Постанова

від 03.09.2024 по справі 520/19563/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2024 р. Справа № 520/19563/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 р. (постановлену суддею Волошиним Д.А.) по справі № 520/19563/24

за позовом ОСОБА_1

до Державної установи "Харківська виправна колонія (№ 43)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

11.07.2024 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної установи «Харківська виправна колонія (№ 43)», в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Харківська виправна колонія (№ 43)» щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у вигляді додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. щомісячно, передбаченої п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 24.02.2022 р. по 01.09.2022 р., а також додаткової доплати у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 375 від 29.04.2020 р. за період з 11.03.2020 р. по 01.08.2023 р.; зобов`язати Державну установу «Харківська виправна колонія (№ 43)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. щомісячно, передбаченої п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 24.02.2022 р. по 01.09.2022 р., з урахуванням раніше виплачених сум, а також додаткової доплати у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 375 від 29.04.2020 р. за період з 11.03.2020 р. по 01.08.2023 р.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 р. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків шляхом надання до Харківського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 р. позовну заяву повернуто позивачу, оскільки відсутні підстави для поновлення строку звернення до суду.

Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 р. та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції законодавства, а саме: Кодексу законів про працю України (в подальшому КЗпП України), Кодексу адміністративного судочинства України та на невідповідність висновкам суду обставинам справи, оскільки про розмір грошового забезпечення, нарахований та виплачений позивачу при звільненні ОСОБА_1 дізнався у червні 2024 року з листа Державної установи «Харківська виправна колонія (№ 43)» № 5/0/1-233-ФМ-24 від 24.06.2024 р.

Відповідач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зокрема, про повернення заяви позивачеві, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скаргипідлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Повертаючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено встановлений законом строк звернення до адміністративного суду з цим позовом без поважних причин, оскільки у заяві про поновлення строку звернення до суду із цим позовом представник позивача не наводить об`єктивні обставини, які б перешкоджали позивачу в зверненні до суду із цим позовом у період з 30.11.2023 р., так як позивач не був позбавлений можливості самостійно довідатися про розмір належних йому виплат при звільненні та звернутися до суду за захистом своїх прав у межах встановленого строку.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Частиною 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.

Право на звернення до суд не є абсолютним і на цьому неодноразово зауважував Європейський суд з прав людини, оскільки певна визначена процедура звернення за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права повинна бути передбачена нормами національного законодавства. І за таких обставин кожна особа, звертаючись до суду, повинна його (цього порядку) дотримуватися (рішення Голдер проти Великої Британії від 21.02.1975 р., Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.).

Виходячи з принципу змагальності у адміністративному судочинстві, прав та обов`язків сторін у справі, визначених Кодексом, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.

Відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у цій справі спір стосується права позивача на виплату належного йому грошового забезпечення.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема, у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю. Тобто, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення належної військовослужбовцю суми грошового забезпечення, застосуванню підлягають загальні норми трудового законодавства.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що стаття 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містить вимог, які врегульовують порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду в справах про стягнення, належної їм, заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Вказані правовідносини регулюютьсястаттею 233 КЗпП України, у зв`язку з чим у частині, що стосується строку звернення до суду в справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, норми ст. 233 КЗпП України мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 р. у справі № 280/6779/22.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Таким чином, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постанові Верховного Суду від 06.03.2024 р. у справі № 600/5050/23-а.

Судовим розглядом встановлено, що наказом Державної установи «Харківська виправна колонія (№ 43)» № 265/ОС-23 позивача звільнено зі служби 30.11.2023 р.

За результатами розгляду запиту представника позивача від 17.06.2024 р. листом Державної установи «Харківська виправна колонія (№ 43)» вих. № 5/9/1-233-ФМ-24 від 24.06.2024 р. позивачу надано розрахунок нарахованих та виплачених йому сум при звільненні. Також зазначено, що повідомлення про нараховані та виплачені суми під час звільнення ОСОБА_1 від установи не отримував.

Таким чином, про нараховані та виплачені ОСОБА_1 суми під час звільнення позивач дізнався з листа Державної установи «Харківська виправна колонія (№ 43)» вих. № 5/9/1-233-ФМ-24 від 24.06.2024 р., а з адміністративним позовом про порушення своїх прав ОСОБА_1 звернувся до суду 11.07.2024 р., тобто в межах строку звернення до суду з адміністративним позовом, проте, судом першої інстанції не надано оцінку цим обставинам при вирішенні питання про повернення позовної заяви.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали порушені норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що відповідно до ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для скасування ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 р. з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 121, 122, 123, 205, 240, 243, 308, 320, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 р. по справі № 520/19563/24 - скасувати.

Справу № 520/19563/24 направити до суду 1 інстанції для продовженнярозгляду справи.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич