Рішення

від 19.07.2024 по справі 369/5694/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/5694/21

Провадження № 2/369/237/24

РІШЕННЯ

Іменем України

19.07.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

Головуючого судді Волчко А.Я.

при секретарі Ведмеденко Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданнів приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Державний кадастровий реєстратор при міськрайонному Управлінні Держгеокадастру Києво-Святошинського району по м. Ірпінь Київської області, Громадська організація «Садове Товариство «Масив Оленівка» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зобов`язання до вчинення певних дій та визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В:

29.04.2021 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 ,третя особа: Державний кадастровий реєстратор при міськрайонному Управлінні Держгеокадастру Києво-Святошинського району по м. Ірпінь Київської області в якому просила зобов`язати Відповідача усунути перешкоди в користуванні частиною вуличного проїзду та виїзної дороги загального користування з приведенням меж належних йому на праві приватної власності земельних ділянок к.н. 3222484200:03:003:5013 та к.н. 3222481200::03:003:5229 у стан, що відповідає їх зовнішнім межам землекористування за площами визначеними у їх Державних актах - стосовно суміжних землекористувачів, земель загального користування (проїзду та в`їзної дороги) через усунення зазначених у кадастрових планах та висновку судового експерта порушень землекористування шляхом знесення збудованого на нього бетонного паркану. Визнати незаконної та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки к.н. 3222484200:03:003:5013 з закриттям Поземельної книги та присвоєння кадастрового номеру державним кадастровим реєстратором при міськрайонному Управлінні Держгеокадастру Києво-Святошинського району та по м. Ірпінь Київської області.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ширина дороги загального користування у всіх 5 товариствах відповідно до проекту становить 6 м. У 2003р. Відповідач змінив межі належних йому земельних ділянок з винесенням їх на проїзд та дорогу самочинно збудованим парканом, який виступає під прямим кутом 90 гр до 2 метрів від існуючого загального прямого рельєфу та межі проїзду вздовж ділянок інших членів товариства. Збудований таким чином паркан вичурно змінив прямий стан дороги у цій частині проїзду та його ширину, яка мій його кутом та існуючим парканом позиваки 57 стала 3,45 м. Зазначає про те, що такі обставини створюють незручності в користуванні дорогою та ускладнює проїзд, більше того Відповідач та його домашні мають «звичай» умисно залишати автомобілі на дорозі біля калітки будинку і тому через порушене функціональне призначення ширини дороги та існуючі постійні проблеми користування нею, підлягає відновленню до законних кадастрових меж. Також позивачка вказує, що технічна документація на земельну ділянку Відповідача була виготовлена, як вона зазначає неправоздатною юридичною особою ТОВ «Агрогео-Груп», а в підтвердження свої доводів вказує на судову експертизу від 30.08.2019 р., яка була проведена на підставі ухвали суду по справі № 369/13857/17. За таких обставин, Позивачка зазначає, про фіктивність виготовленої технічної документації неіснуючої землевпорядної організації ТОВ «Агрогео Груп» державна реєстрація земельної ділянки 3222484200:03:003:5013 підлягає скасуванню судом на підставі та у порядку п. 4 ст. 94 ЦК України, ст. 79-1 ч. 13 абз 2 ЗК України, п. 6 ст. 16, п. 10 ст. 24 ЗУ «Про державний земельний кадастр» шляхом закриття Державним кадастровим реєстратором Поземельної книги та скасуванням її кадастрового номеру.

05.08.2021 р. до суду надійшов Відзив на позовну заяву, в якому Відповідач зазначає, що він є власником двох земельних ділянок за НОМЕР_2, НОМЕР_3 (кадастрові номери: 3222484200:03:003:5013, 3222484200:03:003:5229) та садового будинку, що розташований на таких земельних ділянках. Вказані земельні ділянки були набуті Відповідачем у власність належним чином без будь-яких порушень. Відповідач по справі вважає, що його земельні ділянки належним чином оформлені та належним чином винесені в натурі та будь-яких порушень з його боку не має. На думку Відповідача, Відповідно до відомостей кадастрової карти України відсутні будь-які червоні лінії, що підтверджує відсутність помилок в розміщені земельних ділянок Відповідача на місцевості. У Відзиві відповідач вказує, що позов був поданий до суду, не з метою захисту свого права (що навіть не було порушено), а виключно з метою помсти відповідачу за рішення, що було прийнято судами по справі № 369/11929/15 та в справі № 369/13857/17. Відповідач по справі зазначає, що земельні ділянки ОСОБА_2 розташовані напроти земельних ділянок, які належать ОСОБА_1 Позивачка по справі (НОМЕР_1, кадастрові номери: 3222484200:03:001:0019, 3222484200:03:003:5232, 3222484200:03:003:5231). Також вказує, про те, що Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.10.2018р. по справі № 369/11929/15-ц було встановлено, що: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) є власницею трьох земельних ділянок за № НОМЕР_1 , що розташованих на території Громадської організації «Садове Товариство «Масив Оленівка» (Київська область, Києво-Святошинський район, с. Малютянка). ОСОБА_1 змінила межі своєї ділянки збільшивши її за рахунок частини дороги загального користування, винісши паркан на 0,36 метрів на початку земельної ділянки з кадастровим номером №3222484200:03:003:5232 та поступово збільшивши розмір самозахопленої земельної ділянки на 2,65 м в кінці земельної ділянки з кадастровим номером №3222484200:03:003:5231, а також звела на дорозі металевий паркан з бетонним фундаментом та викопала вигрібну яму. ОСОБА_1 встановивши паркан з бетонним фундаментом на дорозі загального користування, безпосередньо над кабелями електропередачі обмежила вільного доступу до траси кабельних ліній, шафи з електролічильником та здійснила будівництво каналізаційного колодязя та бетонного паркану наді лініями електропередач в межах охоронної зони кабельних ліній, чим порушила вимог Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.1996 № 28 (із змінами), Правил охорони електричних мереж, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.1997 № 209, Правил улаштування електроустановок, Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 25.07.2006 № 258 (із змінами) та судом були прийнято рішення яким: зобов`язано ОСОБА_1 привести земельну ділянку дорогу загального користування, що проходить вздовж меж земельних ділянок НОМЕР_1 (згідно генплану с/т «Масив Оленівка»), за адресою: 08158, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Малютянка, с/т «Масив Оленівка») в стан, який існував до порушення, шляхом знесення самочинно збудованого паркану встановленого на вказаній дорозі загального користування, зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 в праві вільного доступу до засобів обліку електричної енергії (лічильнику), що знаходиться за адресою: 08158, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Малютянка, с/т «Масив Оленівка», шляхом відновлення дороги загального користування вздовж меж земельних ділянок НОМЕР_1 (згідно генплану с/т «Масив Оленівка») в стан, що існував до будівництва паркану на вказаній дорозі та вигрібної якими (каналізаційного колодязя), зобов`язано ОСОБА_1 знести самочинно збудований бетонний паркан, що знаходиться за адресою: 08158, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Малютянка, с/т «Масив Оленівка» та проходить вздовж меж земельних ділянок НОМЕР_1 (згідно генплану с/т «Масив Оленівка») зі сторони дороги загального користування, зобов`язано ОСОБА_1 засипати вигрібну яму (каналізаційний колодязь), що викопана на дорозі загального користування, що знаходиться за адресою: 08158, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Малютянка, с/т « Масив Оленівка» та проходить вздовж меж земельних ділянок НОМЕР_1 (згідно генплану с/т «Масив Оленівка»).

З врахуванням вказаного вище, Відповідач зазначає, що рішеннями суду які набрали законної сили було чітко встановлено, що самовільне захоплення дороги відбулося власницею трьох земельних ділянок за НОМЕР_1, що розташованих на території Громадської організації «Садове Товариство «Масив Оленівка» (Київська область, Києво-Святошинський район, с. Малютянка) - ОСОБА_1 , і її відповідно було зобов`язано знести самовільно встановлений паркан. У справі за № 369/13857/17 було встановлено, що «звуження проїзду земельного користування виникло у зв`язку з встановленням паркану ОСОБА_1 .

Враховуючи той факт, що частину дороги починаючи з 0,36 м і аж на 2,65 м (як встановлено в рішенні Верховного суду України від 17.10.2018р. по справі 369/11929/15-ц) зайняла ОСОБА_1 , то вона і має нести відповідальність за таке її зайняття, а у випадку виконання рішення суду по справі № 369/11929/15-ц ширина дороги буде відповідати нормам, і відповідно, вона зможе вільно користуватись нею.

Відповідач вказує на те, що з кадастрової карти України, якщо ввести номери земельних ділянок Позивачки 3222484200:03:003:5232 та 3222484200:03:003:5231 та приблизити, то навіть візуально видно, що Земельні Ділянки Позивачки реально на місцевості значно виступають на дорогу загального користування за межами їх синіх ліній.

Також, Відповідач зазначає, що є ряд виконавчих проваджень та рішень суді, за якими ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженню по знесенню паркану, а тому вважає, що він не є тією особою, яка винна в звуженні дороги. Відповідач вказує, що метою звернення до суду є захист порушених, не визнаних чи оспорюваних прав. З поданої позовної заяви вбачається, що позов був поданий з метою усунення Позивачу перешкод в користуванні дорогою загального користування, проте, Відповідачем по справі не було порушено жодних прав Позивача по справі.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.06.2021 рокуприйнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове провадження.

21.10.2021 протокольною ухвалою суду було залучено до розгляду справи третю особу яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - Громадську організацію «Садове Товариство «Масив Оленівка»

Ухвалою суду від 25.10.2021 клопотання позивача ОСОБА_3 поданого адвокатом Шепелєвим О.А. про вжиття заходів забезпечення доказів у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Державний кадастровий реєстратор при міськрайонному Управлінні Держгеокадастру Києво-Святошинського району по м. Ірпінь Київської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зобов`язання до вчинення певних дій та визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки, було задоволено та витребувано у Державного кадастрового реєстратора при міськрайонному Управлінні Держгеокадастру Києво-Святошинського району по м. Ірпінь Київської області техдокументацію виготовлену ТОВ "Агрогео Груп" на замовлення відповідача ОСОБА_2 за договором №86-АГ від 18.09.2012 року, на формування земельної ділянки 0.1199 га, якій був присвоєний кадастровий номер 3222484200:03:003:5013.

08.07.2022 до суду надійшла відповідь від Головного управління Держгеокадастру у Київській області за № 9-10-0.3-2689/2-22 зі змісту якої вбачається, що за інформацією Відділу №7 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі Відділ) у місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки земель Відділу документація із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484200:03:003:5013, розроблена TOB «Агрогрео Груп», відсутня.

Крім того, Позивачем було подано уточнену позовну заяву, в якій ОСОБА_1 просила суд, підтвердити нечинність на підставі закону виготовленої технічної документації на земельну ділянку Відповідача неправоздатною юридичною особою ТОВ «Агрогео Груп» на підставі договору з ОСОБА_2 від 18.09.2012р. № 86-АГ виконавцем Оченаш Ю.А.; незаконність похідних від ній відомостей, які нікчемного правочину, внесених на її підставі у Державний земельний кадастр; застосувати наслідки їх нікчемності через покладання обов`язку на державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру по м. Києву та Київської області (0315, м. Київ, вул. Серпова 3/14) скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1199 га. Яка належить на праві особистої приватної власності ОСОБА_2 разом з присвоєнням їй кадастрового номеру 322248420:03:003:5013 з виключенням з Державного земельного кадастру відомостей про її реєстрацію з закриттям Поземельної книги.

Протокольною ухвалою суду від 11.05.2023 вказана заява була прийнята до розгляду.

У судове засідання представник позивача не з`явився, подав через канцелярію суду заяву, відповідно до якої просив розглянути позов без їх участі, позовні вимоги підтримав. Просив позов задовольнити.

У судовому засідання представник відповідача не з`явився, подав через канцелярію суду заяву, відповідно до якої просив розглянути позов без їх участі, проти позову заперечував. Просив відмовити в задоволенні позову.

Представник третьої особи, у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду невідомі.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із засад ст. 4 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, що виникають із цивільних , житлових , земельних , сімейних , трудових відносин .

Відповідно до положень ст. 5 ЦК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом вказаної норми особа, яка вважає, що її право порушене, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який, як правило, визначається спеціальним законом (Цивільний Кодекс чи інший акт цивільного законодавства), що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1199, розташованої на території Малютянської сільської ради с/т «Оленівка».

Відповідач ОСОБА_2 є власником двох земельних ділянок за НОМЕР_2, НОМЕР_3 (кадастрові номери: 3222484200:03:003:5013, 3222484200:03:003:5229) та садового будинку, що розташований на таких земельних ділянках. Вказані земельні ділянки були набуті Відповідачем у власність належним чином без будь-яких порушень.

Земельні ділянки ОСОБА_2 розташовані напроти земельних ділянок, які належать ОСОБА_1 Позивачка по справі (НОМЕР_1, кадастрові номери: 3222484200:03:001:0019, 3222484200:03:003:5232, 3222484200:03:003:5231).

14 березня 2018 року в рамках справи № 396/2550/17 (ЄДРСРУ № 72850788) Велика Палата Верховного Суду констатує, що оскаржуваним реєстраційним діям передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне. Відповідна позицію ВСУ в даній частині відповідає правовому змісту справи, що розглядається, беручи до уваги, що реєстраційні дії, стосовно яких, на думку Позивача існує спір про право цивільне, не оскаржуються, а зміст цивільних прав Позивача, жодним чином не підтверджується. З огляду на це, розв`язання питань, пов`язаних зі скасуванням державної реєстрації земельної ділянки та її кадастрового номеру, жодним чином не пов`язано із захистом прав, свобод чи інтересів Позивача, а повинні вирішуватися у відповідності до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 .

Аналогічну правову позицію щодо застосування зазначених норм процесуального права висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 24 січня 2017 року у справі №815/6165/14.

Таку ж правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 11 квітня 2017 року у справі № 808/2298/15 і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цієї позиції.

Відсутність порушеного права, чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, способам, визначеним законодавством є підставою для відмови у позові.

Стаття 13 ЦПК України, зазначає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В своїй позовній заяві Позивач взагалі не конкретизував та не вказав предмет свого позову, яким можуть бути захищені саме його права.

Більше того, матеріалами справи підтверджено та встановлено рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.10.2018р. по справі № 369/11929/15-ц було встановлено, що саме Позивачка здійснила самовільне захоплення дороги загального користування і звузила проїзд дорогою.

Відповідно до ч. 4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрали законної сили ,не доказуються при розгляді іншої справи у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиційні факти це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи ,які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі, встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. З огляду на викладене, та відповідно до положення частини четвертоїст.82 ЦПК України, суд не піддає сумніву та доказуванню вищезазначені обставини, встановлені рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.10.2018 р. по справі № 369/11929/15-ц.

В матеріалах справи відсутній будь-який належний та допустимий доказ в підтвердження незаконності технічної документації на земельні ділянки Відповідача по справі, рівно як і відсутня буд-яка технічна документація на неї, відсутній висновок експертизи. Суд критично оцінює надані Позивачем документи, оскільки джерело їх погодження не відоме, вони не засвідчені належним чином і більше того, з наданої до суду офіційної Відповіді третьої особи вбачається, що технічна документація на земельній ділянки Відповідача відсутня.

Відповідно до ст. 2 ЗК України, Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Глава 2 ЗК України зазначає повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин, зокрема на їх повноваження на розпорядження земельними ділянками, що знаходяться на її території.

Зі змісту ст. 78 ЗК України випливає, що Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастр Формування земельних ділянок здійснюється:

у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;

за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

(ст. 79 ЗК України)

При цьому, згідно ст. 80 ЗК України, Суб`єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно ст. 116 ЗК України, Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

В свою чергу ст. 391 ЦК України передбачено, що Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Ч. 2 ст. 391 ЦК України зазначає, що Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. (Стаття 328 Цивільного кодексу України)

Так, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази в підтвердження того, що Відповідач набув земельні ділянки не у встановлений законом спосіб.

Метою звернення до суду є захист порушених, не визнаних чи оспорюваних прав. З поданої позовної заяви вбачається, що позов був поданий з метою усунення Позивачу перешкод в користуванні дорогою загального користування, проте, Відповідачем по справі не було порушено жодних прав Позивача по справі.

У відповідності до ст.4 Цивільного процесуального Кодексу України « Кожна особа може звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів». При цьому , під час звернення особи до суду за захистом своїх прав особа повинна враховувати положення ч.1 ст.13 ЦПК , щодо розгляду судом справи не інакше, як за зверненням особи, в межах її звернення і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Беручи до уваги, що предметом позову є правовідносини, що виникають з підстав порушення порядку відання та користування земельними ділянками, одна з яких знаходиться у власності ОСОБА_2 , а інша, є частина вуличного проїзду та під`їзної договори, знаходиться у загальному користуванні інших співвласників, вимоги, щодо усунення перешкод у користуванні повинні відповідати нормам ст.391 Цивільного кодексу України згідно якої, лише «Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном».

Проте, Позивач не надав суду правовстановлюючих документів на земельну ділянку (дорогу), право користування на яку він захищає, тобто не довів наявність у нього права власності чи права користування земельною ділянкою, без чого в нього не може виникнути право на негаторний позов щодо захисту неіснуючого у нього права (справа №2-479/11/0314).

Доказів того, що межі вулиць та проїздів були запроектовані матеріали справи не містять, їх координати відсутні, будь-яких документів з питань землеустрою щодо проекту доріг матеріали справи не містять.

Не можуть вважатись доказами, просто фотографії певних сторінок документу без надання всього документу разом.

За вимогами законодавства, що регулює порядок розгляду такого виду позовних вимог Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом .

Підставою для негаторного позову повинні слугувати посилання Позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії Відповідача у створенні саме Позивачеві перешкод, щодо здійснення ним цих правомочностей, тобто обов`язковою вимогою є становлення факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх законних прав. Таким чином, право власності, як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі, № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити (постанова від 28 вересня 2021 року у справа № 761/45721/16-ц, провадження № 14-122цс20).

Отже, підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови в позові.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги зокрема щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 450/2875/19, провадження № 61-5051св22.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Аналогічні висновки викладені в Постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 червня 2024 року у справі № 758/113/23, провадження № 61-18061 св 23

Судом встановлено, що Відповідач не порушував та не порушує будь-яких прав Позивачки, Позивачкою не доведено, які саме її права порушуються і яким чином заявлені позовні вимоги можуть їх поновити, тому вони є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд не бере до уваги висновок експерта зроблений в рамках іншої справи, так як він стосується обставин саме тієї справи в якій він зроблений і на підставі тих документів, які в ній містяться, крім того, такий висновок містить в собі протиречиві відомості.

Норми на які посилається Позивач по справі а саме: п. 4 ст. 94 ЦК України, ст. 79-1 ч. 13 абз. 2 ЗК України, п. 6 ст. 16, п. 10 ст. 24 ЗУ «Про державний земельний кадастр» вказують про наступне.

п. 4 ст. 94 ЦК України - не існує. Вказана стаття містить тільки дві частини 1 та 2

абзац 2 ч. 13 ст. 791 Земельного кодексу говорить про те, що Земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Згідно пунктів 60 - 61 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 запис у Поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду. Скасування (поновлення) запису в Поземельній книзі здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування (поновлення) із зазначенням дати та підстави для скасування (поновлення), посади, прізвища та ініціалів Державного кадастрового реєстратора, який скасував (поновив) запис, та формування з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру нових аркушів Поземельної книги.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування тощо.

Суд зазначає, належним відповідачем, а саме особою, яка наділена повноваженнями щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки є територіальний орган Держгеокадастру, Державний кадастровий реєстратор, який здійснює свої повноваження на відповідній території, оскільки Державна реєстрація земельної ділянки це внесення до Державного земельного кадастру передбачених Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера (ст.1 ЗУ «Про державний земельний кадастр»). Статтею 24 вказаного Закону визначено, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки чи її частини. Відмова в державній реєстрації земельної ділянки з підстав, не передбачених цією частиною, заборонена.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є однією з обов`язкових ознак для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб`єктів владних повноважень. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб`єктів владних повноважень, про що було вище зазначено. Таким чином, у зв`язку з вищевикладеним, оскільки спірні правовідносини за обставинами даної справи мають цивільно-правовий характер, їх розгляд належить до компетенції судів загальної юрисдикції.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, а відповідно до ст.126 ЗК України ( в ред. на час отримання земельної ділянки) таким документом був державний акт.

Стаття 79 Земельного кодексу України встановлює, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст.79-1Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про державний земельний кадастр», Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Пунктом 1 ст.24 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» (в ред. станом на дату державної реєстрації земельної ділянки) встановлено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Пунктом 9 ст.24 Закону України «Про державний кадастр» (в ред. станом на дату державної реєстрації земельної ділянки) встановлено, що при здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.

Статтею 55 Закону України «Про землеустрій» (в ред. станом на дату державної реєстрації земельної ділянки) визначено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Також згідно частини четвертої ст.79 Земельного кодексу України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Кадастровий номер земельної ділянки індивідуальна, що не повторюється на всій території України послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом всього часу існування.

Згідно із ст.15 Закону України «Про державний земельний кадастр»(далі Закон)до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер, місце розташування, опис меж, площа міри ліній периметру, координати поворотних точок меж, дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі тощо.

Відповідно до вимог статті 11 Закону відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів в натурі (на місцевості), визначених з точністю у відповідності до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.

Крім того, згідно до вимог ст.16 Закону кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі і може бути скасований лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі .

Матеріали справи не містять жодних доказів протиправності набуття Відповідачем права власності на земельну ділянку про скасування реєстрації якої заявлено Позов, рівно як і не містять будь-яких належних та допустимих доказів в підтвердження порушення передбаченої законом процедури, при здійсненні державної реєстрації земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номеру.

Згідно ч. ч. 1-3 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши з наданих позивачем та досліджених і оцінених в порядку ст. 89 ЦПК України доказів фактичні обставини та беручи до уваги наведені норми права, враховуючи принцип змагальності сторін, суд вважає, що вимоги позивача є не обґрунтованими, не доведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст. ст.12,13,76,77,82,89,141,247,259,263-265,273,280-282 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Державний кадастровий реєстратор при міськрайонному Управлінні Держгеокадастру Києво-Святошинського району по м. Ірпінь Київської області, Громадська організація «Садове Товариство «Масив Оленівка» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зобов`язання до вчинення певних дій та визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Андрій ВОЛЧКО