Рішення

від 03.09.2024 по справі 910/5986/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.09.2024Справа № 910/5986/24Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гейдельберг Друкарські машини Україна" (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 9, корпус 3, офіс № 3-403, ідентифікаційний код 14362149)

до Товариство з обмеженою відповідальністю "АЙДІАЛ ПРІНТ" (02002, м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 2 Б, ідентифікаційний код 39086944)

про стягнення 326 478,80 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гейдельберг Друкарські машини Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю "АЙДІАЛ ПРІНТ" про стягнення заборгованості за договором поставки № 270818/2 від 27.08.2018 у розмірі 326 478,80 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

18.06.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гейдельберг друкарські машини Україна» (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЙДІАЛ ПРІНТ» (далі - відповідач) було укладено договір поставки №270818/2, відповідно до умов якого постачальник (позивач) зобов`язується поставити покупцю (відповідачу) товар (витратні матеріали, що використовуються в процесі виготовлення поліграфічної продукції), а покупець зобов`язується прийняти такий товар та своєчасно оплатити його повну вартість.

Пунктом 4.3 договору, з урахуванням положень додаткової угоди №1 від 11.01.2021 до договору, та відповідною видатковою накладною передбачено, що відповідач має право на відтермінування платежу за отриманий товар строком до 90 (дев`яносто) календарних днів з дати поставки товару. Протягом вказаного терміну відповідач зобов`язаний у повному обсязі оплатити вартість поставленого товару.

Позивач у позовній заяві зазначає, що останній свої зобов`язання щодо поставки товару відповідачу виконав, що підтверджується видатковими накладними:

- 6223001346 від 26.09.2023 на суму 35 580,00 грн;

- 6223001412 від 06.10.2023 на суму 20 953,20 грн;

- 6223001428 від 09.10.2023 на суму 5 532,00 грн;

- 6223001482 від 16.10.2023 на суму 6 542,40 грн;

- 6223001510 від 18.10.2023 на суму 8 437,20 грн;

- 6223001525 від 19.10.2023 на суму 7 075,20 грн;

- 6223001592 від 26.10.2023 на суму 32 062,80 грн;

- 6223001593 від 26.10.2023 на суму 25 401,60 грн;

- 6223001665 від 03.11.2023 на суму 13 041,60 грн;

- 6223001726 від 10.11.2023 на суму 6 492,00 грн;

- 6223001786 від 17.11.2023 на суму 6 518,40 грн;

- 6223001823 від 22.11.2023 на суму 7 433,40 грн;

- 6223001879 від 28.11.2023 на суму 11 628,00 грн;

- 6223001908 від 30.11.2023 на суму 51 420,60 грн;

- 6223002051 від 19.12.2023 на суму 9 465,60 грн;

- 6223002093 від 26.12.2023 на суму 11 624,40 грн;

- 6223002101 від 27.12.2023 на суму 85 768,80 грн.

Загальна вартість поставленого за вищевказаними видатковими накладними товару складає 344 977,20 грн.

Разом з тим, позивач зазначає, що станом на дату написання даного позову, відповідач здійснив оплату за товар на загальну суму 18 498,40 грн, як часткову оплату за товар, що поставлений згідно з видатковою накладною №6223001346 від 26.09.2023.

11.04.2024 позивач надіслав на адресу відповідача претензію із вимогою погасити наявну заборгованість.

У відповіді на претензію №81 від 11.04.2024 відповідач зазначив, що покупець повністю визнає заявлену вимогу постачальником в претензії в сумі 318 574,40 грн та запропонував погодити графік погашення заборгованості.

Таким чином, позивач зазначає, що відповідач має прострочену заборгованість у розмірі 326 478,80 грн, що і стало підставою для звернення до суду.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що внаслідок укладення договору між сторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Гейдельберг Друкарські машини Україна" було поставлено відповідачу товар в період з 26.09.2023 по 27.12.2023 на загальну суму 344 977,20 грн, а відповідач сплатив свої грошові зобов`язання за наданий товар та послуги в сумі 18 498,40 грн.

В матеріалах справи наявні видаткові накладні № 6223001346 від 26.09.2023 на суму 35 580,00 грн, № 6223001412 від 06.10.2023 на суму 20 953,20 грн; № 6223001428 від 09.10.2023 на суму 5 532,00 грн; №6223001482 від 16.10.2023 на суму 6 542,40 грн; № 6223001510 від 18.10.2023 на суму 8 437,20 грн; № 6223001525 від 19.10.2023 на суму 7 075,20 грн; № 6223001592 від 26.10.2023 на суму 32 062,80 грн; № 6223001593 від 26.10.2023 на суму 25 401,60 грн; № 6223001665 від 03.11.2023 на суму 13 041,60 грн; № 6223001726 від 10.11.2023 на суму 6 492,00 грн; № 6223001786 від 17.11.2023 на суму 6 518,40 грн; № 6223001823 від 22.11.2023 на суму 7 433,40 грн; № 6223001879 від 28.11.2023 на суму 11 628,00 грн; № 6223001908 від 30.11.2023 на суму 51 420,60 грн; № 6223002051 від 19.12.2023 на суму 9 465,60 грн; № 6223002093 від 26.12.2023 на суму 11 624,40 грн та № 6223002101 від 27.12.2023 на суму 85 768,80 грн.

Видаткові накладні скріплені підписом директора відповідача Козачук Н.Т. та печаткою відповідача.

За твердженням позивача, відповідач не здійснив погашення заборгованості у розмірі 326 478,80 грн.

Доказів протилежного суду не надано.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.3 договору, з урахуванням положень додаткової угоди №1 від 11.01.2021 до договору, та відповідною видатковою накладною передбачено, що відповідач має право на відтермінування платежу за отриманий товар строком до 90 (дев`яносто) календарних днів з дати поставки товару. Протягом вказаного терміну відповідач зобов`язаний у повному обсязі оплатити вартість поставленого товару.

Приймаючи до уваги положення укладеного між сторонами договору, враховуючи, що виконання обов`язку позивача з поставки товару та надання послуг підтверджено належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку про те, що строк виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором в частині повної оплати отриманого товару та наданих послуг є таким що настав.

Обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання, відповідачем не наведено.

З огляду на вищезазначене, враховуючи, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача стосовно невиконання грошового зобов`язання з оплати поставленого товару та наданих послуг, суд дійшов висновку про те, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за договором в сумі 326 478,80 грн належним чином доведений, документально підтверджений, а тому позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

Твердження відповідача про те, що між позивачем та відповідачем не було укладено договір в письмовій формі, а тому не було узгоджено термін оплати отриманого товару, суд визнає помилковим, оскільки в матеріалах справи наявна копія договору поставки №270818/2 від 27 серпня 2018 року та додаткової угоди №1 від 11.01.2021, які були підписані директорами товариств.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гейдельберг Друкарські машини Україна" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙДІАЛ ПРІНТ" (02002, м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 2 Б, ідентифікаційний код 39086944) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гейдельберг Друкарські машини Україна" (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 9, корпус 3, офіс № 3-403, ідентифікаційний код 14362149) заборгованість у розмірі 326 478 (триста двадцять шість тисяч чотириста сімдесят вісім) грн 80 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 897 (чотири тисячі вісімсот дев`яносто сім) грн 19 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 03.09.2024

Суддя І.О. Андреїшина