Постанова

від 11.11.2024 по справі 15/68-10

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2024 року Справа № 15/68-10(902/1563/23)

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Романець Х.В.

за участю представників сторін:

позивача - Ніколаєнко Д.В. (в режимі відеоконференції);

відповідача - Сніцаренко А.А. (в режимі відеоконференції);

третьої особи - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 29 серпня 2024 року (повний текст складено 03.09.2024) у справі №15/68-10(902/1563/23) (суддя Тісецький С.С.)

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука Миколи Миколайовича

до ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фізична особа-підприємець Федишена Ірина Василівна

про витребування майна

в межах справи №15/68-10

за заявою Головного управління ДПС у Вінницькій області

до Відкритого акціонерного товариства "Тульчинський хлібокомбінат"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 29 серпня 2024 року у справі №15/68-10(902/1563/23) позов Відкритого акціонерного товариства "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука Миколи Миколайовича до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фізична особа-підприємець Федишена Ірина Василівна про витребування майна в межах справи №15/68-10 за заявою Головного управління ДПС у Вінницькій області до Відкритого акціонерного товариства "Тульчинський хлібокомбінат" про визнання банкрутом, задоволено повністю.

Витребувано у ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства "Тульчинський хлібокомбінат" земельну ділянку загальною площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161, цільове призначення: категорія земель - землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення; вид цільового призначення земельної ділянки: 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (поточна назва вулиці - Миколи Леонтовича).

Витребувано у ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства "Тульчинський хлібокомбінат" нежитлову будівлю торгівельного комплексу, загальною площею 507,3 кв.м, реєстраційний номер майна: 23608238, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (поточна назва вулиці - Миколи Леонтовича), який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 256385, виданий Тульчинською міською радою 01.07.2008 року.

Присуджено до стягнення з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві / м. Київ / 22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) 2 147,20 грн судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Вінницької області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 29 серпня 2024 року у справі №15/68-10(902/1563/23) залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки шляхом надання суду доказів направлення копії апеляційної скарги і доданих до неї документів Відкритому акціонерному товариству "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука Миколи Миколайовича та Фізичній особі-підприємцю Федишеній Ірині Василівні.

21.10.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС до Північно-західного апеляційного господарського суду від представника скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучає докази направлення копії апеляційної скарги і доданих до неї документів всім учасникам справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 29 серпня 2024 року у справі №15/68-10(902/1563/23). Призначено справу №15/68-10(902/1563/23) до розгляду на 11 листопада 2024 року об 11:00 год.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судове засідання представник третьої особи не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Частинами 11,12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представника третьої особи.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою Господарського суду Вінницької області від 09.12.2010 у справі №15/68-10 припинено процедуру розпорядження майном Відкритого акціонерного товариства "Тульчинський хлібокомбінат" та введено ліквідаційну процедуру.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 01.10.2018 у справі №15/68-10 ліквідатором ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" призначено арбітражного керуючого Ковальчука Миколу Миколайовича.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 у справі №15/68-10, залишеним без змін постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 20.10.2022, задоволено заяву арбітражного керуючого Ковальчука М.М. №01-24/1365 від 18.06.2020 (вх. №02.1-36/463/20) про визнання недійсним правочину, вчиненого з порушенням порядку підготовки та проведення аукціону, з урахуванням уточненої заяви №01-24/1407 від 14.02.2022, в межах справи №15/68-10.

Визнано недійсними результати аукціону від 09.09.2011, проведеного Першою українською міжрегіональною біржею та оформленого Протоколом №11/49 з продажу нежитлової будівлі торгівельного комплексу за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 507,3 кв.м. та земельна ділянка загальною площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу торгівельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 256385, виданий Тульчинською міською радою 01.07.2008, укладений 15.01.2012 між ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та СПД ОСОБА_2 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0613 га, на якій знаходиться торгівельний комплекс, кадастровий номер земельної 0524310100:01:011:0161 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №256385 виданий Тульчинською міською радою 01.07.2008, укладений 25.01.2012 між ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та СПД ОСОБА_2 .

Водночас, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №358917950 від 18.12.2023 ліквідатором Ковальчуком М.М. було встановлено, що торгівельний комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161, належить наразі на праві власності ОСОБА_1 .

Крім того, згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-9931314992023 від 07.11.2023 вбачається, що земельна ділянка площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161, належить наразі на праві власності ОСОБА_1 .

Разом з тим, позивач вказує, що між ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та ОСОБА_1 не укладалося будь-яких договорів щодо спірного майна та земельної ділянки, а тому між власником майна (ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат") та володільцем спірного майна ( ОСОБА_1 ) не існує жодних правових відносин.

Тобто, на думку позивача, спірне майно вибуло з володіння боржника поза його волею внаслідок спочатку аукціону, який визнано недійсним в судовому порядку, та в подальшому на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між переможцем аукціону та ОСОБА_1 , що є підставою для витребування цього майна від останнього набувача.

Також, з огляду на обставини встановлені в рішенні суду від 06.07.2022 у справі №15/68-10, позивач зазначає, що у зв`язку з недобросовісними діями арбітражного керуючого Слободяна В.М., який виконував обов`язки ліквідатора ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" на той момент, спірне майно вибуло з володіння боржника поза його волею, тому наявні усі належні підстави для застосування ст.388 ЦК України - витребування майна від добросовісного набувача ОСОБА_1 ..

Позивач стверджує, що арбітражні керуючі Слободян В.М. та Лещенко А.М. були знайомі між собою досить тривалий час, арбітражний керуючий Слободян В.М. призначався ліквідатором у зазначених в позові справах про банкрутство після арбітражного Лещенка А.М., а також те, що ОСОБА_3 при виконанні повноважень ліквідатора боржника звертався до ФОП Слободяна B.М. для виконання інвентаризації майна цього боржника, що свідчить про наявність ділових відносин між ними.

Також позивач вказує, що при виконанні обов`язків арбітражного керуючого у справах про банкрутство, ОСОБА_1 при продажі майна користувався послугами Першої української міжрегіональної товарної біржі, починаючи з 2009 року.

Отже, при продажі майна боржників в процедурах банкрутства арбітражний керуючий Лещенко А.М. особисто залучав Першу українську міжрегіональну товарну біржу (код ЄДРПОУ 33448992); при проведенні аукціону 09.09.2011 ліквідатором Слободяном В.М. також було обрано Першу українську міжрегіональну товарну біржу для продажу майна ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат".

З Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №31287549005 від 13.12.2023 станом на 09.09.2011 щодо Першої української міжрегіональної товарної біржі (код ЄДРПОУ 33448992) вбачається, що засновником даної біржі виступають ОСОБА_4 (частка становить 500,00 грн, він є також її керівником, адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_5 (частка становить 400,00 грн).

Крім того, згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 275332024044 від 13.12.2023 станом на 09.09.2011 щодо Громадської організації "Вінницька обласна асоціація фахівців з питань банкрутства" вбачається, що до її складу входять, зокрема, ОСОБА_4 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 ).

Дані обставини, на думку позивача, вказують на те, що на момент купівлі-продажу спірного майна через Першу українську міжрегіональну товарну біржу ФОП Федишеною Іриною Василівною та на момент купівлі-продажу спірного майна ОСОБА_1 , останній мав ділові стосунки з арбітражним керуючим Слободяном В.М., який на той момент виконував повноваження ліквідатора ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат", та з керівником ПУМТБ Смірновим Ю.М..

Водночас, під час здійснення своїх повноважень (тобто з вересня 2013 року до серпня 2018 року) арбітражний керуючий Лещенко А.М. не вчиняв жодних дій щодо звернення до суду з позовом про визнання недійсними оспорюваних аукціону та укладених за його наслідками договорів купівлі-продажу майна банкрута, що з огляду на встановлені судом порушення його попередником - арбітражним керуючим Слободяном В.М. положень Закону про банкрутство при підготовці та проведенні згаданого аукціону дає підстави для кваліфікації такої поведінки як бездіяльності та неналежного виконання покладених на ліквідатора обов`язків (постанова Північно-Західного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 у справі №15/68-10).

Оскільки, в поєднанні усіх доводів, ОСОБА_1 мав спочатку потенційний конфлікт інтересів, потім приватний, та в подальшому набув статусу реального конфлікту інтересів, що зумовило недобросовісну поведінку як службової особи, яка виражається у бездіяльності по визнанню недійсним аукціону та витребування у самого себе спірного майна, тому на переконання позивача, титулу добросовісного набувача ОСОБА_1 не набув відповідно до зазначених вище обставин.

Враховуючив викладене, Відкрите акціонерне товариство "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука Миколи Миколайовича звернулося до суду з позовом про витребування у ОСОБА_1 на користь ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" земельної ділянки загальною площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161 та нежитлової будівлі торгівельного комплексу, загальною площею 507,3 кв.м., реєстраційний номер майна: 23608238, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (поточна назва вулиці - Миколи Леонтовича).

Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги про витребування у відповідача нерухомого майна, яке раніше належало позивачу - ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та було продане за результатами аукціону за договорами купівлі-продажу третій особі - ФОП Федишеній Ірині Василівні, яка в подальшому відчужила спірне нерухоме майно за договорами купівлі-продажу відповідачу - Лещенку А.М..

Верховний Суд у постанові від 28.01.2021 у справі №910/17743/18 зауважив, що розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому рахунку і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №911/2548/18).

Як вже зазначалося вище, рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 року у справі №15/68-100, залишеним без змін постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 20.10.2022, задоволено заяву арбітражного керуючого Ковальчука М.М. №01-24/1365 від 18.06.2020 (вх. №02.1-36/463/20) про визнання недійсним правочину, вчиненого з порушенням порядку підготовки та проведення аукціону, з урахуванням уточненої заяви №01-24/1407 від 14.02.2022, в межах справи №15/68-10.

Визнано недійсними результати аукціону від 09.09.2011, проведеного Першою українською міжрегіональною біржею та оформленого Протоколом №11/49 з продажу нежитлової будівлі торгівельного комплексу за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 507,3 кв.м. та земельна ділянка загальною площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу торгівельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 256385, виданий Тульчинською міською радою 01.07.2008, укладений 15.01.2012 між ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та СПД ОСОБА_2 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0613 га, на якій знаходиться торгівельний комплекс, кадастровий номер земельної 0524310100:01:011:0161 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №256385 виданий Тульчинською міською радою 01.07.2008, укладений 25.01.2012 між ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та СПД ОСОБА_2 .

Вказані вище судові рішення в касаційному порядку не оскаржувалися, а отже наразі є чинними.

Водночас, у зазначених рішеннях судами обох інстанцій, зокрема, було встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази публікації ліквідатором ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" арбітражним керуючим Слободяном В.М. інформації про об`єкти, що підлягали продажу на аукціоні 09.09.2021 в інформаційних бюлетенях органів приватизації, місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації. Також, в матеріалах справи відсутні докази публікації інформації про остаточну ціну та переможця аукціону в інформаційних бюлетенях органів приватизації, місцевій пресі та інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, протягом 15 календарних днів після укладення договору купівлі-продажу. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що ліквідатором ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" Слободяном В.М. було допущено порушення норм Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що свідчить про порушення процедури реалізації майна банкрута в цілому, що в свою чергу є підставою для визнання недійсними результатів аукціону від 09.09.2011, проведеного Першою українською міжрегіональною біржею та оформленого протоколом №11/49 з продажу майна банкрута, та договорів купівлі-продажу укладених за результатами такого аукціону.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з усталеними висновками Верховного Суду (зокрема постанови, на які також посилається скаржник, від 26.11.2019 у справі №922/643/19, від 10.12.2019 у справі №910/6356/19) преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Крім цього, у постанові від 22.10.2019 у справі №910/2039/18 Верховний Суд, серед іншого, наголосив, що преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" зазначено, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, встановлені вказаними вище рішеннями суду у справі №15/68-10 обставини щодо недійсності результатів аукціону від 09.09.2011 та укладених між ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та СПД ОСОБА_2 договорів купівлі-продажу від 25.01.2012, є преюдиціальними в силу ч.4 ст.75 ГПК України під час розгляду позовної заяви ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука М.М. у справі №15/68-10(902/1563/23).

Разом з цим, судом встановлено, що 25.04.2012 між ФОП Федишеною І.В. (продавець/третя особа) та ОСОБА_1 (покупець/відповідач), було укладено договір купівлі-продажу торгівельного комплексу, який посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Родіоновою Н.В. та зареєстровано в реєстрі за №1834, згідно п.1 якого продавець передала у власність (продала), а покупець прийняв у власність (купив) нежитлову будівлю торгівельного комплексу, яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 .

Також пунктом 2 вказаного договору купівлі-продажу обумовлено, що відчужувана нежитлова будівля торгівельного комплексу належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу торгівельного комплексу, посвідченого Ковганич А.В., приватним нотаріусом Тульчинського районного нотаріального округу Вінницької області 25 січня 2012 року за реєстровим №33, акту приймання-передачі майна від 25 січня 2012 року, право власності на зазначену нежитлову будівлю зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно в КП "ТМРБТІ" 13 березня 2012 року в книзі ФНТ, номер запису 202: реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно - 23608238, про що надано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 33455441 від 13 березня 2012 року.

Продаж зазначеного нерухомого майна вчиняється за 184 500,00 грн, які сплачуються покупцем у безготівковому порядку на рахунок продавця № 26004066498001 в ПАТ "Банк "Національний кредит" в м. Вінниці МФО 320702 в день підписання цього договору (п.8 договору).

Крім цього, судом встановлено, що 25.04.2012 між ФОП Федишеною І.В. (продавець/третя особа) та ОСОБА_1 (покупець/відповідач) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Родіоновою Н.В. та зареєстровано в реєстрі за № 1838, згідно п.1 якого продавець передала у власність (продала), а покупець прийняв у власність (купив) земельну ділянку площею 0,0613 га, в межах згідно з планом, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки - для обслуговування торгівельного комплексу. Кадастровий номер - 0524310100:01:011:0161.

Відповідно до п.2 цього договору, земельна ділянка належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого Ковганич А.В., приватним нотаріусом Тульчинського районного нотаріального округу Вінницької області, 25 січня 2012 року за реєстровим №36, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 256385, виданого 01 липня 2008 року відділом земельних ресурсів у Тульчинському районі Вінницької області, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 020810100003 та зареєстрованого в Поземельній книзі 20 березня 2012 року за реєстровим № 05243101600101101610302.

На земельній ділянці знаходиться нежитлова будівля - торгівельний комплекс, який придбаний покупцем за окремим договором купівлі-продажу, посвідченим Родіоновою Н.В., приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу, 25 квітня 2012 року за реєстровим №1834 (п.3 договору).

Продаж зазначеної земельної ділянки за домовленістю сторін вчинено за 13 100,00 грн, які сплачуються покупцем у безготівковому порядку на рахунок продавця №26004066498001 в ПАТ "Банк "Національний кредит" в м. Вінниці, МФО 320702 в день підписання цього договору (п.6 договору).

Разом з тим, як вже зазначалося вище, договір купівлі-продажу торгівельного комплексу від 25.01.2012 та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 25.01.2012, які підтверджували право власності продавця - ФОП Федишеної І.В. на нерухоме майно під час укладення останньою із відповідачем - ОСОБА_1 (покупець) вказаних вище договорів купівлі-продажу 25.04.2012, були визнані недійсними у судовому порядку рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 у справі №15/68-10.

Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1, п. п. 1, 3, 4 ч. 2 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення.

Приписами ст.41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

В силу ч.ч. 1,2 ст.386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ч.ч. 1,3 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Аналогічні положення наведено у статті 208 Господарського кодексу України.

За змістом ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Стаття 387 ЦК України передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ч.ч. 1,3 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 18.06.2024 у справі №4/5007/33-Б/11 (906/1519/20), у правовідносинах з повернення майна, відчуженого на аукціоні у справі про банкрутство, для вирішення питання, кому належить право на пред`явлення позову і з якими саме вимогами (про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу чи про витребування майна) необхідно з`ясовувати, у кого перебуває у власності майно на момент виникнення спору, чи був боржник власником відчуженого на аукціоні майна та відповідно у який спосіб позивач має захистити саме своє право у разі його порушення.

У разі відчуження на аукціоні у справі про банкрутство майна, яке належить іншій особі на праві власності, відновлення порушеного права власника проданого майна здійснюється шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України.

У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої в постанові від 13.02.2024 у справі №910/2592/19 з посиланням, зокрема на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19.

Поряд з цим у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (висновки про застосування норм права, які викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

Крім цього Суд, з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані в постанові від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 (пункти 41, 42), зазначає, що метою позову про витребування майна з чужого володіння є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку позбавлення власника його нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц (пункт 89), від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) та №488/6211/14-ц (пункт 84), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (пункт 100), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 146), від 14.12.2021 у справі №344/16879/15-ц).

Отже, задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна на користь його власника із чужого володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 146).

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно, зокрема в добросовісного набувача.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29.03.2017 у справі № 6-3104цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №674/31/15-ц, та аналогічними висновками Верховного Суду в постановах від 11.04.2018 у справі № 904/9655/16 та від 16.07.2020 у справі №17/04/05/10-01-14-05-08/4129.

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02.11.2021 у справі №925/1351/19.

Щодо правової природи такого способу захисту цивільного права як витребування майна з чужого незаконного володіння - віндикація, то особливістю віндикаційних позовів є те, що предмет позову становить вимога неволодіючого майном власника до володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого володіння. Тому предметом доказування у справах за такими позовами становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

За змістом постанови Верховного Суду від 13.06.2024 у справі №911/3456/15(911/1683/22), як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду (зокрема у постанові від 03.04.2024 у справі №917/1212/21), власник із дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 щодо застосування норм частини 3 статті 216, частин 1, 2 статті 216 Цивільного кодексу України виснував, зокрема, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Судом встановлено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 358917950 від 18.12.2023 нежитлова будівля торгівельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить наразі на праві власності - ОСОБА_1 (дата внесення запису - 28.05.2012; підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу, ВРР 981662, 25.04.2012, Родіонова Н.В., приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу, Р № 1834).

Також відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-9931314992023 від 07.11.2023, земельна ділянка площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161, що розташона за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності - ОСОБА_1 (документ, який є підставою для виникнення права - цивільно-правовий договір Приватний нотаріус Родіонова Н.В, 25.04.2012 1838).

Отже, наразі право власності на спірне нерухоме майно, а саме зазначені вище нежитлову будівлю торгівельного комплексу та земельну ділянку, зареєстровано за відповідачем - ОСОБА_1 ..

Відповідно до постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №904/6495/13, юридичний аналіз статей 216, 328 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а незаконність набуття права власності, яка встановлена судом не може обґрунтовувати правомірності набуття права власності.

Отже, правочин, який визнаний судом недійсним, незалежно від його державної реєстрації у реєстрі прав на нерухоме майно не породжує наслідків визнання за набувачем права власності на спірне майно, а положення статей 2-5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" мають застосовуватися з врахуванням винятків при визнанні недійсними правочинів у судовому порядку.

У своїй постанові від 20.02.2020 у справі №922/719/16 Верховний Суд вказав, що в разі, коли відчуження майна відбулося іншою особою після правочину, вчиненого боржником у підозрілий період з такою іншою особою ("кредитор" у розумінні статті 20 Закону про банкрутство) і визнаного недійсним з підстав, визначених частиною першою статті 20 Закону про банкрутство, ліквідатор боржника не позбавлений права заявити вимоги про витребування майна в останнього набувача відповідно до статті 388 ЦК України, звернення ліквідатора боржника із заявою в порядку статті 388 ЦК України є ефективним способом захисту порушених прав боржника, відповідає повноваженням ліквідатора боржника та не суперечить меті Закону про банкрутство.

Так, згідно п.12 ч.1 ст.61 Кодексу України з процедур банкрутства, ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №904/6495/13, у процедурі банкрутства майно боржника вибуває з володіння власника (органу управління боржником) в момент введення ліквідаційної процедури та з призначенням ліквідатора до нього переходять права органу управління боржником (частина 2 статті 38 Закону про банкрутство). Отже, вибуття майна з володіння власника відбувається не за його волевиявленням, а в силу прямої вказівки спеціального закону. Обмежуючи таким чином права власника на володіння майном, законодавець одночасно зобов`язує ліквідатора діяти добросовісно, розсудливо, обґрунтовано, у межах та у спосіб що передбачені Конституцією та законодавством про банкрутство (частина 3 статті 98 Закону про банкрутство). Отже, встановлення судами недійсності правочину з продажу майна боржника у ліквідаційній процедурі очевидно підтверджує вихід ліквідатора за межі принципів добросовісності та законності, передбачених частиною 3 статті 98 Закону про банкрутство, та означає порушення ним тих повноважень розумного власника, якими наділив його законодавець в момент введення ліквідаційної процедури.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача - ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" не за його волею, а в силу закону, адже було продано 09.09.2011 на прилюдному аукціоні з продажу майна банкрута в процедурі ліквідації в межах справи про банкрутство ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" на виконання вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до 19.01.2013), за результатами якого ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Слободяна В.М., як продавцем були укладені із переможцем цього аукціону - ФОП Федишеною І.В., як покупцем, відповідні договори купівлі-продажу від 25.01.2012, що підтверджується рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 року у справі №15/68-10 та матеріалами цієї справи.

При цьому, визначений законодавцем орган управління майном (ліквідатор - арбітражний керуючий Слободян В.М.) діяв з порушенням тих повноважень, які йому було надано законодавцем при реалізації спірного майна з аукціону ФОП Федишеній І.В. 09.09.2011.

Водночас, згідно постанови Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №04/14-10/5026/2337/2011(925/1399/15) добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 ЦК України.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Суд звертає увагу на те, що на момент укладення договорів купівлі-продажу від 25.04.2012 між ФОП Федишеною І.В. (третьою особою) та ОСОБА_1 (відповідачем), договори купівлі-продажу від 25.01.2012, якими підтверджувалося право власності продавця на відчужуване нерухоме майно, ще не були визнані недійсними у судовому порядку, а тому відповідачу не було відомо про недійсність відповідних правочинів.

Крім цього, згідно матеріалів справи №15/68-10 ухвалою суду від 03.09.2013 було припинено повноваження ліквідатора по справі №15/68-10 арбітражного керуючого Слободяна В.М.. Призначено ліквідатором Відкритого акціонерного товариства "Тульчинський хлібокомбінат" арбітражного керуючого Лещенка Анатолія Михайловича.

Отже, відповідач на момент укладення згаданих договорів купівлі-продажу від 25.04.2012 не брав участі у справі №15/68-10 про банкрутство ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та розпочав здійснення виконання повноважень ліквідатора боржника через 1 рік та 4 місяці після укладення цих правочинів із ФОП Федишеною І.В..

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем оспорюваного нерухомого майна; доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Згідно постанови Верховного Суду від 05.03.2024 у справі №902/260/22(464/7080/20) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011, "Кривенький проти України" від 16.02.2017).

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Право витребувати нерухоме майно з огляду на доведену незаконність і безпідставність його відчуження передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони права власності і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Суд звертає увагу на те, що повернення у власність позивача спірного нерухомого майна, відчуженого поза волею власника на підставі аукціону та укладених за його результатами договорів купівлі-продажу, які визнано недійсними у судовому порядку, переслідує легітимну мету охорони права власності особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а також з метою дотримання таких прав відповідно до загальних інтересів суспільства.

Пропорційність втручання у право володіння та справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання, в цьому випадку полягає у тому, що позивач є боржником перед кредиторами у справі №15/68-10 про банкрутство ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат", проте одночасно із цим, у зв`язку із наявністю відповідної кредиторської заборгованості, позивач поза його волею був позбавлений права володіння на спірне майно, яке може бути спрямоване на погашення вимог таких кредиторів в ході ліквідаційної процедури боржника, і таке позбавлення права відбулося на підставі недійсних правочинів.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що єдиним можливим в цьому випадку способом поновлення порушеного права позивача на володіння спірним майном, який може забезпечити приведення обсягу прав сторін в контексті спірного майна у стан, який існував до ухвалення рішення суду від 06.07.2022 у справі №15/68-10, яким визнано недійсними результати аукціону від 09.09.2011 та укладені за його результатами договори купівлі-продажу від 25.01.2012, є саме витребування у відповідача належного позивачу майна з чужого незаконного володіння.

Відтак, втручання у право відповідача - ОСОБА_1 на володіння майном в цьому випадку переслідує легітимну мету; цей захід є пропорційним легітимній меті втручання у право та не призводить до понесення останнім індивідуального і надмірного тягаря.

Враховуючи викладене та беручи до уваги те, що результати прилюдного аукціону з продажу майна банкрута, а саме: нежитлової будівлі торгівельного комплексу і земельної ділянки, який відбувся 09.09.2011, та договори купівлі-продажу від 25.01.2012, укладені за результатами цього аукціону між ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора Слободяном В.М. та ФОП Федишеною І.В., визнані недійсними рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 у справі №15/68-10, в зв`язку з чим, відповідні об`єкти нерухомості, які перейшли за цими договорами переможцю цього аукціону - до ФОП Федишеної І.В. та в подальшому були відчужені останньою за договорами купівлі-продажу від 25.04.2012 відповідачу - ОСОБА_1 , підлягають витребуванню на користь законного власника - ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат".

Із такими висновками погодився і Верховний Суд у постановах від 20.07.2022 у cправі №902/858/15(902/541/21) та від 29.11.2022 у cправі №902/858/15(902/310/21).

При цьому, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про безпідставність доводів позивача про пов`язаність та заінтересованість між собою ОСОБА_1 та ФОП Федишеної І.В., ОСОБА_6 та Першої української міжрегіональної товарної біржі на момент укладення згаданих вище договорів купівлі-продажу від 25.01.2012 та від 25.04.2012 з огляду на положення ст.1 КУзПБ та п.п. 14.1.159 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.

Поряд з цим, долучені до позову копії судових рішень, на які позивач посилається у позові як доказ пов`язаності між собою ОСОБА_1 зі ОСОБА_6 , та пов`язаності ОСОБА_1 зі ПУМТБ та засновником ПУМТБ ОСОБА_4 , не вказують на протиправну пов`язаність цих осіб між собою на час проведення аукціону 09.09.2011 в рамках продажу майна банкрута під час ліквідаційної процедури по справі №15/68-10 та на момент укладення договорів купівлі-продажу від 25.01.2012.

Також матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про пов`язаність та заінтересованість між собою ОСОБА_1 і ФОП Федишеної І.В. на момент укладення між ними договорів купівлі-продажу від 25.04.2012.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, то колегія суддів зазначає наступне.

Застосування позовної давності в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

При цьому, позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Відповідно до постанови Верховного Суду від 09.04.2020 року у справі № 10/Б-743, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16).

Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб. Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №914/3234/16.

Отже, початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

Саме ця остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №914/3224/16 має враховуватись судами під час вирішення тотожних спорів, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17.

Згідно ч.1 ст.251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч.1 ст.252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Стаття 253 ЦК України визначає, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

В силу ч.1 ст.254 ЦК України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

За змістом ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Приписи ст.260 ЦК України передбачають, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Згідно зі статтею 92 Цивільного кодексу України, дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів боржника. Іншого правила щодо визначення початку перебігу позовної давності не містять ні частина перша статті 261 ЦК України, ні норми спеціального закону, що регулюють порядок вирішення спорів у справі про банкрутство.

Відтак, при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012, з посиланням на позицію Верховного Суду України у постанові від 13.01.2016 у справі №922/5094/14).

Як зазначалося вище, рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 у справі №15/68-10 визнано недійсними результати аукціону від 09.09.2011 та договорів купівлі-продажу, укладеними за його результатами.

Як відзначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу "Брумареску проти Румунії").

При цьому, суд звертає увагу на те, що підставою поданого позову про витребування нерухомого майна вказано визнання недійсними вказаним вище рішенням суду результатів аукціону з продажу майна ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат", який відбувся 09.09.2011 року, та визнання недійсними договорів купівлі-продажу, укладених за результатами відповідного аукціону від 25.01.2012 у справі №15/68-10.

Слід також зазначити, що до моменту визнання судом недійсними результатів вказаного вище аукціону з продажу майна ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та договорів купівлі-продажу у справі №15/68-10, у ліквідатора боржника були відсутні правові підстави для звернення до суду із позовом про витребування майна, проданого на відповідному аукціоні.

За вказаних вище обставин, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що право ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора боржника на звернення до суду із вимогами щодо витребування майна, внаслідок недійсності результатів аукціону та договорів купівлі-продажу нерухомого майна, виникло після набрання вказаною вище постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 у справі №15/68-10 законної сили, якою залишено без змін рішення Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 у справі №15/68-10, а саме - 20.10.2022 року.

Згідно ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Отже, зважаючи на дату - 20.10.2022 прийняття постанови Північно-західного апеляційного господарського суду у справі №15/68-10, позивач - ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука М.М. звернувся до Господарського суду Вінницької області 21.12.2023 із позовною заявою до ОСОБА_1 про витребування майна в межах строку позовної давності, передбаченого ст.257 ЦК України.

Тотожні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 29.12.2022 у справі №902/858/15(902/310/21), від 05.03.2024 року у справі №902/260/22(464/7080/20).

Викладеним вище спростовуються доводи скаржника про те, що арбітражний керуючий Ковальчук М.М. звернувся з позовом, спрямованим на позбавлення відповідача права власності на спірне нерухоме майно, більш ніж через 12 років з моменту продажу майна банкрута на прилюдному аукціоні та більш ніж через 5 років з моменту призначення його ліквідатором у цій справі, тобто після спливу строків позовної давності.

Також колегією суддів беруться до уваги обставини, встановлені постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 у справі №15/68-10.

Так, за змістом вказаної вище постанови суду апеляційної інстанції, в обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності арбітражний керуючий Ковальчук М.М. зазначав, що його призначено ліквідатором ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" ухвалою Господарського суду Вінницької області від 01.10.2018. При цьому, попередні ліквідатори боржника - арбітражні керуючі Слободян В.М. та Лещенко А.М. неналежним чином виконували свої повноваження та не вчиняли дій (допустили бездіяльність) щодо звернення до суду за захистом порушених прав підприємства банкрута.

Матеріалами справи підтверджуються обставини недобросовісної поведінки арбітражного керуючого Слободяна В.М. з огляду на виявлені порушення Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", допущені вказаною особою при підготовці та проведенні спірного аукціону від 09.09.2011, наслідком чого і стало визнання недійсними як результатів аукціону, так і укладених з переможцем договорів купівлі-продажу.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 03.09.2013 у справі №15/68-10, припинено повноваження ліквідатора - арбітражного керуючого Слободяна В.М. та призначено ліквідатором ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" арбітражного керуючого Лещенко А.М..

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 28.08.2018 у справі №15/68-10 повноваження ліквідатора - арбітражного керуючого Лещенка А.М. були достроково припинені за його заявою.

В постанові від 20.10.2022 у справі №15/68-10 судом встановлено, що під час здійснення своїх повноважень (тобто з вересня 2013 року до серпня 2018 року) арбітражний керуючий Лещенко А.М. не вчиняв дій щодо звернення до суду із позовом про визнання недійсними оспорюваних аукціону та укладених за його наслідками договорів купівлі-продажу майна банкрута, що з огляду на встановлені судом порушення його попередником - арбітражним керуючим Слободяном В.М. положень Закону про банкрутство при підготовці та проведенні згаданого аукціону дає підстави для кваліфікації такої поведінки, як бездіяльності та неналежного виконання покладених на ліквідатора обов`язків.

При цьому, колегія суддів звертається до висновків про застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №902/357/18 та від 23.10.2018 у справі №904/5978/14, що полягають у можливості визнання поважними причин пропущення строку позовної давності у зв`язку з бездіяльністю раніше призначених ліквідаторів банкрута та вчинення ними дій не в інтересах банкрута та його кредиторів, тобто обставини, які робили своєчасне пред`явлення позову утрудненим.

Отже, рішенням суду від 06.07.2022 у справі №15/68-10, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2022, підтверджено поважність причин пропуску строку позовної давності арбітражним керуючим Ковальчуком М.М. при зверненні із заявою про визнання недійсним правочину, вчиненого з порушенням порядку підготовки та проведення аукціону, за наслідками недійсності якого позивач звернувся до суду із позовом про витребування майна у справі №15/68-10(902/1563/23).

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №15/68-10.

Беручи до уваги викладене вище, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви відповідача про застосування позовної давності у справі №15/68-10(902/1563/23).

Також колегія суддів зазначає щодо нерелевантності до даних правовідносин судової практики, на яку посилається апелянт (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №914/3224/16, постанова Верховного Суду від 20.01.2022 у справі №5009/4987/12(908/25/21), оскільки висновки, на які посилається відповідач, стосуються правовідносин та обставин, які відрізняються від тих, що є предметом розгляду в даній справі. Вказані постанови прийнято судом касаційної інстанції з огляду на іншу фактично-доказову базу, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших обставин, встановлених у справі, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийняті відповідні судові рішення.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 29 серпня 2024 року у справі №15/68-10(902/1563/23) залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений "13" листопада 2024 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Розізнана І.В.