Постанова

від 29.08.2024 по справі 910/18489/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/18489/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки»</a> - Шеін І.В., адвокат (дов. від 17.01.2024),

товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки»</a>

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2024 (головуючий суддя: Скрипка І.М., судді: Мальченко А.О., Хрипун О.О.)

у справі № 910/18489/20

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки»</a> (далі - ТОВ «Потоки»)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» (далі - ТОВ «Бюлер Сервіс»)

про стягнення заборгованості та визнання недійсними пунктів договору,

та за зустрічним позовом ТОВ «Бюлер Сервіс»

до ТОВ «Потоки»

про стягнення заборгованості.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ «Потоки» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Бюлер Сервіс» про визнання недійсними пунктів 6.7 та 7.3 договору поставки від 17.03.2017 № GL/FU-17-03-2017, а також стягнення грошових коштів у сумі 27 258 7587,20 грн, з них:

- 21 320 239,60 грн - збитки, які завдані неналежним виконанням умов договору, що становлять вартість додатково встановленого обладнання;

- 937 284,00 грн - збитки, що полягають у витратах на встановлення додаткового обладнання;

- 2 313 430,55 грн - збитки, що полягають у витратах на реконструкцію виробничого приміщення;

- 328 026,16 грн - збитки, що полягають у витратах, понесених за час простою виробництва;

- 102 490,50 грн - вартість проведення експертних досліджень;

- 240 922,82 грн - вартість витрат на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору;

- 2 016 363,59 грн - штраф на підставі пункту 6.12 договору поставки.

ТОВ «Бюлер Сервіс» звернулося до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Потоки», в якому просило суд стягнути з ТОВ «Потоки» 408 888,80 грн - 3% річних, у зв`язку з простроченням останнім оплати вартості товару.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.11.2021 зі справи № 910/18489/20 первісний позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Бюлер Сервіс» на користь ТОВ «Потоки» 21 320 239,60 грн. вартості додатково встановленого обладнання, 937 284,00 грн витрат на встановлення додаткового обладнання, 2 313 430,55 грн витрат на реконструкцію виробничого приміщення, 328 026,16 грн витрат за час простою виробництва, 102 490,50 грн вартості проведення експертних досліджень, 240 922,82 грн вартості витрат на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору, 2 016 363,59 грн штрафу, 408 881,36 грн. судового збору. В іншій частині первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Потоки» на користь ТОВ «Бюлер Сервіс» 302 095,20 грн - 3% річних та 4532,53 грн судового збору. В іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Додатковим рішенням від 22.11.2021 зі справи заяву ТОВ «Бюлер Сервіс» про розподіл судових витрат задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Потоки» на користь ТОВ «Бюлер Сервіс» 2618,92 грн витрат на правничу допомогу. У решті - відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2022 зі справи рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду першої інстанції скасовані частково та ухвалено нові рішення; викладено резолютивну частину рішення у такій редакції: первісний позов задоволено частково, визнано недійсними пункти 6.7 та 7.3 договору поставки від 17.03.2017 № GL/FU-17-03-2017; стягнуто з ТОВ «Бюлер Сервіс» на користь ТОВ «Потоки» 21 320 239,60 грн вартості додатково встановленого обладнання, 937 284,00 грн витрат на встановлення додаткового обладнання, 2 313 430,55 грн витрат на реконструкцію виробничого приміщення, 2 016 363,59 грн штрафу, 398 810,61 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви. В іншій частині первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено повністю: стягнуто з ТОВ «Потоки» на користь ТОВ «Бюлер Сервіс» 408 888,80 грн - 3% річних та 6133,33 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви. Викладено резолютивну частину додаткового рішення у такій редакції: заяву ТОВ «Бюлер Сервіс» про розподіл судових витрат задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Потоки» на користь ТОВ «Бюлер Сервіс» 9354,37 грн витрат на професійну правничу допомогу; в іншій частині у задоволенні заяви відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Потоки» на користь ТОВ «Бюлер Сервіс» 17508,98 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Додатковою постановою від 28.06.2022 зі справи клопотання ТОВ «Бюлер Сервіс» про здійснення зустрічного зарахування у справі задоволено: проведено зустрічне зарахування та стягнуто з ТОВ «Бюлер Сервіс» на користь ТОВ «Потоки» 26 178 428,94 грн заборгованості та 365 813,93 грн судових витрат.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 зі справи касаційні скарги ТОВ «Бюлер Сервіс» задоволено частково; постанову суду апеляційної інстанції скасовано у частині задоволення вимоги про визнання недійсними пунктів 6.7 і 7.3 договору. У цій частині залишено в силі рішення суду першої інстанції, з викладенням його мотивувальної частини у редакції цієї постанови; скасовано в частині розподілу судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу); рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції: скасовано в частині задоволення вимоги про стягнення 21 320 239,60 грн вартості додаткового обладнання; у частині цієї вимоги направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; скасовано в частині задоволення вимог про стягнення 937 284,00 грн витрат на встановлення додаткового обладнання та 2 313 430,55 грн на реконструкцію виробничого приміщення; ухвалено в частині цих вимог нове рішення про відмову в їх задоволенні; у частині задоволення вимоги про стягнення 2 016 363,59 грн штрафу - залишено без змін. Додаткову постанову суду апеляційної інстанції скасовано.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 зі справи у задоволенні заяви ТОВ «Бюлер Сервіс» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовлено, з посиланням на те, що розподіл судових витрат, зокрема, витрат на правову допомогу, понесених у суді касаційної інстанції здійснюється за наслідками вирішення усіх позовних вимог тим судом, який ухвалить остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

За результатом нового апеляційного розгляду у переданій на новий розгляд частині постановою суду апеляційної інстанції від 06.05.2024 зі справи рішення суду першої інстанції в частині розгляду вимоги про стягнення з ТОВ «Бюлер Сервіс» 21 320 239,60 грн вартості додаткового обладнання скасовано частково: стягнуто з ТОВ «Бюлер Сервіс» на користь ТОВ «Потоки» збитків у розмірі 8 742 916 грн вартості додаткового обладнання, 161 385, 47 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову. В іншій частині вимоги в позові відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Потоки» на користь ТОВ «Бюлер Сервіс» 6 133,33 грн витрат зі сплати судового збору за подання зустрічного позову, 145 184,60 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції; 375 990,29 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, 485 458,79 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги, 17 163,72 грн витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції.

Додатковою постановою суду апеляційної інстанції від 01.07.2024 зі справи заяву ТОВ «Бюлер Сервіс» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Потоки» на користь ТОВ «Бюлер Сервіс» 63 696,59 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. У задоволенні решти заяви відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги) ТОВ «Потоки», з посиланням на порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення з ТОВ «Потоки» на користь ТОВ «Бюлер Сервіс» 6 133,33 грн витрат зі сплати судового збору за подання зустрічного позову, 145 184,60 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, 375 990,29 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, 485 458,79 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги, 17 163,72 грн витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції та ухвалити у цій частині нове рішення про стягнення з ТОВ «Потоки» на користь ТОВ «Бюлер Сервіс» 3 066,66 грн витрат зі сплати судового збору за подання зустрічного позову, 54 365,15 грн витрат на професійну допомогу в суді першої інстанції, 187 995,14 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, 242 729,39 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги, 8 581,86 грн витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції застосував приписи статті 129 ГПК України без урахування висновків щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах, викладених: у постанові Верховного Суду від 11.11.2019 зі справи № 904/1038/19 при проведенні розрахунку і розподілі судових витрат, у постанові Верховного Суду від 05.06.2024 зі справи № 904/841/23, що виразилося у незастосуванні частини дев`ятої статті 129 ГПК України та у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 в адміністративному провадженні № К/9901/365/19, що виразилося у помилковому включенні до судових витрат податку на додану вартість, який був зазначений ТОВ «Бюлер Сервіс» у розрахунку витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи інших учасників справи, розгляд заяв та клопотань

Суд 31.07.2024 отримав в електронній формі (через електронну пошту) клопотання ТОВ «Бюлер Сервіс», скріплене 30.07.2024 електронним цифровим підписом представника названого Товариства - адвоката Павлюка А.П., про продовження строку на подачу відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Суду від 13.08.2024 зазначене клопотання повернуто заявнику без розгляду на підставі статей 6, 170 ГПК України.

Суд 09.08.2024 отримав в електронній формі (через електронну пошту) відзив на касаційну скаргу від ТОВ «Бюлер Сервіс», скріплений 08.08.2024 електронним цифровим підписом представника названого Товариства - адвоката Павлюка А.П.

У судовому засіданні 29.08.2024 Суд протокольною ухвалою залишив даний документ без розгляду на підставі частини другої статті 118 ГПК України та частини четвертої статті 170 ГПК України, оскільки відзив поданий у непередбачений ГПК України спосіб поза межами визначеного Судом строку (до 30.07.2024) на подання відзиву на касаційну скаргу.

Так, відповідно до частин п`ятої, шостої статті 42 ГПК України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Враховуючи положення статті 6 ГПК України реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє особу права на подання документів до суду в паперовій формі, проте подання процесуальних та інших документів, вчинення інших процесуальних дій в електронній формі здійснюється виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, з використанням власного електронного підпису, якщо інше не передбачено положеннями ГПК України.

Згідно з розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 26.08.2024 № 32.2-01/1983 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/18489/20 у зв`язку з відпусткою судді Ємця А.А.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Предметом касаційного оскарження є судове рішення попередньої інстанції виключно в частині розподілу судових витрат у справі. В іншій частині судове рішення попередньої інстанції учасниками справи не оскаржується та у касаційному порядку не переглядається.

В обґрунтування доводів касаційної скарги ТОВ «Потоки» посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції застосував приписи статті 129 ГПК України без урахування висновків щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах, викладених: у постанові Верховного Суду від 11.11.2019 зі справи № 904/1038/19 при проведенні розрахунку і розподілі судових витрат, у постанові Верховного Суду від 05.06.2024 зі справи № 904/841/23, що виразилося у незастосуванні частини дев`ятої статті 129 ГПК України та у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 в адміністративному провадженні № К/9901/365/19, що виразилося у помилковому включенні до судових витрат податку на додану вартість, який був зазначений ТОВ «Бюлер Сервіс» у розрахунку витрат на професійну правничу допомогу.

Норми права, означені скаржником у вказаних постановах, є нормами процесуального права, вміщеними у ГПК України, та застосування яких не залежить від категорії спорів, що розглядаються судами, а залежить від предмету доказування, доводів і аргументів сторін, які є вагомими і ключовими з точки зору доказів та обставин справи, і які впливають на кваліфікацію спірних правовідносин.

Суд зазначає, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною першою статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У частині другій статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат відповідно до статті 129 ГПК України визначені таким чином:

- судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Положеннями частини четвертої статті 129 ГПК України унормовано, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас частиною дев`ятою статті 129 ГПК України унормовано, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Відповідно під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Згідно з доводами касаційної скарги скаржник не оспорює правильність пропорційного розподілу судом апеляційної інстанції між сторонами судового збору з позовної заяви, а також судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг за результатом остаточного вирішення спору, водночас з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 05.06.2024 зі справи № 904/841/23, зазначає про безпідставне незастосування судом апеляційної інстанції приписів частини дев`ятої статті 129 ГПК України у розподілі судових витрат (як в частині судового збору, так і в частині витрат на професійну правничу допомогу).

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Суд вважає за необхідне зазначити, що висновок про застосування норми права не є власне нормою права, а, отже, на нього не поширюється принцип дії норми права (закону) в часі.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 зазначила, що процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим.

Суд має застосовувати зазначені положення процесуального закону за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони.

Наведена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

Зміст вказаної норми також свідчить про те, що останньою встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право, а не обов`язок здійснити розподіл судових витрат у зазначений вище спосіб. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим.

Подібні правові висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 927/515/21, від 25.11.2021 у справі № 904/5929/19, від 15.09.2022 у справі № 910/10159/21, додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 916/376/19.

Таким чином, застосування приписів частини дев`ятої статті 129 ГПК України має дискреційний характер, і саме суд, враховуючи обставини справи, може покласти відповідні витрати на сторону, неправильні дії якої призвели до виникнення спору.

Зазначеним спростовується довід скаржника, обґрунтований з посиланням на постанову Верховного Суду від 05.06.2024 зі справи № 904/841/23, в якій Верховний Суд погодився з правильністю застосування судом попередньої інстанції приписів частини дев`ятої статті 129 ГПК України у межах дискреційних повноважень такого суду за встановлених обставин неправильних дій сторони у справі.

Таким чином, оскільки приписи частини дев`ятої статті 129 ГПК України під час здійснення розподілу витрат встановлюють право, а не обов`язок суду покладати на сторону за вказаних підстав судові витрати повністю або частково, і саме відповідний суд надає оцінку можливості застосуванні такої норми процесуального законодавства, у той час як у справі № 910/18489/20 судом попередньої інстанції не встановлено підстав для застосування до ТОВ «Бюлер Сервіс» процесуальної санкції, визначеної частиною дев`ятою статті 129 ГПК України, Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги у зазначеній частині необґрунтованими.

У зв`язку з тим, що судом апеляційної інстанції не встановлено наявності підстав для застосування частини дев`ятої статті 129 ГПК України, відповідно суд присудив на користь ТОВ «Бюлер Сервіс» його витрати, зокрема, на професійну правову допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Скаржник також зазначає про те, що судом апеляційної інстанції у розрахунку компенсації витрат на професійну правничу допомогу ТОВ «Бюлер Сервіс» у суді першої інстанції помилково не виключено суму податку на додану вартість (ПДВ) із загальної суми компенсації.

При цьому скаржник посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 в адміністративному провадженні № К/9901/365/19 (справа № 820/479/18), відповідно до якої законодавець пов`язує визначення розміру витрат на правничу допомогу з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у кожному конкретному випадку, а не з податками, зборами та обов`язковими платежами і всіма необхідними витратами для здійснення своєї професійної діяльності, як наведено позивачем у доводах касаційної скарги. Зазначеним Суд спростував довід скаржника про те, що гонорар включає всі необхідні податки, збори та обов`язкові платежі та всі необхідні витрати для здійснення професійної діяльності (оренда офісу, оплата ліцензій за використання інформаційно-правових систем, мобільний зв`язок, інтернет, канцелярські товари, обслуговування офісної техніки, професійна література, семінари з підвищення кваліфікації тощо), оскільки в силу приписів статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Проте у наведеній скаржником постанові не міститься висновку щодо неможливості включення податку на додану вартість до розрахунку витрат на правничу допомогу (включення ПДВ погоджено у договорі про надання юридичних послуг, а також ПДВ містив акт приймання-передачі наданих послуг).

Водночас згідно зі сталою та послідовною судовою практикою, яка викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду зі справ № 910/9725/23, № 909/282/23, № 916/3368/23, № 910/2286/23, стягнення витрат на правничу допомогу у наведених справах здійснювалося з урахуванням податку на додану вартість, зокрема, з огляду на умови договору про надання правової допомоги, зміст складених сторонами актів про надання послуг.

За наведених обставин доводи касаційної скарги у наведеній частині Суд вважає безпідставними.

Скаржник з посиланням на постанову Верховного Суду від 11.11.2019 зі справи № 904/1038/19 також зазначає про неврахування судом попередньої інстанції позиції щодо визначення частини позовних вимог у відсотках при розподілі судових витрат, у випадку часткового задоволення позовних вимог.

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає, що такого правового висновку постанова Верховного Суду від 11.11.2019 зі справи № 904/1038/19 не містить. У постанові зі справи № 904/1038/19 переглядалися судові рішення попередніх інстанцій по суті спору, зокрема, щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, а також щодо застосування позовної давності.

Скаржник не зазначає в чому саме відбулася помилковість у розподілі між сторонами спору витрат на професійну правничу допомогу (в чому порушено пропорційність), з огляду на те, що приписами частини четвертої статті 129 ГПК України унормовано, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких відносять зокрема, витрати на професійну правничу допомогу), покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тобто значення в цьому випадку має лише дотримання правильності математичної пропорції і розрахунків, та вже встановлені в остаточному судовому рішенні розміри задоволених позовних вимог та позовних вимог, в задоволенні яких було відмовлено судом.

Стосовно твердження ТОВ «Потоки» щодо необґрунтованості часу, який витрачений представниками ТОВ «Бюлер Сервіс» на підготовку документів за первісним позовом (41,4 години) у порівнянні з підготовкою документів за зустрічним позовом (6 годин), значної відмінності у складності первісного та зустрічного позовів в аспекті розподілу витрат на оплату послуг адвоката, то зазначені питання підлягають розгляду при вирішенні питання, зокрема, щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята-шоста статті 126 ГПК України). Водночас скаржник не оскаржував в апеляційному порядку додаткове рішення суду першої інстанції про розподіл судових витрат, у тому числі, результат розгляду заявленого ним клопотання про зменшення розміру витрат ТОВ «Бюлер Сервіс» на професійну правничу допомогу адвоката, як і не оскаржував постанову суду апеляційної інстанції від 24.05.2022 в частині нового розподілу судових витрат. Клопотання про зменшення розміру витрат є процесуальним і вичерпується за результатом його розгляду судом.

Стосовно доводу скаржника про те, що підготовка та подача письмових пояснень фактично є тотожною до підготовки до судового засідання та представництва під час судового засідання, то наведене є виключно суб`єктивною думкою скаржника, яка не враховує дійсного змісту підготовки до судового засідання та складення письмових пояснень по справі.

Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Судом касаційної інстанції не встановлено порушення судом попередньої інстанції норм процесуального права, які були б підставою для скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2024 зі справи в частині розподілу судових витрат.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи скаржника про порушення судом попередньої інстанції норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у цій постанові.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині щодо розподілу судових витрат - без змін.

Судові витрати

Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині щодо розподілу судових витрат - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки»</a> залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2024 у справі № 910/18489/20 в частині розподілу судових витрат - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок