Постанова

від 02.09.2024 по справі 400/3900/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/3900/24

Головуючий в 1 інстанції: Ярощук В.Г. Дата і місце ухвалення: 10.06.2024р., м. Миколаїв Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Бітова А.І.

- Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОБІОЛЮКС» на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОБІОЛЮКС» про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій,-

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2024 року Миколаївський обласний відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОБІОЛЮКС», в якому просив суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОБІОЛЮКС» на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році загальна сума заборгованості 62467,91 грн., з яких адміністративно-господарська санкція 62250,00 грн. та пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарської санкції в сумі 217,91 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що середньооблікова чисельність штатних працівників з інвалідністю у відповідача є меншою ніж встановлено нормативом згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», і відповідач не сплатив самостійно адміністративно-господарську санкцію. Загальна сума заборгованості за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік складає 62467,91 грн.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року позов Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОБІОЛЮКС» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 10.06.2024 р. та прийняти нове відмову в задоволенні позову.

В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що у поданих головних звітах податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за І-IV квартали 2023 року в загальній кількості працівників помилково зазначено працівників, які є зовнішніми сумісниками.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу в якому зазнається про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, а тому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за розрахунком, наведеним у позовній заяві, виходячи з середньооблікової кількості штатних працівників відповідача у 2023 році 8 осіб, він повинен був працевлаштувати 1 особу з інвалідністю. Натомість середньооблікова чисельність штатних працівників з інвалідністю у відповідача в 2023 році становила 0 осіб. За невиконання вказаного нормативу йому було нараховано заборгованість на суму 62467,91 грн, з яких адміністративно-господарська санкція 62250,00 грн та пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарської санкції в сумі 217,91 гривні.

У період з 01.03.2019 по 01.07.2023 відповідач прийняв накази про прийняття за сумісництвом в загальній кількості 11 працівників.

Відповідно до податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого внеску, поданих відповідачем контролюючому органу 28.04.2023 за І квартал 2023 року, 07.08.2023 за ІІ квартал 2023 року, 08.11.2023 за ІІІ квартал 2023 року і 06.02.2024 за IV квартал 2023 року, середньооблікова кількість штатних працівників у відповідача становила:

у січні 2023 року - 3 особи, а у відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам наведено дані про 13 осіб;

у лютому 2023 року - 3 особи (у відомості - 13 осіб);

у березні 2023 року - 3 особи (у відомості - 13 осіб);

у квітні 2023 року - 9 осіб (у відомості - 9 осіб);

у травні 2023 року - 9 осіб (у відомості - 9 осіб);

у червні 2023 року - 9 осіб (у відомості - 9 осіб);

у липні 2023 року - 10 осіб (у відомості - 10 осіб);

у серпні 2023 року - 10 осіб (у відомості - 10 осіб);

у вересні 2023 року - 10 осіб (у відомості - 10 осіб);

у жовтні 2023 року - 10 осіб (у відомості - 10 осіб);

у листопаді 2023 року - 10 осіб (у відомості - 10 осіб);

у грудні 2023 року - 10 осіб (у відомості - 10 осіб).

07.03.2024 розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік було розміщено в електронному кабінеті відповідача на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України. Також вказаний розрахунок був зазначений в адресованому відповідачу листі позивача від 14.03.2024 № 06.2-10/02/358.

З метою стягнення з відповідача адміністративно-господарської санкції та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарської санкцій, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Розглядаючи справу суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову. При цьому, судом не прийнято докази надані відповідачем, оскільки на їх підставі не можливо встановити, чи дійсно відповідні працівники працювали на підприємстві як зовнішні сумісники весь час з моменти їх оформлення.

Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначено Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Частинами 1 та 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно із частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Вищенаведеною нормою визначено підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Так, суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

06.11.2022 набрав чинності Закон України №2682-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022, який скасував реєстрацію у територіальних відділеннях Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та подання звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за формою №10-ПОІ.

Таким чином, зобов`язання роботодавця подавати до 01.03.2023 звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік припинився.

Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: - виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; - надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом України «Про зайнятість населення» та наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013, яким затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (останній втратив чинність на підставі наказу Міністерства економіки №827-22 від 12.04.2022 «Про затвердження форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання»); - у разі невиконання такого нормативу щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції.

При цьому, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників осіб з інвалідністю.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у 2023 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача становила 8 осіб, з огляду на що середньооблікова чисельність працевлаштованих осіб з інвалідністю у 2023 році повинна складати 1 особа.

Зазначене підтверджується податковими розрахунками сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого внеску, поданих відповідачем контролюючому органу 28.04.2023 за І квартал 2023 року, 07.08.2023 за ІІ квартал 2023 року, 08.11.2023 за ІІІ квартал 2023 року і 06.02.2024 за IV квартал 2023 року.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у визначеному порядку.

При цьому, звіт за формою №3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Згідно з п. 1.4 Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства економіки №827-22 від 12.04.2022, форма №3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами-підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

Відповідно до п. 1.5 вказаного Порядку форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості до дати припинення їхньої діяльності) (далі центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Форма №3-ПН може подаватися роботодавцем в електронній формі (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника/фізичної особи-підприємця або уповноваженої ним (нею) особи).

В силу приписів п. 1.6 зазначеного Порядку роботодавець визначає вид форми №3-ПН первинна або уточнювальна.

Первинна форма №3-ПН подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії).

Уточнювальна форма №3-ПН подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії(й), зокрема умов праці, розміру заробітної плати, вимог до кандидата(ів) тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та професійної назви робіт (професії/посади).

Згідно з п. 1.7 цього Порядку актуальність зазначеної(их) у поданій формі №3-ПН вакансії(й) уточнюється фахівцем центру зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним чи фіксованим зв`язком, надсилання/отримання повідомлення електронною поштою. Також таке уточнення здійснюється перед направленням зареєстрованого безробітного або особи, яка шукає роботу, до роботодавця.

Пунктом 1.8 згаданого Порядку передбачено, що роботодавець може самостійно повідомити центр зайнятості про закриття вакансії(й) шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним або фіксованим зв`язком, надсилання повідомлення електронною поштою, а також під час особистої зустрічі з фахівцем центру зайнятості.

Отже, відповідно до цих правових актів на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

При цьому, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №820/1889/17, від 11.09.2020 у справі №440/2010/19, від 03.08.2023 у справі №120/4975/22.

Разом з тим, відповідно до вимог ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Колегія судді зазначає, що на підтвердження позовних вимог відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю довело не подання ТОВ «Автобіолюкс» протягом 2023 року жодного звіту за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії) для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Також позивачем надано розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік відносно ТОВ «Автобіолюкс».

Отже, у межах спірного періоду відповідачем не виконано вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Судом не приймаються доводи апелянта про те, що у звітах податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за І-IV квартали 2023 року в загальній кількості працівників ним помилково зазначено працівників, які зовнішніми сумісниками.

Як вбачається з матеріалів справи на підтвердження вказаних доводів відповідачем надано копії своїх наказів за період з 01.03.2019 по 01.07.2023 про прийняття за сумісництвом в загальній кількості 11 працівників.

Разом з тим дослідивши зазначені накази судом встановлено, що на їх підставі не можливо встановити, чи дійсно відповідні працівники після прийняття їх на роботу у 2019 році увесь час працювали за сумісництвом, зокрема у 2023 році,, і чи вони не були переведені (прийняті) у подальшому на посади у відповідача як на основне місце роботи, зокрема, з квітня 2023 року, коли відповідно до податкових розрахунків середньооблікова кількість працівників зросла у порівняні з березнем 2023 року з 3 до 6 осіб. При цьому з цих наказів не вбачається чи працювали зазначені особи як зовнішні, а не внутрішні сумісники.

Також відповідно до ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ч. 1 ст. 102-1 Кодексу законів про працю України сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця - фізичної особи.

Здійснення діяльності на свій власний ризик не є виконанням роботи на умовах трудового договору.

Отже, здійснення підприємницької діяльності з одночасним виконанням роботи на умовах трудового договору не є сумісництвом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є суб`єктом підприємницької діяльності з 25.03.1997; ОСОБА_2 є суб?єктом підприємницької діяльності з 23.08.2002. Таким чином зазначені особи не можуть бути одночасно підприємцями та сумісниками - директором та секретарем відповідно в ТОВ «Автобіолюкс».

Зазначені обставини додатково свідчать про неправильне тлумачення апелянтом поняття сумісництво і, як наслідок, видання неправомірних наказів про прийняття на роботу, що тягне за собою неправильний розрахунок середньооблікової кількості штатних працівників і порушення ст.ст. 18, 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Щодо доводів апелянта стосовно необхідності проведення відповідної перевірки органами Держпраці, колегія суддів зазначає, що непроведення перевірки органами Держпраці не впливає на можливість самостійного визначення та нарахування позивачем адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Окрім цього, відповідно до приписів Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в період дії воєнного стану не передбачено здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю за заявами Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Такі ж положення викладено у Постанові КМУ «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» №303 від 13.03.2022, за якими припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні».

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта стосовно необхідності застосування до спірних правовідносин правових висновків Верховного Суду, які викладено у постанові від 21.11.2022 у справі №400/3957/21, з огляду на те, що фактичні обставини у справі № 400/3957/21 стосувалися ситуації, коли у показниках звіту (за формою № 3-НП) наявні розбіжності та на органи Держпраці законодавчо покладений обов`язок провести перевірку суб`єктів господарювання на виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у разі невиправлення суб`єктом господарювання помилки у звіті.

При цьому у даній справі Фонд не проводив перевірку на підприємстві з підстав дотримання положень Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року №875-XII, звітів підприємство не подавало, а санкції накладено на підставі виявлення Фондом, невиконання підприємством у попередньому році нормативу робочих місць.

Колегія суддів зазначає, що обставини даної справи та справи № 400/3957/21 відрізняються, виникли у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.

Отже, висловлена Верховним Судом у постанові від 21.11.2022 у справі № 400/3957/21 правова позиція не є релевантною по відношенню до даної справи.

Таким чином, за встановлених судом обставини, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, що вірно зазначено судом першої інстанції.

Інші доводи апелянта не спростовують висновків суду викладених у цій постанові, а тому судом не приймаються.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, а тому рішення суду першої інстанції скасуванню не підлягає, а в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОБІОЛЮКС» залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 02 вересня 2024 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук