Рішення

від 20.05.2024 по справі 160/34254/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2024 року Справа № 160/34254/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юхно І. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою приватного підприємства «Бурік» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

27.12.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов приватного підприємства «Бурік» до Державної служби України з безпеки на транспорті, поданий через «Електронний суд» представником позивача адвокатом Алістратовою Оленою Іванівною, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №006420 від 06.12.2023 відносно Приватного підприємства «Бурік» (ідентифікаційний код 37275384) у розмірі 17 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на час винесення здійснення рейдової перевірки на транспортний засіб SCANIA, н.з. НОМЕР_1 , малися наступні документи, що підтверджують проходження зазначеним транспортним засобом обов`язкового технічного огляду: Міжнародний сертифікат технічного огляду № 130889 від 07/09/2022 року згідно якого технічний огляд було проведено 07.09.2022 р., наступний огляд не пізніше 09/2023 р., виданий Державне підприємство "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут" та Міжнародний сертифікат технічного огляду № 130890 від 07/09/2022 року згідно якого технічний огляд причіпу н.з. НОМЕР_2 було проведено 07.09.2022 р., наступний огляд не пізніше 09/2023 р., виданий Державне підприємство "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут" також сертифікат придатності до експлуатації вантажних автомобілів та причепів № UA/KRONE 6599 від 22/08/2022 року, та сертифікат ECMT відповідності технічним умовам та вимогам безпеки для автотранспортних засобів № UA/2207/888. ДП "ДержавтотрансНДІпроект" пройшло державну атестацію як наукова установа ІІ класифікаційної групи, згідно з Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», Порядку проведення державної атестації наукових установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2017 р. № 540 (далі Порядок), наказу Міністерства освіти і науки України від 17.09.2018 №1008 «Деякі питання державної атестації наукових установ», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 грудня 2018 року за № 1504/32956, № 1505/32957, №1506/32958 , усі установи, які претендують на статус наукових, повинні пройти державну атестацію за визначеною методикою оцінювання ефективності наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності наукових установ. Атестатом про акредитацію, виданого Національним агенством з акредитації України, засвідчено компетентність органу з сертифікації дорожніх транспортних засобів та систем управління якістю ДП «Державтотранс НДІпроект» в сфері дорожні транспортні засоби, їх складові та приладдя; послуги з перевезення автомобільним транспортом, з ремонту та технічного обслуговування дорожніх транспортних засобів та їх складових. Тобто, положення п. 19 зазначеного Порядку №137 від 30.01.2012 року визначають застосування протоколу перевірки технічного стану як альтернативи Міжнародному сертифікату технічного огляду та не містить приписів щодо неможливості використання Міжнародного сертифікату технічного огляду, виданих акредитованими згідно із Законом України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» виконавцями відповідно до Угоди про прийняття єдиних умов періодичних технічних оглядів колісних транспортних засобів і про взаємне визнання таких оглядів.

Позивач вказує, що як вірно зазначено у Акті від 06.09.2023 року автомобільним перевізником визначено суб`єкта господарювання ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ НЕОЛІТ-ГРУП (код ЄДРПОУ 39701580), який зазначений у ТТН від 06.09.2023 року за № 1312, та якого відповідно до ст. 45 Закону України «Про автомобільний транспорт», було визначено вантажовідправником. ТОВ НЕОЛІТ-ГРУП виступало автомобільним перевізником за 4 (чотирьома) товаро-транспортними накладними від 06.09.2023 року: № 1311, 1312, 1313 та 1314. ПП Бурік було надано лише власний транспорт для здійснення господарської діяльності ТОВ НЕОЛІТ-ГРУП. Аналізуючи положення законодавства у зіставленні з обставинами цієї справи, слід виходить передусім з того, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт покладається виключно на автомобільних перевізників, а не на власників/користувачів транспортного засобу. Окрім цього, факт складання акту мав місце 06.09.2023 року, а справу було розглянуто лише 06.12.2023 року (зі спливом трьох місяців), що є порушенням норми матеріального права, якої регульовано порядок фіксації фактів порушення норм Закону України «Про автомобільний транспорт» та застосування адміністративно-господарського штрафу у випадку необхідності притягнення перевізника до відповідальності.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено відповідачу 15-денний строк на подання відзиву на позов та витребувано додаткові докази у справі; витребувано від відповідача додаткові докази та встановлено строк для їх подання.

За даними КП «ДСС» копію ухвали про відкриття провадження 15.02.2024 надіслано одержувачам адвокату Алістратовій О. І. (представнику позивача) та Державній службі України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області за допомогою підсистеми «Електронний суд» в електронний кабінет, а копію адміністративного позову 27.12.2023, що підтверджується матеріалами справи. Тобто, строк на подання відзиву до 01.03.2024.

19.02.2024 від представника позивача адвоката Алістаратової О.І. через систему «Електронний суд» надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просив суд:

- зупинити примусове стягнення у виконавчому провадженні № 74171477, на підставі виконавчого документу, а саме постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 06.12.2023 року № 006420, про стягнення з Приватного підприємства «БУРІК» адміністративно-господарського штрафу у сумі 17 000,00 грн., до винесення судового рішення по справі.

Вказана заява у зв`язку з перебуванням головуючого судді Юхно І.В. у період з 19.02.2024 по 05.03.2024 у відпустці отримана та вирішується судом у перший робочий день 06.03.2024.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 заяву представника позивача адвоката Алістратової О.І. про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом приватного підприємства «Бурік» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови задоволено, а саме:

-зупинено стягнення на підставі постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеки) від 06.12.2023 №006420 про стягнення з ПП «Бурік» (код ЄДРПОУ 37275384) адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000 грн до набрання законної сили судом рішення у адміністративній справі №160/34254/23.

За правилами ст.262 КАС України адміністративна справа мала бути розглянута до 01.03.2024, проте з метою забезпечення принципу рівності сторін судом продовжено розгляд справи до спливу строку на подання заяв по суті справи з урахуванням термінів поштового перебігу.

29.04.2024 від Державної служби України з безпеки на транспорті через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у їх задоволенні з огляду на те, що за порушення вимог додержання законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом було складено постанову від 06.12.2023 №006420. Згідно копії акту, Акт № АР 031805 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 06.09.2023, зокрема встановлено, таке: «Направлення на перевірку від 31.08.2023 № 015575. Під час перевірки виявлено порушення статті 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», був відсутній протокол перевірки технічного стану. У тому числі порушення відповідальність за яке передбачена вимогами статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абзац третій, восьмій частина 1 , що полягала у відсутності на момент проведення перевірки документів, а саме: протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу. Постанова № 006420 від 06.12.2023 року прийнята на основі акту № АР 031805 від 06.09.2023 року, у якому посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області зазначене і конкретизоване порушення ПП «Бурік». Наголошено, що саме суб`єкт господарювання, який зацікавлений в доведенні своїй позиції, має надати всю інформацію, яка може вплинути на результат розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт. Відтак, доводи позивача є безпідставними, оскільки матеріалами справи підтверджено вчинення адміністративно-господарського правопорушення саме ним як суб`єктом господарювання.

Відповідачем вказано, що з реєстраційних документів на транспортний засіб було надано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, згідно якого транспортний засіб належить ПП «Бурік». Будь-яких інших документів при перевірці, з яких можна було б встановити, що транспортний засіб передано в користування іншій особі не було надано. Діюче законодавство чітко визначає підстави для відповідальності автомобільного перевізника, як то порушення законодавства про автомобільний транспорт. Отже, відсутність у водія під час перевезення вантажів передбачених документів становить склад правопорушення, за яке до автомобільних перевізників застосовується адміністративно-господарський штраф. Власник транспортного засобу, передаючи право керування вантажного автомобіля іншим особам, які фактично здійснюють вантажне перевезення, повинен усвідомлювати про настання відповідальності, встановленої Законом України «Про автомобільний транспорт». В такому випадку наслідки такої відповідальності у даній справі мають саме для власника транспортного засобу. Так в силу вимог статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник повинен забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення вантажу. За таких обставин непред`явлення водієм заповненого протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу посадовим особам відповідача під час проведення рейдової перевірки є підставою для застосування до автомобільного перевізника відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт. При перевезенні вантажу у водія мають бути наявні документи, що підтверджуюють використання транспортного засобу на законних підставах. Крім того, в матеріалах перевірки наявний договір експедирування вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та внутрішньому сполученні від 28.07.2023 № 386/310723-1, згідно якого ТОВ «Неоліт-Груп» (іменоване як Експедитор) з одного боку, і ПП «Бурік» (іменоване як Перевізник) з іншого боку уклали договір, за яким Перевізник зобов`язаний доставляти ввірений йому Експедитором вантаж до пункту призначення в міжнародному або внутрішньому сполученні за заявками Експедитора і видати його вантажоодержувачу у встановлений термін, передбачений Договором або Заявкою, а Експедитор зобов`язується здійснювати за перевезення вантажу плату в розмірі та строки, передбачені даним Договором і Заявкою. Зазначений договір було надано З наведеного вбачається, що саме позивач є автомобільним перевізником, а не ТОВ «Неоліт-Груп», який згідно вищезазначеного договору ескпедирування виступає як Експедитор. Крім того, позивач помилково зазначає, що справа має розглядатися у строки, визначені Порядком №1567, а не в межах строку, встановленого статтею 250 Господарського кодексу України, та не врахував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах.

У відзиві на позов відповідачем також заявлено клопотання про поновлення строку на подання відзиву, яке обґрунтоване тим, що фактично Укртрансбезпека, як орган, який відповідно до закону здійснює самопредставництво інтересів у судах України, вимушений провадити роботу у дистанційній формі з моменту повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, тобто починаючи з 24.02.2022. Вказана інформація свідчить про те, що незважаючи на відсутність безпосередніх воєнних дій на території Дніпропетровської області перебуває під загрозою ракетних ударів, що становить пряму загрозу для життя і здоров`я співробітників Укртрансбезпеки, крім того, варто зазначити, що під час оголошення повітряних тривог співробітники позбавлені можливості виконувати свої безпосередні посадові обов`язки у зв`язку із необхідністю слідувати до укриттів.

29.04.2024 від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив.

Вказані документи у зв`язку з перебування головуючого судді Юхно І.В. у відпустці з 29.04.2024 по 17.05.2024 отримані головуючим суддею у перший робочий день з урахуванням вихідних днів 20.05.2024.

Суд, враховуючи рекомендації Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану від 02.03.2022 щодо продовження процесуальних строків, вважає за необхідне прийняти вказані документи до розгляду.

У ході судового розгляду справи відповідач правом на подання заперечень не скористався.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Приватне підприємство «Бурік» (код ЄДРПОУ 37275384) зареєстроване у якості юридичної особи 15.09.2010, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис 12241020000050548.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності підприємства є: 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний); 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 16.24 Виробництво дерев`яної тари; 23.69 Виробництво інших виробів із бетону, гіпсу та цементу.

06.09.2023 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті було здійснено перевірку транспортного засобу SCANIA/ KRONE, реєстраційний номер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 за кермом якого був ОСОБА_1 .

За результатами вищезазначеної перевірки було складено Акт № АР021805 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів i вантажів автомобільним транспортом, яким встановлено порушення ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» № 2344-ІІІ від 05.04.2001 та ч.8 ст.35 Закону України «Про дорожній рух», а саме: під час перевезення вантажів перевізник не забезпечив водія протоколом перевірки технічного стану ТЗ марки SCANIA, д.н.з. НОМЕР_1 та напівпричіп марки KRONE, д.н.з. НОМЕР_2 , чим порушено ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

У означеному Акті перевірки, зокрема, вказано, що ТЗ, що належить згідно свідоцтва про реєстрацію ПП «Бурік», м. Дніпро, вул. Донська, 1,16; згідно ТТН автоперевізник: ТОВ «Неоліт-Груп», ЄДРПОУ 39701580.

06.12.2023 начальником відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті Дмитром Дяденчуком за наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт ПП «БУРІК» винесена постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №006420, якою накладено на ПП «БУРІК» штраф у сумі 17000 грн. за порушення ст. ст. 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та ч.8 ст. 35 Закону України «Про дорожній рух», відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», що підтверджується актом №АР031805 від 06.092023.

Вважаючи протиправною постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивач звернувся за захистом своїх прав та законних інтересів до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Згідно абзацу 3 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті була реорганізована шляхом злиття з Державною інспекцією України з безпеки на морському та річковому транспорті, та утворено Державну службу України з безпеки на транспорті.

Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, відповідно до пункту 1 якого Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Підпунктами 2, 15, 27, 54, 58, 62 пункту 5 даного Положення передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань:

- здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті;

- здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування;

- здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю;

- проводить перевірки за додержанням суб`єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт;

- здійснює контроль наявності, видачу дозвільних документів на здійснення перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично здійснюється;

- здійснює інші повноваження, визначені законом.

Згідно з пунктом 8 вказаного Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.

Відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 592 від 26.06.2015 «Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті» утворено територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3, зокрема управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України від 05.04.2001 № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі Закону №2344-ІІІ).

Статтею 5 Закону №2344-ІІІ визначено, що основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Частиною чотирнадцятою статті 6 Закону №2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

В розумінні статті 1 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення перевезення вантажів вантажними автомобілями.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі Порядок № 1567).

Відповідно до пункту 4 Порядку № 1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.

Пунктом 13 Порядку № 1567 передбачено, що графік проведення рейдових перевірок складається та затверджується наказом Укртрансінспекції або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.

За приписами пункту 14 Порядку № 1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.

За змістом пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом (абзац 2).

Згідно пункту 21 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

З матеріалів справи судом встановлено, що підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді адміністративно-господарського штрафу спірною постановою слугував висновок відповідача щодо перевезення вантажу транспортним засобом за відсутності протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу.

У зв`язку із чим, суд зазначає наступне, що за визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб`єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об`єкти, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту); внутрішні перевезення - перевезення пасажирів і вантажів між населеними пунктами, розташованими на території однієї держави; внутрішні перевезення - перевезення пасажирів та/чи вантажів територією України без перетину державного кордону України; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка; міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Відповідно приписів статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Статтею 2 Закону №2344-III визначено, що законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України «Про транспорт», «Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Згідно із ст.35 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII (далі - Закон №3353-XII) транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов`язковому технічному контролю відповідно до цієї статті.

Періодичність проходження обов`язкового технічного контролю становить:

для легкових автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажних автомобілів (незалежно від форми власності) вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепів до них із строком експлуатації більше двох років - кожні два роки;

для вантажних автомобілів вантажопідйомністю більше 3,5 тонни, причепів до них та таксі незалежно від строку експлуатації - щороку;

для автобусів та спеціалізованих транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, незалежно від строку експлуатації - двічі на рік.

На кожний транспортний засіб, що пройшов обов`язковий технічний контроль і визнаний технічно справним, суб`єкт проведення обов`язкового технічного контролю складає протокол перевірки його технічного стану, який видається водію транспортного засобу. У протоколі зазначається строк чергового проходження обов`язкового технічного контролю транспортного засобу відповідно до періодичності проходження, встановленої частиною восьмою цієї статті.

У відповідності із частиною 1 статті 37 Закону № 3353-XII забороняється експлуатація транспортних засобів, що підлягають обов`язковому технічному контролю, але не пройшли його.

З огляду на положення вказаних норм права документи щодо проходження технічного контролю транспортного засобу передбачені законодавством та є обов`язковими при експлуатації транспортного засобу, та такі документи водій повинен пред`являти на вимогу органів державного контролю.

Відповідно до абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-III за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарський штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Верховним Судом у постановах від 17.07.2018 р. у справі № 802/1836/17-а та від 01.07.2020 р. у справі № 803/50/17 зазначено, що приписи закону зобов`язують автомобільних перевізників, водіїв мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують перевезення.

Матеріалами справи, що на час винесення здійснення рейдової перевірки на транспортний засіб SCANIA, н.з. НОМЕР_1 , малися наступні документи: Міжнародний сертифікат технічного огляду № 130889 від 07/09/2022 року згідно якого технічний огляд було проведено 07.09.2022 р., наступний огляд не пізніше 09/2023 р., виданий Державне підприємство "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут" та Міжнародний сертифікат технічного огляду № 130890 від 07/09/2022 року згідно якого технічний огляд причіпу н.з. НОМЕР_2 було проведено 07.09.2022 р., наступний огляд не пізніше 09/2023 р., виданий Державне підприємство "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут" також сертифікат придатності до експлуатації вантажних автомобілів та причепів № UA/KRONE 6599 від 22/08/2022 року, та сертифікат ECMT відповідності технічним умовам та вимогам безпеки для автотранспортних засобів №UA/2207/888. ДП "ДержавтотрансНДІпроект" пройшло державну атестацію як наукова установа ІІ класифікаційної групи.

Суд наголошує, що Україна є учасником ряду міжнародних договорів у сфері дорожнього руху та дотримання безпеки на дорогах.

Національне законодавство щодо дорожнього руху та його безпеки побудоване на нормах Конвенції про дорожній рух. Конвенція є базовим міжнародним документом, яким регулюється міжнародний дорожній рух та встановлюються вимоги до безпеки ТЗ та їхнього технічного стану. Зокрема, Конвенція містить вимоги щодо проведення технічних оглядів.

Європейська Угода 1971 р., що доповнює Конвенцію про дорожній рух, передбачає видачу Міжнародного сертифікату технічного огляду. Строк дії МСТО не більше одного року.

Крім того, періодичні технічні огляди є предметом окремої Віденської Угоди 1997 р., затверджену Указом Президента №159/2006 (159/2006) від 28.02.2006, яка має на меті забезпечити більшу однаковість і узгодженість принципів застосування приписів в цій сфері. Ця Угода забезпечує правову основу та процедуру для прийняття одноманітних норм, які стосуються проведення технічних оглядів транспортних засобів, які знаходяться в експлуатації та видачі міжнародних сертифікатів.

Так, відповідно до п. 18 Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів № 137 від 30.01.2012р. (далі Порядок №137 від 30.01.2012р.), перевірка конструкцій і технічного стану транспортних засобів проводиться згідно з Вимогами до перевірки. У разі позитивного результату після проведення обов`язкового технічного контролю транспортного засобу замовникові видається протокол перевірки технічного стану із самоклейною міткою радіочастотної ідентифікації, яка розміщується в правій верхній частині вітрового скла (на внутрішньому боці) транспортного засобу. У разі негативного результату або невідповідності даних у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу даним ідентифікації транспортного засобу складається акт невідповідності технічного стану транспортного засобу за формою згідно з додатком 4.

Згідно п.19 зазначеного Порядку №137 від 30.01.2012р., якщо протокол перевірки технічного стану застосовується як альтернатива Міжнародному сертифікату технічного огляду (на вимогу замовника), його видають акредитовані згідно із Законом України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» виконавці відповідно до Угоди про прийняття єдиних умов періодичних технічних оглядів колісних транспортних засобів і про взаємне визнання таких оглядів із зазначенням у протоколі слів такого змісту: Міжнародний технічний огляд проведено.

За поданням Мінінфраструктури, згідно з пунктом 4 доповнення 2 до Віденської Угоди 1997 р., протокол обов`язкового технічного контролю нотифіковано рішенням сесії Комітету з внутрішнього транспорту ЄЕК ООН від 14.06.2013.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що положення п. 19 зазначеного Порядку №137 від 30.01.2012р. визначають застосування протоколу перевірки технічного стану як альтернативи Міжнародному сертифікату технічного огляду та не містить приписів щодо неможливості використання Міжнародного сертифікату технічного огляду, виданих акредитованими згідно із Законом України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» виконавцями відповідно до Угоди про прийняття єдиних умов періодичних технічних оглядів колісних транспортних засобів і про взаємне визнання таких оглядів.

Отже, доводи відповідача про відсутності протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу повністю спростовуються зібраними у справі доказами.

Стосовно дотримання відповідачем строку притягнення позивача до відповідальності суд звертає увагу на таке.

Згідно з частиною 1 статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Пунктом 25 Порядку № 1567 визначено, що справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

У справі, що розглядається, акт проведення перевірки складено 06.09.2023, а спірну постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу прийнято 06.12.2023 (тобто через 3 місяці).

Наведене свідчить, що територіальний орган Укртрансбезпеки фактично порушив строк розгляду справи, передбачений пунктом 25 Порядку № 1567, проте застосував адміністративно-господарські санкції у строк, встановленого статтею 250 ГК України.

Варто зауважити, що вказані строки мають принципово різне значення, адже пункт 25 Порядку № 1567 стосується строку розгляду суб`єктом владних повноважень справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а стаття 250 ГК України визначає строк притягнення до відповідальності за таке порушення, який вираховується з дня його виявлення.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 21 березня 2024 року у справі № 340/4182/22, 14 грудня 2023 року у справі №160/10125/22, від 12 жовтня 2023 року у справі № 280/3520/22, від 16 серпня 2023 року у справі №160/12371/22 та в силу ч.5 ст.242 КАС України підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Таким чином, відповідачем допущено порушення строку розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачений пунктом 25 Порядку № 1567.

Поряд із цим, суд вважає безпідставними посилання позивач на те, що ПП «Бурік» не є автомобільним перевізником з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджується, що власником транспортних засобів марки SCANIA, д.н.з. НОМЕР_1 , та напівпричіпу марки KRONE, д.н.з. НОМЕР_2 , є ПП «Бурік», про що свідчать надані копії відповідних свідоцтв про реєстрацію ТЗ.

Під час рейдової перевірки вантаж «засіб дезінфекційний» за маршрутом «м.Чернівці, вул. Прутська,29 Черкаська область, Канівський район, село Степанці, вулиця Польва,1» означеними транспортними засобами здійснювався на підставі ТТН від 06.09.2023 №1312, у якій в графі «автомобільний перевізник» вказано ТОВ «НЕОЛІТ-ГРУП», код за ЄДРПОУ 39701580, замовником є ТОВ «АКВА-ХОЛДИНГ». Означені обставини також знайшли своє відображення у Акті перевірки від 06.09.2023 №АР031805.

Водночас, відповідачем до матеріалів справи надано копію договору від 28.09.2022 №386/280922-1, укладеного між ТОВ «НЕОЛІТ-ГРУП» (Експедитором) та ТОВ «АКВА-ХОЛДИНГ» (Клієнтом), відповідно до якого Клієнт доручає, а Експедитор бере на себе обов`язки за плату і за рахунок коштів Клієнта організувати перевезені« вантажів Клієнта та здійснювати розрахунки з транспортними організаціями (перевізниками) за перевезення вантажів Клієнта (п.1.2 Договору).

Згідно з заявкою на перевезення від 05.09.2023 №3-96950 до вищевказаного Договору виконавець ТОВ «НЕОЛІТ-ГРУП» у період з 06.09.2023 по 08.09.2023 надано посулгиз організації перевезення вантажу за маршрутом «м.Чернівці, вул. Прутська,29 1. Вінницька область, м. Ладижин, згідно з ТТН; 2. Черкаська область, Канівський район, село Степанці, згідно з ТТН; 3. Черкаська область, м.Канів, згідно з ТТН».

Крім того, 28.07.2023 між ТОВ «НЕОЛІТ-ГРУП» (Експедитор) та ПП «Бурік» (Перевізник) укладено договір №386/310723-1 транспортного експедирування вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та внутрішньому сполученні. Згідно з заявкою на перевезення від 05.09.2023 №П-000000096950 до вказаного Договору виконавець ПП «Бурік» у період з 06.09.2023 по 07-08.09.2023 надано замовнику ТОВ «НЕОЛІТ-ГРУП» послуги з перевезення вантажу за маршрутом «м.Чернівці, вул. Прутська,29 1. Вінницька область, м. Ладижин, згідно з ТТН; 2. Черкаська область, Канівський район, село Степанці, згідно з ТТН; 3. Черкаська область, м.Канів, згідно з ТТН» загальною вартістю 30000,00 грн.

Отже, посилання позивача на те, що ПП «Бурік» не є автомобільним перевізником не знайшли свого документального підтвердження у ході судового розгляду. Проте, означені обставини не спростовують необґрунтованості висновків Акту перевірки від 06.09.2023 №АР031805 та в свою чергу оскаржуваної постанови.

Водночас, суд наголошує, що принцип обґрунтованості наведеного рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, має на увазі, що рішення повинне прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що відповідачем не в ході судового розгляду не було доведено правомірності оскаржуваної постанови від 13.12.2023 №006493, у зв`язку з чим у суду наявні правові підстави для визнання її протиправною та скасування.

Суд також враховує, що згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Усі інші аргументи сторін, вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС Українидоказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першої та четвертоїстатті 73 КАС Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно доприписів статті 90 КАС Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першоюстатті 77 КАС Українизакріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другоїстатті 77 КАС Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1статті 143 КАС Українисуд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина 1 статті 139 КАС України).

За положеннями частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI (далі Закон №3674-VI) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX передбачено, що прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2023 року становить 2684 гривні.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини 3статті 4 Закону №3674-VIставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до адміністративного суду позовної заяви немайнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому, частиною 3 статті 4 Закону №3674-VIвстановлено, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Правова позиція щодо застосування понижуючого коефіцієнта відповідного розміру ставки судового збору для позовних заяв, поданих до суду після 04.10.2021 в електронній формі з використанням системи «Електронний суд», викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22, та підлягає в силу ч.5 ст.242 КАС України застосуванню судом до спірних правовідносин.

Суд також враховує, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо), як способу усунення наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності, є однією вимогою.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.11.2019 року (справа №640/21330/18) та від 05.06.2020 року (справа №280/5161/19).

Суд вказує, що позивачем в адміністративному позові було заявлено одну вимогу немайнового характеру, а вимога про зобов`язання відповідача вчинити певні дії є похідною.

З огляду на викладене, оскільки позовна заява подана до суду з використанням системи «Електронний суд», позивач повинен був сплати судовий збір за подання цього адміністративного позову у загальному розмірі 2147,20 грн (2684,00 грн х 0,8).

Водночас, позивачем при поданні адміністративного позову до суду сплачено судовий збір відповідно до квитанції від 26.12.2023 №8812 у розмірі 2684,00 грн. Тобто, сума 536,80 грн (2684,00 грн 2147,20 грн) є надміру сплаченою сумою судового збору, яка може бути повернута за клопотання позивача відповідно до вимог ст.7 Закону України «Про судовий збір».

Таким чином, судовий збір у розмірі 2147,20 грн., який сплачений позивачем при поданні адміністративного позову до суду відповідно до квитанції від 26.12.2023 №8812 та належить до розподілу між сторонами в цій справі, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з Державної служби України з безпеки на користь позивача.

Крім того, суд враховує, що в тексті позовної заяви вказано, що позивач прийняв адвокатські витрати на загальну суму 2500,00 грн.

Відповідно до частин 1 та 3статті 132 КАС Українисудові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 КАС Українивизначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно достатті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених норм, дає суду, підставу прийти до висновку про те, що витрати сторонина правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

З матеріалів справи судом встановлено, що з метою отримання професійної правничої допомоги між ПП «Бурік» (Клієнт) та адвокатом Алістратовою О.І. (Захисник) було підписано угоду про надання правової допомоги від 26.12.2023 б/н, предметом якої є надання Захисником правової допомоги, здійснення захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів, представництво Клієнта з будь-яким статусом останнього у Дніпропетровському окружному адміністративному суді, Третьому апеляційному адміністративному суді, Верховному Суді з питань судового оскарження постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 06.12.2023 року № 006420 винесеної Відділ державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті (п.2).

Згідно з умовами п.4 Угоди розмір гонорару, порядок його обчислення (фіксована сума) і внесення (авансування) за правові послуги Захисника, у відповідності зі ст.30 Заковом України від 05 липня 2012 року №5076-IV «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначаються за домовленістю між Захисником та Клієнтом, та виплачується Клієнтом Захиснику при підписанні Угоди повністю, згідно виставленого рахунку та визначається у розмірі 2 500,00 грн (дві тисячі п`ятсот грн. 00 коп.).

Адвокатом виставлено позивачу рахунок на оплату від 27.06.2023 №26/12/2023 на оплату послуг з надання правової допомоги щодо судового оскарження постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 06.12.2023 року № 006420 у Дніпропетровському окружному адміністративному суді, який оплачено платіжною інструкцією від 26.12.2023 №8810.

27.12.2023 сторонами підписано Акту приймання-передачі наданих послуг, згідно з яким Адвокатом згідно умов договору № б/н про надання правової допомоги від 26.12.2023 буди надані послуги, а саме: Правова (правнича) допомога щодо підготовки та подання адміністративного позову до Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо оскарження та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 06.12.2023 року № 006420 на суму 2500,00 грн.

Пунктом 3.2рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Верховним Судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Разом із тим, з огляду на умови договору про надання правової допомоги суд вважає за необхідне звернути увагу, на правову позиці. Верховного Суду, яка викладена у постанові від 28.12.2020 № 640/18402/19, згідно з якою норма частини 4 статті 134 КАС України запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Разом із тим, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі самі критерії використовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ).

Так, у рішенні ЄСПЛу справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy)», №34884/97).

Судом встановлено, що визначені Договором дії були вчинені Адвокатом в інтересах позивача, проте суд враховує, що розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження, представник позивача не приймав участь судових засіданнях. Крім того, суд враховує, що фіксований розмір адвокатських витрат у розмірі 2500,00 грн передбачений за судове оскарження оспорюваної постанови у Дніпропетровському окружному адміністративному суді, Третьому апеляційному адміністративному суді, Верховному Суді, а не лише у суді першої інстанції. Водночас, 10% від суми оскаржуваної постанови становить 1700,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням принципу пропорційності та співмірності, оцінюючи обґрунтованість доводів позивача щодо суми витрат, пов`язаних з розглядом даної справи, суд дійшов висновку, що з Державної служби України з безпеки на транспорті за рахунок її бюджетних асигнувань на користь приватного підприємства «Бурік» слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1700,00 грн.

Вказана сума є співмірною з предметом спору, вчиненими адвокатом діями та наданими послугами у вказаній справі, у зв`язку з чим у суду наявні підстави для стягнення сум судових витрат на правничу допомогу за нормоюст.143 КАС України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.

Керуючись статтями 9, 73-77, 86, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов приватного підприємства «Бурік» (місцезнаходження: 49000, місто Дніпро, вулиця Донська, будинок 1, кв.16; код ЄДРПОУ 37275384) до Державної служби України з безпеки на транспорті (місцезнаходження: вул. Антоновича, 51, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу від 06.12.2023 №006420, прийняту начальником відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті Дмитром Дяденчуком, якою на ПП «Бурік» накладено у розмірі 17 000,00 грн.

Стягнути на приватного підприємства «Бурік» за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2147,20 грн (дві тисячі сто сорок сім гривень 20 копійок) та 1700,00 грн (одна тисяча сімсот гривень 00 копійок).

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя І.В. Юхно