Рішення

від 22.08.2024 по справі 914/572/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.08.2024 Справа № 914/572/24

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Хороз І.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Львівської міської ради, місто Львів

до відповідача Приватного підприємства «Місто Лева», місто Львів

про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

За участю представників:

від позивача Попович Я.Д. - представник (повноваження відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в порядку самопредставництва);

від відповідача не з`явився.

Процес.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Львівської міської ради до Приватного підприємства «Місто Лева» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою за адресою: місто Львів, вулиця Наукова, будинок 3, шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності Приватного підприємства «Місто Лева» на об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля «Я-1» площею 215,6 кв. м на вулиці Науковій, будинок 3 у місті Львові (реєстраційний номер майна 36862858) із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Хід розгляду справи викладено у наявних в матеріалах справи ухвалах суду та відображено у протоколах судових засідань.

Ухвалою від 10.07.2024 суд постановив відкласти судове засідання на 22.08.2024 о 10:00 год.

Представник позивача в судове засідання 22.08.2024 для розгляду справи по суті з`явився, усно заперечив проти поданого представником відповідача клопотання про відкладення розгляду справи, просив відмовити у його задоволенні, з огляду на те, що відповідачем такі подаються неодноразово, а також з огляду на те, що вказане клопотання не підтверджено належними доказами.

Відповідач явки уповноваженого представника в судове засідання 22.08.2024 для розгляду справи по суті не забезпечив, проте, 22.08.2024 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи б/н (вх.№20762/24), у зв`язку із участю в іншому судовому процесі суду апеляційної інстанції.

Розглянувши подане представником відповідача клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№20762/24 від 22.08.2024), заслухавши думку представника позивача, суд дійшов висновку відмовити у його задоволенні, з огляду на наступне.

За змістом статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право, зокрема, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до частини 1, частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Розгляд справи триває значний час, а одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Ухвалою від 20.05.2024 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 10.06.2024. Завданнями ж розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (стаття 194 Господарського процесуального кодексу України).

Слід зазначити, що для надання можливості відповідачу скористатись правом на висловлення своєї позиції при розгляді справи по суті, ухвалами від 19.06.2024, від 28.06.2024 та від 10.07.2024 суд відкладав розгляд справи.

Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, проте своїми процесуальними правами відповідач не скористався, в судове засідання не з`явився, явки представника не забезпечив, відзиву не подав.

Суд, враховуючи належне повідомлення відповідача про дату судового засідання, беручи до уваги повторну неявку в судове засідання відповідача (його представника), не вважає відсутність представника відповідача у даному судовому засіданні перешкодою для вирішення спору по суті.

Відповідно до статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Таким чином, юридична особа не обмежена колом осіб, які можуть представляти її інтереси в суді.

Суд звертає увагу відповідача на те, що на підтвердження, викладених у клопотанні про відкладення судового засідання обставин останнім не надано жодних доказів, а відтак, причина неявки адвоката відповідача не може бути визнана судом поважною.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Отже, зловживання тими чи іншими процесуальними правами є недобросовісним здійсненням таких процесуальних прав.

Поведінка відповідача та його представника під час розгляду справи свідчить про недобросовісність відповідача, та спрямованість його дій на затягування судового процесу.

За умовами частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відтак, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити повністю.

Відводів складу суду та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.

Відзив у встановлений судом строк відповідачем не подано.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 22.08.2024 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору та правова позиція сторін.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у Державному реєстрі речових прав на майно міститься інформація про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. «Я-1» площею 215,6 кв. м за Приватним підприємством «Місто Лева» по вулиці Наукова, 3 у місті Львові.

Така реєстрація здійснена на підставі договору купівлі-продажу Р№ 1555 від 23.10.2012, укладеного між відповідачем та ТзОВ «Салон «Же-О-Зе». В свою чергу ТзОВ «Салон «Же-О-Зе» набуло права на таку будівлю за договором купівлі-продажу Р№ 964 від 05.07.2012, укладеним з ТзОВ «Інвестиційні ділові системи», яке первинно зареєструвало своє право власності на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2012 у справі № 5015/634/12.

Однак, таке рішення в подальшому, скасоване постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2013 у справі № 5015/634/12.

Власником земельної ділянки по вулиці Наукова, 3 у місті Львові є Львівська міська рада, містобудівні умови та обмеження на проектування будівлі не надавались. Також, Львівська міська рада не надавала згоду на передачу у користування чи у власність ПП «Місто Лева» земельної ділянки по вулиці Наукова, 3 у місті Львові.

Крім того, будівлі згідно з актом обстеження земельної ділянки на ній не виявлено.

Позивач зазначає, що в результаті реєстрації права власності на об`єкт по вулиці Наукова, 3 у місті Львові порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради, яка позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою.

Таким чином, позивач просить усунути перешкоди в користуванні Львівською міською радою земельною ділянкою за адресою місто Львів, вулиця Наукова, 3 шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ПП «Місто Лева» (код ЄДРПОУ 37205359) на об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля літ. «Я-1» площею 215,6 кв. м на вулиці Наукова, 3 у місті Львові (реєстраційний номер майна 36862858) із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, визначений законом і судом, не подав, проти позову письмово не заперечив.

Обставини встановлені судом.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.04.2012 у справі № 5015/634/12 визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційні ділові системи» (79035, місто Львів, вулиця Заводська, 147, ідентифікаційний код 37800723) право власності на нежитлову будівлю літ. «Я-1» площею 215,6 кв. м, що знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Наукова, 3.

На підставі зазначеного рішення 11.06.2012 зареєстровано право власності за ТзОВ «Інвестиційні ділові системи» на нежитлову будівлю літ. «Я-1» площею 215,6 кв. м, що знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Наукова, 3.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу Р.№ 964 від 05.07.2012 ТзОВ «Інвестиційні ділові системи» відчужило ТзОВ «Салон «Же-О-Зе» право власності на нежитлову будівлю літ. «Я-1» площею 215,6 кв. м, що знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Наукова, 3, про що 23.07.2012 внесено запис у Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

На підставі договору купівлі-продажу Р№ 1555 від 23.10.2012 ТзОВ «Салон «Же-О-Зе» відчужило ПП «Місто Лева» право власності на нежитлову будівлю літ. «Я-1» площею 215,6 кв. м, що знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Наукова, 3, про що 21.11.2012 внесено запис у Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Вказане відображено в Інформаційній довідці № 341010720 від 31.07.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2013 у справі № 5015/634/12 скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2012 у зазначеній справі.

Листом № 4-0006-12829 від 25.09.2023 Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю повідомила юридичний департамент Львівської міської ради, що згідно даних з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва вбачається, що інформація про видачу дозвільних документів на виконання будівельних робіт та готовність об`єкта до експлуатації за адресою: місто Львів, вулиця Наукова, 3 відсутня.

Листом № 4-2401-12885 від 26.09.2023 Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування ЛМР повідомило юридичний департамент ЛМР, що містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта за адресою: місто Львів, вулиця Наукова, 3 не надавалися.

В Акті обстеження земельної ділянки № 398 від 13.11.2023 зафіксовано, прол відсутність об`єкта нерухомого майна (будівлі, споруди) з реєстраційним номером 36862858 під літерою «Я-1» площею 215,6 м2 на земельній ділянці з кадастровим номером 4610136900:09:004:0010 по вулиці Наукова, 3 в місті Львові.

Листом № 4-2403-13554 від 09.10.2023 Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради повідомило юридичний департамент Львівської міської ради про те, що інформація щодо прийнятих рішень (ухвал) про передачу у власність чи надання в користування земельної ділянки для обслуговування нежитлової будівлі загальною площею 215,6 кв. м за адресою: вулиця Наукова, 3, місто Львів (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 36859349) в управлінні земельних ресурсів відсутня. Також, відсутня інформація стосовно підготовки проектів ухвал Львівської міської ради про надання згоди на виготовлення технічної документації щодо земельної ділянки для обслуговування об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер 36862858).

Таким чином, позивач просить усунути перешкоди в користуванні Львівською міською радою земельною ділянкою за адресою місто Львів, вулиця Наукова, 3 шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ПП «Місто Лева» (код ЄДРПОУ 37205359) на об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля літ. «Я-1» площею 215,6 кв. м. на вулиці Наукова, 3 у місті Львові (реєстраційний номер майна 36862858) із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Висновки суду.

Органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, у земельних правовідносинах виступають як представницькі органи суб`єкта власності народу України, територіальної громади власників землі щодо права розпорядження, притаманного власнику.

Статями 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України та статями 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України врегульовано порядок розпорядження землею.

Згідно з статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За приписами статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (пункт 34 частини 1 статті 26) органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їх компетенції, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу.

Як суб`єкт владних повноважень орган місцевого самоврядування Львівська міська рада вирішує в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Земельна ділянка, на якій нібито розташоване нерухоме майно, а саме нежитлова будівля літ. «Я-1» площею 215,6 кв. м по вулиці Наукова, 3 у місті Львові, належить територіальній громаді міста Львова, в особі Львівської міської ради та віднесена до земель комунальної власності, в силу статей 80, 83 Земельного кодексу України та статей 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до частини 1 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю.

Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки) виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону.

Виходячи із вимог статті 83 Земельного кодексу України, презюмується належність земельних ділянок на території міста Львів територіальній громаді міста з визначенням її власником Львівської міської ради.

За приписами частини 1 статті 122 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування, із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель комунальної власності на підставі рішення органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Право власності чи користування землею фізичними особами набувається та реалізується в порядку і на підставах, визначених Конституцією України (статті 13, 14), Земельного кодексу України (статті 78, 92, 93, 102-1, 116, 118, 119, 123, 125, 126), а також інших законів, що видаються відповідно до них (Закону України «Про оренду землі», Цивільного кодексу України).

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Отже, правовою підставою виникнення права користування земельною ділянкою є рішення органу місцевого самоврядування.

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка, розташована по вулиці Наукова, 3 у місті Львові, нікому не надавалась Львівською міською радою під будівництво, право користування на неї також наразі належить лише Львівській міській раді.

Разом з тим, у Державному реєстрі речових прав на майно міститься інформація про реєстрацію на вказаній земельній ділянці права власності на нежитлову будівлю літ. «Я-1» площею 215,6 кв. м за ПП «Місто Лева».

Відповідно до частини першої статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За загальним правилом, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України).

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 Цивільного кодексу України).

Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 Цивільного кодексу України). Вказана норма визначає право саме власника (користувача) земельної ділянки, на якій самочинно збудовано майно, а не особи, яка вчинила самочинну забудову.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у п.6.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13.

При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Такий же правовий висновок про те, що зміст приписів статті 376 Цивільного кодексу України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц та у численних постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Львівської області від 26.04.2012 у справі № 5015/634/12 за ТзОВ «Інвестиційні ділові системи» (79035, місто Львів, вулиця Заводська, 147, ідентифікаційний код 37800723) визнано право власності на нежитлову будівлю літ. «Я-1» площею 215,6 кв. м, що знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Наукова, 3.

На підставі зазначеного рішення 11.06.2012 за ТзОВ «Інвестиційні ділові системи» зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. «Я-1» площею 215,6 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Наукова, 3. В подальшому, право власності на будівлю відчужувалось на користь ТзОВ «Салон «Же-О-Зе» та ПП «Місто Лева», за яким станом на даний момент зареєстровано право власності у Державному реєстрі речових прав на майно.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2013 у справі № 5015/634/12 скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2012 у зазначеній справі.

Отже, правовстановлюючий документ, на підставі якого ТзОВ «Інвестиційні ділові системи» набуло право власності та зареєструвало його у Державному реєстрі речових прав на майно скасовано, а відтак, він не може бути підставою виникнення у будь-якої особи права власності на нерухоме майно.

Крім того, Верховний Суд неодноразово відзначав, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу), а, отже, і предметом цивільно-правового договору. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.11.2019 у справі №554/13971/15-ц.

Спірна будівля збудована без документів, які дають право виконувати будівельні роботи, й особа, яка здійснила самочинне будівництво, не є власником чи користувачем земельної ділянки, а отже, вона (будівля) є самочинно збудованими об`єктами, а тому у ТзОВ «Інвестиційні ділові системи» не виникло та не могло виникнути права власності на неї та ТзОВ «Інвестиційні ділові системи» не мало права її відчужити на користь ТзОВ «Салон «Же-О-Зе», а останнє, в подальшому, відчужити ПП «Місто Лева».

Враховуючи зазначене, суд зазначає, що нежитлова будівля літ. «Я-1» площею 215,6 кв. м, зареєстрована за адресою: місто Львів, вулиця Наукова, 3 не могла бути предметами договору купівлі-продажу Р.№ 964 від 05.07.2012, а також договору купівлі-продажу Р№ 1555 від 23.10.2012 на підставі якого ПП «Місто Лева» нібито набуло право власності на нього.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21)).

Стаття 391 Цивільного кодексу України передбачає права власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов`язані з позбавленням володіння майном.

Тобто передбачений вказаною правовою нормою позов пред`являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає и?ому здіи?снювати користування та розпорядження ним.

У даному позові позивачем заявлено вимогу усунути перешкоди в користуванні Львівською міською радою земельною ділянкою за адресою: місто Львів, вулиця Наукова, 3 шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ПП «Місто Лева» на об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля літ. «Я-1» загальною площею 215,6 кв. м, на вулиці Наукова, 3 у місті Львові (реєстраційний номер майна 36862858) із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суд звертає увагу, що за висновками Верховного Суду, стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» («Внесення відомостей до Державного реєстру прав») є процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту. Посилання у статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав не є встановленням приватно-правових способів захисту прав.

При цьому законодавчо не встановлено способу захисту для випадків, коли за особою зареєстроване право власності чи інше речове право, яке не може бути зареєстроване за жодною особою. Тобто у законах наявна прогалина, яка має бути заповнена за аналогією закону чи права (стаття 8 Цивільного кодексу України). При цьому суд виходить з наступного.

Функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки неодноразово формулювалися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 48).

Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89)) передбачає, що відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 100)).

Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права власності не відповідає належному способу захисту. Також не відповідає належному способу захисту вимога про припинення права власності відповідача, оскільки позивач вважає, що право власності відповідача не виникало взагалі відповідно до частини другої статті 376 Цивільного кодексу України (як і сам спірний об`єкт не виник як об`єкт права власності).

Виходячи з правової природи реєстрації прав на нерухоме майно як способу володіння ним та беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства (аналогія права), Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі №916/959/22, дійшов висновку, що у випадку, якщо заінтересована особа - позивач (власник земельної ділянки, інший правоволоділець) вважає, що зареєстроване за відповідачем право власності чи інше речове право на певний об`єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом. Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт.

Відтак, суд зазначає, що належному способу захисту у даній справі відповідає вимога позивача про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом припинення володіння відповідачем правом власності на об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля літ. «Я-1» загальною площею 215,6 кв. м на вулиці Наукова, 3 у місті Львові (реєстраційний номер майна 36862858).

Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права та закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт, якщо такий розділ був відкритий.

Водночас, суд звертає увагу, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення позову. Водночас відповідач не спростував позовних вимог належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судові витрати.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в сумі 3 028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №83 (внутрішній номер 329570372) від 20.02.2024.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3 028,00 грн відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на відповідача.

Керуючись статтями 2, 4, 13, 18, 73, 76-79, 86, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1.Позов задовольнити.

2.Усунути перешкоди в користуванні Львівською міською радою (79006, місто Львів, площа Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код юридичної особи 04055896) земельною ділянкою за адресою місто Львів, вулиця Наукова, 3 шляхом припинення володіння правом приватної власності Приватним підприємством «Місто Лева» (79031, місто Львів, вулиця Стрийська, будинок 71а, квартира 86, ідентифікаційний код юридичної особи 37205359) на об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля літ. «Я-1» площею 215,6 кв. м на вулиці Наукова, 3 у місті Львові (реєстраційний номер майна 36862858).

Стягувач: Львівська міська рада (79006, місто Львів, площа Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код юридичної особи 04055896).

Боржник: Приватне підприємство «Місто Лева» (79031, місто Львів, вулиця Стрийська, будинок 71а, квартира 86, ідентифікаційний код юридичної особи 37205359).

3.Стягнути з Приватного підприємства «Місто Лева» (79031, місто Львів, вулиця Стрийська, будинок 71а, квартира 86, ідентифікаційний код юридичної особи 37205359) на користь Львівської міської ради (79006, місто Львів, площа Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код юридичної особи 04055896) 3 028,00 грн судового збору.

4.Накази видати згідно статті 327 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки визначені статтями 256,257 Господарського процесуального кодексу України

Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.

Повний текст рішення

складено 30.08.2024

СуддяСухович Ю.О.