Постанова

від 04.12.2024 по справі 910/4539/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2024 р. Справа№ 910/4539/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Козир Т.П.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Линник А.М.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 04.12.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАЛКОМ СИСТЕМ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2024

у справі № 910/4539/24 (суддя Ягічева Н.І.)

за позовом Служби безпеки України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАЛКОМ СИСТЕМ"

про визнання недійсним договору в частині та стягнення податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

Служба безпеки України (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАЛКОМ СИСТЕМ" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору в частині та стягнення податку на додану вартість.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що СБУ є замовником за договором про закупівлю товарів за державні кошти від 20.04.2022 №19/17-12д , згідно з пунктом пункт 4.1. якого ціна договору включає в себе ПДВ (20%) у розмірі 11 999 870,00 грн, у тому числі ПДВ 839 990,90 грн. На переконання позивача, наведений пункт 4.1 договору суперечить постанові Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - постанова №178), в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 20%.

Враховуючи наведене, позивач просить визнати недійсним пункт 4.1 договору від 20.04.2022 №19/17-12д, в частині включення до ціни договору суми ПДВ, а також стягнути з відповідача грошові кошти, з яких: 5 839 990,90 грн - сплачений ПДВ, 44 663,25 грн - 3% річних та 171 846,68 грн - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі №910/4539/24 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним пункт 4.1 договору про закупівлю товарів за державні кошти від 20.04.2022 № 19/17-12ц, укладеного між Службою безпеки України та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕАЛКОМ СИСТЕМ" в частині включення до ціни договору податку на додану вартість у розмірі 839 990,90 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАЛКОМ СИСТЕМ" на користь Служби безпеки України 839 990,90 грн сплаченого податку на додану вартість, 44 663,25 грн 3% річних, 171 846,68 грн інфляційних втрат та 15 847,51 грн судового збору.

Ухвалюючи рішення, суд виходив із доведеності позивачем позовних вимог, наявності підстав для визнання недійсним пункту 4.1 договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість. Враховуючи, що відповідачем сума податку на додану вартість отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, пункт 4.1. договору підлягає визнанню недійсним в частині включення ПДВ до договірної ціни. Крім того, суд дійшов висновку про те, що кошти в сумі 839 990,90 грн, за своєю природою є коштами, перерахованими позивачем поза межами договірних платежів, та має наслідком збагачення ТОВ "РЕАЛКОМ СИСТЕМ" за рахунок бюджетних коштів поза підставою, передбаченою законом, а тому мають бути повернуті позивачеві. Також суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення позивачем 3% річних та інфляційних втрат нарахованих на суму безпідставно утримуваних відповідачем коштів.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕАЛКОМ СИСТЕМ" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалено судом з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення спору в частині застосування нульової ставки податку на додану вартість до господарських відносин, що склались у даній справі; не було надано належної оцінки доказам, що спростовують вимоги позивача, зокрема, тій обставині, що операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту СБУ обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою виключно з метою виконання мобілізаційних завдань; положення постанови №178 не можуть застосовуватись до договорів на постачання паливно-мастильних матеріалів, які укладаються з 24.02.2022 не в рамках мобілізаційних завдань СБУ; в ході розгляду справи позивач не довів того, що договір про закупівлю товарів за державні кошти було укладено в рамках виконання мобілізаційних завдань.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАЛКОМ СИСТЕМ" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Козир Т.П., Скрипки І.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/4539/24. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАЛКОМ СИСТЕМ" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі №910/4539/24 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

07.10.2024 матеріали справи № 910/4539/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАЛКОМ СИСТЕМ" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі № 910/4539/24 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

22.10.2024 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Враховуючи, що суддя Козир Т.П. приймала участь у семінарі 28.10.2024, питання щодо подальшого руху вищевказаної апеляційної скарги здійснюється після повернення судді Козир Т.П. з семінару.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАЛКОМ СИСТЕМ" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі № 910/4539/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 04.12.2024, позивачеві встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 15.11.2024.

Позивач скористався правом, наданим йому ст. 263 ГПК України, через підсистему «Електронний суд» направив до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу ТОВ "РЕАЛКОМ СИСТЕМ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі №910/4539/24 - без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач вказав на їх безпідставність та необґрунтованість з огляду на невідповідність пункту 4.1 договору постанові КМУ від 02.03.2022 №178 в частині включення до ціни договору податку на додану вартість, а тому визнання такого пункту недійсним є належним способом захисту порушеного права, як і нарахування на безпідставно отриману відповідачем суму коштів 3% річних та інфляційних втрат.

В судове засідання відповідач явку свого уповноваженого представника не направив, про день, місце та час розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про завчасне надіслання і доставку 30.10.2024 до Електронного кабінету ТОВ "РЕАЛКОМ СИСТЕМ" ухвали апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження у справі №910/4539/24.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Згідно з частинами 11-13 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки відповідач не повідомив суд про поважність причин своєї неявки у судове засідання та не заявив клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів, врахувавши, що явка сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалася, вислухавши думку представника позивача, вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд скарги у відсутність вказаного учасника справи.

В судовому засіданні представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

04.12.2024 судом апеляційної інстанції оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, наявні у справі, врахувавши пояснення, надані представником позивача у судовому засіданні, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАЛКОМ СИСТЕМ" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі № 910/4539/24 задоволенню не підлягає у зв`язку з таким.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 20.04.2022 між Службою безпеки України (далі - СБУ, Покупець, Позивач) та Товариством обмеженою відповідальністю «РЕАЛКОМ СИСТЕМ» (далі - ТОВ «РЕАЛКОМ СИСТЕМ», Продавець, Відповідач) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти від № 19/17-12д.

Згідно з пунктом 2.1 договору Продавець зобов`язується у 2021 році передати у власність покупця нафту і дистиляти код ДК 021:2015-09130000-9 Бензин та дизельне паливо (талони/скретч-карти) (далі - товар) у вигляді талонів скретч-карт (бланків-дозволів) в кількості, асортиментів та за ціною, що зазначені у Технічній специфікації (додаток № 1 до договору), а Покупець прийняти і сплатити їх вартість на умовах цього договору.

Положенням пункту 4.1 договору згідно з Технічною специфікацією додаток №1 до договору) ціна договору складає 11 999 870,00 грн (одинадцять мільйонів дев`ятисот дев`яносто дев`ять тисяч вісімсот сімдесят грн. 00 коп), в тому числі податку на додану вартість (далі - ПДВ) 839 990,90 грн (вісімсот тридцять дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто грн 90 коп).

Відповідно до пункту 6.4 товар вважається поставленим з моменту його фактичного отримання.

Судом встановлено, що на виконання договору відповідач поставив позивачеві обумовлений сторонами товар на зазначену суму, що підтверджується видатковою накладною від 23.04.2022 № 35146 на загальну суму 11 999 870,00 грн, у тому числі з ПДВ - 839 990,90 грн.

З матеріалів справи вбачається, що продукція, поставлена Товариством на підставі вищевказаної видаткової накладної, була у повному обсязі оплачена у розмірі 11 999 870,00 грн, у тому числі ПДВ - 839 990,90 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 23.04.2022.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 року № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - Постанова) встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Оскільки відповідач отримав лист-вимогу від 29.09.2022 за № 19/17-1409 про повернення коштів, які становлять суму сплаченого позивачем ПДВ, втім залишив його без відповіді та задоволення, продовжуючи утримувати безпідставно отримані кошти, Служба безпеки України звернулася до суду з даним позовом про визнання недійсним пункту 4.1 Договору в частині включення до його ціни суми ПДВ, а також стягнення з ТОВ «РЕАЛКОМ СИСТЕМ» 839 990,90 грн безпідставно набутих коштів, а також нарахованих на вказану суму 3% річних у розмірі 44 663,25 грн та інфляційних втрат в сумі 171 846,68 грн.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, за своєю правовою природою договірні відносини, що склалися між сторонами у справі, мають ознаки договору поставки, за яким, відповідно до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною другою цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Вказана норма кореспондується зі статтею 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), у відповідності до якої за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладення Службою безпеки України та ТОВ «РЕАЛКОМ СИСТЕМ» договору про закупівлю товарів за державні кошти від № 19/17-12д було спрямоване на отримання позивачем товару та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати, а відповідача, у свою чергу, - на отримання коштів у якості оплати та здійснення поставки товару.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, слід встановлювати наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За приписами частин 1, 3 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Сторони договору умовами пункту 4.1 Договору погодили, що загальна вартість продукції, що підлягає поставці за цим Договором, становить 11 999 870,00 грн, у тому числі ПДВ 839 990,90 грн.

Як правильно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, у спірних у даній справі правовідносинах можливо припустити, що спірний Договір міг бути укладений його сторонами без включення до нього умов щодо ПДВ в розмірі 20 %. При цьому, суд зауважує, що хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну (істотною умовою) в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися за погодженням сторін.

Податок на додану вартість, визначений в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктом г) підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Разом із тим, 02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №178.

Відповідно до пунктів 1, 2 Постанови до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема, Національної гвардії, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця Постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Зі змісту вищезазначеної Постанови слідує, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні". Постанова містить посилання на норми підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, за яким за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

У листі-роз`ясненні від 29.07.2022 № 8271/6/99-00-21-03-02-06, на який посилається позивач, Державна податкова служба України виклала висновки щодо застосування Постанови та вказала, що нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу та Постанови, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені Постановою.

При цьому, норми Кодексу не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування встановленої діючим законодавством ставки податку є обов`язком, а не правом платника податку.

Також ДПС зазначила, що застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку.

Таким чином, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою категорій суб`єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що Договір від 20.04.2022 укладено між позивачем та відповідачем після прийняття Постанови. При цьому, пункт 4.1 Договору містить положення про те, що сума цього правочину включає в себе ПДВ.

Оскільки замовником товару за Договором є Служба безпеки України, наведений пункт 4.1 Договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 839 990,90 грн, а не за нульовою ставкою суперечить Постанові №178.

Аналогічна правова позиція з цього приводу була висловлена Верховним Судом у постанові від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23.

Разом з тим, суд першої інстанції не взяв до уваги правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, у якій мова йшла про те, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Відтак, Верховний Суд у вказаній постанові відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021у справі № 922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору), та зазначив про незгоду із висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 року в справі № 910/22319/16, від 08.08.2019 року в справі № 911/1626/18.

Матеріалами справи підтверджується факт звернення фінансово-економічного управління СБУ з листом від 03.06.2022 за вих.№ 21/2/1-1520 до Державної податкової служби України за індивідуальною податковою консультацією у відповідності до вимог п. 52.1 статті 52 Податкового кодексу України з метою встановлення інформації щодо розповсюдження Постанови Кабінету Міністрів України № 178 на постачальників палива для потреб СБУ при укладанні договорів в частині застосування нульової ставки на додану вартість.

Згідно наданої індивідуальної податкової консультації Державної податкової служби України (від 20.06.2022 № 93-00-21-03-02-05, додаток № 8 до позовної заяви), нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу та постанови Кабінету Міністрів України N° 178, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені постановою Кабінетів Міністрів України № 178.

При цьому норми Податкового кодексу України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування установленої діючим законодавством ставки податку є обов`язковим, а не правом платника податку.

Також Державна податкова служба України зазначила, що застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку.

Тобто, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), так і за операціями з придбання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених постановою Кабінетів Міністрів України № 178 категорій суб`єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, розрахунок не здійснюється.

Зважаючи на встановлене, колегія суддів погоджується та визнає правильним висновок суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення вимоги про визнання недійсним пункту 4.1 Договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

Також апеляційний господарський суд поділяє позицію місцевого господарського суду щодо обґрунтованості та доведеності позивачем належними доказами позовної вимоги про стягнення з відповідача суми податку на додану вартість у розмірі 839 990,90 грн, сплаченої позивачем за Договором.

Так, згідно з приписами статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 839 990,90 грн. отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, а також зважаючи на наявність правових підстав для визнання недійсним пункту 4.1 Договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення Товариства за рахунок бюджетних коштів поза підставою, передбаченою законом.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.02.2022 року в справі № 916/707/21.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача отриманої ним за Договором суми податку на додану вартість у розмірі 839 990,90 грн, як безпідставно набутих грошових коштів є такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Також позивачем у даній справі заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 44 663,25 грн, а також інфляційних втрат в сумі 171 846,68 грн, нарахованих на зазначену суму боргу протягом наведеного періоду.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 ЦК України).

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Як вбачається з матеріалів справи, платіжним дорученням №2429 від 23.04.2022 позивач здійснив на користь відповідача оплату товару, вказавши у призначенні платежу: «попер.опл. за талони та скретч/картки зг. рах.№467 від 23.04.2022 за дог. №19/47-12д від 20.04.2022 (ПДВ -839990,90)».

Як свідчить відмітка Державної казначейської служби України на платіжному дорученні, через систему дистанційного обслуговування платіж у розмірі 11 999 870,00 грн на користь відповідача був зарахований 25.04.2022.

Вказана дата і взята позивачем за початок періоду нарахування 3% річних, оскільки з цього дня відповідач користується безпідставно отриманими коштами у розмірі - 83 9990,90 грн).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Отже, за змістом статей 625, 1212 Цивільного кодексу України положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та втрат від інфляції за заявлений позивачем період прострочення, колегія суддів вважає його арифметично вірним, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 44 663 25 грн та інфляційних втрат 171 846,68 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги ТОВ «РЕАЛКОМ СИСТЕМ», колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, не вбачається.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 253-254, 269, 270, 271, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕАЛКОМ СИСТЕМС» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі №910/4539/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі №910/4539/24 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/4539/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 19.12.2024.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Т.П. Козир

І.М. Скрипка