Постанова

від 02.09.2024 по справі 910/19932/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2024 р. Справа№ 910/19932/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Коротун О.М.

без виклику представників сторін

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАЦІЙНИЙ ЦЕНТР "СКАЙ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2024 року

у справі №910/19932/23 (суддя - Демидов В.О.)

за позовом Державного підприємства "МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ "БОРИСПІЛЬ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАЦІЙНИЙ ЦЕНТР "СКАЙ"

про стягнення 116 097,81 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ "БОРИСПІЛЬ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАЦІЙНИЙ ЦЕНТР "СКАЙ" (далі - відповідач) про стягнення 116097,81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Генеральної угоди № 02.1-14/4-02 про умови здійснення господарської діяльності з надання послуг з технічного обслуговування ПС від 01.02.2020 року в частині фіксованої оплати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.05.2024 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАЦІЙНИЙ ЦЕНТР "СКАЙ" на користь Державного підприємства "МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ "БОРИСПІЛЬ" суму основного боргу у розмірі 79 200,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 791,90 грн, 3% річних у розмірі 2 122,13 грн, пеню у розмірі 31 983,78 грн та судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "АВІАЦІЙНИЙ ЦЕНТР "СКАЙ" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2024 року у справі №910/19932/23 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача частково, у сумі 7200,00 грн, а в решті вимог - відмовити. Визнати акт Державного підприємства "МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ "БОРИСПІЛЬ" на фіксовану плату б/н від 31.12.2022 на суму 79 200,00 грн (з ПДВ) недійсним. Стягнути з Державного підприємства "МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ "БОРИСПІЛЬ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАЦІЙНИЙ ЦЕНТР "СКАЙ" 4 026,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за твердженням скаржника, відповідач не виставляв і не надсилав відповідачу щомісячні рахунки в період з березня по грудень 2022 року. Рахунок-фактура №72/76 від 31.12.2022 року на суму 79200,00 грн надіслав 16.01.2023 року та акт про надані послуги позивач надіслав лише 18.01.2023 року, тобто з порушенням порядку і строків, передбачених Генеральною Угодою.

Підстави для виставлення рахунків та оформлення актів (первинних документів) у позивача були відсутні через відсутність господарських операцій.

Крім того, скаржник зауважив, що була призупинена дія сертифіката організації з технічного обслуговування ПС, який підтверджує можливість надання послуг з технічного обслуговування повітряних суден, для виконання якого і укладалася Генеральна угода з позивачем.

Також, скаржник посилається на судову практику, а саме рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 року у справі №910/15299/23 з аналогічним предметом, яким було відмовлено у стягненні заборгованості на підставі не доведення факту надання позивачем відповідних послуг.

Згідно із витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.05.2024 року справу №910/19932/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.

31.05.2024 року через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Державного підприємства "МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ "БОРИСПІЛЬ" надійшла заява, в якій позивач просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАЦІЙНИЙ ЦЕНТР "СКАЙ" залишити без руху на підставі ст. 260 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, представник позивача, зокрема зазначив, що до апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАЦІЙНИЙ ЦЕНТР "СКАЙ" яка була направлена Державному підприємству "МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ "БОРИСПІЛЬ" не додані додатки, які зазначені у апеляційній скарзі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАЦІЙНИЙ ЦЕНТР "СКАЙ" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2024 року у справі №910/19932/23 залишено без руху.

Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду докази, які підтверджують направлення додатків до апеляційної скарги.

Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАЦІЙНИЙ ЦЕНТР "СКАЙ" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2024 року у справі №910/19932/23. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

03.07.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого відповідач просив суд залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАЦІЙНИЙ ЦЕНТР "СКАЙ" без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2024 року у справі №910/19932/23 залишити без змін.

При цьому, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що протягом строку дії угоди, зміни до умов п. 3.1 угоди сторонами не вносились, що виключає наявність правових підстав для несплати відповідачем фіксованого розміру плати за створення та підтримання Аеропортом необхідних правових, технічних, майнових, організаційних, без пекових та інших передумов для здійснення Компанією господарської діяльності в ДП МА «Бориспіль» з надання послуг з ТО ПС з використанням інфраструктури аеропорту.

Водночас, представник позивача зауважив, що при укладанні угоди, його сторонами було досягнуто згоди як щодо всіх істотних умов - предмету, ціни і строку дії, так і щодо умов, визначених угодою сторін.

Крім того, за твердженням представника позивача, відповідач не надав доказів які б свідчили про припинення діяльності товариства. Більше того, позивач не несе відповідальність за наявність або відсутність у відповідача клієнтів (пасажирів) та спроможності здійснення останнім господарської діяльності. Відповідач, як суб`єкт господарювання, самостійно на власний ризик приймає рішення про здійснення тої чи іншої господарської діяльності.

Також за твердженням представника позивача, враховуючи умови п. 3.7 угоди, позивачем вірно розрахований період нарахування штрафних санкцій, а Господарським судом міста Києва правильно прийнято рішення.

Разом з цим, представник позивача зауважив, що Державне підприємство "МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ "БОРИСПІЛЬ" продовжує здійснювати ті види діяльності, які можливі в умовах воєнного стану. При цьому, рішення про закриття Державного підприємства "МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ "БОРИСПІЛЬ" та про заборону/обмеження доступу контрагентам Державного підприємства "МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ "БОРИСПІЛЬ" (у тому числі Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАЦІЙНИЙ ЦЕНТР "СКАЙ") на територію позивача у період з 24.02.2024 року і по теперішній час не приймалися ані на законодавчому рівні, ані шляхом прийняття локальних нормативних актів/рішень.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2020 року між Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»(аеропорт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авіаційний центр «Скай» (компанія) було укладено генеральну угоду № 02.1-14/4-02 про умови здійснення господарської діяльності з надання послуг з технічного обслуговування ПС (далі - угода), відповідно до умов якої аеропорт забезпечує компанії можливість здійснювати авіаційну діяльність (надання послуг з технічного обслуговування ПС) на території аеропорту «Бориспіль» з використанням інфраструктури аеропорту, а компанія зобов`язується сплачувати аеропорту плату за це.

Відповідно до п. 1.2 угоди кожна із сторін повністю бере на себе витрати за виконання своїх обов`язків за цією угодою.

Згідно п. 2.2.1 угоди сторони зобов`язані виконувати цю угоду та обов`язки, що встановлені цією угодою, належним чином, на основі принципу добросовісності.

Відповідно до п. 2.2.4 компанія самостійно та за власний кошт отримує всі необхідні дозволи, сертифікати, що передбачені чинним законодавством на право надавати послуги з ТО ПС. У випадку відсутності хоча б одного із зазначеного у даному пункті документу. Компанія не має права надавати ті послуги з ТО ПС, на які вона не має відповідного дозволу чи сертифікату, передбаченого чинним законодавством України.

Компанія зобов`язана у строки, визначені параграфом 3 угоди, сплачувати рахунки-фактури аеропорту та підписувати і повертати акти приймання-здачі виконаних послуг, складені згідно з угодою, та акти про забруднення перонів (п. 2.2.24 угоди).

На умовах п. 2.3.1 угоди аеропорт взяв на себе зобов`язання виписувати рахунки та акти згідно з умовами угоди.

Відповідно до п. 3.1 угоди розмір плати, яку має сплачувати компанія за створення та підтримання аеропортом необхідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення компанією господарської діяльності в ДП МА «Бориспіль» з надання послуг з ТО ПС з використанням інфраструктури аеропорту у відповідності з Правилами та на умовах цієї угоди становить: 3% (без урахування ПДВ) від квартального чистого доходу отриманого компанією від здійснення діяльності з ТО ПС + (плюс) щомісячна фіксована плата у розмірі 6 000,00 грн (без урахування ПДВ). Нарахування ПДВ здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Інформацію про розмір чистого доходу компанія щоквартально надає бухгалтерії аеропорту до 12 числа місяця, що слідує за звітним кварталом у вигляді довідки про розмір чистого доходу (далі - довідка). Дана довідка має містити в собі інформацію про розмір чистого доходу, отриманого від надання послуг з ТО ПС на території аеропорту «Бориспіль». Така довідка має бути підписана керівником та головним бухгалтером компанії (за наявності такої посади). Протягом 3 робочих днів після отримання довідки про розмір чистого доходу, аеропорт виписує компанії рахунок та акт (п.3.2 угоди).

Згідно п. 3.3 угоди рахунки та акти на фіксовану плату аеропорт виписує щомісячно до 10 числа кожного місяця.

Відповідно до п. 3.4 угоди представник компанії самостійно отримує в бухгалтерії аеропорту рахунки на здійснення плати згідно з п. 3.1 цієї угоди та акти:

- в строк до 15 числа місяця, що слідує за звітним кварталом - рахунки та акти для оплати 3% (без урахування ПДВ) від квартального чистого доходу отриманого компанією від здійснення діяльності з ТО ПС;

- в строк до 15 числа кожного місяця - рахунки для оплати щомісячних фіксованих платежів.

У разі неотримання представником компанії рахунків у строки, що вказані вище, аеропорт направляє рахунки та акти компанії на адресу e-mail.

Сторони домовились, що датою отримання рахунків та актів буде вважатися 15-е число кожного місяця (для оплати щомісячних фіксованих платежів) або кожне 15-е число місяця, що слідує за звітним кварталом (для оплати 3%), незалежно від дати їх фактичного отримання представником компанії.

Оплата рахунків аеропорту здійснюється компанією протягом 5-ти календарних днів з дати їх отримання. Оплата здійснюється на відповідний поточний рахунок аеропорту, що вказаний в параграфі 11 угоди (пункт 3.5 угоди).

Згідно п. 3.6 угоди разом із рахунками представник компанії отримує складені аеропортом акти. Підписані акти або письмову мотивовану відмову від його підписання компанія зобов`язана повернути аеропорту протягом 5-ти робочих днів з дати його отримання. Якщо протягом 5-ти робочих днів акт або письмова мотивована відмова не будуть направлені аеропорту, акт вважається підписаним сторонами, а відмови, направлені компанією з порушенням п`ятиденного строку, не будуть прийматися аеропортом для розгляду.

Відповідно до п. 3.7 угоди у разі наявності простроченої заборгованості у компанії перед аеропортом, аеропорт нараховує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується у порядку, встановленому чинним законодавством України, та до повного погашення заборгованості за угодою.

При відсутності оплати з урахуванням пені більш як 25 календарних днів з моменту отримання рахунку компанією, аеропортом додатково стягується штраф у розмірі 5% від суми несвоєчасно оплаченого рахунку. Штраф нараховується на кожний рахунок, який не сплачений компанією більш, як 25 календарних днів з моменту його отримання.

Сторони звільняються від відповідальності за повне та/або часткове невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цією угодою, якщо таке невиконання чи неналежне виконання сталися внаслідок настання зовнішніх і надзвичайних обставин, відсутніх на момент підписання даної угоди, які не можна було ані передбачити, ані запобігти жодними розумними заходами. До таких обставин відносяться стихійні лиха, екстремальні погодні умови, пожежі, страйки, військові дії, громадські безпорядки тощо (п. 7.1 угоди).

Згідно п. 4.1 угоди сторони погодили, що ця угода набуває чинності з моменту її підписання сторони та діє до 31.12. 2020 року (включно).

Якщо за 60 днів до закінчення терміну дії угоди жодна із сторін офіційно не повідомить іншу сторону про припинення строку дії угоди, угода вважається продовженою на кожний наступний календарний рік (п. 4.2 угоди).

Як вбачається з матеріалів справи, додатковою угодою № 2 від 25.04.2023 року до генеральної угоди про умови здійснення господарського діяльності з надання послуг з технічного обслуговування ПС № 02.1-14/4-02 від 01.02.2020 року сторони дійшли згоди розірвати угоду з 01.01.2023 року.

На виконання умов угоди, для внесення встановленої п. 3.1 угоди щомісячної фіксованої плати за період лютий - грудень 2022 року, позивачем виставлено відповідачу рахунок №72/76 від 31.12.2022 року на суму 79200,00 та складено акт від 31.12.2022 року приймання-передачі виконаних послуг згідно з договором №02.1-14/4-02 від 01.02.2020 року.

У зв`язку з неотриманням відповідачем рахунку та акту самостійно в бухгалтерії позивача, вказані документи були надіслані на його електронну адресу 18.01.2023 року.

Відповідач заборгованість за рахунком №72/76 від 31.12.2022 року у сумі 79 200,00 грн не сплатив.

26.05.2023 року позивач звернувся до відповідача з претензією за №35-28/5-133, з вимогою у місячний строк з дня одержання цієї претензії сплатити заборгованість за рахунком №72/76 від 31.12.2022 у сумі 79 200,00 грн, яка була отримана відповідачем 28.06.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.27).

Відповідач в свою чергу надав позивачу відповідь на претензію від 17.07.2023 №34/07-23, у якій не визнав заборгованість та зазначав, що послуги аеропортом для Товариства з обмеженою відповідальністю «АЦ «Скай» з 24.02.2022 року фактично не надавалися, акти про надані послуги сторонами не підписувалися.

Так, підставами позову є неналежне виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за генеральною угодою про умови здійснення господарського діяльності з надання послуг з технічного обслуговування ПС № 02.1-14/4-02 від 01.02.2020 року, в частині повної та своєчасної оплати послуг за період лютий - грудень 2022 року.

Частиною 1 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. ст. 6, 627, 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України та ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч.1 ст.179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України).

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Угода укладена між позивачем та відповідачем за своєю правовою природою є договором надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Положеннями ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, предметом даного спору є, зокрема, вимоги позивача до відповідача про стягнення 79 200,00 грн фіксованої плати за період надання послуг з лютого по грудень 2022 року, згідно укладеної між ними угоди.

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору.

Суд звертає увагу, що кожна сторона у відповідних правовідносинах має поводити себе добросовісно, обачливо й розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію, що випливає зі ст. 3 Цивільного кодексу України.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Поряд з цим, відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у ст.15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, сторони у даному випадку не вносили змін до генеральної угоди про умови здійснення господарського діяльності з надання послуг з технічного обслуговування ПС № 02.1-14/4-02 від 01.02.2020 року в частині прав та обов`язків сторін на період воєнного стану, зокрема, щодо внесення фіксованої плати, і, відповідно, передбачені угодою зобов`язання відповідача, зокрема, щодо внесення фіксованої плати, є чинними.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тлумачення ст. 629 Цивільного кодексу України свідчить, що з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припиненні зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 Цивільного кодексу України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Так, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції жодних належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження невиконання ним обов`язків за угодою з підстав, зазначених вище - розірвання договору, відмова від договору, припинення зобов`язання, недійсність договору в спірний період, а тому умови вказаного правочину є обов`язковими до виконання кожною із сторін за спірний період.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони дійшли згоди розірвати угоду з 01.01.2023 року лише додатковою угодою № 2 від 25.04.2023 року до генеральної угоди про умови здійснення господарського діяльності з надання послуг з технічного обслуговування ПС № 02.1-14/4-02 від 01.02.2020 року.

Так, укладаючи додаткову угоду №2 від 25.04.2023 року, сторони підтвердили дійсність договору вже під час дії воєнного стану.

Твердження скаржника, що підстави для виставлення рахунків та оформлення актів (первинних документів) у позивача були відсутні через відсутність господарських операцій, колегія суддів не визнає переконливими доводами, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

З наведених вище норм убачається, що чинне законодавство пов`язує наявність форс-мажорних обставини з підставами для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань і не поширює у зв`язку з цим свою дію на матеріально-правові вимоги щодо стягнення основної заборгованості за укладеним договором, тобто присудження до виконання обов`язку, що не відноситься до відповідальності. Наявність вказаних обставин законодавством не визначено в якості підстав для звільнення від виконання зобов`язань або їх припинення.

Також слід зазначити, що хоча форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору, але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно кошти, товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише в разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Наведене вище в сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 року у справі № 922/2475/21.

Відповідачем вказані обставини не доведено належними та допустимими доказами.

У матеріалах справи відсутні, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції заперечення відповідача, які б надсилалися на адресу позивача, щодо факту надання та/або ненадання відповідних послуг позивачем.

матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення відповідачем позивача про настання форс - мажорних обставин із наданням сертифікату ТПП, тобто відповідачем не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов`язання у визначений угодою строк внаслідок настання форс-мажорних обставин.

При цьому, колегія суддів зауважує, що зупинення діяльності не звільняє від обов`язків передбачених угодою, як і наявність чи відсутність рейсів не звільняє відповідача від обов`язку виконати договірні зобов`язання в частині фіксованих платежів. Відповідач,як суб`єкт господарювання, самостійно на власний ризик приймає рішення про здійснення тої чи іншої господарської діяльності.

Водночас, колегія суддів приймає до уваги, що позивач не вчиняв жодний дій на перешкоджання діяльності відповідача та спрямованих на обмеження доступу відповідача на території аеропорту.

Державне підприємство "МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ "БОРИСПІЛЬ" продовжує здійснювати ті види діяльності, які можливі в умовах воєнного стану. При цьому, рішення про закриття Державного підприємства "МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ "БОРИСПІЛЬ" та про заборону/обмеження доступу контрагентам Державного підприємства "МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ "БОРИСПІЛЬ" (у тому числі Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАЦІЙНИЙ ЦЕНТР "СКАЙ") на територію позивача у період з 24.02.2024 року і по теперішній час не приймалися ані на законодавчому рівні, ані шляхом прийняття локальних нормативних актів/рішень.

Крім того, враховуючи вищевикладене, твердження скаржника, що була призупинена дія сертифіката організації з технічного обслуговування ПС, який підтверджує можливість надання послуг з технічного обслуговування повітряних суден, для виконання якого і укладалася Генеральна угода з позивачем, не спростовує висновків суду та є безпідставним.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, акт від 31.12.2022 року приймання-передачі виконаних послуг згідно з договором №02.1-14/4-02 від 01.02.2020 року відповідно до п.3.6. угоди підписано з боку відповідача без зауважень та заперечень.

Так, приймаючи до уваги положення пунктів 3.4. та 3.5. угоди строк оплати отриманих послуг за період лютий - грудень 2022 року настав 21.01.2023 року.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості в розмірі 79 200,00 грн по оплаті фіксованих платежів за період з лютого по грудень 2022 року, доказів її погашення відповідачем у порядку, передбаченому Господарського процесуального кодексу України, суду надано не було.

Щодо твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що відповідач не виставляв і не надсилав відповідачу щомісячні рахунки в період з березня по грудень 2022 року. Рахунок-фактура №72/76 від 31.12.2022 року на суму 79200,00 грн надіслав 16.01.2023 року та акт про надані послуги позивач надіслав лише 18.01.2023 року, тобто з порушенням порядку і строків, передбачених Генеральною Угодою, колегія суддів відзначає наступне.

Так, погоджена на умовах п. 3.1 угоди щомісячна плата (ціна) є фіксованою, що дозволяло відповідачу самостійно сплачувати щомісячний розмір фіксованої суми, яка підлягала сплаті на користь позивача.

При цьому, колегія суддів відзначає, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від відповідного обов`язку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду, зокрема, від 29.08.2019 року у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 року у справі №915/400/18.

Таким чином, вищевказане твердження скаржника, зокрема, що він отримав рахунок-фактуру №72/76 від 31.12.2022 року та акт від 31.12.2022 року 18.01.2023 року вже після розірвання угоди є безпідставними, оскільки відповідач мав можливість самостійно сплачувати фіксовану плату за угодою.

Разом з цим, колегія суддів критично оцінює прохання скаржника визнати акт Державного підприємства "МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ "БОРИСПІЛЬ" на фіксовану плату б/н від 31.12.2022 на суму 79 200,00 грн (з ПДВ) недійсним, як безпідставне та необґрунтоване.

Водночас, колегія суддів відзначає, що предметом розгляду даної справи є стягнення заборгованості, скаржник не позбавлений права звернутися з відповідним позовом до суду в загальному порядку.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних у сумі 2122,13 грн та 2791,90 грн інфляційних втрат за загальний період з 21.01.2023 року по 12.12.2023 року, колегія суддів відзначає наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлений судом факт прострочення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "АВІАЦІЙНИЙ ЦЕНТР "СКАЙ" зобов`язання за угодою вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є законними та обґрунтованими.

Перевіривши наданий позивачем та здійснений місцевим господарським судом розрахунок інфляційних та 3% річних, колегія суддів апеляційної інстанції вважає його арифметично вірним. До стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАЦІЙНИЙ ЦЕНТР "СКАЙ" на користь Державного підприємства "МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ "БОРИСПІЛЬ" підлягає 2122,13 грн 3% річних, 2791,90 грн інфляційних втрат.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені за загальний період з 21.01.2023 року по 12.12.2023 року у розмірі 31 983,78 грн, колегія суддів відзначає наступне.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Статтею 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до ч. 3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 ст. 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в т.ч. відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України).

Штрафними санкціями у Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Положеннями п.4 ст.231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно із п.3.7. угоди сторонами погоджено, що у разі наявності простроченої заборгованості у компанії перед аеропортом, аеропорт нараховує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується у порядку встановленому чинним законодавством України та до повного погашення заборгованості за цією угодою.

Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що сторонами в п.3.7. угоди погоджено термін нарахування пені: до повного погашення заборгованості за цією угодою.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції,що розмір пені нарахованої на підставі п. 3.7 договору за прострочення відповідачем виконання зобов`язання є обґрунтованим та арифметично вірним і складає 31 983,78 грн.

Посилання скаржника на судову практику, як на підставу для задоволення апеляційної скарги, на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 року у справі №910/15299/23 з аналогічним предметом, яким було відмовлено у стягненні заборгованості на підставі не доведення факту надання позивачем відповідних послуг, колегія суддів не визнає переконливими доводами, оскільки дане рішення було скасоване постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 року, яке набрало законної сили та яким позовні миги були задоволені повністю.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що враховуючи приписи ст. 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, розгляд даної скарги здійснений судом апеляційної інстанції у межах розумного строку в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАЦІЙНИЙ ЦЕНТР "СКАЙ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2024 року у справі №910/19932/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2024 року у справі №910/19932/23 залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/19932/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Коротун