Рішення

від 30.08.2024 по справі 160/7340/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2024 рокуСправа №160/7340/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бухтіярової М.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі відповідач), в якій позивач просить:

-визнати протиправними дії Південно-східного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, які виразилася у протиправній відмові обрахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 11.01.2024 року (наступний день після звільнення) по 01.02.2024 року (включно);

-стягнути з Південно-східного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 11.01.2024 року (наступний день після звільнення) по 01.02.2024 року (включно), у сумі 40 694,61 гри., (сорок тисяч шістсот дев`яносто чотири гривні 61 копійка).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона з 01.12.2022 по 10.01.2024 включно працювала на посаді головного спеціаліста бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Південно-Східного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, та за період роботи дисциплінарних стягнень не мала. 21.12.2023 звернулася до начальника Південно-східного МТУ АРМА із заявою про звільнення за власним бажанням з 10.01.2024. Позивач вказує, щоїї заява розглянута начальником Управління КлянцкоМ.В. та з резолюцією «До наказу» передана на виконання головному спеціалісту з питань управління персоналом ОСОБА_2 . Але у період часу з 21.12.2023 по 31.12.2023 ОСОБА_3 не видав наказ про звільнення та 01.01.2024 пішов у відпустку. 03.01.2024 в.о. начальника управління ОСОБА_4 було видано наказ № 1-ос від 03.01.2024 про передачу позивачем справ і майна при звільненні головному спеціалісту з питань управління персоналом ОСОБА_2 .Позивач зазначає, що 10.01.2024 з 15-00 год. вона почала передавати справи і майно головному спеціалісту з питань управління персоналом ОСОБА_2 по акту, однак близько 16-00 год. до кабінету зайшла в.о. начальника управління ОСОБА_4 та в присутності головного спеціаліста з питань управління персоналом ОСОБА_2 повідомила, що вона не може її звільнити за заявою від 21.12.2023, тому що виявлено розбіжності в даті звільнення та є необхідністьу написанні нової заяви про звільнення від 11.01.2024 за згодою сторін. Після консультації з фахівцем в галузі права позивач категорично відмовилася переписувати заяву про звільнення та вимагала від в.о. начальника Управління Південно-східного МТУ АРМА ОСОБА_4 не порушувати трудове законодавство і видати наказ про звільнення. Вважаючи себе звільненою 10.01.2024, позивач 11.01.2024 не вийшла на роботу. При цьому, розрахунок при звільненні з нею не проведений, трудову книжку не видано, як і наказ про звільнення, в результаті чого позивач була позбавлена можливості працювати на іншому підприємстві. В подальшому, в.о. начальника управління ОСОБА_4 видано наказ № 8-ос від 19.01.2024 «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 ». Вважаючи дії виконуючого обов`язки начальника управління ОСОБА_4 щодо відкриття дисциплінарного провадження 10.01.2024 протиправними, а матеріали дисциплінарного провадження - сфальшованими, позивач звернулась із скаргою до Голови Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, в якій вимагала скасувати протиправні наказив.о. начальника управління Шестак А.П. Позивач вказує, що лише 26.01.2024 їй видано трудову книжку, наданонаказ № 10-ос від 25.01.2024 про звільнення з 10.01.2024 за заявою від 21.12.2023, а також наказ № 11-ос від 26.01.2024 про закриття дисциплінарного провадження, і лише 02.02.2024 з нею проведено розрахунок та перераховано кошти в сумі 6419,39грн. За вказаних обставин, відповідачем порушено положення статті 116 КЗпП України, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 11.01.2024 по 02.02.2024. Однак, листом №146/04-09/24 від 05.03.2024 відповідач фактично відмовив в обрахуванні і виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що зумовило звернення до суду.

Ухвалою суду від 25.03.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, вказавши обґрунтовані підстави для поновлення строку з наданням належних доказів на підтвердження поважності причин його пропуску.

29.03.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків поновлення строку, до якої долучено заяву про поновлення строку звернення до суду.

09.04.2024 позивачем надано докази направлення заяви про поновлення строку звернення до суду відповідачу.

Ухвалою суду від 11.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/7340/24; визнано причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду із цим адміністративним позовом; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Цією ж ухвалою витребувано у відповідача - Південно-Східного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів: відомості щодо проведення розрахунку при звільненні позивача; довідку про кількість робочих днів за два останні місяці (повні) перед звільненням позивача; довідку про заробітну плату позивача за два останні місяці (повні) перед її звільненням (розрахунок заробітної плати за кожен місяць окремо) без урахування сум передбачених п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995;довідку про середньоденну заробітну плату, з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.

29.04.2024 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог, зважаючи на наступне. Позивач була призначена на посаду головного спеціаліста бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення з 01.01.2022 і проходила державну службу на посаді категорії «В». 21.12.2023 позивачем написано заяву про звільнення за власним бажанням з 10.01.2024.Виходячи зі змісту заяви ОСОБА_1 від 21.12.2023, останнім днем її роботи вважалося 09.01.2024, а 10.01.2024 трудовий договір з нею вже мав бути припинений, так як останнім днем роботи, тобто днем звільнення при розірванні трудового договору за ініціативою працівника, є той же день тижня, у який працівник попередив про це роботодавця письмово. Наказ про припинення державної служби (як і запис в трудовій книжці) мав бути виданий в останній день роботи позивача, який одночасно і мав бути днем її звільнення. Оскільки ОСОБА_1 була єдиною посадовою особою, відповідальною за бухгалтерський облік в Південно-східному МТУ АРМА, то у певний проміжок часу мала б розпочатися процедура приймання-передачі, перш за все, первинних документів, фінансової звітності, регістрів бухгалтерського обліку та інших документів. Відтак, було видано наказ Південно-східного МТУ АРМА від 03.01.2024 № 1-ос «Про передачу справ і майна», згідно із яким уповноважено головного спеціаліста з питань управління персоналом ОСОБА_2 прийняти справи і майно у ОСОБА_1 шляхом складення відповідного акту. Позивач тривалий час уникала передачі ввірених їй справ і майна, первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку та інших документів, обґрунтовуючи це своєю зайнятістю у зв`язку із складанням річної фінансової звітності.Між тим, наприкінці грудня 2023 року на посаду головного спеціаліста бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Південно-східного МТУ АРМА претендувала інша особа, у зв`язку з чим ОСОБА_1 було запропоновано перевірити бухгалтерську документацію і попіклуватися про залишення її справ в належному стані правонаступнику. При цьому, ОСОБА_1 зволікала з поданням звітності, висловлювалась щодо наміру оформити лікарняний, що перепише заяву про звільнення на іншу дату або взагалі передумає звільнятись.09.01.2024 ОСОБА_1 не вимагала розірвання трудового договору, фінансова і бюджетна звітність до казначейства подана не була. 10.01.2024 вона продовжила працювати, складаючи фінансову звітність, і маючи на виконанні незавершені справи. З огляду на це були видані накази Південно-східного МТУ АРМА від 10.01.2024 № 4-ос «Про створення дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ» і № 3-ос «Про порушення дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_5 ». Оскільки після 16:00 казначейська служба не приймає платіжні доручення, позивачкою не переданий ноутбук та не наданий доступ до програмного забезпечення системи ПТК ККК СДО Державної казначейської служби України, звільнення ОСОБА_1 і розрахунок з нею у той же день були неможливі. Наявність помилкового вживання в заяві про звільнення прийменника «з» перед бажаною датою звільнення 10.01.2024 та через відсутність належної передачі фінансових документів, паролів до інформаційних і електронних комунікаційних систем, позивачці було запропоновано переписати заяву з уточненням дати звільнення і забезпечити належну передачу справ та майна, інших відомостей і бухгалтерських документів. 11.01.2024 позивач не вийшла на роботу. Накази від 10.01.2024 34-ос і №3-ос були надіслані ОСОБА_1 листом Південно-східного МТУ АРМА від 11.10.2024 №26/07-03/24. Згодом було з`ясовано, що 11.01.2024 позивачем було відкрито листок непрацездатності з 11.01.2024 по 14.01.2024, а 22.01.2024 на адресу Південно-східного МТУ АРМА надійшла скарга. Враховуючи дату закриття лікарняного, листом від 25.01.2024 №67/07-03/24 її було запрошено для особистого ознайомлення з наказом про звільнення та отриманням трудової книжки. Розрахунок був проведений пропорційно відпрацьованому часу до дня її звільнення. Щодо затримки розрахунку при звільненні, відповідачем зауважено, що враховуючи той факт, що у день звільнення позивачне працювала, затримка у видачі трудової книжки та виплати сум розрахунку при звільненні відбулися не з вини Південно-східного МТУ АРМА, тоді як про несумлінність дій з боку ОСОБА_1 свідчить невиконання нею обов`язків внаслідок недбалого ставлення до передачі справ і майна, а також умисного обмеження доступу до бухгалтерських програм, інформаційних і електронних комунікаційних систем, які містять державні інформаційні ресурси, що спричинило затримку здійснення розрахунку з позивачем. Крім того, розмір заявленого позивачем до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні значно перевищує розмір фактично нарахованої і виплаченої їй суми при звільненні. До того ж, позивачем пропущений строк звернення до суду із цим позовом. За викладених обставин, просить відмовити у задоволені позову.

До відзиву долучено витребувані докази.

02.05.2024 позивачем подана відповідь на відзив, в якій зазначає непогодження з викладеними відповідачем обставинами у відзиві. Позивач акцентує, що дату її звільнення було погоджено з начальником Управління. Однак, роботодавець вчасно не видав наказ про звільнення та визначив і організував порядок передачі майна та документації в останній робочій день 10.01.2024 року, після здачі до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області фінансово-бюджетної звітності за 2023 рік Південно-східного МТУ АРМА. При цьому, в.о. начальника управління ОСОБА_4 у період з 03.01.2024 по 10.01.2024 не підготувалась до звільнення позивача, не поклала (доручила) виконання відповідних обов`язків на іншого працівника, не підготувала (змінила) електронні підписи, щоб з 11.01.2024 підприємство даті продовжувало працювати в стандартному режимі. Позивач вказує, що згідно з діючого трудового законодавства організація передачі цінностей та документації при звільненні - це завдання роботодавця. Роботодавець може відмовити працівнику у звільнення за угодою сторін «тобто сьогодні на сьогодні», але не може цього зробити після спливу строку попередження про звільнення за власним бажанням. Позивач наполягає на бездіяльності відповідача щодо видання наказу про звільнення за власним бажанням з 21.12.2023 по 10.01.2024 за її заявою від 21.12.2023, на протиправному виданню наказу від 10.01.2024 про порушення дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_1 , на протиправному виданню наказу № 8-ос від 19.01.2024 року «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 », щодо звільнення 19.01.2024 з державної служби за порушення Присяги державного службовця, видання наказу про звільнення не 10.01.2023, а видання наказу № 10-ос від 25.01.2024 «Про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням з 10.01.2024 року за заявою від 21.12.2023 року», яким задокументовано порушення трудових прав при звільненні ОСОБА_1 з 10.01.2024 року по 25.01.2024 року, не проведення розрахунку при звільненні в день звільнення 10.01.2024 року, а проведення розрахунку при звільненні аж 02.02.2024 року, замість 10.01.2024 року. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган). Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в справі № 682/3060/16-ц. Відповідачем не доведено обставин, що унеможливили своєчасно провести розрахунок з позивачем.

13.05.2024 від відповідача через підсистему «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначає не погоджується з відповіддю, вважає, що наведені позивачем у відповіді міркування про те, що відповідач погодився з усіма обставинами та доказами щодо порушення її трудових прав є абстрактними, ґрунтуються на власних припущеннях, та просить врахувати, що під час видання наказу про звільнення ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, будь-який зв`язок з нею був неможливий. Відтак, затримка видачі трудової книжки відбулася не з вини роботодавця, а тому підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з затримкою видачі йому трудової книжки і розрахунку, відсутні.

15.05.2024 від відповідача засобами поштового зв`язку надійшли заперечення, які ідентичні за змістом запереченням, наданим відповідачем до суду 13.05.2024 через підсистему «Електронний суд».

Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 27.09.1995 Ленінським РВ УМВС України в Дніпропетровській області; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Наказом начальника Південно-східного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, №73-ос від 01.12.2022 ОСОБА_1 з 01 грудня 2022 року призначено строково на посаду головного спеціаліста бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Південно-східного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, на період дії воєнного стану, з посадовим окладом згідно із штатним розписом з випробуванням строком на 1 місяць.

01.12.2022 позивачем прийнято Присягу державного службовця.

У відповідності до наказу №1-ос від 02.01.2023 позивача визнано такою, що пройшла строк випробування, та присвоєно 9 (дев`ятий) ранг державного службовця у межах посади державної служби категорій «В».

21.12.2023 ОСОБА_1 звернулась до начальника Південно-східного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів із заявою, в якій просила припинити державну службу та звільнити її з посади головного спеціаліста бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Південно-східного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, з 10 січня 2024 року за власним бажанням згідно із частиною першою статті 86 Закону України «Про державну службу».

03.01.2024 в.о. начальника Південно-східного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів ОСОБА_4 прийнято наказ №1-ос про передачу позивачем справ і довірене у зв`язку із виконанням посадових обов`язків майно головному спеціалістові з питань управління персоналом Управління ОСОБА_2 .

У позові позивачем зазначено, що вона почала передавати справи і майно ОСОБА_2 , головному спеціалістові з питань управління персоналом Управління - 10.01.2024 з 15-00 год.

З метою з`ясування причин неналежного виконання посадових обов`язків та невиконання вимог, встановлених статтею 89 Закону України «Про державну службу» (передача справ і майна до звільнення з посади чи переведення на іншу посаду), наказом в.о. начальника Південно-східного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів ОСОБА_4 №3-ос від 10.01.2024 порушено дисциплінарне провадження щодо ОСОБА_6 .

10.01.2024 позивачем подано скаргу Голові Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, щодо протиправних дій в.о. начальника управління ОСОБА_4 та щодо поновлення порушених прав шляхом звільнення на підставі заяви від 21.12.2023 за власним бажанням та сплати середньоденного грошового забезпечення за вимушений прогул з 10.01.2024 по дату наказу про звільнення, розрахунку коштів при звільненні та повернення трудової книжки.

11.01.2024 позивач не з`явилась на робочому місці.

Згідно із відомостями на порталі Пенсійного фонду України у період з 11.01.2024 по 14.01.2024 (листок непрацездатності 10463956-2019618056-1), з 15.01.2024 по 19.01.2024 (листок непрацездатності 10506953-2019709029-1) та з 20.01.2024 по 25.01.2024 (листок непрацездатності 10506953-2019859850-1) позивач перебувала на лікарняному.

Також встановлено, що 11.01.2024 позивачем подано скаргу аналогічного змісту начальнику Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (м. Дніпро), а 14.01.2024 та 22.01.2024 скаргу Голові Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, на неправомірні дії в.о. начальника управління ОСОБА_4 щодо порушеного дисциплінарного провадження.

25.01.2024 в.о. начальника Південно-Східного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів ОСОБА_4 прийнято наказ №10-ос від 25.01.2024 про звільнення ОСОБА_1 , головного спеціаліста бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Південно-Східного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, з займаної посади 10 січня 2024 року за власним бажанням (частина перша статті 86 Закону України «Про державну службу»).

Відповідні записи щодо звільнення за власним бажанням внесені до трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 12.07.2021 (запис № 33).

Відповідно до протоколу №7 від 25.01.2024 з метою особистого ознайомлення з наказом відповідача від 25.01.2024 №10-ос «Про звільнення ОСОБА_6 » і отримання трудової книжки на електронну пошту позивача був надісланий лист від 25.01.2024 №56/07-03/24 про ознайомлення з кадровими документами.

Згідно із відомостями у справі №07-14 «Книга обліку і видачі трудових книжок і вкладишів до них» трудову книжку позивач отримала 26.01.2024.

02.02.2024 відповідачем здійснено перерахування заробітної плати на картковий рахунок позивача в сумі 6419,39 грн.

06.02.2024 позивач звернулась до Голови Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, та начальника Південно-Східного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів зі скаргою, в якій просила поновити порушені права та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за 12 робочих днів (з 11.01.2024 по 26.01.2024 включно) та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 23 дні (за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 11.01.2024 по 01.02.2024).

Листом №146/04-09/24 від 05.03.2024 щодо нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 23 дні (за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 11.01.2024 по 01.02.2024) відповідачем повідомлено, що відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини. У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за один і той же період після звільнення найманого працівника, оскільки такий період починається днем звільнення, який є і днем остаточного розрахунку відповідно до статті 116 КЗпП України і закінчується або днем поновлення на роботі, або днем фактичного розрахунку. Стягнення середнього заробітку за один період у подвійному розмірі, що не відповідає змісту КЗпП України, який не передбачає можливість стягнення подвійного заробітку. Враховуючи той факт, що затримка у видачі трудової книжки та виплати сум розрахунку при звільненні відбулися не з вини Південно-східного МТУ АРМА, підстави для виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача, які виразились у відмові обрахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2024 (наступний день після звільнення) по 01.02.2024 (включно), звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі Закон №889-VIII).

Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Дія цього Закону поширюється на державних службовців: 1) Секретаріату Кабінету Міністрів України; 2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; 3) місцевих державних адміністрацій;4) органів прокуратури; 5) органів військового управління; 6) органів дипломатичної служби;7) державних органів, особливості проходження державної служби в яких визначені статтею 91 цього Закону; 8) інших державних органів (частини перша та друга статті 3 Закону № 889-VIII).

Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 7 Закону № 889-VIII державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

Відповідно до частин першої-третьої статті 86 Закону № 889-VIII, якою визначені умови припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін, державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.

Відповідно до сталої практики Верховного Суду, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Подібна правова позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 08 серпня 2019 року у справі № 813/150/16, від 08 жовтня 2019 року у справі № 823/263/16, від 01 жовтня 2021 року у справі № 260/1890/19, від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20.

У частинах другій-третій статті 5 Закону № 889-VIII, який є спеціальним законом, що регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, чітко визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

У межах спірних правовідносин заявлені позовні вимоги щодо відмови відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2024 по 01.02.2024.

Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені державних службовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця за порушення вимог статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1,2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, індексація, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з 01.12.2022 перебувала на державній службі на посаді головного спеціаліста бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Південно-східного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

21.12.2023 позивачем подано заяву про припинення державної служби та звільнення її з посади з 10 січня 2024 року за власним бажанням згідно із частиною першою статті 86 Закону України «Про державну службу».

Наказом Південно-східного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, від 25.01.2024 №10-ос позивача звільнено із займаної посади 10 січня 2024 року за власним бажанням.

Цим же наказом зобов`язано головного спеціаліста бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Управління провести розрахунок з ОСОБА_7 .

Однак, нарахування та виплату позивачу заробітної плати за січень 2024 року в розмірі 6419,39грн. здійснено відповідачем лише 02.02.2024 і такі обставини не заперечуються сторонами у справі.

За таких обставин, остаточний розрахунок з позивачем був проведений невчасно, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення своєчасного розрахунку з позивачем при звільненні.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначенні строки є порушенням статті 116 КЗпП України.

Отже, позивач має право на отримання компенсації у відповідності до статті 117 КЗпП України.

Визначаючи дату, з якої позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку у спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.

За загальним правилом, визначеним статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Позивачем у своїй заяві від 21.12.2023 визначено дату, з якої вона бажала звільнитись з посади, а саме: з 10.01.2024, отже останнім днем служби є 09.01.2024, а не 10.01.2024, як помилково зазначає позивач.

Суд звертає увагу, відповідно до статті 89 Закону України «Про державну службу» державний службовець зобов`язаний до звільнення з посади чи переведення на іншу посаду передати справи і довірене у зв`язку з виконанням посадових обов`язків майно (далі - майно) особі, уповноваженій суб`єктом призначення у відповідному державному органі. Уповноважена особа зобов`язана прийняти справи і майно.Факт передачі справ і майна засвідчується актом, що складається у двох примірниках і підписується уповноваженою особою, керівником служби управління персоналом відповідного державного органу та державним службовцем, який звільняється. Один примірник акта видається державному службовцю, який звільняється, другий примірник або його копія долучається до особової справи цього державного службовця. У разі якщо через невиконання обов`язку щодо передачі справ і майна створено істотну загрозу публічним інтересам, особа може бути притягнена до відповідальності згідно із законом.

03.01.2024 Південно-східним міжрегіональним територіальним управлінням Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, видано наказ №1-ос про передачу позивачем справ і довірене у зв`язку із виконанням посадових обов`язків майно головному спеціалістові з питань управління персоналом ОСОБА_8 .

При цьому, згідно із відміткою у наказі від 03.01.2024 №1-ос позивач ознайомлена з ним 03.01.2024, а отже їй достеменно було відомо про обов`язок до 09.01.2024 включно (останній робочий день) передати усі справи і довірене у зв`язку з виконанням посадових обов`язків майно особі, уповноваженій суб`єктом призначення - головному спеціалістові з питань управління персоналом управління ОСОБА_2 .

Водночас, як самостійно зазначено позивачем, 10.01.2024 вона була на робочому місці з 08:00 год., працювала в шатному режимі, подала в цей день фінансову звітність за 2023 рік до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, прозвітувала в Центральний апарат АРМА (м. Київ) про виконану роботу та лише о 15:00 год. 10.01.2024 почала передавати справи і майно головному спеціалістові з питань управління персоналом Управління ОСОБА_2 .

Тож, позивачем не заперечується невиконання обов`язку, визначеного статтею 89 Закону України «Про державну службу», та наказу відповідача від 03.01.2024 №1-ос до обумовленої дати звільнення.

За вказаних обставин у їх сукупності, 09.01.2024 не могло бути останнім робочим днем позивача згідно із заявою від 21.12.2023 про звільнення за власним бажанням, оскільки позивач 10.01.2024 фактично перебувала у трудових відносинах з відповідачем.

При цьому, матеріали справи не містять доказів взаємної домовленості із суб`єктом призначення щодо іншої дати звільнення позивача, що обумовлювало б її останній робочий день в Південно-східному міжрегіональному територіальному управлінні Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, - 10.01.2024, а відтак і обов`язок відповідача здійснити повний розрахунок з позивачем саме в цей день.

Крім того, станом на 10.01.2024 не існувало ані наказу про звільнення позивача з 10.01.2024, ані доказів виконання позивачем обов`язку, визначеного статтею 89 Закону України «Про державну службу» та наказу відповідача від 03.01.2024 №1-ос.

За таких обставин, суд не вважає обґрунтованими доводи позивача про обов`язок відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 11.01.2024.

Питання ж правомірності дії відповідача щодо не видання наказу про звільнення в останній робочий день (09.01.2024), як і обставини ініційованого 11.01.2024 дисциплінарного провадження, не є предметом спору, що розглядається.

В свою чергу, згідно із відомостями на порталі Пенсійного фонду України, у період з 11.01.2024 по 14.01.2024, з 15.01.2024 по 19.01.2024 та з 20.01.2024 по 25.01.2024 позивача перебувала на лікарняному.

Зважаючи на викладене, а також те, що 10.01.2024 був робочим днем позивача, а з 11.01.2024 по 25.01.2024 включно позивач перебула на лікарняному, оформлення наказу про звільнення відбулось 25.01.2024, яким, зокрема, зобов`язано головного спеціаліста бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Управління провести розрахунок з ОСОБА_7 , і він є чинним, доказів його оскарження та/або скасування матеріали справи не містять, суд вважає, що відповідач зобов`язаний був здійснити розрахунок з позивачем 26.01.2024, який є першим днем після лікарняного.

Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем остаточного розрахунку 26.01.2024 та не виплачено всі належні суми, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Відповідач у відзиві на позовну заяву підтверджує факт несвоєчасно проведеного розрахунку при звільненні з позивачем, проте вказує, що несвоєчасний розрахунок проведено через те, що ОСОБА_1 була єдиною посадовою особою, відповідальною за бухгалтерський облік в Південно-східному МТУ АРМА, а оскільки вона у період з 11.01.2024 по 25.01.2024 перебувала на лікарняному та 25.01.2024 прийнято наказ про її звільнення, наказом Південно-східного МТУ АРМА від 26.01.2024 № 12-ос було покладено виконання обов`язків головного спеціаліста з питань бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Південно-східного МТУ АРМА на Моташка Максима, головного спеціаліста сектору правового забезпечення Південно-Східного МТУ АРМА, водночас, переоформлення документів на право підпису фінансових документів та дотримання процедури приймання-передачі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку та інших фінансових документів вимагає певного часу, у зв`язку із чим вина відповідача у несвоєчасному розрахунку відсутня.

Суд повторно зазначає, що чинним законодавством про працю України визначено обов`язок роботодавця щодо проведення з працівником розрахунку та сплати всіх належних йому сум при звільненні. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховним Судом у постановах від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

При цьому, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, незалежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця, відсутність уповноваженої особи на здійснення розрахунку, так само як і неможливість покладення (доручення) виконання відповідних обов`язків на іншого працівника, не виключає вини відповідача у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на отримання якого має позивач, суд враховує наступне.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).

Згідно з абзацом першим пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 4 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 визначено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно із пунктом 8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, нарахування середнього грошового забезпечення (заробітку) за весь час затримки розрахунку при звільненні державного службовця проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Так, відповідно до довідки Південно-східного міжрегіонального територіального управління АРМА вих.№9/07-25/24 від 24.04.2024 кількість робочих днів ОСОБА_1 у листопаді 2023 року - 22, у грудні 2023 року 21.

Відповідно до розрахунку Південно-східного міжрегіонального територіального управління АРМА, який міститься в матеріалах справи, розмір заробітку позивача у листопаді 2023 року складав 23738,54 грн., у грудні 2023 року 35261,00 грн.

Таким чином, середньоденний розмір заробітку позивача становив 1372,08грн. (23738,54 + 35261,00 / 43 робочих днів).

Період затримки виплати сум при звільнені складає 7 календарних днів та обраховується з 26.01.2024 (перший день після лікарняного) по 01.02.2024 включно (останній день затримки перед днем виплати).

Враховуючи кількість днів затримки розрахунку при звільненні з урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин, суд доходить висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 9604,56грн. (7 дні х 1372,08 грн.).

Суд звертає увагу, що відповідно до платіжної інструкції №11 від 31.01.2024 позивачу було виплачено заробітну плату за січень 2024 року в сумі 6419,39грн. 02.02.2024.

Питання повноти виплати сум при звільненні не є предметом спору, що розглядається. Інших доказів виплати позивачу сум заробітної плати суду не надано.

У порівнянні з виплаченою позивачу сумою заробітної плати при звільненні (6419,39грн.), суму середнього заробітку за не проведення вчасного розрахунку при звільненні не можна вважати співмірною, оскільки вона істотно перевищує розмір виплаченої суми.

Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц.

Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі №806/2473/18сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 66,84% (6419,39грн./9604,56грн. х 100).

Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки розраховується наступним чином: 1372,08грн. (середньоденний заробіток позивача) х 66,84% = 917,09грн - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 917,09 грн. х 7 (днів затримки розрахунку) = 6419,63грн.

Таким чином, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу в розмірі 6419,63грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності у подібних правовідносинах викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №806/345/16, від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, з метою ефективного захисту прав, про захист яких просить позивач, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним), шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо звільнення позивача без проведення остаточного розрахунку та стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.01.2024 по 01.02.2024 включно в розмірі 6419,63грн.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат зі сплати судового збору в сумі 605,60грн.

Керуючись ст.ст.77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Південно-Східного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (код ЄДРПОУ 42638650, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Архітектора Олега Петрова, буд.11) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Південно-Східного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (код ЄДРПОУ 42638650, місцезнаходження: 49000, м.Дніпро, вул. Архітектора Олега Петрова, буд.11) щодо звільнення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) без проведення остаточного розрахунку.

Стягнути з Південно-Східного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (код ЄДРПОУ 42638650, місцезнаходження: 49000, м.Дніпро, вул. Архітектора Олега Петрова, буд.11) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 26.01.2024 по 01.02.2024 включно в сумі 6419,63грн. (шість тисяч чотириста дев`ятнадцять гривень 63 копійки).

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Південно-Східного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (код ЄДРПОУ 42638650, місцезнаходження: 49000, м.Дніпро, вул. Архітектора Олега Петрова, буд.11) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.М. Бухтіярова