Постанова

від 29.08.2024 по справі 922/3225/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/3225/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

за участі:

секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

представників:

Офісу Генерального прокурора: Яремчук А. В.,

позивача-1: Північно-східного офісу Держаудитслужби - не з`явився,

позивача-2: Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області - не з`явився,

позивача-3: Комунального підприємства «Комунальник» Куп`янської міської ради Харківської області - не з`явився,

відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна» -

не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 (колегія суддів: Тихий П. В. (головуючий), Плахов О. В., Терещенко О. І.) та на рішення Господарського суду Харківської області від 25.09.2023 (суддя Чистякова І. О.)

у справі за позовом Керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Північно-східного офісу Держаудитслужби, Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області, Комунального підприємства «Комунальник» Куп`янської міської ради Харківської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна»

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення надмірно сплачених коштів у розмірі 244 810,80 грн,

УСТАНОВИВ:

У липні 2023 року Керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області (далі - прокурор) звернувся в інтересах держави в особі позивачів до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна» (далі - відповідач, Товариство), в якому просив визнати недійсними сім додаткових угод до договору постачання від 05.03.2021 № 37-6030 (далі - договір), укладеного між відповідачем та Комунальним підприємством, та стягнути з відповідача на користь Комунального підприємства надмірно сплачені кошти у розмірі 244 810,80 грн.

Позов обґрунтовано тим, що оспорювані додаткові угоди укладені з порушенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (далі - Закон № 922-VIII) та всупереч умовам п. 10.1 договору, що полягає у недотриманні вимог щодо внесення змін до договору в частині збільшення ціни за один літр бензину А-95 та дизельного палива понад 10 % від первинної вартості без належного підтвердження факту коливання ціни такого товару на ринку, тому наявні підстави для визнання оспорюваних додаткових угод недійсними відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та як наслідок повернення Комунальному підприємству надмірно сплачених коштів на підставі ст. 670 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи наявність підстав представництва інтересів держави в особі, зокрема Комунального підприємства, прокурор посилався на те, що підприємство є стороною договору та оспорюваних додаткових угод до нього, юридичною особою - розпорядником бюджетних коштів та здійснювало процедуру закупівлі, а тому є органом, який наділений повноваженнями щодо звернення до суду з вимогою про стягнення надмірно сплачених бюджетних грошових коштів.

Господарський суд Харківської області у рішенні від 25.09.2023, залишеним без змін Східним апеляційним господарським судом у постанові від 08.02.2024, у задоволенні позову в частині вимоги про визнання недійсними оспорюваних додаткових угод відмовив, в іншій частині про стягнення надмірно сплачених коштів позов прокурора залишив без розгляду.

За висновками суду першої інстанції Комунальне підприємство є неналежним позивачем у справі з огляду на те, що спірні правовідносини виникли у сфері публічних закупівель, у яких головним розпорядником бюджетних коштів є суб`єкт владних повноважень - відповідний орган місцевого самоврядування, тому у даному випадку немає підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі, зокрема Комунального підприємства як суб`єкта господарювання, у зв`язку із чим наявні підстави для залишення позову прокурора в частині позовної вимоги про стягнення на користь Комунального підприємства надмірно сплачених грошових коштів у розмірі 244 810,80 грн без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Водночас місцевий господарський суд визнав Держаудитслужбу, яка є органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, та Куп`янську міську військову адміністрацію, яка з 27.10.2022 є органом місцевого самоврядування на території Куп`янської територіальної громади та відповідно наділена повноваженнями щодо звернення до суду з вимогою про стягнення надмірно сплачених бюджетних грошових коштів за договором, належними позивачами у справі та вказав на наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі цих органів за позовними вимогами в цілому.

Втім зазначивши, що прокурор, заявляючи позов в інтересах держави, зокрема в особі Куп`янської міської військової адміністрації, окремо не просить стягнути надмірно сплачені кошти на користь цього органу, тоді як позовні вимоги про визнання правочинів недійсними не можуть бути розглянуті окремо від позовної вимоги про застосування наслідків їх недійсності, суд дійшов висновку, що вимоги про визнання недійсними семи додаткових угод до договору не підлягають задоволенню з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту, адже задоволення цих вимог без стягнення грошових коштів на користь належного позивача не призведе до поновлення майнових прав Куп`янської міської військової адміністрації, лише створить преюдицію та доказ для іншого судового провадження, що суперечить завданням господарського судочинства.

Суд апеляційної інстанції погодився із такими висновками місцевого господарського суду.

У поданій у квітні 2024 року касаційній скарзі (з урахуванням уточнень від травня 2024 року) прокурор обласної прокуратури, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність підстави касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення судів попередніх інстанцій, постановити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Прокурор вказав на відсутність правових висновків Верховного Суду щодо питання застосування:

- ст. 15, 16, 203, 215 ЦК України у контексті належності та ефективності обраного прокурором способу захисту при зверненні з вимогами про визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлі, зокрема необхідності поєднання вимог про визнання недійсними саме додаткових угод, а не основного договору, із вимогами про стягнення надмірно сплачених грошових коштів на користь належного позивача.

На переконання прокурора, оскільки ним оспорюються лише додаткові угоди до договору, а не сам договір, що дозволяє його сторонам після визнання недійсними додаткових угод привести правовідносини за основним договором у відповідність до норм чинного законодавства, то у даному випадку не є обов`язковим поєднання вимоги про визнання недійсними додаткових угод із застосуваннями наслідків їх недійсності, враховуючи суб`єктний склад належних учасників спору;

- ст. 131-1 Конституції України, ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру» у сукупності зі ст. 15, 16 ЦК України щодо правильності визначення позивачів (Держаудитслужби та Куп`янської міської військової адміністрації) у справі за вимогами про стягнення надмірно сплачених грошових коштів через визнання недійсними додаткових угод до договору.

Прокурор вказує, що суди не досліджували та не надавали оцінки позовних вимогам прокурора в інтересах держави в особі Держаудитслужби та Куп`янської міської військової адміністрації окремо в частині визнання недійсними додаткових угоди та стягнення грошових коштів, незважаючи на те, що підтвердили правомірність звернення прокурором в інтересах держави в особі зазначених осіб.

Також прокурор не погодився з висновками судів, що Комунальне підприємство є неналежним позивачем та зазначив, що підприємство у спірних правовідносинах має статус суб`єкта владних повноважень, адже створене органом місцевого самоврядування, є розпорядником бюджетних коштів, здійснює процедуру закупівлі та є стороною договору та оспорюваних додаткових угод до нього, а тому є органом, наділеним повноваженнями щодо звернення до суду із заявленими позовними вимогами.

Окрім цього, скаржник навів аргументи, які, на його думку, є підставою для задоволення позовних вимог (обставини справи, нормативно-правове обґрунтування для визнання оспорюваних додаткових угод до договору недійсними та стягнення грошових коштів, висновки щодо наведеного).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Вронська Г. О. - головуючий, Студенець В. І., Кондратова І. Д. ухвалою від 28.05.2024 відкрив касаційне провадження з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

19.06.2024 до Верховного Суду надійшло клопотання, в якому Куп`янська міська військова адміністрацій підтримала доводи та вимоги касаційної скарги, просила розглядати справу без її участі.

Розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 28.06.2024 № 32.2-01/1244 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 922/3225/23 у зв`язку з відпусткою судді Вронської Г. О. для догляду за дитиною та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.06.2024 вказану судову справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Жайворонок Т. Є. - головуючий, Бенедисюк І. М., Колос І. Б.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Жайворонок Т. Є. - головуючий, Бенедисюк І. М., Колос І. Б., ухвалою від 17.07.2024 прийняв касаційну скаргу прокурора до провадження.

Розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 26.08.2024 № 32.2-01/1990 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 922/3225/23 у зв`язку з відпусткою судді Бенедисюка І. М. та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2024 вказану судову справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Жайворонок Т. Є. - головуючий, Булгакова І. В., Колос І. Б.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Суди попередніх інстанцій встановили, що прокурор, посилаючись, зокрема на ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 53 ГПК України, звернувся до суду з позовом про визнання недійсними семи додаткових угод до договору, укладених між відповідачем та Комунальним підприємством, якими змінено ціну предметів закупівлі, та як наслідок стягнення з відповідача на користь Комунального підприємства надмірно сплачених бюджетних коштів, в інтересах держави в особі:

1) Комунального підприємства, посилаючись на те, що згідно Статуту КП «Комунальник», затвердженого рішенням Куп`янської міської ради Харківської області від 21.12.2018 (діяв на момент проведення закупівлі, укладення та виконання основного договору), засновником та органом управління підприємства є Куп`янська міська рада Харківської області, джерелами формування майна підприємства є, в тому числі, кошти місцевого бюджету на виконання державних та комунальних програм, за рахунок яких і була проведена публічна закупівля товарів у відповідача за договором, однією із сторін якого є Комунальне підприємство (юридична особа, розпорядник бюджетних коштів), тому це підприємство є органом, уповноваженим на звернення до суду із вимогою про стягнення надмірно сплачених коштів;

2) Куп`янської міської військової адміністрації, мотивуючи це тим, що з 27.10.2022 згідно з Указом Президента України № 737/2022 «Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Харківській області» утворено Куп`янську міську військову адміністрацію, яка на цей час є органом місцевого самоврядування на території Куп`янської територіальної громади, отже уповноважена на виконання функцій держави у спірних правовідносинах;

3) Держаудитслужби як органу, уповноваженого державою здійснювати функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель.

При цьому вказано, що згідно з відповідей позивачів на звернення прокурора жоден із них не вживав заходів щодо усунення виявлених порушень законодавства у сфері публічних закупівель шляхом звернення до суду з відповідним позовом і не планує цього.

За доводами прокурора порушення інтересів держави та вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII полягає в укладенні Комунальним підприємством та відповідачем оспорюваних семи додаткових угод до договору про зміну ціни закупівлі у сторону збільшення понад 10 % від ціни основаного договору без належного підтвердження факту коливання ціни предмета закупівлі на ринку, що призвело, зокрема до безпідставної зміни істотних умов договору, неефективного та неправомірного використання бюджетних коштів та зайвої їх сплати.

Суди дійшли висновку:

- про закриття провадження у справі відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 216 ГПК України в частині позовних вимог прокурора про стягнення з відповідача на користь Комунального підприємства надмірно сплачених бюджетних коштів, заявлених в інтересах держави в особі Комунального підприємства, оскільки це підприємство є неналежним позивачем у справі за вказаними вимогами;

- про відмову у задоволені позову прокурора, поданого в інтересах держави в особі належних позивачів - Держаудитслужби та Куп`янської військової державної адміністрації, про визнання недійсними додаткових угод до договору з огляду на те, що визнання недійсними додаткових угод без застосування наслідків їх недійсності (реституції) не допускається, а за обставин відсутності вимог про стягнення надмірно сплачених бюджетних коштів з Куп`янської військової державної адміністрації як належного позивача, обраний прокурором спосіб захисту є неефективним, бо не призведе до поновлення порушеного права Куп`янської військової державної адміністрації.

Верховний Суд погоджується з висновками судів щодо наявності підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог прокурора, заявлених в інтересах держави в особі Комунального підприємства, про стягнення з відповідача на користь Комунального підприємства надмірно сплачених бюджетних коштів і не вбачає порушень, зокрема ст. 226 ГПК України, враховуючи таке.

За змістом касаційної скарги, прокурор вважає, що Комунальне підприємство, в інтересах якого подано позов, є належним позивачем у справі в частині вимог про стягнення на його користь надмірно сплачених бюджетних коштів, оскільки у спірних правовідносинах є органом, уповноваженим на звернення до суду із вимогами про визнання додаткових угод недійсними та стягнення надмірно сплачених грошових коштів, до того ж має статус суб`єкта владних повноважень.

Щодо повноважень Комунального підприємства як розпорядника бюджетних коштів Верховний Суд зазначає, що відповідно до яких правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України (далі - БК України) та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок № 228).

Згідно зі ст. 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

У п. 18 ч. 1 ст. 2 БК України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень. Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абз. 3 п. 7 Порядку № 228).

Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підп. 47 ст. 2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 та від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18).

Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (п. 6, 7, 8 ч. 1 ст. 2 БК України).

У абз. 1, 2 п. 5 Порядку № 228 визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абз. 2 п. 43 Порядку № 228 розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли цілком обґрунтованих висновків, що Комунальне підприємство у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі товарів за договором, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником предмета закупівлі в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня, яким є орган місцевого самоврядування, який заснував Комунальне підприємство, і такі висновки узгоджуються з останньою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (в якій вирішувалось питання щодо можливості/неможливості звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування та комунального закладу з вимогою про визнання укладеного правочину щодо публічних закупівель недійсним та стягнення коштів).

Що ж до тверджень прокурора, що Комунальне підприємство є суб`єктом владних повноважень, то Верховний Суд неодноразово робив висновки, що комунальне підприємство є самостійним суб`єктом права у приватноправових відносинах і не є суб`єктом владних повноважень, тому звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі комунального підприємства є безпідставним, адже держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні, комунальні підприємства (заклади) чи підприємства об`єднань громадян, які не мають статусу суб`єкта владних повноважень, про що зазначено у постановах від 25.11.2021 у справі № 917/269/21, від 07.12.2021 у справі № 903/865/20, від 14.12.2021 у справі № 917/562/21, від 15.03.2024 у справі № 904/192/22.

У постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 Велика Палата Верховного Суду вкотре вказала, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, має застосовуватися з урахуванням положень Закону України «Про прокуратуру», які передбачають, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. У контексті засадничого положення ч. 2 ст. 19 Конституції України відсутність у Законі України «Про прокуратуру» інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені Законом України «Про прокуратуру» межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Підсумовуючи викладене, Суд констатує, що в даному випадку, відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Комунального підприємства, оскільки воно не є головним розпорядником бюджетних коштів, виступає у спірних правовідносинах не як суб`єкт владних повноважень, а як суб`єкт господарювання-сторона у зобов`язальних відносинах, тому вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, що Комунальне підприємство є неналежним позивачем у цій справі, відповідно наявні підстави для залишення позову прокурора в інтересах держави в особі Комунального підприємства в частині стягнення з відповідача на його користь надмірно сплачених бюджетних коштів без розгляду відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

За таких обставин Суд відхиляє протилежні доводи касаційної скарги з цього приводу та не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у цій частині з підстав порушення норм процесуального права.

Водночас Верховний Суд вважає безпідставним посилання судів попередніх інстанцій в мотивування висновків про залишення позову прокурора в інтересах держави в особі Комунального підприємства без розгляду на висновки Верховного Суду у постановах від 07.12.2021 у справі № 903/865/20, від 14.12.2021 у справі № 917/765/21 та від 21.12.2021 у справі № 917/764/21, згідно з якими наявність корпоративних відносин між органом місцевого самоврядування та комунального підприємства виключає наявність владних повноважень між ними або між органом місцевого самоврядування як засновником комунального підприємства та третіми особами, які здійснюють господарське правопорушення, на яке повинно реагувати комунальне підприємства як суб`єкт господарських відносин, які були підтримані Верховним Судом у постановах від 14.07.2022 у справі № 909/1285/21, від 01.02.2023 у справі № 924/996/21, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 відступила від таких висновків Верховного Суду, наведених на обґрунтування відхилення доводів прокурора щодо наявності в органів місцевого самоврядування повноважень здійснювати захист законних інтересів держави у правовідносинах, пов`язаних із закупівлею комунальними підприємствами (закладами) товарів за бюджетні кошти.

Натомість Велика Палата Верховного Суду у названій постанові у справі № 905/1907/21 вказала, що оскільки засновником комунального підприємства (закладу) та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, яка фінансує і контролює діяльність свого комунального підприємства (закладу), а також зобов`язана контролювати виконання міського (обласного) бюджету за договорами про закупівлю товарів, то орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням бюджетних коштів, тому є належним позивачем у справах про стягнення бюджетних коштів.

Втім посилання судами попередніх інстанцій на неактуальні висновки Верховного Суду в мотивування підстав для закриття провадження у справі в частині вимог прокурора в інтересах держави в особі Комунального підприємства не призвели до неправильного застосування п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України і не були вирішальними для визначення Комунального підприємства неналежним позивачем у справі, до того ж зі змісту оскаржуваних рішень слідує, що суди визнали наявними підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Куп`янської міської військової адміністрації, а також Держаудитслужби як належних позивачів, які заходів реагування на порушення законодавства у сфері публічних закупівель не вживали і не планують, і прокурор в касаційній скарзі не оскаржує такі висновки судів.

Між тим, щодо підстав касаційного оскарження, то Верховний Суд зазначає, що у справі, яка розглядається прокурор звернувся в інтересах, зокрема Куп`янської міської військової адміністрації (головний розпорядник бюджетних коштів), однак надмірно сплачені бюджетні кошти, як наслідок недійсності оспорюваних додаткових угод, просив стягнути з відповідача на користь їх отримувача - Комунального підприємства, який за правильними висновками судів є неналежним позивачем у справі, водночас вимоги про стягнення цих коштів на користь належного позивача - Куп`янської міської військової адміністрації не заявляв.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 (у подібних відносинах у сфері публічних закупівель) вирішувала питання про можливість застосування наслідків недійсності договору на користь головного розпорядника бюджетних коштів - суб`єкта владних повноважень, який не є стороною договору, в інтересах якого прокурором подано позов, при застосуванні процесуальної конструкції, коли грошові кошти стягуються з відповідача на користь отримувача бюджетних коштів (підприємства) - замовника публічної закупівлі, який є стороною оспорюваного договору і не має статусу суб`єкта владних повноважень, та дійшла наступних висновків.

Подання прокурором в інтересах держави в особі головного розпорядника бюджетних коштів (суб`єкта владних повноважень, який не є стороною договору) позову про стягнення з відповідача на користь підприємства - отримувача бюджетних коштів (сторони оспорюваного договору, який не має статусу суб`єкта владних повноважень) спірної суми коштів, отриманих за договором, не призведе до відновлення інтересів держави в особі головного розпорядника бюджетних коштів, оскільки ці кошти мають повертатися їх отримувачу як суб`єкту господарювання, а не в дохід держави.

Тобто, у такому випадку, заявляючи вимоги про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності такого правочину, прокурор намагається захистити отримувача бюджетних коштів (підприємство), хоча не має права вимагати стягнення на користь суб`єкта господарювання, який не уособлює державу, за захистом інтересів якої відповідний суб`єкт владних повноважень (належний позивач) звернувся з позовом до суду, та є за обставин, наведеними прокурором, організатором публічної закупівлі.

Застосування наслідків недійсності правочину на користь головного розпорядника бюджетних коштів (суб`єкта владних повноважень), який не є стороною оспорюваного договору, неможливе при застосуванні процесуальної конструкції, запропонованої прокурором, оскільки кошти підлягають стягненню з відповідача на користь отримувача бюджетних коштів (суб`єкта господарювання) як іншої сторони оспорюваного правочину, і, як наслідок, вказана одностороння реституція не відповідає положенням чинного законодавства, адже для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти мають повертатися (стягуватися) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наголосила, що у випадку визначення отримувача бюджетних коштів (підприємства) позивачем, на користь якого на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України підлягали би стягненню бюджетні грошові кошти, отримані відповідачем за договором, задоволення такої вимоги не призведе до ефективного захисту інтересів держави в особі органу, уповноваженого на захист інтересів держави (головного розпорядника бюджетних коштів), адже неможливо відновити права та інтереси держави в особі відповідного органу, стягуючи при цьому кошти на користь юридичної особи, яка не є суб`єктом владних повноважень (підприємство), а є самостійним суб`єктом господарювання і не уособлює державу, оскільки у такому випадку така позовна вимога пред`являється прокурором поза відносинами представництва інтересів держави, тобто всупереч положенням чинного процесуального законодавства.

Таким чином, заявивши позовну вимогу про стягнення спірної суми грошових коштів з відповідача на користь підприємства (яке не є суб`єктом владних повноважень), прокурор фактично звернувся за захистом інтересів не головного розпорядника бюджетних коштів (суб`єкта владних повноважень), а цього підприємства поза відносинами представництва інтересів держави, за рахунок якого якраз має задовольнятися позов, як того вимагає чинне процесуальне законодавство.

Врахувавши висновки у постанові об`єднаної палати від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 (щодо питання застосування норм ч. 3 ст. 215, ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України) про те, що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача, а також відповідні висновки Великої Палати Верховного Суду щодо вирішення позовних вимог, які заявлені у неефективний спосіб, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин, що виключає необхідність надання оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника, так і необхідність подальшого дослідження підстав для визнання недійсним договору як оспорюваного правочину.

Зважаючи на наведене, правильні висновки судів про визначення Комунального підприємства неналежним позивачем у справі, встановлені обставини відсутності вимоги про застосування наслідків недійсності оспорюваних додаткових угод на користь Куп`янської міської військової адміністрації, колегія суддів погоджується з висновками судів попередній про відмову у задоволенні позову в частині вимог про визнання недійсними оспорюваних додаткових угод до договору, заявлених в інтересах держави в особі належних позивачів у справі, з огляду на обрання прокурором неефективного способу захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову без необхідності дослідження підстав для визнання недійсними оспорюваних додаткових угод до договору, тобто вирішення судом заявлених позовних вимог по суті, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення у разі звернення прокурора в інтересах держави в особі суб`єкта владних повноважень до суду з позовом про захист права із застосуванням ефективного способу захисту.

При цьому Суд зазначає, що у даному випадку не вбачається можливості застосування судом іншого ефективного способу захисту порушених прав держави в межах заявлених прокурором позовних вимог.

З огляду на викладене Суд відхиляє доводи касаційної скарги прокурора, наведені на обґрунтування підстави касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України (в аспекті права заінтересованих осіб з метою захисту своїх порушених прав ініціювати питання про визнання оспорюваних додаткових угод недійсними шляхом приведення сторін правочину у попередній правовий стан та в контексті не надання оцінки судами вимогам прокурора в інтересах держави в особі Держаудитслужби та Куп`янської міської військової адміністрації окремо у частині визнання недійсними додаткових угоди та стягнення грошових коштів), позаяк обрання прокурором з самого початку неефективного способу захисту, який не призведе до поновлення порушених прав та інтересів держави, є самостійною підставою для відмови в позові, тому не формує відповідного правового висновку, який в цьому випадку ніяк не вплине на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, які прийняті при правильному застосуванні норм матеріального права, без порушень норм процесуального права та з урахуванням принципу «процесуальної економії».

Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених ч. 2 ст. 287 ГПК України, прокурор обласної прокуратури у касаційній скарзі не зазначив.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги прокурора обласної прокуратури.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги прокурора обласної прокуратури, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін, у зв`язку із чим судовий збір, сплачений за розгляд справи у суді касаційної інстанції покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 25.09.2023 у справі № 922/3225/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. В. Булгакова

І. Б. Колос