Постанова

від 03.09.2024 по справі 215/3186/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7958/24 Справа № 215/3186/24 Суддя у 1-й інстанції - Коноваленко М. І. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2024 року м.Кривий Ріг

Справа № 215/3186/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Остапенко В.О., Тимченко О.О.

секретар судового засідання - Гладиш К.І.

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальий комбінат»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровськоїобласті від 19 червня 2024 року, яке ухвалено суддею Коноваленком М.І. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 19 червня 2024 року,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальий комбінат» (надалі ПрАТ «ПівнГЗК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я.

Позовна заява мотивована тим, що в період роботи на підприємстві відповідача у шкідливих умовах праці тривалий час на посаді машиніста млинів спочатку на збагачувальній фабриці №2, потім в цеху по виробництву обкотишів №3, з правом пільгового пенсійного забезпечення за Списком №1 на ПрАТ «ПівнГЗК», позивачем ОСОБА_1 отримано хронічні професійні захворювання: радикулопатія попереково-крижова та шийна з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим синдромом і м`язово-тонічним синдромом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового пері артрозу, остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів; сидеросилікоз першої стадії, ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легень першої стадії, група В. Легенева недостатність першого-другого ступеня; хронічна двобічна сенсоневральна (нейросенсорна) приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху), які, відповідно до Акту розслідування від 04.03.2024, виникло з вини роботодавця.

Згідно висновку МСЕК від 06 травня 2024 року первинно позивачу ОСОБА_1 була встановлена 3-тя група інвалідності та 65% втрати професійної працездатності безстроково. За висновком МСЕК позивачу рекомендовано санаторно-курортне та медикаментозне лікування, забезпечення виробами медичного призначення. Заборонена важка фізична праця, тривала хода, вимушена поза, переохолодження, в умовах виробничого пилу, шуму.

Позивач вважає, що йому не було забезпечено безпечних умов праці, він втратив працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці.

Виходячи з характеру захворювань позивач неодноразово знаходився на лікуванні. Усвідомлення позивачем того, що він став інвалідом, що його тепер постійно будуть турбувати болі та обмеження рухів в поперековому та шийному відділах хребта з іррадіацією болю в ліву руку та ногу, слабкість в ногах, неможливість тривалої ходи, заніміння кінцівок. Позивач тепер постійно відчуває загальну слабкість, задишку навіть при незначному фізичному навантаженні, постійний головний біль. Значну частину часу він витрачає на підтримання свого здоров`я, що порушує його нормальні життєві зв`язки. При цьому позивач розуміє, що стан його здоров`я не відновиться навіть при лікуванні, і це додає йому ще більшого морального пригнічення та призводить до постійних переживань. Вважає, що шкода завдана не тільки йому особисто, а і його сім`ї. Через погіршення стану здоров`я не може матеріально забезпечувати свою сім`ю як раніше, і навпаки сам потребує фізичної та моральної допомоги від своїх близьких.

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 420 000,00 грн. моральної шкоди, у зв`язку з отриманим професійним захворюванням на виробництві, стійкою втратою професійної працездатності

Рішенням Тернівського районногосуду містаКривого РогуДніпропетровської областівід 19червня 2024рокупозовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 250 000,00 грн. моральної шкоди, без стягнення податків та обов`язкових платежів.

Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» 2500,00грн. судового збору на користь держави.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості.

Судом першої інстанції не в повній мірі досліджені обставини справи. Позивач посилається на те, що його вини у заподіянні шкоди немає, адже, він виконував свої професійні обов`язки.

Внаслідок втрати професійної працездатності, позивач не має змоги вести звичне життя, вимушений постійно проходити курси лікування. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманих професійних захворювань, відчуває фізичні страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, що впливає на його моральний стан.

В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ПівнГЗК» просить скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, в разі якщо суд дійде висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, що пов`язане з виконанням трудових обов`язків, зменшити суму відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання до 50000 грн. з урахуванням утримання з цієї суми обов`язкових податків та платежів, встановити порядок виконання рішення суду вказавши банківський рахунок позивача для перерахування грошових коштів.

Апеляційна скарга мотивована тим, що розмір моральної шкоди визначено без врахування конкретних обставин справи, засад розумності, виваженості й справедливості. Сума вимог про відшкодування моральної шкоди завданої професійним захворюванням є суттєво завищеною.

Відповідач зазначає, що чинне законодавство України допускає зайнятість працівників на роботах із шкідливими та важкими умовами праці, оскільки в галузях промисловості та сільського господарства не можна повністю виключити шкідливі та небезпечні фактори виробничого середовища і трудового процесу. Суд першої інстанції не взяв до уваги, що під час прийому на роботу позивача було ознайомлено з умовами праці та ризиками виникнення професійного захворювання. Тобто, позивач усвідомлював, що виконувана ним робота пов`язана з безпосереднім впливом шкідливих факторів виробничого середовища на організм працюючого.

Відповідач посилається, на індивідуальну податкову консультацію від 03 вересня 2021 року від Державної податкової служби України, в якій роз`яснено, що у випадку, коли за судовим рішенням сума відшкодування моральної шкоди, спричиненої життю та здоров`ю, більша аніж 4х кратний розмір мінімальної заробітної плати, то це є доходом, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

Наголошує на тому, що положеннямиЗакону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві»( даліЗакон № 466), який набрав чинності 23 травня 2020 року внесено зміни до п.п.164.2.14а)статті 164 Податкового кодексу Українищодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції не зважив на норми матеріального та процесуального права і не застосував їх, як і судову практику судів вищої ланки в аналогічних спорах, невмотивовано відхилився від усталеної практики, що призвело до ухвалення неправильного судового рішення.

Відзиви на апеляційні скарги не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з`явилися, позивач ОСОБА_1 надав заяву про розгляд справи за його відсутності, а інші учасники справи про причини неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевірившизаконність іобґрунтованість рішеннясуду вмежах заявленихпозовних вимогта доводів апеляційнихскарг,колегія суддівдійшла висновку,що апеляційнаскарга позивача ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» - залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 , працюючи з 03 серпня 1999 року по 20 вересня 2000 року та з 01 серпня 2002 року по 04 липня 2022 року машиністом млинів виробничої дільниці подрібнення сировини, шихтування та огрудкування обкотишів цеху по виробництву обкотишів №2, визначав несправності в роботі млинів, устаткування та здійснював їх усунення, чищення тічок, слідкував за станом приладів аварійної зупинки устаткування, змазував вузли млинів, проводив дрібний ремонт та прибирання просипаної гірничої маси. Внаслідок недосконалості робочого місця та технології угрудкування та випалювання обкотишів, підпадав під вплив важкості праці, пилу переважно фіброгенної дії (з вмістом діоксиду кремнію від 10% до 70% в повітрі робочої зони) та шуму.

Раніше працюючи на ПрАТ «ПівнГЗК» машиністом млинів збагачувальної фабрики №2 з 28 січня 1991 року по 20 вересня 2000 року, з тих же причин підпадав під вплив підвищених параметрів важкості праці, пилу переважно фіброгенної дії (із вмістом діоксиду кремнію від 10% до 70% в повітрі робочої зони) та шуму. Також, раніше працюючи майстром основної виробничої дільниці шихтування та згрудкування цеху по виробництву обкотишів №2 з 20 вересня 2000 року по 01 серпня 2002 року, з тих же причин підпадав під вплив підвищених параметрів важкості праці, пилу переважно фіброгенної дії (із вмістом діоксиджу кремнію від 10% до 70% в повітрі робочої зони) та шуму.

Згідно Акта розслідування хронічного професійного захворювання від 04 березня 2024 (а.с.12-17), позивачу ОСОБА_1 встановлено хронічні професійні захворювання: радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна C6, C7, C8 з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового пері артрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів (ПФ другого ступеня); сидеросилікоз першої стадії (s/t, 1/1, em), ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легень першої стадії, група В. Легенева недостатність першого-другого ступеня; хронічна двобічна сенсоневральна (нейросенсорна) приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху) за класифікацією ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

Позивачу вперше встановлена 3-тя група інвалідності (безстроково з 22 квітня 2024 року) та 65% втрати професійної працездатності безстроково (40% по радикулопатії, 20% по сидеросилікоз, 5% по туговухості), згідно висновку МСЕК від 06 травня 2024 року, де також зазначено, що позивачу протипоказані важка фізична праця, тривала хода, вимушена поза, переохолодження в умовах виробничого пилу, шуму; рекомендовано санаторно-курортне та медикаментозне лікування, забезпечення виробами медичного призначення (а.с.18).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст.153,237-1КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв`язку з професійними захворюваннями у 2024 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Рішення Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 08.10.2008 року та ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практичноможливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 04 березня 2024 року причиною професійних захворювань позивача є: важкість праці, пил переважно фібро генної дії, перевищення допустимого рівня шуму (а.с. 15,16).

Отже, роботодавецьПрАТ «ПівнГЗК»,під час роботи позивача ОСОБА_1 , допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з виниПрАТ «ПівнГЗК»,яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.

Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «ПівнГЗК» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача ОСОБА_1 професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 250000,00 грн., суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності 65 %, із встановленням інвалідності третьої групи безстроково.

Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов без повного та всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з доводами апеляційних скарг щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача.

Зокрема, колегія суддів дійшла висновку, що розмір моральної шкоди, визначений судом до стягнення з відповідача на користь позивача без повного урахування роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275000,00 грн.

В судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з професійними захворюваннями позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, на теперішній час, втратив професійну працездатність у загальному розмірі 65% та його визнано особою з інвалідністю третьої групи, безстроково, що свідчить про тяжкість та незворотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також неможливість відновлення попереднього стану.

Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він постійно відчуває загальну слабкість, задишку навіть при незначному фізичному навантаженні, постійний головний біль. Значну частину часу він витрачає на підтримання свого здоров`я, що порушує його нормальні життєві зв`язки. При цьому позивач розуміє, що стан його здоров`я не відновиться навіть при лікуванні, і це додає йому ще більшого морального пригнічення та призводить до постійних переживань.

Виходячи зцих обставин,колегія суддів,беручи доуваги характері тривалістьфізичних іморальних стражданьпозивача,істотність вимушенихзмін уйого життєвихстосунках,внаслідок отриманих професійнихзахворювань,працю в шкідливихумовах праці протягом 22роки 11місяців на ПрАТ «ПівнГЗК»,яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів, що потягло втрату працездатності у загальному розмірі 65%, з визнанням позивача особою з інвалідністю третьої групи, що безумовнотягне засобою невідворотні зміни,як упрофесійному,так і убуденному життіпозивача,вважаєза необхідне,відповідно доп.2ч.1ст.376ЦПК України,змінити рішеннясуду вчастині визначеногосудом розміруморальної шкодиі збільшити їїз 250000,00 грн.до 360000,00грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб, а тому частково задовольняє апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 та залишає без задоволення апеляційну скарга відповідача ПрАТ «ПівнГЗК».

Доводи апеляційної скарги відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне.

Так, відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою службою України надано ПрАТ «ЦГЗК» податкову консультацію щодо оподаткування податком на доходи з фізичних осіб та військовим збором суми моральної шкоди, яка виплачується за рішенням суду, що не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки, у даному випадку, як вже зазначено вище, спір стосується про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Крім того, слід зазначити, що індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і не є обов?язковою для суду, та в самому тексті податкової консультації зазначено, що, з метою уникнення неоднозначного тлумачення норм податкового законодавства у частині оподаткування доходів фізичних осіб, необхідне детальне вивчення документів (матеріалів), які стосуються порушеного питання.

За таких обставин, правові підстави для зміни формування висновку суду першої інстанції щодо питання застосування положень підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`ю, відсутні.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на судову практику районних та апеляційних судів в аналогічних справах, колегія суддів не бере до уваги, оскільки частиною 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з ПрАТ «ПівнГЗК»на користьдержави та збільшує цей розмірі з 2500,00 грн. до 3 600,00 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.

Крім того, з відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 5 400,00 грн. за подання позивачем апеляційної скарги (3600,00 грн. х 150%).

В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальий комбінат» - залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 червня 2024 року в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальий комбінат» на користь ОСОБА_1 ,змінити,збільшивши цейрозмір з 250 000,00 гривень до 360000 (триста тисяч шістсот) гривень 00 (нуль) копійок, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов?язкових платежів.

Рішення Тернівського районногосуду містаКривого РогуДніпропетровської областівід 19червня 2024року в частині розміру судових витрат, стягнутих з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальий комбінат» на користь держави, змінити, збільшивши цей розмірі з 2 500,00 гривень до 3 600 (трьох тисяч шістсот) гривень 00 (нуль) копійок.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальий комбінат» за поданняапеляційної скаргипозивачем на користь держави судовий збір у розмірі 5 400 (п`ять тисяч чотириста) гривень 00 (нуль) копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 03 вересня 2024 року.

Головуючий:

Судді: