Постанова

від 29.08.2024 по справі 380/20898/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий суддя у першій інстанції: Кравців О.Р.

29 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/20898/23 пров. № А/857/17673/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Бруновської Н.В.

суддів: Матковської З.М., Хобор Р.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Західного регіону на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року у справі № 380/20898/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ :

06.09.2023р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 30.08.2023р. на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2022р. у справі №380/10794/22;

- стягнути з компенсацію втрати частини грошових доходів у сумі 66907 гривень 46 копійок у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 30.08.2023р. на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2022р. у справі №380/10794/22.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.06.2024р. позов задоволено частково.

Суд визнав протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Західного регіону щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 30.08.2023р. на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2022р. у справі №380/10794/22.

При цьому, суд зобов`язав Військово-медичний клінічний центр Західного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченого 30.08.2023р. на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2022р. у справі №380/10794/22.

У задоволенні рещти позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Військово-медичний клінічний центр Західного регіону подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.06.2024р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 до 16.03.2018р., яка знаходиться на грошовому забезпеченні Військово-медичного клінічного центру Західного регіону.

16.03.2018р. наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №79, ОСОБА_1 виключена із списків особового складу військової частині НОМЕР_1 та всіх видів грошового забезпечення.

Вказані обставини встановлені рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2022р. у справі №380/10794/22, яке набрало законної сили 28.03.2023р.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2022р. у справі №380/10794/22, яке залишене без змін Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2023р., позов ОСОБА_1 задоволено частково. Суд зобов`язав Військово-медичний клінічний центр Західного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період: 06.04.2016р. - 28.02.2018р. з урахуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін при проведенні індексації грошового забезпечення (базового місяця) та з врахуванням виплачених сум.

ч.4 ст.78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

30.08.2023р. з метою виконання рішення суду Військово-медичний клінічний центр Західного регіону здійснив позивачу виплату нарахованої індексації грошового забезпечення. Проте, не здійснив нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів.

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-111 (далі Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок - № 159).

В ст.1 ст.4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Із змісту п.1-п.4 Порядку №159 видно, що його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території У країни і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що Верховний Суд виклав правові висновки щодо застосування норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Ухвалюючи постанову у справі №240/11882/19, Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» відповідно до ст.2 якого, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013р. № 9-рп/2013.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2023 року у справі № 620/7687/21, застосовуючи висновок Верховного Суду у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період, у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень ст. 1-3 вказаного Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена у постановах від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17.

Крім того, як зазначив Верховний Суд у Постанові від 17 липня 2019 року у справі № 825/2023/16, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

З матеріалів справи видно, що фактична виплата частини грошового забезпечення позивача в належному розмірі за спірний період відбулась лише 30.08.2023р. При цьому, нарахування та виплата грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на його отримання.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення, оскільки вона виплачується у разі порушення строків виплати доходу, а не виконання рішення суду. Вказані кошти нараховані в результаті перерахунку та відновлення прав позивача, порушених при виплаті грошового забезпечення у меншому розмірі, вказана сума є доходом в розумінні ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.

В п.2 Порядку № 159 видно, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації грошового забезпечення, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021р. у справі № 465/322/17.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Військово-медичного клінічного центру Західного регіону діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29).

Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Західного регіону залишити без задоволення, а Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року у справі № 380/20898/23 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді З. М. Матковська Р. Б. Хобор