Постанова

від 06.01.2025 по справі 926/1069/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" січня 2025 р. Справа №926/1069/24

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої суддіОрищин Г.В.,

суддівГалушко Н.А.,

Желіка М.Б.,

розглянув без повідомлення (виклику) представників сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ті, що виграють»

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.08.2024 (повний текст рішення складено 02.09.2024, суддя Проскурняк О.Г.)

у справі № 926/1069/24

за позовом Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ті, що виграють»

про стягнення заборгованості в сумі 68730,00 грн

Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради 15.04.2024 звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ті, що виграють» 68730,00 грн заборгованості за порушення зобов`язань, які виникли з договору № 923 про тимчасове користування місцями розташування рекламних носіїв.

Господарський суд Чернівецької області в рішенні від 21.08.2024 позовні вимоги Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради задоволив частково; з ТОВ «Ті, що виграють» на користь позивача стягнув 62630 грн заборгованості за фактичне користування місцями розташування рекламних носії та судовий збір; в задоволенні решти позову відмовив, оскільки встановив, що відповідачем було здійснено два платежі на загальну суму 6100 грн із призначенням платежу за лютий 2024 року.

Відповідач не погодився з ухваленим рішенням місцевого господарського суду, оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального та неправильно застосовано норми матеріального права. Так, апелянт у скарзі покликається на розбіжності між розрахунками заборгованості, здійсненими позивачем та відповідачем. Крім цього, відповідач, покликаючись на пункт 1 підпункту 5 Постанови КМУ № 314 від 18 березня 2022 року «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану», згідно якого строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру автоматично продовжуються на період воєнного стану та три місяці з дня його припинення чи скасування, а періодичні, чергові платежі за ними відстрочуються на строк, зазначений у цьому підпункті (крім строку дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор та плати за такі ліцензії), вважає, що належні за договором платежі підлягають відстроченню. Разом з тим, апелянт не погоджується з розрахунком розміру штрафу та вважає його неправомірним, покликаючись на відсутність неправомірних дій зі сторони відповідача. В обґрунтування наведеного відповідач зазначає, що мало місце порушення істотних умов договору саме зі сторони Департаменту, оскільки ним було демонтовано, а потім встановлено рекламну конструкцію, яка на момент встановлення та на даний час має суттєві недоліки естетичного та санітарного стану. Таким чином, відповідач просить суд скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Скориставшись своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи апелянта та значив, що орендар неналежним чином виконував взяті на себе зобов`язання з оплати місячної плати за надане місце для встановлення рекламної конструкції, у зв`язку з чим виникла заборгованість. Крім цього, позивач з покликанням на п.4.2.1 договору вказує на обов`язок відповідача своєчасно здійснювати платежі за місце, надане для розміщення рекламних носіїв в строки встановлені цим договором. Водночас, звертає увагу на те, що за невиконання, неналежне або несвоєчасне виконання вимог розділу 2 цього договору рекламорозповсюджувач, у відповідності до п. 5.1 договору, сплачує Департаменту штраф в розмірі 50% місячної оплати по цьому договору, який нараховується з наступного дня прострочення платежу. Позивач також наголошує на продовженні строків, визначених, зокрема, статями 257-259 ЦК України на період дії воєнного стану в Україні. Щодо доводів апелянта про хибність здійсненого позивачем розрахунку штрафу, Департамент звертає увагу суду на те, що відповідач не надав суду своїх розрахунків ані заборгованості, ані штрафу.

З огляду на приписи ч. 10 ст. 270 ГПК України, з врахуванням ціни позову, розгляд апеляційної скарги ТОВ «Ті, що виграють» здійснюється Західним апеляційним господарським судом без виклику представників сторін.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши наявні в них докази, судова колегія встановила таке:

07 травня 2012 року між Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин (правонаступником якого є Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ті, що виграють» (далі - рекламорозповсюджувач) було укладено договір № 923 про тимчасове користування місцями розташування рекламних носіїв, за змістом п. 1.1 якого, Департамент, на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 24 лютого 2012 року за № 258, надав рекламорозповсюджувачу дозвіл на встановлення 15 рекламних конструкцій із зовнішнім освітленням за визначеними у договорі адресами.

Загальна площа рекламних конструкцій становить 522 м2. Рекламорозповсюджувач використовує надані місця виключно для розташування рекламних носіїв, здійснює плату за користування ними в порядку визначеним цим договором та забезпечує їх утримання в належному санітарному та естетичному стані (п. 1.2., 1.3. договору)

Укладений між сторонами договір сторонами було неодноразово продовжено, востаннє до 07.05.2024 року, шляхом підписання додаткового договору за № 866/2 від 29 квітня 2021 року.

Відповідно до пунктів 2.1. та 2.2. договору № 923 розмір місячної плати за надане місце, визначається відповідно до рішення 35 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 24 грудня 2008 № 801 «Про внесення змін до рішення 23 сесії міської ради V скликання від 27.12.2007 № 489 «Про затвердження величини плати за тимчасове користування місцями розташування зовнішньої реклами в м. Чернівцях та відміну раніше прийнятих рішень» і становить 9720,00 грн; оплата платежів здійснюється з моменту підписання договору обома сторонами не пізніше останнього числа поточного місяця.

Згодом, 20.03.2019 сторони уклали додатковий договір, яким виклали пункт 2.1. договору в новій редакції, відповідно до якої розмір місячної плати за надане місце для встановлення рекламної конструкції визначається відповідно до рішення 35 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 24 грудня 2008 року № 801 «Про внесення змін до рішення 23 сесії міської ради V скликання від 27.12.2007 № 489 «Про затвердження величини плати за тимчасове користування місцями розташування зовнішньої реклами в м. Чернівцях та відміну раніше прийнятих рішень», починаючи з 01 березня 2019 складає 14580,00 грн.

Відповідно до пункту 4.2.1. договору, рекламорозповсюджувач зобов`язаний своєчасно здійснювати платежі за місце, надане для розміщення рекламних носіїв в строки встановлені цим договором.

Відповідно до п.5.1 договору, за невиконання, неналежне або несвоєчасне виконання вимог розділу 2 цього договору рекламорозповсюджувач сплачує Департаменту штраф в розмірі 50% місячної оплати по цьому договору, який нараховується з наступного дня прострочення платежу.

Позивач стверджує, що відповідач не належним чином виконав взяті на себе зобов`язання в частині оплати місячної плати за надане місце для встановлення рекламної конструкції, у зв`язку з чим в останнього перед позивачем виникла заборгованість на суму 24990,00 грн, а за неналежне виконання взятих на себе за договором зобов`язань, позивач нарахував відповідачу штраф в розмірі 43740,00 грн. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 68730,00 грн, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

За перечуючи позовні вимоги, відповідач покликається на здійснений ним кредитний переказ коштівна загальну суму 46600 грн, згідно платіжних інструкцій № 275 від 24 січня 2024 року на суму 13500,00 грн; № 288 від 13 березня 2024 року на суму 4000,00 грн; № 293 від 17 березня 2024 року на суму 2100,00 грн; № 294 від 22 березня 2024 року на суму 15000,00 грн; № 309 від 30 квітня 2024 року на суму 12000,00 грн.

Оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, з огляду на таке:

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ст. 509 ЦК України)

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

За приписами статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 628, ч.1 ст. 638 ЦК України).

Згідно приписів частини 2 статті 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Як вбачається із поданої позовної заяви, позивачем заявлено до стягнення 24990,00 грн заборгованості зі сплати місячної плати за надане місце для встановлення рекламної конструкції за період з 01 січня 2023 року по 28 лютого 2024 року.

Водночас, із поданих відповідачем платіжних інструкцій кредитного переказу коштів вбачається, що платіжна інструкція № 275 від 24 січня 2024 року на суму 13500,00 грн врахована позивачем у розрахунок заборгованості, а платіжні інструкції № 294 від 22 березня 2024 року на суму 15000,00 грн та № 309 від 30 квітня 2024 року на суму 12000,00 грн сплачені відповідачем за право розміщення реклами за березень 2024 року та квітень 2024 року відповідно, тобто за період, який не охоплюється позовними вимогами. Разом з тим, надані відповідачем платіжні інструкції кредитного переказу коштів № 288 від 13 березня 2024 року на суму 4000,00 грн; № 293 від 17 березня 2024 року на суму 2100,00 грн із призначенням платежу за лютий 2024 року, свідчать про часткове погашення заборгованості за спірний період. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за оплату наданого місця для встановлення рекламної конструкції за період з 01 січня 2023 року по 28 лютого 2024 року складає 18890,00 грн, яку правомірно стягнув суд першої інстанції.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач допустив порушення укладеного між сторонами договору, несвоєчасно здійснював платежі зі сплати місячної плати за надане місце для встановлення рекламної конструкції у період з 01 січня 2023 року по 28 лютого 2024 року, у зв`язку з чим, в останнього перед позивачем наявна заборгованість в сумі 18990,00 грн.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до 5.1 договору, за невиконання, неналежне або несвоєчасне виконання вимог розділу 2 цього договору рекламорозповсюджувач сплачує Департаменту штраф в розмірі 50% місячної оплати по цьому договору, який нараховується з наступного дня прострочення платежу. Штрафні санкції нараховується до дати погашення заборгованості, але не більше двох місяців (пункт 5.1.2. договору).

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати за тимчасове користування місцями розташування рекламних носіїв, позивач у період з 01.01.2023 по 28.02.2024, відповідно до умов договору правомірно нарахував відповідачу 43740,00 грн штрафу.

Відповідач не надав суду свого розрахунку розміру штрафних санкцій, однак покликався на відсутність його вини та порушення позивачем істотних умов довгоору щодо незаконного демонтажу рекламної конструкції, чим завдав ТОВ «Ті, що виграють» збитків.

Доводи апелянта про незаконний демонтаж рекламної конструкції і, як наслідок, завдані йому таким демонтажем збитки відхиляються судом з огляду на те, що наявність та розмір завданих відповідачу збитків є предметом дослідження в іншому судовому провадженні.

Отже, здійснений позивачем розрахунок штрафу відповідає вказаним нормам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги у вказаній частині позову є доведеними, обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені місцевим господарським судом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Згідно положень статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 78 та 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування ухваленого у цій справі рішення

Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 277, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ті, що виграють» відмовити.

Рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.08.2024 у справі № 926/1069/24 залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.

Справу повернути в Господарський суд Чернівецької області.

Головуюча суддяГ.В. Орищин

суддяН.А. Галушко

суддяМ.Б. Желік