Постанова

від 29.08.2024 по справі 144/998/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/998/23

Провадження № 22-ц/801/1233/2024

Категорія: 61

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондарук О. П.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2024 рокуСправа № 144/998/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),

суддів: Голоти Л. О., Оніщука В. В.,

з участю секретаря судового засідання: Луцишин О. П.,

учасники справи:

позивач керівник Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Соболівської сільської ради

відповідачі: ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 20 березня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Бондарук О. П.., у справі за позовом керівника Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Соболівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області до ОСОБА_1 , ТОВ «Теплик-Агро» про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку,

в с т а н о в и в:

У липні 2023 року керівник Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Соболівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «Теплик-Агро» про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку. Зазначав, що в ході досудового розслідування кримінального провадження № 12021020110000024 від 11.02.2011 року було встановлено, що 26.12.2018 ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області Красилюка В.Ф. із заявою про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0523780800:01:000:0421, площею 1,3734 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Брідоцької сільської ради Теплицького району Вінницької області. До заяви ОСОБА_1 додав свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 , видане 13.07.2006 року державним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О.А. та зареєстроване в реєстрі за № 479.

Свідоцтво про право па спадщину за заповітом видане на підставі заповіту, посвідченого секретарем виконкому Брідоцької сільської ради Теплицького району Вінницької області 14.03.1995 за реєстровим номером 4. Спадщина, на яку видане свідоцтво, складається із права на земельну частку (пай) у землі, що перебуває у колективній власності КСП «Граніт» с. Брідок Теплицького району Вінницької області, розміром 1,66 умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі.

На підставі поданих документів державним реєстратором Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області Красилюком В.Ф. 26.12.2018 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523780800:01:000:0421, площею 1,3734 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Брідоцької сільської ради Теплицького району Вінницької області.

Відповідно до інформаційних довідок зі Спадкового реєстру від 31.03.2020, заповіти ОСОБА_2 нотаріально не посвідчувались, спадкові справи щодо спадкування її майна не заводились та свідоцтва про право на спадщину після її смерті не видавались.

Згідно журналу перших примірників нотаріально засвідчених договорів заповітів Брідоцької сільської ради Теплицького району Вінницької області за період з 31.01.1995 по 15.12.1995, секретарем Брідоцької сільської ради Теплицького району Вінницької області 14.03.1995 не посвідчувався заповіт ОСОБА_2 , за реєстровим номером 4. При цьому у вказаному журналі під № 4 зазначено про посвідчення заповіту ОСОБА_3 від 15.02.1995.

Згідно договору оренди від 28.12.2018 ОСОБА_1 передав належну йому на праві власності земельну ділянку з кадастровим номером 0523780800:01:000:0421 в оренду ТОВ «Теплик-Агро». Право оренди земельної ділянки 28.01.2019 зареєстровано за ТОВ «Теплик-Агро» в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Оскільки державна реєстрація права власності ОСОБА_1 проведена на підставі підробленого свідоцтва про право на спадщину та підробленого заповіту, то земельна ділянка з кадастровим номером 0523780800:01:000:0421, площею 1,3734 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Брідоцької сільської ради Теплицького району Вінницької області, перейшла у власність ОСОБА_1 у спосіб, не передбачений законом, тобто, з порушенням встановленого законодавством порядку.

Просив суд визнати недійсним заповіт, посвідчений секретарем виконкому Брідоцької сільської ради Теплицького району Вінницької області 14.03.1995 за реєстровим номером 4, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 13.07.2006 року державним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О.А. та зареєстроване в реєстрі за № 479. Скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523780800:01:000:0421, площею 1,3734 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території колишньої Брідоцької сільської ради Теплицького району Вінницької області, на даний час Соболівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис № 29708270 від 26.12.2018 року, припинивши за ОСОБА_1 право власності на зазначену земельну ділянку. Скасувати державну реєстрацію права оренди за ТОВ «Теплик-Агро» на земельну ділянку з кадастровим номером 0523780800:01:000:0421, площею 1,3734 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території колишньої Брідоцької сільської ради Теплицького району Вінницької області, на даний час Соболівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис № 30117358 від 28.01.2019 року, припинивши право оренди даної земельної ділянки за ТОВ «Теплик-Агро».

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 20 березня 2024 року позов задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 13.07.2006 року державним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О.А. та зареєстроване в реєстрі за № 479 Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523780800:01:000:0421, площею 1,3734 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території колишньої Брідоцької сільської ради Теплицького району Вінницької області, на даний час Соболівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис № 29708270 від 26.12.2018 року, припинивши за ОСОБА_1 право власності на зазначену земельну ділянку. Скасовано державну реєстрацію права оренди за ТОВ «Теплик-Агро» на земельну ділянку з кадастровим номером 0523780800:01:000:0421, площею 1,3734 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території колишньої Брідоцької сільської ради Теплицького району Вінницької області, на даний час Соболівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис № 30117358 від 28.01.2019 року, припинивши право оренди даної земельної ділянки за ТОВ «Теплик-Агро». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У апеляційній скарзі ТОВ «Теплик-Агро» просить зазначене рішення суду в задоволеній частині вимог скасувати через неправильну оцінку судом доказів і невірно встановлені обставини, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, а у справі ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вказало, що позивач не довів недійсності свідоцтва про спадщину виданого ОСОБА_1 ; прокурор обрав не належний спосіб захисту порушеного права, оскільки мав би заявити вимоги про витребування земельної ділянки . Крім цього прокурор пропустив строк позовної давності, оскільки позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав та інтересів 29 грудня 2018 року, коли відбулася реєстрація права власності за відповідачем, а до суду звернувся лише у серпні 2023 року, тобто, з пропуском строку позовної давності.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 20 березня 2024 року вищевказаним вимогам закону відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай), серії ВН, номер 0497244, ОСОБА_2 , згідно рішення Теплицької районної державної адміністрації від 30.05.1997 року № 131, набула право на земельну частку (пай) у землях, що перебувала у колективній власності КСП «Граніт» села Брідок Теплицького району Вінницької області, розміром 1,66 умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) (а.с. 27).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30.07.2006 року, виданого 13.07.2006 року державним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О.А. та зареєстрованим у реєстрі за № 479, спадкоємцем ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 21).

26.12.2018 року ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області Красилюка В.Ф. із заявою про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0523780800:01:000:0421, площею 1,3734 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Брідоцької сільської ради Теплицького (нині Гайсинського) району Вінницької області. До заяви ОСОБА_1 додав свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 , видане 13.07.2006 року державним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О.А. та зареєстроване у реєстрі за № 479 (а.с. 17).

Державним реєстратором Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області Красилюком В.Ф. 26.12.2018 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 17).

Розпорядження Теплицької районної державної адміністрації про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж спірної земельної ділянки в натурі № 510 від 22.12.2018 не видавалось, що підтверджується копією журналу реєстрації розпоряджень голови РДА (а.с. 30-32).

Відповідно до інформаційних довідок зі Спадкового реєстру від 31.03.2020 року, заповіти ОСОБА_2 нотаріально не посвідчувались, спадкові справи щодо спадкування її майна не заводились та свідоцтва про право на спадщину після її смерті не видавались (а.с. 26-27).

Згідно договору оренди земельної ділянки від 28.12.2018 року, спірну земельну ділянку ОСОБА_1 передано в орену ТОВ «Тепилк-Агро», строком на 10 років (а.с. 34-37).

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що згідно інформації зі спадкового реєстру, заповіти ОСОБА_2 нотаріально не посвідчувались, спадкові справи щодо спадкування її майна не заводились та свідоцтва про право на спадщину після її смерті не видавались, інформація про нотаріальний бланк на якому виготовлене свідоцтво в Єдиному реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів відсутня, розпорядження Теплицької районної державної адміністрації про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж спірної земельної ділянки в натурі ОСОБА_1 № 510 від 22 грудня 2018 року також не видавалось, а відтак державна реєстрація права власності ОСОБА_1 проведена на підставі підробленого свідоцтва про право на спадщину та неіснуючого розпорядження Теплицької РДА № 510 від 22.12.2018 року, тому спірна земельна ділянка перейшла у власність відповідача з порушенням встановленого законом порядку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним заповіту, суд виходив з того, що виявлене порушення посадовою особою порядку ведення реєстру для реєстрації нотаріальних дій є недостатньою підставою для встановлення факту порушення вимог щодо форми і посвідчення оспорюваного заповіту та, як наслідок, його нікчемності.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення суду сторонами не оскаржується, відтак, в апеляційному порядку колегією в цій частині не переглядається.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, є безпідставними виходячи з наступного.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема постанову Верховного Судуу складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 статті 131-1 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia), заява № 42454/02, § 35).

За змістомчастини другої статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин.Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку,колидержава вступає у цивільні правовідносини, вонамаєцивільну правоздатність нарівні зіншимиїх учасниками (частина перша статті 167 ЦК України). Державанабуваєі здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних,зокремау цивільних, правовідносинах.Томуу тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, немаютьвласних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постановиВеликої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80) таінші).

