Рішення

від 22.08.2024 по справі 914/615/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.08.2024 Справа № 914/615/24

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Хороз І.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Львівської міської ради, місто Львів

до відповідача Приватного підприємства «Місто Лева», місто Львів

про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

За участю представників:

від позивача Попович Я.Д. - представник (повноваження відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в порядку самопредставництва);

від відповідача не з`явився.

Процес.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Львівської міської ради до Приватного підприємства «Місто Лева» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою за адресою: місто Львів, вулиця Хлібна, 5а, шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності Приватного підприємства «Місто Лева» на об`єкт нерухомого майна: будівля автомийки «Б-1» площею 113,0 кв. м на вулиці Хлібна, 5а у місті Львові (реєстраційний номер майна 36860797) із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Хід розгляду справи викладено у наявних в матеріалах справи ухвалах суду та відображено у протоколах судових засідань.

Ухвалою від 10.07.2024 суд постановив відкласти судове засідання на 22.08.2024 о 10:30 год.

Представник позивача в судове засідання 22.08.2024 для розгляду справи по суті з`явився, усно заперечив проти поданого представником відповідача клопотання про відкладення розгляду справи, просив відмовити у його задоволенні, з огляду на те, що відповідачем такі подаються неодноразово, а також з огляду на те, що обставини викладені у клопотанні не підтверджені належними доказами.

Відповідач явки уповноваженого представника в судове засідання 22.08.2024 для розгляду справи по суті не забезпечив, проте, 22.08.2024 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи б/н (вх.№20764/24), у зв`язку з участю представника в іншому судовому процесі.

Розглянувши подане представником відповідача клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№20764/24 від 22.08.2024), заслухавши думку представника позивача суд дійшов висновку відмовити у його задоволенні, з огляду на наступне.

За змістом статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право, зокрема, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до частини 1, частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Розгляд справи триває значний час, а одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Ухвалою від 19.06.2024 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 28.06.2024. Завданнями ж розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (стаття 194 Господарського процесуального кодексу України).

Слід зазначити, що для надання можливості відповідачу скористатись правом на висловлення своєї позиції при розгляді справи по суті, ухвалою від 30.05.2024 суд задовольнив клопотання відповідача, постановив поновити відповідачу процесуальний строк на подання відзиву та долучив його до матеріалів справи. Крім того, ухвалами від 28.06.2024 та від 10.07.2024 суд відкладав розгляд справи у зв`язку із поданими представником відповідача клопотаннями про зупинення провадження у справі та клопотаннями відповідача про відкладення розгляду справи.

Суд, враховуючи належне повідомлення відповідача про дату судового засідання, беручи до уваги те, що у даній справі відповідачем подано відзив на позовну заяву, достатність документів наявних у матеріалах справи для вирішення спору по суті, беручи до уваги повторну неявку в судове засідання відповідача (його представника), не вважає відсутність представника відповідача у даному судовому засіданні перешкодою для вирішення спору по суті.

Відповідно до статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Таким чином, юридична особа не обмежена колом осіб, які можуть представляти її інтереси в суді.

Суд звертає увагу відповідача на те, що на підтвердження, викладених у клопотанні про відкладення судового засідання обставин останнім не надано жодних доказів, а відтак, причина неявки адвоката відповідача не може бути визнана судом поважною.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Отже, зловживання тими чи іншими процесуальними правами є недобросовісним здійсненням таких процесуальних прав.

Поведінка представника відповідача під час розгляду справи свідчить про недобросовісність відповідача, та спрямованість його дій на затягування судового процесу.

За умовами частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відтак, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити повністю.

Відводів складу суду та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.

У судовому засіданні 22.08.2024 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору та правова позиція сторін.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у Державному реєстрі речових прав на майно міститься інформація про реєстрацію права власності на будівлю автомийки літ. «Б-1» площею 113,0 кв. м за Приватним підприємством «Місто Лева» по вулиці Хлібна, 5а у місті Львові.

Така реєстрація здійснена на підставі договору купівлі-продажу Р№ 1560 від 23.10.2012, укладеного між відповідачем та ТзОВ «Салон «Же-О-Зе». В свою чергу ТзОВ «Салон «Же-О-Зе» набуло права на таку будівлю за договором купівлі-продажу Р№ 973 від 05.07.2012, укладеним з ТзОВ «Інвестиційні ділові системи», яке первинно зареєструвало своє право власності на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2012 у справі № 5015/634/12.

Однак, таке рішення в подальшому, скасоване постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2013 у справі № 5015/634/12.

Власником земельної ділянки по вулиці Хлібна, 5а у місті Львові є Львівська міська рада, містобудівні умови та обмеження на проектування будівлі не надавались. Також, Львівська міська рада не надавала згоду на передачу у користування чи у власність ПП «Місто Лева» земельної ділянки по вулиці Хлібна, 5а у місті Львові.

Крім того, такої будівлі згідно з актом обстеження земельної ділянки на ній не виявлена.

Позивач зазначає, що результаті реєстрації права власності на об`єкт по АДРЕСА_1 порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради, яка позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою.

Таким чином, позивач просить усунути перешкоди в користуванні Львівською міською радою земельною ділянкою за адресою місто Львів, вулиця Хлібна, 5а шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ПП «Місто Лева» (код ЄДРПОУ 37205359) на об`єкт нерухомого майна: будівля автомийки літ. «Б-1» площею 113,0 кв. м на вулиці Хлібна, 5а у місті Львові (реєстраційний номер майна 36860797) із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позиція відповідача.

Відповідач заперечив проти позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву (вх.№10909/24 від 22.04.2024).

Зокрема зазначив про те, що Львівська міська рада була учасником справи № 5015/634/12 про визнання права власності на будівлю автомийки літ. «Б-1», яка знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Хлібна, 5а.

Постанова Львівського апеляційного господарського суду у справі №5015/634/12, якою скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2012, яким визнано за ТзОВ «Інвестиційні ділові системи» право власності на будівлю автомийки літ. «Б-1» площею 113,0 кв. м за ПП «Місто Лева» на вулиці Хлібна, 5а у місті Львові постановлена 10.04.2013.

Разом з тим, Львівська міська рада, усвідомлюючи та будучи повідомленою про наявність спору щодо визнання права власності на вищезазначену будівлю до 2024 року не порушує питання про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, що свідчить про багаторічну бездіяльність.

Відповідач покликається на положення статей 257, 261 Цивільного Кодексу України, статтю 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», та зазначає про сплив строку позовної давності.

Разом з тим, відповідач вказує, що є добросовісним набувачем майна, що розташоване на земельній ділянці, у свою чергу, позивачем не наведено жодного аргументу, які дії ПП «Місто Лева» призвели до порушення прав та інтересів Львівської міської ради та не вказано обставини, які могли б свідчити про недобросовісність відповідача.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Обставини встановлені судом.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.04.2012 у справі № 5015/634/12, зокрема, визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційні ділові системи» (79035, місто Львів, вулиця Заводська, 147, ідентифікаційний код 37800723) право власності на будівлю автомийки літ. «Б-1» площею 113,0 кв. м, що знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Хлібна, 5а.

На підставі зазначеного рішення 11.06.2012 зареєстровано право власності за ТзОВ «Інвестиційні ділові системи» на будівлю автомийки літ. «Б-1» площею 113,0 кв. м, що знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Хлібна, 5а.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу Р.№ 973 від 05.07.2012 ТзОВ «Інвестиційні ділові системи» відчужило ТзОВ «Салон «Же-О-Зе» право власності на будівлю автомийки літ. «Б-1» площею 113,0 кв. м, що знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Хлібна, 5а, про що 23.07.2012 внесено запис у Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

На підставі договору купівлі-продажу Р№ 1560 від 23.10.2012 ТзОВ «Салон «Же-О-Зе» відчужило ПП «Місто Лева» право власності на будівлю автомийки літ. «Б-1» площею 113,0 кв. м, що знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Хлібна, 5а, про що 21.11.2012 внесено запис у Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Вказане підтверджується Інформаційною довідкою № 341010845 від 31.07.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2013 у справі № 5015/634/12 скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2012 у зазначеній справі.

Листом № 4-0006-12626 від 20.09.2023 Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю повідомила Юридичний департамент Львівської міської ради, що згідно даних з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва вбачається, що інформація про видачу дозвільних документів на виконання будівельних робіт та готовність об`єкта до експлуатації за адресою: місто Львів, вулиця Хлібна, 5а відсутня.

Листом № 4-2401-12885 від 26.09.2023 Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування ЛМР повідомило Юридичний департамент ЛМР, що містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта за адресою: місто Львів, вулиця Хлібна, 5а не надавалися.

В Акті обстеження земельної ділянки № 361 від 05.10.2023 встановлено, що на території орієнтовною площею 2,6 га вздовж вулиці Хлібна будівлі автомийки літ. «Б-1» площею 113,0 кв. м, з реєстраційним номером 36860797 на вулиці Хлібна 5а у місті Львові не виявлено.

Листом № 4-2403-13421 від 05.10.2023 Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради повідомило Юридичний департамент Львівської міської ради про те, що інформація щодо прийнятих рішень (ухвал) про передачу у власність чи надання в користування земельної ділянки для обслуговування будівлі автомийки загальною площею 113,0 кв. м за адресою: вулиця Хлібна, 5а, місто Львів (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 36860797) в управлінні земельних ресурсів відсутня. Також, відсутня інформація стосовно підготовки проектів ухвал Львівської міської ради про надання згоди на виготовлення технічної документації щодо земельної ділянки для обслуговування будівлі автомийки (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 36860797).

Таким чином, позивач просить усунути перешкоди в користуванні Львівською міською радою земельною ділянкою за адресою місто Львів, вулиця Хлібна, 3 шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ПП «Місто Лева» (код ЄДРПОУ 37205359) на об`єкт нерухомого майна: будівля автомийки літ. «Б-1» площею 113,0 кв. м на вулиці Хлібна, 5а у місті Львові (реєстраційний номер майна 36860797) із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Висновки суду.

Органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, у земельних правовідносинах виступають як представницькі органи суб`єкта власності народу України, територіальної громади власників землі щодо права розпорядження, притаманного власнику.

Статями 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України та статями 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України врегульовано порядок розпорядження землею.

Згідно з статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За приписами статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (пункт 34 частини 1 статті 26) органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їх компетенції, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу.

Як суб`єкт владних повноважень орган місцевого самоврядування Львівська міська рада вирішує в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Земельна ділянка, на якій нібито розташоване нерухоме майно, а саме будівля автомийки літ. «Б-1» площею 113,0 кв. м по вулиці Хлібна, 5а у місті Львові, належить територіальній громаді міста Львова, в особі Львівської міської ради та віднесена до земель комунальної власності, в силу статей 80, 83 Земельного кодексу України та статей 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до частини 1 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю.

Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки) виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону.

Виходячи із вимог статті 83 Земельного кодексу України, презюмується належність земельних ділянок на території міста Львів територіальній громаді міста з визначенням її власником Львівської міської ради.

За приписами частини 1 статті 122 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування, із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель комунальної власності на підставі рішення органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Право власності чи користування землею фізичними особами набувається та реалізується в порядку і на підставах, визначених Конституцією України (статті 13, 14), Земельного кодексу України (статті 78, 92, 93, 102-1, 116, 118, 119, 123, 125, 126), а також інших законів, що видаються відповідно до них (Закону України «Про оренду землі», Цивільного кодексу України).

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Отже, правовою основою виникнення права користування земельною ділянкою є рішення органу місцевого самоврядування.

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка, розташована по вулиці Хлібна, 5а, у місті Львові, нікому не надавалась Львівською міською радою під будівництво, право користування на неї також наразі належить лише Львівській міській раді.

Разом з тим, у Державному реєстрі речових прав на майно міститься інформація про реєстрацію на вказаній земельній ділянці права власності на будівлю автомийки літ. «Б-1» площею 113,0 кв. м за ПП «Місто Лева».

Відповідно до частини першої статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За загальним правилом, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України).

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 Цивільного кодексу України).

Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 Цивільного кодексу України). Вказана норма визначає право саме власника (користувача) земельної ділянки, на якій самочинно збудовано майно, а не особи, яка вчинила самочинну забудову.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності, вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у п. 6.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13.

При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Такий же правовий висновок про те, що зміст приписів статті 376 Цивільного кодексу України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц та у численних постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Львівської області від 26.04.2012 у справі № 5015/634/12, серед іншого, визнано за ТзОВ «Інвестиційні ділові системи» (79035, місто Львів, вулиця Заводська, 147, ідентифікаційний код 37800723) право власності на будівлю автомийки літ. «Б-1» площею 113,0 кв. м, що знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Хлібна, 5а.

На підставі зазначеного рішення 11.06.2012 зареєстровано право власності за ТзОВ «Інвестиційні ділові системи» на будівлю автомийки літ. «Б-1» площею 113,0 кв. м, що знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Хлібна, 5а. В подальшому, право власності на будівлю автомийки відчужувалось на користь ТзОВ «Салон «Же-О-Зе» та ПП «Місто Лева», за яким станом на даний момент зареєстровано право власності у Державному реєстрі речових прав на майно.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2013 у справі № 5015/634/12 скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2012 у зазначеній справі.

Отже, правовстановлюючий документ, на підставі якого ТзОВ «Інвестиційні ділові системи» набуло право власності та зареєструвало його у Державному реєстрі речових прав на майно скасовано, а відтак, воно не може бути підставою виникнення у будь-якої особи права власності на нерухоме майно.

Крім того, Верховний Суд неодноразово відзначав, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу), а, отже, і предметом цивільно-правового договору. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 11.11.2019 у справі №554/13971/15-ц.

Спірна будівля збудована без документів, які дають право виконувати будівельні роботи, й особа, яка здійснила самочинне будівництво, не є власником чи користувачем земельної ділянки, а отже, вона (будівля) є самочинно збудованими об`єктами, а тому у ТзОВ «Інвестиційні ділові системи» не виникло та не могло виникнути права власності на неї та ТзОВ «Інвестиційні ділові системи» не мало права її відчужити на користь ТзОВ «Салон «Же-О-Зе», а останнє, в подальшому, - ПП «Місто Лева».

Враховуючи зазначене, суд зазначає, що будівля автомийки літ. «Б-1» площею 113,0 кв. м, зареєстрована за адресою: місто Львів, вулиця Хлібна, 5а не могла бути предметами договору купівлі-продажу Р.№ 973 від 05.07.2012, а також договору купівлі-продажу Р№ 1560 від 23.10.2012 на підставі якого ПП «Місто Лева» нібито набуло право власності на нього.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21)).

Стаття 391 Цивільного кодексу України передбачає права власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов`язані з позбавленням володіння майном.

Тобто передбачений вказаною правовою нормою позов пред`являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає и?ому здіи?снювати користування та розпорядження ним.

У даному позові позивачем заявлено вимогу усунути перешкоди в користуванні Львівською міською радою земельною ділянкою за адресою місто Львів, вулиця Хлібна, 5а шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ПП «Місто Лева» на об`єкт нерухомого майна: будівля автомийки літ. «Б-1» загальною площею 113,0 кв. м, на вулиці Хлібна, 5а у місті Львові (реєстраційний номер майна 36860797) із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суд звертає увагу, що за висновками Верховного Суду стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» («Внесення відомостей до Державного реєстру прав») є процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту. Посилання у статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав не є встановленням приватно-правових способів захисту прав.

При цьому законами України не встановлено способу захисту для випадків, коли за особою зареєстроване право власності чи інше речове право, яке не може бути зареєстроване за жодною особою. Тобто у законах наявна прогалина, яка має бути заповнена за аналогією закону чи права (стаття 8 Цивільного кодексу України). При цьому суд виходить з такого.

Функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки неодноразово формулювалися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 48).

Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89)) передбачає, що відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 100)).

Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права власності не відповідає належному способу захисту. Також не відповідає належному способу захисту вимога про припинення права власності відповідача, оскільки позивач вважає, що право власності відповідача не виникало взагалі відповідно до частини другої статті 376 Цивільного кодексу України (як і сам спірний об`єкт не виник як об`єкт права власності).

Виходячи з правової природи реєстрації прав на нерухоме майно як способу володіння ним та беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства (аналогія права), колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.06.2023 у справі 916/959/22, дійшла висновку, що у випадку, якщо заінтересована особа - позивач (власник земельної ділянки, інший правоволоділець) вважає, що зареєстроване за відповідачем право власності чи інше речове право на певний об`єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом. Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт.

Відтак, суд приходить до висновку про те, що належному способу захисту у даній справі № 914/318/24 відповідає вимога позивача про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом припинення володіння відповідачем правом власності на об`єкт нерухомого майна: будівля автомийки літ. «Б-1» загальною площею 113,0 кв. м на вулиці Хлібна, 5а у місті Львові (реєстраційний номер майна 36860797).

Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права та закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт, якщо такий розділ був відкритий.

Водночас, суд звертає увагу, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, суд зазначає, що за змістом статей 268, 391 Цивільного кодексу України позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення, а тому власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Вказване узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/11527/17.

Враховуючи вищевикладене, суд констатує, що позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення його позовних вимог. Водночас відповідач не спростував позовних вимог належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судові витрати.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову до суду позивачем було сплачено судовий збір на загальну суму 3 028,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: №877 (внутрішній номер 320013348) від 27.12.2023 в сумі 2 684,00 грн; №27 (внутрішній номер 324550668) від 23.01.2024 в сумі 344,00 грн.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3 028,00 грн відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на відповідача.

Керуючись статтями 2, 4, 13, 18, 73, 76-79, 86, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1.Позов задовольнити.

2.Усунути перешкоди в користуванні Львівською міською радою (79006, місто Львів, площа Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код юридичної особи 04055896) земельною ділянкою за адресою місто Львів, вулиця Хлібна, 5а шляхом припинення володіння правом приватної власності Приватним підприємством «Місто Лева» (79031, місто Львів, вулиця Стрийська, будинок 71а, квартира 86, ідентифікаційний код юридичної особи 37205359) на об`єкт нерухомого майна: будівля автомийки літ. «Б-1» площею 113,0 кв. м на вулиці Хлібна, 5а у місті Львові (реєстраційний номер майна 36860797).

Стягувач: Львівська міська рада (79006, місто Львів, площа Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код юридичної особи 04055896).

Боржник: Приватне підприємство «Місто Лева» (79031, місто Львів, вулиця Стрийська, будинок 71а, квартира 86, ідентифікаційний код юридичної особи 37205359).

3.Стягнути з Приватного підприємства «Місто Лева» (79031, місто Львів, вулиця Стрийська, будинок 71а, квартира 86, ідентифікаційний код юридичної особи 37205359) на користь Львівської міської ради (79006, місто Львів, площа Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код юридичної особи 04055896) 3 028,00 грн судового збору.

4.Накази видати згідно статті 327 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки визначені статтями 256,257 Господарського процесуального кодексу України

Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.

Повний текст рішення

складено 02.09.2024

СуддяСухович Ю.О.