Постанова

від 28.08.2024 по справі 344/4043/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/4043/23

Провадження № 22-ц/4808/1074/24

Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю представника ТОВ ОПК «Планета здоров`я»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Оздоровчо-профілактичний комплекс «Планета здоров`я» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 30 травня 2024 року під головуванням судді Домбровської Г.В. в м. Івано-Франківську,

в с т а н о в и в:

В березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ Оздоровчо-профілактичний комплекс «Планета здоров`я» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що його було незаконно звільнено з посади адміністратора системи ТОВ «Оздоровчо-профілактичний комплекс Планета здоров`я», оскільки його воля не була спрямована на звільнення, тобто звільнення з роботи відбулося всупереч його волевиявленню.

Зокрема, при прийнятті його на роботу до відповідача однією із умов його прийняття, яке висунуло керівництво підприємства, було написання власноручно заяви про звільнення з роботи за угодою сторін без зазначення дати такого звільнення та дати написання заяви. У разі відмови написати таку заяву позивачу мали відмовити у прийнятті на роботу.

Бажаючи працювати на цьому підприємстві, він написав чернетку заяви про звільнення з роботи за згодою сторін без зазначення дати такого звільнення та дати написання заяви, залишивши цей примірник в адміністрації відповідача.

Наказом відповідача від 12.11.2019 його було прийнято на роботу в ТОВ «Оздоровчо-профілактичний комплекс Планета здоров`я» на посаду адміністратора системи з 13.11.2019, а 14.11.2019 року ним було особисто отримано повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_1 на 14.11.2019, після явки ним було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України від 14.11.2019. Про настання даних обставин ним було повідомлено керівництво відповідача.

На думку позивача, усвідомлюючи правові наслідки імовірного його призову на військову службу в особливий період та не бажаючи зберігати за ним робоче місце із середнім заробітком, відповідач вирішив використати чернетку його заяви про звільнення з роботи, доповнивши її текст датою звільнення з роботи та датою написання. Така заява не проходила реєстрацію у відповідача як вхідна кореспонденція.

Підтвердженням відсутності його волевиявлення на звільнення з роботи 13.11.2019 є те, що частина тексту заяви про звільнення не була написана позивачем особисто, зокрема, дата запланованого звільнення та дата самої заяви.

Просив визнати протиправним та скасувати пункт 2.1 наказу ТОВ «Оздоровчо-профілактичний комплекс Планета здоров`я» від 13.11.2019 №247-к в частині його звільнення із роботи на посаді адміністратора системи; поновити його на роботі в ТОВ «Оздоровчо-профілактичний комплекс Планета здоров`я» на посаді адміністратора системи з 13.11.2019; стягнути з ТОВ «Оздоровчо-профілактичний комплекс Планета здоров`я» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 30 травня 2024 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про звільнення з роботи, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Оздоровчо-профілактичний комплекс Планета здоров`я» витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Зазначає, що звільнення ОСОБА_1 з роботи є незаконним, оскільки відбулося всупереч його волевиявленню.

Підтвердженням відсутності його волевиявлення на звільнення з роботи 13.11.2019 є те, що частина тексту заяви про звільнення не була написана позивачем особисто, зокрема дата запланованого звільнення та дата складення заяви.

За відсутності такого волевиявлення однієї із сторін трудового договору відсутні підстави стверджувати, що таке звільнення відбувається за згодою сторін.

В ході розгляду справи позивачем ставилася під сумнів достовірність такого доказу як наявна в матеріалах справи копія заяви ОСОБА_1 про його звільнення з роботи 13.11.2019, оскільки така копія не була засвідчена на відповідність оригіналу стороною відповідача, а її оригінал відсутній в матеріалах справи.

Апелянт вважає, що наявна копія заяви про його звільнення не відповідає її оригіналу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Суд першої інстанції, всупереч чинному законодавству, вважав цей доказ належним, допустимим та достатнім.

Судом першої інстанції вживалося ряд заходів щодо отримання оригіналу заяви про його звільнення з роботи, зокрема й шляхом витребування його від відповідача. Однак, відповідачем оригінал такої заяви до матеріалів справи надано не було. Відповідальність за її зберігання чинним законодавством покладена саме на відповідача.

Апелянт зазначає, що суду першої інстанції не слід було брати до уваги висновок експерта, який був виконаний в іншому судовому провадженні, оскільки обставини, що випливають із такого висновку не мають характеру преюдиції.

Суд першої інстанції всупереч нормам процесуального права дійшов хибного висновку про недоведеність позивачем обставин, що частина заяви про його звільнення з роботи була виконана не ним, а іншою особою.

Щодо стягнення із позивача витрат на правничу допомогу, то представником відповідача до матеріалів справи надано копію договору про надання правничої допомоги № 19/10 від 19.10.2023 зі змісту якого вбачається обов`язок адвоката Лігінович Н.С. надавати правничу допомогу відповідачу в Івано-Франківському міському суді у цій справі.

Згідно із пунктом 4.2. даного договору загальний розмір гонорару адвоката складається відповідно до «розрахунку правової допомоги», який міститься в додатку до даного договору та є невід`ємною його частиною.

Однак, відповідного додатку до договору, який визначає погоджений розмір гонорару в матеріали справи не був наданий. Тобто, відсутні докази, які б підтверджували заявлений розрахунок витрат на правничу допомогу.

Представником відповідача не було подано суду детального опису робіт (наданих послуг) адвокатом, а тому і відсутні підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Надана представником відповідача платіжна інструкція від 27.11.2023 року не може бути належним та допустимим доказом понесення відповідачем витрат саме на професійну правничу допомогу, оскільки цей документ не підтверджує факт оплати послуг правничої допомоги адвокату.

Не врахувавши вищевказаного, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про доцільність стягнення із позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник ТОВ Оздоровчо-профілактичний комплекс «Планета здоров`я» правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Представник ТОВ ОПК «Планета здоров`я» адвокат Лігінович Н.С.вимоги апеляційної скарги заперечила, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

ОСОБА_1 та його представник в засідання апеляційного суду не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про день, час і місце слухання справи.

Представник ОСОБА_1 адвокат Гресько В.В. подав апеляційному суду клопотання про розгляд справи без участі апелянта та його представника і вказав, що вимоги апеляційної скарги підтримує в повному обсязі.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ ОПК «Планета здоров`я», перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1 направлено на працевлаштування 11.11.2019 на вільне робоче місце до ТОВ «Оздоровчо-профілактичний комплекс Планета здоров`я» на робоче місце (вакансію): адміністратор системи (т. 1 а.с.24).

Наказом ТОВ «Оздоровчо-профілактичний комплекс Планета здоров`я» №242-к від 12.11.2019 «Про прийняття на роботу» ОСОБА_1 прийнято на посаду адміністратора системи з 13 листопада 2019 року з випробувальним терміном два місяці з посадовим окладом згідно штатного розпису. Підстава: заява ОСОБА_1 (т.1 а.с. 26).

Наказом ТОВ «Оздоровчо-профілактичний комплекс Планета здоров`я» №247-к від 13.11.2019 року, зокрема, підпунктом 2.1 пункту 2 звільнено ОСОБА_1 , адміністратора системи, з 13 листопада 2019 року за п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін. Підстава: заява ОСОБА_1 (т. 1 а.с.29).

Завірена копія заяви ОСОБА_1 на ім`я директора ТОВ «Оздоровчо-профілактичний комплекс Планета здоров`я» від 13.11.2019 містить наступний зміст: «Прошу звільнити мене з роботи за угодою сторін 13.11.2019 року» (т.1 а.с.28).

Відповідно до копії висновку експерта за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи №3083 від 12.10.2021 встановлено, що рукописні тексти заяви про звільнення від імені ОСОБА_1 датованої 13.11.2019 виконані однією особою, а саме ОСОБА_1 (т. 2, а.с.16-19).

Статтею 5-1 КЗпП України визначено гарантії забезпечення права громадян на працю.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (пункт 6 частини 1 статті 5-1 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 36 КЗпП України визначено підстави припинення трудового договору, однією з яких є угода сторін.

Зокрема, підставами припинення трудового договору є:

1) угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).

У Постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 591/1375/19 (провадження № 61-13478св20) зазначено, що «у разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору. Пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

У постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 404/3049/15-ц (провадження №6-1269цс16) Верховний Суд України вказав на те, що, розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 04 листопада 2019 року у справі № 761/19141/16-ц (провадження № 61-26651св18), від 23 грудня 2019 року у справі № 233/1563/18 (провадження № 61-47560св18), від 24 березня 2020 року у справі № 553/629/18 (провадження № 61-48739св18).

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути укладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення…

Колегія суддів Верховного Суду не може погодитися із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що звільнення позивача 31 січня 2019 року відбулося за угодою сторін, оскільки заява особи про звільнення за угодою сторін не містить конкретної дати звільнення працівника.

Відсутність у заяві конкретної дати звільнення свідчить про відсутність волевиявлення працівника на припинення трудового договору за взаємною угодою сторін.

