Рішення

від 31.07.2024 по справі 910/4539/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.07.2024Справа № 910/4539/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участю секретаря Петькун Д.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Служби безпеки України (вул. Володимирська, буд. 33, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00034074)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАЛКОМ СИСТЕМ" (вул. Левандовська, буд.3А, м. Київ, 01010, код ЄДРПОУ 42729255)

про визнання недійсним договору в частині та стягнення податку на додану вартість

Представники сторін: згідно протоколу судового засідання

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Служба безпеки України (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАЛКОМ СИСТЕМ" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору в частині та стягнення податку на додану вартість.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.04.2022 між ТОВ "Реалком систем" та Службою безпеки України укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №19/17-12д. Службою безпеки України на виконання умов, оплачено поставлений відповідачем товар у сумі 11 999 870,00 грн., у тому числі ПДВ 839 990,90 грн. Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - постанова КМУ № 178) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Постанова КМУ № 178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року. ТОВ "Реалком систем" не повернув безпідставно отримані кошти на виконання умов Договору №19/17-12д у розмірі 839 990,90 грн. (ПДВ) та продовжує їх утримувати (користуватись). Враховуючи вищевикладене позивач просить визнати недійсним пункт 4.1. Договору №19/17-12-д від 20.04.2022 з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ, а також стягнути з відповідача грошові кошти, з яких: 839 990,90 грн - сплачене ПДВ, 44 663,25 грн. - 3% річних та 171 846,68 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2024 суддя Ягічева Н.І. прийняла позовну заяву до розгляду та призначила підготовче засідання на 22.05.2024.

22.05.2024 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 22.05.2024 відкладено розгляд справи на 19.06.2024.

29.05.2024 через канцелярію суду від позивача надійшли додаткові пояснення.

Ухвалою від 19.06.2024 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 24.07.2024.

Через відділ діловодства суду 19.07.2024 відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 24.07.2024 повідомлено відповідача про відкладення розгляду справи на 31.07.2024.

Представник відповідача у засідання суду 31.07.2024 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлені належним чином. Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги.

У засіданні суду 31.07.2024 судом було оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Службою безпеки України (далі - СБУ, Покупець, Позивач) та товариством обмеженою відповідальністю «РЕАЛКОМ СИСТЕМ» (далі - ТОВ «РЕАЛКОМ СИСТЕМ», Продавець, Відповідач) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти від 20.04.2022 № 19/17-12д.

Згідно з пунктом 2.1 договору Продавець зобов`язується у 2021 році передати у власність покупця нафту і дистиляти код ДК 021:2015-09130000-9 Бензин та дизельне паливо (талони/скретч-карти) (далі - товар) у вигляді талонів скретч-карт (бланків-дозволів) в кількості, асортиментів та за ціною, що зазначені у Технічній специфікації (додаток № 1 до договору), а Покупець прийняти і сплатити їх вартість на умовах цього договору.

Положенням пункту 4.1 договору згідно з Технічною специфікацією додаток №1 до договору) ціна договору складає 11 999 870,00 грн (одинадцять мільйонів дев`ятисот дев`яносто дев`ять тисяч вісімсот сімдесят грн. 00 коп), в тому числі податку на додану вартість (далі - ПДВ) 839 990,90 грн (вісімсот тридцять дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто грн 90 коп).

Відповідно до пункту 6.4 товар вважається поставленим з моменту його фактичного отримання.

Судом встановлено, що на виконання договору відповідач поставив позивачу обумовлений сторонами товар на зазначену суму, що підтверджується видатковою накладною від 23.04.2022 № 35146 на загальну суму 11 999 870,00 грн, у тому числі з ПДВ - 839 990,90 грн.

З матеріалів справи вбачається, що продукція, поставлена Товариством на підставі вищевказаної видаткової накладної, була у повному обсязі оплачена у розмірі 11 999 870,00 грн, у тому числі ПДВ - 839 990,90 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 23.04.2022.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 року № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - Постанова) встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

З огляду на викладене, а також зважаючи на те, що адресована відповідачу лист - вимога (від 29.09.2022 № 19/17-1409) замовника про повернення коштів, що становлять суму сплаченого позивачем ПДВ, була залишена постачальником без відповіді та задоволення, і Товариство продовжує утримувати означені кошти, позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання недійсним пункту 4.1 Договору в частині включення до його ціни суми ПДВ, а також стягнення з Товариства на користь позивача 839 990,90 грн. безпідставно набутих коштів та нарахованих сум 3 % річних у розмірі 44 663,25 грн. та інфляційних втрат в сумі 171 846,68 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, слід встановлювати наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За приписами частин 1, 3 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Як було зазначено вище, за умовами пункту 4.1 Договору загальна вартість продукції, що підлягає поставці за цим Договором, становить 11 999 870,00 грн, у тому числі ПДВ 839 990,90 грн.

У спірних у даній справі правовідносинах можливо припустити, що спірний Договір міг бути укладений його сторонами без включення до нього умов щодо ПДВ в розмірі 20 %. При цьому, суд зауважує, що хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну (істотною умовою) в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися за погодженням сторін.

Податок на додану вартість, визначений в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктом г) підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Разом із тим, 02.03.2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову.

Так, відповідно до пунктів 1, 2 Постанови до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема, Національної гвардії, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця Постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022 року.

Відповідно до положень Постанови, її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні". Постанова містить посилання на норми підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, за яким за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

У листі-роз`ясненні від 29.07.2022 року № 8271/6/99-00-21-03-02-06 Державна податкова служба України виклала висновки щодо застосування Постанови та вказала, що нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу та Постанови, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені Постановою.

При цьому, норми Кодексу не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування встановленої діючим законодавством ставки податку є обов`язком, а не правом платника податку.

Також ДПС зазначила, що застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку.

Тобто, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою категорій суб`єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.

Судом встановлено, що Договір від 20.04.2022 року укладено між позивачем та відповідачем після прийняття Постанови. При цьому, пункт 4.1 Договору містить положення про те, що сума цього правочину включає в себе ПДВ.

Таким чином, оскільки замовником товару за Договором є Служба безпеки України, наведений пункт 4.1 Договору суперечить Постанові у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 839 990,90 грн., а не за нульовою ставкою.

Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28.05.2024 року в справі № 910/12151/23.

Водночас, судом взято до уваги правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03.12.2021 року в справі № 910/12764/20 про те, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Відтак, Верховний Суд у вказаній постанові відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 року в справі № 922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору), та зазначив про незгоду із висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 року в справі № 910/22319/16, від 08.08.2019 року в справі № 911/1626/18.

Фінансово-економічне управління СБУ листом (від 03.06.2022 № 21/2/1-1520 звернулась до Державної податкової служби України за індивідуальною податковою консультацією відповідно до вимог пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України з метою встановлення інформації щодо розповсюдження постанови Кабінету Міністрів України № 178 на постачальників палива для потреб СБУ при укладанні договорів в частині застосування нульової ставки на додану вартість.

Згідно наданої індивідуальної податкової консультації Державної податкової служби України (від 20.06.2022 № 93-00-21-03-02-05, додаток № 8 до позовної заяви), нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу та постанови Кабінету Міністрів України N° 178, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені постановою Кабінетів Міністрів України № 178.

При цьому норми Податкового кодексу України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування установленої діючим законодавством ставки податку є обов`язковим, а не правом платника податку.

Також Державна податкова служба України зазначила, що застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку.

Тобто, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), так і за операціями з придбання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених постановою Кабінетів Міністрів України № 178 категорій суб`єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, розрахунок не здійснюється.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог щодо визнання недійсним пункту 4.1 Договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача суми податку на додану вартість у розмірі 839 990,90 грн., сплаченої позивачем за Договором, суд зазначає таке.

За положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 839 990,90 грн. отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, а також зважаючи на наявність правових підстав для визнання недійсним пункту 4.1 Договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення Товариства за рахунок бюджетних коштів поза підставою, передбаченою законом.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.02.2022 року в справі № 916/707/21.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача отриманої ним за Договором суми податку на додану вартість у розмірі 839 990,90 грн., як безпідставно набутих грошових коштів.

Розглянувши заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 44 663,25 грн, а також інфляційних втрат в сумі 171 846,68 грн., нарахованих на зазначену суму боргу протягом наведеного періоду, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Отже, за змістом статей 625, 1212 Цивільного кодексу України положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Оскільки розмір нарахованих компенсаційних виплат відповідає вищезазначеним приписам законодавства, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення з Відповідача 44 663 25 грн. 3 % річних та 171 846,68 грн. інфляційних втрат.

За умовами частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищенаведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у даній справі у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Відповідача, у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 86, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними пункт 4.1 договору про закупівлю товарів за державні кошти від 20.04.2022 № 19/17-12ц (укладеного між Службою безпеки України (01601, м. Київ, вулиця Володимирська, 33, ЄДРПОУ 00034 074) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕАЛКОМ СИСТЕМ" (вул. Левандовська, буд.3А, м. Київ, 01010, код ЄДРПОУ 42729255) в частині включення до ціни договору податку на додану вартість у розмірі 839 990,90 грн (вісімсот тридцять дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто грн 90 коп.).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАЛКОМ СИСТЕМ" (вул. Левандовська, буд.3А, м. Київ, 01010, код ЄДРПОУ 42729255) на користь Служби безпеки України (вул. Володимирська, буд. 33, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00034074) 839 990 (вісімсот тридцять дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто) грн 90 коп сплачений податок на додану вартість, 44 663 (сорок чотири тисячі шістсот шістдесят три) грн 25 коп. 3% річних, 171 846 (сто сімдесят одну тисячу вісімсот сорок шість) грн 68 коп інфляційних та 15 847 (п`ятнадцять тисяч вісімсот сорок сім ) грн 51 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повне судове рішення складено 02.09.2024.

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА