Постанова

від 02.09.2024 по справі 607/25302/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/25302/23Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О.М. Провадження № 22-ц/817/734/24 Доповідач - Гірський Б.О.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Гірський Б.О.

суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №607/25302/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2024 року (ухвалене суддею Вийванком О.М., повне рішення складено 27 травня 2024 року) в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Дочірнє підприємство "Фаворит-1" Приватного підприємства "Дружба Сервіс-Житло 1" про стягнення майнової та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог посилалась на те, що є власником квартири АДРЕСА_1 .

Вказувала, що з вини ОСОБА_1 , яка є власником квартири АДРЕСА_2 , яка розміщена над її квартирою поверхом вище, відбулося залиття належної їй квартири, що підтверджується актом про залиття від 28.07.2023 року, складеним за результатами обстеження комісією ДП "Фаворит-1".

Вказувала, що причиною затоплення стало те, що тріснув гнучкий шланг подачі води на бачок, який мешканці квартири встановили самостійно.

Звертала увагу на те, що за результатами обстеження було встановлено, що в її квартирі АДРЕСА_1 наявні видимі сухі жовті плями від давнішнього затоплення, а саме: стіна в кімнаті приблизно 2,05 кв. м.; стеля в кімнаті приблизно 0,6 кв. м.; стіна в спальні приблизно 0,75 кв. м., стеля в коридорі приблизно 0,4 кв. м., стіна в коридорі приблизно 0,3 кв. м., стеля в кладовій приблизно 0,2 кв. м.

Власниця квартири АДРЕСА_2 підписувати вказаний акт відмовилась.

Зазначала, що відповідно до висновку про ринкову вартість матеріального збитку, завданого власнику двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , складеного оцінювачем Тернопільської торгово-промислової Палати ОСОБА_3 , вартість матеріального збитку станом на 31.08.2023 року становить 11 376 грн..

Вказувала на те, що відповідачка відмовляється у добровільному порядку відшкодовувати завдану шкоду.

Також, посилалась на те, що у зв`язку із затопленням квартири вона зазнала страждань та переживань.

У зв`язку з недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору та з урахуванням наведених підстав, просила позов задовольнити та стягнути з відповідачки на свою користь майнову шкоду в розмірі 11 376 грн., моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн. та понесені судові витрати.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду в розмірі 11 376 грн., моральну шкоду в розмірі 2 000 грн. та судові витрати в розмірі 6 188,05 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Вважає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Посилається на те, що між актом про затоплення квартири від 28.07.2023 року та звітом про оцінку матеріального збитку завданого власнику квартири від 23.08.2023 року наявна розбіжність щодо виявлених пошкоджень, їх розміру та кількості, які суд першої інстанції в своєму рішенні не описав, а тільки вказав суму збитків, яка зазначена у вказаному звіті.

Вважає, що акт про затоплення квартири від 28.07.2023 року складений з порушенням вимог Правил утримання житлових будинків та прибудинкових територій, оскільки при його складенні повинна бути створена комісія за участю представників організації, яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утриманням будинків та за обов`язкової присутності потерпілої та винної сторони.

Звертає увагу на те, що у вищезгаданому акті не вказана дата затоплення квартири, а також не зазначено орієнтовної вартості виявлених пошкоджень, з якої оцінювач мав би виходити при здійсненні оцінки, а не з того, що побачив через невідомо який період з часу від затоплення квартири.

Водночас вказує на те, що оцінювач під час її допиту в суді першої інстанції зазначила про те, що не брала до уваги вищезгаданий акт.

Також вважає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки показам свідка ОСОБА_4 , яка зазначила, що після затоплення квартири її дочка (відповідачка) надала позивачці 2000 грн. та остання претензій до неї не мала.

Від представника позивачки ОСОБА_2 - адвоката Бакальця І.Г. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду без змін.

Звертає увагу на те, що акт від 28.07.2023 року складався в присутності позивачки, про що свідчить її підпис, а відповідачка ОСОБА_1 відмовилась від його підписання, що було підтверджено членами комісії, які складали та підписували акт, під час їхнього допиту в суді.

Зазначає, що правильність свого звіту було підтверджено оцінювачем ОСОБА_3 з посиланням на методичні рекомендації, які застосовуються при визначенні вартості збитку після затоплення квартири (стор. 4 Звіту).

Вказує на те, що всі пошкодження, які утворилися внаслідок залиття квартири АДРЕСА_3 оцінювачем було підтверджено документально, оскільки до звіту було додано кольорові фотографії пошкоджених елементів квартири.

Вважає, що суд першої інстанції ретельно описав покази свідка ОСОБА_4 , тому доводи апеляційної скарги щодо неналежної оцінки вказаних пояснень є безпідставними.

Зазначає, що факт залиття квартири АДРЕСА_1 є належним чином зафіксованим та доведеним позивачем.

Також просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3000 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 3831-IX від 19.06.2024, який набрав чинності 19.07.2024 року, позовні заяви і апеляційні скарги, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із ч.1 ст. 369 ЦПК України (в редакції чинній на момент відкриття апеляційного провадження), апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , проживає в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності.

ОСОБА_1 являється власником квартири АДРЕСА_4 .

Мало місце затоплення квартири АДРЕСА_1 .

За фактом залиття квартири ОСОБА_2 28.07.2023 року комісією ДП «Фаворит-1», складений Акт про залиття, згідно якого затоплення квартири АДРЕСА_1 , відбулось із квартири АДРЕСА_2 , яка розміщена на п`ятому поверсі, власником якої є ОСОБА_1 . За результатами обстеження встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1 , видимі сухі жовті плями від давнішнього затоплення, а саме: стіна в кімнаті приблизно 2,05 кв. м.; стеля в кімнаті приблизно 0,6 кв. м.; стіна в спальні приблизно 0,75 кв. м., стеля в коридорі приблизно 0,4 кв. м., стіна в коридорі приблизно 0,3 кв. м., стеля в кладовій приблизно 0,2 кв. м. Зі слів мешканки квартири АДРЕСА_2 причиною затоплення стало те, що тріснув гнучкий шланг подачі води на бачок, який мешканці встановили самостійно. Власниця квартири АДРЕСА_2 від підписання вказаного акту відмовилась.

Згідно із звітом про оцінку матеріального збитку, завданого власнику двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , складеного оцінювачем Тернопільської торгово-промислової Палати ОСОБА_3 , вартість матеріального збитку завданого власнику вищевказаної квартири, станом на 23.08.2023 року, становить 11 376,00 гривень.

Допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 підтвердили, що вночі з 22 на 23 червня 2023 року відбулося залиття квартир АДРЕСА_3 та 27. Причиною затоплення був розірваний шланг у квартирі АДРЕСА_2 , в якій проживає ОСОБА_1 . Пізніше був складений акт працівниками ЖЕК. Коштів в сумі 2000 гривень ОСОБА_2 не отримувала, однак ОСОБА_1 постійно обіцяла, що сплатить кошти на ремонт, однак жодних коштів не сплатила.

Допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_4 , яка є матір`ю відповідачки ОСОБА_1 пояснила, що коли вона знаходилася на дачі, до неї подзвонила донька ОСОБА_1 і повідомила, що в неї вночі зірвало шланг від бачка, попросила щоб вона приїхала, оскільки перекрили воду і потрібно купити шланг для його заміни. Вказала, що вона поїхала на квартиру до відповідачки. Зазначала, що затоплені були квартири ті, що знаходяться поверхами нижче, тобто квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 . Стверджувала, що обсяг затоплення квартир вона не бачила. Відповідачка повідомила їй, що сусіди від неї вимагають гроші. Приходили до їх квартири сусіди ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , стукали у двері, кричали, вимагали гроші. Свідок вказала, що порадила доньці дати сусідам по 2000 грн. В її присутності, під дверима квартири ОСОБА_1 дала ОСОБА_7 та ОСОБА_5 по 2000 грн. кожному. Гроші вони взяли, але сказали, що цих коштів мало. Ніяких підписів про отримання цих грошей як вона, так і донька ОСОБА_1 від сусідів не вимагали та не отримали. Затоплення було вночі з 22 на 23 червня 2023. Гроші її донька ОСОБА_1 передала ОСОБА_7 та ОСОБА_5 в цей же день, після роботи. Крім цього, пояснила, що 28.07.2023 року ЖЕКом був складений акт про затоплення, однак зі слів доньки ОСОБА_1 , вона не була повідомлена. З актом вона ознайомилась, але підписувати його відмовилась, так як не згідна із його змістом. Власником квартири за адресою АДРЕСА_6 являється відповідачка ОСОБА_1 .

Допитана в суді першої інстанції оцінювач Тернопільської торгово-промислової Палати ОСОБА_3 підтримала доводи викладені в своєму висновку (звіті) та пояснила, що вартість матеріального збитку, завданого власникові двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , розрахована з урахуванням фізичного зносу на матеріали, та становить 11 376 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування майнової вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою доведено факт залиття її квартири з вини відповідачки та розмір матеріальних збитків підтверджений належними та допустимими доказами.

Задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вважав, що її розмір повинен становити 2000 грн., що відповідатиме засадам розумності та справедливості.

З такими висновками погоджується і колегія суддів.

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування заданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є ; втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода ).

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, шкода завдана майну фізичної або юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із роз`ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Так, ч. 2 ст. 1166 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За загальними правилами деліктних зобов`язань, закріплених ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З аналізу наведеної статті ЦК України вбачається, що відсутність своєї вини відповідно до вимог ч. 2 ст. 1166 ЦК України має доводити саме заподіювач шкоди, а не позивач має доводити наявність вини відповідача, хоча він не позбавлений цього права.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.

Верховний Суд у постанові від 27 березня 2019 року у справі №643/19078/15 вказав на те, що відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Відповідно до абз. 2 п. 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 року №76, у разі аварії і залиття квартир складається відповідний акт.

Додатком 4 до вказаних Правил встановлено форму акта, з якої вбачається, що в ньому повинно бути відображено: дату складання акта (число, місяць, рік); прізвища, ініціали та займані посади членів комісії; прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, з вини якого сталося залиття; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття.

Акт обов`язково має бути підписаний всіма членами комісії. Відмова від підпису складеного акта присутніми особами від потерпілої сторони та з боку винної не впливає на його чинність (у такому випадку в акті має бути зазначено, що згадані особи (прізвище, ім`я, по батькові) підписувати складений акт відмовилися з таких-то причин). Акт повинен бути складений у тому числі за присутності: головного інженера виконавця послуг; голови комісії; майстра технічної дільниці; майстра ремонтної дільниці слюсаря-сантехніка, представників організації обслуговуючої компанії.

Так, 28.07.2023 року комісією ДП «Фаворит-1» в складі майстра дільниці ОСОБА_8 , працівників ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , було складено Акт про залиття, згідно якого затоплення квартири АДРЕСА_1 , відбулось із квартири АДРЕСА_2 , яка розміщена на п`ятому поверсі, власником якої є ОСОБА_1 . За результатами обстеження встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1 , видимі сухі жовті плями від давнішнього затоплення, а саме: стіна в кімнаті приблизно 2,05 кв. м.; стеля в кімнаті приблизно 0,6 кв. м.; стіна в спальні приблизно 0,75 кв. м., стеля в коридорі приблизно 0,4 кв. м., стіна в коридорі приблизно 0,3 кв. м., стеля в кладовій приблизно 0,2 кв. м. Зі слів мешканки квартири АДРЕСА_2 причиною затоплення стало те, що тріснув гнучкий шланг подачі води на бачок, який мешканці встановили самостійно. Власниця квартири АДРЕСА_2 від підписання вказаного акту відмовилась.

Також допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_4 , яка є матір`ю відповідачки ОСОБА_1 пояснила, що коли вона знаходилася на дачі, до неї подзвонила донька ОСОБА_1 і повідомила, що в неї вночі зірвало шланг від бачка, попросила щоб вона приїхала, оскільки перекрили воду і потрібно купити шланг для його заміни. Також зазначала, що вона поїхала на квартиру до відповідачки та затоплені були квартири ті, що знаходяться поверхами нижче, тобто квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 .

Свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в суді першої інстанції також підтвердили, що вночі з 22 на 23 червня 2023 року відбулося залиття квартир АДРЕСА_3 та 27. Причиною затоплення був розірваний шланг у квартирі АДРЕСА_2 , в якій проживає ОСОБА_1 .

Отже, факт залиття квартири позивачки, з вини відповідачки, підтверджується актом залиття від 28.07.2023 року, складеним комісією ДП «Фаворит-1» в складі майстра дільниці ОСОБА_8 , працівників ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також показами свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Презумпцію вини у залитті квартири, належної позивачці, відповідачкою як в ході розгляду справи судом першої інстанції, так і під час розгляду справи апеляційним судом не спростовано, тому правильним є висновок суду першої інстанції про встановлення вини ОСОБА_1 у залитті квартири АДРЕСА_1 .

Доводи апелянта стосовно того, що акт залиття від 28.07.2023 року, є неналежним та недопустимим доказом, не заслуговують на увагу, оскільки акт відповідає формі, встановленій Правилами від 25 серпня 2005 року № 927/11207, в ньому наведені: дата та місце складання; члени комісії, що складають акт; місце, де трапилося залиття; подія, що трапилася; наслідки залиття, а також причини залиття, та наведені в ньому дані відповідачкою не спростовані.

Посилання відповідачки на відсутність у вищезгаданому акті її підпису, колегія суддів оцінює критично, оскільки у ньому міститься відмітка про те, що власник квартири АДРЕСА_2 від підпису відмовився.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2018 у справі №753/20314/15, у якій зазначено, що не підписання акта відповідачем не впливає на його правильність, оскільки зворотнього останній не довів. Відтак, якщо власник квартири, у якій сталася аварійна ситуація, що спричинила залиття, не підписав письмовий акт обстеження, це не призведе до втрати таким документом юридичної сили, а отже й доказового значення для справи.

Доводи апелянта про те, що в акті не вказано дату затоплення квартири на увагу не заслуговують, оскільки Правилами від 25 серпня 2005 року № 927/11207 не передбачено імперативної вимоги щодо такого зазначення та відсутність в акті інформації про дату затоплення не спростовує того, що факт затоплення мав місце.

Згідно із звітом про оцінку матеріального збитку, завданого власнику двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , складеного оцінювачем Тернопільської торгово-промислової Палати ОСОБА_3 , вартість матеріального збитку завданого власнику вищевказаної квартири, станом на 23.08.2023 року, становить 11 376,00 гривень.

В апеляційній скарзі відповідачка посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно прийняв в якості належного доказу на підтвердження розміру завданої матеріальної шкоди вищезгаданий звіт про оцінку, оскільки він не узгоджується із актом від 28.07.2023 року, в частині опису пошкоджень, їх розміру та місця виявлення.

Разом з тим, вказані посилання відповідачки щодо неналежності звіту про оцінку матеріального збитку, колегія суддів відхиляє, адже останньою ані в суді першої інстанції, ані в апеляційній скарзі не було заявлено клопотання щодо проведення експертизи стосовно розміру завданої матеріальної шкоди.

Таким чином, відповідачка не спростувала належними та допустимими доказами своєї вини у залитті квартири позивачки, клопотання про проведення відповідних судових експертиз, зокрема, на предмет визначення причин залиття квартири позивачки, не заявила та не надала інших доказів щодо розміру спричиненої майнової шкоди, хоча це є її процесуальним обов`язком, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди.

Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до ст.ст. 23, 1167 ЦК України позивачка має право на відшкодування моральної шкоди.

Апеляційний суд вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди - 2000 грн., яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивачки, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, оскільки судом було враховано обсяг страждань та переживань ОСОБА_2 , у зв`язку із затопленням квартири, ступінь вини ОСОБА_1 , факт пережитого нервового стресу, поведінку відповідачки, тривалість завданої позивачці моральної шкоди, позбавлення останньої сталого життя та необхідність здійснення ремонту квартири.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення вказаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2024 року залишити без змін.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

За положеннями частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст. 2 ЦПК України).

Як установлено в частині другій статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті, суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18, постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 та постанові від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00 щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції представником позивачки - адвокатом Бакальцем І.Г. до відзиву на апеляційну скаргу долучено наступні докази:

Договір про надання професійної правничої допомоги від 16 липня 2024 року, укладений між Бакальцем І.Г. та ОСОБА_2 , з якого вбачається, що гонорар адвоката за обсяг виконаної ним роботи визначений в 3000 грн, який складається: - з вивчення наданих клієнтом матеріалів апеляційної скарги; - підготовки відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 та подачі його до Тернопільського апеляційного суду; - участі у судових засіданнях Тернопільського апеляційного суду, в якості представника позивача ОСОБА_2

ордер на надання правничої допомоги серії БО №1081871.

Відповідачка ОСОБА_1 подала клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, в яких зазначала, що представник позивачки безпідставно посилається на вивчення документів, наданих клієнтом, оскільки нічого нового у цій справі адвокат не вивчав, при тому, що він був представником позивачки ще в трьох аналогічних справах.

Оцінивши надані суду докази, колегія суддів вважає, що заявлена до стягнення сума за надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції є завищеною, оскільки дана справа не є справою значної складності, тому підготовка до цієї справи в суді апеляційної інстанції не вимагала великого обсягу юридичної й технічної роботи, так як у даному випадку надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції є менш об`ємною, аніж у суді першої інстанції.

Крім цього, представник позивача не брав участі у судових засіданнях Тернопільського апеляційного суду, про що зазначено в договорі про надання правничої допомоги, оскільки справа розглядалась в порядку письмового провадження без виклику сторін.

Разом з тим, стороною позивача як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, правова позиція не змінювалася, а доводи у відзиві кореспондуються із рішенням суду першої інстанції.

Відповідно до положень ст. 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №211/3113/16-ц та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Аналогічні висновки викладені й у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 456/456/20, від 01 листопада 2022 року у справі № 757/24445/21-ц.

Отже, беручи до уваги надані представником позивачки докази, результат розгляду апеляційної скарги, враховуючи принцип співмірності та розумності розміру витрат, виходячи з конкретних обставин даної справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, а також заперечень відповідачки, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зменшення заявленого розміру понесених позивачкою витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції - з 3000 грн. до 1500 грн.

Відтак суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що з відповідачки на користь позивачки слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 1500 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 141 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2024 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , рнокпп НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_7 , рнокпп НОМЕР_2 ) 1 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 02 вересня 2024 року.

Головуючий: Гірський Б.О.

Судді: Хома М.В.

Храпак Н.М.