Рішення

від 23.08.2024 по справі 340/2425/20

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/2425/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку загального позовного письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЕЗ Градолія» (код ЄДРПОУ 40200759; адреса: вул. Мурманська, 37-Г, смт. Нове, м. Кропивницький, Кіровоградської області, 25491)

до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (код 43995486; адреса: вул. Велика Перспективна, 55, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОЕЗ Градолія» звернулося до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області, у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27 березня 2020 року: №00000050508, № 00000060508, №00000070508; №00000080508.

В обгрунтування позовних вимог Товариство вказало, що оскаржені ним податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки грунтуються на хибних висновках контролюючого органу про нібито порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині:

-заниження бази оподаткування ПДВ по наданих послугах з давальницької переробки насіння соняшнику у зв`язку з наданням послуг за цінами, нижче звичайних, що призвело до заниження податкових зобов`язань на 2 935 955,70 грн.

- ненарахування компенсаційних податкових зобов`язань з ПДВ на суму 981 922,75 грн у зв`язку з використанням товару, придбаного з ПДВ, в операціях, що не є господарською діяльністю позивача. За твердженням відповідача. операції поставки олії соняшникової були збитковими у зв`язку з реалізацією позивачем товару за ціною нижче собівартості.

Позивач не погоджується із висновками податкового органу з таких міркувань.

Стосовно заниження бази оподаткування ПДВ та, як наслідок, податкових зобов`язань з ПДВ на суму 2 935 955,70 грн по наданих послугах з давальницької переробки насіння соняшнику у зв`язку з наданням послуг за цінами, нижче звичайних, позивач наголошує, що порівняння цін, встановлених за Договором давальницької переробки від 26.08.2016 року №02/2016-2017 з ТОВ «Світоіл» (код ЄДРПОУ 39072114), та цін, встановлених за Договором давальницької переробки від 07.09.2016 року №03/2016-2017 з ТОВ «Агропартнер» (код ЄДРПОУ 31818929), є протиправним, оскільки відповідні господарські операції та їх комерційні умови різняться. Крім того, визначення середньої ринкової ціни переробки насіння соняшнику на підставі даних з Єдиного реєстру податкових накладних є протиправним, оскільки поняття середньої ціни та звичайної ціни не є тотожними. Єдиний реєстр податкових накладних не є офіційним джерелом інформації для визначення звичайних цін.

Позивач наполягає, що ПК України не регулює порядок доведення факту, що договірні ціни не відповідають ринковим цінам. Визначаючи на власний розсуд рівень звичайних цін (без звернення до уповноважених суб`єктів), відповідач вийшов за межі власних повноважень.

Представник Товариства наголошує, що у будь-якому випадку господарські операції із ТОВ «Світоіл» (код ЄДРПОУ 39072114) мали ділову мету та були опосередковані розумними економічними причинами - у разі відсутності господарських операцій із ТОВ «Світоіл» (код ЄДРПОУ 39072114) позивач був би вимушений зупинити функціонування підприємства та понести істотні збитки у зв`язку із вимушеним простоєм.

Позивач доводить також, що господарська діяльність Товариства за результатами 2017 року є прибутковою: фінансовий результат до оподаткування (прибуток), визначений у фінансовій звітності, становив 7 933 023 грн. При цьому, валовий прибуток, отриманий внаслідок господарських операцій з ТОВ «Світоіл» (код ЄДРПОУ 39072114) протягом звітних (податкових) періодів березень - липень 2017 року, склав 6 947 492,32 грн.

Щодо виявлених порушень в частині використання позивачем товару, що поставлений на користь ТОВ «Градолія Рафінація» (код ЄДРПОУ 40753019), в операціях, що не є господарською діяльністю позивача, у зв`язку з реалізацією товару за цінами, нижче собівартості, позивач вказує, що норми ПК України не містять положень щодо обов`язкового встановлення бази оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів на рівні не нижче собівартості товару.

Ціни, встановлені Договором поставки від 21.12.2018 року № ОЕР/2018/101-01/3 з ТОВ «Градолія Рафінація», відповідають рівню звичайних цін, що склалися на аналогічний товар протягом аналогічного періоду часу.

Крім того, за зауваженням позивача, на визначення ціни за Договором поставки від 21.12.2018 року № ОЕР/2018/101-01/3 впливали об`єктивні економічні причини - невисока ринкова ціна. При реалізації товару за ціною нижче собівартості позивач керувався діловою метою - отримання доходу. У разі встановлення договірної ціни, що значно перевищує ринкову ціну, продукція позивача не користувалася б попитом та не могла б бути реалізована.

Наведені обставини, на переконання позивача, свідчать про необгрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень та про наявність підстав для визнання їх протиправними і скасування.

Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення обґрунтовані, законні та прийняті відповідно до норм Податкового кодексу України.

Так, відповідач стверджує, що при нарахуванні податкових зобов`язань по наданих послугах з давальницької переробки насіння соняшника позивачем занижено базу оподаткування ПДВ. Викладене відповідач обґрунтовує пов`язаністю позивача та ТОВ «Світоіл» (через спільного кінцевого бенефіціарного власника), а також тим, що договори, укладені між Товариством та ТОВ «Світоіл», а також Позивачем та ТОВ «Агропартнер», є ідентичними, тоді як ціна послуг, обумовлена такими договорами, суттєво різниться на користь ТОВ «Світоіл».

Крім того, за аналізом даних Єдиного реєстру податкових накладних відповідачем встановлено, що середня арифметична зважена ціна переробки насіння соняшника в період з березня по липень 2017 року склала 528,76 гри без врахування ПДВ. Таким чином, відповідач робить висновок, що ціна переробки 1 т насіння соняшника, встановлена договором з ТОВ «Світоіл», є нижчою за рівень звичайних цін на 178.76 гри

Відповідач вказує також, що позивачем вартість поставленого позивачем ТОВ «Градолія Рафінація» (код ЄДРПОУ 40753019) була нижчою за собівартість такого товару. Відтак операції позивача із вказаним контрагентом не мають характеру господарської діяльності- від реалізації товару на ТОВ «Градолія Рафінація» позивач отримав валові збитки.

На переконання відповідача, на матеріальну складову готової продукції, що не використана позивачем у господарській діяльності, мають бути нараховані податкові зобов?язання з ПДВ, а у позивача виникає обов?язок реєстрації відповідних податкових накладних.

Відповідач наголошує, що реалізація готової продукції за ціною нижче собівартості призводить до зменшення власного капіталу на суму різниці між собівартістю виготовленої продукції та ціною її продажу.

Сторони також подали до суду інші заяви по суті справи (відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив та додаткові пояснення), у яких дотримуючись раніше заявлених позицій, заперечили доводи іншої сторони.

Ухвалою суду від 06 липня 2020 року відкрите провадження у справі; справу вирішено розглядати у порядку загального позовного провадження.

Ухвалами суду вирішене питання участі представника позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 08 вересня 2020 року суд закрив підготовче провадження та призначив судове засідання для розгляду справи по суті.

Під час розгляду справи по суті у судовому засіданні представники сторін у вступному слові надали свої пояснення щодо змісту та підстав заявленого адміністративного позову.

За наявності передбачених частиною дев`ятою статті 205 КАС України підстав, 20 жовтня 2020 року суд перейшов до розгляду справи у письмовому провадженні.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні учасників справи, розглянувши подані сторонами заяви по суті справи та докази для їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно із відомостями, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОЕЗ Градолія» зареєстроване як юридична особа 28 грудня 2015 року.

Основним видом діяльності Товариства за (КВЕД) є виробництво олії та тваринних жирів (10.41).

Товариство перебуває на податковому обліку у ГУ ДПС у Кіровоградській області та з 11 лютого 2016 року є платником податку на додану вартість.

У період з 15 січня 2020 року по 25 лютого 2020 року посадовими особами ГУ ДПС у Кіровоградській області проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «ОЕЗ Градолія», за наслідками якої складено Акт від 03 березня 2020 року №16/11-28-05-08/40200759.

Зокрема, в Акті перевірки сформульовано висновки про порушення позивачем:

1)п. 188.1 ст. 188, п. 189.1 ст. 189, п. 198.1. п. 198.2. п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. п. в п. 200.4 ст. 200. п. 201.1. п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ в періоді, що перевірявся, на загальну суму 3 007 317 грн. в т.ч. за грудень 2018 року на суму 2 936 455 грн, червень 2019 року на суму 70 862 грн.

2)п. 188.1 ст. 188. п. 189.1 ст. 189, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. п. в п. 200.4 ст. 200, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого завищено суму від`ємного значення ПДВ, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 ПК України на момент подання податкової декларації, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку на суму 368 653 грн. в т.ч. за серпень 2019 року на суму 368 653 грн.

3)п. 188.1 ст. 188. п. 189.Гст. 189, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.5. п. 198.6 ст. 198. п. п. в п. 200.4 ст. 200, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого завищено суму від`ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 Декларації) за вересень 2019 року на суму 542 408 грн.

4) п. 188.1 ст. 188. п. 189.1 ст. 189. п. 198.5 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПК України, а саме не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні па суму ПДВ 3 917 878,45 грн.

На підставі Акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 27 березня 2020 року:

- №00000050508, яким позивачу збільшено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 3759147,00 грн., в т.ч. 3007317,00 грн основного зобов`язання та 751830,00 грн - штрафних (фінансових) санкцій;

- №00000060508, яким Товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 368653,00 грн та нараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 184327,00 грн;

- №00000070508, яким позивачу зменшено суму від?ємного значення з податку на додану вартість на 542408,00 грн;

- № 00000080508, яким ТОВ «ОЕЗ Градолія» нараховано штраф в сумі 1958939,23 грн.

Позивач оскаржив вказані рішення в адміністративному порядку, подавши скаргу до ДПС України. Рішенням ДПС України від 09.06.2020 року'10.04.2020 року № 18602/6/99-00-08-06-02-01 скаргу позивача було залишено без задоволення, а оскаржені ним ППР - без змін.

Викладені обставини передували зверненню позивача до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Частина друга статті 19 Конституції України зобов?язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За правилами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом п.15.1. статті 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Підпунктом 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України окреслено, що платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків.

Приписами п.п.16.1.4 п.16.1 статті 16 Податкового кодексу України на платника податків покладений обов`язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36. п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

У пп. 14.1.191. п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Пп. 14.1.202 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України обумовлено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За нормою п.п. а п.185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

За змістом п. 186.1 статті 186 Податкового кодексу України місцем постачання товарів є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;

в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Унормуванням п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За приписами п.п. «а» п.198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає в разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів.

За визначенням п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Податковий кредит звітного періоду відповідно до п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У пункті 200.1 статті 200 Податкового кодексу України окреслено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 установлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума:

а) ураховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Статтею 44 Податкового кодексу України визначені вимоги до підтвердження даних, указаних у податковій звітності, відповідно до п.44.1 якої для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996).

Стаття 1 Закону № 996 установлює, що бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; зобов`язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

За визначенням частини другої статті 3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 статі 9 Закону № 996 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Приписами пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року (далі Положення № 88), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 установлено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

Пунктом 15 Порядку заповнення податкової накладної, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 року №1307, визначено, що у разі постачання товарів/послуг, база оподаткування яких, визначена відповідно до статей 188 і 189 Податкового кодексу України, перевищує фактичну ціну постачання таких товарів/послуг (зокрема, якщо база оподаткування визначається виходячи із ціни придбання товарів/послуг, звичайної ціни самостійно виготовлених товарів/послуг або балансової (залишкової) вартості необоротних активів і перевищує суму постачання таких товарів/послуг, необоротних активів, визначену виходячи з їх договірної вартості, тобто ціна придбання /звичайна ціна/ балансова (залишкова) вартість перевищує фактичну ціну (договірну вартість) постачання), постачальник (продавець) складає дві податкові накладні: одну - на суму, розраховану виходячи з фактичної ціни постачання, іншу - на суму, розраховану виходячи з перевищення ціни придбання /звичайної ціни/ балансової (залишкової) вартості над фактичною ціною, або може скласти не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням сум податку, розрахованих виходячи з перевищення бази оподаткування над фактичною ціною, визначених окремо за кожною операцією з постачання товарів/послуг.

У податковій накладній (в тому числі зведеній), яка складена на суму такого перевищення, робиться позначка відповідно до пункту 8 цього Порядку (15 - складена на суму перевищення бази оподаткування, визначеної відповідно до статей 188 і 189 Податкового кодексу України, над фактичною ціною постачання). Така податкова накладна отримувачу (покупцю) не надається. При цьому у рядках такої податкової накладної, відведених для зазначення даних покупця, постачальник (продавець) зазначає власні дані.

Відповідно до п.п.188.1 статті 188 Податкового кодексу України (у редакції станом на період перевірки - червень-липень 2019 року) база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком:

-товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;

-газу, який постачається для потреб населення.

Підпунктом 14.1.71 п. 14.1 статті 14 визначено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

За визначенням з п.п. 14.1.219 п.14.1 статті 14 Кодексу ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Приписами п.п. 14.1.159 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України окреслено, що пов`язані особи - юридичні та/або фізичні особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням таких критеріїв, зокрема для юридичних осіб, як: одна юридична особа безпосередньо та/або опосередковано (через пов`язаних осіб) володіє корпоративними правами іншої юридичної особи у розмірі 20 і більше відсотків; одна і та сама юридична або фізична особа безпосередньо та/або опосередковано володіє корпоративними правами у кожній такій юридичній особі у розмірі 20 і більше відсотків; кінцевим бенефіціарним власником (контролером) таких юридичних осіб є одна і та сама фізична особа.

Собівартість - це витрати підприємства на виробництво (виробнича собівартість) та реалізацію (собівартість реалізації) власної продукції. Сума витрат на виробництво і реалізацію товару називається повною собівартістю. Собівартість формується безпосередньо на підприємстві і відображає індивідуальні витрати та умови виробництва, а також конкретні результати господарювання цього виробничого підприємства.

Статтею 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення» визначено, що суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни. Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 11 указаного Закону вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Відповідно до п. 13 Указу Президента України від 23.07.1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митих цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов`язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Основне зобов`язання, визначене спірними податковими повідомленням-рішеннями №00000050508, №00000060508, №00000070508 та штраф, що нарахований згідно ППР №00000080508, грунтується на висновках податкового органу про порушення Товариством вимог податкового законодавства України щодо:

1) заниження бази оподаткування ПДВ по наданих послугах з давальницької переробки насіння соняшнику у зв`язку з наданням послуг за цінами, нижче звичайних, що, за твердженням відповідача, призвело до заниження податкових зобов`язань на 2 935 955,70 грн.

2) ненарахування компенсаційних податкових зобов`язань з ПДВ на суму 981 922,75 грн у зв`язку з використанням товару, придбаного з ПДВ, в операціях, що не с господарською діяльністю Позивача. За твердженням відповідача, операції поставки олії соняшникової були збитковими у зв`язку з реалізацією позивачем товару за ціною нижче собівартості.

Відтак судом надається правова оцінка послідовно кожному із вказаних епізодів.

Щодо висновків податкового органу про заниження позивачем бази оподаткування податком на додану вартість та - як наслідок - податкових зобов`язань з ПДВ на суму 2 935 955,70 грн по наданих послугах з давальницької переробки насіння соняшника у зв`язку з наданням послуг за цінами, нижче звичайних.

Контролюючий орган зазначає про порушення Товариством п. 188.1 ст. 188 ПК України в частині заниження бази оподаткування ПДВ при нарахуванні податкових зобов`язань по наданих послугах з давальницької переробки насіння соняшнику, що призвело до заниження податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 2 935 955,70 грн, в тому числі за березень 2017 року на суму 632 804,50 грн, квітень 2017 року на суму 648 206,86 грн, травень 2017 року на суму 645 425,56 грн, червень 2017 року на суму 661 313,68 грн, липень 2017 року на суму 348 205,10 грн.

Так, упродовж березня-липня 2017 року ТОВ «ОЕЗ «Градолія» відповідно до Договору давальницької переробки від 26.08.2016 року №02/2016-2017 з ТОВ «Світоіл» (код ЄДРПОУ 39072114) надавало контрагентові послуги з переробки насіння соняшника.

За результатами таких господарських взаємовідносин позивачем сформоване відповідне від`ємне значення ПДВ за звітні (податкові) періоди березень, квітень, травень, червень 2017 року на загальну суму 2935955,70 грн.

Проте, на переконання податкового органу, позивач безпідставно сформував податковий кредит (від?ємне значення) ПДВ за вказаними господарськими взаємовідносинами, оскільки занизило базу оподаткування податком на додану вартість, надаючи контрагентові- ТОВ «Світоіл» послуги переробки насіння соняшника за ціною, нижче звичайної.

Для доведення власної позиції відповідач покликається на відомості, що містяться у Єдиному реєстрі податкових накладних щодо ціни переробки насіння соняшника олійно-екстракційними заводами, а також на обставини господарської діяльності самого позивача, який, надаючи ідентичні послуги двом контрагентам (ТОВ «Світоіл», - на переконання відповідача, є пов?язаною з відповідачем особою та ТОВ «Агропартнер»), значно занизив вартість наданих ТОВ «Світоіл» послуг.

Так, в Акті перевірки та у поясненнях по суті справи, які надані представником відповідача письмово та підтримані у судовому засіданні, зазначає, що в результаті аналізу даних Єдиного реєстру податкових накладних щодо ціни переробки 1 тони соняшнику олійно-екстракційними заводами України встановлено, що середня арифметична зважена ціна переробки насіння соняшнику в період з березня по липень 2017 року складала 528.76 грн (без врахування ПДВ).

Тобто у спірному випадку для визначення рівня звичайних цін відповідач послуговувався відомостями Єдиного реєстру податкових накладних.

Суд зазначає, що відповідно до пп. 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком:товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;газу, який постачається для потреб населення.

Підпунктом 14.1.71 п. 14.1 статті 14 визначено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

За визначенням з пп. 14.1.219 п. 14.1 статті 14 Кодексу ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Приписами пп. 14.1.159 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України окреслено, що пов`язані особи - юридичні та/або фізичні особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням таких критеріїв, зокрема для юридичних осіб, як: одна юридична особа безпосередньо та/або опосередковано (через пов`язаних осіб) володіє корпоративними правами іншої юридичної особи у розмірі 20 і більше відсотків; одна і та сама юридична або фізична особа безпосередньо та/або опосередковано володіє корпоративними правами у кожній такій юридичній особі у розмірі 20 і більше відсотків; кінцевим бенефіціарним власником (контролером) таких юридичних осіб є одна і та сама фізична особа.

Статтею 10 Закону України "Про ціни і ціноутворення" визначено, що суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни. Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 11 указаного Закону вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Відповідно до п.13 Указу Президента України від 23.07.1998 року № 817/98 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митих цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов`язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що суб`єкти господарювання реалізують продукцію за цінами, самостійно визначеними сторонами договору. Така ціна, якщо не доведено зворотне, вважається такою, що відповідає рівню ринкових цін.

Воднораз, з`ясування контролюючим органом рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватись уповноваженим державним органом.

Так, у постанові від 14 вересня 2022 року у справі № 200/12446/19-а Верховний Суд наголосив, що відсутність доказів звернення податкового органу до уповноваженого державного органу про отримання необхідної інформації свідчить про порушення відповідачем визначеної процедури з`ясування рівня звичайних цін. Використання іншої інформації до встановлення відсутності офіційних статистичних даних про рівень цін на окремі товари свідчить про передчасність використання результатів досліджень, використаних податковим органом для визначення звичайної ціни у межах спірних відносин.

У цій справі відповідач не надав доказів того, що самостійно вчинив дії у відповідності до порядку, про який йдеться в п. 13 Указу Президента України від 23.07.1998 року № 817/98, тобто що ним у відповідності до такого порядку досліджено відповідний ринок цін та проведено аналіз цін на продукцію позивача за період, що перевірявся, а отже - належними та допустимими доказами не довів, що ціни, за якими позивач у перевірений період надавав ТОВ «Світоіл» послуги з переробки насіння соняшника, не були звичайними цінами (або не відповідали їх рівню).

Отже, посилання відповідача на те, що джерелом такої інформації був аналіз Єдиного реєстру податкових накладних, є неприйнятними.

Щодо здійсненого відповідачем порівняння цін, встановлених за Договором давальницької переробки від 26.08.2016 року №02/2016-2017 з ТОВ «Світоіл» (код ЄДРПОУ 39072114), та цін, встановлених за Договором давальницької переробки від 07.09.2016 року №03/2016-2017 з ТОВ «Агропартнер» (код ЄДРПОУ 31818929), суд погоджується з позивачем у висновках щодо неприпустимості такого співставлення задля висновку про заниження бази оподаткування податком на додану вартість.

Так, відповідач зазначає про ідентичність умов Договору давальницької переробки від 07.09.2016 року №03/2016-2017, укладеного позивачем з ТОВ «Агропартнер» (код ЄДРПОУ 31818929) та умовам Договору давальницької переробки від 26.08.2016 року №02/2016-2017, укладеного з ТОВ «Світоіл» (код ЄДРПОУ 39072114).

Проте, відповідачем не враховано відмінності в комерційних умовах договорів, зокрема, що стосуються обсягу сировини, що надається кожним із контрагентів для переробки позивачем.

Так, договірна ціна, встановлена Договором давальницької переробки від 07.09.2016 року №03/2016-2017, укладеним із ТОВ «Агропартнер», становить 556,76 грн без ПДВ за переробку 1 тони насіння соняшнику. Договірна ціна, встановлена Договором давальницької переробки від 26.08.2016 року №02/2016-2017, укладеним з ТОВ «Світоіл» (код ЄДРПОУ 39072114), в редакції Додаткової угоди від 01.03.2017 року № 6 становить 350 гри без ПДВ за переробку 1 тони насіння соняшнику. Таким чином, різниця в ціні становить 206,76 гри без ПДВ.

Разом із тим, відповідно до п. 2.1. Договору давальницької переробки від 26.08.2016 року № 02/2016-2017, укладеного з ТОВ «Світоіл» загальна кількість (залікова вага) сировини, що постачається для переробки, становить 208370 тон + / - 5% за вибором виконавця.

У свою чергу, п. 2.1 Договору давальницької переробки від 07.09.2016 року №03/2016-2017, укладеного з ТОВ «Агропартнер», передбачено, що позивачем буде перероблено 12000 тон + / - 5% сировини.

Обсяг сировини, що було перероблено за замовленням контрагентів протягом спірного періоду, підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами та не заперечується відповідачем.

На переконання суду, викладені обставини поза розумним сумнівом свідчать про те, що обсяг поставленої кожним із контрагентів продукції для її переробки для переробки позначився на вартості послуг такої переробки.

За наведених обставин суд вважає передчасними та необгрунтованими висновки контролюючого органу про заниження позивачем податкових зобов`язань з ПДВ на суму 2 935 955,70 грн по наданих послугах з давальницької переробки насіння соняшника у зв`язку з наданням послуг за цінами, нижче звичайних

Щодо використання позивачем товару, що поставлений на користь ТОВ «Градолія Рафінація», в операціях, що не с господарською діяльністю Позивача, у зв`язку з реалізацією товару за цінами, нижче собівартості.

Відповідач зазначає про порушення позивачем п. 189.1 ст. 189, її. 198.5 ст. 198 ПК України в частині ненарахування податкових зобов`язань з ПДВ на матеріальну складову собівартості готової продукції, що була використана не у господарській діяльності Позивача.

За твердженням відповідача, зазначене порушення призвело до заниження податкових зобов`язань з ПДВ на суму 981 922,75 грн за червень 2019 року.

Як видно з матеріалів справи, на підставі Договору поставки від 21.12.2018 року № ОЕР/2018/101-01/8 Позивачем як постачальником передано у власність ТОВ «Градолія Рафінація» як покупця олію соняшникову нерафіновану невиморожену першого гатунку, самостійно виготовлену позивачем.

Фактичне здійснення вказаних вище господарських операцій між Позивачем та ТОВ «Градолія Рафінація» (код ЄДРПОУ 40753019) підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які були надані до перевірки: Договір поставки, видаткові накладні, податкові накладні (зареєстровані в ЄРПН), докази оплати, включно з ПДВ.

Застережень щодо недійсності/дефектності наданих до перевірки документів відповідач не висловив.

Воднораз, контролюючий орган наполягає, що позивач порушив вимоги п. 198.5 ст. 198 ПК України внаслідок реалізації товару, виготовленого Товариством, за ціною, нижчою за собівартість. На переконання відповідача, такі дії суб?єкта господарювання призводять до зменшення власного капіталу та, як наслідок, не можуть охоплюватись поняттям господарської діяльності.

Так, згідно оборотно-сальдових відомостей по рахунку 231 питома вага сировини (соняшника), транспортно-заготівельних витрат в складі собівартості готової продукції переробки насіння соняшника, в тому числі олії соняшникової нерафінованої за період із грудня 2018 року по червень 2019 року, складала 96.30%.

Аналізом рахунку 26 бухгалтерського обліку Товариства встановлено, що ТОВ «Градолія» від реалізації олії соняшникової нерафінованої ТОВ «Градолія Рафінація» згідно договору поставки №ОЕР/2018/101-01/8 від 21.12.2018 року отримало валові кошти, а саме собівартість реалізованої продукції перевищила суму доходу від реалізації (без врахування ПДВ) за період з грудня 2018 року по червень 2019 року на загальну суму 5098248,98грн.

З урахуванням викладеного, контролюючий орган дійшов висновку, що вартість товарів та послуг, виконристаних ТОВ «ОЕЗ Градолія» не в господарській діяльності становить 4909613,77грн, (5098248,98 грн х96,30%).

Водночас, аналіз наведених вище в рішенні норм права дає підстави для висновку, що суб`єкти господарювання реалізують продукцію за цінами, самостійно визначеними сторонами договору. Така ціна, якщо не доведено зворотне, вважається такою, що відповідає рівню ринкових цін.

Принагідно суд звертає увагу, що Податковий кодекс України (п. 188.1 статті 188 Кодексу) лише у період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року визначав, що база оподаткування податком на додану вартість з реалізації самостійно виготовлених товарів залежала від собівартості таких товарів та не могла бути меншою їх собівартості. У період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року платник податків був зобов`язаний визначати базу оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг виходячи з розміру, який не може бути нижче їх собівартості.

Указана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 року в справі № 808/2519/16, від 16.12.2019 року в справі № 200/12345/18-а.

Отже, посилання відповідача на те, що при визначенні бази оподаткування має враховуватися розмір собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг, не відповідає положенням податкового законодавства, які були чинними протягом періоду, що перевірявся.

Окрім цього, необхідно зазначити, що при визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з постачання продукції власного виробництва враховується рівень звичайних цін на таку продукцію. База оподаткування ПДВ операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг (не враховуючи норми для окремих видів операцій) не може бути нижче звичайних цін, що відповідають ринковим.

Факт реалізації самостійно виготовлених товарів/послуг за цінами, які не відповідають ринковим має доводити особа, яка вважає, що ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, не відповідає ринковим. Тобто, обов`язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін у цьому випадку покладається на контролюючий орган.

Відповідач не надав жодних доказів вчинення дій у відповідності до порядку, про який йдеться в п. 13 Указу Президента України від 23.07.1998 року № 817/98, тобто що ним відповідно до такого порядку під час проведення перевірки досліджено відповідний ринок цін та проведено аналіз цін на продукцію позивача за період, що перевірявся; не надав доказів, на підставі яких фактичних даних ним встановлено, що ціни, за якими позивач у перевіряємий період реалізовував продукцію власного виробництва, не були звичайними цінами (або не відповідали їх рівню), і що такі дії ґрунтувалися на вимогах відповідного порядку, тобто на вимогах законодавства.

За таких умов не погоджується з висновками відповідача про те, що у позивача виник обов?язок зареєструвати податкові накладні на суму перевищення вартості матеріальної складовою собівартості над ціною реалізації товарів.

Так, Верховний Суд у Постанові від 10.12.2019 року у справі № 0/811/1512/14 вказав, що прибутковість кожної окремої операції не є обов`язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об`єктивними причинами, а відтак продаж позивачем продукції за ціною, нижчою собівартості, не можна розглядати операцією поза рамками господарської діяльності позивача».

В процесі проведення податкової перевірки відповідачем не було досліджено відповідність цін, встановлених специфікаціями до Договору поставки від 21.12.2018 року, рівню звичайних (ринкових) цін.

Судом також не приймаються доводи відповідача про відсутність розумних економічних причин для здійснення господарських операцій з ТОВ «Градолія Рафінація» як доводи про негосподарський характер такої діяльності Товариства.

Можливість віднесення окремих збиткових операцій до таких, що охоплюються поняттям господарської діяльності, підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними. зокрема, у Постанові від 17.10.2019 року у справі № 816/2270/16:19 «Слід зауважити, що віднесення збиткових операцій до господарських можливе у випадках обгрунтування платником податку економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість».

Позивач наголошує на наявності ділової мети у здійсненні господарських операцій з ТОВ «Градолія Рафінація» - отримання доходу, що відповідає н. п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, відповідно до якого господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Дохідність господарської діяльності позивача протягом 2019 року підтверджується показниками податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 3 квартали 2019 року, відповідно до рядка 01 якої дохід Товариства від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків) склав 624 174 768 грн. При цьому, 190 601 363,40 грн без ПДВ отримано в результаті господарських взаємовідносин з ТОВ «Градолія Рафінація» протягом спірного періоду грудень 2018 року - червень 2019 року, що підтверджується бухгалтерською довідкою, наявною у матеріалах справи.

Крім того, доводи податкового органу у цій справі спростовуються наявними у матеріалах справи висновками судово-економічної експертизи, що складений ТОВ «Еспертна група «Ес енд Ді».

Враховуючи наведене, правові підстави для збільшення позивачу суми податкового зобов`язання з та, відповідно, застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) оскарженими податковими повідомленнями-рішеннями були відсутні.

Викладене обумовлює висновок суду про задоволення адміністративного позову шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 27 березня 2020 року:

- №00000050508, яким ТОВ «ОЕЗ Градолія» збільшено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 3759147,00 грн., в т.ч. 3007317,00 грн основного зобов`язання та 751830,00 грн - штрафних (фінансових) санкцій.

- №00000060508, яким ТОВ «ОЕЗ Градолія» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 368653,00 грн та нараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 184327,00 грн.

- №00000070508, яким ТОВ «ОЕЗ Градолія» зменшено суму від?ємного значення з податку на додану вартість на 542408,00 грн.

- № 00000080508, яким ТОВ «ОЕЗ Градолія» нараховано штраф в сумі 1958939,23 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Так, позивачем 21 вересня 2020 року позивачем подано клопотання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на проведення судово-економічної експертизи. 20 жовтня 2020 року позивачем подано клопотання про стягнення судових витрат (витрати на професійну правничу допомогу, витрати на прибуття представників позивача до суду, витрати, пов`язані із отриманням доказів. 21 грудня 2020 року надано доповнення до клопотання від 20.10.2020. 14 січня 2021 року клопотання про долучення доказів , що підтверджують розмір понесених позивачем судових витрат, в якому загалом позивач просив:

-стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЕЗ Градолія" (код ЄДРПОУ 40200759) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 167 401 (сто шістдесят сім тисяч чотириста одна) грн 82 коп;

- стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЕЗ Градолія» (код ЄДРПОУ 40200759) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області витрати на проведення судово-економічної експертизи в розмірі 38 000 (тридцять вісім тисяч) грн;

- стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЕЗ Градолія" (код ЄДРПОУ 40200759) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області витрати, пов`язані з прибуттям представників Позивача до суду, в розмірі 4 849 (чотири тисячі вісімсот сорок дев`ять) грн 15 коп;

- стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЕЗ Градолія" (код ЄДРПОУ 40200759) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області витрати, пов`язані з отриманням доказів, в розмірі 9 480 (дев`ять тисяч чотириста вісімдесят) грн.

19 січня 2021 року відповідач подав до суду заперечення щодо клопотань про стягнення на користь позивача судових витрат, в якому наголосив, що на його думку заявлені витрати на правничу допомогу є безпідставно збільшеними та неспівмірні із понесеними витратами адвоката на надання правничої допомоги.

Відповідно до частини другої статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Дослідивши клопотання позивача про стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.

Щодо стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЕЗ Градолія" витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 167 401, 82 грн.

Так, позивачем було укладено Договір про надання правової допомоги від 28.05.2020 року б/н (надалі "Договір") з Адвокатським об`єднанням "Арцінгер" (код СДРПОУ 36958968).

Відповідно до п. 1.1. Додатку № 1 до Договору Замовних позивач доручає, а Виконавець (АО "Арцінгер") бере на себе обов`язок надавши проводу Допомогу в адміністративній справі за позовом Замовника до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень рішень від 27.03.2020 року № 00000050508, № 00000060508, № 00000070508 , № 00000080508.

Відповідно до пункту 1.1.1. представництво Замовника в суді першої інстанції (Кіровоградський окружний адміністративний суд), що включає, зокрема, але не виключно, наступні послуги:

-аналітика акту податкової перевірки від 03.03.2020 № 16/11-28-05- 08/40200739;

- підготовка позовної заяви та їй подача до суду;

- підготовка та подача доказів;

- участь у судових засіданнях у справі;

- підготовка та подача необхідних процесуальних документів;

-інші супутні юридичні послуги.

Відповідно до пункту 2.1.1. Додатку № 1 до Договору, фіксований гонорар АО "Арцінгер" за надання професійної правничої допомоги під час представництва інтересів Позивача в суді першої інстанції складає 5 000 (п`ять тисяч) доларів США в гривневому еквіваленті за офіційним курсом гривні до долару США, встановленим Національним банком України станом на дату виставлення рахунка.

На підтвердження фактичного понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу до суду надано наступні документи:

-рахунок-фактура від 14.09.2020 року № 2726/01-1 на загальну суму 176 080,22 грн з ПДВ;

- платіжне доручення від 18.09.2020 року № 5793, відповідно до якого Позивачем на користь АО "Арцінгер" сплачено 176 080,22 грн згідно з рахунком-фактурою від 14.09.2020 року № 2726/01-1;

-податкова накладна від 18.09.2020 року № 40;

-акт надання АО "Арцінгер" професійної правничої допомоги за Договором підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт / наданих послуг від 13.10.2020 року, копія додається.

Позивач зазначив, що у процесі представлення інтересів позивача адвокатами виконано великий обсяг робіт, який, у свою чергу, вимагає значних часових витрат. Зокрема, представниками позивача: підготовано позовну заяву загальним обсягом 21 аркуш (без урахування переліку додатків); підготовано відповідь на відзив на 10 аркушах, додаткові пояснення щодо аргументів, викладених відповідачем у запереченнях на 5 аркушах; зібрано та проаналізовано велику кількість доказів на підтвердження протиправності оскаржуваних ППР (тільки разом з позовною заявою було подано письмові докази на більше ніж 1 360 аркушах); організовано отримання необхідних доказів, зокрема, висновку експерта, довідки ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" тощо; взято участь у судових засіданнях у м. Кропивницький (АО "Арцінгер" розташоване у м. Київ).

Так, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України від 05.07.2012 №5076-І "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон України №5076-VI).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України №5076-VI договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України №5076-VI).

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України №5076-VI).

Відповідно до статті 30 Закону України №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 167 401,82 грн є співмірними з обсягом виконаної роботи та належним чином підтвердженими допустимими доказами, а відтак підлягають стягненню з відповідача на підставі частини першої статті 139 КАС України.

Щодо стягнення витрати на проведення судово-економічної експертизи в розмірі 38 000 грн та витрат, пов`язаних з отриманням доказів, в розмірі 9 480 грн.

За змістом статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частин 4 та 5 статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України у випадках, коли сума витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача, експерта або проведення експертизи повністю не була сплачена учасниками справи попередньо (авансом), суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Позивачем заявлено, що ним були понесені витрати на проведення судово- економічної експертизи в розглядуваній справі в розмірі 38.000 грн.

На підтвердження розмір витрат ним надано наступні документами: 1) Договір про надання експертних та консультаційних послуг від 10.07.2020 року № 10. 07/2001 2) Додаткова угода від 14.07.2020 року № 1 до Договору про надання експертних та консультаційних послуг від 10.07.2020 року № 10-07/2001. 3) Рахунок на оплату послуг від 16.07.2020 року № 16/07-1. 4) Платіжне доручення від 28.07.2020 року № 543. 5) Акт приймання-передачі послуг від 17.08.2020 року за Додатковою угодою від 14.07.2020 року № 1 до Договору про надання експертних та консультаційних послуг від 10.07.2020 року № 10-07/2001.

Так, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Відповідно до статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, суд дійшов висновку, що витрати по оплаті експертизи, понесені позивачем, належним чином доказані та належать до відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у сумі 38 000 грн.

Щодо витрат, пов`язаних з отриманням доказів.

Статтями 138, 139 КАС України передбачено право сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, на відшкодування витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій, підготовкою справи до розгляду.

В ході розгляду справи, з метою підтвердження відповідності договірних цін позивача за послуги з давальницької переробки насіння соняшнику та постачання олії соняшникової рівню звичайних цін, що склалися на ринку аналогічних товарів та послуг, представник позивача звернувся до уповноваженого суб`єкта щодо здійснення моніторингу цін ДП "Державний інформаційно- аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків".

За результатом надання послуг ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків": 1) Складено довідку від 09.07.2020 року № 211/126, якою підтверджується що договірна ціна реалізації позивачем на користь ТОВ "Градолія Рафінація" олії соняшникової знаходиться в межах діапазону звичайних цін, оригінал довідки знаходиться у матеріалах справи. 2) Складено довідку від 30.09.2020 року № 111/86, у якій повідомляється про відсутність можливості надати інформацію стосовно вартості переробки однієї тони насіння соняшнику у період березень липень 2017 року.

Позивач зазначає, що у зв`язку з отримання зазначених доказів ним були понесені витрати на оплату послуг ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" у загальному розмірі 9480 грн, з них за надані послуги 7900 грн та ПДВ 1580 грн.

На підтвердження вказаного ним надано: 1) Рахунок-фактура ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" від 30.06.2020 року № 211/0000127 на суму 1800 грн, 2) Платіжне доручення від 06.07.2020 року № 1630 на суму 1 800 грн 3) Акт приймання-передачі наданих послуг від 30.09.2020 року № 211/0000127 на загальну суму 1 800 грн, 4) Рахунок-фактура ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" від 23.09.2020 року № 111/0000086 на суму 1 200 грн,. 5) Платіжне доручення від 29.09.2020 року № 2499 на суму 1 200 грн,. 6) Акт приймання-передачі наданих послуг від 30.09.2020 року № 211/0000127 на загальну суму 1 200 грн 7) Рахунок-фактура ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" від 30.06.2020 року № 211/0000126 на суму 6 480 грн. 8) Платіжне доручення від 06.07.2020 року № 1629 на суму 6 480 грн. 9) Акт приймання-передачі наданих послуг від 09.07.2020 року № 211/0000126 на загальну суму 6 480 грн.

Отже, витрати позивача у розмірі 9480 грн підтверджені документально.

Щодо витрат, пов`язаних із прибуттям представників позивача до суду.

Статтями 135, 139 КАС України передбачено право сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, на відшкодування всіх судових витрат, зокрема, витрат, пов`язаних із прибуттям представників сторони до суду.

Позивачем заявлено суму понесених витрат, пов`язаних із прибуттям представників до суду, а саме витрати на придбання залізничних квитків у загальному розмірі 4849,15 грн, з них 4040,96 грн становить вартість залізничних квитків та 808,19 грн ПДВ, нарахований АО "Арцінгер".

На підтвердження понесення позивачем витрат, пов`язаних з прибуттям представників до суду була надана податкова накладна від 11.12.2020 року № 28, банківська виписка з банківського рахунку АО "Арцінгер" (код ЄДРПОУ 36958968) за 15.12.2020 року, відповідно до якої позивачем сплачено на користь АО "Арцінгер" 4 914,14 грн, посадочні документи від 31.08.2020 року за напрямками "Київ-Пасажирський Знам`янка Пасажирська", "Знам`янка Пасажирська Київ-Пасажирський" (дата відправлення - 08.09.2020 року), посадочні документи від 16.09.2020 за напрямками "Київ-Пасажирський Знам`янка Пасажирська", "Знам`янка Пасажирська.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).

З вимог статті 134 КАС України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі №727/4597/19 від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19.

Підсумовуючи, суд дійшов висновку, що судові витрати позивача у цій справі: витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 167401, 82 грн, на проведення судово-економічної експертизи в розмірі 38000,00 грн, витрати, пов`язані з прибуттям представників позивача до суду, в розмірі 4849,15 грн та витрати, пов`язані з отриманням доказів, в розмірі 9480,00 грн є обгрунтованими, підтверджені належними та допустимими доказами, а відтак присуджуються позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в силу вимог частини першої статті 139 КАС України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЕЗ Градолія» (код ЄДРПОУ - 40200759; адреса: вул. Мурманська, 37-Г, смт. Нове, м. Кропивницький, Кіровоградської області, 25491) до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 43995486; адреса: вул. Велика Перспективна, 55, м. Кропивницький, 25006) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 27 березня 2020 року №00000050508, яким ТОВ «ОЕЗ Градолія» збільшено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 3759147,00 грн., в т.ч. 3007317,00 грн основного зобов`язання та 751830,00 грн - штрафних (фінансових) санкцій.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 27 березня 2020 року №00000060508, яким ТОВ «ОЕЗ Градолія» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 368653,00 грн та нараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 184327,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 27 березня 2020 року №00000070508, яким ТОВ «ОЕЗ Градолія» зменшено суму від?ємного значення з податку на додану вартість на 542408,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 27 березня 2020 року № 00000080508, яким ТОВ «ОЕЗ Градолія» нараховано штраф в сумі 1958939,23 грн.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЕЗ Градолія» (код ЄДРПОУ 40200759) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області (ЄДРПОУ ВП 43995486) судові витрати: на професійну правничу допомогу в розмірі 167401,82 грн, на проведення судово-економічної експертизи - 38000,00 грн, витрати, пов`язані з прибуттям представників позивача до суду - 4849,15 грн, витрати, пов`язані з отриманням доказів - 9480,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. КРАВЧУК