Постанова

від 02.09.2024 по справі 920/1192/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2024 р. Справа№ 920/1192/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Іоннікової І.А.

без виклику учасників апеляційного провадження

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на рішення Господарського суду Сумської області

від 17.01.2024 (повний текст складено 17.01.2024)

у справі № 920/1192/23 (суддя В.Л. Котельницька)

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва Акціонерного товариства "Укрзалізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Сумський завод гумотехнічних виробів"

про стягнення 86 571, 14 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва Акціонерного товариства "Укрзалізниця" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Сумський завод гумотехнічних виробів" про стягнення 86571,14 грн. штрафу за неналежне виконання зобов`язань за договором поставки від 17.02.2023 №ЦЗВ-05-00823-01.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки від 17.02.2023 №ЦЗВ-05-00823-01 в частині своєчасної поставки товару згідно рознарядки № ЦЗВ-20/1363 від 28.04.2023, яка направлялись відповідачу електронною поштою 01.05.2023.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Сумської області від 17.01.2024 у справі № 920/1192/23 позов задоволено частково. На підставі рішення суду з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Сумський завод гумотехнічних виробів" підлягає стягненню на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва Акціонерного товариства "Укрзалізниця" 43 285, 57 грн. штрафу, а також 2 684, 00 грн. судового збору. В іншому відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язань щодо поставки товару за договором, а також правомірність нарахування позивачем штрафу на підставі п.9.3.1 договору. Одночасно суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення неустойки (штрафу) на підставі ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України враховуючи співмірність інтересів сторін на 50% до 43 285, 57 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Сумської області від 17.01.2024 у справі №910/1192/23 та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме ст. ст. 76-79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи.

На переконання апелянта, Господарський суд Сумської області при ухваленні оскаржуваного рішення, застосувавши свої дискреційні повноваження (право на зменшення розміру неустойки) порушив принцип свободи договору та не оцінив в повному обсязі визначені ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України обставини, зменшивши розмір неустойки без встановлення обставин справи (які мали би бути встановлені та за відсутності належних, допустимих та достовірних доказів на їх підтвердження), а також керуючись переважно власним розсудом.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу відповідача

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

17.02.2023 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва Акціонерного товариства «Укрзалізниця» ( покупець за умовами договору ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сумський завод гумотехнічних виробів» (постачальник за умовами договору) укладено договір поставки №ЦЗВ-05-00823-01.

Відповідно до п. 1.1. укладеного договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю товар, відповідно до специфікації, що є невід`ємними частинами цього договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього договору.

Кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник товару визначаються у специфікації до цього договору (п. 1.3 договору).

Згідно з п. 4.2 договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем. Місце поставки - згідно рознарядки покупця (відповідно до вимог «ІНКОТЕРМС» ред. 2020року).

Відповідно до п. 4.6 договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акту прийому-передач товару та/або видаткової накладної.

Пунктом 7.7 визначено, що у разі прострочення постачальником строків поставки товару, строк оплати за такий товар збільшується за кожний календарний день прострочення поставки товару на 1 банківський день відповідно. Простроченням є різниця календарних днів між плановою датою прибуття товару на умовах відповідно до п. 4.2 цього договору та датою фактичної поставки товару.

За пунктами 8.1.1 та 8.3.1 договору покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату за отриманий товар, кількість, якість, комплектність та асортимент якого відповідає умовам нього договору, а постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки та на умовах, що встановлені цим договором.

Відповідно до п. 9.3.1 договору постачальник за цим договором несе таку відповідальність: при порушенні строків постачання постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15 % від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених п. 4.2 цього договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення. При цьому постачальник не звільняється від виконання своїх зобов`язань допоставити товар, якщо про інше його не попередив письмово покупець.

Згідно з п. 16.1 договору договір діє з дня його укладення та протягом дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 та продовженого відповідними Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, але не пізніше ніж до 31.12.2023. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від обов`язку виконання у повному обсязі взятих на себе за цим договором зобов`язань щодо поставки та оплати товару, а також гарантійних зобов`язань на товар, в межах строків, визначених умовами цього договору.

17.02.2023 сторонами було підписано специфікацію №1 до договору, якою визначено, що вартість товару з ПДВ за договором складає 4 632 023,16 грн.

25.04.2023 між позивачем та відповідачем підписано додаткову угоду №1 до договору, за якою специфікацію №1 до договору анульовано та включено до договору специфікацію №2 від 17.02.2023 на суму 3 226 682, 80 грн., а також внесено зміни до п. 6.3. договору, зазначивши загальну ціну договору, яка складає 3 872 019,36 грн. з ПДВ.

01.05.2023 на виконання умов договору позивачем на електронну адресу відповідача направлено рознарядку від 28.04.2023 №ЦЗВ-20/1363 (далі - рознарядка) з вимогою поставити товар в травні 2023 року в кількості 36 667 шт. по ціні 58,08 грн (з ПДВ) за одиницю, що становить 2 129 619,36 грн. (з ПДВ).

03.05.2023 відповідно до поштової накладної №0304910967648, фіскального чеку, опису вкладення у відправлення УЕ за трекномером 0304910967648 зазначена рознарядка направлена АТ «Укрпошта» на адресу відповідача.

Як зазначає позивач, кінцевий строк на поставку постачальником товару за рознарядкою до 31.05.2023 включно.

29.05.2023 за видатковою накладною від 29.05.2023 №127, товарно-транспортною накладною від 29.05.2023 №29/05/2023-01 та актом прийому-передачі від 29.05.2023 №б/н протягом терміну дії рознарядки відповідачем у відповідності до умов договору поставлено позивачу товар на суму 1552478,40 грн. (з ПДВ).

29.05.2023 відповідач виставив позивачу рахунок на оплату №139 на суму 1552478,40 грн.

Решту товару відповідачем було поставлено позивачу 14.06.2023 за видатковою накладною від 14.06.2023 №139, товарно-транспортною накладною від 14.06.2023 №14/06/2023-01 та актом прийому-передачі від 14.06.2023 №б/н на суму 577140,96 грн. (з ПДВ), з порушенням встановленого строку поставки.

14.06.2023 відповідач виставив позивачу рахунок на оплату №149 в сумі 577140,96 грн.

Оскільки відповідачем було виконано зобов`язання за договором в частині поставки товару з порушенням п 4.2 договору, позивачем на підставі п. 9.3.1 договору нараховано 86 571,14 грн. штрафу за неналежне виконання зобов`язань за договором.

Позивач з метою досудового врегулювання спору звернувся до відповідача з претензією від 04.09.2023 №ЦЗВ-20/3281, в якій вимагав сплати суми штрафу на поточний рахунок AT «Укрзалізниця» в особі філії «ЦЗВ», яка була надіслана відповідачу 05.09.2023 через АТ «Укрпошта», що підтверджується накладною №0304911095180, фіскальним чеком та поштовим описом вкладення УЕ від 05.09.2023.

Відповідач надіслав на адресу позивача відповідь на претензію вих. № 14/09-01 від 14.09.2023, яка отримана позивачем 20.09.2023. Відповідач зазначив, що його підприємство пішло на поступки та значно знизило загальну ціну договору на 760 004, 16 грн. з ПДВ виходячи з листа позивача № ЦЗВ-20/851 від 22.03.2023 в якому останній повідомляв про скрутне фінансове становище. Крім того, позивач має порушення по строкам оплати згідно з п. 7.2 договору. Відповідач зауважив, що він намагався виконати умови договору щодо своєчасної поставки, але через незалежні від відповідача надзвичайні обставини - військова агресія Російської Федерації, та, як наслідок, відмови перевізників і перешкоди з причин частих повітряних тривог стали підставою того, що підприємство відповідача не встигло в 30 денний термін поставити весь об`єм продукції згідно заявки за договором. У зв`язку із чим, відповідач просив не застосовувати до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об`єднання «Сумський завод гумотехнічних виробів» штрафні санкції за порушення строків поставки за договором.

Позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 86 571, 14 грн. за неналежне виконання зобов`язань за договором поставки від 17.02.2023 №ЦЗВ-05-00823-01.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 265 Господарського кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 712 Цивільного кодексу України, встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Матеріалами справи, підтверджено факт укладення сторонами договору поставки та факт поставки відповідачем товару з порушенням термінів, визначених договором, що стало підставою нарахування позивачем відповідачу штрафу на підставі п 9.3.1. договору у розмірі 86 571, 14 грн.

Колегія суддів перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу, дійшла висновку про його правильність. Таким чином, розмір штрафу за порушення терміну поставки товару відповідачем за договором від17.05.2023 № ЦЗВ -05-00823-01 становить 86 571, 14 грн.

Одночасно згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у ст. 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми, як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З огляду на перелік причин і обставин, які зумовили порушення відповідачем строку поставки товару, викладену відповідачем у відповіді на претензію позивача, а саме, що відповідач намагався виконати умови договору щодо своєчасної поставки, але через незалежні від відповідача надзвичайні обставини - військова агресія Російської Федерації, та, як наслідок, відмови перевізників і перешкоди з причин частих повітряних тривог стали підставою того, що підприємство відповідача не встигло в 30 денний термін поставити весь об`єм продукції згідно заявки за договором.

Крім того, загальновідомим та нормативно врегульованим є питання щодо існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного виконання зобов`язань та обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 уведено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на час розгляду справи не скасований. Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України засвідчила форс - мажорні обставини (обставин непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022 року відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи викладене, Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для об`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору (контракту, угоди тощо) обов`язків згідно із законодавчими чи іншими нормативними актами виконання відповідно яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі про неправомірне зменшення розміру обґрунтованого до стягнення штрафу на 50%, є безпідставними, оскільки в даному випадку судом першої інстанції реалізовано свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій.

Здійснивши зменшення штрафних санкцій господарським судом також забезпечено баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обстави справи та не допущено фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Щодо ж тверджень апелянта про те, що зменшення судом першої інстанції належної до стягнення з Товариства пені до 43285,57 грн. є несправедливим, оскільки відповідач не надав наявних та допустимих доказів і не довів винятковість обставин, які дають суду право зменшити розмір пені саме на 50%, колегія суддів з ними не погоджується і звертаючись до правового висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду, який викладено у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначає, що і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує, у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Господарський суд оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції була надана оцінка судом першої інстанції, а відповідна мотивація викладена в судовому рішенні. Ця мотивація співпадає із усталеними підходами, які склалися в судовій практиці при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки і протилежні доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про часткове у задоволення позовних вимог

Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Сумської області від 17.01.2024 у справі № 920/1192/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 17.01.2024 у справі № 920/1192/23 залишити без змін.

Матеріали справи № 920/1192/23 повернути до Господарського суду Сумської області.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.А. Іоннікова