Рішення

від 20.08.2024 по справі 922/1696/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2024м. ХарківСправа № 922/1696/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гула Д.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроспецсталь" (61010, м. Харків, вул. Греківська, буд. 25) до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, пр-т. Героїв Харкова, буд. 199) про стягнення 6480580,24 грн. за участю представників:

позивача - Петруніна К.О.

відповідача - Гарагуля В.А.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області подано позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроспецсталь" до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" про стягнення основного боргу у розмірі 4092354,81 грн., пеню у розмірі 204617,72 грн., 1% річних у розмірі 138131,12 грн., інфляційні втрати у розмірі 2045476,59 грн., а також судові витрати.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача зобов`язань за договором №238-10/533-ВК від 06.05.2019 в частині повної та своєчасної сплати вартості поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.05.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк у п`ять днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

23.05.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області зареєстровано заяву про усунення недоліків (вх. №13444), яку досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18.06.2024 о 12:00.

14.06.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області зареєстровано відзив на позовну заяву (вх. №15441), в якому представник відповідача просить суд залишити позовну заяву без розгляду, який досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

18.06.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області зареєстровано відповідь на відзив (вх. №15774), в якому представник позивача просить суд відмовити у задоволенні вимоги представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду. Разом з тим, просить позов задовольнити в повному обсязі, яку досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.06.2024 оголошено перерву в судовому засіданні до 02.07.2024 о 12:15 на підставі статті 183, 232, 233 ГПК України.

01.07.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від представника відповідача зареєстровано клопотання про залишення позову без розгляду (вх. №16900).

02.07.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від представника відповідача зареєстровано клопотання про відкладення розгляду справи у підготовчому засіданні (вх. №17031).

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.07.2024 дослідивши матеріали справи, враховуючи заперечення представника позивача в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду відмовлено у зв`язку із необґрунтованістю та недоведеністю наявності підстав для його задоволення на підставі статті 42, 168, 226, 232, 233 ГПК України. Разом з тим, у зв`язку із необхідністю надання можливості учасникам справи скористатися своїми процесуальними правами та обов`язками, відкладено підготовче засідання на 23.07.2024 об 11:40 на підставі статті 183, 232, 233 ГПК України.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.08.2024 об 11:40 на підставі пункту 3 частини 2 статті 185, 232, 233 ГПК України.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.08.2024 відкладено судове засідання на 20.08.2024 об 11:30 на підставі статті 201, 216, 232, 233 ГПК України.

19.08.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від представника відповідача зареєстровано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені), річних, інфляційного збільшення (вх. №20745), в якому просить зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача до 20461,77 грн. або менше, 1% річних - до 13813,11 грн. або менше, інфляційних втрат у розмірі 204547,66 грн. або менше. Крім того, просить суд здійснити розподіл витрат зі сплати судового збору відповідно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у призначене судове засідання з`явився, позовну заяву підтримав та просив суд задовольнити. Разом з тим, проти задоволення клопотання представника відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій (пені), річних, інфляційного збільшення заперечив та просив суд відмовити у задоволенні.

Представник відповідача у призначене судове засідання з`явився, проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву. Разом з тим, просив суд зменшити розмір штрафних санкцій (пені), річних та інфляційного збільшення.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів для обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Відтак, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи та вирішення господарського спору по суті.

Дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши вступне слово представників сторін, суд встановив наступне.

Матеріали справи свідчать, що 06.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроспецсталь" (далі - позивач, постачальник) та Державним підприємством "Завод "Електроважмаш" (далі - відповідач, замовник) було укладено договір №238-10/533-ВК (далі - договір).

Пунктом 1.1. договору передбачено, що постачальник зобов`язується поставити продукцію, вказану у Специфікації №1 (Додаток 1) згідно Креслень (Додатки №№ 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10) у власність замовника, а замовник зобов`язується прийняти від постачальника продукцію та оплатити її в порядку, передбаченому договором.

Умовами пункту 2.1. договору погоджено, що постачальник здійснює поставку продукції замовнику протягом 30 календарних днів з моменту отримання письмової заявки постачальника, згідно з пунктом 1.3. договору.

Згідно умов пункту 2.2. договору передача продукції здійснюється на складі замовника за адресою: пр-т. Московський, 299, м. Харків, 61089.

Відповідно до пункту 2.3. договору транспортування продукції здійснюється транспортом постачальника та за його рахунок на умовах DDP м. Харків, пр. Московський, 299 (згідно Інкотермс-2010).

Пунктом 2.4. договору передбачено, що право власності на продукцію переходить до замовника з моменту її фактичної поставки від постачальника.

Умовами пункту 3.1. договору погоджено та визначено, що загальна вартість договору складає 82274400,00 грн. у т.ч. ПДВ 20% - 13712400 грн.

Відповідно до умов пункту 4.1. договору замовник здійснює оплату продукції протягом 30 календарних днів з моменту здійснення поставки продукції та прийняття її за кількістю та якістю.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що приймання продукції за якістю проводиться відповідно до Інструкції Держарбітражу СРСР "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю" №П-7 від 25.04.1966 р.

Відповідно до пункту 6.2. договору приймання продукції з кількості проводиться відповідно до Інструкції Держарібтражу СРСР "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю" №П-6 від 15.06.1965.

07.10.2019 між замовником та постачальником було укладено додаткову угоду №1 до договору поставки продукції №238-10/533-ВК від 06.05.2019, згідно якої сторони погодили внести зміни до розділу 15 "Реквізити сторін".

18.11.2019 між замовником та постачальником було укладено додаткову угоду №2 до договору поставки продукції №238-10/533-ВК від 06.05.2019, в якій сторони погодили, що продукція, вказана в Специфікації №1а (Додаток №1а) від 18.11.2019 до договору №238 /10-533-ВК від 06.05.2019 є фактично поставленою на територію ДП "Завод "Електроважмаш" за період з 06.05.2019 по 14.11.2019 і складає: 9687038,40 грн. у т.ч. ПДВ 20% 1614506,40 грн. Крім того, внесено зміни до Специфікації №1 (Додаток №1) від 06.05.2019 до договору №238-10/533-ВК від 06.05.2019 та викладено її в редакції згідно з Специфікацією №2 (Додаток №2) від 18.11.2019 р. сума якої складає: 67500042,24 грн. у т.ч. ПДВ20% 11250007,04 грн. Крім того, пункт 3.1. договору викладено у наступній редакції: "3.1. Ціна договору становить 77187080,64 грн. у т.ч. ПДВ 20% 12864513,44 грн."

09.12.2020 між замовником та постачальником було укладено додаткову угоду №3 до договору поставки продукції №238-10/533-ВК від 06.05.2019, згідно якої сторони погодили внести зміни до пункту 13.1., Розділу 13 договору та виклали його у наступній редакції: "Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.06.2021 року включно."

25.06.2021 між замовником та постачальником було укладено додаткову угоду №4 до договору поставки продукції №238-10/533-ВК від 06.05.2019 відповідно до якої сторони погодили внести зміни до пункту 13.1. Розділу 13 договору та викласти його у наступній редакції: "Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.06.2022 року включно."

Матеріали справи також свідчать, що 27.08.2021 між Акціонерним товариством "Завод "Електроважмаш" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроспецсталь" укладено угоду про заміну сторони правонаступником до договору №238-10/533-ВК від 06.05.2019, відповідно до якої у зв`язку з реорганізацією Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" в Акціонерне товариство "Завод Електроважмаш" сторони домовились, що усі права та обов`язки замовника за договором №238-10/533-ВК від 06.05.2019 перейшли до АТ "Завод "Електроважмаш" з 27.08.2021.

Окрім того, з матеріалів справи убачається, що постачальник передав, а замовник прийняв товар згідно видаткових накладних, а саме: №37 від 03.06.2019 на суму 1069286,40 грн.; №49 від 09.07.2019 на суму 1232712,00 грн.; №53 від 15.07.2019 на суму 1224849,60 грн.; №61 від 29.07.2019 на 1214179,20 грн.; №74 від 11.09.2019 на суму 1256299,20 грн.; №81 від 02.10.2019 на суму 1237766,40 грн.; №85 від 10.10.2019 на суму 1225972,80 грн.; №89 від 16.10.2019 на суму 1225972,80 грн.; №99 від 21.11.2019 на суму 1178695,68 грн.; №101 від 02.12.2019 на суму 1136916,48 грн.; №6 від 05.03.2020 на суму 1158328,32 грн.; №7 від 10.03.2020 на суму 1159895,04 грн.; №9 від 20.03.2020 на суму 1124382,72 грн., №13 від 13.04.2020 на суму 1167728,64 грн.; №20 від 03.06.2020 на суму 1176606,72 грн.; №26 від 25.08.2020 на суму 1213946,88 грн.; №28 від 22.10.2020 на 938240,71 грн.; №30 від 19.11.2020 на суму 104239,10 грн.; №31 від 25.11.2020 на суму 83391,29 грн.; №32 від 01.12.2020 на суму 1212536,83 грн.

Разом з тим, матеріали справи містять довіреності відповідача на отримання від позивача товару за договором №238-10/533-ВК від 06.05.2019, а саме: №1616 від 16.10.2019, №1864 від 20.11.2019, №1915 від 02.12.2019, №165 від 05.03.2020, №1159 від 01.12.2020, №802 від 03.06.2019, №1130 від 19.11.2020, №1024 від 19.10.2020, №843 від 19.08.2020, №573 від 02.06.2020, №1060 від 09.07.2019, №246 від 20.03.2020, №1164 від 29.07.2019, №1389 від 09.09.2019, №1551 від 02.10.2019.

Водночас матеріали справи містять оформлені товарно-транспорті накладні №P49 від 09.07.2019, №P53 від 15.07.2019, №Р61 від 29.07.2019, №Р74 від 11.09.2019, №Р81 від 02.10.2019, №Р9 від 20.03.2020, №Р20 від 03.06.2020, №Р28 від 22.10.2020, №Р30 від 19.11.2020, №Р28 від 22.10.2020, №Р31 від 25.11.2020, №Р30 від 19.11.2020, №Р32 від 01.12.2020, №Р31 від 25.11.2020, №Р7 від 10.03.2020, №Р101 від 02.12.2019, №Р6 від 05.03.2020, №Р85 від 10.10.2019, №Р99 від 21.11.2019, №Р26 від 25.08.2020, №Р89 від 16.10.2019, №Р37 від 03.06.2019.

Крім того, відповідачем здійснено оплату вартості отриманого товару згідно платіжних інструкцій: №57036 від 16.09.2019 на суму 1069286,40 грн., №57052 від 16.09.2019 на суму 232712,00 грн., №5006 від 24.09.2019 на суму 1000000,00 грн., №6393 від 10.10.2019 на суму 204849,60 грн., №57585 від 15.10.2019 на суму 400000,00 грн., №57640 від 16.10.2019 на суму 300000,00 грн., №57690 від 17.10.2019 на суму 584179,20 грн., №57689 від 17.10.2019 на суму 320000,00 грн., №58135 від 12.11.2019 на суму 630000,00 грн., №58351 від 20.11.2019 на суму 1256299,20 грн., №5567 від 12.12.2019 на суму 707766,40 грн., №59457 від 01.01.2020 на суму 800000,00 грн., №6894 від 21.02.2020 на суму 1225972,80 грн., №6387 від 21.02.2020 на суму 1225972,80 грн., №6931 від 21.02.2020 на суму 530000,00 грн., №6502 від 10.03.2020 на суму 1178695,68 грн., №6503 від 10.03.2020 на суму 536916,48 грн., №58883 від 20.03.2020 на суму 600000,00 грн., №7625 від 20.05.2020 на суму 1008328,32 грн., №7326 від 02.06.2020 на суму 59895,04 грн., №7325 від 02.06.2020 на суму 150000,00 грн., №7943 від 17.07.2020 на суму 324382,72 грн., №7973 від 17.07.2020 на суму 1100000,00 грн., №59473 від 01.10.2020 на суму 607728,64 грн., №59603 від 18.11.2020 на суму 560000,00 грн., №59604 від 18.11.2020 на суму 636606,72 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем у позовній заяві та у призначених судових засіданнях зазначено про належне виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за договором №238-10/533-ВК від 06.05.2019 та поставку відповідачу товар на суму 21341946,81 грн. Крім того, вказано, що відповідачем лише частково здійснено оплату вартості отриманого товару на суму 17249592,00 грн., а тому за відповідачем перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 4092354,81 грн., яка залишається не сплаченою, що стало підставою для звернення до суду з позовною заявою про стягнення основної заборгованості, а також нарахування пені, 1% річних та інфляційних втрат.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як зазначено в статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 712 ЦК України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналіз наведених норм права свідчить, що договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі № 909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору. Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові на підставі чинного законодавства.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Беручи до уваги встановлену статтею 204 ЦК України та неспростовану в межах цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності означеного договору та додаткових угод до нього, суд вважає їх належною у розумінні статей 11, 509 ЦК України та статей 173, 174 ГК України підставою для виникнення та існування кореспондуючих прав і обов`язків сторін.

Таким чином, укладаючи та підписуючи договір №238-10/533-ВК від 06.05.2019 та додаткові угоди до нього, сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, взаємні права та обов`язки кожної із сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору.

Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами статті 173 ГК України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Матеріалами справи підтверджено, що постачальник передав, а замовник прийняв товар згідно видаткових накладних, а саме: №37 від 03.06.2019 на суму 1069286,40 грн.; №49 від 09.07.2019 на суму 1232712,00 грн.; №53 від 15.07.2019 на суму 1224849,60 грн.; №61 від 29.07.2019 на 1214179,20 грн.; №74 від 11.09.2019 на суму 1256299,20 грн.; №81 від 02.10.2019 на суму 1237766,40 грн.; №85 від 10.10.2019 на суму 1225972,80 грн.; №89 від 16.10.2019 на суму 1225972,80 грн.; №99 від 21.11.2019 на суму 1178695,68 грн.; №101 від 02.12.2019 на суму 1136916,48 грн.; №6 від 05.03.2020 на суму 1158328,32 грн.; №7 від 10.03.2020 на суму 1159895,04 грн.; №9 від 20.03.2020 на суму 1124382,72 грн., №13 від 13.04.2020 на суму 1167728,64 грн.; №20 від 03.06.2020 на суму 1176606,72 грн.; №26 від 25.08.2020 на суму 1213946,88 грн.; №28 від 22.10.2020 на 938240,71 грн.; №30 від 19.11.2020 на суму 104239,10 грн.; №31 від 25.11.2020 на суму 83391,29 грн.; №32 від 01.12.2020 на суму 1212536,83 грн. Всього на суму 21341946,81 грн.

Вище вказані видаткові накладні містять підписи постачальника та замовника, які скріплено відтисками печаток сторін. При цьому матеріали справи не містять будь-яких заперечень або зауважень відповідача щодо якості, кількості, вартості отриманого від позивача товару відповідно до наведених видаткових накладних.

Разом з тим, матеріали справи містять довіреності відповідача на отримання від позивача товару за договором №238-10/533-ВК від 06.05.2019, а саме: №1616 від 16.10.2019, №1864 від 20.11.2019, №1915 від 02.12.2019, №165 від 05.03.2020, №1159 від 01.12.2020, №802 від 03.06.2019, №1130 від 19.11.2020, №1024 від 19.10.2020, №843 від 19.08.2020, №573 від 02.06.2020, №1060 від 09.07.2019, №246 від 20.03.2020, №1164 від 29.07.2019, №1389 від 09.09.2019, №1551 від 02.10.2019.

Водночас матеріали справи містять оформлені та підписані між сторонами товарно-транспорті накладні №P49 від 09.07.2019, №P53 від 15.07.2019, №Р61 від 29.07.2019, №Р74 від 11.09.2019, №Р81 від 02.10.2019, №Р9 від 20.03.2020, №Р20 від 03.06.2020, №Р28 від 22.10.2020, №Р30 від 19.11.2020, №Р28 від 22.10.2020, №Р31 від 25.11.2020, №Р30 від 19.11.2020, №Р32 від 01.12.2020, №Р31 від 25.11.2020, №Р7 від 10.03.2020, №Р101 від 02.12.2019, №Р6 від 05.03.2020, №Р85 від 10.10.2019, №Р99 від 21.11.2019, №Р26 від 25.08.2020, №Р89 від 16.10.2019, №Р37 від 03.06.2019.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Умовами пункту 8.3. договору передбачено, що датою отримання продукції вважається дата підписання замовником товарно-супровідної документації.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено належне виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за договором №238-10/533-ВК від 06.05.2019 та поставку відповідачу товар на суму 21341946,81 грн.

В силу приписів статті 691, 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Тобто однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц слушно зазначив, що принцип належного виконання зобов`язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).

Відповідно до умов пункту 4.1. договору замовник здійснює оплату продукції протягом 30 календарних днів з моменту здійснення поставки продукції та прийняття її за кількістю та якістю.

Пунктом 5.1. договору погоджено, що замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату продукції на умовах договору.

Із наявних в матеріалах справи доказів убачається, що відповідачем лише частково здійснено оплату вартості отриманого товару згідно платіжних інструкцій: №57036 від 16.09.2019 на суму 1069286,40 грн., №57052 від 16.09.2019 на суму 232712,00 грн., №5006 від 24.09.2019 на суму 1000000,00 грн., №6393 від 10.10.2019 на суму 204849,60 грн., №57585 від 15.10.2019 на суму 400000,00 грн., №57640 від 16.10.2019 на суму 300000,00 грн., №57690 від 17.10.2019 на суму 584179,20 грн., №57689 від 17.10.2019 на суму 320000,00 грн., №58135 від 12.11.2019 на суму 630000,00 грн., №58351 від 20.11.2019 на суму 1256299,20 грн., №5567 від 12.12.2019 на суму 707766,40 грн., №59457 від 01.01.2020 на суму 800000,00 грн., №6894 від 21.02.2020 на суму 1225972,80 грн., №6387 від 21.02.2020 на суму 1225972,80 грн., №6931 від 21.02.2020 на суму 530000,00 грн., №6502 від 10.03.2020 на суму 1178695,68 грн., №6503 від 10.03.2020 на суму 536916,48 грн., №58883 від 20.03.2020 на суму 600000,00 грн., №7625 від 20.05.2020 на суму 1008328,32 грн., №7326 від 02.06.2020 на суму 59895,04 грн., №7325 від 02.06.2020 на суму 150000,00 грн., №7943 від 17.07.2020 на суму 324382,72 грн., №7973 від 17.07.2020 на суму 1100000,00 грн., №59473 від 01.10.2020 на суму 607728,64 грн., №59603 від 18.11.2020 на суму 560000,00 грн., №59604 від 18.11.2020 на суму 636606,72 грн. Всього на суму 17249592,00 грн.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами частини 1 статті 202 ГК України визначено, що господарське зобов`язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.

Зазначені положення законодавства вказують, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним.

Верховний Суд у постанові від 10.09.2019 у справі №916/2403/18 зазначив, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Враховуючи вищевказані обставини, відсутність у матеріалах справи доказів, які б спростовували наявність заборгованості відповідача перед позивачем, а також доказів, які б свідчили про здійснення остаточного розрахунку за поставлений товар, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 4092354,81 грн., є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи, жодним чином не спростованою відповідачем, а тому підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 1% річних у розмірі 138131,12 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2045476,59 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з приписами статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 ЦК України).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Разом з тим, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних витрат на суму боргу та процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов`язання.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Пунктом 9.5. договору передбачено, що за порушення строку оплати продукції, передбачених договором, постачальник має право вимагати оплату 1% річних та індексу інфляційних витрат.

Таким чином, сторонами при укладанні договору, враховуючи принцип свободи договору, змінено розмір річних, що визначений у законі та встановлено нарахування 1% річних замість 3% річних, визначених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем детального розрахунку 1% річних у розмірі 138131,12 грн., суд зазначає, що вказане нарахування відповідає умовам договору, положенням законодавства, розрахунок з огляду на прострочення сплати основної заборгованості виконано арифметично вірно, з урахуванням чого, позовна вимога про стягнення 1% річних у розмірі 138131,12 грн., визнається судом обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Водночас перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем детального розрахунку інфляційний втрат у розмірі 2045476,59 грн., з урахуванням погоджених умов договору, положень законодавства та обставин справи, суд зазначає, що обґрунтованим, правомірним та арифметично вірним до стягнення є інфляційні втрати у розмірі 2045476,44 грн., що свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позову у відповідній частині та відмови у задоволенні вимог про стягнення решти розміру інфляційних втрат.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 204617,72 грн., суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 ГК України).

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частиною 6 статті 232 ГК України.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно умов пункту 9.4. договору за порушення строку оплати, передбачених договором, постачальник має право пред`явити замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої суми.

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем детального розрахунку пені у розмірі 204617,72 грн., суд зазначає, що нарахування у повній мірі відповідає обставинам справи, вимогам законодавства та погодженим між сторонами умовам договору, розрахунок виконано арифметично вірно, а тому позовна вимога про стягнення пені у розмірі 204617,72 грн. є обґрунтованою.

Між тим, суд зазначає, що відповідачем не спростовано обґрунтованості та правомірності здійснених детальних розрахунків основної заборгованості, відсотків річних, пені та інфляційних втрат. При цьому матеріали справи також свідчать, що власного контррозрахунку вказаних сум до суду відповідачем не подано.

Разом з тим, суд вважає, що позивач правомірно просить стягнути вказані грошові кошти саме з відповідача - Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", як правонаступника замовника, що підтверджується наступним.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.03.2021 №248-р "Про погодження перетворення державного підприємства "Завод "Електроважмаш" в акціонерне товариство" було погоджено пропозицію Фонду державного майна щодо перетворення державного підприємства "Завод "Електроважмаш" в акціонерне товариство у процесі приватизації.

26.08.2021 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про проведення державної реєстрації юридичної особи, яка утворена в результаті перетворення - Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш".

Також до даного Реєстру внесено дані про те, що Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш" є правонаступником Державного підприємства "Завод "Електроважмаш".

Таким чином, Державне підприємство "Завод "Електроважмаш" (код ЄДРПОУ 00213121) припинено як юридичну особу з 26.08.2021 шляхом реорганізації, що свідчить про перехід всіх його прав та обов`язків до правонаступника - Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (код ЄДРПОУ 00213121). В подальшому правонаступником Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (код ЄДРПОУ 00213121) стало Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини" (код ЄДРПОУ 05762269).

Суд зазначає, що питання правонаступництва між Акціонерним товариством "Завод "Електроважмаш" та Акціонерним товариством "Українські енергетичні машини" неодноразово досліджувалось судами.

Зокрема, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.03.2023 у справі №922/3979/21 залишено без змін рішення судів першої та апеляційної інстанції, якими встановлені наступні обставини.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 за №1005-р "Про погодження реорганізації акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" шляхом приєднання до акціонерного товариства "Турбоатом", погоджено пропозицію Фонду державного майна щодо реорганізації акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (код згідно з ЄДРПОУ 00213121) після завершення перетворення державного підприємства "Завод "Електроважмаш" у процесі приватизації шляхом приєднання до акціонерного товариства "Турбоатом" (код згідно з ЄДРПОУ 05762269).

Протоколом позачергових загальних зборів АТ "Українські енергетичні машини" (попередня назва АТ "Турбоатом") від 01.12.2021 №31/2021 прийнято рішення, зокрема, про затвердження Передавального акту балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів від АТ "Завод "Електроважмаш" до АТ "Українські енергетичні машини".

Згідно з пунктом 1 цього Передавального акту, правонаступництво щодо майна, усіх залишків, прав та обов`язків, АТ "Завод "Електроважмаш" переходить правонаступнику - АТ "Українські енергетичні машини" з моменту затвердження даного Передавального акту з 01.12.2021.

Відповідно до пункту 4 Передавального акту, всі підтверджені належним чином права, обов`язки, зобов`язання товариства, що приєднується, а також права, обов`язки, зобов`язання інших осіб в частині правовідносин з товариством, що приєднується, переходять в повному обсязі до товариства-правонаступника навіть у випадку, якщо вони мали (матимуть) місце після дати складання Передавального акту або з будь-яких причин не були включені в Передавальний акт.

21.12.2021 проведено спільні позачергові загальні збори АТ "Українські енергетичні машини" та АТ "Завод "Електроважмаш", порядок денний яких серед іншого містить питання внесення змін до статуту АТ "Укренергомашини", шляхом викладення його в новій редакції.

Відповідно до пункту 1.4 статуту АТ "Українські енергетичні машини", затвердженого протоколом спільних позачергових загальних зборів АТ "Українські енергетичні машини" та АТ "Завод "Електроважмаш" від 23.12.2021 №32/2021, АТ "Українські енергетичні машини" є правонаступником всіх прав та обов`язків АТ "Завод "Електроважмаш" внаслідок приєднання останнього до товариства відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 №1005-р "Про погодження реорганізації акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" шляхом приєднання до акціонерного товариства "Турбоатом" (правонаступник АТ "Укренергомашини").

Згідно з Протоколом спільних позачергових зборів "Завод "Електроважмаш" та АТ "Українські енергетичні машини" від 23.12.2021, що є у вільному доступі на сайті останнього Режим доступу: https://ukrenergymachines.com/investors/229/230/8193, а також у вільному доступі є і чинний Статут АТ "Українські енергетичні машини" Режим доступу:https://ukrenergymachines.com/content/documents/36/3519/files/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%82.PDF, де згідно пунктом 1.4 АТ "Українські енергетичні машини" є правонаступником всіх прав та обов`язків АТ "Завод "Електроважмаш" внаслідок приєднання останнього до Товариства відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 №1005-р "Про погодження реорганізації акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" шляхом приєднання до акціонерного товариства "Турбоатом".

Відповідно до пункту 4 Передавального акту, всі підтверджені належним чином права, обов`язки, зобов`язання товариства, що приєднується, а також права, обов`язки, зобов`язання інших осіб в частині правовідносин з товариством, що приєднуються, переходять в повному обсязі до товариства-правонаступника навіть у випадку, якщо вони мали (матимуть) місце після дати складання передавального акту або з будь-яких причин не буди включені в передавальний акт.

Частиною 4 статті 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 106 ЦК України передбачено, що злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення регламентовано статтею 107 ЦК України, за приписами якої кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов`язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов`язання, або забезпечення виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

Отже, законодавець визначив дві форми припинення юридичної особи - в результаті реорганізації або в результаті ліквідації, а також визначив наслідки припинення юридичної особи в результаті реорганізації, які, на відміну від припинення юридичної особи в результаті ліквідації, полягають, зокрема у переході майна, прав і обов`язків до правонаступників. Таким чином, у разі реорганізації юридичної особи шляхом її приєднання факт настання правонаступництва безпосередньо пов`язаний з моментом передання прав та обов`язків від правопопередника до правонаступника.

В разі реорганізації юридичної особи шляхом приєднання складається передавальний акт, який має містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов`язань юридичної особи, що припиняється.

У вирішенні питань, пов`язаних з таким правонаступництвом, судам необхідно здійснювати аналіз доказів переходу відповідних прав і обов`язків (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2020 у справі № 910/4656/14).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.09.2020 у справі № 296/443/16-ц (провадження № 61-16634сво19) дійшов висновку про те, що у статтях 104 ЦК та 107 ЦК України не визначається момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання. Такий момент не може пов`язуватися із внесення запису до державного реєстру про припинення юридичної особи, яка приєднується. При реорганізації шляхом приєднання немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Внаслідок приєднання правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при такому виді реорганізації неможливий.

У частині 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що у разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються.

Водночас при відповідній реорганізації не має значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків, адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов`язків. (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 922/347/21).

Отже, лише при припиненні суб`єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво. Внаслідок же злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при таких видах реорганізації неможливий (правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17).

Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов`язків, а всієї їх сукупності. Тобто, при універсальному правонаступництві до правонаступника чи правонаступників переходить усе майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать (незалежно від їх виявлення на момент правонаступництва), на підставі передавального акта. Наведені обставини передують внесенню запису до Реєстру про припинення юридичної особи, яка припиняється в результаті реорганізації.

За таких обставин, в контексті застосування статей 104, 107 ЦК України, та беручи до уваги не визначений момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється у зв`язку з реорганізацією, суд вважає, що такий момент сам по собі не може пов`язуватися з внесенням запису до державного реєстру про припинення реорганізованої юридичної особи. Зазначене кореспондується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 14.09.2020 у справі №296/443/16-ц, від 04.11.2020 у справі №922/817/18.

Таким чином, для вирішення питання щодо можливості процесуального правонаступництва суд у кожному конкретному випадку має аналізувати фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права, зокрема відомості первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення, перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника (близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.11.2020 у справі №922/817/18).

У даному випадку, з метою виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 №1005 "Про погодження реорганізації Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" шляхом приєднання до Акціонерного товариства "Турбоатом", наказом Фонду від 01.12.2021 №2143 "Щодо АТ "Завод "Електроважмаш" (код ЄДРПОУ 00213121)" затверджено Передавальний акт балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів від АТ "Завод "Електроважмаш" до АТ "Українські енергетичні машини", згідно з яким усі активи, зобов`язання, майно, права та обов`язки товариства, що приєднується, передаються товариству-правонаступнику, а саме, АТ "Українські енергетичні машини" в порядку та на умовах, встановлених чинним законодавством України з дати затвердження та підписання передавального акта.

Як вбачається із протоколу позачергових загальних зборів АТ "Українські енергетичні машини" (попередня назва - АТ "Турбоатом") від 01.12.2021 №31/2021, прийнято рішення, зокрема, про затвердження Передавального акту балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів від АТ "Завод "Електроважмаш" до АТ "Українські енергетичні машини".

Передавальний акт затверджено як АТ "Українські енергетичні машини", так і Фондом державного майна України (наказ №2143 від 01.12.2021).

Отже у спірних правовідносинах правонаступництво щодо майна, усіх залишків, прав та обов`язків, акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" перейшло правонаступнику - акціонерному товариству "Українські енергетичні машини" з моменту затвердження даного Передавального акту, а саме - з 01.12.2021.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 16.03.2023 у cправі №922/3979/21 та від 18.08.2023 у справі №922/4650/21.

Частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, згідно з частиною 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами частини 4 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо вона значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Застосоване у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суд користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій, оцінюючи обставини, які мають істотне значення.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Частиною 2 статті 216 ГК України унормовано, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Відповідач у судовому засіданні звертає увагу, що з об`єктивних причин не може самостійно здійснити переорієнтування ринку збуту існуючого запланованого обсягу тягового виробництва, виробником якого був АТ "Завод "Електроважмаш" на нових замовників. Відповідач не отримує ані бюджетного фінансування, ані будь-яких дотацій чи преференцій. У зв`язку із тяжкою економічною ситуацією, яка склалася не тільки у галузі важкого машинобудування, але й у всій державі, відповідачем було запроваджено низку операційних заходів, основною метою яких є збереження робочих місць, додержання соціальних гарантій працівників.

Зазначає, що найнегативнішим чином на можливість виконувати зобов`язання на АТ "Завод Електроважмаш" та відповідача вплинула епідемічна ситуація через поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненою короновірусом SaRs-CoV-2. Ще більше погіршило ситуацію повномасштабне вторгнення рф на територію України, яке розпочалося 24.02.2022 та є загальновідомим фактом. Територія, майно відповідача неодноразово були піддані ворожим обстрілам, в результаті чого зазнали руйнувань та пошкоджень, що зафіксовано у витягах з єдиного реєстру досудових розслідувань, рапортів працівників поліції. Звертає увагу, що ДП "Завод "Електроважмаш" та відповідач внесені до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, згідно наказу Фонду державного майна України №777 від 08.06.2018 та наказу Фонду державного майна України №764 від 08.06.2024. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 року №36-р затверджено перелік об`єктів великої приватизації державної власності, відповідно до якого ДП "Завод "Електроважмаш" та відповідач включені до цього переліку. Накладення або стягнення надмірних сум штрафних санкцій, значно зменшує вартість як АТ "Завод "Електроважмаш", так і відповідача, як об`єктів приватизації, що в результаті купівлі-продажу завдасть збитків державі внаслідок недоотримання реальної вартості єдиного майнового комплексу АТ "Завод Електроважмаш" та відповідача.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази, а також встановлені обставини справи, у даному разі суд враховує, що окрім стягнення пені, позивачем також було застосовано до відповідача таку міру відповідальності, як стягнення відсотків річних та інфляційних втрат, які є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Водночас загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Відповідно до положень статті 3, частини 3 статті 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.

З огляду на вказане, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Натомість наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18.

В той же час, нарахування та стягнення з відповідача відсотків річних та інфляційних втрат у певній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем умов договору, а стягнення з відповідача пені у повному обсязі, не є співрозмірним з негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання. Зазначене свідчитиме про дотримання балансу інтересів сторін, не призведе до порушення засад розумності, справедливості та добросовісності, не стане для відповідача надмірним фінансовим тягарем, наявність якого може взагалі призвести до унеможливлення виконання перед позивачем своїх зобов`язань та сплати заборгованості. Відтак, необхідність зменшення заявленого до стягнення розміру пені у даному разі не може свідчити про нівелювання мети існування неустойки як відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18).

Отже, враховуючи вище зазначене, з урахуванням важливості та необхідності дотримання балансу інтересів сторін у даному конкретному випадку, виходячи з міркувань розумності та справедливості, беручи до уваги матеріальні інтереси обох сторін, характер господарської діяльності, її суспільне значення, а також ступінь виконання відповідачем частини своїх зобов`язань з оплати вартості поставленого товару, господарський суд вбачає наявність низки виняткових обставин, з якими законодавством пов`язується можливість реалізації судом дискреційних повноважень для зменшення розміру пені.

З огляду на вказане, на цілковите переконання суду, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін та верховенства права, обґрунтованим, розумним та справедливим слід вважати зменшений розмір пені на 50%, який підлягає стягненню у розмірі 102308,86 грн. В решті пені суд вважає за необхідне відмовити.

Водночас інфляційне нарахування на суму боргу та передбачений умовами договору 1% річних не є штрафними санкціями, отже відповідні суми не підлягають зменшенню за приписами статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

Суд також звертає увагу на приписи статті 625 ЦК України, яка розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.

Проценти та інфляційні втрати, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто вони є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов`язань. Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, мають компенсаційний, а не штрафний характер, тоді як статтями 551 ЦК України та 233 ГК України передбачена можливість зменшення виключно штрафних санкцій, відсутні правові підстави для їх зменшення.

Щодо посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/471/18 в якості обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру відсотків річних та інфляційних втрат, суд звертає увагу, що відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/471/18, а саме встановлення такої процентної ставки в умовах договору на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості, в той час як у даній справі відсотки річних розраховані за погодженою в умовах пункту 9.5. договору ставкою у розмірі 1%. Наведене свідчить про нерелевантність обставин справи №902/471/18 та сформованих у вказаній справі правових висновків до фактичних обставин цієї справи. Разом з тим, суд зауважує, що у справі №902/417/18 Великою Палатою Верховного Суду не було викладено висновків щодо можливості зменшення розміру інфляційних втрат.

Суд зазначає, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Судом надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок зазначених вище судом доказів у їх сукупності.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Водночас суд враховує, що у разі зменшення неустойки в резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 03.04.2018 у справі №902/339/16.

Разом з тим, суд зазначає, що пунктом 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру підлягає сплаті судовий збір - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Матеріали справи свідчать, що позовна заява містить вимогу майнового характеру, а тому за звернення до господарського суду з позовною заявою підлягав сплаті судовий збір у розмірі 97208,70 грн.

Водночас суд враховує, що згідно частин 1, 4 статті 6 ГПК України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. Єдина судова інформаційно комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

За змістом частин 5, 6 статті 42 ГПК України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Позовна заява надійшла до господарського суду в електронній формі через систему "Електронний суд", а тому враховуючи положення частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за звернення з позовною заявою до суду підлягав сплаті судовий збір у розмірі 77766,96 грн.

Водночас матеріали справи свідчать, що за звернення з позовною заявою до суду було сплачено судовий збір у розмірі 97208,70 грн. згідно платіжної інструкції №1030 від 09.05.2024.

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, за звернення з позовною заявою до суду було внесено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а саме у розмірі 19441,74 грн., а тому позивач має право відповідно до пункту 1 частини 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір" на повернення частини судового збору за його клопотанням.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, пр-т. Героїв Харкова, буд. 199, код ЄДРПОУ 05762269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроспецсталь" (61010, м. Харків, вул. Греківська, буд. 25, код ЄДРПОУ 37878056) основний борг у розмірі 4092354,81 грн., пеню у розмірі 102308,86 грн., 1% річних у розмірі 138131,12 грн., інфляційні втрати у розмірі 2045476,44 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 77766,95 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене в порядку та строки, що передбачено ст. 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено "30" серпня 2024 р.

СуддяГ.І. Сальнікова