Рішення

від 03.09.2024 по справі 509/5501/22

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/5501/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2024 року смт Овідіополь

Овідіопольського районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Бочарова А.І.,

при секретарі Сірман Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Овідіополь цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

ОСОБА_2 ,

третя особа: Орган опіки та піклування Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області,

про

визначення місця проживання дитини разом із батьком та відібрання дитини без позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

23 грудня 2022 року позивач звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, яка була в подальшому змінена, в якій просив суд визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із батьком ОСОБА_1 за адресою постійного проживання позивача: АДРЕСА_1 , без позбавлення батьківських прав матері.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 17.09.2010 року між позивачем, громадянином України ОСОБА_1 , та відповідачкою, громадянкою України ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ) було укладено шлюб зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Головного територіального управління юстиції Одеської області, про що в Книзі реєстрації шлюбів 2010 року, вересня місяця, 17 числа зроблено відповідний актовий запис №264.

За час шлюбу в них народився син: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , про що в Книзі реєстрації народжень 16 січня 2013 року зроблено відповідний актовий запис за № 04, місце реєстрації: Виконавчий комітет Приморської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області.

Зараз їх стосунки із дружиною погіршилися, вони перестали проживати однією сім`єю, перестали вести сімейне господарство, припинили шлюбні відносини та їх шлюб залишається лише формальним, оскільки вони як подружжя вже перестали проживати разом та в них різні погляди на життя, побут та сімейні цінності.

Довготривалий час позивач та відповідачка проживають окремо.

Наразі дружина змінила місце проживання сина без згоди позивача, виїхала до держави Румунія, переховувала від позивача місцезнаходження сина.

На його неодноразові звернення повернути до постійного місця проживання їх сина ОСОБА_5 , відмовляється.

В теперішній час в державі Україна діє військовий стан. Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 , позивач не підлягає призиву під час мобілізації, що дало йому можливість виїхати в державу Румунія та знайти місце проживання дружини та їх сина ОСОБА_5 .

Позивачу стало відомо, що його дружина мешкає в цивільному шлюбі з громадянином Румунії, а дитина знаходиться та виховується в неналежних для неї умовах. Відсутні елементарні побути для життя дитини.

Позивач просив дружину віддати йому сина та повернути його додому, але вона знову ж таки відмовилась це робити.

Після повернення додому, до держави Україна, позивач був вимушений звертатися до органів поліції та служби у справах дітей з приводу незаконної зміни місця проживання дитини.

Позивач впевнений, що син має проживати разом з ним, вони з сином мають довірчі стосунки, пов`язані спільним побутом. Позивач сам постійно готував сину їжу, гуляв з ним та допомагав у навчанні, дружина цього ніколи не робила.

Водночас, відповідачка за місцем реєстрації не проживає, не в повній мірі може забезпечити сина усім необхідним, як це позивач побачив своїми очима, що призвело до необхідності визначити в судовому порядку місце проживання сина разом із батьком, що буде відповідати найкращим інтересам дитини.

Позивач, ОСОБА_1 має постійне місце проживання в квартирі АДРЕСА_2 , має постійний дохід, що підтверджується актом перевірки умов проживання дитини комісією служби у справах дітей. Вказана обставина свідчить про те, що він в повній мірі можу забезпечити дитину постійним місцем проживання.

До теперішнього часу позивач та відповідачка не дійшли згоди щодо місця проживання сина, у зв`язку з чим позивач вимушений був звернутися до суду.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 травня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області, про визначення місця проживання дитини разом із батьком та відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав суду заяву, відповідно до якої просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та слухати справу без його участі.

Відповідачка в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце слухання справи повідомлена належним чином, її представник, адвокат Гафійчук С.Д. надав суду заяву, в якій просив суд перенести слухання справи задля того, щодо надати їм можливість підготувати обґрунтований відзив, проте 12.09.2023 року представником позивачки надані заперечення, які долучені до матеріалів справи.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, надав суду висновок щодо доцільності визначення місця проживання дитини, та просив суд слухати справу без участі представника, та прийняти рішення, взявши до уваги найвищі інтереси дитини.

Дослідивши письмові докази по справі суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК Українипередбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За загальними правилами статей15,16 Цивільного кодексу України(даліЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першоюстатті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ізст. 76 ЦПК України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Судом встановлено, що 17.09.2010 року між позивачем, громадянином України ОСОБА_1 , та відповідачкою, громадянкою України ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ) було укладено шлюб зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Головного територіального управління юстиції Одеської області, про що в Книзі реєстрації шлюбів 2010 року, вересня місяця, 17 числа зроблено відповідний актовий запис №264.

За час шлюбу в них народився син: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , про що в Книзі реєстрації народжень 16 січня 2013 року зроблено відповідний актовий запис за № 04, місце реєстрації: Виконавчий комітет Приморської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області.

Зараз їх стосунки із дружиною погіршилися, вони перестали проживати однією сім`єю, перестали вести сімейне господарство, припинили шлюбні відносини та їх шлюб залишається лише формальним, оскільки вони як подружжя вже перестали проживати разом та в них різні погляди на життя, побут та сімейні цінності.

Довготривалий час позивач та відповідачка проживають окремо.

Позивач впевнений, що син має проживати разом з ним, вони з сином мають довірчі стосунки, пов`язані спільним побутом. Позивач сам постійно готував сину їжу, гуляв з ним та допомагав у навчанні, дружина цього ніколи не робила.

Водночас, відповідачка за місцем реєстрації не проживає, не в повній мірі може забезпечити сина усім необхідним, як це позивач побачив своїми очима, що призвело до необхідності визначити в судовому порядку місце проживання сина разом із батьком, що буде відповідати найкращим інтересам дитини.

Позивач, ОСОБА_1 має постійне місце проживання в квартирі АДРЕСА_2 , має постійний дохід, що підтверджується актом перевірки умов проживання дитини комісією служби у справах дітей. Вказана обставина свідчить про те, що він в повній мірі можу забезпечити дитину постійним місцем проживання.

Відповідно до Конвенції про права дитини 1989 року, яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів, а також забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

За практикою ЄСПЛ врахування того, що слугує найкращим інтересам дитини, має вирішальне значення в кожній справі такого типу («Ельшольц проти Німеччини»). Наразі існує: широкий консенсус на підтримку ідеї того, що "в усіх рішеннях щодо дітей мають переважати їхні найкращі інтереси («Нойлінґер і Шурук проти Швейцарії»). При визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два фактори: по-перше, збереження її зв`язків з сім`єю, окрім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або явно дисфункціональна; і по-друге, забезпечення її розвитку в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є дисфункціональним («Мамчуп проти України»).

В окремій думці у справі «М.С. проти України» суддя Карло Ранзоні наголошує, що, згідно з позицією ЄСПЛ, батьки повинні мати рівні права в спорах про опіку («Зоммерфельд проти Німеччини») і що найкращі інтереси дитини, залежно від їхнього характеру і серйозності, можуть переважати інтереси батьків («Сахін проти Німеччини»).

Слід зазначити і те, що Велика Палата Верховного Суду України змінила судову практику у спорах про визначення місця проживання дитини, відступивши від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6- 2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме ст. 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 цієї Декларації стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Судді Великої Палати ВС вважають, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року .(постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/1 б-ц)

У відповідності з ч. 4, 5 ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. У зв`язку з цим зазначений орган необхідно залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог.

Велика Палата Верховного Суду України змінила судову практику у спорах про визначення місця проживання дитини, відступивши від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме ст. 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 цієї Декларації стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Судді Великої Палати ВС вважають, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц).

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» (заява № 16437/04, п.43, 14 лютого 2008 року) суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п.282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 03.07.2014 року у справі «Мала проти України» (Заява № 4436/07) у п.47-49 наголосив, що статтею 6 Конвенції гарантується право на справедливий розгляд справи, нею не встановлюється жодних правил щодо прийнятності доказів або способу, у який вони повинні бути оцінені, що, таким чином, є у першу чергу предметом регулювання національного законодавства та національних судів (див. рішення у справі «Гарсія Руїс проти Іспанії» (Garsia Ruiz v. Spain) [ВП], заява № 30544/96, п. 28, ECHR 1999-1). Аналогічним чином, у першу чергу саме національні органи влади, зокрема суди, мають тлумачити національне право, а Суд не замінить своє тлумачення їхнім за відсутності свавільності. З урахуванням вищезазначеного Суд все одно має переконатися у тому, чи були справедливими процедури у їхній сукупності, включаючи спосіб, у який приймалися докази та процесуальні рішення (див. рішення від 15 червня 2004 року у справі «Таммінен проти Фінляндії» (Tamminen v. Finland), заява № 40847/98, п. 38).

Ключовим для концепції справедливого розгляду справи як у цивільному, так і кримінальному провадженні є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін (див. рішення у справі «Стіл та Морріс проти Сполученого Королівства» (Steel and Morris v. the United Kingdom), заява № 68416/01, п.59, ECHR 2005-11). Принцип рівності сторін вимагає «справедливого балансу між сторонами», і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом (див. рішення від 26 травня 2009 року у справі «Бацаніна проти Росії» (Batsanina v. Russia), заява № 3932/02, п. 22). Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті б Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).

Відповідно до ч.1 ст. 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Частиною 1 ст. 161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання - малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 2 ст. 161 СК України передбачено що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу.

Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Згідно з Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 133/2022 від 14 березня 2022 року постановлено на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Закону України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року№ 2102-IX(зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, Указом від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-IX, Указом від 6 лютого 2023 року № 58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року № 2915-IX, Указом від 1 травня 2023 року № 254/2023, затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року № 3057-IX, Указом від 26 липня 2023 року № 451/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3275-IX, Указом від 6 листопада 2023 року № 734/2023, затвердженим Законом України від 8 листопада 2023 року № 3429-IX, та Указом від 5 лютого 2024 року № 49/2024, затвердженим Законом України від 6 лютого 2024 року № 3564-IX), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.

Така ситуація негативно впливає на психологічне життя сина та є реальна загроза здоров`ю, життю, психічному стану та моральному вихованню дитини.

Позивачу стало відомо, що його дружина мешкає в цивільному шлюбі з громадянином Румунії, а дитина знаходиться та виховується в неналежних для неї умовах. Відсутні елементарні побути для життя дитини.

Згідно висновку органу опіки та піклування Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області від 25 березня 2024 року є доцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування дитини з обома батьками, суд вважає, що визначаючи місце проживання малолітньої дитини сторін у цій справі з батьком, буде відповідати якнайкращим інтересам дитини сприятиме повноцінному вихованні та розвитку.

З наведених підстав суд приходить до висновку, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 19,161 СК України, ст.ст.4,5,27,43,46,47,49,76,174,175,177,188,258,263,265,273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,третя особа:Орган опікита піклуванняТаїровської селищноїради Одеськогорайону Одеськоїобласті,про визначеннямісця проживаннядитини разоміз батькомта відібраннядитини безпозбавлення батьківськихправ задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою постійного проживання позивача: АДРЕСА_1 , без позбавлення батьківських прав матері.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Суддя: А.І. Бочаров