Велика Палата Верховного Судутакожзвертала увагуна те, щоі в судовому процесі (втомучислі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.Тобтопід час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава,навітьякщопозивач визначив стороною у справі певний орган (див. постановивід 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27)).Тому,зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи,значенняне має(див. постановиВеликої Палати Верховного Суду від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункти8.10, 8.12) від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81)).

Незалежновід того, хтосамезвернувся до суду, - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор - у судовому процесі (втомучислі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежновід наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин.Таким чином,фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава,а невідповідний орган (незалежновід наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор. На відміну від останнього та органів, через які діє держава, юридичні особи,які неє такими органами, діють яксамостійнісуб`єкти права - учасники правовідносин(див. постановуВеликої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти82-83)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпціяправомірності правочинуозначаєте, що вчинений правочинвважаєтьсяправомірним,тобтотаким, що зумовлює набуття, зміну чи припиненняпороджує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки цяпрезумпціянебудеспростована.Таким чином,до спростуванняпрезумпціїправомірності правочинувсіправа, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язкипідлягаютьвиконанню. Спростуванняпрезумпціїправомірності правочину відбувається тоді:колинедійсність правочинупрямовстановлена законом (тобтомаємісце його нікчемність);якщовін визнаний судом недійсним,тобтоіснуєрішення суду, яке набрало законної сили (тобтооспорюваний правочин визнаний судом недійсним)(див. постановуВерховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину абоіншоюзаінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину;встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним,так іпорушеннясуб`єктивногоцивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саменамомент вчинення оспорюваного правочину(див. постановуВерховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Відповідно до частин першої, другої статті 524 ЦК УРСР у редакції, чинній на час складення заповіту ОСОБА_2 , спадкоємство здійснювалося за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям (частина перша статті 534 ЦК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі статтею 1296 ЦК України спадкоємці як за законом, так і за заповітом мають право звернутись до нотаріуса за видачею їм свідоцтва про право на спадщину. Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, якою передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. […] Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 414/811/17 (провадження № 61-15499св18)).

У ЦК Українизакріпленоможливістьпред`явити позовнувимогупро визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, яку заявити можебудь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею цього свідоцтва про право на спадщину.Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбуваєтьсятількиза ініціативою заінтересованої особишляхомпред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва)(див. постановуВерховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2024 року у справі № 285/2226/20 (провадження № 61-10669св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2024 року у справі № 754/1116/22 (провадження № 61-12004св23)).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У справі, що переглядається, суд обґрунтовано виходив з того, що що свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 , нібито зареєстроване в реєстрі за номером 479 від 30 липня 2006 року державним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О.А., що було вчинене на неіснуючому бланку, серії ОМО № 191091, не видавалось, містить недостовірні відомості, отже, є підробленим, оскільки відповідно до інформації з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, дані про витрачання вказаного бланка відсутні.

Разом із тим, відповідно до інформації зі спадкового реєстру, заповіти ОСОБА_2 нотаріально не посвідчувались, спадкові справи щодо спадкування її майна не заводились та свідоцтва про право на спадщину після її смерті не видавались.

Більше того, у п. 15 опису і зразку спеціального бланка нотаріального документа, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 9 грудня 2021 р. № 1290 передбачалося, що для захисту від несанкціонованого тиражування та запобігання зміні (заміні) інформації на лицьовому боці бланка у нижньому правому куті на QR-код, серію та номер нанесено способом гарячого пресування оптично-електронний елемент розміром 32 х 25 міліметрів з радіусом закруглення кутів 2 міліметри. Елемент містить написи УКРАЇНА, UKRAINE, символічне зображення малого Державного Герба України (тризуба) та стилізоване зображення пам`ятника князю Ярославу Мудрому в художньому оформленні. До 09 грудня 2021 р. вимог про розміщення на бланку QR-код не було. Разом з тим, нотаріальний бланк на якому виготовлене свідоцтво про право на спадщину від 13 липня 2006 року, містить QR-код, що ще раз підтверджує його підроблення.

Встановлені в ході апеляційного розгляду обставини того, що ОСОБА_2 07 березня 1970 року зареєструвала шлюб із ОСОБА_4 , та змінила прізвище правового значення не мають, оскільки не спростовують, а навпаки підтверджують правильність висновку суду першої інстанції.

Отже, суд зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого після її смерті на ім`я ОСОБА_1 , як підстави для реєстрації за ним права на спірну земельну ділянку.

Також судом встановлено, що розпорядження Теплицької районної державної адміністрації про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж спірної земельної ділянки в натурі ОСОБА_1 № 510 від 22 грудня 2018 року не видавалось.

Відтак, державна реєстрація права власності ОСОБА_1 проведена на підставі підробленого свідоцтва про право на спадщину та неіснуючого розпорядження Теплицької РДА № 510 від 22.12.2018 року, а тому спірна земельна ділянка перейшла у власність відповідача з порушенням встановленого законом порядку.

У статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація речових прав виконує важливу функцію інформування третіх осіб про права та обтяження на майно, а у випадках, встановлених законом, з такою реєстрацією пов`язується виникнення прав на нерухоме майно (абзац третій частини другої статті 331 ЦК України).

Державна реєстрація права за певною особоюне є безспірнимпідтвердженням наявностів цієї особи права,але створюєспростовувану презумпціюправа такої особи (див. постановиВеликої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20)).

У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

За змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Законом України від 05 грудня 2019 року № 340-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом наведеної норми у чинній редакції на відміну від положень статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Застосуванняконкретногоспособу захисту цивільного правазалежитьяк відзмісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа,так івід характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтересмають бутизахищені судом у спосіб, якийє ефективним,тобтотаким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постановиВеликої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначено, що «з урахуванням конкретних обставин справи та положень абзаців другого та третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами). На підставі викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 545/1883/20, про те, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності призведе до відновлення порушених прав позивача і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності».

Судом встановлено, що земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 у спосіб, не передбачений законом, зокрема з порушенням встановленого законодавством порядку, а відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки свідоцтво про право на спадщину за заповітом є підробленим, державним нотаріусом не видавалось, спадкова справа не заводилась, розпорядження Теплицької районної державної адміністрації про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж спірної земельної ділянки в натурі ОСОБА_1 не приймалось, тому державна реєстрація права власності за останнім на земельну ділянку підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скаргипро те, що діями ОСОБА_1 не порушено прав Теплицької селищної ради, є необґрунтованим, оскільки порушення інтересів держави в особі Теплицької селищної ради полягає в тому, що незаконне набуття права власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 , мало наслідком порушення інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування, оскільки унеможливлювало ініціювання питання передачі земельної ділянки у власність територіальної громади. За умови відсутності спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , неприйняття ними спадщини у встановлений строк, спадщина у вигляді права на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності, мала б перейти відповідно до норм законодавства у комунальну власність територіальної громадин, на території якої вона розташована. Саме для відновлення відповідних прав органу місцевого самоврядування необхідним є скасування правовстановлюючого документа і державної реєстрації земельної ділянки за відповідачем ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги про застосування до позовних вимог строків позовної давності також є безпідставними.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно із частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

Судом встановлено, що з 27.05.2021 право розпорядження землями сільськогосподарського призначення в силу закону перейшло до Соболівської територіальної громади в особі Соболівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, тому презюмується, що органу місцевого самоврядування мало бути відомо про безпідставність набуття відповідачем права власності на земельну ділянку саме з дати набуття позивачем таких повноважень.

Гайсинська окружна прокуратура дізналась про порушення прав Соболівської сільської ради Гайсинського району під час здійснення керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 12021020110000024 від 11.02.2021, зібравши достатні докази на підтвердження незаконного заволодіння ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою, тоді як прокурор звернувся до суду з позовом 18.07.2023, тобто в межах передбаченого ЦПК України строку позовної давності, який не пропущено в розумінні частини першоїстатті 261 ЦК України, відтак клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до задоволення не підлягає.До суду прокурор звернувся 26 липня 2023 року, тобто в межах позовної давності.

Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався й закінчився 30 червня 2023 року.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

За таких обставин керівник Гайсинської окружної прокуратури, який звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради, позовну давність не пропустив. Тому доводи відповідача про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності є необґрунтованими.

Отже, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні позивачем спірних правовідносин, положень ЦК України та ЦПК України, судової практики, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, , то судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної слід залишити за товариством з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро».

Керуючись ст. 367,374,375,382, 384,389 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» залишити без задоволення.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 20 березня 2024 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, залишити за товариством з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро».

Постанова набираєзаконної силиз дняїї прийняття,однак можебути оскарженашляхом подачікасаційної скаргипротягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий С.Г. Копаничук

судді: Л. О. Голота

В. В. Оніщук