Ухвала

від 29.08.2024 по справі 910/11288/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/11288/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

за участі:

секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

представників:

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Профімікс» -

Микитишин О. М.,

відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг»</a> - Лисенка Д. В.,

третьої особи: Товариства з обмеженою відповідальністю «Астра Лізинг» -

не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Профімікс»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 (колегія суддів: Скрипка І. М. (головуючий), Михальська Ю. Б., Тищенко А. І.) та на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 (суддя Марченко О. В.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Профімікс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг»</a>,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Астра Лізинг»,

про розірвання договору фінансового лізингу від 28.05.2019 № 280519/ФЛ-380 та стягнення 1 222 331,88 грн,

УСТАНОВИВ:

У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Профімікс» (далі - ТОВ «Профімікс») подало до господарського суду позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг»</a> (далі - відповідач, ТОВ «Авентус Лізинг»), в якому просило:

- розірвати договір фінансового лізингу від 28.05.2019 № 280519/ФЛ-380 (далі - договір), укладений між позивачем та відповідачем;

- стягнути з відповідача 1 222 331,88 грн, з яких 1 150 978,96 грн, сплачених в рахунок оплати вартості транспортного засобу, 71 352,92 грн, сплачених в рахунок плати за користування транспортним засобом, згідно з графіком лізингових платежів як «проценти та комісії» у період з 05.12.2020 по 07.06.2021.

Позов обґрунтовано тим, що позивач виконав фінансові зобов`язання за договором і оплатило вартість транспортного засобу (предмета лізингу) у повному обсязі, однак транспортний засіб не був переданий у власність позивача з незалежних від нього причин, а саме в зв`язку з його викраденням. Оскільки строк лізингу закінчився, але предмет лізингу позивач у власність не набув і фактичним його власником є відповідач (новий кредитор за договором між ТОВ «Авентус Лізинг» і ТОВ «Астра Лізинг» про відступлення права вимоги), наявні підстави для розірвання договору та повернення коштів, сплачених в рахунок оплати вартості транспортного засобу, та коштів за користування транспортним засобом, сплачених у період з 05.12.2020 по 07.06.2021 після втрати предмета лізингу.

Матеріально-правовою підставою визначено, зокрема ст. 526, 530, 628, 651, 653, 693, 806, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та положення ст. 2, 11, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 № 723/97-ВР, який був чинним на час виникнення та існування спірних правовідносин (далі - Закон № 723/97-ВР).

Господарський суд ухвалою від 21.08.2023 залучив до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Астра Лізинг» як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (далі - третя особа).

Господарський суд рішенням від 30.10.2023, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом у постанові від 26.02.2024, відмовив у задоволенні позову.

Висновки судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що ч. 1 ст. 7 Закону № 723/97-ВР надають право лізингоодержувачеві відмовитися від договору в односторонньому порядку у разі прострочення передачі предмет лізингу, проте предмет лізингу було передано позивачу 06.06.2019 за актом приймання-передачі, з моменту підписання якого ризики випадкової втрати або пошкодження предмета лізингу перейшли до позивача. Крім того, втрата предмета лізингу не позбавляє позивача від виконання зобов`язання зі сплати лізингових платежів. Також суди вказали, що відповідач передав позивачу необхідні документи для реєстрації права власності на транспортний засіб, однак позивач не підписав акт приймання-передачі майна у власність за договором, натомість звернувся до суду з даним позовом, намагаючись повернути собі кошти, сплачені за транспортний засіб, який було викрадено саме у позивача, тобто останній не зберіг майно, яке отримав за договором.

При цьому суди врахували наявність судових рішень, які набрали законної сили, від 19.10.2022 у справі № 910/8527/21 та у справі № 910/12951/21.

У поданій у січні 2024 року касаційній скарзі ТОВ «Профімікс», посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність підстав касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просить скасувати оскаржувані судові рішення, постановити нове рішення про задоволення позову.

Скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду у постановах від 26.04.2018 у справі № 911/3483/16, від 09.07.2018 у справі № 911/2449/17, від 21.02.2020 у справі № 910/10191/17, від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20, 24.01.2024 у справі № 520/7627/17 щодо питання застосування ст. 526, 530, 628, 651, 653, 693, 1212 ЦК України, ст. 2, 11, 16 Закону № 723/97-ВР.

Також позивач вказав, що суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази та навів заперечення на усі висновки судів попередніх інстанцій, які були зроблені за наслідками надання їм правової оцінки; суд першої інстанції послався на ст. 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 04.02.2021 № 1201-IX, при тому що цей Закон не підлягає застосуванню до спірних правовідносин з огляду на момент їх виникнення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Вронська Г. О. - головуючий, Баранець О. М., Кролевець О. А., ухвалою від 01.05.2024 відкрив касаційне провадження з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України; встановив учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 24.05.2024

Розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 26.06.2024 № 32.2-01/1217 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/11288/23 у зв`язку з відпусткою судді Вронської Г. О. для догляду за дитиною та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2024 вказану судову справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Жайворонок Т. Є. - головуючий, Бенедисюк І. М., Колос І. Б.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Жайворонок Т. Є. - головуючий, Бенедисюк І. М., Колос І. Б., ухвалою від 15.07.2024 прийняв касаційну скаргу позивача до провадження.

Розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 26.08.2024 № 32.2-01/1988 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/11288/23 у зв`язку з відпусткою судді Бенедисюка І. М. та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2024 вказану судову справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Жайворонок Т. Є. - головуючий, Булгакова І. В., Колос І. Б.

До Верховного Суду надійшли:

13.05.2024 - відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач заперечив доводи касаційної скарги. Зазначив, що наведені позивачем для порівняння постанови Верховного Суду прийняті у неподібних правовідносинах. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін;

19.06.2024 - письмові пояснення, в яких відповідач підтримав вимоги відзиву на касаційну скаргу;

23.07.2024 - відзив на касаційну скаргу від відповідача, який колегія суддів залишає без розгляду на підставі ст. 118 ГПК України як такий, що подано після спливу строку, встановленого на його подачу в ухвалі від 01.05.2024 про відкриття касаційного провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи позивача, врахувавши заперечення відповідача у відзиві на касаційну скаргу, що надійшов від 13.05.2024, та його письмові пояснення, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 25.08.2019 позивач (лізингоодержувач) і третя особа (лізингодавець) уклали договір, відповідно до п. 5, 6, 7 якого лізингодавець набуває у власність предмет лізингу та надає його лізингоодержувачеві за плату у володіння та користування на умовах договору і умовах надання послуг фінансового лізингу та порядку передачі в лізинг предмета лізингу - автомобіля 2018 року випуску; всі платежі за договором сплачуються в українській гривні, згідно з графіком; загальна сума становить 1 574 523,25 грн; строк лізингу складає 24 місяці з дати підписання акта приймання-передачі предмета лізингу в лізинг.

У додатку № 1 до договору «Умови надання послуг з фінансового лізингу та порядок передачі в лізинг» сторони погодили, зокрема, що:

- передача предмета лізингу в лізинг лізингоодержувачеві здійснюється на підставі акта приймання-передачі предмета лізингу в лізинг, що підписується уповноваженими представниками лізингодавця та лізингоодержувача (п. 2.4);

- ризики випадкової втрати або пошкодження предмета лізингу, а також відповідальність за шкоду, що заподіяна третім особам під час користування (експлуатації) предметом лізингу, переходять до лізингоодержувача з моменту підписання акта приймання-передачі предмета лізингу в лізинг (п. 2.6);

- якщо предметом лізингу є, зокрема легковий автомобіль лізингоодержувач зобов`язується самостійно за власний кошт встановити додатковий звуковий протиугінний пристрій (окрім імобілайзеру) в момент підписання акта приймання-передачі предмета лізингу; відповідальність за страхові випадки, що сталися з предметом лізингу на час відсутності або несправності протиугінного пристрою (окрім імобілайзеру) та невідшкодовані страховою компанією, несе лізингоодержувач (п. 3.1);

- лізингоодержувач має право в односторонньому порядку відмовитись від договору, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30-ти днів за умови, що прострочення передачі предмета лізингу спричинене з вини лізингодавця; в такому випадку, лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі, повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови (п. 3.2);

- у випадку, якщо нормами законодавства передбачена державна реєстрація права власності на майно, що згідно з договором є предметом лізингу, то лізингодавець реєструє право власності на предмет лізингу на своє ім`я, при цьому лізингодавець зобов`язується передати лізингоодержувачеві всі документи, що дозволяють лізингоодержувачеві на законних підставах володіти та користуватися предметом лізингу (п. 3.3);

- до передачі предмета лізингу лізингоодержувачеві та підписання акта приймання-передачі предмета лізингу в лізинг лізингодавець укладає договір страхування автотранспортних засобів (КАСКО) предмета лізингу, здійснює обов`язкове страхування цивільної-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів перед третіми особами, з обов`язковою пролонгацією (п. 4.1);

- лізингодавець має право передати свої права вигодонабувача за договором страхування предмета лізингу лізингоодержувачеві або будь-яким третім особам (п. 4.3); лізингодавець має право без попередньої письмової згоди на те лізингоодержувача передавати (відступати) третім особам свої права та обов`язки за договором або такі, що пов`язані з договором. У разі відступлення права вимоги за договором, протягом 5 днів з моменту такого відступлення, письмово повідомити лізингоодержувача про особу нового лізингодавця (п. 11.2);

- втрата предмета лізингу при будь-яких обставинах і невизнання цього випадку страховиком, не звільняє лізингоодержувача від зобов`язань за договором (п. 4.8);

- право власності (розпорядження) на предмет лізингу протягом строку дії договору належить лізингодавцю; лізингоодержувач протягом строку дії договору має право тимчасового володіння та користування предметом лізингу (п. 7.1);

- після закінчення строку лізингу, та у разі належного, повного та безумовного виконання лізингоодержувачем всіх умов договору, відсутності заборгованості зі сплати лізингових та інших платежів, що виникають з договору, предмет лізингу переходить у власність лізингоодержувача після сплати останнього лізингового платежу на підставі акта про повне виконання сторонами своїх зобов`язань за договором та акта приймання-передачі предмета лізингу; з дати підписання акта про повне виконання сторонами своїх зобов`язань за договором, правочин вважається припиненим (п. 7.2);

- фактичний перехід права власності на предмет лізингу оформляється підписанням акта про повне виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п. 7.5);

- для зняття з реєстрації предмета лізингу лізингоодержувач протягом 3 робочих днів з дня закінчення строку лізингу передає лізингодавцю предмет лізингу та свідоцтво про реєстрацію предмета лізингу, державні номерні знаки (п. 7.6);

- при настанні страхового випадку, результатом якого стала втрата (повна загибель) предмета лізингу або його пошкодження, наслідком якого стала подальша неможливість його експлуатації, та за умови отримання лізингодавцем страхового відшкодування, сторони здійснюють розрахунок за договором у наступному порядку: у випадку, якщо страхове відшкодування, отримане лізингодавцем, перевищує суму залишку несплачених лізингових платежів, включаючи останній лізинговий платіж, то лізингодавець повертає лізингоодержувачеві суму такого перевищення, за виключенням витрат, пов`язаних з отриманням такого відшкодування, в тому числі витрат на сплату податків (п. 8.11);

- у випадку припинення, розірвання договору та/або повернення предмета лізингу з причин, зазначених у договорі або законодавстві України, усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові та інші платежі поверненню не підлягають (п. 8.16);

- договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплюється печатками сторін і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 10.1);

- моментом початку обчислення строку лізингу є дата підписання акта приймання-передачі предмета лізингу в лізинг (п. 10.2).

06.06.2019 позивач і третя особа підписали видаткову накладну і акт приймання-передачі, за яким лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв у фінансовий лізинг автомобіль. У акті зазначено, що транспортний засіб є власністю лізингодавця та передається у користування лізингоодержувача до моменту виконання ним всіх зобов`язань за договором фінансового лізингу.

При цьому суди не встановили обставин виконання позивачем зобов`язання за п. 3.1 договору та встановлення в момент підписання акта приймання-передачі предмета лізингу в лізинг додаткового звукового протиугінного пристрою (окрім імобілайзеру), за час відсутності або несправності якого відповідальність за страхові випадки, що сталися з предметом лізингу, несе лізингоодержувач.

30.11.2020 третя особа (первісний кредитор) і відповідач (новий кредитор) уклали договір № 1, згідно з яким первісний кредитор відступив за плату новому кредитору належні йому права вимоги, зокрема за договорами фінансового лізингу від 28.05.2019 № 280519/ФЛ-380 з ТОВ «Профімікс», а новий кредитор набув право вимоги за цим договором та взяв на себе всі інші права первісного кредитора. Разом з відступленням прав за договорами фінансового лізингу первісний кредитор передав новому кредитору право власності на майно, що є предметом лізингу за договором від 28.05.2019 № 280519/ФЛ-380, що оформлюється підписанням сторонами акта приймання-передачі прав власності на предмет лізингу. Договір є підставою для оформлення транспортного засобу в органах реєстрації за новим кредитором.

01.12.2020 позивач був повідомлений про відступлення права вимоги за договором новому кредитору - відповідачу.

Внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги змінено реєстраційній дані автомобіля та власника - власником автомобіля стало ТОВ «Авентус Лізинг».

03.12.2020- 04.12.2020 предмет лізингу, власником якого є ТОВ «Авентус Лізинг», викрадено, з огляду на що 04.12.2020 Деснянським управлінням поліції ГУ Нацполіції зареєстроване відповідне кримінальне провадження за заявою представника ТОВ «Профімікс».

Незважаючи на цю обставину, позивач продовжив здійснювати лізингові платежів, в результаті чого оплатив їх усі. 07.06.2021 позивач здійснив останній платіж і у нього відсутня заборгованість перед лізингодавцем, що підтверджується актом взаємних розрахунків між сторонами за період з 01.01.2020 по 08.06.2021 та довідкою відповідача від 08.07.2021.

23.06.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій, зокрема просив повідомити про день та час передачі предмета лізингу лізингоодержувачеві, на що відповіді не отримав, натомість 22.08.2022 відповідач направив позивачу лист, в якому вказав, що позивач отримав право власності на об`єкт фінансового лізингу в зв`язку з повним виконанням зобов`язань за договором, та надав акт приймання-передачі майна у власність і договір купівлі-продажу автомобіля від 09.06.2021 та зазначив, що після їх підписання позивач має розшукати автомобіль та перереєструвати його на своє ім`я.

11.04.2023 позивач повідомив відповідача про відмову від договору та дострокове його розірвання в день отримання повідомлення, а також просив повернути сплачені платежі за оплату вартості автомобіля, яке відповідач отримав 17.04.2023, однак відповіді не надав, і грошові кошти не повернув, що і стало причиною звернення до суду із заявленими позовними вимогами.

Також суди з`ясували, що у проваджені господарського суду перебували справи:

- № 910/8527/21 за позовом ТОВ «Авентус Лізинг» до Страхової компанії, за участі третіх осіб - ТОВ «Профімікс» і ТОВ «Астра Лізинг», про зобов`язання вчинити дії, а саме зобов`язати Страхову компанію визнати ТОВ «Авентус Лізинг» вигодонабувачем за договором добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу, та виконати умови цього договору щодо сплати страхового відшкодування за страховий випадок, який стався із застрахованим транспортним засобом, який є предметом лізингу за договором від 28.05.2019 № 280519/ФЛ-380 на корись ТОВ «Авентус Лізинг».

Господарський суд міста Києва у рішенні від 19.10.2021, залишене без змін Північним апеляційним господарським судом у постанові від 02.02.2022, у задоволенні позову відмовив, оскільки встановлений судом факт відсутності права ТОВ «Авентус Лізинг» на отримання страхового відшкодування на момент настання страхового випадку (викрадення автомобіля) в подальшому відповідно до ст. 985 ЦК України унеможливлює його призначення вигодонабувачем за договором добровільного страхування ризиків, укладеного між ТОВ «Астра Лізинг» та Страховою компанією, відповідно унеможливлює сплати страхового відшкодування на користь ТОВ «Авентус Лізинг»;

- № 910/12951/21 за позовом ТОВ «Профімікс» до ТОВ «Авентус Лізинг», за участі третіх осіб - ТОВ «Астра Лізинг» і Страхової компанії, про стягнення основного боргу, 3 % річних та інфляційних втрат за договором фінансового лізингу від 28.05.2019 № 280519/ФЛ-380, з посиланням на неналежне виконання ТОВ «Авентус Лізинг» зобов`язань за договором та неможливістю отримати страхове відшкодування через неналежне виконання лізингодавцем зобов`язань, пов`язаних із страхуванням предмета лізингу.

Господарський суд міста Києва у рішенні від 19.10.2021 у задоволенні позову відмовив та дійшов, зокрема таких висновків:

- з огляду на п. 2.6, 4.8, 4.9 договору з моменту передачі предмета лізингу до лізингоодержувача за актом приймання-передачі від 06.06.2019 до ТОВ «Профімікс» перейшли всі ризики, пов`язані з володінням і користуванням транспортним засобом, включно із ризиками незаконного заволодіння;

- зобов`язання зі сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу у випадках знищення/пошкодження/викрадення предмету лізингу зберігаються в повному обсязі, а отже виконання договору фінансового лізингу є обставиною, яка надає позивачу право вимоги до страховика, в якому був застрахований предмет лізингу, а також право на визнання потерпілим у кримінальному провадженні, зареєстрованим за фактом викрадення предмету лізингу, проте аж ніяк не право вимоги до лізингодавця щодо повернення сплачених лізингових платежів (відшкодування збитків);

- одночасно вказано, що позивач не довів, що є кінцевим бенефіціаром страхового відшкодування, оскільки відповідно до умов договору лізингодавець має право передати свої права вигодонабувача за договором страхування предмета лізингу лізингоодержувачеві або будь-яким третім особам, натомість докази передачі лізингоодержувачеві прав вигодонабувача за договором страхування предмета лізингу відсутні;

- обставини щодо відсутності підстав для виплати страхового відшкодування на користь ТОВ «Авентус Лізинг», а також відсутності його вини у спричиненні збитків ТОВ «Профімікс» були предметом дослідження у справі № 910/8527/21, а тому є преюдиційними в силу приписів ст. 75 ГПК України;

- на день викрадення предмет лізингу був застрахований і даних стосовно дострокового припинення дії зазначеного договору не надано.

У справі, яка розглядається, суд першої інстанції, посилаючись, зокрема на положення ст. 806 ЦК України, ст. 1, 2 Закону № 723/97-ВР, вказав, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених главою 58 параграфу 6 та Законом України «Про фінансовий лізинг». До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з Законом № 723/97-ВР:

- якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше (ч. 2 ст. 8);

- лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку (ст. 7);

- з моменту передачі предмета лізингу у володіння лізингоодержувачу ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу переходить до лізингоодержувача, якщо інше не встановлено договором. Предмет лізингу та/або пов`язані із виконанням лізингових договорів ризики підлягають страхуванню, у разі якщо їх обов`язковість встановлена законом або договором. Витрати на страхування за договором лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором (ст. 13).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

У ст. 188 Господарського кодексу України унормовано, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у 20-ти строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

За ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Врахувавши наведені приписи законодавства та висновки у судових рішеннях у справах № 910/8527/21 та № 910/12951/21, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки:

- п. 3.2 договору та ч. 1 ст. 7 Закону № 723/97-ВР надають право лізингоодержувачеві відмовитися від договору в односторонньому порядку у разі прострочення передачі предмету лізингу, проте предмет лізингу було передано позивачу за актом приймання-передачі 06.06.2019;

- з огляду на п. 2.6 договору з моменту підписання акта від 06.06.2019 до позивача перейшли ризики випадкової втрати або пошкодження майна;

- за умовами п. 4. 8 втрата предмета лізингу не позбавляє позивача від виконання зобов`язання зі сплати лізингових платежів;

- відповідач на виконання договору передав позивачу необхідні документи для реєстрації права власності на транспортний засіб, однак позивач не підписав акт приймання-передачі майна у власність за договором, натомість звернувся до суду з цим позовом, намагаючись повернути кошти, сплачені за транспортний засіб, який було викрадено саме у позивача, тобто останній не зберіг майно, яке отримав за договором.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції та, відхиляючи доводи апеляційної скарги позивача, зазначив:

- суд першої інстанції застосував норми Закону № 723/97-ВР, який був чинний станом на момент виникнення та існування спірних правовідносин, тому твердження позивача про застосування судом Закону України «Про фінансовий лізинг» від 04.02.2021 № 1201-IX, який набрав чинності від 13.06.2021, безпідставні;

- умови п. 2.6 договору спростовують незгоду позивача із висновками суду, що з моменту підписання акта від 06.06.2019 до позивача перейшли всі ризики випадкової втрати або пошкодження предмета лізингу;

- з опису вкладення у цінний лист від 23.08.2022 вбачається, що відповідач направив позивачу лист від 22.08.2022 із договором купівлі-продажу предмета лізингу, акт про передачу права власності та акт приймання-передачі транспортного засобу (для РСЦ МВС), що спростовує аргументи позивача про ненадання відповідачем усіх необхідних документів для реєстрації права власності на автомобіль;

- позивач як лізингоодержувач не виконав умов п. 7.6 договору, тому посилання позивача на те, що акт приймання-передачі транспортного засобу був сформований відповідачем в односторонньому порядку, на момент його формування транспортний засіб був відсутнім в наявності у зв`язку з його викраденням, тому він ніяким чином не міг бути переданий за актом, є безпідставними;

- ураховуючи п. 4. 8 договору, відповідач правомірно отримав сплачені позивачем після викрадення автомобіля лізингові та інші платежі, тому доводи позивача про те, що після викрадення автомобіля позивач фактично не користування ним, але оплати здійснював з метою недопущення ризиків, що в подальшому відповідач може відмовитися переоформляти право власності на автомобіль, тому відповідач не мав правових підстав для отримання лізингових платежів, необґрунтовані.

У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

У разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.

Для касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення з наведеної підстави наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні правовідносини.

Термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Верховний Суд не раз наголошував, що підставою для касаційного оскарження судових рішень за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

У постанові від 14.12.2021 у справі № 916/112/20 Верховний Суд зазначав, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України покладається на скаржника.

Перевіривши доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду щодо питання застосування судами положень ст. 526, 530, 628, 651, 653, 693, 1212 ЦК України, ст. 2, 11, 13, 16 Закону № 723/97-ВР у відповідних постановах, колегія суддів зазначає таке.

У справі № 520/7627/17 (постанова від 24.01.2024) розглядались вимоги лізингодавця до лізингоодержувача про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину за рішення суду та стягнення грошових коштів (відшкодування лізингоодержувачем вартості отриманого предмета лізингу). Верховний Суд зазначив, що за ст. 809 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, а за ст. 323 цього Кодексу - його власник, якщо інше не встановлено договором або законом. Ураховуючи те, що правовідносини лізингу у зв`язку з нікчемністю договору у даному випадку відсутні, на лізингоодержувача не може бути покладено відповідні зобов`язання, а ризик втрати майна (у даному випадку викрадення) несе його власник. Окрім того, зваживши, що майнові інтереси лізингодавця, пов`язані із володінням майна, були застраховані, Верховний Суд вказав, що факт страхування спірного автомобілю, з огляду на настання страхового випадку (незаконне заволодіння) свідчить про відсутність підстав вимагати його вартість від лізингоодержувача при застосуванні наслідків нікчемності договору фінансового лізингу, з огляду на що відсутні підстави для задоволення позову про повернення вартості автомобіля, оскільки ризик його викрадення був застрахований лізингодавцем.

У цій справі Верховний Суд не застосовував загальні положення про купівлю-продаж (поставку) та оренду, ст. 651, 653 ЦК України до договору про фінансовий лізинг, а висновки про застосування ст. 809 ЦК України та ст. 13 Закону № 723/97-ВР зроблено з урахуванням того, що договір фінансового лізингу було визнано нікчемним за рішення суду, відповідно відносини лізингу були відсутні, а з огляду на предмет позову, наведено правовий висновок щодо застосування реституції за нікчемним договором лізингу, що робить висновки у цій справі нерелевантними до даної справи з огляду на неподібність правовідносин за змістовим критерієм.

У інших справах Верховного Суду № 911/3483/16, № 911/2449/17, № 910/10191/17, № 904/2357/20 відсутні висновки щодо питання застосування ст. 1212 ЦК України до правовідносин лізингу, однак у всіх постановах у зазначених справах Верховний Суд так чи інакше дійшов одного й того ж правового висновку, за змістом якого договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, тому до відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом, аналогічно як і суди у справі, яка розглядається.

Разом з тим у справі № 911/3483/16 (постанова від 26.04.2018) предметом розгляду були вимоги лізингодавця до лізингоодержувача про стягнення основної заборгованості за договором про фінансовий лізинг, плати за фактичний час користування об`єктом лізингу, збитків, 3 % річних, інфляційних втрат за невиконання лізингоодержувачем умов договору в частині сплати лізингових платежів до моменту, коли договір було розірвано за ініціативою лізингодавця, а також в частині не повернення предмета лізингу після припинення договору;

у справі № 911/2449/17 (постанова від 09.07.2018) розглядались вимоги лізингодавця до поручителя нового лізингоодержувача про стягнення заборгованості, штрафних санкцій, збитків та інших платежів за договором фінансового лізингу, від якого лізингодавець відмовився, з посилання на невиконання новим лізингоодержувачем зобов`язань з оплати лізингових платежів за контрактом, що призвело до виникнення боргу по їх сплаті.

Отже, правові висновки Верховного Суду щодо питання застосування загальних положень про купівлю-продаж та оренду, норм Закону № 723/97-ВР до договору фінансового лізингу здійснено у спорах про стягнення на користь лізингодавців частини несплачених лізингоодержувачами лізингових платежів, тобто у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, яка розглядається, насамперед за змістовим критерієм, а також за суб`єктним складом, предметом спору, тому висновки у цих постановах Верховного Суду вочевидь нерелевантні до цієї справи.

У справі № 910/10191/17 (постанова від 21.02.2020) предметом спору були вимоги лізингоодержувача до лізингодавця та нового кредитора за договором про відступлення права вимоги за договором фінансового лізингу про стягнення сплачених лізингових платежів з посиланням на те, що лізингоодержувач сплатив усі платежі, однак у власність предмет лізингу не отримав через його викрадення після повної оплати, натомість право власності на предмет лізингу перейшло до страхової компанії, тому лізингоодержувач має право вимагати від лізингодавця повернення сплаченого.

У цій справі, аналогічно як і у справі, яка розглядається, встановлено, що укладено договір фінансового лізингу, предмет лізингу (застрахований автомобіль) передано у лізинг на підставі відповідного акта, лізингоодержувач виконав зобов`язання за договором, здійснивши повну оплату предмета лізингу, що є підставою для отримання автомобіля у власність, однак предмет лізингу було викрадено, в результаті чого транспортний засіб у власність лізингоодержувача не передано; на момент викрадення автомобіля предмет лізингу знаходився у володінні та користування лізингоодержувача.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, врахувавши наведені встановлені обставини справи, а також окремі умови договору, за якими:

- з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі предмета лізингу до лізингоодержувача переходять усі ризики, пов`язані з користуванням та володінням предметом лізингу;

- предмет лізингу є власністю лізингодавця, а перехід права власності на об`єкт лізингу передбачався у разі здійснення лізингоодержувачем всіх платежів за договором;

- розірвання договору з причин, зазначених у договорі та/або законодавстві України, всі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають, оскільки є платою за володіння і користування предметом лізингу,

виснувала, що права та обов`язки сторін виникли з договору, який в силу приписів ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання, ризик знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу перейшло до лізингоодержувача відповідно до умов договору та в силу ст. 13 Закону № 723/97-ВР та ст. 809 ЦК України, тому в даному випадку сплачені лізингоодержувачем на виконання умов договору лізингові платежі не підлягають стягненню з лізингодавця на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України, відповідно позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Тобто, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складів Верховного Суду на підставі наданих сторонами доказів, обумовлених сторонами умов договору та з огляду на приписи ст. 13 Закону № 723/97-ВР та ст. 809 ЦК України встановила відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Суди попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, відмовили у задоволенні позову з аналогічних зі справою № 910/10191/17 причин, за схожих обставин та умов договору, а також з посиланням, зокрема на ст. 13 Закону № 723/97-ВР.

Проаналізувавши оскаржувані судові рішення у справі, яка розглядається, Суд встановив, що застосування судами попередніх інстанцій, зокрема положень ст. 13 Закону № 723/97-ВР, не суперечить висновку Верховного Суду у справі № 910/10191/17 щодо питання застосування цієї норми права у подібних правовідносинах. Також оскаржувані судові рішення у справі, що розглядається, в співвідношенні з постановою Верховного Суду у справі № 910/10191/17, не містять й протилежного висновку щодо застосування норми ст. 13 Закону № 723/97-ВР.

Однак, враховуючи, що висновки Верховного Суду про відмову у задоволенні позову у наведеній справі зроблено за обставин відсутності факту розірвання договору в односторонньому порядку, відповідно питання повернення сплачених лізингових платежів за наслідками розірвання договору не було предметом розгляду у цій справі, правовідносини у справі № 910/10191/17 і у справі, яка розглядається, не є неподібними за змістовим критерієм.

У справі № 904/2357/20 (постанова від 15.01.2021) лізингоодержувач заявив, зокрема про стягнення з лізингодавця коштів у гривні, які компенсують частину вартості предметів лізингу та були виражені в іноземній валюті.

У цій справі Верховний Суд навів правові висновки, за змістом яких передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачеві по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувачеві поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Зваживши на приписи ст. 1, 2, 11, 16 Закону № 723/97-ВР ст. 693 ЦК України, касаційний суд виснував, що лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмету купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачеві у власність.

Врахувавши положення ст. 655, 692, 653 ЦК України, також зазначив, що наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно відсутність права вимагати його оплати.

У цій справі встановлено, що предмети лізингу були передані у лізинг і за них було здійснено часткову оплату, тобто лізингоодержувач не став власником майна у зв`язку з повною оплатою, на відміну від обставин у справі, яка розглядається, а через припинення сплати лізингових платежів договір було достроково розірвано шляхом вилучення предметів лізингу на користь власника - лізингодавця.

За таких обставин Верховний Суд виснував, що у разі розірвання договору та вилучення предметів лізингу на користь лізингодавця, у нього відсутній обов`язок передати в майбутньому предмети лізингу лізингоодержувачу, відповідно у лізингоодержувача виникає право на повернення частини покупної плати за надання майна в майбутньому у його власність лізингодавцем на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України.

Отже, висновки Верховного Суду у справі № 904/2357/20 про застосування реституції у правовідносинах лізингу наведені за обставин, коли лізингодавець вилучив свої предмети лізингу на свою користь, тобто за п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону № 723/97-ВР (згідно з якою у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором) отримав передане у лізинг назад, відмовившись таким чином від договору, відповідно зобов`язаний повернути лізингоодержувачу отриману частину покупної плати за надання майна в майбутньому у його власність. Тобто, у наведеній справі кожна із сторін розірваного договору фінансового лізингу отримала назад передане/сплачене.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що лізингоодержувач отримав автомобіль за актом приймання-передачі від 06.06.2019, значить несе ризики випадкової його втрати (п. 2.6 договору); сплатив лізингові платежі в повному обсязі, в результаті чого став власником автомобіля з огляду на п. 7.6 договору, який саме у нього було викрадено через невжиття заходів по його збереженню, зокрема не дотримання обов`язку, встановленого п. 3.1 договору. Звертаючись до суду із цим позовом, позивач фактично докладає зусиль щодо повернення сплачених коштів за наслідками розірвання договору, але за такими наслідками не може виконати зобов`язання з повернення предмета лізингу лізингодавцю у стані, в якому його було прийнято у володіння, намагаючись перекласти на лізингодавця тягар несприятливих наслідків від викрадення автомобіля, незбереженого лізингоодержувачем.

Таким чином, Суд відхиляє посилання скаржника на неврахування висновків у постанові Верховного Суду у справі № 904/2357/20 щодо питання застосування загальних положень купівлі-продажу до договору фінансового лізингу, оскільки правовідносини у справі суду касаційної інстанції та у справі, яка розглядається, відмінні перш за все за фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, та зумовлювали прийняття відповідного судового рішення, а не за різним застосуванням норм матеріального права, що виключає подібність правовідносин за змістовим критерієм.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у наведених у касаційній скарзі постановах, адже Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, стосуються правовідносин, які істотно відмінні (у справі, що розглядається, з одного боку, і в згаданих справах - з іншого) за підставами позову та фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами.

У п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п.1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «Профімікс».

Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених ч. 2 ст. 287 ГПК України, позивач у касаційній скарзі не зазначає.

Доводи касаційної скарги ТОВ «Профімікс» фактично зводяться до порушення судами норм процесуального права при встановленні обставин, оцінці доказів та аргументів учасників справи, проте касаційна скарга не обґрунтована підставою касаційного оскарження судових рішень за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а за ст. 300 ГПК України предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Твердження позивача про те, що суд першої інстанції, здійснивши посилання на ст. 17 (Закону України «Про фінансовий лізинг» від 04.02.2021 № 1201-IX), застосував до спірних правовідносин закон і норму, які не підлягали застосуванню з огляду на момент виникнення спірних правовідносин, і апеляційний суд вказане порушення не усунув, колегія суддів відхиляє та вказує таке.

Суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення здійснив посилання на ст. 7 Закону № 723/97-ВР, згідно з якою лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Дійсно у висновках суду першої інстанції зазначається ст. 17, що вочевидь є опискою, враховуючи подальше наведення її змісту, що співпадає зі змістом ст. 7 Закону № 723/97-ВР, тому немає підстав стверджувати, що суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин не той закон та/або іншу норму.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги ТОВ «Профімікс».

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження у цій справі, судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді касаційної інстанції покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження у справі № 910/11288/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Профімікс» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 та на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. В. Булгакова

І. Б. Колос