Постанова

від 10.01.2025 по справі 140/5627/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2025 року Справа № 140/5627/24 пров. № А/857/27155/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача Качмара В.Я.,

суддів Гудима Л.Я., Кузьмича С.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року (суддя Микитюк Р.В., м.Івано-Франківськ), -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі Головне управління) в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління від 14.02.2024 №Ф-1894-0320 про сплату боргу (недоїмки) (далі Вимога).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі вказує, що обов`язок зі сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями у розмірі, не меншому за мінімальний, існує незалежно від того, чи такі особи займалися підприємницькою діяльністю і чи отримували дохід від такої діяльності.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що формування позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску станом на 31.01.2024 (нарахування за 2018 - 2019 роки) не відповідає приписам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, оскільки позивач у цей період був звільнений від сплати за себе єдиного внеску, адже він є особою з інвалідністю 2 групи, досяг пенсійного віку, отримує пенсію та при цьому відсутні докази про укладення ним договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 з 14.03.2002 зареєстрований як фізична особа-підприємець (далі ФОП). Не є спірною та обставина, що позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю (2 група) та є пенсіонером, про що у справі наявні копії довідки до акта огляду медико-соціально експертною комісією серії 12ААА №141079 (а.с.7), пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 (а.с.6).

14.02.2024 Головне управління сформувало ОСОБА_1 . Вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску станом на 31.01.2024 у сумі 7159,62 грн (а.с.12).

Як вбачається із відомостей інтегрованої картки платника (далі - ІКП), станом на 31.12.2020 у ній обліковується недоїмка з єдиного внеску у сумі 7159,62 грн (відображено нарахування єдиного внеску фізичній особі-підприємцю, в т.ч. яка веде незалежну професійну діяльність, по терміну сплати 19.04.2018, 19.07.2018, 19.10.2018, 21.01.2019).

За приписами частини четвертої статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464-VI) порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI податкові органи зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

Пунктом 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VI визначено, що застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є: фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів); особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Отже, законодавець розмежовує платників єдиного внеску - окремо фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Натомість в ІКП наявна інформація про нарахування позивачу єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Як зазначено в абзаці третьому частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»), з 01 січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Частиною дванадцятою статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом першим частини четвертої цієї статті визначено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Разом з тим за приписами частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення») особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Законом України «Про внесення змін до Закону України від 13 травня 2020 року №592-IX «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (чинний з 01 січня 2021 року) розширено перелік осіб - платників єдиного внеску, які звільняються від сплати за себе єдиного внеску, та види пенсійного забезпечення, які надають право не сплачувати такий внесок (у частині четвертій цифру « 4» замінено цифрами « 4, 5», а після слів «отримують пенсію за віком» доповнено словами або за вислугу років). Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом; пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Наведені норми Закону №1058-IV та положення частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI дають підстави виснувати, що досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону №1058-IV) є загальним страховим випадком, який поруч з інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством. У зв`язку з цим застрахована особа у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування замість обов`язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов`язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №814/779/17 сформувала висновок, за змістом якого якщо фізична особа-підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала пенсію у зв`язку з втратою годувальника, то така фізична особа-підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов`язане з певним віком.

Із зазначеного слідує, що необхідними умовами для застосування положень частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI є отримання особою статусу пенсіонера чи встановлення такій особі інвалідності, а також отримання нею відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги. При цьому єдиною підставою, за наявності якої вказані положення не підлягають застосуванню, - це добровільна згода особи на участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як вбачається із наявної в матеріалах справи копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 02.06.2015, ОСОБА_1 (04.07.1956) отримує пенсію в разі втрати годувальника (а.с.6). Відповідно до цього ж посвідчення позивач є особою з інвалідністю 2 групи, що також підтверджено довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА №141079 від 06.03.2015 (а.с.7).

Отже, формування позивачу Вимоги станом на 31.01.2024 (нарахування за 2018 - 2019 роки) не відповідає приписам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, оскільки позивач у цей період був звільнений від сплати за себе єдиного внеску на підставі частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI, адже він є особою з інвалідністю 2 групи, досяг віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, отримує пенсію та при цьому відсутні докази про укладення ним договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Окремо необхідно вказати, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року у справі №140/3433/20, яке набрало законної сили 07.08.2020 (а.с.32-35), визнано протиправною та скасовано вимогу від 12.06.2019 №Ф-9228-23 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, зокрема, з тих підстав, що ОСОБА_1 відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI звільнений від сплати єдиного внеску (є особою з інвалідністю 2 групи та пенсіонером).

Тому твердження відповідача про відсутність в Головного управління інформації щодо наявних у ОСОБА_1 пільг для звільнення від сплати єдиного внеску, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону №2464-VI, є безпідставними. Водночас повторне формування ОСОБА_1 як ФОП Вимоги (період нарахувань 2018-2019 роки), вказує на ігнорування відповідачем - суб`єктом владних повноважень як вимог закону, так і рішення суду, яке набрало законної сили.

Суд першої інстанції в повній мірі встановив фактичні обставини справи, надав об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених як позивачем так і відповідачем, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а отже і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі щодо цього не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді Л. Я. Гудим С. М. Кузьмич