Рішення

від 02.09.2024 по справі 904/2795/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2024м. ДніпроСправа № 904/2795/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. розглянув спір

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ, в особі філії "Центр управління промисловістю" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біл Техноцентр", м. Дніпро

про стягнення 44 840,33 грн.

Без участі представників сторін.

СУТЬ СПОРУ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр управління промисловістю" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення 44 840,33 грн., що складають суму пені за договором № ЦУП-01/0104/23 від 28.09.2023.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № ЦУП-01/0104/23 від 28.09.2023 в частині строків надання послуг з ремонту і технічного обслуговування мототранспортних засобів і супутнього обладнання (поточний ремонт автосамоскиду БіЛАЗ-7540 ВП "Самчинецький кар`єр").

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що строком виконання зобов`язання за спірним договором є 10.12.2023. До того ж, ТОВ "Біл Техноцентр" вказує на неврахування позивачем положень частини 1 статті 255 та статті 353 Цивільного кодексу України, вказуючи при цьому, зокрема, на те, що останнім нарахована пеня за день, в якому зобов`язання було виконано.

Крім того, відповідачем до відзиву на позовну заяву долучено контррозрахунок пред`явленої до стягнення суми пені.

Зазначає відповідач і про відсутність у матеріалах справи доказів направлення претензій з вимогою сплатити пеню.

До того ж, відзив на позовну заяву містить посилання на наявність форс-мажорних обставин, які унеможливили своєчасне виконання ТОВ "Біл Техноцентр" зобов`язань за спірним договором. Так, відповідач вказує про те, що відповідно до пункту 10.3. спірного договору його підприємство 06.12.2023 направило на електронну адресу позивача повідомлення про настання форс-мажорних обставин, відповіді на яке ТОВ "Біл Техноцентр" отримано не було.

Містить відзив на позовну заяву і клопотання про зменшення неустойки на 90%, яке обґрунтовано тим, що прострочення виконання зобов`язання не завдало збитків позивачеві; розмір неустойки складає значну для відповідача суму; при виконання договору мало місце порушення позивачем умов договору щодо оплати наданих відповідачем послуг. Просить відповідач також врахувати тяжке фінансове становище його підприємства, незначний період прострочення надання послуг (11 днів); ступінь виконання зобов`язання - замовлений позивачем ремонт був здійснений відповідачем; добросовісну поведінку відповідача; своєчасне повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин (відключення електроенергії); мобілізацію чоловіків, які працюють у відповідача (мобілізовано 3 особи з 9 чисельної кількості робітників).

У відзиві на позовну заяву ТОВ "Біл Техноцентр" також просить суд стягнути з позивача 8 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Ухвалою від 01.07.2024 господарським судом відкрито провадження у справі № 904/2795/24, її розгляд вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

З огляду на викладене та згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними у справі матеріалами, а рішення підписано без його проголошення.

За результатом дослідження матеріалів справи, оцінки доказів у їх сукупності господарський суд, -

УСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини щодо неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором № ЦУП-01/0104/23 від 28.09.2023 в частині строків надання послуг з ремонту і технічного обслуговування мототранспортних засобів і супутнього обладнання (поточний ремонт автосамоскиду БіЛАЗ-7540 ВП "Самчинецький кар`єр").

28.09.2023 Філією "Центр управління промисловістю" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - замовник, позивач у даній справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біл Техноцентр" (далі - виконавець, відповідач у даній справі) укладено договір № ЦУП-01/0104/23 (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1. вказаного договору виконавець зобов`язався надати за технічним завданням замовника (Додаток № 2 до договору) 50110000-9 Послуги з ремонту і технічного обслуговування мототранспортних засобів і супутнього обладнання (поточний ремонт автосамоскиду БіЛАЗ-7540 ВП "Самчинецький кар`єр") (далі - послуги), найменування (номенклатура, асортимент), обсяг та вартість яких визначені в Специфікації (Додаток № 1 до договору), а замовник - прийняти та оплатити належно надані послуги.

Найменування (номенклатура, асортимент) послуг: код ДК 021:2015 - 50110000-9 Послуги з ремонту і технічного обслуговування мототранспортних засобів і супутнього обладнання (поточний ремонт автосамоскиду БіЛАЗ-7540 ВП "Самчинецький кар`єр") (пункт 1.2. договору).

Згідно з пунктом 1.3. договору послуги, визначені в п. 1.2. договору, Специфікації та Технічному завданні, що є невід`ємною частиною договору, виконавець зобов`язується виконувати власними силами та засобами, з використанням власних матеріалів, запасних частин та у терміни, встановлені в договорі.

Відповідно до пункту 3.1. договору загальна ціна договору становить 574 876,00 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 20 % 114 975,20 грн., усього з ПДВ 689 851,20 грн.

Вартість (ціна) послуг зазначається в Специфікації (Додаток № 1 до договору), що є невід?ємною частиною договору (пункт 3.2.).

У пункті 5.1. договору сторонами узгоджено строки надання послуг. Так, виконавець зобов?язується надати послуги, передбачені пунктом 1.1. договору, відповідно до заявок замовника у строк не більше 60 (шістдесят) календарних днів з дня направлення виконавцю рознарядки замовника.

Надання послуг здійснюється протягом строку дії договору, тільки на підставі наданої письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на надання послуг та є підтвердженням готовності замовника до приймання наданих послуг. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується у рознарядці, несе замовник. Зі сторони замовника рознарядка підписується з урахуванням вимог Статуту/Положення замовника, що найменше двома такими уповноваженими особами: керівник (особа, що виконує його обов?язки) філії; перший заступник керівника (особа, що виконує його обов?язки) філії; заступник керівника (особа, що виконує його обов?язки) філії (пункт 5.2. договору).

У пункті 5.4. договору сторони домовились, що рознарядка замовника направляється ним виконавцю в один з таких способів (на розсуд сторін):

- на поштову адресу виконавця, зазначену в цьому договорі (листом з оголошеною цінністю та описом вкладення і повідомленням про вручення);

- вручається уповноваженому представнику виконавця під розпис;

- шляхом відправлення на електронну адресу виконавця (зазначену в цьому договорі) скан-копії відповідної розпарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Документ вважається отриманим виконавцем з дати його направлення замовником на електронну адресу виконавця, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення замовника.

Відповідно до пункту 6.1. договору приймання-передача наданих послуг здійснюється на підставі акту приймання-передачі наданих послуг, підписаного уповповаженими особами сторін, на фактично наданий обсяг послуг, за формою згідно з Додатком № 4, що є невід?ємною частиною цього договору.

Пунктом 6.2. договору встановлено, що акт приймання-передачі наданих послуг та інші первинні документи, що стосуються виконання цього договору та приймання продукції, підписуються особами, що визначені у п. 5.2 договору, або уповноваженими довіреністю посадовими особами виробничих підрозділів замовника.

Виконавець зобов?язаний надати замовнику 2 (два) примірники належно оформленого акту приймання-передачі наданих послуг протягом 5 (п?яти) календарних днів з моменту завершення надання послуг (пункт 6.3. договору).

Згідно з пунктом 6.4. договору замовник підписує або надає відмову від підписання акту приймання-передачі наданих послуг у зв?язку з незадовільною якістю наданих послуг або не надання документів в повному обсязі відповідно пункту 4.2. протягом 5 (п?яти) робочих днів з дати одержання такого акту.

У пункті 6.6. договору сторонами встановлено, що датою надання послуг вважається дата підписання акту приймання-передачі наданих послуг уповноваженими представниками сторін.

Строк дії договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2023 (пункт 13.1.).

На виконання умов спірного договору позивачем електронною поштою направлено відповідачеві заявку від 10.10.2023 щодо надання послуг з поточного ремонту автосамоскиду Білаз-7540 на ВП "Самчинецький кар`єр", яка отримана ТОВ "Біл Техноцентр" 11.10.2023. Вказані обставини сторонами не заперечуються.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.12.2023 сторонами підписано акт приймання-передачі наданих послуг № 85Д за спірним договором, відповідно до якого ТОВ "Біл Техноцентр" надано замовнику послуги з поточного ремонту автосамоскиду БіЛАЗ-7540 на суму 689 851,20 грн. з ПДВ.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач стверджує про те, що відповідачем надано послуги з порушення встановленого пунктом 5.1. спірного договору строку, у зв`язку з чим Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі філії "Центр управління промисловістю" Акціонерного товариства "Українська залізниця" нараховано та пред`явлено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біл Техноцентр" відповідно до пункту 9.2. договору пеню в сумі 44 840,33 грн.

Вказані обставини і стали причиною для звернення позивача з даним позовом до господарського суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно статті 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим до виконання.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже було зазначено вище, строк надання послуг відповідно до пункту 5.1. спірного договору становить не більше 60 календарних днів з дня направлення виконавцю рознарядки замовника.

На виконання умов спірного договору позивачем електронною поштою направлено відповідачеві заявку від 10.10.2023 на надання послуг з поточного ремонту автосамоскиду Білаз-7540 на ВП "Самчинецький кар`єр", яка отримана ТОВ "Біл Техноцентр" 11.10.2023. Вказані обставини сторонами не заперечуються.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Біл Техноцентр" свої зобов`язання щодо надання послуг з поточного ремонту автосамоскиду БіЛАЗ-7540 виконало 22.12.2023, тобто, з пропуском строку, встановленого умовами спірного договору, що підтверджується підписаним сторонами та скріпленим їх печатками актом приймання-передачі наданих послуг № 85Д на суму 689 851,20 грн. з ПДВ.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За невиконання, несвоєчасне виконання виконавцем зобов`язань сторонами у пункті 9.2. договору встановлена відповідальність у вигляді пені у розмірі 0,5% вартості послуг за кожен день прострочення.

Так, позивач, посилаючись на пункт 9.2. спірного договору, просить стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 09.12.2023 по 21.12.2023, яка за його підрахунком склала суму 44 840,33 грн.

Розрахунок пені позивачем завищено з огляду на те, що останнім не враховано положення пункту 5.1. спірного договору в частині строків надання послуг.

Після здійсненого судом перерахунку з урахуванням зазначеного вище пункту договору сума пені за загальний період прострочення з 11.12.2023 по 21.12.2023 склала суму 37 941,82 грн.

Щодо клопотання відповідача, яке викладено останнім у відзиві на позовну заяву, про зменшення неустойки за прострочення виконання зобов`язань за договором № ЦУП-01/0104/23 від 28.09.2023 слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи тощо.

Разом з тим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та засадах господарського судочинства, визначених статтею 2 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, як вже було зазначено вище, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак, не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності. Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки обґрунтоване наступним:

- прострочення виконання зобов`язання не завдало збитків позивачеві;

- розмір неустойки складає значну для відповідача суму;

- при виконання договору мало місце порушення позивачем умов договору щодо оплати наданих відповідачем послуг;

- тяжке фінансове становище підприємства відповідача;

- незначний період прострочення надання послуг (11 днів);

- ступінь виконання зобов`язання - замовлений позивачем ремонт був здійснений відповідачем;

- добросовісна поведінку відповідача;

- своєчасне повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин (відключення електроенергії);

- мобілізація чоловіків, які працюють у відповідача (мобілізовано 3 особи з 9 чисельної кількості робітників).

З огляду на викладене, враховуючи зазначені відповідачем причини несвоєчасного виконання зобов`язання за спірним договором, беручи до уваги, що відповідачем зобов`язання щодо надання послуг з поточного ремонту автосамоскиду Білаз-7540 на ВП "Самчинецький кар`єр" виконано у повному обсязі; прострочення виконання зобов`язання мало місце незначний період; доказів, які б свідчили про те, що прострочення виконання зобов`язання завдало позивачеві збитків, не надано; надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, господарський суд дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, на 50 %.

Відтак, сума пені, що підлягає до стягнення, складає 18 970,91 грн.

Також господарський суд звертає увагу на те, що у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (у даному випадку пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

З приводу обставин, наведених відповідачем у відзиві на позовну заяву, щодо наявності форс-мажорних обставин господарський суд зазначає таке.

У пункті 10.1. спірного договору сторонами узгоджено, що останні звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, якщо буде доведено. що таке невиконання або неналежне виконання зобов?язань сталося внаслідок непереборної сили (далі - форс-мажорні обставини).

Під форс-мажорними обставинами слід розуміти надзвичайні обставини, що не діяли під час підписання договору та виникли незалежно від волі сторін, а саме: пожежі, землетруси, природні катастрофи, війни та військові дії, проведення антитерористичних операцій, страйки, громадські безпорядки, блокади, епідемії, заборонні заходи міжнародних організацій, органів державної влади, управління та банківських установ, закриття портів, залізниць, транспортних магістралей (пункт 10.2. договору).

Відповідно до пункту 10.3. договору сторона, що підпала під дію форс-мажорних обставин та внаслідок цього була позбавлена можливості належним чином викопувати свої зобов?язання за договором, зобов?язана негайно, протягом 5 (п?яти) календарних днів, повідомити про їх дію іншу сторону.

Згідно з пунктом 10.5. договору дія форс-мажорних обставин повинна бути підтверджена довідкою, що надається Торгово-промисловою палатою України за місцезнаходженням сторони, яка посилається на їх виникнення.

У випадку настання вказаних форс-мажорних обставин строк виконання стороною зобов?язань за цим договором відтерміновується відповідно до часу, протягом якого діють ці обставини та їх наслідки (пункт 10.6.).

Пунктом 10.7. договору передбачено, що Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" не є обставиною непереборної сили.

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Стаття 218 Господарського кодексу України унормовує, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору № ЦУП-01/0104/23 від 28.09.2023, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором.

Слід відзначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами.

У даному випадку сторона не надала доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Окрім цього, суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін договору.

Окремо суд звертає увагу, що укладення спірного договору, так і безпосередньо його виконання, відбулось вже після введення воєнного стану в країні, таким чином відповідач був зобов`язаний та мав можливість оцінити всі обставини, за яких між сторонами виникли господарські правовідносини, отже, обставини, які вже існували на час виникнення спірних правовідносин, не можуть бути визнані форс-мажорними в подальшому.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" унормовано, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.

Договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зазначає, що зі змісту статті 129 Господарського процесуального кодексу України випливає, що судові витрати підлягають відшкодуванню за умови надання стороною належних доказів, що їх підтверджують.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (постанова Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

Також розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченою адвокатом часу (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19).

Відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн.

На підтвердження факту надання правничої допомоги відповідачем до матеріалів справи надано: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП № 3835 від 17.08.2018; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АЕ № 1298280; договір про надання правничої допомоги № 148 від 26.01.2024; додаток № 2 від 28.06.2024 до договору про надання правничої допомоги № 148 від 26.01.2024; акт приймання-передачі № 2 наданої правничої допомоги; рахунок-фактуру № 02 від 28.06.2024 на суму 8 000,00 грн.; платіжну інструкцію № 447 від 11.07.2024 на суму 8 000,00 грн.

26.01.2024 адвокатом Чумак О.В. (далі - адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біл Техноцентр" (далі - клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги № 148 (далі - договір).

Відповідно до пункту 1 вказаного договору адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правничу допомогу клієнту при провадженні господарських, адміністративних, цивільних справ в будь-яких судах всіх рівнів, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення, які порушуються та розслідуються будь-якими органами слідства чи розглядаються судами, дізнання чи дослідчих перевірок, а також іншими уповноваженими державними органами, що проводяться за заявами клієнта чи третіх осіб, представляти інтереси клієнта як стягувача або боржника в виконавчому провадженні, та здійснювати супровід будь-яких інших справ, таких, які прямо чи опосередковано стосуються прав та інтересів клієнта як свідка, потерпілого, підозрюваного, правопорушника, боржника, стягувача, позивача, відповідача або зачіпають його права та інтереси іншим чином, при цьому адвокат має право виступати в якості захисника та/або представника клієнта.

Згідно з пунктом 5.1. договору розмір та порядок оплати гонорару адвоката встановлюється відповідним Додатком до даного договору, який є його невід`ємною частиною.

Договір діє до 31.12.2026 (пункт 7.1.).

28.06.2024 адвокатом Чумак О.В. (далі - адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біл Техноцентр" (далі - клієнт) укладено додаток № 2 до договору про надання правничої допомоги № 148 від 26.01.2024 (далі - додаток № 2), який визначає порядок оплати правничої допомоги (гонорару) адвоката за надання правничої допомоги в Господарському суді Дніпропетровської області в судовому спорі про стягнення заборгованості з клієнта на користь АТ "Українська залізниця" в особі Філії "Центр управління промисловістю" АТ "Українська залізниця" у справі № 904/2795/24.

Згідно з пунктом 3 додатку № 2 гонорар адвоката є фіксованим і складає 8 000,00 грн.

Оплата гонорару адвоката здійснюється клієнтом протягом 10 календарних днів х дня отримання від адвоката рахунку-фактури безготівковим розрахунком на поточний (банківський) рахунок адвоката, зазначений у відповідному рахунку на оплату (пункти 4.1., 4.3. додатку № 2).

Відповідно до пункту 6 додатку № 2 правнича допомога вважається наданою після підписання акту приймання-передачі правничої допомоги, який підписується сторонами та скріплюється печатками (за наявності).

Відповідно до акту приймання-передачі № 2 наданої правничої допомоги адвокатом надано правничу допомогу клієнту у справі № 904/2795/24 вартістю 8 000,00 грн., яка сплачена ТОВ "Біл Техноцентр" в повному обсязі, що підтверджується залученою до матеріалів справи платіжною інструкцією № 447 від 11.07.2024.

Таким чином, судом встановлено, що відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є гонораром адвоката, тож належить до судових витрат.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, недотримання на її думку, вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення заявлених витрат, у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим.

Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Стягнення заявленої суми має співвідноситися із виконаною роботою щодо представництва інтересів у суді.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення Європейський суд з прав людини у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" від 23.01.2014, "Горковлюк та Кагановський проти України" від 04.10.2018).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, зазначив, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом.

Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але і враховуючи також те, чи були вони розумними(§55).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи вказане питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Проаналізувавши наданий розрахунок суми витрат відповідача, а також подані ним документи, суд вважає, що відображена у цих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом позивача роботи (наданих послуг) не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру у розумінні приписів частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Як свідчать матеріали справи, даний спір відноситься до категорії справ незначної складності, складання відзиву на позовну заяву не потребувало значних затрат часу, великого обсягу юридичної і технічної роботи, зважаючи на те, що нормативно-правове регулювання спірних правовідносин після відкриття провадження у справі не змінювалося.

Суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При викладених обставинах, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, тривалість розгляду справи, господарський суд вважає, що загальна сума витрат на правничу допомогу є обґрунтованою, та такою, що підлягає покладенню на позивача, складає 4 000,00 грн.

Згідно з частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, з урахуванням приписів частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, до стягнення з позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 615,38 грн.

Решту витрат на професійну правничу допомогу слід покласти на відповідача.

Розподіл судового збору здійснюється судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 20, 73-79, 86, 91, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біл Техноцентр" (49000, м. Дніпро, вул. Верхоянська, буд. 49, ЄДРПОУ 36495581) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі філії "Центр управління промисловістю" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (02099, м. Київ, вул. Санаторна, буд. 12/1, код ЄДРПОУ 40081389) 18 970,91 грн. - пені та 2 562,15 грн. - судового збору.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі філії "Центр управління промисловістю" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (02099, м. Київ, вул. Санаторна, буд. 12/1, код ЄДРПОУ 40081389) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Біл Техноцентр" (49000, м. Дніпро, вул. Верхоянська, буд. 49, ЄДРПОУ 36495581) 615,38 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.

Решту витрат на професійну правничу допомогу покласти на відповідача.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повне рішення складено 02.09.2024.

Суддя І.Ф. Мельниченко