Рішення

від 03.09.2024 по справі 910/1602/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.09.2024Справа № 910/1602/24За позовом Приватного акціонерного товариства "Фарлеп-Інвест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПОРТ-АКТИВ"

про стягнення 10698,34 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПОРТ-АКТИВ" (далі - відповідач) на користь Приватного акціонерного товариства "Фарлеп-Інвест" (далі - позивач) боргу та санкцій за договором НОМЕР_1/15 від 01.05.2015, разом у сумі, що дорівнює вказаній вище ціні позову, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань повністю та вчасно оплатити надані йому послуги з надання послуг до Цифрових каналів зв`язку в м. Києві за адресами: вул. Леонтовича, 9 та вул. Куренівська, 21 за період з жовтня 2020 року по вересень 2021 року.

Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач правом на подачу відзиву на позов не скористався, ухвалу суду про відкриття провадження у справі було надіслано відповідачу на адресу згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка повернено до суду із зазначенням причини повернення "адресат відсутній за вказаною адресою", будь-яких заяв про зміну місцезнаходження відповідача до суду не надходило.

Відповідно до п.4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Верховний Суд у постанові №755/17944/18 (61-185св23) від 10.05.2023 вказав, що довідка поштового відділення із позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду, зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Відтак, Відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов`язки, а Відповідач, натомість, проявив процесуальну бездіяльність.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

З пояснень позивача вбачається, що 01.05.2015 між позивачем (оператором) та відповідачем (абонентом) укладено договір № 1048615/15 про надання телекомунікаційних послуг, відповідно до умов якого позивач прийняв на себе зобов`язання по наданню відповідачу платних послуг з надання доступу до Цифрових каналів зв`язку в м. Києві за адресами: вул. Леонтовича, 9 та вул. Куренівська, 21.

Позивач зазначає, що до вересня 2020 року (включно) відповідач оплачував виставлені позивачем рахунки за надані електронні комунікаційні послуги, тим самим виконував взяті на себе зобов`язання по сплаті абонентських платежів, однак починаючи з жовтня 2020 року припинив оплати за отримані послуги.

З метою вирішення питання в досудовому порядку позивачем 29.09.2023 на адресу відповідача направлялася претензія з вимогою сплатити суму боргу, однак ні відповіді на претензію, ні оплати боргу позивач не отримав. Таким чином, загальна сума боргу на дату звернення позивача до суду становить 7200 грн, яка складається із заборгованості за отримані відповідачем електронні комунікаційні послуги за період з жовтня 2020 року по вересень 2021 року.

Звертаючись із позовом позивач зауважив, що згідно ліцензованої та автоматизованої системи розрахунків та контролю «Оніма», у позивача як оператора ведеться облік розрахунків з абонентами та контроль, а також автоматична пролонгація та/або припинення надання послуг. Договір про надання телекомунікаційних послуг НОМЕР_1/15 від 01.05.2015 занесений до автоматизованої системи контролю розрахунків, однак відсутній у позивача у письмовій формі. Відповідачу, як абоненту, в автоматизованій системі розрахунків та контролю «Оніма» присвоєний особовий рахунок НОМЕР_1.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

На підтвердження наявності між сторонами договірних зобов`язань, позивачем було надано з позовом рахунок-фактури за період з травня по вересень 2020 року та платіжні інструкції, які підтверджують факт оплати відповідачем позивачу послуг за договором НОМЕР_1/15 від 01.05.2015, враховуючи, що в призначенні платежу відповідач вказував номер договору та рахунок виставлений на оплату.

З наданих позивачем платіжних інструкцій вбачається, що відповідачем оплачувалась абонентська плата за договором НОМЕР_1/15 від 01.05.2015 у сумі 600 грн у період з травня по вересень 2020 року.

Таким чином, оплата рахунків-актів є підтвердженням абонентом факту надання оператором послуг та наявності договірних відносин між сторонами.

Відповідно до п. 28 ст. 2 Закону України «Про електронні комунікації» електронна комунікація (телекомунікація, електрозв`язок) - передавання та/або приймання інформації незалежно від її типу або виду у вигляді електромагнітних сигналів за допомогою технічних засобів електронних комунікацій.

Пунктом 2 ст. 2 Закону України «Про електронні комунікації» визначено, що абонентна плата це фіксований платіж, який може встановлювати постачальник електронних комунікаційних послуг для абонента за доступ на постійній основі до електронних комунікаційних послуг незалежно від факту їх отримання.

Підпунктом «в» п. 5 ст. 19 Закону України «Про електронні комунікації» передбачено, що постачальники електронних комунікаційних мереж та/або послуг, які надають послуги користувачам, мають право зокрема на встановлення індивідуальних тарифних планів при укладенні договору про надання електронних комунікаційних послуг з кінцевими користувачами - юридичними особами та/або фізичними особами - підприємцями.

Відповідно до п. 72 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг», затверджених постановою Кабінету міністрів України №295 від 11.04.2012 (далі - Правила), розрахунки за отримані послуги на умовах наступної оплати здійснюються шляхом надсилання на адресу абонента рахунків або в інший спосіб відповідно до законодавства та договору. У разі здійснення розрахунків за отримані послуги на умовах наступної оплати абонент оплачує послуги після закінчення розрахункового періоду. Плата вноситься після отримання ним рахунка, але не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, якщо інше не встановлено договором відповідно до законодавства.

Позивач зазначає, що в особовому рахунку відповідача № НОМЕР_1 в автоматизованій системі тарифікації часу та з`єднань «Оніма» зазначено, що рахунки надсилалися за допомогою програми М.Е.Dос, що підтверджується квитанціями про відправку документів відповідачу.

За приписами статей 525, 526 цього Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно пояснень позивача, викладених у позовній заяві, на виконання умов Договору у період з жовтня 2020 року по вересень 2021 року позивачем було надано відповідачу послуги за Договором вартістю 7200 грн.

Позивачем було долучено до справи рахунки-акти за спірний період та витяги про надіслання цих рахунків-актів.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Верховний Суд відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Відповідачем жодних заперечень щодо заявленої позивачем основної суми боргу не було надано, а також доказів які б спростовували твердження позивача викладені у позові.

Враховуючи, що відповідачем доказів здійснення повної оплати за спірним договором не надано, то вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 7200 грн основного боргу підлягають задоволенню.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вже було вказано вище, відповідно до п. 72 Правил плата вноситься після отримання рахунка, але не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом.

Позивачем було нараховано на суму боргу 2902,29 грн інфляційних втрат та 596,05 грн 3% річних.

Розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, доданий позивачем до позову, судом перевірено і визнано обґрунтованим (зокрема, оскільки розраховані позивачем санкції не перевищують дозволені до стягнення згідно з законом), а тому з відповідача підлягає стягнення наведених вище сум інфляційних втрат та 3% річних у повному обсязі.

У зв`язку з наведеним вище, вимоги позову підлягають задоволенню в повному обсязі.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 86, 123, 129, 233, 236-240, 248-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПОРТ-АКТИВ" (01024, місто Київ, вулиця Шовковична, будинок 46/48; ідентифікаційний код 36018997) на користь Приватного акціонерного товариства "Фарлеп-Інвест" (01011, місто Київ, провулок Євгена Гуцала, будинок 3; ідентифікаційний код 19199961) 7200 (сім тисяч двісті) грн боргу, 2902 (дві тисячі дев`ятсот дві) грн 29 коп. інфляційних втрат, 596 (п`ятсот дев`яносто шість) грн 05 коп. 3% річних, 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Сташків Р.Б.