Рішення

від 21.08.2024 по справі 926/1069/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58601, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 52-47-40, inbox@cv.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2024 року Справа № 926/1069/24За позовом Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Ті, що виграють

про стягнення заборгованості в сумі 68 730,00 грн

Суддя Проскурняк О.Г.

Секретар судового засідання Гончар А.Ю.

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_1

від відповідача адвокат Рожок Л.П.

СУТЬ СПОРУ: Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради звернувся до Господарського суду Чернівецької області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Ті, що виграють про стягнення заборгованості в сумі 68 730,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 07 травня 2012 року між сторонами укладено Договір № 923 про тимчасове користування місцями розташування рекламних носіїв.

Далі позивач стверджує, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання в частині вчасної оплати вартості по укладеному Договору за тимчасове користування місцями розташування рекламних носіїв, в результаті чого виникла заборгованість у розмірі 24 990,00 грн за період з 01 січня 2023 року по 28 лютого 2024 року. Разом з тим, за неналежне виконання Договору, позивачем нараховано відповідачу штраф у розмірі 43 740,00 грн. Відтак, загальна сума заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідача складає 68 730,00 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2024 року, судову справу № 926/1069/24 передано на розгляд судді Проскурняку О.Г.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 17 квітня 2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 15 травня 2024 року.

14 травня 2024 року через систему Електронний суд до суду надійшов письмовий відзив відповідача на позовну заяву.

Згідно змісту вказаного відзиву, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі, посилаючись на розбіжності у розрахунках суми заборгованості. Так, згідно таблиці розбіжностей між сумами сальдо, сума заборгованості по Договору по розрахункам ТОВ Ті, що виграють становить 17 430 грн, а згідно данних Департаменту 24 990 грн.

Крім того, відповідач вказує, що рішенням виконкому Чернівецької міської ради №111/4 від 23 лютого 2022 року Про демонтаж рекламної конструкції, встановленої без дозвільних документів в м. Чернівцях, затверджено перелік рекламних конструкцій, встановлених без дозвільних документів в м. Чернівці, які підлягають демонтажу, в тому числі рекламну конструкцію за адресою м. Чернівці, вул. Галицький шлях (біля стадіону Мальва). Рішенням Чернівецького окружного суду (справа №600/2881/22-а) від 26 жовтня 2022 року визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 23 лютого 2022 року №111/4. Рішенням Господарського суду Чернівецької області (справа № 926/611/23) від 02 травня 2023 року відновлено становище, яке існувало до порушення прав товариства, шляхом встановлення рекламної конструкції за адресою м. Чернівці, вул. Галицький шлях (біля стадіону Мальва).

Далі, відповідач стверджує, що на виконання рішення Господарського суду Чернівецької області від 09 червня 2023 року, Департаментом встановлено рекламну конструкцію за адресою м. Чернівці, вул. Галицький шлях (біля стадіону Мальва), однак вказана конструкція не відповідала тому стану, в якому вона перебувала на момент демонтажу, тому була не придатна до використання за її цільовим призначенням розміщенням реклами.

Відтак, відповідач вважає, що Департаментом урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради порушено істотні умови Договору № 923 від 07 травня 2012 року, а саме, спочатку демонтовано, а потім, встановлено рекламну конструкцію, яка на момент встановлення та до цих пір має суттєві недоліки естетичного та санітарного

стану, які виникли з вини Департаменту та не усунуті до тепер, а відтак вказує на необґрунтоване нарахування заборгованості та штрафу.

Окрім того, оскільки позивачем необґрунтовано, на переконання відповідача, нараховано штрафні санкції, які перевищують суму заборгованості, Товариство просить суд перерахувати розмір неустойки у вигляді штрафу та справедливо зменшити цю суму.

Разом з тим, відповідач посилаючись на пункт 1 підпункту 5 Постанови КМУ № 314 від 18 березня 2022 року Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану, згідно якого строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру автоматично продовжується на період воєнного стану та три місяці з дня його припинення чи скасування, а періодичні, чергові платежі за ними відстрочуються на строк, зазначений у цьому підпункті (крім строку дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігр та плати за такі ліцензії). Вказаний підпункт, на думку відповідача, дає можливість відстрочити належні платежі.

Ухвалою суду від 15 травня 2024 року в підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 03 червня 2024 року.

24 травня 2024 року до суду надійшла письмова відповідь позивача на відзив.

Так, позивачем додатково обґрунтовуються правомірність та розмір нарахування заборгованості та штрафних санкцій та вказується на безпідставність застосування до відносин, що склались між сторонами пункту 1 підпункту 5 Постанови КМУ № 314 від 18 березня 2022 року Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 03 червня 2024 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів. В підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 19 червня 2024 року.

17 червня 2024 року через систему Електронний суд до суду надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив. Згідно змісту вказаних заперечень, відповідач просить суд застосувати спеціальну позовну давність в один рік до вимог щодо стягнення штрафу.

Ухвалою суду від 19 червня 2024 року закрито підготовче провадження у справі № 926/1069/24; призначено справу до розгляду по суті на 16 липня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 16 липня 2024 року призначено розгляд справи по суті на 30 липня 2024 року.

30 липня 2024 року через систему Електронний суд до суду надійшли письмові додаткові пояснення у справі, згідно яких відповідач просить закрити провадження у справі у зв`язку зі сплатою заборгованості.

Ухвалою суду від 30 липня 2024 року в судовому засіданні оголошено перерву до 21 серпня 2024 року.

15 серпня 2024 року до суду надійшли письмові пояснення позивача, стосовно витрат правничу допомогу адвоката відповідача та відсутності форс-мажорних обставин у вказаних правовідносинах.

Станом на день розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, наполягала на задоволенні позову з підстав зазначених у позовній заяві та у відповіді на відзив.

Адвокат відповідача в судовому засіданні 21 серпня 2024 року заперечила проти задоволення позовних вимог з підстав вказаних у відзиві на позов та письмових поясненнях.

В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів (відео-запис)

На виконання вимог статті 223 Господарського процесуального кодексу України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до статті 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято 21 серпня 2024 року у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини 1 статті 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно приписів статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України полягає у наданні сторонам права на власний розсуд реалізувати: 1) можливість укласти договір або утриматися від укладення договору, 2) можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Згідно приписів частини 2 статті 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Так, 07 травня 2012 року між Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин (правонаступником якого є Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради) та Товариством з обмеженою відповідальністю Ті, що виграють (далі Рекламорозповсюджувач) укладено Договір № 923 про тимчасове користування місцями розташування рекламних носіїв.

Згідно змісту пунктів 1.1., 1.2., 1.3. вказаного Договору, Департамент на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 24 лютого 2012 року № 258 надає Рекламорозповсюджувачу дозвіл на встановлення 15 рекламних конструкцій із зовнішнім освітленням за визначеними у Договорі адресами. Загальна площа рекламних конструкцій 522 м2. Рекламорозповсюджувач використовує надані місця виключно для розташування рекламних носіїв, здійснює плату за користування ними в порядку визначеним цим договором та забезпечує їх утримання в належному санітарному та естетичному стані.

Укладений між сторонами Договір не одноразово продовжувався. Востаннє до 07 травня 2024 року, шляхом підписання Сторонами Додаткового договору № 866/2 від 29 квітня 2021 року.

Пунктом 2.1. та 2.2. у Договорі № 923 зазначено, що розмір місячної плати за надане місце, визначається відповідно до рішення 35 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 24 грудня 2008 № 801 Про внесення змін до рішення 23 сесії міської ради V скликання від 27.12.2007 № 489 Про затвердження величини плати за тимчасове користування місцями розташування зовнішньої реклами в м. Чернівцях та відміну раніше прийнятих рішень згідно з переліком конструкцій і становить 9 720,00 грн. та оплата платежів здійснюється з моменту підписання договору обома сторонами не пізніше останнього числа поточного місяця.

В подальшому, Додатковим договором від 20 березня 2019 року викладено пункт 2.1. Договору в новій редакції, а саме: розмір місячної плати за надане місце для встановлення рекламної конструкції визначається відповідно до рішення 35 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 24 грудня 2008 року № 801 Про внесення змін до рішення 23 сесії міської ради V скликання від 27.12.2007 № 489 Про затвердження величини плати за тимчасове користування місцями розташування зовнішньої реклами в м. Чернівцях та відміну раніше прийнятих рішень починаючи з 01 березня 2019 складає 14 580.00 грн.

Звертаючись із позовом до суду, позивач вказує, що відповідачем не належним чином виконуються взяті на себе зобов`язання по оплаті місячної плати за надане місце для встановлення рекламної конструкції, у зв`язку з чим виникала заборгованість на суму 24 990,00 грн.

Разом з тим, відповідач вказує, що згідно платіжних інструкцій кредитного переказу коштів № 275 від 24 січня 2024 року на суму 13 500,00 грн; № 288 від 13 березня 2024 року на суму 4 000,00 грн; № 293 від 17 березня 2024 року на суму 2 100,00 грн; № 294 від 22 березня 2024 року на суму 15 000,00 грн; № 309 від 30 квітня 2024 року на суму 12 000,00 грн Товариством з обмеженою відповідальністю Ті, що виграють сплачено наявну у Рекламорозповсюджувача заборгованість за стягнення якої звернувся позивач.

Відповідно до пункту 4.2.1. Договору, Рекламорозповсюджувач зобов`язаний своєчасно здійснювати платежі за місце, надане для розміщення рекламних носіїв в строки встановлені цим договором.

Розглянувши наданий розрахунок позивача та розрахунок та платіжні доручення, подані відповідачем, суд вказує наступне.

Як вбачається із поданої позовної заяви, позивачем заявлено до стягнення 24 900,00 грн заборгованості по сплаті місячної плати за надане місце для встановлення рекламної конструкції за період з 01 січня 2023 року по 28 лютого 2024 року.

Разом з тим, із поданих відповідачем платіжних інструкцій кредитного переказу коштів вбачається, що платіжна інструкція № 275 від 24 січня 2024 року на суму 13 500,00 грн врахована позивачам у розрахунок заборгованості, а платіжні інструкції № 294 від 22 березня 2024 року на суму 15 000,00 грн та № 309 від 30 квітня 2024 року на суму 12 000,00 грн сплачені відповідачем за право розміщення реклами за березень 2024 року та квітень 2024 року відповідно, тобто за період, який не охоплюється позовними вимогами.

Відтак, сума 27 000,00 грн сплачена відповідачем, згідно платіжних інструкцій № 294 від 22 березня 2024 року на суму 15 000,00 грн та № 309 від 30 квітня 2024 року на суму 12 000,00 грн зарахована позивачем відповідно до призначень платежу, зазначених відповідачем у вказаних платіжках.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач звертався до позивача з заявою про зарахування суми 27 000,00 грн, як помилково сплачених та перерахування їх за відшкодування місячної плати за надане місце для встановлення рекламної конструкції у спірний період.

В той же час, надані відповідачем платіжні інструкції кредитного переказу коштів № 288 від 13 березня 2024 року на суму 4 000,00 грн; № 293 від 17 березня 2024 року на суму 2 100,00 грн із призначенням платежу за лютий 2024 року приймаються судом.

Відтак, правомірна сума до стягнення з відповідача заборгованості по сплаті місячної плати за надане місце для встановлення рекламної конструкції за період з 01 січня 2023 року по 28 лютого 2024 року складає 18 890,00 грн.

Посилання відповідача на неправомірний демонтаж рекламної конструкції, як на підставу не сплати Товариством обов`язкових по Договору платежів, розцінюються судом критично, оскільки наявність та розмір завданих останньому збитків встановлюються в окремому судовому провадженні.

Стосовно стягнення штрафу в розмірі 50% місячної оплати за неналежне виконання договірних зобов`язань, суд вказує наступне.

Як встановлено судом вище, відповідач, в порушення укладеного між сторонами Договору, несвоєчасно здійснював платежі по сплаті місячної плати за надане місце для встановлення рекламної конструкції за період з 01 січня 2023 року по 28 лютого 2024 року, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 18 890,00 грн.

Згідно положень розділу 5 Договору № 923 за невиконання, неналежне або несвоєчасне виконання розділу 2 цього Договору, Рекламорозповсюджувач сплачує Департаменту штраф в розмірі 50% місячної оплати по цьому договору, який нараховується з наступного дня прострочення платежу.

Штрафні санкції нараховується до дати погашення заборгованості, але не більше двох місяців (пункт 5.1.2. Договору).

Таким чином, внаслідок неналежного виконання Відповідачем своїх зобов`язань по оплаті за тимчасове користування місцями розташування рекламних носіїв, відповідно до умов Договору, позивачем нараховано відповідачу за період з 01.01.2023 по 28.02.2024 штраф у розмірі 43 740,00 грн.

Заперечуючи проти стягнення вказаного штрафу, відповідач посилається на сплив строку спеціальної позовної давності в один рік до вимог позивача, щодо стягнення штрафу по Договору №923 про тимчасове користування місцями розташування рекламних носіїв, за період лютий-квітень 2023 року на суму 21 870,00 грн, адже такі вимоги, на переконання відповідача, подані поза межами строку позовної давності.

Відповідно до частини 1 статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна

давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно положень частини 1, пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, відповідно до положень пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Відтак, посилання відповідача на сплив строку спеціальної позовної давності в один рік до вимог позивача оцінюються судом критично.

Стосовно застосування пункту 1 підпункту 5 Постанови КМУ № 314 від 18 березня 2022 року Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану, який на думку відповідача, дає можливість відстрочити належні платежі, суд вказує наступне.

Так, згідно вказаного пункту, строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру, результатів надання публічних послуг з проведення робіт та/або надання послуг у сфері протимінної діяльності автоматично продовжуються на період воєнного стану та три місяці з дня його припинення чи скасування, а періодичні, чергові платежі за ними відстрочуються на строк, зазначений у цьому підпункті (крім строку дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор та плати за такі ліцензії).

При цьому, вказаний пункт, на переконання суду стосується саме строків дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру, а не договірних зобов`язань сторін, відтак не може бути застосований до указаних правовідносин.

Стосовно посилання адвоката відповідача на необхідність перерахувати розмір неустойки у вигляді штрафу та справедливо зменшити цю суму, суд вказує наступне.

Згідно положень частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно статті 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, відповідачем не доведено необхідності застосування частини 1 статті 233 Господарського кодексу України та зменшення розміру санкцій.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку позов задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 18 890,00 грн заборгованості за Договором та 43 740,00 грн штрафу; відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 6 100,00 грн заборгованості за Договором.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно положень пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, частиною 9 статті 129 ГПК України унормовано, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Відтак, суд дійшов висновку що судовий збір слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 123, 129, 194, 196, 219, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України суд,

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ті, що виграють (58000, м. Чернівці, вул. Комунальників, 3А, код ЄДРПОУ 38048850) на користь Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, вул. Богдана Хмельницького, 64 - А, код ЄДРПОУ 44158575) 62 630,00 грн заборгованості за фактичне користування місцями розташування рекламних носіїв (з яких 18 890,00 грн заборгованості за Договором та 43 740,00 грн штрафу) та 3 028,00 грн судового збору.

3. Відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 6 100,00 грн заборгованості за Договором.

Повний текст рішення складено та підписано 02 вересня 2024 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.Г. Проскурняк