Рішення

від 29.08.2024 по справі 638/8531/18

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа №638/8531/18

Провадження № 2/638/352/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Подус Г.С.,

за участю секретаря Двойних А.С.,

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні зали судових засідань Дзержинського районного суду м.Харкова в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Дергачівської районної адміністрації Харківської області, про поділ спільно нажитого майна подружжя,

встановив:

ОСОБА_2 звернулась до Дзержинського районного суду м.Харкова, з позовною заявою, з урахуванням уточнень, до ОСОБА_3 , в якій просить поділити спільно нажите майно подружжя, а саме: стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 року частину від проданого без її дозволу автомобілю Sitroen C-Elisee, реєстраційний номер НОМЕР_1 , тип кузову - легковий седан, вартістю 224 985 грн, а саме суму 112 492, 5 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2

Стягнути частину від проданої без її дозволу Яхти HUNTER, серійний номер НОМЕР_2 , ресстраційний номер ХК В0906К, загальною вартістю 3 120 000 грн., а саме суму 1 560 000 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на корись ОСОБА_2 1/2 частину вартості двох стоянкових суден: а) стоянкового судна «ТП-900», бортовий реєстраційний номер судна

«КИВ-7130-К», внесено у Суднову книгу 11.04.2013 року під порядковим номером 8436; б) стоянкового судна «ТП-900», бортовий реєстраційний номер судна «КИВ-7132-К», внесено у Суднову книгу 11.04.2013 року під порядковим номером 8435, загальною (два судна) вартістю 5 000 000 грн., а саме суму 2 500 000 (два мільйони п?ятсот тисяч тисяч) грн.; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 дійсну вартість частки в розмірі 12,5 % (половина від частки в розмірі 25,0 % номінальною вартістю 525000,00 грн) статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнацька вітрильна база», код ЄДРПОУ 32535342 та стягнути з відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що перебувала з відповідачем у шлюбі з 09.08.1996 року, який рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 19.03.2018 року було розірвано. В шлюбі у сторін народились дві доньки: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначає, що 16.03.2018 року Дергачівським районним судом Харківської області було ухвалено рішення у справі №619/3102/17 про поділ між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спільно нажитого майна. На момент подачі первісної редакції позову, рішення суду не набрало законної сили, а підставою звернення позивача до Дзержинського районного суду м. Харкова став той факт, що рішенням Дергачівського районного суду Харківської області було поділено не все майно, оскільки ОСОБА_3 свідомо приховав його. В подальшому вищевказане рішення Дергачівського районного суду Харківської області було переглянуто судами апеляційної та касаційної інстанції, за наслідками чого постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.05.2020 року, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 березня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Після надходження справи до суду першої інстанції ОСОБА_3 подав заяву про залишення позову без розгляду, яка була задоволена ухвалою від 26.08.2020 року. Позивач вказує, що подібні дії ОСОБА_3 є свідомим зловживанням своїми процесуальними права та бажанням приховати реальне майно, що підлягає поділу між подружжям. Зазначає, що за час розгляду справи у Дергачівському районному суді Харківської області відповідач продав значну частину майна, що перебуває за законом у їх спільній сумісній власності. Враховуючи вищевикладене, позивачем неодноразово уточнювались позовні вимоги та враховуючи всі обставини, позивач просить суд стягнути компенсацію за продане відповідачем майно, що міститься в останній редакції позовної заяви.

Ухвалою судді Дзержинського районного суду м.Харкова від 28.10.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач дійсно перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачем в період з 09.08.1996 року по 19.03.2018 рік. Шлюб розірвано рішенням Дергачівського районного суду Харківської області. Категорично заперечував проти задоволення позовних вимог, зокрема вказуючи, що спірний автомобіль Sitroen C-Elisee, реєстраційний номер НОМЕР_1 було продано у 2015 році, тобто у період перебування сторін у шлюбі, тож кошти від його продажу було витрачено на потреби сім`ї. Щодо яхти Яхти HUNTER, серійний номер НОМЕР_2 вказує, що позивачем не підтверджено жодним належним доказом, який би вказував на її приналежність відповідачу. Відносно двох стоянкових суден, вказував на те, що відповідь Укртрансбезпеки не є належним доказом, що посвідчує право власності на те чи інше майно за юридичною чи фізичною особою. Відносно вимоги щодо поділу частки корпоративних прав, вказував, що позивач не вірно підійшла до визначення її дійсної вартості та не підкріпила свої вимоги жодним належним доказом, тож у позовних вимогах слід відмовити у повному обсязі.

09.11.2018 року від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.11.2018 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.10.2019 року задоволено частково клопотання позивача про витребування доказів та витребувано у приватного нотаріуса ХМНО Трубнікова С. копії довіреностей на вчинення правочинів стосовно яхти та суден, що є предметом спору.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.04.2021 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила про їх задоволення.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явились, про розгляд повідомлялись, про причини неявки суд не повідомили.

Представник третьої особи надав до суду заяву про слухання справи за його відсутністю, просив ухвалити рішення по справі у відповідності до вимог чинного законодавства.

У відповідності до ч.1, 3, 4 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

З цього приводу Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, які належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за їх відсутності за наявними матеріалами справи.

Суд, заслухавши вступне слово представника позивача, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов наступного висновку.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ч 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.»

Відповідно до ч.ч. 2, 3ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.»

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 09.08.1996 року, який рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 19.03.2018 року було розірвано. В шлюбі у сторін народились дві доньки: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З матеріалів позову вбачається, що 16.03.2018 року Дергачівським районним судом Харківської області було ухвалено рішення у справі №619/3102/17 про поділ між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спільно нажитого майна.

В подальшому вищевказане рішення Дергачівського районного суду Харківської області було переглянуто судами апеляційної та касаційної інстанції, за наслідками чого постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.05.2020 року, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 16 березня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Після надходження справи до суду першої інстанції ОСОБА_3 подав заяву про залишення позову без розгляду, яка була задоволена ухвалою від 26.08.2020 року.

У своєму позові ОСОБА_2 , з урахуванням неодноразових уточнень позовних вимог, просить стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 року частину від проданого без її дозволу автомобілю Sitroen C-Elisee, реєстраційний номер НОМЕР_1 , тип кузову - легковий седан, вартістю 224 985 грн, а саме суму 112 492, 5 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2

Стягнути частину від проданої без її дозволу Яхти HUNTER, серійний номер НОМЕР_2 , ресстраційний номер ХК В0906К, загальною вартістю 3 120 000 грн., а саме суму 1 560 000 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на корись ОСОБА_2 1/2 частину вартості двох стоянкових суден: а) стоянкового судна «ТП-900», бортовий реєстраційний номер судна

«КИВ-7130-К», внесено у Суднову книгу 11.04.2013 року під порядковим номером 8436; б) стоянкового судна «ТП-900», бортовий реєстраційний номер судна «КИВ-7132-К», внесено у Суднову книгу 11.04.2013 року під порядковим номером 8435, загальною (два судна) вартістю 5 000 000 грн., а саме суму 2 500 000 (два мільйони п?ятсот тисяч тисяч) грн.; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 дійсну вартість частки в розмірі 12,5 % (половина від частки в розмірі 25,0 % номінальною вартістю 525000,00 грн) статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнацька вітрильна база», код ЄДРПОУ 32535342 та стягнути з відповідача судові витрати.

Стосовно спірного автомобіля суд зазначає наступне.

Згідно відповіді №184/01-16 від 10.06.2019 року приватного нотаріуса Трубнікова С.О. 09.06.2015 року за реєстровим номером 990 посвідчена довіреність від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на розпорядження автомобілем марки Sitroen C-Elisee, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

В подальшому зазначений автомобіль вибув із власності відповідача за цивільно-правовим правочином купівлі-продажу внаслідок дій його довірителя, що не оспорюється самим ОСОБА_3 .

Статтею 60 СК Українизакріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить істаття 368 ЦК України.

Частиною першоюстатті 57 СК Українивстановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є зокрема: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За змістом статей69,70 СК Українидружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

У цій справі, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач стверджував, що автомобіль був відчужено, однак кошти за його продаж пішли на загальні потерби сім`ї, тож поділу таке майно не підлягає.

Натомість відповідачем та його предстаником не надано жодних доказів, які б свідчили про вказане.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на грошову компенсацію половини вартості спірного транспортного засобу.

Визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 частини вартості автомобіля, суд виходить з того, що розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене без згоди одного з них, слід визначати виходячи з вартості аналогічних транспортних засобів на час поділу майна (вказане відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц.

Суд враховує, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на частку у спільному майні;

Враховуючи неведене, суд вважає що у даному випадку проданий автомобіль марки Sitroen C-Elisee, реєстраційний номер НОМЕР_1 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тож з відповідача підлягає стягненню його вартості, яку суд визначає на підставі наданого висновку екпертного дослідження Харківського НДЕК від 19.03.2017 року, згідно якого ринкова вартість автомобіля Sitroen C-Elisee, реєстраційний номер НОМЕР_1 , тип кузову - легковий седан станом на 04.07.2015 року становить 224985,60 грн.

Щодо стягнення вартості суден, зокрема Яхти HUNTER, серійний номер НОМЕР_2 , ресстраційний номер ХК В0906К, загальною вартістю 3 120 000 грн.; двох стоянкових суден: а) стоянкового судна «ТП-900», бортовий реєстраційний номер судна

«КИВ-7130-К», внесено у Суднову книгу 11.04.2013 року під порядковим номером 8436; б) стоянкового судна «ТП-900», бортовий реєстраційний номер судна «КИВ-7132-К», внесено у Суднову книгу 11.04.2013 року під порядковим номером 8435, загальною (два судна) вартістю 5 000 000 грн., а саме суму 2 500 000 (два мільйони п?ятсот тисяч тисяч) грн., суд зазначає наступне.

Так, на виконання ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.04.2021 року Державною службою морського та річкового транспорту України надано завірені копії документів, що сталипідставою для реєстрації та виключення настуних суден: а) стоянкового судна «ТП-900», бортовий реєстраційний номер судна «КИВ-7130-К»; б) стоянкового судна «ТП-900», бортовий реєстраційний номер судна «КИВ-7132-К».

Так, згідно суднового білету СБ №007951 стоянкове судно «ТП-900», бортовий реєстраційний номер судна «КИВ-7130-К» зареєстрований 11.04.2013 року у Судновій книзі серії СКУ №021 запис №8436 за власником ОСОБА_3 . Акт первісного огляду малого судна №103-1-5170-13 від 09.04.2013 року регістровий номер №3-971309, свідоцтво №016458 про придатність малого судна до плавання, копія технічного формуляра малого судна №103-1-5170-13 та договір купівлі-продажу №СБ00000188 від 05.03.2013 року також свідчать про придбання ОСОБА_3 вищевказаного стоянкового судна.

Також відповідно суднового білету СБ №007952 стоянкове судно «ТП-900», бортовий реєстраційний номер судна «КИВ-7132-К» зареєстрований 11.04.2013 року у Судновій книзі серії СКУ №021 запис №8435 за власником ОСОБА_3 . Акт первісного огляду малого судна №102-1-5174-13 від 09.04.2013 року регістровий номер №3-971311, свідоцтво №016460 про придатність малого судна до плавання, копія технічного формуляра малого судна №102-1-5175-13 та договір купівлі-продажу №СБ00000186 від 05.03.2013 року також свідчать про придбання ОСОБА_3 вищевказаного стоянкового судна.

Встановлено, що зазначені об`єкти рухомого майна є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , оскільки придбані в період перебування у зареєстрованому шлюбі та за їхні спільні кошти.

Доказів протилежного сторонами у справі або їх представниками суду не надано.

Приймаючи до уваги вищезазначене суд вважає що у даному стоянкові судна є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тож з відповідача підлягає стягненню їх вартості, яку суд визначає на підставі наданої довідки Товарної біржі «УРТБ», як суб`єкта оціночної діяльності про ринкову вартість товарів, згідно якого ринкова вартість стоянкового судна «ТП-900» станом на 05.06.2018 року становить від 2400000,00 грн. до 2600000,00 грн. В свою чергу представником позивача заявлено проміжну вартість - 2500000,00 грн., що суд вважає справедливим.

Одночасно із цим суд вказує, що позивачем та її представником не надано жодного належного доказу, який би свідчив про те, що у власності ОСОБА_3 знаходилась Яхта HUNTER, серійний номер НОМЕР_2 , ресстраційний номер ХК В0906К, тому у цій частині суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Щодо вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 дійсної вартості частки в розмірі 12,5 % (половина від частки в розмірі 25,0 % номінальною вартістю 525000,00 грн) статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнацька вітрильна база», код ЄДРПОУ 32535342, суд зазначає наступне.

Так, частка в статутному капіталі та майно приватного підприємства є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя. Це підтверджуєтьсярішенням Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012. Спільна сумісна власність, на відміну від спільної часткової власності, свідчить про те, що особи володіють спільним майном без заздалегідь визначеного розміру часток, тобто права подружжя рівною мірою поширюються на все спільне майно.

Зважаючи на позицію, викладену в Рішенні КСУ, Верховний Суд у 2019 році винісПостанову № 756/10797/15, з якої випливає, що якщо майно, яке знаходиться у спільній сумісній власності подружжя було внесене до статутного капіталу товариства, то воно стає власністю відповідного товариства. Отже, повернути назад таке майно можна лише у вигляді коштів на підставі права грошової вимоги. При цьому, у кожного з подружжя є право грошової вимоги рівно половини вартості внесеного до статутного капіталу майна.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 925/1165/14(провадження № 12-38гс12) закріплює, що вартість такого майна під час розрахунків з учасником може бути встановлена на підставі ринкової ціни або висновку експерта. Таким чином, вартість, за якою майно обліковується в товаристві, не є доказом його дійсної вартості.

Також у випадку, коли чоловік продає частку, то згідно зПостановою Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15, у його дружини виникає право претендувати на половину вартості такої частки.

З моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя. Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу. Подальше розпорядження учасником товариства його часткою в статутному капіталі з огляду на положення ст.ст.116,147 ЦК України є суб`єктивним корпоративним правом такого учасника й відчуження ним на власний розсуд частки в статутному фонді не може вважатися використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого подружжя та не в інтересах сім`ї. Таким чином, у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а друге подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям.

З наданих копій документів, що стосуються реєстрації та діяльності ТОВ «Юнацька вітрильна база» вбачається, що загальними зборами його учасників неодноразово змінювався статутний капітал, зокрема останнім наданим протоколом №32 загальних зборів ТОВ «Юнацька Вітрильна База» внесено зміни у статутний капітал товариства, а саме збільшено його до 2100000,00 грн. з яких вклад ОСОБА_3 становить 525000,00 грн. Зміни до статуту затверджено у передбаченому законом порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 дійсної вартості частки в розмірі 12,5 % (половина від частки в розмірі 25,0 % номінальною вартістю 525000,00 грн) статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнацька вітрильна база», код ЄДРПОУ 32535342.

Частинами 1, 2 ст.70 СК Українивстановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11).

Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до ч. 3 ст.70 Сімейного кодексу України, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 30 постанови від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з ч. ч. 2, 3 ст.70 СК Україниокремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч.1 ст. 60 СК України).

Згідно зі ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Положеннями ст.89 ЦПК Українивстановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Питання розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до статті 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 8810,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 10-13, 43, 44, 76-82, 89, 133-141, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Дергачівської районної адміністрації Харківської області, про поділ спільно нажитого майна подружжя задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 частину від проданого автомобілю Sitroen C-Elisee, реєстраційний номер НОМЕР_1 , тип кузову - легковий седан, вартістю 224 985 грн, а саме суму 112 492, 50 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на корись ОСОБА_2 1/2 частину вартості двох стоянкових суден: а) стоянкового судна «ТП-900», бортовий реєстраційний номер судна «КИВ-7130-К», внесено у Суднову книгу 11.04.2013 року під порядковим номером 8436; б) стоянкового судна «ТП-900», бортовий реєстраційний номер судна «КИВ-7132-К», внесено у Суднову книгу 11.04.2013 року під порядковим номером 8435, загальною (два судна) вартістю 5 000 000 грн., а саме суму 2 500 000 (два мільйони п?ятсот тисяч тисяч) грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 дійсну вартість частки в розмірі 12,5 % (половина від частки в розмірі 25,0 % номінальною вартістю 525000,00 грн) статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнацька вітрильна база», код ЄДРПОУ 32535342.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 8810,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 02.09.2024 року.

Головуючий суддя: