Постанова

від 03.09.2024 по справі 400/2819/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/2819/24

Перша інстанція: суддя Мельник О.М.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Домусчі С.Д.

суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області (відокремленого підрозділу ДПС України без статусу юридичної особи публічного права) на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області (відокремленого підрозділу ДПС України без статусу юридичної особи публічного права) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.12.2023 №0448943-2409-140- НОМЕР_1 , №0448944-2409-140 UA4820010000091496 про визнання податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 та 2021 роки,

В С Т А Н О В И В:

28.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (відокремленого підрозділу ДПС України без статусу юридичної особи публічного права) в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.12.2023 №0448943-2409-140- НОМЕР_1 про визначення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 рік в сумі 23590,99 грн:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.12.2023№0448944-2409-140 UA4820010000091496 про визначення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2021 рік в сумі 32694 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він є власником нежитлової будівлі, розташованої за адресою АДРЕСА_1 . також позивач вказував, що належне йому нерухоме майно не об`єктом оподаткування відповідно до п.п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, оскільки використовується позивачем безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником. При цьому позивач звертав увагу на те, що він є головою особистого селянського господарства та підлягає звільненню від податку на нерухоме майно, яке використовується ним для сільськогосподарського виробництва.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року, ухваленим в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління ДПС у Миколаївській області (відокремлений підрозділ ДПС України без статусу юридичної особи публічного права) подало апеляційну скаргу, в якій, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не встановив всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є порушенням норм процесуального права.

Так, на думку апелянта, поза увагою суду першої інстанції залишились фактичні обставини, які підтверджують правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а саме, суд не з`ясував питання чи є позивач сільськогосподарським товаровиробником для цілей визначення податкової пільги згідно з пунктом «ж» п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України. При цьому, апелянт звертає увагу на те, що подання декларації про доходи з визначенням сум доходу отриманого від здійснення сільськогосподарської діяльності, не доказом того, що до позивача може бути застосована податкова пільга, адже позивач не зареєстрований у якості фізичної особи-підприємця, а нерухоме майно, яке перебуває у його власності, у встановленому законом порядку не передане до фермерського господарства «Зоря», засновником та очільником якого є позивач.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 , посилається на постанову КАС ВС від 04.12.2018 у справі №649/593/16-а, в якій викладена правова позиція стосовно того, що споруди, які є власністю засновника підприємства і використовуються підприємством для сільськогосподарського виробництва, не є об`єктами оподаткування. Також позивач вказує, що належні йому на права власності будівлі використовуються для ремонту сільськогосподарської техніки, зберігання мінеральних добрив та зернових культур.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що 05.02.2002 зареєстроване Фермерське господарство «Зоря» ОСОБА_1 (а.с. 9).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності ОСОБА_1 перебувають об`єкти нежитлової нерухомості, а саме нежитлова будівля майстерня за адресою, АДРЕСА_1 , загальною площею 544,9 кв. метрів. Право власності зареєстровано 08.10.2015 (на будівлі) (а.с. 45) та 07.10.2015 (на приміщення) (а.с. 45 - зворот); нежитловий об`єкт картоплесховища за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1330,6 кв.м. Право власності зареєстровано 02.03.2012 (а.с. 45-зворот 46).

Відповідно до матеріалів справи (а.с. 18) рішенням Баштанської міської ради від 23.12.2019 №38 ОСОБА_1 був наданий дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду з правом викупу терміном на 49 років для розміщення та обслуговування нежитлових споруд для зберігання сільськогосподарської продукції та іншого сільськогосподарського призначення із земель комунальної власності орієнтовною площею 2,0 га по АДРЕСА_1 , в межах території Пісківського територіального органу виконавчого комітету Баштанської міської ради.

Також, позивач є власником земельних ділянок, зокрема:

- з 04.12.2020 - земельної ділянки площею 1 га, кадастровий номер: 4820684600:01:000:0146 (а.с. 44-зворот, 51), з 30.05.1996 року земельна ділянка перебувала у постійному користуванні (а.с. 17);

- з 02.09.2021 - земельної ділянки площею 3,4449 га, кадастровий номер: 4820684600:02:000:0137 (а.с. 44-зворот, 52);

- з 11.02.2001 земельної ділянки площею 2,1553 га, кадастровий номер: 4820684600:01:000:0430, цільове призначення 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель земля сільськогосподарського призначення, вид використання - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 53-55), державний акт про право приватної власності на землю від 11.02.2002 серії ІІІ-МК №013301 (а.с. 16);

- з 11.02.2002 - земельної ділянки площею 4,7133 га, кадастровий номер: 4820684600:01:000:0385, цільове призначення 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель земля сільськогосподарського призначення, вид використання - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 56-58), державний акт про право приватної власності на землю від 11.02.2002 серії ІІІ-МК №013301 (а.с. 16);

- з 11.02.2002 - земельної ділянки площею 0,3150 га, кадастровий номер: 4820684600:01:000:0552, цільове призначення 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель земля сільськогосподарського призначення, вид використання - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 59-61), державний акт про право приватної власності на землю від 11.02.2002 серії ІІІ-МК №013301 (а.с. 16);

- з 11.02.2002 - земельної ділянки площею 0,0315 га, кадастровий номер: 4820684600:01:000:0660, цільове призначення 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель земля сільськогосподарського призначення, вид використання - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 62-64), державний акт про право приватної власності на землю від 11.02.2002 серії ІІІ-МК №013301 (а.с. 16).

Відповідно до матеріалів справи, позивач надав до суду першої інстанції копії трьох квитанцій про сплату земельного податку (а.с. 15), проте вказані квитанції не містять дат та відомостей щодо періоду за який сплачений податок.

Також, у власності позивача з 13.04.2010 перебуває транспортний засіб комбайн, реєстраційний номер НОМЕР_2 , марки JOHN DEERE 9500, 1996 року випуску (а.с. 65).

07.12.2023 Головним управлінням ДПС в Миколаївській області були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0448943-2409-140-UA4820010000091496 (а.с. 7, 42) про визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, за 2020 рік в сумі 23590,99 грн;

- №0448944-2409-140-UA4820010000091496, (а.с. 8, 42) про визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, за 2021 рік в сумі 32694 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення були вручені позивачу в цій справі 30.01.2024 (а.с. 42-зворот, 43, 66).

Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи наявні достатні докази того, що нерухоме майно, яке належить позивачу на праві власності є сільськогосподарськими нежитловими будівлями, які у 2020 та 2021 роках використовувались позивачем, який є сільськогосподарським товаровиробником, за призначенням.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються приписами Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначений статтею 266 ПК України.

Згідно з положеннями підпунктів 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 статті 266 ПК України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно з п.п 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

За змістом п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України).

За приписами статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підпунктом «ж» п.п. 266.2.2. п. 266.2. ст. 266 ПК України (в редакції чинній у 2020 та 2021 роках) визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Отже, споруда (будівля) не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за наявності сукупності умов:

- така нежитлова будівля віднесена до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;

- власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник;

- така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.

Щодо належності нежитлової будівлі до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 апеляційний суд зазначає таке.

Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (ДК 018-2000) (чинний до 01.01.2024), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Державний класифікатор будівель та споруд (ДК БС) є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації.

Згідно з ДК 018-2000 до групи «Будівлі нежитлові інші» (код 127) включено клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства» (код 1271). Клас «Будівлі сільськогосподарського призначення» (код 1271) включає в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін. До коду 1271.9 віднесено інші будівлі сільськогосподарського призначення.

Отже, згідно з ДК 018-2000 будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для сільськогосподарського призначення.

Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівлі сільськогосподарського призначення (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі сільськогосподарського призначення, тобто будівлі які використовуються для сільського господарства.

Тобто ключовим питанням в цій справі є встановлення факту функціонального використання будівлі (майстерня та картоплесховище) в сільськогосподарській діяльності позивача.

Апеляційний суд зазначає, що апеляційна скарга не містить посилань та до неї не надано достатніх та належних доказів того, що будівлі (майстерня та картоплесховище) не використовувались позивачем у 2020 та у 2021 роках в сільськогосподарській діяльності позивача. Натомість позивачем надані докази наявності у нього у власності сільськогосподарської техніки (комбайну), обслуговування та ремонт якого здійснюється позивачем, зокрема і у будівлі, яка визначена як майстерня.

Інша будівля картоплесховище має функціональне використання в сільськогосподарській діяльності. Протилежного апелянтом не доведено.

Щодо знаходження будівлі у власності сільськогосподарського товаровиробника апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до підпункту 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Верховний Суд в постанові від 04 березня 2021 року у справі № 500/2782/18, аналізуючи положення підпункту «ж» п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України в частині визначення «сільськогосподарський товаровиробник», зазначив, що це поняття, яке міститься у підпункті 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, застосовується для цілей глави 1 розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»).

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 ст. 5 ПК України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Так, поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» від 18.01.2001 №2238-ІІІ, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Так, згідно зі статтею 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис»:

- в редакції чинній до 03.12.2020, виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин;

- в редакції чинній з 04.12.2020 виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.

Наведені вище поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 ст. 5 ПК України.

Апеляційний суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено те, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником, оскільки є засновником та членом Фермерського господарства «Зоря» ОСОБА_1 , має у власності земельні ділянки сільськогосподарського призначення, техніку сільськогосподарського призначення, та будівлі, які за своїм функціональними призначенням використовуються у сільськогосподарській діяльності, отримував у 2020 та 2021 роках дохід від сільськогосподарської діяльності про що подав відповіді податкові декларації.

При цьому апеляційний суд зазначає, що а ні позивач, а ні апелянт не заперечують факту подання позивачем податкових декларацій про дохід за 2020 рік, за 2021 рік, у яких позивач зазначив про отриманням ним доходу у вказані роки саме за рахунок сільськогосподарської діяльності.

Більш того апелянт, як у відзиві на позов так і в апеляційній скарзі стверджує про факт подання позивачем таких податкових декларацій але вважає, що факт їх подання не свідчить про здійснення позивачем сільськогосподарської діяльності.

Так, апеляційний суд зазначає, що лише сам по собі факт подання податкових декларацій про доходи, в яких вказано про отримання доходу за рахунок сільськогосподарської діяльності було б неправильно розцінювати як належний доказ здійснення фізичною особою сільськогосподарської діяльності. Проте, в цій справі позивач, в обґрунтування своїх вимог послався на обставини та надав докази на їх підтвердження, які, у сукупності із твердженням податкового органу про подання позивачем податкових декларацій про доходи, зокрема отримані внаслідок здійснення сільськогосподарської діяльності, беззаперечно свідчать про те, що позивач у 2020 та 2021 роках використовував майно (майстерню та картоплесховище), яке належить йому на праві приватної власності, особисто для сільськогосподарського товаровиробництва як об`єкта сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб, перебуваючи при цьому керівником (засновником) юридичної особи, що здійснює господарську діяльність у сфері сільського господарства (товаровиробництва).

Таким чином, нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме нежитлова будівля майстерня за адресою, АДРЕСА_1 , загальною площею 544,9 кв. метрів; нежитловий об`єкт картоплесховища за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1330,6 кв.м., що належить позивачу на праві власності, не є об`єктом оподаткування, згідно з пп. "ж" п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, оскільки використовується позивачем безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником.

З огляду на вищезазначене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанцій про те, що у позивача не виникло обов`язку по сплаті податку на нерухоме майно, відмінене від земельної ділянки, оскільки позивач фактично є сільськогосподарським товаровиробником, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення в цій справі є необґрунтованим і підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги щодо не встановлення судом першої інстанції факту здійснення позивачем сільськогосподарської діяльності апеляційний суд відхиляє, оскільки зі замісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції, вбачається дослідження судом першої інстанції усіх наданих сторонами доказів, наданням їм правильної правової оцінки.

У контексті оцінки інших доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, апеляційний суд вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72-81, 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області (відокремленого підрозділу ДПС України без статусу юридичної особи публічного права) залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року у справі №400/2819/24 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 03.09.2024

Суддя-доповідач С.Д. ДомусчіСудді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький