конверт з номером поштового відправлення; в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують направлення відповідачем саме акту перевірки № 21426/10-36-18-10-21/4342904 від 08 грудня 2021 року, оскільки відповідачем не долучено ні супровідного листа, ані опису вкладення, а наявний лише корінець поштового відправлення з якого не зрозуміло, які саме документи були відправлені позивачу; для належного підтвердження вручення акту перевірки № 21426/10- 36-18-10-21/4342904 від 08 грудня 2021 року відповідач мав надати опис вкладення відправлених документів; інформація по трекінгу поштового відправлення № 0740500519014 не відображається на офіційному сайті АТ «Укрпошта»; позивач не отримав вчасно акту перевірки № 21426/10-36-18-10-21/4342904 від 08 грудня 2021 року та податкового повідомлення-рішення № 335/1810 від 06 січня 2022 року від відповідача, щоб скористатись правом на судове оскарження винесеного податкового повідомлення-рішення; строк протягом якого позивач намагався отримати оскаржуване рішення є розумним; апелянт протягом цього строку, в найкоротші терміни намагався отримати оскаржуване рішення, що підтверджується листами/ зверненнями, які містяться в матеріалах справи.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу від 27 червня 2024 року відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК Валмпак", мотивуючи це наступним.

У відповідності до вимог частини 1, 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Залишаючи позовну заяву без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини 4 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й на природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Частина четверта статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об`єктивної можливості особи знати про такі факти.

Частина друга статті 55 Конституції України визначає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який в адміністративному судочинстві визначений як строк звернення до суду.

Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

У пункті 570 рішення у справі «ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії» Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначив термін давності, як передбачене законом право порушника не піддаватися попередженню або суду після закінчення певного терміну після здійснення правопорушення. Як зазначив ЄСПЛ, строки давності, які характерні для національних правових систем Держав-учасниць, відповідають декільком цілям, в числі яких забезпечення правової визначеності та остаточності.

Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Інакше кажучи, встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, Європейський суд з прав людини сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Суд, надаючи правову оцінку питанню визначенню моменту, з якого починається перебіг строку звернення до суду, враховує презумпцію знання законодавства (ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається), за змістом якої кожен вважається таким, що знає закони.

Правовою основою згаданої презумпції є обов`язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Вказаний обов`язок закріплений частиною 1 статті 68 Конституції України. Суд наголошує на тому, що обов`язок додержання законів передбачає і обов`язок їх знання. Як наслідок, у відповідності до наведеної презумпції закони повинен знати кожний. З цього положення випливає загальновідома формула, а саме - незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка детермінована частиною другою статті 68 Конституції України.

Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Отже, виходячи з положень статей 122 і 123 Кодексу адміністративного судочинства України, суд повинен перевірити дотримання позивачем строку звернення до суду, чітко встановивши час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав, свобод чи інтересів, а в разі пропуску строку - дати оцінку поважності причин його пропуску та в залежності від з`ясованого відкрити провадження у справі або повернути позовну заяву (на стадії до відкриття провадження) чи залишити її без розгляду (на стадії після відкриття провадження).

Судом першої інстанції встановлено, що у листі ТОВ "ТВК ВАЛМПАК" від 13 грудня 2022 року (вих.№38) позивачем самостійно констатовано факт отримання спірного податкового повідомлення-рішення від 06 січня 2022 року №335/1810 на початку грудня 2022 року в електронному кабінеті платників податків.

Крім того, згадане рішення тричі надсилалося позивачеві через відділення поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу реєстрації платника (вул. Січових Стрільців, 1, м. Бровари, Київська обл., 07400), однак листи були повернуті відправнику за закінченням терміну зберігання, що підтверджується копіями конвертів.

У свою чергу позивач звернувся до суду з позовом лише 08 липня 2023 року, тобто з пропуском встановленого строку звернення до суду.

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

Таким чином, згідно з практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року, заява №28090/95, пункт 45).

Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановлювати відповідні процесуальні строки, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Верховний Суд неодноразово вказував (зокрема, постанова від 22 квітня 2020 року у справі №811/1664/18), що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.

Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною поведінкою.

Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4)ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №№120/5780/20-а.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Вказане узгоджується із висновками, відображеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19.

Як на поважну причину пропуску строку звернення до суду позивач посилається на те, що оскаржити податкове повідомлення-рішення № 335/1810 від 06 січня 2022 року без акту перевірки не можливо; позивач отримав акт перевірки № 21426/10-36-18-10-21/4342904 від 08 грудня 2021 року та копію податкового повідомлення-рішення № 335/1810 від 06 січня 2022 року лише 08 липня 2023 року.

Таким чином, у листі відповідачу від 13 грудня 2022 року (вих.38) позивач зазначає, що отримав спірне податкове повідомлення-рішення від 06 січня 2022 року №335/1810 у грудні 2022 року в електронному кабінеті платників податків; в апеляційній скарзі позивач зазначає про отримання податкового повідомлення-рішення № 335/1810 від 06 січня 2022 року 08 липня 2023 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 квітня 2023 року у справі №320/12137/20 зауважила, що частинами другою та третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Зі змісту апеляційної скарги встановлено, що позивачем не наведено поважних, непереборних та незалежних від волі позивача причин, які слугували підставою для пропуску процесуального строку звернення до суду з позовом.

Колегія суддів звертає увагу на обставини того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення тричі надсилалося позивачеві через відділення поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу реєстрації платника ( АДРЕСА_1 ), однак листи були повернуті відправнику за закінченням терміну зберігання, що підтверджується копіями конвертів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до правових висновків Верховного суду у постанові від 10 лютого 2023 року у справі № 160/5278/19, добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатися на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків.

Відповідно до приписів пункту 42.5 статті 42 Податкового кодексу України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Згідно з пунктом 58.3 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 3, 5 Розділу ІІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року №1204 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 січня 2016 року №124/28254, податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків - фізичній особі, якщо його вручено особисто такій фізичній особі чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження такої фізичної особи з повідомленням про вручення. Якщо пошта (поштова служба) не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення через відсутність за місцезнаходженням платника податків (посадових осіб платника податків), їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштою (поштовою службою) в повідомленні про вручення, із зазначенням причин невручення.

За змістом наведених положень, надіслане контролюючим органом поштове відправлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника податків, яка відповідає даним Державного реєстру та облікової картки платника, вважається врученим також у разі неможливості вручення адресату такого відправлення після проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення.

Контролюючий орган, не маючи інших правових механізмів для отримання персональних даних про платника податків, вправі розраховувати на актуальність (відповідність) даних облікової картки та, відповідно, у випадку недотримання платником податків приписів закону та невиконання обов`язку інформувати податковий орган про зміну своїх персональних даних, має нести ризик настання негативних наслідків такої поведінки.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року (справа №826/17798/18) та від 23 вересня 2021 року (справа №640/8096/19).

Крім того, колегія суддів визнає безпідставними доводи апелянта щодо строку отримання ним акту перевірки від 08 грудня 2021 року, оскільки предметом судового оскарження у межах даної справи є лише податкове повідомлення-рішення від 06 січня 2022 року № 335/1810.

Надаючи оцінку доводам апелянта щодо обов`язку відповідача надати опис вкладення до рекомендованого повідомлення про вручення позивачу примірника спірного податкового повідомлення-рішення від 06 січня 2022 року №335/1810 та акту перевірки № 21426/10-36-18-10-21/4342904 від 08 грудня 2021 року, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною восьмою Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270 (далі - Правила), оператори поштового зв`язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів. До внутрішніх поштових відправлень належать: поштові картки - прості, рекомендовані; листи - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю; бандеролі - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю; секограми - прості, рекомендовані; посилки - без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю; прямі контейнери - без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю.

Частиною одинадцятою Правил визначено, що поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю.

Відповідно до частини 19 Правил, внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою.

Наведене в сукупності свідчить, що до інших видів листів крім листів з оголошеною цінністю опис вкладення не передбачений.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності у податкового органу обов`язку направлення акта перевірки або будь-яких інших документів з описом вкладення та підписом працівника поштового зв`язку, оскільки цього не вимагало чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство, що спростовує доводи апелянта у даній частині.

Твердження апелянта щодо відсутності інформації по трекінгу поштового відправлення № 0740500519014 від спростовуються приписами пункту 107 Правил надання послуг поштового зв`язку затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, згідно якого заяви про внутрішні реєстровані поштові відправлення, поштові перекази приймаються в паперовій або електронній формі протягом шести місяців з дня прийняття їх для пересилання.

Інших доказів для підтвердження обґрунтованих підстав щодо пропуску строку звернення до суду та необхідності поновлення останнього, Товариством з обмеженою відповідальністю "ТВК Валмпак" суду апеляційної інстанції не наведено.

Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК Валмпак" - залишити без задоволення, ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року - без змін.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 150, 151, 241, 242, 310, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК Валмпак" - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК Валмпак" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 29 серпня 2024 року

Суддя - доповідач Маринчак Н.Є.

Судді: Черпак Ю.К.

Штульман І.В.