Ухвала

від 02.09.2024 по справі 916/3833/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"02" вересня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3833/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.

розглянувши заяву заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси (вх. 2-1394/24 від 30.08.2024) про забезпечення позову у справі № 916/3833/24

за позовом: Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси (вул. Черняховського, № 6, м. Одеса, 65062) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (пл. Думська, № 1, м. Одеса, 65004)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дюк Менеджмент» (вул. Раскидайлівська, 56 И, м. Одеса, 65110)

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

30.08.2024 заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дюк Менеджмент», в якій просить суд усунути перешкоди у користуванні територіальною громадою м. Одеси земельною ділянкою, орієнтовною площею 63 кв.м., яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Маловського, 3-В, шляхом зобов`язання відповідача звільнити спірну земельну ділянку шляхом знесення за власний рахунок самочинно побудованої на ній нежитлової будівлі (приубдови площею 9 кв.м.) та навісів, огороджених металевим парканом, орієнтовною площею 54 кв.м.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що ТОВ «Дюк Менеджмент» самочинно захоплено земельну ділянку площею 63 кв.м., яка розташована на території парку «Дюковський парк», та відноситься до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оскільки відповідачем виконано будівельні роботи з реконструкції належної йому будівлі без отримання права на виконання таких робіт, чим порушено норми містобудівного законодавства, та за відсутності будь-яких рішень позивача щодо передачі земельної ділянки у власність (користування) відповідачу.

Разом із позовною заявою до Господарського суду Одеської області заступником керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси було подано заяву (вх.№ 2-1394/24 від 30.08.2024) про забезпечення позову, відповідно до якої він просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом:

- заборони ТОВ «Дюк Менеджмент» на час розгляду справи в суді вчиняти дії щодо відчуження на користь будь-яких осіб об`єкту нерухомого майна нежитлової будівлі, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Маловського, 3-В;

- заборони будь-яким суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам, іншим особам вчиняти будь-які дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Маловського, 3-В;

- накладення арешту на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Маловського, 3-В, яка зареєстрована за ТОВ «Дюк Менеджмент».

В обґрунтування поданої заяви прокурором було зазначено суду, що 29.10.2010 між Одеською міською радою та Центром «Катюша» у формі ТОВ укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 245706 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Розкидайлівська, 56, з кадастровим номером № 5110137300:15:003:0008, яка відноситься до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

За умовами вказаного договору, на земельній ділянці розташована нежитлова будівля, яка на час укладення договору належала ТОВ Центр «Катюша», площею 135,1 кв.м., за адресою: м. Одеса, спуск Маловського, 3. В подальшому адресу змінено на вул. Маловського, 3-В.

Прокурор вказує, що 30.05.2024 Управління ДАБК ОМР із залученням представників Департаменту земельних ресурсів ОМР та Приморської районної адміністрації ОМР проведено комісійне обстеження об`єкту, за результатами якого встановлено, що за вищевказаною адресою розташована нежитлова будівля кафе «Дюк» та до даної будівлі прибудовано зі сторони парку «Дюковський» прибудову орієнтовною площею 9 кв.м., а на прилеглій території з тієї ж сторони до будівлі влаштовано навіси на металевих стовпах, огороджені металевим парканом, орієнтовною площею 54 кв.м.

За ствердженням прокурора, в реєстрі будівельної діяльності відсутні відомості щодо реєстрації документів, які дають право на виконання будівельних робіт та/або засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту за даною адресою, у зв`язку з чим вбачається самочинне влаштування прибудови та навісів на самовільно захопленій земельній ділянці орієнтовною площею 63 кв.м., про що Управлінням ДАБК ОМР складено акт від 30.05.2024.

Окрім того, як зауважує прокурор, Департамент архітектури та містобудування ОМР повідомив, що за даними архіву та відділу загального листування будівельні паспорти, містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва за адресами вул. Маловського, 3-В або спуск Маловського, 3 не зареєстровані, а землевпорядна документація щодо відведення земельних ділянок не значиться. При цьому, ДЗК ОМР повідомив, що Одеською міською радою рішення щодо надання в оренду або у власність земельної ділянки за вказаними адресами не приймались.

За висновком прокурора, відповідачем самочинно захоплено земельну ділянку площею 63 кв.м., яка розташована на території парку «Дюківській парк» та відноситься до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, а спірна площа нерухомого майна у вигляді прибудови не є окремим об`єктом майнових прав та не була окремо зареєстрована, а фактично приєднана до нежитлової будівлі загальною площею 135,1 кв.м.

Відтак, прокурор вважає, що у випадку незабезпечення позову відповідач, дізнавшись про наявність справи у суді, має можливість у будь-який час здійснити її нотаріальне відчуження, що призведе до подальшої реєстрації прав на інших осіб.

На переконання прокурора, метою забезпечення є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання рішення задля попередження потенційних труднощів у подальшому його виконанні.

Отже, прокурор вважає, що заявлені ним заходи забезпечення позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють спірні правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, при цьому вони не призведуть до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки майно фактично перебуває у його володінні, а обмежується лише можливість його перереєстрації.

Також заявник повідомляє, що пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову відсутні, оскільки достатніх підстав вважати, що заходами забезпечення позову відповідачу можуть бути спричинені збитки, немає.

Дослідивши текст описаної вище заяви заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси на предмет відповідності нормам українського законодавства, та докази, подані в її обґрунтування, господарський суд дійшов висновку про її часткове задоволення, виходячи з такого.

Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Забезпечення позову врегульовано главою 10 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом цієї норми обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Тобто, положення зазначеної статті пов`язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, яке (забезпечення) застосовується в якості гарантії задоволення вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

В силу приписів ч. 1 ст.137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Отже, в ухвалі про вжиття заходів до забезпечення позову має міститись мотивований висновок про те, як невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та обставинам, викладеним у заяві про забезпечення позову, суд виходить із наступного.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист. Частиною 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що кожному, гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Як наголосив Європейський суд у справі «Горнсбі проти Греції» виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Так, право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997 пункт 40. Reports of Judgments and Decisions 1997-11). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі» v. Італії (Immobiliare Saffi v. Italy), (GCJ. N 22774/93, n. 66. ECHR 1999-V).

Виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід`ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу («Бурдов проти Росії», комюніке Секретаря Суду 07.05.2002; рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997).

У пункті 43 рішення Європейського суду від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд - і водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Також у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі «Продан проти Молдови» суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

Таким чином, господарський суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

По суті, забезпечення позову - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову, є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду зазначеним вище.

Умовою застосування заходів забезпечення позову у немайнових спорах є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, у розумінні зазначених положень, обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано позитивне вирішення питання про забезпечення позову. Таким чином, з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 73 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову

При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20, від 27.12.2022 у справі №916/1324/22).

Водночас, системний аналіз висновків про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 916/2786/17, та положень ч. 1 ст. 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави дійти висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч. 2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарським процесуальним кодексом України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Слід зазначити, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії», було зазначено що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Тому обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

При вжитті таких заходів суд повинен з`ясувати наявність зв`язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Так, оскільки у цій справі предметом позову є усунення перешкод у користуванні зайнятою земельною ділянкою, тобто позовні вимоги немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/8225/20, від 13.01.2021 у справі № 910/9855/20, від 07.10.2021 у справі № 910/2287/21.

Також, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 911/266/22 зазначено, що у немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Суд зазначає, що обрання належного й такого, що відповідає предмету спору, заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співмірності виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.

Не аналізуючи на даному етапі розгляду справи позовні вимоги про усунунення перешкоди у користуванні територіальною громадою м. Одеси земельною ділянкою, орієнтовною площею 63 кв.м., яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Маловського, 3-В, шляхом зобов`язання відповідача звільнити спірну земельну ділянку шляхом знесення за власний рахунок самочинно побудованої на ній нежитлової будівлі (приубдови площею 9 кв.м.) та навісів, огороджених металевим парканом, орієнтовною площею 54 кв.м, суд констатує, що викладені заступником керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси обставини, дійсно породжують обґрунтоване припущення стосовно можливості настання зазначених прокурором обставин, у зв`язку з чим суд вважає, що наразі наявні реальні передумови для вжиття заходів забезпечення позову згідно ст.ст.136, 137 ГПК України.

Суд звертає увагу, що відчуження у будь-який спосіб майна призведе до зміни власника, а тому прокурор або позивач будуть змушені знову звертатися до суду за захистом своїх, як вважає прокурор, порушених прав, до нового власника майна.

Відповідно припущення того, що у випадку відчуження майна позивач не захистить свої права в межах одного судового провадження є обґрунтованим.

У випадку відчуження майна та проведення будь-яких реєстраційних дій, позивач (прокурор) змушений буде звертатися з новим позовом про визнання недійсними таких записів та звертати свої вимоги про знесення вже до нового власника. Така ситуація є недопустимою, оскільки Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 звернула увагу, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Відповідно суд констатує, що у випадку відчуження майна та невжиття заходів забезпечення позову позивач не зможе захистити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Отже, з огляду на предмет спору за позовом та викладені в заяві обставини щодо забезпечення позову, суд дійшов висновку, що у випадку відчуження відповідачем права власності на нерухоме майно на користь інших осіб, це призведе до порушення балансу інтересів сторін, що може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення можливо порушених чи оспорюваних прав або інтересів Одеської міської ради, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне застосувати заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Дюк Менеджмент».

Вжиття наведеного заходу забезпечення позову щодо накладення арешту на спірне нерухоме майно спрямоване виключно на збереження існуючого становища до прийняття рішення у цій справі та на ефективний захист порушених прав та інтересів заявника у випадку задоволення поданого позову.

Вжиття заявленого прокурором заходу забезпечення позову сприятиме захисту та поновленню порушених прав позивача та виконанню в подальшому рішення суду у разі задоволення вказаних вище позовних вимог. Тоді як невжиття заявленого прокурором заходу забезпечення позову може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, що в свою чергу призведе до нівелювання функції судового рішення, як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд вбачає наявність зв`язку між зазначеним заходом забезпечення позову і предметом спору. Вжиття наведеного заходу забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав позивача до моменту вирішення спору в суді та в разі задоволення позову забезпечить можливість виконання рішення суду. Тоді як, невжиття зазначеного заходу до забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду в разі прийняття його на користь позивача (заявника).

Спірне нерухоме майно може бути відчужене, як наслідок, остаточне рішення суду (у випадку задоволення позову), прийняте через певний час після ініціювання судового провадження, вже не зможе належним чином ефективно захистити порушені права та інтереси держави, а також зумовить необхідність звернення з іншими позовами до суду.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 904/3168/18.

Щодо вимог про заборону ТОВ «Дюк Менеджмент» та іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчуження та дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Маловського, 3-В, суд відмовляє в цій частині заяви, оскільки механізм накладення арешту врегульовано законодавством.

Отже, арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним. За таких обставин, враховуючи предмет спору у цій справі, не є необхідним і співмірним додатково забороняти державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам держреєстрації прав вчиняти реєстраційні дії щодо зазначеного нерухомого майна, в тому числі вносити до державного реєстру речових прав записи про держреєстрацію речових прав та їх обтяжень, про скасування держреєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів.

Таким чином, з огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи, встановивши безпосередній зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно та предметом позову, суд вважає, що наявні підстави для часткового задоволення задоволення заяви прокурора про застосування заходів забезпечення позову по справі №916/3833/24.

Частинами 1 та 4 ст.141 ГПК України встановлено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

В даному випадку суд не вбачає підстав задля застосовування зустрічного забезпечення з огляду на те, що відповідні заходи не призведуть до негативних наслідків для відповідача чи інших осіб, та спрямовані на те, щоб не допустити перехід права власності до третіх осіб, що унеможливить виконання рішення у даній справі та призведе до необхідності звернення до суду з іншими позовами, більше того, такі заходи носять тимчасовий характер, що є адекватною мірою та балансом інтересів сторін у такій ситуації.

Отже, оскільки на теперішній час у суду відсутня інформація з приводу можливих збитків відповідача та їх розміру, правові передумови для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються. Разом з тим, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дюк Менеджмент» не позбавлене права подати до суду відповідне клопотання, яке підлягає розгляду протягом строків, встановлених ст.141 ГПК України.

Керуючись статтями 2, 13, 76, 79, 86, 136, 137, 140, 234, 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси (вх. 2-1394/24 від 30.08.2024) про забезпечення позову у справі № 916/3833/24 задовольнити частково.

2. Застосувати заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Маловського, 3-В, яка зареєстрована за Товариством з обмеженою відповідальністю «Дюк Менеджмент» (вул. Раскидайлівська, 56 И, м. Одеса, 65110, код ЄДРПОУ 43449193).

3. В задоволенні решти вимог заяви відмовити.

4. Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом, обов`язковою для виконання всіма органами, організаціями та посадовими особами на всій території України, виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень та може бути пред`явлена до виконання в строк, встановлений Законом України «Про виконавче провадження».

Стягувачем за даною ухвалою є: Одеська міська рада (площа Думська, № 1, м. Одеса, 65004, код ЄДРПОУ 26597691).

Боржником за даною ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дюк Менеджмент» (вул. Раскидайлівська, 56 И, м. Одеса, 65110, код ЄДРПОУ 43449193).

Ухвала набрала законної сили 02.09.2024 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.

Суддя Цісельський Олег Володимирович