Постанова

від 28.08.2024 по справі 130/2320/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 130/2320/23

провадження № 61-4227св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне некомерційне підприємство «Жмеринський медичний центр первинної медико-санітарної допомоги» Жмеринської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 20 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Стадника І. М., Войтка Ю. Б., Сопруна В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального некомерційного підприємства «Жмеринський медичний центр первинної медико-санітарної допомоги» Жмеринської міської ради

(далі - КНП «Жмеринський МЦ ПМСД») про визнання незаконним та скасування наказу про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що з 2018 року він працював на посаді заступника директора з експертизи тимчасової непрацездатності, голови лікарсько-консультативної комісії КНП «Жмеринський МЦ ПМСД», далі його було переведено на посаду заступника медичного директора

з функціональними обов`язками експертизи тимчасової непрацездатності, голови лікарсько-консультативної комісії.

3. Наказом від 14 липня 2023 року № 85 «Про організацію проведення експертизи тимчасової непрацездатності та порядок видачі листків тимчасової непрацездатності» його було повідомлено про вивільнення від виконання обов`язків голови лікарсько-консультативної комісії, у зв`язку

з чим він вирішив скористатися своїм правом на додаткову відпустку, яке передбачено статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та статтею 77-2 КЗпП України, як такий що має пільги, про що звернувся з відповідною заявою до директора.

4. За текстом заяви просив надати додаткову відпустку з 17 серпня

2023 року як особі з інвалідністю внаслідок війни. Заява була погоджена директором КНП «Жмеринський МЦ ПМСД» шляхом власноручного зазначення резолюції «ВК, в наказ, надати відпустку 14.07.23».

5. Крім того, того ж дня 14 липня 2023 року написав ще одну заяву про надання щорічної відпустки з 31 липня 2023 року строком на 22 календарних дні, яка також була погоджена директором установи, про що зазначено

у резолюції: «ВК, надати відпустку згідно графіку відпусток 14.07.23».

6. Обидві заяви зареєстровані роботодавцем 14 липня 2023 року за

вхідними номерами 589 та 590.

7. 25 липня 2023 року на прохання директора КНП «Жмеринський МЦ ПМСД» він прибув на роботу, де йому запропонували надати пояснення з приводу відсутності на робочому місці у період з 17 до 21 липня 2023 року та 24 липня 2023 року, на що вказав, що перебуває у відпустці.

8. 31 липня 2023 року на його адресу від відповідача надійшли наказ

від 25 липня 2023 року № 88 «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення», наказ від 25 липня 2023 року № 56-к/тр/ОС «Про звільнення» та довідка від 25 липня 2023 року № 14.

9. Оглянувши наявні в нього копії заяв про надання відпусток від 14 липня 2023 року, в одній із них, а саме заяві про надання додаткової відпустки, виявив помилку щодо дати, з якої просив надати цю відпустку, а саме

«з 17.08.23» замість правильного «з 17.07.23».

10. Вважає, що відповідач вирішив скористатися допущеною ним помилкою та фактично спровокував накопичення прогулів і подальше звільнення, оскільки після виявлення та фіксування факту його відсутності на роботі 17 липня 2023 року не вжив заходів для з`ясування причин такої відсутності, чим порушив процедуру фіксування відсутності працівника на робочому місці.

11. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконними і скасувати накази КНП «Жмеринський МЦ ПМСД» від 25 липня 2023 року № 88 «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення» та від 25 липня 2023 року № 56-к/тр/ОС «Про звільнення»; поновити його на посаді заступника медичного директора КНП «Жмеринський МЦ ПМСД» з дня звільнення - 25 липня 2023 року; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день поновлення на роботі та судові витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

12. Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області

від 15 листопада 2023 року позов задоволено.

Визнано незаконним і скасовано наказ КНП «Жмеринський МЦ ПМСД»

від 25 липня 2023 року № 88 «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення». Визнано незаконним і скасовано наказ

КНП «Жмеринський МЦ ПМСД» від 25 липня 2023 року № 56-к/тр/ОС «Про звільнення». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника медичного директора КНП «Жмеринський МЦ ПМСД» з дня його звільнення 25 липня 2023 року. Стягнуто з КНП «Жмеринський МЦ ПМСД» на користь

ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення з 25 липня 2023 року до 14 листопада 2023 року включно в розмірі 72 000,09 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

13. Задовольняючи позов, суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 допустив описку у заяві про надання додаткової відпустки, де зазначив помилкову дату її початку із 17 серпня 2023 року, замість правильної дати

17 липня 2023 року. Оскільки директор КНП «Жмеринський МЦ ПМСД»погодив надання такої відпустки, заява була передана у відділ кадрів, позивач правомірно вважав, що перебуває у додатковій відпустці, крім того в судовому засіданні встановлено, що адміністрація КНП «Жмеринський МЦ ПМСД» не намагалася встановити причини з яких позивач шість днів був відсутній на роботі. За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач був відсутній на роботі з поважних причин, а тому підлягає поновленню на посаді зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25 липня до 14 листопада 2023 року.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

14. Постановою Вінницького апеляційного суду від 20 лютого 2024 року апеляційну скаргу КНП «Жмеринський МЦ ПМСД» задоволено. Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 15 листопада

2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.

15. Апеляційний суд, відмовляючи в позові, вказав, що в матеріалах справи відсутній наказ про відпустку із 17 липня 2023 року, з яким би ознайомився позивач, тому у ОСОБА_1 не було законних підстав вважати, що він перебуває у відпустці з 17 липня 2023 року. Водночас відповідачем доведено вчинення ОСОБА_1 прогулу без поважних причин, а звільнення позивача відбулося з дотриманням чинного законодавства

16. Посилання міськрайонного суду на те, що позивач добросовісно вважав, що перебуває у відпустці, апеляційний суд вважав припущенням.

17. Відмовивши у задоволенні вимог про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, апеляційний суд відмовив і у похідній вимозі про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

18. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19. 20 березня 2024 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 20 лютого 2024 року.

20. Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які

у квітні 2024 року надійшли до Верховного Суду.

21. Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

22. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України

від 21 травня 2013 року у справі № 21-87а13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

23. Звертає увагу, що суд першої інстанції, оцінивши докази у справі, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову у зв`язку з порушенням прав працівника.

24. Апеляційний суд, відмовляючи в позові, не навів мотивів відхилення доказів наданих позивачем та оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи.

25. Вважає, що оскільки він, як особа з інвалідністю, належить до визначеного статтею 10 Закону України «Про відпустки» переліку осіб, яким щорічні відпустки надаються в зручний для них час, тому перебування його у відпустці не потребувало обов`язкового узгодження із роботодавцем, на що суд апеляційної інстанції не звернув уваги.

26. Зазначає, що відповідач вирішив скористатися допущеною помилкою для його звільнення, натомість після 17 липня 2023 року не вживав заходів для з`ясування причин його відсутності на роботі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

27. У травні 2024 року КНП «Жмеринський МЦ ПМСД» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженого судового рішення, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

28. Звертає увагу, що саме по собі право на відпустку не надає працівникові права використовувати відпустку самовільно. У своїй заяві

від 14 липня 2023 року ОСОБА_1 просив надати йому додаткову відпустку саме із 17 серпня 2023 року, що і було погоджено директором

КНП «Жмеринський МЦ ПМСД». При цьому КНП «Жмеринський МЦ ПМСД» не видавало наказу про надання ОСОБА_1 додаткової відпустки з 17 липня 2023 року, а його відсутність на роботі із 17 липня 2023 року є прогулом.

Фактичні обставини справи встановлені судами

29. ОСОБА_1 працював на посаді заступника медичного директора КНП «Жмеринський МЦ ПМСД», що підтверджено записами у його трудовій книжці.

30. Наказом директора КНП «Жмеринський МЦ ПМСД» від 25 липня

2023 року № 88 «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення», визнано для заступника медичного директора ОСОБА_1 робочі дні 17 липня 2023, 18 липня 2023 року, 19 липня 2023 року, 20 липня 2023 року, 21 липня 2023 року та 24 липня 2023 року днями прогулів без поважних причин (пункт 1 наказу).

За порушення трудової дисципліни наказано застосувати до ОСОБА_1 , заступника медичного директора, згідно з пунктом 2 статті 147 КЗпП України дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України (пункт 4 наказу).

31. Наказом директора КНП «Жмеринський МЦ ПМСД» від 25 липня

2023 року № 56-к/тр/ОС «Про звільнення» заступника медичного директора ОСОБА_1 25 липня 2023 року звільнено з роботи за прогул без поважних причин згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

32. 14 липня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до адміністрації із заявою, яка зареєстрована за № 589 та погоджена директором КНП «Жмеринський МЦ ПМСД», про надання додаткової оплачуваної відпустки, як особі

з інвалідністю, зазначивши дату початку відпустки з 17 серпня 2023 року.

33. Крім того, 14 липня 2023 року ОСОБА_1 звернувся з заявою про надання йому щорічної відпустки з 31 липня 2023 року на 22 календарних дні, яка зареєстрована за № 590 і також погоджена директором

КНП «Жмеринський МЦ ПМСД».

34. Відповідно до пояснювальної записки секретаря Коваль С., 14 липня 2023 року близько 15 год. 00 хв. заступник медичного директора ОСОБА_1 приніс в приймальню заяви на відпустку - із 17 серпня 2023 року на додаткову відпустку, та з 31 липня 2023 року - на щорічну відпустку, які були зареєстровані в журналі вхідної кореспонденції за № 589 та № 590 відповідно.

35. Згідно з пояснювальною запискою медичного директора ОСОБА_2.

від 24 липня 2023 року заступник медичного директора ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці з 17 липня 2023 року до 21 липня 2023 року та

24 липня 2023 року.

36. Вказані порушення трудової дисципліни відображені у актах про відсутність ОСОБА_1 на роботі від 17 липня 2023 року, 18 липня

2023 року, 19 липня 2023 року, 20 липня 2023 року та від 21 липня 2023 року, 24 липня 2023 року.

37. 17 липня 2023 року, 18 липня 2023 року, 19 липня 2023 року, 20 липня 2023 року, 21 липня 2023 року та 24 липня 2023 року, своїх трудових обов`язків ОСОБА_1 не виконував, що підтверджено доповідними записками його безпосереднього керівника - медичного директора

ОСОБА_2 на ім`я директора КНП «Жмеринський МЦ ПМСД» та актами

від 17 липня 2023 року, 18 липня 2023 року, 19 липня 2023 року, 20 липня

2023 року, 21 липня 2023 року та 24 липня 2023 року про відсутність працівника на роботі, підписаними комісією у складі із трьох осіб.

38. Згідно з актом від 25 липня 2023 року ОСОБА_1 відмовився надати пояснення по факту відсутності на роботі.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

39. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

40. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

41. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

42. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

43. Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

44. Відповідно до частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

45. Згідно із статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

46. Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

47. Дисциплінарним проступком визнаються діяння, що пов`язуються

з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов`язків без поважних причин.

48. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

49. Законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання поважності відсутності працівника на роботі, звільненого згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені статтею 76 ЦПК України.

50. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

51. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

52. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

53. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо,

а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

54. Враховуючи розподіл обов`язків доказування у трудових спорах, роботодавець має довести законність звільнення працівника з роботи.

55. Апеляційний суд з урахуванням доповідних записок безпосереднього керівника ОСОБА_1 - медичного директора ОСОБА_2 на ім`я директора КНП «Жмеринський МЦ ПМСД», актів від 17 липня 2023 року,

18 липня 2023 року, 19 липня 2023 року, 20 липня 2023 року, 21 липня

2023 року та 24 липня 2023 року про відсутність працівника на роботі, складеними комісією у складі із трьох осіб, встановивши, що з 17 до 21 липня 2023 року та 24 липня 2023 року ОСОБА_1 своїх трудових обов`язків не виконував, був відсутній на роботі за відсутності поважних причин, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі.

56. Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, що

у матеріалах справи відсутній наказ про відпустку з 17 липня 2023 року із відміткою про ознайомлення із ним позивача, тому у нього не було законних підстав вважати, що він перебуває у відпустці з 17 липня 2023 року.

57. Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що при написанні заяви на додаткову відпустку ним була допущена описка в даті початку відпустки - замість 17 липня 2023 року помилково вказано 17 серпня

2023 року, а тому він вважав, що із 17 липня 2023 року перебуває у відпустці, підлягають відхиленню, як такі що ґрунтуються на припущеннях, оскільки роботодавець не міг передбачати, що вказавши у своїй заяві датою початку відпустки 17 серпня, позивач мав на увазі 17 липня.

58. Більш того, згідно з актом від 25 липня 2023 року ОСОБА_1 відмовився на пропозицію роботодавця надати пояснення з приводу причин відсутності на роботі, починаючи із 17 липня 2023 року.

59. У постановах від 05 вересня 2018 року у справі

№ 760/9284/16-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 341/1825/16-ц,

від 07 жовтня 2020 року у справі № 544/405/19 Верховний Суд звертав увагу, що відпустки надаються за погодженням з роботодавцем.

60. Посилання заявника на положення статті 10 Закону України «Про відпустки» висновків апеляційного суду не спростовують, оскільки датою початку додаткової відпустки ОСОБА_1 у своїй заяві вказав 17 серпня 2023 року.

61. Апеляційний суд, відхиляючи доводи позивача про те, що роботодавець штучно створив підстави для звільнення ОСОБА_1 , правильно звернув увагу, що ОСОБА_1 була надана можливість письмово пояснити свою відсутність на роботі, проте він відмовився від цього, про що складений відповідний акт.

62. Під час звільнення ОСОБА_1 КНП «Жмеринський МЦ ПМСД» дотримався строку застосування дисциплінарного стягнення, визначеного статтею 148 КЗпП України та порядку його застосування, передбаченого статтею 149 КЗпП України. Обираючи вид дисциплінарного стягнення відповідач діяв в межах наданих йому законом дискреційних повноважень.

63. З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, що звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.

64. За встановлених обставин, висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року у справі № 21-87а13, на яку заявник посилався в касаційній скарзі.

65. Апеляційний суд належним чином виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримався вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановив обставини справи та правильно вирішив спір.

66. Незгода заявника із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

67. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

68. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов`язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

69. Оскаржуване судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

70. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

71. Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

72. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Вінницького апеляційного суду від 20 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович