Рішення

від 29.08.2024 по справі 140/5627/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2024 року ЛуцькСправа № 140/5627/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправною та скасування вимоги від 14 лютого 2024 року №Ф-1894-0320 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).

Позов обґрунтований тим, що спірною вимогою ГУ ДПС у Волинській області його зобов`язує сплатити борг (недоїмку) з єдиного внеску у сумі 7159,62 грн.

Позивач не погоджується із вказаною вимогою, сформованою станом на 31 січня 2024 року з незрозумілих підстав. Зазначив, що з 02 червня 2015 року є пенсіонером та йому встановлена 2 група інвалідності, а відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-VI) особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати єдиного внеску за себе, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю чи досягли пенсійного віку та отримують пенсію або соціальну допомогу.

Позивач вважає, що сформована з порушенням вимог чинного законодавства вимога є протиправною та підлягає скасуванню, тому просив позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Відповідач у відзиві на позов у задоволенні позовних вимог просив відмовити (а.с.21-23). В обґрунтування цієї позиції вказав, що відповідно до рішення Волинської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 29 червня 1993 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та взято на облік в податковому органі як самозайняту особу. Також з 14 березня 2002 року позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець. Про наявність пільг, які відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI є підставою для звільнення від сплати єдиного внеску, або ж доказів (довідка форми ОК-5) про сплату ним чи роботодавцем єдиного внеску за будь-який період позивач не надав. Поряд з тим з набранням чинності Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, яким внесено низку змін до Закону №2464-VI, обов`язок зі сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями у розмірі, не меншому за мінімальний, існує незалежно від того, чи такі особи займалися підприємницькою діяльністю і чи отримували дохід від такої діяльності. Тому ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю сформовано вимогу від 14 лютого 2024 року №Ф-1894-0320 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у розмірі мінімального внеску у відповідні періоди (2018-2019 роки).

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Суд перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 з 14 березня 2002 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, що слідує з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.31). Не є спірною та обставина, що позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю (2 група) та є пенсіонером, про що у справі наявні копії довідки до акта огляду медико-соціально експертною комісією серії 12ААА №141079 (а.с.7), пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 (а.с.6).

14 лютого 2024 року ГУ ДПС у Волинській області сформувало ОСОБА_1 вимогу №Ф-1894-0320 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску станом на 31 січня 2024 року у сумі 7159,62 грн (а.с.12).

Як вбачається із відомостей інтегрованої картки платника (далі - ІКП), станом на 31 грудня 2020 року у ній обліковується недоїмка з єдиного внеску у сумі 7159,62 грн (відображено нарахування єдиного внеску фізичній особі-підприємцю, в т.ч. яка веде незалежну професійну діяльність, по терміну сплати 19 квітня 2018 року, 19 липня 2018 року, 19 жовтня 2018 року, 21 січня 2019 року).

Рішенням Державної податкової служби України від 15 травня 2024 року №14101/6/99-00-06-02-06 спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) залишено без змін, а скаргу позивача від 18 березня 2024 року без задоволення (а.с.8-10).

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

За приписами частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI податкові органи зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

Пунктом 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VI визначено, що застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є: фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів); особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Отже, законодавець розмежовує платників єдиного внеску - окремо фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Натомість в ІКП наявна інформація про нарахування позивачу єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю з ознакою провадження незалежної професійної діяльністі.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Як зазначено в абзаці третьому частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій), з 01 січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Частиною дванадцятою статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом першим частини четвертої цієї статті визначено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Разом з тим за приписами частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення) особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Законом України Про внесення змін до Закону України від 13 травня 2020 року №592-IX Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (чинний з 01 січня 2021 року) розширено перелік осіб - платників єдиного внеску, які звільняються від сплати за себе єдиного внеску, та види пенсійного забезпечення, які надають право не сплачувати такий внесок (у частині четвертій цифру 4 замінено цифрами 4, 5, а після слів отримують пенсію за віком доповнено словами або за вислугу років). Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон №1058-IV) пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом; пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Наведені норми Закону №1058-IV та положення частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI дають підстави виснувати, що досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону №1058-IV) є загальним страховим випадком, який поруч з інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством. У зв`язку з цим застрахована особа у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування замість обов`язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов`язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №814/779/17 сформувала висновок, за змістом якого якщо фізична особа-підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала пенсію у зв`язку з втратою годувальника, то така фізична особа-підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов`язане з певним віком.

Із зазначеного слідує, що необхідними умовами для застосування положень частини четвертої статті 4 Закону №2464-VIє отримання особою статусу пенсіонера чи встановлення такій особі інвалідності, а також отримання нею відповідно до законупенсії або соціальної допомоги. При цьому єдиною підставою, за наявності якої вказані положення не підлягають застосуванню, - це добровільна згода особи на участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як вбачається із наявної в матеріалах справи копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 02 червня 2015 року, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) отримує пенсію в разі втрати годувальника (а.с.6). Відповідно до цього ж посвідчення позивач є особою з інвалідністю 2 групи, що також підтверджено довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА №141079 від 06 березня 2015 року (а.с.7).

Отже, формування позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску станом на 31 січня 2024 року (нарахування за 2018 - 2019 роки) не відповідає приписам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, оскільки позивач у цей період був звільнений від сплати за себе єдиного внеску на підставі частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI, адже він є особою з інвалідністю 2 групи, досяг віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, отримує пенсію та при цьому відсутні докази про укладення ним договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Окремо суд зауважує, що у судовому порядку вже вирішувався спір між ОСОБА_2 та ГУ ДФС у Волинській області щодо нарахування єдиного внеску в ІКП та наявності боргу (недоїмки) у сумі 9009,66 грн станом на 12 червня 2019 року. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року у справі №140/3433/20, яке набрало законної сили 07 серпня 2020 року (а.с.32-35), визнано протиправною та скасовано вимогу від 12 червня 2019 року №Ф-9228-23 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, зокрема, з тих підстав, що ОСОБА_1 відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI звільнений від сплати єдиного внеску (є особою з інвалідністю 2 групи та пенсіонером).

Тому твердження відповідача про відсутність в ГУ ДПС у Волинській області інформації щодо наявних у ОСОБА_1 пільг для звільнення від сплати єдиного внеску, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону №2464-VI, є безпідставними. Водночас повторне формування ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску (період нарахувань 2018-2019 роки), вказує на ігнорування відповідачем - суб`єктом владних повноважень як вимог закону, так і рішення суду, яке набрало законної сили.

З урахуванням встановлених обставин, правових норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.

Частиною першою статті 139 КАС України установлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач як особа з інвалідністю 2 групи звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року №3674-VI Про судовий збір (далі - Закон №3674-VI).

Отже, сплачений позивачем судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 23 травня 2024 року №0.0.3664422657.1, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.4, 16), з відповідача на користь позивача стягненню не підлягає, а може бути повернутий останньому за його клопотанням в порядку статті 7 Закону №3674-VI.

Доказів про понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.

Керуючись статтями2,72-77, 243-246,255,262,295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44106679) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області від 14 лютого 2024 року №Ф-1894-0320 про сплату боргу (недоїмки).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ж.В. Каленюк