Саме такий правовий висновок щодо застосування пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України викладено у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 825/3587/15-а (провадження № К/9901/28040/19), від 07 жовтня 2020 року у справі № 236/1286/19 (провадження № 61-2567св20), від 04 серпня 2021 року у справі № 711/2175/20 (провадження № 61-12674св20), від 07 жовтня 2021року у справі № 541/1684/20 (провадження № 61-9439св21)».

Отже, при розгляді позовних вимог щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 04 листопада 2019 року у справі № 761/19141/16-ц (провадження № 61-26651св18), від 23 грудня 2019 року у справі № 233/1563/18 (провадження № 61-47560св18), від 24 березня 2020 року у справі № 553/629/18 (провадження № 61-48739св18).

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність належним чином підтверджених фактів, які б свідчили про те, що позивач не мав наміру припиняти трудові відносини з відповідачем з 13.11.2019 у спірних правовідносинах.

Доводи апелянта про те, що звільнення ОСОБА_1 з роботи є незаконним, оскільки відбулося всупереч його волевиявленню, а частина тексту заяви про звільнення не була написана особисто є необґрунтованими.

Суд першої інстанції в ході судового розгляду з`ясував обставини щодо належності рукописного тексту заяви ОСОБА_1 , який був предметом експертного дослідження в рамках іншої цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ОПК Планета Здоров`я» про поновлення на роботі та зобов`язання здійснити нарахування та виплату середнього заробітку, яка перебувала в провадженні Трускавецького міського суду Львівської області.

В матеріалах вказаної вище цивільної справи міститься висновок експерта за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи №3083 від 12.10.2021, в якому зазначено, що «рукописні тексти (в т.ч. дата написання) заяви про звільнення від імені ОСОБА_1 , датованої 13.11.2019 (окрім рукописних записів візування заяви у верхній лівій частині), виконаних барвником чорного кольору) виконані однією особою, а саме ОСОБА_1 ».

При цьому суд вказав, що предметом дослідження експерта був саме оригінал заяви про звільнення з роботи за згодою сторін від імені ОСОБА_1 на 1 аркуші.

Відповідно до частини 1 статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, висновок експерта за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору у цій справі є належним, допустимим та достатнім письмовим доказом.

З врахуванням вищенаведеного, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про недоведеність позивачем обставин того, що частина заяви про його звільнення з роботи була виконана не ним, а іншою особою.

Доводи апелянта, що суду першої інстанції не слід було брати до уваги висновок експерта, який був виконаний в іншому судовому провадженні є необґрунтованими, оскільки такий висновок містить дані, що мають значення для правильного вирішення спору у цій справі.

Доводи апелянта про те, що наявна у матеріалах справи копія заяви про його звільнення не відповідає оригіналу, не заслуговують на увагу. Оскільки судом встановлено, що на момент розгляду справи Трускавецьким міським судом Львівської області оригінал заяви про звільнення знаходився у справі та був предметом експертного дослідження, тому суд не убачає підстав вважати, що копія такої заяви не відповідає її оригіналу або не є належним, допустимим та достатнім доказом у справі.

Крім того, згідно ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд першої інстанції виконав свій обов`язок щодо сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, витребовував докази, досліджував цивільну справу Трускавецького міського суду Львівської області за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ОПК Планета Здоров`я» про поновлення на роботі та зобов`язання здійснити нарахування та виплату середнього заробітку та розглянув даний спір на підставі наявних у матеріалах справи документів.

Доводи апелянта, щодо його незгоди із розміром стягнутих із позивача витрат на правничу допомогу, оскільки відповідачем не надано розрахунок витрат на правничу допомогу та документу який підтверджує факт оплати послуг правничої допомоги адвокату є необґрунтованими.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

В матеріалах справи містяться належні документи на підтвердження повноважень адвоката Лігінович Н.С. на представництво інтересів ТОВ «Оздоровчо-профілактичний комплекс Планета здоров`я».

За результатами розгляду даної справи адвокатом Лігінович Н.С. заявлено до стягнення витрати на правову допомогу в сумі 40 000 грн, в обґрунтування розміру якої надано платіжну інструкцію №12508 від 27.11.2023 (том 2, а.с.14).

Суд при визначенні суми стягнення витрат на правову допомогу виходив з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін зменшив розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу до 8 000 грн.

За таких обставин, суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Оздоровчо-профілактичний комплекс Планета здоров`я» витрати на правничу допомогу у розмірі 8000 грн.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 30 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 03 вересня 2024 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин