ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" серпня 2024 р. Cправа № 15/68-10(902/1563/23)
Господарський суд Вінницької області у складі : головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Розгон Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в режимі відеоконференції матеріали у справі
за позовом: Відкритого акціонерного товариства "Тульчинський хлібокомбінат" (код ЄДРПОУ 00375668) в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука Миколи Миколайовича
до: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фізична особа-підприємець Федишена Ірина Василівна
про витребування майна
в межах справи № 15/58-10
за заявою: Головного управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м.Вінниця, 21028; код ЄДРПОУ ВП 44069150)
до: Відкритого акціонерного товариства "Тульчинський хлібокомбінат" (вул. Леніна, 166, м.Тульчин, Вінницька область, 23600, код ЄДРПОУ 00375668)
про визнання банкрутом
за участю представників:
від ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат": Ніколаєнко Д.В. (в режимі відеоконференцзв`язку)
від ОСОБА_1 : Сніцаренко А.А.
В С Т А Н О В И В :
В провадженні суду перебуває справа № 15/68-10 за заявою ГУ ДПС у Вінницькій області про банкрутство ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат".
Провадження у цій справі перебуває на стадії ліквідаційної процедури боржника.
Так, ухвалою суду від 03.06.2024 року продовжено строк ліквідаційної процедури банкрута та повноважень арбітражного керуючого (ліквідатора) Ковальчука М.М. у справі до 04.09.2024 року. Призначено справу до розгляду на 04.09.2024 року.
21.12.2023 року до суду від ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука М.М. надійшла позовна заява № 01-24/813 від 19.12.2023 року до ОСОБА_1 про витребування майна.
Також, 21.12.2023 року до суду від ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука М.М. надійшла заява № 01-24/814 від 19.12.2023 року про вжиття заходів забезпечення позову.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 15/68-10(902/1563/23), вказаний позов передано на розгляд судді Тісецькому С.С..
Ухвалою суду від 25.12.2023 року позовну заяву ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука М.М. № 01-24/813 від 19.12.2023 року до ОСОБА_1 про витребування майна, в межах справи № 15/68-10 про банкрутство ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та заяву ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука М.М. № 01-24/814 від 19.12.2023 року про вжиття заходів забезпечення позову, залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви та заяви про вжиття заходів забезпечення позову - протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху. Встановлено позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви та заяви про вжиття заходів забезпечення позову шляхом: надання доказів надсилання відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів на адресу реєстрації: АДРЕСА_7 (опис вкладення з зазначенням переліку вкладення до поштового відправлення); визначення ціни позову, як то передбачено положеннями ст.162 ГПК України; остаточного визначення з заявленими вимогами, що містяться в прохальних частинах позовної заяви та заяви про вжиття заходів забезпечення позову щодо звільнення позивача від сплати судового збору або відстрочення сплати судового збору до винесення рішення у справі.
28.12.2023 року до суду від ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука М.М. надійшла заява № 01-24/840 від 28.12.2023 року про усунення недоліків, в якій позивач просить суд: прийняти позовну заяву ліквідатора ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" Ковальчука М.М. № 01-24/813 від 19.12.2023 року про витребування майна до розгляду та відкрити провадження у справі; прийняти заяву ліквідатора ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" Ковальчука М.М. про вжиття заходів забезпечення позову в межах справи про банкрутство № 15/68-10 ВАТ "Тульчинський Хлібокомбінат" № 01-24/814 від 19.12.2023 року, вжити заходи забезпечення позову, які викладені в даній заяві; відстрочити сплату судового збору за подання позовної заяви (№ 01-24/813 від 19.12.2023 року) та заяви про забезпечення позову (№ 01-24/814 від 19.12.2023 року) до винесення рішення у даній справі.
Ухвалою суду від 29.12.2023 року задоволено клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову до винесення рішення у справі № 15/68-10(902/1563/23). Відстрочено позивачу сплату судового збору за подання позовної заяви № 01-24/813 від 19.12.2023 року та заяви про забезпечення позову № 01-24/814 від 19.12.2023 року до винесення рішення у справі. Відкрито провадження у справі № 15/68-10(902/1563/23) за позовом ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука М.М. до ОСОБА_1 про витребування майна, в межах справи № 15/68-10 про банкрутство ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат". Ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Задоволено клопотання позивача про залучення третьої особи у справі № 15/68-10(902/1563/23). Залучено Фізичну особу-підприємця Федишену Ірину Василівну до участі у справі № 15/68-10(902/1563/23) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Судове засідання у справі призначено на 28.02.2024 року.
Також, ухвалою суду від 29.12.2023 року відмовлено в задоволенні заяви ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука М.М. № 01-24/814 від 19.12.2023 року про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 15/68-10(902/1563/23), в межах справи про банкрутство № 15/68-10 ВАТ "Тульчинський Хлібокомбінат". Ухвалено стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Тульчинський хлібокомбінат" в дохід Державного бюджету України 1 342,00 грн судового збору за подання до Господарського суду Вінницької області заяви ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука М.М. № 01-24/814 від 19.12.2023 року про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 15/68-10(902/1563/23), в межах справи про банкрутство № 15/68-10 ВАТ "Тульчинський Хлібокомбінат".
Ухвалою суду від 28.02.2024 року відкладено розгляд справи № 15/68-10(902/1563/23), в межах справи № 15/68-10 про банкрутство ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" на 17.04.2024 року.
Ухвалою суду від 17.04.2024 року відкладено розгляд справи № 15/68-10(902/1563/23), в межах справи № 15/68-10 про банкрутство ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" на 18.06.2024 року.
18.06.2024 року до суду від представника Відповідача надійшли, зокрема, такі документи : заява б/н від 18.06.2024 року про застосування строків позовної давності у справі № 15/68-10(902/1563/23); відзив б/н від 18.06.2024 року на позовну заяву у справі №15/68-10(902/1563/23).
Ухвалою суду від 18.06.2024 року відкладено розгляд справи № 15/68-10(902/1563/23), в межах справи № 15/68-10 про банкрутство ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" на 05.08.2024 року.
05.08.2024 року до суду від Позивача надійшли наступні документи: відповідь на відзив б/н від 02.08.2024 року у справі № 15/68-10(902/1563/23); заява (заперечення) б/н від 02.08.2024 року на заяву про застосування строків позовної давності у цій справі.
Ухвалою суду від 05.08.2024 року відкладено розгляд справи № 15/68-10(902/1563/23), в межах справи № 15/68-10 про банкрутство ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" на 29.08.2024 року о 10:30 год..
При цьому, ухвалою суду від 27.08.2024 року ухвалено забезпечити участь представника ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" - адвоката Ніколаєнка Д.В. у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі №15/68-10(902/1563/23), яке призначено на 29.08.2024 року о 10:30 год., в приміщенні Господарського суду Вінницької області з використання підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.
На визначену дату - 29.08.2024 року в судове засідання, яке проведено в режимі відеоконференції, з`явились представники Позивача та Відповідача. Третя особа в судове засідання не з`явилась, повноважного представника для участі в судовому засіданні не направила, письмове пояснення по суті спору до суду не надала.
Також, судом встановлено, що 28.08.2024 року до суду від представника Відповідача надійшли такі документи : письмові пояснення б/н від 28.08.2024 року у справі №15/68-10(902/1563/23); заперечення на відповідь на відзив б/н від 28.08.2024 року у цій справі.
Судом були оглянуті подані документи та долучені до матеріалів справи.
Водночас, в судовому засіданні представники сторін не заперечили щодо можливості розгляду справи.
Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Так, згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Із матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 05.08.2024 року надсилалася на поштову адресу третьої особи - ФОП Федишеній І.В., а саме : АДРЕСА_1 .
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними у ній матеріалами та за відсутності представника третьої особи.
В ході розгляду справи, представник Позивача просив суд повернути майно у власність.
Представник Відповідача заперечив щодо позовних вимог в повному обсязі та просив суд визнати ОСОБА_1 добросовісним набувачем і застосувати наслідки спливу позовної давності.
Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали позовної заяви, надавши юридичну оцінку поданих до справи доказів, встановив наступне.
За змістом поданої позовної заяви та наданих доказів, постановою Господарського суду Вінницької області від 09.12.2010 у справі № 15/68-10 було припинено процедуру розпорядження майном Відкритого акціонерного товариства "Тульчинський хлібокомбінат" (далі - ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" або Боржник) та введено ліквідаційну процедуру.
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 01.10.2018 у справі № 15/68-10 ліквідатором ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" призначено арбітражного керуючого Ковальчука Миколу Миколайовича.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 у справі № 15/68-10 задоволено заяву арбітражного керуючого Ковальчука М.М. № 01-24/1365 від 18.06.2020 (вх. № 02.1-36/463/20) про визнання недійсним правочину, вчиненого з порушенням порядку підготовки та проведення аукціону, з урахуванням уточненої заяви № 01-24/1407 від 14.02.2022, в межах справи № 15/68-10.
Визнано недійсними результати аукціону від 09.09.2011, проведеного Першою українською міжрегіональною біржею та оформленого Протоколом № 11/49 з продажу нежитлової будівлі торгівельного комплексу за адресою АДРЕСА_2, загальною площею 507,3 кв.м. та земельна ділянка загальною площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу торгівельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 256385, виданий Тульчинською міською радою 01.07.2008, укладений 15.01.2012 між ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та СПД Федишеною Іриною Василівною.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0613 га, на якій знаходиться торгівельний комплекс, кадастровий номер земельної 0524310100:01:011:0161 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №256385 виданий Тульчинською міською радою 01.07.2008, укладений 25.01.2012 між ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та СПД Федишеною Іриною Василівною .
Постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 у справі № 15/68-10 апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Федишеної Ірини Василівни на рішення Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 у справі №15/68-10 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Разом з тим, 09 вересня 2011 було проведено прилюдний аукціон з продажу майна ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат".
За результатами якого було реалізовано майно банкрута у складі лоту № 2 - нежитлова будівля торгівельного комплексу за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 507,3 м.кв., земельна ділянка загальною площею 0,0613 га, кадастровий № 0524310100:01:011:0161, стартова ціна - 164 082,00 грн. Переможцем аукціону було оголошено ФОП Федишену І.В., з якою 25 січня 2012, було укладено договір купівлі-продажу торгівельного комплексу, за умовами якого, продавець передає у власність (продає) по ціні 151 577,00 грн, а покупець набуває у власність (купує), в цілому торгівельний комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161 згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 256385, виданий Тульчинською міською радою 01 липня 2008 р..
Крім того, 25 січня 2012 між ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого ОСОБА_7 як продавцем, та ФОП Федишеною І.В., як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого продавець передає у власність (продає), а покупець, приймає у власність (купує), земельну ділянку площею 0,0613 гектарів, на якій знаходиться торгівельний комплекс, кадастровий номер земельної ділянки 0524310100:01:011:0161 (цільове призначення: для обслуговування торгівельного комплексу), вартістю 12 505,00 грн, в межах згідно з планом, належну продавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №256385, виданого Тульчинською міською радою Вінницької області 01 липня 2008 на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки посвідченого приватним нотаріусом Тульчинського районного нотаріального округу Ковганич А.В., 30 жовтня 2007, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 020810100003.
В цей же день, 25 січня 2012 ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого ОСОБА_7 та ФОП Федишеною І.В. підписано акт приймання-передачі майна, за яким продавець передав, а покупець оплатив та прийняв у повне господарське володіння майно вартістю 164 082,00 грн: нежитлову будівлю торгівельного комплексу за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 507,3 м.кв., та земельну ділянку загальною площею 0,0613 га, кадастровий № 0524310100:01:011:0161.
В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу торгівельного комплексу від 25.04.2012, укладеного між ФОП Федишеною І.В. (далі - Продавець) та ОСОБА_1 (далі - Покупець), Продавець передала у власність (продала), а Покупець прийняв у власність (купив) нежитлову будівлю торгівельного комплексу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Відчужувана нежитлова будівля торгівельного комплексу належить Продавцю на підставі договору купівлі-продажу торгівельного комплексу, посвідченого Ковганич А.В., приватним нотаріусом Тульчинського районного нотаріального округу Вінницької області. 25 січня 2012 року за реєстровим № 33, акту приймання-передачі майна від 25 січня 2012 року, право власності на зазначену нежитлову будівлю зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно в КП "ТМРБТІ" 13 березня 2012 року в книзі ФНТ, номер запису 202: реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно - 23608238, про що надано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №33455441 від 13 березня 2012 року (п. 2 Договору).
Продаж зазначеного нерухомого майна вчиняється за 184 500,00 грн, які сплачуються Покупцем у безготівковому порядку на рахунок Продавця № 26004066498001 в ПАТ "Банк "національний кредит" в м. Вінниці МФО 320702 в день підписання цього договору.
Крім того, 25.04.2012 р. між ФОП Федишеною І.В. (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким Продавець передала у власність (продала), а Покупець прийняв у власність (купив) земельну ділянку площею 0,0613 га, в межах згідно з планом, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Цільове призначення земельної ділянки - для обслуговування торгівельного комплексу. Кадастровий номер - 0524310100:01:011:0161 (п. 1 договору).
Земельна ділянка належить Продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого Ковганич А.В., приватним нотаріусом Тульчинського районного нотаріального округу Вінницької області, 25 січня 2012 року за реєстровим № 36, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 256385, виданого 01 липня 2008 року відділом земельних ресурсів у Тульчинському районі Вінницької області, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 020810100003 та зареєстрованого в Поземельній книзі 20 березня 2012 року за реєстровим №05243101600101101610302 (п. 2 Договору).
На земельній ділянці знаходиться нежитлова будівля - торгівельний комплекс, який придбаний Покупцем за окремим договором купівлі-продажу, посвідченим Родіоновою Н.В., приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу, 25 квітня 2012 року за реєстровим № 1834 (п. 3 Договору).
Продаж зазначеної земельної ділянки за домовленістю сторін вчинено за 13 100,00 грн., які сплачуються Покупцем у безготівковому порядку на рахунок Продавця №26004066498001 в ПАТ "Банк "Національний кредит" в м. Вінниці, МФО 320702 в день підписання цього договору (п. 6 договору).
Водночас, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 358917950 від 18.12.2023 ліквідатором Ковальчуком М.М. було встановлено, що торгівельний комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161, належить наразі на праві власності ОСОБА_1 .
Крім того, згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-9931314992023 від 07.11.2023 вбачається, що земельна ділянка площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161, належить наразі на праві власності ОСОБА_1 .
Отже, наразі земельна ділянка (кадастровий номер 0524310100:01:011:0161) та нежитлова будівля торгівельного комплексу, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , перебувають у власності Відповідача - ОСОБА_1 ..
Водночас, у позові Позивач вказав, що між ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та ОСОБА_1 не укладалося будь-яких договорів щодо спірного майна та земельної ділянки, а тому між власником майна (ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат") та володільцем спірного майна ( ОСОБА_1 ) не існує жодних правових відносин.
Тобто, спірне майно вибуло з володіння Боржника поза його волею внаслідок спочатку аукціону, який визнано недійсним в судовому порядку, та в подальшому на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між переможцем аукціону та Відповідачем.
Таким чином, на переконання Позивача, спірне майно вибуло з власності позивача поза його волею шляхом відчуження його особою, яка не мала права відчужувати спірне майно, тому наявні правові підстави для задоволення позову шляхом витребування цього майна від останнього набувача.
Також, з огляду на обставини встановлені в рішенні суду від 06.07.2022 у справі №15/68-10, Позивач зазначив, що у зв`язку з недобросовісними діями арбітражного керуючого ОСОБА_7, який виконував обов`язки ліквідатора ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" на той момент, спірне майно вибуло з володіння Боржника поза його волею, тому наявні усі належні підстави для застосування ст. 388 ЦК України - витребування майна від добросовісного набувача ОСОБА_1 ..
Разом з тим, ухвалою Господарського суду Вінницької області від 03.09.2013 припинено повноваження ліквідатора ОСОБА_7 та призначено ліквідатором ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" арбітражного керуючого ОСОБА_1.
Згідно з ухвалою Господарського суду Вінницької області від 28.08.2018 повноваження ліквідатора у справі № 15/68-10 арбітражного керуючого ОСОБА_1 були достроково припинені за його заявою.
В постанові Північно-Західного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 у справі № 15/68-10 зазначено про те, що під час здійснення своїх повноважень (тобто з вересня 2013 до серпня 2018) арбітражний керуючий ОСОБА_1 не вчиняв дій щодо звернення до суду із позовом про визнання недійсними оспорюваних аукціону та укладених за його наслідками договорів купівлі-продажу майна банкрута, що з огляду на встановлені судом порушення його попередником арбітражним керуючим ОСОБА_7 положень Закону при підготовці та проведенні згаданого аукціону дає підстави для кваліфікації такої поведінки як бездіяльності та неналежного виконання покладених на ліквідатора обов`язків.
Також, із ухвали Господарського суду Вінницької області від 15.06.2009 у справі №10/167-06 вбачається, що ФОП ОСОБА_7 в 2009 році надавав ліквідатору підприємства Боржника арбітражному керуючому ОСОБА_1 послуги по інвентаризації майна підприємства.
Поряд з цим, згідно викладених у позові судових рішень, Позивач стверджує, що арбітражні керуючі ОСОБА_7 та ОСОБА_1 були знайомі між собою досить тривалий час, арбітражний керуючий ОСОБА_7 призначався ліквідатором у зазначених в позові справах про банкрутство після арбітражного ОСОБА_1, а також те, що ОСОБА_1 при виконанні повноважень ліквідатора Боржника звертався до ФОП ОСОБА_7 для виконання інвентаризації майна цього Боржника, свідчить про наявність ділових відносин між ними.
Також, відповідно до викладених у позові судових рішень, вбачається, що при виконанні обов`язків арбітражного керуючого у справах про банкрутство, ОСОБА_1 при продажі майна користувався послугами Першої української міжрегіональної товарної біржі, починаючи з 2009 року за наявною інформацією.
Отже, при продажі майна боржників в процедурах банкрутства арбітражний керуючий ОСОБА_1 особисто залучав Першу українську міжрегіональну товарну біржу (код ЄДРПОУ 33448992), а також при проведенні аукціону 09.09.2011 ліквідатор ОСОБА_7 також особисто обрав Першу українську міжрегіональну товарну біржу (код ЄДРПОУ 33448992) для продажу майна ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат".
З Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 31287549005 від 13.12.2023 станом на 09.09.2011 щодо Першої української міжрегіональної товарної біржі (код ЄДРПОУ 33448992) вбачається, що засновником даної біржі виступають ОСОБА_4 (частка становить 500,00 грн, він є також її керівником, адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_5 (частка становить 400,00 грн.).
Крім того, згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 275332024044 від 13.12.2023 станом на 09.09.2011 щодо Громадської організації "Вінницька обласна асоціація фахівців з питань банкрутства" вбачається, що до її складу входять, зокрема, ОСОБА_4 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_4 ).
Дані обставини, на думку Позивача, вказують на те, що на момент купівлі спірного майна через Першу українську міжрегіональну товарну біржу ФОП Федишеною Іриною Василівною та купівлі витребовуваного майна, ОСОБА_1 мав ділові стосунки з арбітражним керуючим ОСОБА_7, який на той момент виконував повноваження ліквідатора ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат", та з керівником ПУМТБ ОСОБА_4.
Водночас, під час здійснення своїх повноважень (тобто з вересня 2013 до серпня 2018) арбітражний керуючий ОСОБА_1 не вчиняв дій щодо звернення до суду із позовом про визнання недійсними оспорюваних аукціону та укладених за його наслідками договорів купівлі-продажу майна банкрута, що з огляду на встановлені судом порушення його попередником арбітражним керуючим ОСОБА_7 положень Закону при підготовці та проведенні згаданого аукціону дає підстави для кваліфікації такої поведінки як бездіяльності та неналежного виконання покладених на ліквідатора обов`язків (постанова Північно-Західного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 у справі № 15/68-10).
Отже, як загальний висновок на підставі усіх доказів, наявних в цій справі про банкрутство, та додатково отриманих ліквідатором Ковальчуком М.М., встановлено, що ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем спірного (витребовуваного) майна.
Оскільки, в поєднанні усіх доводів, ОСОБА_1 мав спочатку потенційний конфлікт інтересів, потім приватний, та в подальшому набув статусу реального конфлікту інтересів, що зумовило недобросовісну поведінку як службової особи для бездіяльності по визнанню недійсним аукціону та витребування у самого себе спірного майна, тому на переконання Позивача, титулу добросовісного набувача ОСОБА_1 не набув відповідно до зазначених вище обставин.
На підставі викладеного, Позивач просить суд витребувати у ОСОБА_1 на користь ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" земельну ділянку загальною площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161 та нежитлову будівлю торгівельного комплексу, загальною площею 507,3 кв.м., реєстраційний номер майна: 23608238, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно відзиву представника Відповідача б/н від 18.06.2024 року на позовну заяву у справі № 15/68-10(902/1563/23), станом на момент набуття права власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно за договорами купівлі-продажу право власності на останнє було на законних підставах набуте та зареєстроване за продавцем такого майна.
Також, станом на момент набуття права власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно результати аукціону, який відбувся 09.09.2011 та на підставі якого право власності на спірне нерухоме майно набула ФОП Федишена І.В., були чинними, процедура їх оскарження будь-ким не була ініційована.
ОСОБА_1 набув право власності на спірне нерухоме майно на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу, під час укладання яких нотаріусом перевірялась наявність або відсутність обтяжень, обмежень, заборон та інших прав третіх осіб щодо відповідного нерухомого майна, про що зазначено безпосередньо у текстах правочинів.
Результати аукціону, на підставі яких право власності на спірне нерухоме майно набула ФОП Федишена І.В. та в подальшому продала таке нерухоме майно ОСОБА_1 , були визнані судом недійсними лише через 11 років з моменту проведення аукціону.
Під час визнання недійсними результатів аукціону судом було встановлено, що майно було відчужено за ціною, яка відповідає його вартості згідно експертної оцінки, що була дійсною на момент проведення аукціону.
ФОП Федишена І.В. виконала свої зобов`язання з проведення розрахунків за придбане на прилюдному аукціоні нерухоме майно у повному обсязі, такі кошти були включені до складу ліквідаційної маси та спрямовані на погашення вимог кредиторів.
ОСОБА_1 увесь час з моменту придбання спірного нерухомого майна за відплатними договорами відкрито та мирно володів останнім, а період такого володіння наразі складає понад 12 років, що свідчить про наявність у нього фактичних намірів набуте таке майно у власність для особистих потреб.
Позбавлення ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно покладе на нього індивідуальний і надмірний тягар, оскільки, він буде змушений шукати способи компенсації своїх втрат, що є неприпустимим. В силу вимог закону та з огляду на фактичні обставини справи такі втрати не будуть покриті у повному обсязі за рахунок продажу спірного нерухомого майна в ліквідаційній процедурі. Натомість, ліквідатор шляхом заявлення відповідного позову фактично має на меті повторно в межах ліквідаційної процедури продати спірне нерухоме майно, що суперечить принципу балансу інтересів сторін та справедливої рівноваги: добросовісний набувач буде позбавлений права власності на нерухоме майно і буде змушений шукати способи повернення йому втрат у вигляді вартості такого майна, тоді як банкрут отримає змогу двічі продати в межах ліквідаційної процедури одне і те саме нерухоме майно без виникнення зобов`язань відшкодувати втрати ОСОБА_6 ..
Враховуючи вищевикладене, Відповідач переконаний, що задоволення позову ліквідатора матиме наслідком безпідставне втручання у його мирне володіння спірним нерухомим майном, право на яке Відповідач набув за відплатними договорами, а також покладе на нього надмірний індивідуальний тягар за відсутності недобросовісності та будь-яких порушень з його боку, що є неприпустимим.
Крім того, у позові не наведено жодних фактів, підтверджених будь-якими доказами, на підтвердження того, що ФОП Федишена І.В. (як переможець аукціону) якимось чином пов`язана з ОСОБА_1 , та/або ОСОБА_7 , та/або Першою українською міжрегіональною товарною біржею. Наведене, на переконання представника Відповідача, свідчить як про добросовісність ФОП Федишеної І.В., так і про добросовісність ОСОБА_1 , як набувачів права власності на спірне нерухоме майно.
Також, ухвала Господарського суду Вінницької області від 03.09.2013 переглядалась в апеляційному порядку в частині призначення ОСОБА_1 . ліквідатором, у тому числі й у зв`язку з начебто його заінтересованістю щодо боржника. При цьому, залишаючи без змін таку ухвалу Рівненський апеляційний господарський суд в постанові від 05.11.2013 дійшов висновків, що арбітражний керуючий ОСОБА_1 не являється заінтересованою особою стосовно боржника в розумінні вимог законодавства, яке підлягало застосування до спірних правовідносин.
Таким чином, наразі існує не скасоване судове рішення, яким встановлено відсутність заінтересованості арбітражного керуючого ОСОБА_1 стосовно ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат", а наведені в позові твердження ліквідатора є лише його непідтвердженими припущеннями.
Разом з тим, з ухвали Господарського суду Вінницької області від 17.09.2015 вбачається, що арбітражний керуючий ОСОБА_1 звертався до правоохоронних органів із заявою про вчинення арбітражним керуючим ОСОБА_7 кримінального правопорушення у вигляді незаконного привласнення колишнім грошових коштів банкрута, за результатами розгляду якої було зареєстроване кримінальне провадження №12014020310000347 від 14.06.2014 року.
Також, з ухвали Господарського суду Вінницької області від 02.10.2017 вбачається, що арбітражний керуючий ОСОБА_1 звертався до суду із заявою № 02-20/219 від 21.10.2016 про визнання неправомірними дій арбітражного керуючого ОСОБА_7 по виплаті з ліквідаційного рахунку ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" грошових коштів та стягнення з ОСОБА_7 250 344, 30 грн, яка судом була задоволена частково, зокрема, було стягнуто з арбітражного керуючого ОСОБА_7 на користь ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" кошти у розмірі 50 344,30 грн.
Відтак, із наведених у відзиві судових рішень, чітко вбачається, що всупереч твердженням ліквідатора Ковальчука М.М., арбітражний керуючий ОСОБА_1 та арбітражний керуючий ОСОБА_7 не були пов`язаними особами, навіть навпаки: систематичні та послідовні дії арбітражного керуючого ОСОБА_1 були спрямовані на притягнення арбітражного керуючого ОСОБА_7 до відповідальності, у т.ч. кримінальної, та врешті призвели, зокрема, до стягнення з арбітражного керуючого ОСОБА_7 грошових коштів на користь банкрута.
Крім того, Відповідач не заперечує, що під час продажу майна в ліквідаційних процедурах у деяких справах про банкрутство, в яких він був призначений ліквідатором, в якості організатора аукціонів виступала Перша українська міжрегіональна товарна біржа, з огляду на що він знайомий з керівником останньої, що відповідає звичайній діловій практиці.
Дійсно, ПУМТБ виступала організатором аукціонів з продажу майна банкрута у декількох справах, ліквідатором у яких були як арбітражний керуючий ОСОБА_1, так і арбітражний керуючий ОСОБА_7.
Однак, це не може само по собі свідчити про будь-яку пов`язаність вказаних осіб між собою в контексті законодавства про банкрутство, оскільки, з огляду на специфіку послуг, які надає товарна біржа, а також з огляду на встановлений законом порядок продажу майна банкрута в ліквідаційній процедурі арбітражні керуючі зобов`язані виступати замовниками аукціонів, організаторами яких є товарні біржі. При цьому, жодним законом не встановлено заборон арбітражним керуючим залучати в якості організатора аукціонів в межах різних справ про банкрутство одну і ту саму біржу - такої кількості товарних бірж просто не існує фізично.
Також, з наявних в матеріалах справи копій судових рішень, які доступні також і на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень, вбачається, що під час виконання обов`язків ліквідатора ОСОБА_1 регулярно звітував про виконану роботу в ході ліквідаційної процедури як перед комітетом кредиторів, так і перед судом та відповідні звіти приймалися до уваги без будь-яких зауважень, виконував ухвали суду в межах даної справи, вживав інших заходів в межах покладених на нього судом та законом обов`язків тощо.
Як під час виконання арбітражним керуючим ОСОБА_1 обов`язків ліквідатора у даній справі, так і після припинення відповідних його повноважень, арбітражний керуючий до дисциплінарної відповідальності не притягувався, питання застосування до нього будь-якої іншої відповідальності у зв`язку з неналежним виконанням обов`язків ліквідатора будь-ким взагалі не ініціювалося тощо.
Водночас, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неналежного виконання обов`язків ліквідатора арбітражним керуючим ОСОБА_1, Позивач суду не надав.
При цьому, твердження Позивача, що обставини начебто неналежного виконання ОСОБА_1 обов`язків ліквідатора були встановлені в постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 у даній справі є безпідставними, оскільки, предметом позовних вимог, які розглядались апеляційним судом, були вимоги про визнання недійсними результатів аукціону та укладених за його наслідками договорів купівлі-продажу майна банкрута, де замовником аукціону виступав ліквідатор ОСОБА_7, а тому факт виконання чи неналежного виконання обов`язків ліквідатора арбітражним керуючим ОСОБА_1 не входив до предмета доказування у тій справі, а останній взагалі не залучався судом до участі у справі тощо.
З огляду на викладене, Відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до заяви представника Відповідача б/н від 18.06.2024 року про застосування строків позовної давності у справі № 15/68-10(902/1563/23), враховуючи те, що арбітражний керуючий Ковальчук М.М. звернувся з позовом, спрямованим на позбавлення Відповідача права власності на спірне нерухоме майно, більш ніж через 12 років з моменту продажу майна банкрута на прилюдному аукціоні та більш ніж через 5 років з моменту призначення його ліквідатором у даній справі, тобто після спливу строків позовної давності, якщо суд визнає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення, представник Відповідача просить суд застосувати передбачені ч.4 ст. 267 ЦК України наслідки спливу строку позовної давності та з цих підстав відмовити у задоволенні позову.
За змістом відповіді Позивача на відзив б/н від 02.08.2024 року у справі №15/68-10(902/1563/23), ліквідатор ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" Ковальчук М.М. звертає увагу суду, що майно, яке витребовується, вибуло з власності Боржника поза його волею, оскільки, договори, на підставі яких було відчужено спірне майно, були визнані недійсними рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 у справі №15/68-10, яке набрало законної сили.
Вказані у відзиві доводи щодо добросовісності ОСОБА_1 як набувача власника спірного майна не спростовує викладеного у позовній заяві жодним доказом та/або правою позицією Верховного Суду, а зазначені правові висновки не є тотожними та не можуть бути застосовані при розгляді даної справи, оскільки, не є тотожними.
Відповідно до п. 7-1, ч. 2 ст. 98 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вживати заходів до недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів та невідкладно повідомляти суду про наявність такого конфлікту.
Отже на момент призначення ОСОБА_1 ліквідатором ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" він володів майном яке вибуло з володіння банкрута, а отже був заінтересованою особою щодо не вжиття заходів щодо повернення спірного майна банкрута всупереч нормам визначеним Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (який діяв на час виконання ліквідатором ОСОБА_1 його повноважень).
Викладені у відзиві обставини не спростовують доводів викладених у позові, а саме розділі № 4 щодо пов`язаності та заінтересованості між собою ОСОБА_1 та ФОП Федишеної І.В., ОСОБА_7 та Першої української міжрегіональної товарної біржі жодним належним та допустимим доказом.
Згідно заяви (заперечення) Позивача б/н від 02.08.2024 року на заяву про застосування строків позовної давності у справі № 15/68-10(902/1563/23), ухвалою Господарського суду Вінницької області від 03.09.2013 року було встановлено неналежне виконання свої повноважень арбітражним керуючим ОСОБА_7 : "Зважаючи на факт не звітування арбітражного керуючого, неявки його особисто в судові засідання, тривалий термін провадження у справі (з 2010 року), суд дійшов висновку про необхідність заміни ліквідатора Відкритого акціонерного товариства "Тульчинський хлібокомбінат".
Вищевказаною ухвалою суд, поміж іншого, ухвалив призначити ліквідатором Відкритого акціонерного товариства "Тульчинський хлібокомбінат" арбітражного керуючого ОСОБА_1, але ним також не було вчинено жодних дій, щодо звернення до суду за захистом порушених прав підприємства банкрута.
При розгляді Північно-західним апеляційним судом апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Федишеної Ірини Василівни на рішення Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 у справі № 15/68-10 за заявою арбітражного керуючого Ковальчука М.М. № 01-24/1365 від 18.06.2020 про визнання недійсним правочину, вчиненого з порушенням порядку підготовки та проведення аукціону судом було встановлено :
"Матеріалами справи підтверджуються обставини недобросовісної поведінки арбітражного керуючого ОСОБА_7 з огляду на виявлені порушення Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", допущені вказаною особою при підготовці та проведенні спірного аукціону від 09.09.2011, наслідком чого є визнання недійсними як результатів аукціону, так і укладених з переможцем договорів купівлі-продажу.
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 03.09.2013 припинено повноваження ліквідатора ОСОБА_7 та призначено ліквідатором ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" арбітражного керуючого ОСОБА_1.
Згідно з ухвалою Господарського суду Вінницької області від 28.08.2018 повноваження ліквідатора у справі № 15/68-10 арбітражного керуючого ОСОБА_1 були достроково припинені за його заявою.
Під час здійснення своїх повноважень (тобто з вересня 2013 до серпня 2018) арбітражний керуючий ОСОБА_1 не вчиняв дій щодо звернення до суду із позовом про визнання недійсними оспорюваних аукціону та укладених за його наслідками договорів купівлі-продажу майна банкрута, що з огляду на встановлені судом порушення його попередником арбітражним керуючим ОСОБА_7 положень Закону при підготовці та проведенні згаданого аукціону дає підстави для кваліфікації такої поведінки як бездіяльності та неналежного виконання покладених на ліквідатора обов`язків.
Водночас, на переконання Позивача, подання даної заяви є прямим підтвердженням неналежного виконання обов`язків арбітражного керуючого, оскільки, не вжиття заходів щодо повернення майна банкрута і призвело до такого пропуску.
З викладеного вище вбачається відсутність правових підстав щодо задоволення заяви відповідача про застосування строків позовної давності.
Відповідно до письмових пояснень представника Відповідача б/н від 28.08.2024 року у справі № 15/68-10(902/1563/23), Позивачем у жодний спосіб не було спростовано доводів Відповідача про те, що з огляду на усталену практику Верховного Суду (посилання на яку містяться в Заяві про застосування наслідків спливу строків позовної давності) закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб, ані з визнанням в судовому порядку недійсними результатів аукціону, на якому був здійснений продаж майна банкрута, та договору купівлі-продажу майна, укладеного між арбітражним керуючим і переможцем за результатами проведеного аукціону.
Крім того, згідно усталеної практики Верховного Суду пред`явлення позову про визнання недійсними результатів аукціону, на якому був здійснений продаж майна банкрута, та договору купівлі-продажу майна, не перериває позовної давності у правовідносинах щодо віндикації такого майна у кінцевого власника, який не був учасником аукціону.
При цьому, арбітражний керуючий Ковальчук М.М. звернувся з позовом, спрямованим на позбавлення ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно, більш ніж через 12 років з моменту продажу майна банкрута на прилюдному аукціоні та більш ніж через 5 років з моменту призначення його ліквідатором у даній справі, що свідчить про очевидну відсутність будь-яких поважних причин для захисту порушеного права у спірних правовідносинах через сплив позовної давності.
Також, ухвалою суду від 28.08.2018 було, зокрема, задоволено заяву арбітражного керуючого ОСОБА_1 б/н від 28.08.2018 року про припинення повноважень ліквідатора у справі № 15/68-10, яка була обґрунтована неможливістю подальшого виконання повноважень ліквідатора за станом здоров`я.
Тобто, і під час вирішення питання про дострокове припинення повноважень ліквідатора ОСОБА_1 ініціатором такого припинення виступив сам арбітражний керуючий, а не комітет кредиторів.
Таким чином, як повноваження ОСОБА_7, так і повноваження ОСОБА_1 достроково припинялись за заявами саме арбітражних керуючих, припинення їх повноважень не обґрунтовувались підставами порушення ними встановленого законом порядку реалізації майна Боржника тощо.
При цьому, згідно висновків Верховного Суду, неодноразова зміна арбітражних керуючих може свідчити про допущення такими арбітражними керуючими порушення встановленого законом порядку реалізації майна Боржника виключно в тому випадку, коли до таких арбітражних керуючих було у встановленому законом порядку застосовано відповідальність безпосередньо за такі порушення, зокрема, припинено їх повноваження саме з таких підстав.
До того ж, у даному випадку Позивач плутає преюдицію, яка має значення для справи, з правовою оцінкою судом певних фактів, яка, в свою чергу, не має правових наслідків у вигляді встановлених судом обставин, що не підлягають доказуванню в інших справах.
За вказаних обставин арбітражним керуючим Ковальчуком М.М. не підтверджено та не доведено наявність поважних підстав для захисту порушеного права у спірних правовідносинах після спливу позовної давності, особливо з урахуванням того, що сам він звернувся за таким захистом більш нід через 5 років з моменту призначення його ліквідатором у цій справі.
Згідно заперечення на відповідь на відзив представника Відповідача б/н від 28.08.2024 року у справі № 15/68-10(902/1563/23), викладені тотожні обставини, які наведені у відзиві б/н від 18.06.2024 року на позовну заяву та письмових поясненнях б/н від 28.08.2024 року.
З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.
Згідно ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.04.2020 року у справі № 910/8264/18, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога Позивача до Відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги про витребування у Відповідача нерухомого майна, яке раніше належало Позивачу - ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та було продане за результатами аукціону за договорами купівлі-продажу третій особі - ФОП Федишеній Ірині Василівні, яка в подальшому відчужила спірне нерухоме майно за договорами купівлі-продажу Відповідачу - ОСОБА_1.
Підставами позовних вимог, серед іншого, зазначено те, що рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 у справі № 15/68-10, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 у справі №15/68-10 було визнано недійсними результати аукціону від 09.09.2011 та визнано недійсними укладені за його результатами договори купівлі-продажу від 25.01.2012 року. Також, Відповідач, ФОП Федишена І.В., ОСОБА_7 та Перша українська міжрегіональна товарна біржа були пов`язаними та заінтересованими між собою особами. Крім цього, Відповідач під час здійснення своїх повноважень (тобто з вересня 2013 до серпня 2018) - арбітражний керуючий ОСОБА_1 не вчиняв дій щодо звернення до суду із позовом про визнання недійсними оспорюваних аукціону та укладених за його наслідками договорів купівлі-продажу майна банкрута, з огляду на встановлені судом порушення його попередником арбітражним керуючим ОСОБА_7.
Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2021 року у справі № 910/17743/18, суд зауважив, що розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому рахунку і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №911/2548/18).
Як підтверджено матеріалами справи 15/68-10, рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 року у справі № 15/68-10 ухвалено :
- заяву арбітражного керуючого Ковальчука М.М. № 01-24/1365 від 18.06.2020 (вх. № 02.1-36/463/20) про визнання недійсним правочину, вчиненого з порушенням порядку підготовки та проведення аукціону, з урахуванням уточненої заяви № 01-24/1407 від 14.02.2022, в межах справи № 15/68-10, задовольнити;
- визнати недійсними результати аукціону від 09.09.2011, проведеного Першою українською міжрегіональною біржею та оформленого Протоколом № 11/49 з продажу нежитлової будівлі торгівельного комплексу за адресою АДРЕСА_2, загальною площею 507,3 кв.м. та земельна ділянка загальною площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу торгівельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №256385 виданий Тульчинською міською радою 01.07.2008, укладений 15.01.2012 між ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та СПД Федишеною Іриною Василівною;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0613 га, на якій знаходиться торгівельний комплекс, кадастровий номер земельної 0524310100:01:011:0161 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 256385 виданий Тульчинською міською радою 01.07.2008, укладений 25.01.2012 року між ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та СПД Федишеною Іриною Василівною .
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами цієї справи, згідно долученої до позову копії постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 у справі № 15/68-10, апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Федишеної Ірини Василівни на рішення Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 у справі №15/68-10 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Принагідно, суд зважає на те, що згідно матеріалів справи № 15/68-10, вказані вище судові рішення в касаційному порядку не оскаржувалися, а отже наразі є чинними.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з усталеними висновками Верховного Суду (зокрема постанови, на які також посилається скаржник, від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі №910/6356/19) преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Крім цього, у постанові від 22.10.2019 у справі № 910/2039/18 Верховний Суд наголосив, серед іншого наголосив, що "преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили.
Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів".
Отже, встановлені вказаним вище рішенням суду від 06.07.2022 року у справі №15/68-10 обставини щодо недійсності результатів аукціону від 09.09.2011 та укладених між ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та СПД Федишеною Іриною Василівною договорів купівлі-продажу від 25.01.2012 р., є преюдиціальними в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України під час розгляду позовної заяви ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука М.М. у справі № 15/68-10(902/1563/23).
Водночас, рішенням суду від 06.07.2022 року у справі № 15/68-10 зокрема, були встановлені такі обставини та зроблені наступні висновки.
"09 вересня 2011 було проведено прилюдний аукціон з продажу майна банкрута: нежитлова будівля торгівельного комплексу за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 507,3 м2, земельна ділянка загальною площею 0,0613 га, кадастровий № 0524310100:01:011:0161, зі стартовою ціною 164 082,00 грн, за результатами якого складено протокол № 11/49 проведення прилюдного аукціону.
Переможцем аукціону стала ФОП Федишена І.В., з якою, як покупцем, 25 січня 2012, ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого ОСОБА_7, як продавцем, було укладено відповідні договори:
- купівлі-продажу торгівельного комплексу, за умовами якого, продавець передає у власність (продає), а покупець набуває у власність (купує), в цілому торгівельний комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161, вартість майна склала 151 577,00 грн;
- купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого продавець передає у власність (продає), а покупець, приймає у власність (купує), земельну ділянку площею 0,0613 гектарів, на якій знаходиться торгівельний комплекс, кадастровий номер земельної ділянки 0524310100:01:011:0161 (цільове призначення: для обслуговування торгівельного комплексу), вартість майна склала 12 505,00 грн.
Оскаржуючи результати вищезазначеного аукціону, арбітражний керуючий - ліквідатор боржника Ковальчук М.М. вказав на недійсність аукціону через його проведення поза межами 6-ти місяців з дати оцінки майна - 22 лютого 2011 р..
Разом з тим, судом було встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази публікації ліквідатором ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" ОСОБА_7 інформації про об`єкти, що підлягали продажу на аукціоні 09.09.2021 в інформаційних бюлетенях органів приватизації, місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації.
Також, в матеріалах справи відсутні докази публікації інформації про остаточну ціну та переможця аукціону в інформаційних бюлетенях органів приватизації, місцевій пресі та інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, протягом 15 календарних днів після укладення договору купівлі-продажу.
Враховуючи наведене, ліквідатором ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" ОСОБА_7 було допущено порушення норм ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», що свідчить про порушення процедури реалізації майна банкрута в цілому.
Наведене вище є підставою для визнання недійсними результатів аукціону від 09.09.2011, проведеного Першою українською міжрегіональною біржею та оформленого протоколом № 11/49 з продажу майна банкрута.
За наведеного вище, в його сукупності та враховуючи, що ФОП Федишена І.В. не спростувала вимог арбітражного керуючого в частині недотримання норм ЗУ "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", суд дійшов висновку про наявність порушеного права ВАТ «Тульчинський хлібокомбінат» при проведенні аукціону 09.09.2011, за захистом якого арбітражний керуючий звернувся до господарського суду".
Слід зазначити, що Позивачем долучені до позову копії згаданих вище договору купівлі-продажу торгівельного комплексу від 25.01.2012 р. та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.01.2012 р., які укладені між ВАТ «Тульчинський хлібокомбінат» в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) ОСОБА_7 та СПД Федишеною І.В. та які посвідченні Ковганич А.В., приватним нотаріусом Тульчинського районного нотаріального округу Вінницької області за реєстровими номерами 33 та 36 відповідно.
Разом з цим, судом встановлено, що 25.04.2012 року між ФОП Федишеною І.В. (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець), було укладено договір купівлі-продажу торгівельного комплексу (копія долучена до позову), який посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Родіоновою Н.В. та зареєстровано в реєстрі за № 1834.
Даним договором купівлі-продажу передбачено, що Продавець передала у власність (продала), а Покупець прийняв у власність (купив) нежитлову будівлю торгівельного комплексу, яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_2 (п. 1).
Також, п. 2 вказаного договору купівлі-продажу обумовлено, що відчужувана нежитлова будівля торгівельного комплексу належить Продавцю на підставі договору купівлі-продажу торгівельного комплексу, посвідченого Ковганич А.В., приватним нотаріусом Тульчинського районного нотаріального округу Вінницької області 25 січня 2012 року за реєстровим № 33, акту приймання-передачі майна від 25 січня 2012 року, право власності на зазначену нежитлову будівлю зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно в КП "ТМРБТІ" 13 березня 2012 року в книзі ФНТ, номер запису 202: реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно - 23608238, про що надано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 33455441 від 13 березня 2012 року.
Продаж зазначеного нерухомого майна вчиняється за 184 500,00 грн, які сплачуються Покупцем у безготівковому порядку на рахунок Продавця № 26004066498001 в ПАТ "Банк "Національний кредит" в м. Вінниці МФО 320702 в день підписання цього договору (п. 8).
Крім цього, судом встановлено, що 25.04.2012 року між ФОП Федишеною І.В. (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець), було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (копія долучена до позову), який посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Родіоновою Н.В. та зареєстровано в реєстрі за № 1838.
Згідно п. 1 зазначеного договору купівлі-продажу, за цим договором Продавець передала у власність (продала), а Покупець прийняв у власність (купив) земельну ділянку площею 0,0613 га, в межах згідно з планом, що розташована за адресою: АДРЕСА_2. Цільове призначення земельної ділянки - для обслуговування торгівельного комплексу. Кадастровий номер - 0524310100:01:011:0161.
Відповідно до п. 2 цього договору купівлі-продажу, земельна ділянка належить Продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого Ковганич А.В., приватним нотаріусом Тульчинського районного нотаріального округу Вінницької області, 25 січня 2012 року за реєстровим № 36, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 256385, виданого 01 липня 2008 року відділом земельних ресурсів у Тульчинському районі Вінницької області, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 020810100003 та зареєстрованого в Поземельній книзі 20 березня 2012 року за реєстровим № 05243101600101101610302.
На земельній ділянці знаходиться нежитлова будівля - торгівельний комплекс, який придбаний Покупцем за окремим договором купівлі-продажу, посвідченим Родіоновою Н.В., приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу, 25 квітня 2012 року за реєстровим № 1834 (п. 3 договору).
Продаж зазначеної земельної ділянки за домовленістю сторін вчинено за 13 100,00 грн, які сплачуються Покупцем у безготівковому порядку на рахунок Продавця №26004066498001 в ПАТ "Банк "Національний кредит" в м. Вінниці, МФО 320702 в день підписання цього договору (п. 6 договору).
Отже, зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу торгівельного комплексу від 25.01.2012 р. та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 25.01.2012 р., які підтверджували право власності Продавця - ФОП Федишеної І.В. на нерухоме майно під час укладення останньою із Відповідачем - ОСОБА_1 (Покупець) вказаних вище договорів купівлі-продажу 25.04.2012 року, були визнані недійсними у судовому порядку рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 року у справі № 15/68-10.
Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч. 1, п. п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення.
Приписами ст. 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
В силу ч. 1, ч. 2 ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Аналогічні положення наведено у статті 208 Господарського кодексу України.
За змістом ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Стаття 387 ЦК України, передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.06.2024 року у справі № 4/5007/33-Б/11 (906/1519/20), у правовідносинах з повернення майна, відчуженого на аукціоні у справі про банкрутство, для вирішення питання, кому належить право на пред`явлення позову і з якими саме вимогами (про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу чи про витребування майна) необхідно з`ясовувати, у кого перебуває у власності майно на момент виникнення спору, чи був боржник власником відчуженого на аукціоні майна та відповідно у який спосіб позивач має захистити саме своє право у разі його порушення.
У разі відчуження на аукціоні у справі про банкрутство майна, яке належить іншій особі на праві власності, відновлення порушеного права власника проданого майна здійснюється шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України.
У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої в постанові від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 (Провадження № 12-41гс23) з посиланням, зокрема на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.
Поряд з цим у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (висновки про застосування норм права, які викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (Провадження № 14-2цс21)).
Крім цього Суд, з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду. сформульовані в постанові від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (Провадження №14-96цс21, пункти 41, 42), зазначає, що метою позову про витребування майна з чужого володіння є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку позбавлення власника його нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) та № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14.12.2021 у справі №344/16879/15-ц).
Отже, задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна на користь його власника із чужого володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146).
Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно, зокрема в добросовісного набувача.
Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29.03.2017 у справі № 6-3104цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18), та аналогічними висновками Верховного Суду в постановах від 11.04.2018 у справі № 904/9655/16 та від 16.07.2020 у справі № 17/04/05/10-01-14-05-08/4129.
Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).
Щодо правової природи такого способу захисту цивільного права як витребування майна з чужого незаконного володіння - віндикація, то особливістю віндикаційних позовів є те, що предмет позову становить вимога неволодіючого майном власника до володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого володіння. Тому предметом доказування у справах за такими позовами становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.
За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.06.2024 року у справі № 911/3456/15(911/1683/22), як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду (зокрема в постанові у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, яка підлягає врахуванню відповідно до вимог частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України), власник із дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Крім того, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 щодо застосування норм частини 3 статті 216, частин 1, 2 статті 216 Цивільного кодексу України виснував, зокрема, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
Судом встановлено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 358917950 від 18.12.2023 (копія долучена до позову) нежитлова будівля торгівельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , належить наразі на праві власності - ОСОБА_1 (дата внесення запису - 28.05.2012; підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу, ВРР 981662, 25.04.2012, Родіонова Н.В., приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу, Р № 1834).
Також, відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-9931314992023 від 07.11.2023, земельна ділянка площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161, що розташона за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві власності - ОСОБА_1 (документ, який є підставою для виникнення права - цивільно-правовий договір Приватний нотаріус Родіонова Н.В, 25.04.2012 1838).
Отже, наразі право власності на спірне нерухоме майно, а саме зазначені вище нежитлову будівлю торгівельного комплексу та земельну ділянку зареєстровано за Відповідачем - ОСОБА_1 ..
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2018 року у справі № 904/6495/13, юридичний аналіз статей 216, 328 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а незаконність набуття права власності, яка встановлена судом не може обґрунтовувати правомірності набуття права власності.
Отже, правочин який визнаний судом недійсним, незалежно від його державної реєстрації у реєстрі прав на нерухоме майно не породжує наслідків визнання за набувачем права власності на спірне майно, а положення статей 2-5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" мають застосовуватися з врахуванням винятків при визнанні недійсними правочинів у судовому порядку.
У своїй постанові від 20.02.2020 року по справі № 922/719/16, Верховний Суд вказав, що в разі, коли відчуження майна відбулося іншою особою після правочину, вчиненого боржником у підозрілий період з такою іншою особою ("кредитор" у розумінні статті 20 Закону про банкрутство) і визнаного недійсним з підстав, визначених частиною першою статті 20 Закону про банкрутство, ліквідатор боржника не позбавлений права заявити вимоги про витребування майна в останнього набувача відповідно до статті 388 ЦК України, звернення ліквідатора боржника із заявою в порядку статті 388 ЦК України є ефективним способом захисту порушених прав боржника, відповідає повноваженням ліквідатора боржника та не суперечить меті Закону про банкрутство.
Так, згідно п. 12 ч. 1 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження : вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2018 року у справі № 904/6495/13, у процедурі банкрутства майно боржника вибуває з володіння власника (органу управління боржником) в момент введення ліквідаційної процедури та з призначенням ліквідатора до нього переходять права органу управління боржником (частина 2 статті 38 Закону про банкрутство). Отже, вибуття майна з володіння власника відбувається не за його волевиявленням, а в силу прямої вказівки спеціального закону. Обмежуючи таким чином права власника на володіння майном, законодавець одночасно зобов`язує ліквідатора діяти добросовісно, розсудливо, обґрунтовано, у межах та у спосіб що передбачені Конституцією та законодавством про банкрутство (частина 3 статті 98 Закону про банкрутство). Отже, встановлення судами недійсності правочину з продажу майна боржника у ліквідаційній процедурі очевидно підтверджує вихід ліквідатора за межі принципів добросовісності та законності, передбачених частиною 3 статті 98 Закону про банкрутство, та означає порушення ним тих повноважень розумного власника, якими наділив його законодавець в момент введення ліквідаційної процедури.
З огляду на зазначене, колегія суддів касаційного суду вважає в цілому правильними та прийнятими з дотриманням положень статей 216, 328, 330, 388 ЦК України висновки апеляційного суду про доведення ліквідатором боржника Венською О.О. фактичних обставин того, що майно боржника вибуло з володіння власника (органу управління ТОВ "Українські хімічні технології") поза межами його волевиявлення, а в силу закону, при цьому визначений законодавцем орган управління майном (ліквідатор Маглиш Л.С.) діяв з порушенням тих повноважень, які йому було надано законодавцем при реалізації спірного майна з аукціону громадянину ОСОБА_12 22.10.2014.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння Позивача - ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" не з його волі, адже було продано 09.09.2011 на прилюдному аукціоні з продажу майна банкрута в процедурі ліквідації в межах справи про банкрутство ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" на виконання вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до 19.01.2013), за результатами якого ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого ОСОБА_7, як продавцем були укладені із Переможцем цього аукціону - ФОП Федишеною І.В., як покупцем, відповідні договори купівлі-продажу від 25.01.2012, що підтверджується рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 року у справі № 15/68-10 та матеріалами цієї справи.
Водночас, згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.01.2022 року у справі № 04/14-10/5026/2337/2011(925/1399/15), добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.
Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.
Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 ЦК України.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18.
Суд звертає увагу на те, що на момент укладення договорів купівлі-продажу від 25.04.2012 року між третьою особою - ФОП Федишеною І.В. та Відповідачем - ОСОБА_1, договори купівлі-продажу від 25.01.2012 р., якими підтверджувалося право власності Продавця на відчужуване нерухоме майно, ще не були визнані недійсними у судовому порядку за рішенням суду від 06.07.2022 року у справі № 15/68-10, а тому Відповідачу не було відомо про недійсність відповідних правочинів від 25.01.2012 р..
Крім цього, згідно матеріалів справи № 15/68-10, ухвалою суду від 03.09.2013 року було припинено повноваження ліквідатора по справі № 15/68-10 арбітражного керуючого ОСОБА_7. Призначено ліквідатором Відкритого акціонерного товариства "Тульчинський хлібокомбінат" арбітражного керуючого ОСОБА_1.
Отже, Відповідач на момент укладення згаданих договорів купівлі-продажу від 25.04.2012 року не брав участі у справі № 15/68-10 про банкрутство ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та розпочав здійснення виконання повноважень ліквідатора боржника через 1 рік та 4 місяці після укладення цих правочинів із ФОП Федишеною І.В..
Відтак, суд дійшов висновку, що Відповідач - ОСОБА_1 є добросовісним набувачем оспорюваного нерухомого майна (доказів зворотього матеріали справи не містять).
Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2024 року у справі № 902/260/22(464/7080/20), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 ссічня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
Право витребувати нерухоме майно з огляду на доведену незаконність і безпідставність його відчуження передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони права власності і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
Суд звертає увагу на те, що повернення у власність Позивача спірного нерухомого майна, відчуженого поза волею власника на підставі аукціону та укладених за його результатами договорів купівлі-продажу, які визнано недійсними у судовому порядку, переслідує легітимну мету охорони права власності особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а також з метою дотримання таких прав відповідно до загальних інтересів суспільства.
Також, пропорційність втручання у право володіння та справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання, в цьому випадку полягає у тому, що Позивач є боржником перед кредиторами у справі № 15/68-10 про банкрутство ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат", проте одночасно із цим, у зв`язку із наявністю відповідної кредиторської заборгованості, Позивач поза його волею був позбавлений права володіння на спірне майно, яке може бути спрямоване не погашення вимог таких кредиторів в ході ліквідаційної процедури боржника, і таке позбавлення права відбулося на підставі недійсних правочинів.
Враховуючи наведене, на переконання суду, єдиним можливим в цьому випадку способом поновлення порушеного права Позивача на володіння спірним майном, який може забезпечити приведення обсягу прав сторін в контексті спірного майна у стан, який існував до ухвалення рішення суду від 06.07.2022 року у справі № 15/68-10, яким визнано недійсними результати аукціону від 09.09.2011 та укладені та його результатами договори купівлі-продажу від 25.01.2012 р., є саме витребування у Відповідача належного Позивачу майна з чужого незаконного володіння.
Відтак, втручання у право Відповідача - ОСОБА_1 на володіння майном в цьому випадку переслідує легітимну мету, цей захід є пропорційним легітимній меті втручання у право та не призводить до понесення останнім індивідуального і надмірного тягаря.
Враховуючи викладене та беручи до уваги те, що результати прилюдного аукціону з продажу майна банкрута, а саме нежитлової будівлі торгівельного комплексу і земельної ділянки, який відбувся 09.09.2011 року та договори купівлі-продажу від 25.01.2012 року, укладені за результатами цього аукціону між ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора ОСОБА_7 та ФОП Федишеною І.В., визнані недійсними рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 року у справі № 15/68-10, в зв`язку з чим, відповідні об`єкти нерухомості, які перейшли за цими договорами переможцю цього аукціону - до ФОП Федишеної І.В. та в подальшому були відчужені останньою за договорами купівлі-продажу від 25.04.2012 року Відповідачу - ОСОБА_1 , підлягають витребуванню на користь законного власника - ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат".
Із такими висновками погодився Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 20 липня 2022 року у cправі № 902/858/15(902/541/21).
Відтак, суд дійшов висновку, що заявлені Позивачем до Відповідача позовні вимоги про витребування нерухомого майна є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Водночас, викладені представником Відповідача заперечення у відзиві б/н від 18.06.2024 року на позовну заяву, у запереченні на відповідь на відзив б/н від 28.08.2024 року, у письмових поясненнях б/н від 28.08.2024 року по справі № 15/68-10(902/1563/23), не спростовують заявлених позовних вимог.
Разом з цим, суд зважає на те, що згідно ст. 1 КУзПБ, заінтересовані особи стосовно боржника - заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.
Тотожна норма містилася у ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції чинній на момент укладення між третьою особою та Відповідачем договорів купівлі-продажу від 25.04.2012 року).
За змістом п.п. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент укладення договорів купівлі-продажу від 25.04.2012 року), пов`язані особи - юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім`ї, які здійснюють контроль за платником податку; посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени її сім`ї; платники податку - учасники об`єднання підприємств незалежно від його виду та організаційно-правової форми, що провадять свою господарську діяльність шляхом утворення такого об`єднання.
Суд, звертає увагу на те, що Позивачем не надано доказів, які б підтверджували пов`язаність та заінтересованість між собою ОСОБА_1 та ФОП Федишеної І.В., ОСОБА_7 та Першої української міжрегіональної товарної біржі на момент укладення згаданих вище договорів купівлі-продажу від 25.01.2012 року та від 25.04.2012 року в розумінні наведених норм законодавства.
Поряд з цим, долучені до позову копії судових рішень, на які Позивач посилається у позові як доказ пов`язаності між собою ОСОБА_1 зі ОСОБА_7 , та пов`язаності ОСОБА_1 зі ПУМТБ та засновником ПУМТБ ОСОБА_4 , не вказують на протиправну пов`язаність цих осіб між собою на час проведення аукціону 09.09.2011 року в рамках продажу майна банкрута під час ліквідаційної процедури по справі № 15/68-10 та на момент укладення договорів купівлі-продажу від 25.01.2012 року.
Також, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про пов`язаність та заінтересованість між собою ОСОБА_1 і ФОП Федишеної І.В. на момент укладення між ними договорів купівлі-продажу від 25.04.2012 року.
Водночас, як вказано вище ухвалою суду від 03.09.2013 року було припинено повноваження ліквідатора по справі № 15/68-10 арбітражного керуючого ОСОБА_7. Призначено ліквідатором Відкритого акціонерного товариства "Тульчинський хлібокомбінат" арбітражного керуючого ОСОБА_1.
Разом з цим, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.11.2013 року у справі № 15/68-10, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" - залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Вінницької області від 03.09.2013 року - залишено без змін.
Згідно матеріалів справи № 15/68-10, вказана постанова суду апеляційної інстанції в касаційному порядку не оскаржувалася, а отже наразі є чинною.
Поряд з цим, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.11.2013 року у справі № 15/68-10 було встановлено наступне та зроблені такі висновки.
Посилання скаржника на те, що арбітражний керуючий ОСОБА_1 є заінтересованою особою стосовно боржника колегією суддів до уваги не беруться з огляду на таке.
Частиною 3 ст. 3-1 Закону про банкрутство визначено обмежений перелік осіб, які не можуть бути призначені арбітражними керуючими: - особи, які згідно з цим Законом вважаються заінтересованими; - особи, які здійснювали раніше управління цим боржником - юридичною особою, за винятком випадків, коли з дня усунення цієї особи від управління зазначеним боржником минуло не менше трьох років, якщо інше не встановлено цим Законом; - особи, яким заборонено здійснювати цей вид підприємницької діяльності або займати керівні посади; - особи, які мають судимість за вчинення корисливих злочинів. До призначення арбітражним керуючим особа має подати до господарського суду заяву, в якій зазначається, що вона не належить до жодної категорії вищезазначених осіб.
Як вбачається, арбітражний керуючий ОСОБА_1 в заяві від 28.08.2013р. повідомив господарський суд про відсутність судимостей за вчинення корисливих злочинів, заборони здійснювати цей вид підприємницької діяльності та займати керівні посади, нездійснення управління боржником та про те, що він не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів в розумінні ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Крім того, довіреність, за якою ОСОБА_1 представляв інтереси кредитора у справі №15/68-10 ПАТ "Агрофірма "Колос" була скасована в порядку ст. 249 ЦК України з 04.09.2013 року.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що ухвала Господарського суду Вінницької області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для її скасування.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що викладені у позові твердження Позивача стосовно пов`язаності та заінтересованості між собою ОСОБА_1 , та ФОП Федишеної І.В., ОСОБА_7 та Першої української міжрегіональної товарної біржі, не підтверджені належними письмовими доказами.
Також, суд звертає увагу на заяву представника Відповідача б/н від 18.06.2024 року про застосування строків позовної давності у справі № 15/68-10(902/1563/23).
Слід зазначити, що законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак, її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. Таке розуміння реалізації звернення до суду з заявою про сплив строку позовної давності є усталеним у судовій практиці та підтверджується висновками, що містяться в постанові Верховного Суду від 16.08.2017, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.04.2019, від 20.09.2019 у справі № 904/4342/18, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.08.2018 у справі № 303/238/16-ц, від 20.11.2019 у справі № 360/1415/15-ц.
Застосування позовної давності (в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.
При цьому, "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу" (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Відповідно до постанови Верховного Суду від 09.04.2020 року у справі № 10/Б-743, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).
Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки, від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб. Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3234/16.
Отже, початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.
Саме ця остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 має враховуватись судами під час вирішення тотожних спорів, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17.
Згідно ч. 1 ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Стаття 253 ЦК України визначає, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
В силу ч. 1 ст. 254 ЦК України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
За змістом ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Приписи ст. 260 ЦК України передбачають, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15.05.2020 року у справі № 922/1467/19, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.
Згідно зі статтею 92 Цивільного кодексу України, дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.
Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів боржника. Іншого правила щодо визначення початку перебігу позовної давності не містять ні частина перша статті 261 ЦК України, ні норми спеціального закону, що регулюють порядок вирішення спорів у справі про банкрутство.
Відтак, при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, з посиланням на позицію Верховного Суду України у постанові від 13.01.2016 у справі № 922/5094/14).
Як вказувалося вище, рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 року у справі № 15/68-10, зокрема, ухвалено :
- визнати недійсними результати аукціону від 09.09.2011, проведеного Першою українською міжрегіональною біржею та оформленого Протоколом № 11/49 з продажу нежитлової будівлі торгівельного комплексу за адресою АДРЕСА_2, загальною площею 507,3 кв.м. та земельна ділянка загальною площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу торгівельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №256385 виданий Тульчинською міською радою 01.07.2008, укладений 15.01.2012 між ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та СПД Федишеною Іриною Василівною ;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0613 га, на якій знаходиться торгівельний комплекс, кадастровий номер земельної 0524310100:01:011:0161 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 256385 виданий Тульчинською міською радою 01.07.2008, укладений 25.01.2012 року між ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та СПД Федишеною Іриною Василівною .
За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.07.2023 року у справі № 910/267/20, як відзначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" (заява № 24465/14), право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу "Брумареску проти Румунії", заява № 28342/95).
При цьому, суд звертає увагу на те, що підставою поданого позову про витребування нерухомого майна вказано визнання недійсними вказаним вище рішенням суду результатів аукціону з продажу майна ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат", який відбувся 09.09.2011 року та визнання недійсними договорів купівлі-продажу, укладених за результатами відповідного аукціону від 25.01.2012 року у справі № 15/68-10.
Слід також зазначити, що до моменту визнання судом недійсними результатів вказаних вище аукціону з продажу майна ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та договорів купівлі-продажу у справі № 15/68-10, у ліквідатора Боржника були відсутні правові підстави для звернення до суду із позовом про витребування майна, проданого на відповідному аукціоні.
За вказаних вище обставин, суд приходить до висновку, що право ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора Боржника на звернення до суду із вимогами щодо витребування майна, внаслідок недійсності результатів аукціону та договорів купівлі-продажу нерухомого майна, виникло після набрання вказаною вище постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 у справі № 15/68-10 законної сили, якою залишено без змін рішення Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 року у справі № 15/68-10, а саме - 20.10.2022 року.
Згідно ст. 284 ГПК України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Отже, зважаючи на дату - 20.10.2022 року прийняття постанови Північно-західного апеляційного господарського суду у справі № 15/68-10, Позивач - ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука М.М. звернувся до Господарського суду Вінницької області - 21.12.2023 року (сформована в системі "Електронний суд" 20.12.2023) із позовною заявою № 01-24/813 від 19.12.2023 року до ОСОБА_1 про витребування майна, в межах строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України.
Тотожні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 29.12.2022 у справі №902/858/15(902/310/21), від 05.03.2024 року у справі № 902/260/22(464/7080/20).
Отже, наведені у заяві представника Відповідача б/н від 18.06.2024 року твердження про те, що арбітражний керуючий Ковальчук М.М. звернувся з позовом, спрямованим на позбавлення Відповідача права власності на спірне нерухоме майно, більш ніж через 12 років з моменту продажу майна банкрута на прилюдному аукціоні та більш ніж через 5 років з моменту призначення його ліквідатором у цій справі, тобто після спливу строків позовної давності, спростовується вищевикладеним.
Поряд з цим, у заяві (запереченні) б/н від 02.08.2024 року на заяву про застосування строків позовної давності, Позивач послався на обставини встановлені постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 року у справі №15/68-10.
Так, за змістом вказаної вище постанови суду апеляційної інстанції, в обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності арбітражний керуючий Ковальчук М.М. зазначав, що його призначено ліквідатором ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" ухвалою Господарського суду Вінницької області від 01.10.2018, при цьому попередні ліквідатори боржника - арбітражні керуючі ОСОБА_7 та ОСОБА_1 неналежним чином виконували свої повноваження та не вчиняли дій (допустили бездіяльність) щодо звернення до суду за захистом порушених прав підприємства банкрута.
Матеріалами справи підтверджуються обставини недобросовісної поведінки арбітражного керуючого ОСОБА_7 з огляду на виявлені порушення Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», допущені вказаною особою при підготовці та проведенні спірного аукціону від 09.09.2011, наслідком чого є визнання недійсними як результатів аукціону, так і укладених з переможцем договорів купівлі-продажу.
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 03.09.2013 припинено повноваження ліквідатора ОСОБА_7 та призначено ліквідатором ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" арбітражного керуючого ОСОБА_1.
Згідно з ухвалою Господарського суду Вінницької області від 28.08.2018 повноваження ліквідатора у справі № 15/68-10 - арбітражного керуючого ОСОБА_1 були достроково припинені за його заявою.
Під час здійснення своїх повноважень (тобто з вересня 2013 до серпня 2018) арбітражний керуючий ОСОБА_1 не вчиняв дій щодо звернення до суду із позовом про визнання недійсними оспорюваних аукціону та укладених за його наслідками договорів купівлі-продажу майна банкрута, що з огляду на встановлені судом порушення його попередником - арбітражним керуючим ОСОБА_7 положень Закону при підготовці та проведенні згаданого аукціону дає підстави для кваліфікації такої поведінки як бездіяльності та неналежного виконання покладених на ліквідатора обов`язків.
Відповідно до висновків про застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 902/357/18 та від 23.10.2018 у справі №904/5978/14, що полягають у можливості визнання поважними причин пропущення строку позовної давності у зв`язку з бездіяльністю раніше призначених ліквідаторів банкрута та вчинення ними дій не в інтересах банкрута та його кредиторів, тобто обставини, які робили своєчасне пред`явлення позову утрудненим.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 15/68-10.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правомірно визнав поважними причини пропуску строку позовної давності арбітражним керуючим Ковальчуком М.М. при зверненні з вказаною заявою до Господарського суду Вінницької області, а заяву ФОП Федишеної І.В. про застосування строку позовної давності по цій справі відхилив.
Отже, рішенням суду від 06.07.2022 року у справі № 15/68-10, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 у справі №15/68-10 підтверджено поважність причин пропуску строку позовної давності арбітражним керуючим Ковальчуком М.М. при зверненні із заявою про визнання недійсним правочину, вчиненого з порушенням порядку підготовки та проведення аукціону, за наслідками недійсності якого Позивач звернувся до суду із позовом про витребування майна у справі №15/68-10(902/1563/23).
Беручи до уваги викладене вище, суд дійшов висновку, що заява представника Відповідача б/н від 18.06.2024 року про застосування строків позовної давності у справі №15/68-10(902/1563/23), задоволенню не підлягає.
Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16 лютого 2021 року у справі № 927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Враховуючи на наведені приписи законодавства, правові висновки Верховного Суду та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі з мотивів наведених вище.
Обґрунтованість та правомірність заявлених вимог підтверджуються наданими та дослідженими судом письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України визначено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вказувалося вище, ухвалою суду від 29.12.2023 року задоволено клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову до винесення рішення у справі № 15/68-10(902/1563/23). Відстрочено позивачу сплату судового збору за подання позовної заяви № 01-24/813 від 19.12.2023 року та заяви про забезпечення позову № 01-24/814 від 19.12.2023 року до винесення рішення у справі.
Відповідно п. 3.4, абз. 3 п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 року № 7, у разі коли господарським судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який з тих чи інших причин до прийняття рішення зі справи сплачено не було, а останнє прийнято на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з відповідача у доход Державного бюджету України.
За змістом ч. 7 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 163 ГПК України, ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
Відповідний висновок наведено в ухвалі Верховного Суду у складі судді Касаційного господарського суду від 29.07.2024 року у справі № 903/330/18(903/1248/23), по якій розглядався спір про витребування земельної ділянки в межах справи про банкрутство.
Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції на момент подання позову), судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до підпункту 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції на момент подання позову), за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлено ставку судового збору у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлено у розмірі 2 684 грн.
Як вбачається із змісту заяви Позивача № 01-24/840 від 28.12.2023 року про усунення недоліків, щодо визначення ціни позову, ліквідатор Ковальчук М.М. зазначив наступне :
Відповідно до п. 2.1 договору купівлі-продажу торгівельного комплексу від 25.01.2012, вартість нерухомого майна згідно Протоколу № 11/49 про проведенні прилюдних аукціону на Першій українській міжрегіональній біржі 09.09.2011 продажна вартість нерухомого майна становить 151 577,00 грн з урахуванням ПДВ, які продавець отримав від Покупця до підписання цього договору.
Згідно п. 5 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.01.2012 р., продажна вартість земельної ділянки становить 12 505,00 грн згідно Протоколу № 11/49 про проведенні прилюдного аукціону на Першій українській міжрегіональній товарній біржі 09.09.2011, які Продавець отримав від Покупця до підписання цього договору.
Отже, загальна ціна позову, з урахуванням викладених вище обставин щодо вартості проданого на аукціоні майна, становить 164 082,00 грн.
Відповідні обставини підтверджуються, долученими до позову копіями договорів купівлі-продажу від 25.01.2012 р..
Відтак, беручи до уваги наведені вище обставини, Позивачем визначену ціну позову по цій справі в розмірі 164 082,00 грн.
Водночас, розмір 1,5 % від ціни позову у цій справі становить 2 461,23 грн (164 082,00 грн * 1,5%), що складає менше одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023 року.
Разом з цим, позовна заява ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука М.М. № 01-24/813 від 19.12.2023 року до ОСОБА_1 про витребування майна, надійшла до суду 21.12.2023 року в електронному вигляді через систему "Електронний суд"
Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції на момент подання позову), при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, оскільки, розмір 1,5 % від ціни позову становить 2 461,23 грн, однак згідно вимог підпункту 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 2 684,00 грн (станом на 01.01.2023 року), а тому з огляду на викладені норми законодавства та обставини справи, розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання Позивачем зазначеного вище позову до суду становить 2 147,20 грн (2 684,00 грн * 0,8).
Разом з цим, судом встановлено, що станом на момент розгляду цієї справи, Позивачем не сплачено судовий збір у відповідному розмірі за подання до суду позовної заяви.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про стягнення з Відповідача - ОСОБА_1 судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 147,20 грн в дохід Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 2, 3, 12, 13, 73-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
УХВАЛИВ :
1. Задоволити позов ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука М.М. до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: фізична особа -підприємець Федишена І.В. про витребування майна у справі № 15/68-10(902/1563/23), в межах справи № 15/68-10 про банкрутство ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат", повністю.
2. Витребувати у ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_5 ; АДРЕСА_6 ) на користь Відкритого акціонерного товариства "Тульчинський хлібокомбінат" (адреса: вул.Леніна, 166, місто Тульчин, Тульчинський район, Вінницька область, 23600; код ЄДРПОУ 00375668) земельну ділянку загальною площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161, цільове призначення: категорія земель - землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення; вид цільового призначення земельної ділянки: 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
3. Витребувати у ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_5 ; АДРЕСА_6 ) на користь Відкритого акціонерного товариства "Тульчинський хлібокомбінат" (адреса: вул.Леніна, 166, місто Тульчин, Тульчинський район, Вінницька область, 23600; код ЄДРПОУ 00375668) нежитлову будівлю торгівельного комплексу, загальною площею 507,3 кв.м, реєстраційний номер майна: 23608238, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 256385, виданий Тульчинською міською радою 01.07.2008 року.
4. Cтягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_5 ; АДРЕСА_6 ) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві / м. Київ / 22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) 2 147,20 грн судового збору.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
6. Копію рішення направити рекомендованим листом згідно переліку, до електронних кабінетів ЄСІТС учасників справи та на адреси електронної пошти: арбітражного керуючого Ковальчука М.М. - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; представнику ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" - адвокату Ніколаєнку Д.В. - ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; представнику ОСОБА_1 , адвокату Сніцаренку А.А. - ІНФОРМАЦІЯ_6
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки встановлені статтями 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України повне рішення складено 03 вересня 2024 р.
Суддя Тісецький С.С.
Віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - ФОП Федишеній І.В. ( АДРЕСА_1 ).
Суд | Господарський суд Вінницької області |
Дата ухвалення рішення | 29.08.2024 |
Оприлюднено | 06.09.2024 |
Номер документу | 121345249 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про усунення порушення прав власника |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні