Рішення

від 12.08.2024 по справі 910/2109/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2024Справа № 910/2109/24Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бучинській М.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРГРУП"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІО-ГРЕЙ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство "Перший Київський машинобудівний завод"

про стягнення 1 981 912,31 грн,

Представники учасників справи:

від позивача: Малов В.О.,

від відповідача: Чернявський О.М.,

від третьої особи: не з`явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮРГРУП» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІО-ГРЕЙ» про стягнення 1 981 912,31 грн, з яких: основна заборгованість у розмірі 1 326 508,02 грн, пеня у розмірі 351 414,86 грн, 3% річних у розмірі 71 405,79 грн та інфляційні втрати у розмірі 232 583,64 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем своїх обов`язків із повної та своєчасної сплати орендних платежів згідно з договорами суборенди нежитлового приміщення від 01.04.2019 № 010419 та від 01.01.2020 № 010120.

Одночасно із указаним позовом позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, у якій останній просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІО-ГРЕЙ», розміщені на його банківському рахунку (зазначеному у прохальній частині заяви) в межах ціни позову в сумі 1 981 912,31 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮРГРУП» про забезпечення позову відмовлено.

Іншою ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/2109/24 та призначено підготовче засідання на 27.03.2024.

15.03.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

27.03.2024 від позивача до суду надійшло клопотання про витребування від Акціонерного товариства «Перший Київський машинобудівний завод» доказів, а саме: актів повернення орендованих приміщень за Договором оренди №ДО-04/Б- 2019 від 01.04.2019 та Договором оренди № ДО-18/Б-2019 від 01.07.2019, орендарем яких було ТОВ «Формін».

В підготовче засідання 27.03.2024 з`явилися представники сторін.

За результатами підготовчого засідання 27.03.2024 судом постановлено ухвалу, якою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство «Перший Київський машинобудівний завод» (ідентифікаційний код 14308569), зобов`язано позивача направити копію позовної заяви з додатками на адресу третьої особи; встановлено третій особі строк для надання письмових пояснень щодо позову та строк для подання належним чином засвідченої копії Договору оренди №ДО-04/Б- 2019 від 01.04.2019 та Договору оренди №ДО -18/Б- 2019 від 01.07.2019, що укладені між третьою особою та ТОВ «Формін», в разі припинення дії договорів - надати належним чином засвідчені копії актів повернення орендованих приміщень за Договором оренди №ДО-04/Б- 2019 від 01.04.2019 та Договором оренди №ДО -18/Б- 2019 від 01.07.2019 від орендаря ТОВ «Формін». Крім того, вказаною ухвалою встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив, а відповідачу - строк для подання заперечень на відповідь на відзив. Відкладено підготовче засідання на 24.04.2024.

03.04.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшло повідомлення про направлення третій особі копії позовної заяви з додатками.

Також 03.04.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

10.04.2024 до суду через систему Електронний Суд від третьої особи надійшли письмові пояснення з витребуваними ухвалою від 27.03.2024 документами.

16.04.2024 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

24.04.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення щодо строку позовної давності.

В підготовче засідання 24.04.2024 з`явилися представники сторін, представник третьої особи не з`явився, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлений належним чином.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, у зв`язку із усно заявленим представником відповідача клопотанням про надання часу для ознайомлення із поданими третьою особою поясненнями та долученими документами, відсутністю заперечень представниками щодо такого клопотання, ухвалив оголосити в підготовчому засіданні перерву до 27.05.2024, продовживши при цьому строк підготовчого провадження на 30 днів відповідно до ч. 3 ст. 177 ГПК України.

06.05.2024 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли пояснення.

В підготовче засідання 27.05.2024 з`явилися представники сторін, представник третьої особи не з`явився, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлений належним чином.

Враховуючи, що судом здійснено всі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження у даній справі та призначити справу до розгляду по суті на 19.06.2024.

В судове засідання 19.06.2024 з`явились представники сторін, які надали суду свої пояснення/заперечення по суті позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в судовому засіданні перерву до 01.07.2024.

24.06.2024 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли додаткові пояснення.

01.07.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення.

В судове засідання 01.07.2024 з`явилися представники сторін, які надали суду додаткові пояснення щодо позову.

Суд, заслухавши додаткові пояснення сторін, дослідивши наявні у справі докази, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в судовому засіданні перерву до 12.08.2024.

В судове засідання 12.08.2024 з`явилися представники сторін, третя особа своїх уповноважених представників не направила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Оскільки неявка третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд уважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за її відсутності.

Представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив у його задоволенні відмовити.

Відповідно до ст. 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 12.08.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Формін» (надалі - ТОВ «Формін», орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРІО-ГРЕЙ» (надалі - ТОВ «ТРІО-ГРЕЙ», суборендар) укладено договір № 010419 суборенди нерухомого майна (надалі - Договір-1), відповідно до умов п. 1.1. якого орендар передає, а суборендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення в будівлі ЗУ, 1, 2, 3, 4 поверхи загальною площею 1978,7 кв.м., що знаходяться за адресою: В. Гетьмана, 2, АТ «ПКМЗ» (надалі - об`єкт суборенди -1).

В п. 1.2. Договору-1 визначено, що об`єкт суборенди перебуває в оренді у орендаря на підставі Договору оренди № ДО-04/Б-2019 від 01.04.2019.

Крім того, 01.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Формін» (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРІО-ГРЕЙ» (суборендар) укладено договір № 010120 суборенди нежитлового приміщення (надалі - Договір-2), відповідно до умов п. 1.1. якого орендар передає, а суборендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення в будівлі заводоуправління, перший поверх, загальною площею 108,6 кв.м., що знаходиться за адресою: проспект Перемоги, 49/2 (надалі - об`єкт суборенди - 2).

Відповідно до п. 1.2. Договору-2 об`єкт суборенди перебуває в оренді орендаря на підставі Договору оренди № ДО-18/Б-2019 від 01.07.2019.

Пунктом 2.1. Договорів 1, 2 визначено, що приймання-передача об`єктів суборенди оформляється актом приймання-передачі.

Відповідно до п. 3.1. Договору-1 термін дії цього договору - 35 календарних місяців з моменту передачі об`єкта суборенди за актом.

Відповідно до п. 3.1. Договору-2 термін його дії визначений з 01.01.2020 по 29.06.2022.

За умовами п. 4.2. Договорів 1, 2 плата за суборенду сплачується суборендарем щомісячно до 3 числа за поточний місяць шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендаря (або внесення грошових коштів через касу орендаря) на підставі рахунків, виставлених орендарем. Суборендар сплачує орендну плату та отримує акт надання послуг від орендаря за поточний календарний місяць. Акт надання послуг надсилається на юридичну та електронну адресу суборендаря.

Суборендна плата починає нараховуватись з 1 дня після підписання акту приймання-передачі приміщення (п. 4.3. Договору-1).

В п. 4.3. Договору-2 визначено, що суборендна плата за цим договором починає нараховуватись з 3 дня після підписання акту приймання-передачі приміщення.

Відповідно до п. 4.4. Договору-1 загальна суборендна плата приміщення за один календарний місяць становить за об`єкт площею 1978,7 кв.м. становить 197 653,50 грн з ПДВ.

За Договором-2 орендна плата за об`єкт суборенди становить 10 860,00 грн з ПДВ за один календарний місяць (п. 4.4. Договору-2).

При цьому, до розміру орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат та інші платежі. Суборендар протягом 5 банківських днів з моменту отримання рахунків, компенсує вартість комунальних послуг згідно виставлених рахунків (п. 4.5. Договорів 1, 2).

Після закінчення строку дії договору суборенди чи при достроковому його розірванні чи припиненні суборендар зобов`язаний протягом 3-х днів повернути об`єкт суборенди орендарю в аналогічному порядку, встановленому при передачі об`єкту суборенди суборендарю (п. 7.1. Договорів 1, 2).

Пунктом 9.2. Договорів 1, 2 визначено, що у випадку несвоєчасного та/або не в повному обсязі перерахування плати за суборенду суборендар зобов`язується сплатити орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Так, ТОВ «Формін» передало, а ТОВ «ТРІО-ГРЕЙ» прийняло в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 1978,7 кв.м. за Договором-1, для хостелу та підприємницької діяльності, про що сторонами Договору-1 підписано та скріплено печатками Акт прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.04.2019. У вказаному акті сторони зафіксували задовільний стан приміщення, що передається в суборенду.

За Актом прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.01.2020, ТОВ «Формін» передало, а ТОВ «ТРІО-ГРЕЙ» прийняло в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 108,6 кв.м. за Договором-2, для здійснення підприємницької діяльності. У вказаному акті сторони зафіксували задовільний стан приміщення, що передається в суборенду.

Надалі, 17.08.2020 між ТОВ «Формін» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮРГРУП» (надалі - ТОВ «ЮРГРУП») (фактор) укладено договір факторингу № 0108-1/20 (надалі - договір факторингу), відповідно до п. 3.1. якого фактор зобов`язується передати (сплатити) клієнту загальну ціну відступлення, а клієнт зобов`язується відступити факторові права вимоги за договорами, які зазначені в Додатку № 1 в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором.

З дати відступлення прав вимоги клієнт перестає бути стороною за Договорами згідно додатку № 1, а фактор стає виключним та єдиним власником права вимоги за Договорами згідно Додатку № 1 та набуває всіх прав за ним (п. 3.2. договору факторингу).

Так, у Додатку № 1 до договору факторингу «Реєстр боржників» визначено боржника - ТОВ «ТРІО-ГРЕЙ» та визначено договори, за якими відступається право вимоги ТОВ «ЮРГРУП» за договором факторингу, а саме: договір № 010419 суборенди нерухомого майна від 01.04.2019 разом з актом прийому-передачі нежитлового приміщення та додатком № 1 до договору-1; договір № 010120 суборенди нежитлового приміщення від 01.01.2020 разом із актом прийому-передачі нежитлового та додатком № 1 до договору-2.

В п. 3.8. договору факторингу погоджено, що за договорами згідно Додатку № 1 відступаються такі права: право вимоги повернення заборгованості за основною сумою наданих послуг відповідно до договорів згідно Додатку № 1; право вимоги сплати неустойки (пені, штрафів) у випадку невиконання чи неналежного виконання боржниками зобов`язань за договорами згідно Додатку № 1.

Фактор набуває прав вимоги за договорами згідно Додатку № 1 у день виконання в повному обсязі п. 3.1. даного договору; про перехід прав вимоги складається акт (п. 3.13. договору факторингу).

Відповідно до п. 5.1. договору факторингу, у зв`язку з відступленням права вимоги за Договорами згідно Додатку № 1, фактор протягом 3 місяців з моменту підписання даного договору сплачує клієнту загальну ціну відступлення за цим договором, яка складає 100 000,00 грн. При цьому, сторони домовилися, що загальна ціна відступлення сплачується фактором на рахунок клієнта не пізніше 17.11.2020 (п. 5.3. договору факторингу).

Згідно з умовами пунктів 5.6., 5.7. договору факторингу сторони встановили, що після укладення цього договору (з дати укладення цього договору) клієнт, у разі отримання ним будь-яких коштів від боржника в рахунок погашення заборгованості за Договорами згідно з Додатком № 1, зобов`язується перераховувати на користь фактора суми таких грошових коштів у повному обсязі не пізніше 3-х робочих днів з моменту отримання таких коштів. Протягом 60 робочих днів з дня підписання цього договору та акту прийому-передачі клієнт зобов`язується повідомити боржника про відступлення права вимоги за Договорами згідно Додатку № 1 шляхом направлення цінного листа з повідомленням про вручення або вручення листа під розписку боржнику. Повідомлення повинно містити інформацію про відступлення права вимоги із зазначенням реквізитів фактора, необхідних для виконання боржником своїх зобов`язань за Договорами згідно Додатку № 1.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і дає до 31.12.2020 (п. 10.1. договору факторингу).

На виконання умов договору факторингу позивач 30.09.2020 сплатив на користь ТОВ «Формін» кошти у розмірі 100 000,00 грн за відступлення права вимоги.

Факт передачі ТОВ «Формін» для ТОВ «ЮРГРУП» прав вимоги до боржника - ТОВ «ТРІО-ГРЕЙ» за договором факторингу підтверджується також Актом прийому-передачі (подано у вигляді витягу з Додатку № 3 до договору факторингу).

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач вказував, що з січня 2020 року відповідачем орендні платежі за Договорами 1, 2 сплачувались не в повному обсязі та з порушенням термінів оплати, а 06.03.2020 відповідач востаннє сплатив кошти орендної плати та надалі такі оплати взагалі припинились, у зв`язку з чим у відповідача утворилася заборгованість по сплаті орендних платежів за період січень-липень 2020 року у загальному розмірі 1 326 508,02 грн, яка підлягає стягненню на користь ТОВ «ЮРГРУП», як особи, якій перейшло право вимоги до ТОВ «ТРІО-ГРЕЙ» відповідно до укладеного з ТОВ «Формін» договору факторингу. Крім того, за прострочення виконання своїх грошових зобов`язань, крім суми основного боргу, з відповідача підлягають стягненню також пеня у розмірі 351 414,86 грн, 3% річних у розмірі 71 405,79 грн та інфляційні втрати у розмірі 232 583,64 грн.

Відповідач, в свою чергу, проти задоволення позовних вимог заперечував, вказуючи, що йому нічого не було відомо про укладення договору факторингу ТОВ «Формін» з ТОВ «ЮРГРУП», жодних повідомлень про укладення такого договору від його сторін відповідач не отримував, а до позову не надано належних доказів такого повідомлення. При цьому, відповідач взагалі ставить під сумнів відповідність оригіналу долучених до позовної заяви доказів, оскільки вони не засвідчені належним чином. Водночас, відповідачем заявлено про пропуск строку позовної давності, оскільки, на його переконання, за Договорами 1, 2 позовна давність за вимогами про стягнення заборгованості сплила ще 06.03.2022, а позовна давність за вимогами про стягнення пені сплила 06.03.2021.

Третя особа у своїх письмових поясненнях щодо позовних вимог підтвердила укладення між ТОВ «Формін» та АТ «ПКМЗ» договорів оренди від 01.04.2019 № ДО-04/Б-2019 та від 01.07.2019 № ДО-18/Б-2019, а також зазначила, що вона, як орендар за цими договорами, не заперечувала щодо передачі ТОВ «Формін» приміщень в суборенду. Однак, у зв`язку з порушенням ТОВ «Формін» умов договорів оренди в частині дотримання строків оплати за користування приміщеннями, 08.07.2020 останньому було вручено повідомлення про відмову від договорів оренди від 01.04.2019 № ДО-04/Б-2019 та від 01.07.2019 № ДО-18/Б-2019.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Як встановлено ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 5 ст. 762 ЦК України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Статтею 286 ГК України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Матеріалами справи (актами прийому-передачі нежитлових приміщень за Договорами 1, 2 від 01.04.2019 та від 01.01.2020) підтверджується факт передачі ТОВ «Формін» в суборенду відповідачу об`єктів оренди за Договорами, починаючи з квітня 2019 року та січня 2020 року, відповідно.

В свою чергу, ТОВ «Формін» орендувало зазначені об`єкти оренди у Акціонерного товариства «Перший київський машинобудівний завод» на підставі договорів оренди від 01.04.2019 № ДО-04/Б-2019 та від 01.07.2019 № ДО-18/Б-2019, від яких третя особа відмовилася в односторонньому порядку у зв`язку з порушенням ТОВ «Формін» умов договорів в частині дотримання строків оплати за користування приміщеннями, вручивши 08.07.2020 уповноваженому представнику зазначеного товариства відповідні повідомлення № 168-33, № 171-33.

Так, відповідно до ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Оскільки питання правомірності відмови Акціонерного товариства «Перший київський машинобудівний завод» від укладених з ТОВ «Формін» договорів оренди оренди від 01.04.2019 № ДО-04/Б-2019 та від 01.07.2019 № ДО-18/Б-2019 не є предметом даного спору, а доказів визнання недійсною односторонньої відмови третьої особи від зазначених договорів в матеріалах справи відсутні, суд бере до уваги надані третьою особою пояснення та подані докази, стосовно яких сторони не заперечували, та враховує їх під час вирішення даної справи.

Так, із наданих в матеріали справи актів надання послуг за період січень-липень 2020 року вбачається, що заборгованість відповідача є більшою, аніж заявлено до стягнення за даним позовом.

Водночас, відповідно до наданого позивачем акту звіряння взаємних розрахунків між ТОВ «Формін» та ТОВ «ТРІО-ГРЕЙ» за період липень 2019 - липень 2020 встановлено, що заявлена до стягнення з відповідача заборгованість у загальному розмірі 1 326 508,02 грн розрахована з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, зокрема, в січні - березні 2020 року.

При цьому, із наявних в матеріалах справи актів надання послуг та рахунків встановлено, що суборендна плата розраховувалась з урахуванням індексації.

Суд враховує, що акти надання послуг за спірний період не містять підпису відповідача, як і не містять будь-якої обґрунтованої відмови останнього від їх підписання. При цьому, в п. 4.2. Договорів 1, 2 було погоджено конкретний термін сплати суборендної плати, а в п. 4.4. визначено її фіксований розмір.

Водночас, будь-яких належних та допустимих доказів здійснення відповідачем оплат за користування об`єктами оренди згідно з Договорами 1, 2 (платіжних документів) у спірний період матеріали справи не містять, як і не містять будь-яких заперечень відповідача щодо фактичного користування ним приміщеннями, які є об`єктами оренди за Договорами 1, 2 у спірний період, а також щодо зазначених у актах надання послуг та рахунках сум суборендної плати.

Таким чином, оскільки відповідач обізнаний з умовами Договорів 1, 2 в частині терміну виконання зобов`язання із оплати суборендних платежів, суд дійшов висновку, що такий обов`язок відповідача сплатити такі платежі за спірний період настав.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови Договорів 1, 2 в частині оплати суборендних платежів за період з січня по липень 2020 року.

При цьому, як встановлено судом, у зв`язку з укладенням договору факторингу з ТОВ «Формін», позивач у справі набув право вимоги до відповідача за спірними Договорами 1, 2.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною 1 ст. 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно зі ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (ст. 1078 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 1082 ЦК України визначено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

При цьому аналіз змісту ст. 1082 ЦК України дозволяє дійти висновку, що викладені в ній положення щодо обов`язку боржника здійснити платіж факторові за умови, що боржник одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, стосуються позасудового порядку вирішення спору. При цьому невиконання фактором цього обов`язку не звільняє боржника від виконання обов`язків за договорами суборенди, а лише дає йому право на виконання свого обов`язку перед первісним кредитором, тобто, ТОВ «Формін». Неповідомлення про заміну кредитора може тягти наслідки для боржника лише у вигляді виконання зобов`язання не новому, а колишньому кредитору.

В свою чергу, відповідач у своїх заявах по суті спору підтверджує, що позивач набув права вимоги до відповідача по стягненню суми основного боргу та неустойки за договором факторингу.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Верховного Суду від 04.01.2021 по справі № 911/4055/15 викладено, що за загальним правилом, у випадку заміни кредитора чи боржника на підставі правочину, суд виходить зі загальних засад цивільного законодавства, зокрема, свободи договору, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України), а також презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), яка встановлює, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про визнання недійсним договору факторингу, укладеного 17.08.2020 між позивачем та ТОВ «Формін», а тому на підставі ст. 512 ЦК України відбулась заміна кредитора у зобов`язанні, встановленому Договорами 1, 2, укладених між ТОВ «Формін» та ТОВ «ТРІО-ГРЕЙ».

Доказів сплати відповідачем суборендної плати за Договорами 1, 2 за період січень-липень 2020 року як первісному кредитору (ТОВ «Формін»), так і позивачу, в матеріалах справи відсутні. При цьому, суд встановив, що позивач звертався до відповідача, зокрема, із повідомленням (претензією) від 02.01.2024 вих. № 02/01-2024, у якому зазначено про укладення 17.08.2020 договору факторингу між ТОВ «Формін» та ТОВ «ЮРГРУП» та про наявну за Договорами 1, 2 заборгованість у розмірі 1 326 508,02 грн, визначено строк для оплати такої заборгованості. Вказане повідомлення (претензія) направлено відповідачу рекомендованим поштовим відправленням № 0214707436107 та вручене останньому 09.01.2024. Втім, жодних відповідей на вказане повідомлення від відповідача не надходило, коштів заборгованості у вказаному розмірі не було сплачено, як і не спростовано факту користування приміщеннями за Договорами 1, 2 у спірний період.

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідач викладені у позові обставини та здійснені позивачем розрахунки заборгованості не спростував, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача коштів заборгованості за Договорами 1, 2 у розмірі 1 326 508,02 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача сум пені у розмірі 351 414,86 грн, 3% річних у розмірі 71 405,79 грн та інфляційних втрат у розмірі 232 583,64 грн, суд зазначає таке.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексу України, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вже зазначалось, в п. 9.2. Договорів 1, 2 визначено, що у випадку несвоєчасного та/або не в повному обсязі перерахування плати за суборенду суборендар зобов`язується сплатити орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

При цьому, суд встановив, що сторонами не було узгоджено в Договорах 1, 2 іншого строку нарахування пені, аніж той, який визначено загальними положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України. В свою чергу, формулювання "за кожен день прострочення платежу" не свідчить про визначення більшого періоду нарахування пені.

В свою чергу, визначаючи тривалість прострочення відповідачем зобов`язань із оплати суборендних платежів, суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Як встановлено судом із матеріалів справи, 08.07.2020 ТОВ «Формін» отримало повідомлення орендаря (третьої особи) про відмову від договорів оренди від 01.04.2019 № ДО-04/Б-2019 та від 01.07.2019 № ДО-18/Б-2019.

Відповідно до ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму (частини 1, 2 ст. 774 ЦК України).

З аналізу положень статей 761, 774 ЦК України суд вбачає, що договір суборенди (піднайму) є похідним від договору оренди (найму) і може зберігати свою чинність виключно протягом строку дії договору оренди (найму). У разі втрати чинності договором оренди припиняються права наймача на орендоване майно, зокрема право передання його в суборенду. Дія договору суборенди поза межами договору оренди суперечить природі договору суборенди. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.03.2018 у справі № 910/17082/17.

З огляду на викладене, суд зазначає, що після отримання 08.07.2020 ТОВ «Формін» повідомлення орендаря про відмову від договорів оренди від 01.04.2019 № ДО-04/Б-2019 та від 01.07.2019 № ДО-18/Б-2019, такі договори припинили свою дію, а відтак і припинили діяти укладені ТОВ «Формін» із відповідачем договори суборенди.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, заборгованість відповідача нараховується саме по липень 2020 року.

У зв`язку з цим, суд вважає помилковим включення позивачем до загального періоду нарахування пені періоду часу після закінчення строку Договорів 1, 2.

Крім того, за окремі періоди позивачем здійснено нарахування пені двічі на різні суми, що визнається судом необґрунтованим та призводить до покладення подвійної відповідальності на відповідача.

Здійснивши власний перерахунок пені, не виходячи за межі визначених позивачем періодів, суд дійшов висновку, що за прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань із оплати суборенд них платежів обґрунтованим буде стягнення з останнього пені у розмірі 34 804,14 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги у вказаній частині підлягають частковому задоволенню.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013)

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Отже, суд зазначає, що вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та 3% річних за порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання із оплати оренди, є такими, що заявлені позивачем правомірно.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суми прострочених відповідачем суборендних платежів, суд встановив його помилковість, оскільки за перерахунком суду загальна сума інфляційних втрат складає 196 636,39 грн та 3% річних у розмірі 57 349,45 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо доводів відповідача про застосування до заявлених позовних вимог наслідків спливу позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості) встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (до вимоги про стягнення пені) - тривалістю в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, згідно із Законом України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» ЦК України доповнено пунктами 12 - 14. Цими нормами, які набрали чинності 02.04.2020, передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строки, зокрема, визначені статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Крім того, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» на всій території України запроваджено воєнний стан з 5:30 24 лютого 2022 року. В подальшому до указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 вносились зміни та доповнення, якими строк дії воєнного стану продовжувався та станом на момент ухвалення даного рішення не є скасованим.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, доповнено п. 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Водночас, судом також враховується, що відповідно до Закону України від 08.11.2023 № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» п. 19 ЦК України викладено у новій редакції, відповідно до якої визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

За положеннями ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги з урахуванням викладених вище висновків суду підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати на правову допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, витрати за подання заяви про забезпечення позову покладаються на позивача, оскільки у задоволенні такої заяви було відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІО-ГРЕЙ" (вул. Петра Панча, 11-Б, кв. 134, м. Київ, 04021; ідентифікаційний код 42537634) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРГРУП" (вул. Миколи Лєбєдєва, 6, м. Київ, 02094; ідентифікаційний код 39032951) суму основного боргу у розмірі 1 326 508,02 грн, 3% річних у розмірі 57 349,45 грн, інфляційні втрати у розмірі 196 636,39 грн, пеню у розмірі 34 804,14 грн та судовий збір у розмірі 24 229,47 грн.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 02.09.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко