Рішення

від 02.09.2024 по справі 7/127

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2024 р. Справа № 7/127(917/649/24)

Суддя господарського суду Полтавської області Білоусов С.М., після виходу з відпустки, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, матеріали

за позовною заявою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА", 37500, Полтавська обл., Лубенський р-н, с. Остапівка, ідент. код 30380232, в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Іващука Валентина Анатолійовича, 29016, м. Хмельницький, вул. Львівське шосе, 33/2, к. 91

до Фермерського господарства "КАРАТ АТ", 37543, Полтавська область, Лубенський район, с. Остапівка, вул. Калинова, 11А, вк. 1, ідент. код 43633826

треті особи на стороні відповідача 1) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ),

2) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ).

про витребування майна з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду Полтавської області знаходиться справа про банкрутство Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА".

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "НИВА" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Іващука Валентина Анатолійовича 08.04.2024 року звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою № 08/127/-СПВМ (вх. № 690/24) до Фермерського господарства "КАРАТ АТ" про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2024 року цей позов був переданий на розгляд судді Білоусову С.М.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд встановив, що вона подана з додержанням вимог ст. ст. 162, 164, 172 ГПК України; підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження відсутні.

Згідно п. 2 статті 7 Кодексу України з питань банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Враховуючи зазначене, суд ухвалою від 22.04.2024 року прийняв справу № 7/127(917/649/24) до свого провадження в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

01.05.2024 року від позивача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Іващука Валентина Анатолійовича надійшло клопотання за вих. № 24/127/649-ск від 24.04.2024 року (вх. № 6079), у якому заявник просить суд залучити до участі у розгляді даної справи в якості третіх осіб на стороні відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ).

Ухвалою суду від 03.05.2024 року задоволено вищевказане клопотання та залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

14.06.2024 року від Фермерського господарства "КАРАТ АТ" надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 8432, вх № 8436), в якому відповідач проти задоволення позову заперечує та просить суд застосувати строки позовної давності.

Суд, ухвалою від 25.06.2024 року зобов`язав позивача надати:

- докази (витяг з ДРРП та ін.), які станом на дату відкриття спадщини (у зв`язку із смертю ОСОБА_3 07.05.2019 р.) підтверджують, що власником об`єктів нерухомості: "критий тік №2", загальною площею: 723,0 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 в та "зерносховище №1", загальною площею: 787,1 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , було Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "НИВА" ;

- відомості щодо виконання Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "НИВА" рішення суду від 14.11.2019 року по справі 7/127.

15.07.2024 року до суду від позивача надішли пояснення (вх. № 9759), у яких останній повідомив суд про відсутність доказів, які були витребувані ухвалою від 25.06.2024 року.

26.07.2024 року від Фермерського господарства "КАРАТ АТ" надійшло клопотання про долучення до справи висновку у галузі права та допуск до справи відповідного експерта з питань права (вх. № 10193).

02.08.2024 року від позивача надійшла заява (вх. № 10505), де останній проти залучення висновку адвоката Кабальського О.О. до матеріалів справи, як експерта заперечує.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.

Позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому вказує на те, що майно яке належить на праві власності Сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю "НИВА", а саме: об`єкти нерухомості - «критий тік №2», загальною площею: 723,0 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 в та «зерносховищі №1», загальною площею: 787,1 м2 за адресою: АДРЕСА_3 (надалі майно) знаходяться в незаконному володінні Фермерського господарства "КАРАТ АТ". Підставами такого перебування вказує наступне.

11 березня 2020 року приватний нотаріус Лубенського районного нотаріального округу Полтавської обл. - Карпець О.М. посвідчила право ОСОБА_2 на спадкування за заповітом її чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та видав Свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НОІ № 311180, від 11.03.2020 р. за № 438 та НОІ 311181 від 11.03.2020 р. № 439. До спадщини увійшли: об`єкти нерухомості - «критий тік №2», загальною площею: 723,0 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 в (реєстраційний № 966582153228) та «зерносховищі №1», загальною площею: 787,1 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний № 966563453228) Підставою для віднесення цих об`єктів до спадщини стали документи зі спадкового реєстру, документи ТОВ «ГРАНУМ-ТРЕЙД АПК» і ухвала Ленінського районного суду міста Полтава від 09.08.2010 р. у справі № 2-2544/10.

На підставі виданих Свідоцтв про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 (відповідач) уклала такі оспорювані, на думку позивача, правочини посвідчені тим же нотаріусом:

- договір купівлі-продажу № 460 від 12 березня 2020 року, за умовами якого покупцем виступає - ОСОБА_1 (далі - третя особа/покупець) який приймає від відповідача у власність об`єкт нерухомості - «критий тік №2», загальною площею: 723,0 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 в (реєстраційний № 966582153228). Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської обл. - Карпець О.М. (серія НОІ 311208, 311209) та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно згідно рішення № 51586077 від 12.03.2020 р.

- договір купівлі-продажу № 461 від 12 березня 2020 року, за умовами якого покупцем також виступає - ОСОБА_1 (третя особа), який приймає від відповідача у власність об`єкт нерухомості об`єкт нерухомості - «зерносховище №1», загальною площею: 787,1 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний № 966563453228). Даний договір також посвідчувався приватним , нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської обл. - Карпець О.М. (серія НОІ 311210, 311211) та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно згідно рішення № 51586520 від 12.03.2020 р.

В пунктах 1.2. вказаних договорів, міститься інформація, згідно якої продавець є власником згадуваних вище об`єктів нерухомості на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, що видавалось приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської обл. - Карпець О.М. 11.03.2020 р. за реєстровим № 438, та 439 відповідно, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданого також зазначеним приватним нотаріусом - Карпець О.М. 11.03.2020р. за № 203585618 та 203583499.

Однак, станом на дату відкриття спадщини (у зв`язку із смертю ОСОБА_3 07.05.2019 р.), власником об`єктів нерухомості: «критий тік №2», загальною площею: 723,0 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 в та «зерносховище №1», загальною площею: 787,1 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , було Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "НИВА" (далі - СТОВ "НИВА"/позивач). А тому, як зазначає позивач, майно не могло бути предметом спадщини після померлого - ОСОБА_3 та не могло перейти його спадкоємцю.

Позивач посилається на те, що померлий ОСОБА_3 , в не передбачений законом спосіб та порядку, отримав право власності на об`єкти нерухомості, а саме: приміщення «критий тік № 2», загальною площею 723,0 м2 , розташованого у АДРЕСА_3 в; приміщенням «зерносховища току», загальною площею м , розташованого у АДРЕСА_3 ; а також на вказане вище приміщення «зерносховища № 1», загальною площею 787,1 м2, розташованого у АДРЕСА_3 . Право власності на вказані об`єкти нерухомості було оформлене згідно ухвали Ленінського районного суду м. Полтави в справі № 2-2544 від 09.08.2010 р., згідно якої затверджувалась мирова угода, що стала підставою для незаконної реєстрації права власності на об`єкти нерухомості.

Верховний Суд переглядаючи рішення у справі № 2-2544, зокрема ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 09.08.2010 р., дійшов висновку про незаконність рішення суду першої інстанції та своєю постановою від 23.01.2018 р. скасував її, у зв`язку з чим, право власності на об`єкти нерухомості правомірно залишилось за СТОВ "НИВА".

Позивач вважає, що за період з 2010 р. - по 2018 р. померлий ОСОБА_3 намагаючись уникнути відповідальності, незаконно переоформив наведені об`єкти нерухомості на іншу особу - ТОВ "ГРАНУМ-ТРЕИД АПК", проте 14.11.2019 р. Господарським судом Полтавської області прийнято рішення про повернення із чужого незаконного володіння дані об`єкти нерухомості на користь СТОВ "НИВА". Отже, починаючи з 23 січня 2018 р. померлий ОСОБА_3 був позбавлений права розпоряджатись та вирішувати питання передачі, відчуження майна, оскільки з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані не чинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та в подальшому виконанню не підлягають, а отже вони не можуть бути підставою для права власності.

Таким чином, позивач зазначає, що свідоцтва про право на спадщину за заповітом видані 11.03.2020 р. відповідачу, є незаконним в силу того, що стосується майна, яке не входило до складу спадщини, не належало на момент відкриття спадщини спадкодавцю, а відтак не могло бути предметом спадщини та перейти відповідно до спадкоємців померлого ОСОБА_3 . А тому, вчинені ОСОБА_2 , на підставі недійсних свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 11.03.2020 р., за участі відповідача правочини містять беззаперечні ознаки, що свідчать про недійсність таких правочинів, зокрема, через порушення порядку їх вчинення та обсягу повноважень продавця, в тому числі недодержання вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.02.2024 р. ліквідатору СТОВ "Нива" стало відомо , що майно яке належить боржнику і вибуло з його володіння поза його волею, шляхом проведення незаконних дій і оборудок певною групою осіб, 18.04.2023 р. було зареєстровано за Фермерським господарством "Карат АТ" стало власником даного майна на підставі акта приймання-передачі номер 807,808 від 07.04.2023 р., виданого приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Воронковою О.А. на підставі витягу з ЄДЕССБ серія та номер АR01:9654-2673-3868-7662 виданому 29.05.2023 р.

Позивач зазначає, що ОСОБА_1 , знаючи що по даному майну йде судовий розгляд справи в Східному апеляційному господарському суді, а в послідуючому у Верховному Суді, за сприянням посадових осіб Решетилівської міської ради, Полтавської області об`єднав зазначені вище об`єкти «критий тік № 2», АДРЕСА_4 , в один і зареєстрував їх під новою адресою - АДРЕСА_5 .

Наголошує позивач також на тому, що шляхом підробки документів і шахрайських дій ОСОБА_1 у змові з посадовими особами місцевої влади та реєструючих органів, спірне майно, яке вибуло поза волею боржника СТОВ "Нива", що підтверджено рішеннями Верховного Суду України від 23.01.2018 р., та Господарського суду Полтавської області від 14.11.2019 р., залишеного без змін постановою Східного апеляційного суду від 23.01.2023 р. та постановою Верховного Суду від 25.04.2023 р., перейшло до нового власника ФГ "КАРАТ АТ".

З огляду на викладені обставини, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

При прийнятті рішення судом враховано наступне.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ч. 2).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ч. 1 ст. 330 ЦК України).

Правила ч. 1 ст. 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Позивачем пред`явлено позов про витребування спірного майна з володіння відповідача відповідно ст. 387 ЦК України.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (відповідна правова позиція викладена, зокрема, в п. 48 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.03.2020 по справі № 917/353/19).

Підставами заявлених позивачем позовних вимог є посилання на те, що:

- станом на дату відкриття спадщини (у зв`язку із смертю ОСОБА_3 07.05.2019 р.), власником об`єктів нерухомості: "критий тік №2", загальною площею: 723,0 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 в та "зерносховище №1", загальною площею: 787,1 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , було Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "НИВА" (далі - СТОВ "НИВА"/позивач). А тому майно не могло бути предметом спадщини після померлого - ОСОБА_3 та не могло перейти його спадкоємцю.

- ОСОБА_3 , в не передбачений законом спосіб та порядку, отримав право власності на майно за період з 2010 р. - по 2018 р. померлий ОСОБА_3 намагаючись уникнути відповідальності, незаконно переоформив наведені об`єкти нерухомості на іншу особу - ТОВ "ГРАНУМ-ТРЕИД АПК", проте вже рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.11.2019 р. повернуто із чужого незаконного володіння дані об`єкти нерухомості на користь СТОВ "НИВА";

- ОСОБА_1 , знаючи що по даному майну йде судовий розгляд справи в Східному апеляційному господарському суді, а в послідуючому у Верховному Суді, за сприянням посадових осіб Решетилівської міської ради, Полтавської області об`єднав зазначені вище об`єкти "критий тік № 2", АДРЕСА_4 , в один і зареєстрував їх під новою адресою - АДРЕСА_5 ;

- ФГ "КАРАТ АТ" стало власником даного майна на підставі акта приймання-передачі номер 807,808 від 07.04.2023 р. , виданого приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Воронковою О.А. на підставі витягу з ЄДЕССБ серія та номер АК.01:9654-2673-3868-7662 виданому 29.05.2023р.

Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (Постанова ВП ВС від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц).

Під час розгляду позову про витребування майна відповідач згідно зі ст. 388 ЦК України має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому разі пред`явлення самостійного (чи зустрічного позову) про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту (ст. 16 ЦК України), оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна (Постанова КЦС ВС від 29 липня 2022 року у справі № 757/13584/20-ц).

Так, у Постанові КЦС ВС від 20 липня 2022 року у справі № 757/39973/19-ц, зазначено, що набувач визнається добросовісним, якщо:

1. При вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

2. До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

3. Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження).

4. Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача

Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 року по справі № 925/1351/19 визначено, що добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.

Таким чином, добросовісний набувач, - це особа, яка довела у встановленому законом порядку, що придбала майно, маючи достатні юридичні підстави вважати, що воно набуте попереднім власником на законних підставах, та зареєстроване за ним належним чином.

Крім того, слід звернути увагу на те, що майно не може бути витребуване у відповідача, так як фактично його не існує.

Індивідуально визначене майно - це інвентарні об`єкти або групи інвентарних об`єктів та інше окреме майно, що може реалізуватися способами, визначеними законодавством, як окремий самостійний об`єкт. (КМ України, Постанова КМ "Про затвердження Методики оцінки вартості майна під час приватизації" від 12.10.2000 N 1554).

Зокрема, позивач просить витребувати у відповідача інше ніж було предметом відчуження майно, зокрема, критий тік та зерносховище, що не є окремими та самостійними об`єктами нерухомого майна.

На даний час, ФГ "КАРАТ АТ" володіє виробничими будівлями, що є іншим об`єктом речового права за іншою адресою та іншим об`єктом нерухомості.

Крім того, його вартість та характеристики значно змінились внаслідок невідокремлювальних поліпшень, покращень, що були зроблені власником - відповідачем у даній справі.

Згідно ст.ст. 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Однак, будь - яка з цих правових підстав не відповідає обставинам справи, адже майно вибуло з володіння власника шляхом укладення правочину, та відносно нього не встановлено будь-якого факту юридичного значення, в тому числі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НОІ № 311180, від 11.03.2020 р. за № 438 та НОІ 311181 від 11.03.2020 р. № 439 не визнані недійсними у встановленому законом порядку, не надано підтверджуючих доказів незаконних дій ОСОБА_3 та ОСОБА_1 що до спірного майна та інших підтверджуючих фактів з якими можливо пов`язувати повернення майна первісному власнику.

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v.ROMANIA № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь - яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v.UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ від 23 січня 2014 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (зокрема: GLADYSHEVA v.RUSSIA, № 7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2011 року; PCHELINTSEVA AND OTHERS v.RUSSIA, № 47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року).

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку щодо відшкодування збитків, що завдані таким відчуженням. Зазначена позиція узгоджується з позицією Верховного Суду по справі N° 645/4220/16-ц у постанові від 13.11.2019 року.

В відзиві на позовну заяву (вх. № 8432, вх. № 8436 від 14.06.2024 року) Фермерське господарство "КАРАТ АТ" просить суд застосувати строк позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого частиною першою статті 10, частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, та частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Оскільки право власності Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА" на спірне майно було порушено в момент його вибуття з власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли СТОВ "НИВА" довідалося або могло довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме: про факт вибуття з власності у володіння іншої особи.

Також суд враховує переривання строку позовної давності у зв`язку зі зверненням до суду.

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Викладене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

Як свідчить усталена судова практика Верховного суду (зокрема, правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 у справі № 911/2534/17) для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Підсумовуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено порушення цивільного права, за захистом якого він звернувся.

Крім того, позивач не довів поважність причин пропуску строків позовної давності, на що посилався відповідач у поданій заяві. З огляду на що, суд вважає, що строк позовної давності у даній справі сплинув.

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно із п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суд справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Щодо судових витрат слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, суд приходить до висновку, що судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 232-233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити повністю.

2. Копію рішення направити учасникам (сторонам) справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено та підписано 02.09.2024 року.

Суддя Білоусов С. М.