Рішення

від 19.06.2024 по справі 761/18063/20

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 761/18063/20

Провадження № 2/369/644/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Волчка А.Я.,

за участю секретаряВедмеденко Н.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 09 липня 2005 року між нею (у якості Позикодавця) та ОСОБА_2 (у якості Позичальника) укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левицьким Р.В., зареєстровано в реєстрі за № 4211.

За договором (п. 1) відповідач отримав від позивача у позику грошові кошти у розмірі кошти у розмірі 1363500,00 грн., що станом на дату укладення зазначеного договору позики за домовленістю Сторін становило еквівалент 270000,00 дол. США. Отримання зазначених коштів відповідачем підтверджується відповідною розпискою відповідача від 09 липня 2005 року.

Згідно з п.п. 2 і 3 зазначеного договору Сторони домовились, що Позичальник зобов`язується повернути Позикодавця суму наданої позики, яка еквівалента 270000 дол. США по курсу НБУ на день повернення, до 01 березня 2006 року. Відповідно до п. 6 договору позики на забезпечення виконання зобов`язання за цим договором Позичальник зобов`язується надати в іпотеку земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , у строк до 01 серпня 2005 року.

13 липня 2005 року між позивачем, як Іпотекодержателем, та відповідачем, як Іпотекодавцем, укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левицьким Р.В., зареєстровано в реєстрі за № 4292.

За цим договором Іпотекодавець на забезпечення вимоги Іпотекодержателя щодо повернення позики за договором позики від 09 липня 2005 року передав у іпотеку (предмет іпотеки) земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ № 127914, виданого Київською міською радою 23 листопада 2004 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 13216 від 28 жовтня 2004 року. 13 липня 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левицьким Р.В. у зв`язку з посвідченням договору іпотеки накладена заборона відчуження земельної ділянки, що є предметом іпотеки. Крім того, 09 липня 2005 року позивач також надала відповідачу короткострокову позику в розмірі еквіваленту 60000 дол. США.

17 лютого 2017 року відповідач на підтвердження своїх зобов`язань перед позивачем з повернення позики у розмірі еквіваленту 270000,00 дол. США, а також позики в розмірі еквіваленту 60000,00 дол. США, всього еквіваленту 330000,00 дол. США надав позивачу розписку про те, що він підтверджує, що 09.07.2005 він отримав від позивача гроші у суму 330000 дол. США і зобов`язується їх повернути 15.06.2017.

Як зазначено в позовній заяві, відповідач позику не повернув.

Станом на 15 червня 2020 року за інформацією НБУ офіційний курс гривні до долара США складає 26,7303 грн. за 1 дол. США.

Враховуючи надані розрахунки, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за позиками у розмірі 8820999,00 грн., три відсотки річних у сумі 793889,91 грн., всього 9614888,91 грн. та стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

12.09.2022 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва дану справу передано на розгляд до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

14.10.2022 ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області відкрито провадження у даній справі.

22.05.2023 представник ОСОБА_1 подала до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог за вх. № 24231, відповідно до якої зробила перерахунок суми трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості за період з 16.06.2020 по 01.05.2023 в сумі, та враховуючи зміну курсу дол. США до гривні України, просила суд стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість у сумі 330000 дол. США, що станом на 01.05.2023 за офіційним курсом НБУ становить 12067638 грн. та 3 відсотки річних за період з 16.06.2020 по 01.05.2023 у сумі 1040462 грн., також стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати.

08.06.2023 ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області було закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

В судове засідання представники сторін не з`явились.

Представник позивача подала до суду письмові пояснення по суті спору та заяву за вх. № 229399, з проханням провести розгляд справи у її відсутність; позов ОСОБА_1 , враховуючи приєднану до матеріалів справи заяву про збільшення позовних вимог, задовольнити у повному обсязі.

19.06.2024 представник відповідача подала до суду заяву за вх. № 29400 з проханням розглядати справу без участі відповідача та його представника, просила відмовити у задоволенні позову, зазначила про подання до суду письмової промови в судових дебатах.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України(далі ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, 09 липня 2005 року між ОСОБА_1 (у якості Позикодавця) та ОСОБА_2 (у якості Позичальника) укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левицьким Р.В., зареєстровано в реєстрі за № 4211.

За договором (п. 1) відповідач отримав від позивача у позику грошові кошти у розмірі кошти у розмірі 1363500,00 грн., які за домовленістю Сторін складають еквівалент 270000,00 дол. США. Позичальник підтвердив той факт, що грошові кошти, які складають суму позики, він отримав у повному обсязі до підписання цього договору, та претензій до Позикодавця немає.

Згідно з п. 2 зазначеного договору Сторони домовились, що Позичальник зобов`язується повернути Позикодавця суму наданої позики, яка еквівалента 270000 дол. США по курсу НБУ на день повернення, до 01 березня 2006 року.

Отримання зазначених коштів відповідачем підтверджується також відповідною розпискою відповідача від 09 липня 2005 року.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Згідно ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України зазначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики може бути оплатним, тобто таким, що передбачає сплату процентів за користування сумою позики, або безоплатним якщо виконання позичальником зобов`язання обмежується поверненням боргу.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Така позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (справа № 6-63цс13).

Стаття 1049 ЦК України визначає що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За правилами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 6 договору позики на забезпечення виконання зобов`язання за цим договором Позичальник зобов`язувався надати в іпотеку земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , у строк до 01 серпня 2005 року.

На виконання умов вищезазначеного договору позики, 13 липня 2005 року між позивачем, як Іпотекодержателем, та відповідачем, як Іпотекодавцем, укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левицьким Р.В., зареєстровано в реєстрі за № 4292.

Відповідно дост. 1 Закону України «Про іпотеку»- іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За цим договором Іпотекодавець на забезпечення вимоги Іпотекодержателя щодо повернення позики за договором позики від 09 липня 2005 року передав у іпотеку (предмет іпотеки) земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ № 127914, виданого Київською міською радою 23 листопада 2004 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 13216 від 28 жовтня 2004 року. 13 липня 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левицьким Р.В. у зв`язку з посвідченням договору іпотеки накладена заборона відчуження земельної ділянки, що є предметом іпотеки.

Вищезазначений Іпотечний договір забезпечує вимогу Іпотекодержателя, що випливає з Договору позики від 09 липня 2005 року, укладеного між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем, за умовами якого Іпотекодавець зобов`язаний до 01 березня 2006 року повернути Іпотекодержателю позику у сумі, що становить еквівалент 270000 дол. США, а також можливу неустойку у розмірі і у випадках, передбачених договором позики.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановленихст. 12цього Закону (ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»).

За приписами ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір прозадоволення вимогіпотекодержателя абовідповідне застереженняв іпотечномудоговорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовиминаслідками,може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленомуст. 38цього Закону.

Так, 12.11.2021 між ОСОБА_1 (у якості Продавця) та Обслуговуючим кооперативом «Печерський Квартал» (у якості Покупця) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим номером 2414.

За цим договором Продавець передає земельну ділянку у власність (продав) Покупцю, а Покупець приймає земельну ділянку у власність (купив) і сплачує за неї обговорену грошову суму, установлено у цьому договорі (п. 1 договору купівлі-продажу).

Згідно п. 2 вищезазначеного договору купівлі-продажу земельної ділянки предметом цього договору є земельна ділянка АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:277:0161, площею 0,1000 га, цільове призначення: для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва.

Земельна ділянка, що відчужується за цим договором належить ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку (серія КВ № 127914) від 23 листопада 2004 року, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02-7-00-535 (п. 3 договору купівлі-продажу).

За домовленістю сторін продаж земельної ділянки вчинено за 1400000 грн. 00 коп. (п. 4 договору купівлі-продажу земельної ділянки).

Тобто, як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 реалізувала своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки, який забезпечував виконання основного зобов`язання за договором позики в розмірі 270000 дол. США, а також можливу неустойку, в позасудовому порядку на підставі іпотечного застереження, відповідно до положень ст. 38 Закону України «Про іпотеку» шляхом укладення від свого імені договору купівлі-продажу земельної ділянки, переданої в іпотеку.

Враховуючи викладене, суд не знаходить підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача гривневого еквіваленту суми в 270000 дол. США, включаючи будь-яку неустойку, і 3 % річних, нарахованих на дану суму, в порядку стягнення грошових коштів на підставі ст. 1049 ЦК України.

З вимогами про стягнення суми, якої не вистачає для повного задоволення вимог за основним зобов`язанням іпотекодержателя, після звернення стягнення на предмет іпотеки чи оскарженням вищезазначеного договору купівлі-продажу земельної ділянки, включаючи і правомірність оцінки відчуженої земельної ділянки, які б ґрунтувались на нормах Закону України «Про іпотеку» та умовах договору жодна із сторін не зверталась. Суд позбавлений можливості встановлювати такі обставини у справі, оскільки позивачем така підстава позову не заявилась та не розглядалась в судовому засіданні.

Крім того, слід зазначити, що 17.02.2017 ОСОБА_2 надав позивачу розписку, копія якої наявна в матеріалах справи та завірена суддею, згідно якої підтвердив, що 09.07.2005 отримав від ОСОБА_1 гроші в сумі 330000 дол. США, які зобов`язувався повернути до 15.06.2016.

Як визнано сторонами по справі (що є обставинами, які згідно п. 1 ст. 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню), в ці вищевказані кошти були включені кошти в розмірі 270000 дол. США, які були надані відповідачу на підставі договору позики від 09.07.2005, тобто окремо також було отримано ще 60000 дол. США.

Вказані грошові кошти не були забезпечені іпотекою, оскільки жодних змін чи доповнень до договору позики від 09.07.2005, який був укладений на суму 270000 дол. США та Іпотечного договору від 13.07.2005 не вносилось, додаткових договорів чи угод, які збільшували б розмір основного зобов`язання з 270000 дол. США до 330000 дол. США не укладалось.

У зв`язку з тим, що кошти в розмірі 60000 дол. США не були забезпечені іпотекою, звернення стягнення на них не відбулось, суд приходить до висновку про стягнення останніх з відповідача на користь позивача у зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_2 власних зобов`язань за договором позики.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (ч. 2 ст. 524 ЦК України). Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу,якщо інший порядок її визначення не встановлений договоромабо законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК України).

Згідно з висновками, викладеними у постанові Великої палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16, у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Із аналізу норм чинного законодавства можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Враховуючи, що позивач просить суд визначити гривневий еквівалент іноземної валюти, який визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, відсутністю встановленого сторонами іншого порядку її визначення, суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2433000 (двох мільйонів чотириста тридцять трьох тисяч) грн. 00 коп. ( = 60000 дол. США х 40,55 грн. (згідно офіційного курсу НБУ гривні до долару США станом на 19.06.2024)).

Крім того, за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц.

За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду 15 червня 2020 року, при тому, що стягнення 3 % річних обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову, тобто з 15.06.2017 по 15.06.2020.

Враховуючи, що позивач просила суд стягнути з ОСОБА_2 3 відсотки річних за період з 16.06.2020 по 01.05.2023, а суд позбавлений можливості виходити за межі заявлених вимог, то така вимога задоволенню не підлягає.

У зв`язку із вищевикладеним, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову.

На підставі ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 13 420 грн. 00 коп.

На підставі вищевикладеного, ст. ст. 526, 530, 1046, 1047 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 60000 дол. США, що станом на дату ухвалення рішення за офіційним курсом НБУ становить 2433000 (два мільйони чотириста тридцять три тисячі) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 13420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) грн. 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Інформація провідповідача: ОСОБА_2 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Андрій ВОЛЧКО