Постанова

від 02.09.2024 по справі 916/1621/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/1621/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Колоколов С.І., Савицький Я.Ф.

секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від Одеської обласної прокуратури Гузь В.Г., на підставі посвідчення;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» -Бондаренко Г.Є., на підставі ордеру; Рибальченко С.Г., на підставі самопредставництво;

від Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області- не з`явився.

розглянувши апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 року, м. Одеса, повний текст складено 06.05.2024 року, суддя першої інстанції Степанова Л.В.

у справі №916/1621/23

за позовом: Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури, Одеська область, м. Білгород-Дністровський

до відповідачів: 1) Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт. Сергіївка

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївка», Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Миколаївка

про визнання незаконними та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У квітні керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідачів: Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївка», в якій просив визнати незаконним та скасувати рішення Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 06.03.2020р за №653 про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» на розробку проекту землеустрою щодо відведення у довгострокову оренду терміном на 49 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: комплекс будівель та споруд № 6, (ферма), Миколаївська сільська рада, Білгород-Дністровський район, Одеська область (за межами населеного пункту); визнати незаконним та скасувати рішення Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 03.08.2022 за №915 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: комплекс будівель та споруд № 6, буд. б/н., Сергіївська селищна рада, Білгород-Дністровський район, Одеська область (за межами населеного пункту), а також стягнути солідарно з відповідачів судовий збір.

В якості правових підстав звернення прокурора з позовом в якості самостійного позивача, прокурор зазначає, що Сергіївська селищна рада є органом місцевого самоврядування. Рада є юридичною особою, діє у межах наділених власних повноважень самостійно і несе відповідальність за свою діяльність відповідно до закону, тому у даній справі вона є відповідачем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 06.03.2020 за № 653-VII Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» надано дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: комплекс будівель та споруд №6, буд. б/н., Миколаївська селищна рада, Білгород-Дністровський район, Одеська область (за межами населеного пункту) загальною площею 10,0107 га.

На підставі вказаного рішення органом місцевого самоврядування Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» виготовлено відповідний проект землеустрою, який 21.07.2021 зареєстровано у Державному земельному кадастрі Державним реєстратором відділу у Гайсинському районі Міжрайонного управління у Гайсинському та Іллінецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішенням 35-ї чергової сесії VІІІ скликання Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 03.08.2022 за №915 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: комплекс будівель та споруд №6, буд. б/н., Сергіївська селищна рада, Білгород-Дністровський район, Одеська область (за межами населеного пункту)» вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» земельну ділянку за кадастровим номером 5120885100:01:002:0505, що розташована за адресою: комплекс будівель та споруд № 6, буд. б/н, Сергіївська селищна рада, Білгород-Дністровський район, Одеська область в оренду терміном на 1 рік.

На підставі вказаного рішення 09.08.2022 між Сергіївською селищною радою Білгород-Дністровського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» було підписано договір оренди земельної ділянки загальною площею 10,0107 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер - 5120885100:01:002:0505 строком на один рік. Прокурор вважає, що частина земельної ділянки, яка є предметом договору оренди, зайнята нерухомим майном та не може використовуватись для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тому не могла бути переданою в користування Товариству за спрощеною процедурою (без проведення аукціону).

У зв`язку із чим прокурор вважає, що рішення Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 06.03.2020р за №653 та Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 03.08.2022р за №915 є такими, що суперечать земельному законодавству, в зв`язку із чим останні підлягають визнанню незаконними та скасуванню.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 року у справі №916/1621/23 (суддя Степанова Л.В.) у задоволенні позову керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави до Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області та Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївка про визнання незаконними та скасування рішень відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що органом місцевого самоврядування цілком правомірно не проводилися земельні торги, так як на відведеній в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» земельній ділянці, що розташована за адресою: комплекс будівель та споруд № 8, буд. б/н., Сергіївська селищна рада, Білгород-Дністровський район, Одеська область (за межами населеного пункту), в останнього у власності перебуває нерухоме майно.

Також, на переконання суду, прокурором не доведено належними та допустимими доказами того, що нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївка», яке розташоване на відведеній останньому в оренду земельній ділянці, не може бути ним використано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, як і не наведено законодавчих приписів, які б забороняли Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» використовувати таке майно у сільськогосподарській діяльності.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що визнання незаконними та скасування спірних рішень жодним чином не відновлює права та інтереси держави, так як право оренди земельної ділянки виникає на підставі укладеного між Сергіївською селищною радою Білгород-Дністровського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» договору оренди землі від 09.08.2022, який станом на час подачі позову не був зареєстрований у встановлений Земельним кодексу України спосіб, що учасниками справи не заперечувалося. У матеріалах справи також відсутні будь-які докази реєстрації права оренди земельної ділянки за Товариством з обмеженою відповідальністю «Миколаївка».

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Одеська обласна прокуратура з рішенням суду першої інстанції не погодилась, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила суд рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 року у справі № 916/1621/23 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а також відшкодувати скаржнику за рахунок відповідачів судовий збір.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції, в порушення вимог матеріального права, не враховано, що Сергіївська селищна рада при відведенні частини земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» для розміщення об`єкту нерухомого майна-будівель та споруд загальною площею 3405,5 кв.м,. вільної від забудови, повинна була керуватись положеннями, передбаченими ч.1,2 ст.120, ч.1,2 ст.124, п.1 ч.2 ст.134, та ч.1 ст.135 Земельного кодексу України, ст.377 Цивільного кодексу України.

Також, скаржник зазначає, що, враховуючи наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» права власності на об`єкт нерухомості площею 3405,5 кв.м., на підставі ст.134 Земельного кодексу України, Товариство могло набути не на конкурентних засадах право користування виключно тією земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухоме майно.

Скаржник звертає увагу на те, що рішенням Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 року у справі №916/4500/23, яке набрало законної сили 16.04.2024, задоволено позовні вимоги Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» та визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради від 27.02.2020 за індексним номером 51370706.

Отже, скаржник зауважує, що суд першої інстанції у вищезазначеній справі погодився з прокурором і в частині того, що його звернення до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо державної реєстрації прав власності на об`єкт нерухомого майна, проведеної без правових підстав на земельній ділянці комунальної власності, та на недопущення порушення інтересів держави в особі відповідного органу місцевого самоврядування щодо ефективного використання земельних ресурсів, метою якого є наповнення бюджету громади.

Тому прокурор вважає, що обставини, встановленні Господарським судом Одеської області при розгляді справи №916/4500/23 мають преюдиційне значення для розгляду справи, що переглядається, відповідно до приписів ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки в обох справах ідентичний склад учасників процесу.

Скаржник вказує, що спірної земельної ділянки як об`єкта цивільних прав до передачі у оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» не існувало, її формування відбувалося вперше, у зв`язку із чим не могло виникнути і правового зв`язку між нерухомим майном та саме спірною земельною ділянкою.

Також, скаржник стверджує, що проект землеустрою не містить відомостей щодо обчислення та обґрунтування площі спірної земельної ділянки, у зв`язку з чим розроблений проект землеустрою є необґрунтованим.

З огляду на викладене прокурор вважає, що сільська рада діяла всупереч інтересам територіальної громади села, що є неприпустимим у розумінні положень статей 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки передача спірної земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів призводить до втраченої можливості отримати максимально великий розмір орендної плати у разі продажу права оренди на земельних торгах, порушує інтереси держави у сфері ефективного використання земельних ресурсів з максимально вигідним економічним результатом.

Більш того, прокурор зазначає, що судом першої інстанції не надано оцінку тим обставинам, що сільська рада під час прийняття рішень щодо передачі в оренду земельної ділянки мала вивчити законність реєстрації права власності на будівлі, для обслуговування яких надавалась земельна ділянка, оскільки державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має (п. 5.9. постанови Верховного Суду від 01.11.2023 у справі №910/7987/22).

Крім того, скаржник зауважує, що суд першої інстанції, зробивши висновок, що належні Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» будівлі та споруди охоплені класом 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим Наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, не зазначено, якими належними та допустимими доказами це підтверджено.

Так, скаржник зауважує, що відповідно до технічного паспорта на будівлі та споруди загальною площею 3405,5 кв.м за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Сергіївська селищна рада, комплекс будівель та споруд № 6, буд. б/н, до складу вказаного об`єкту нерухомості входить: вагова, склад, будівля свинарника та будівля телятника.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого Наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507 зазначені об`єкти нерухомості охоплені різними класами, а саме: склади - клас 125 «Будівлі промислові та склади», такий тип будівлі, як вагова, взагалі відсутній у зазначеному класифікаторі.

Отже, скаржник зазначає, що в описовій частині рішення зроблений судом висновок не обґрунтовано та не підтверджено належними та допустимими доказами у справі.

Також, скаржником зазначено, що судом першої інстанції, в порушення вказаних приписів матеріального права, не враховуючи сталу практику Верховного Суду щодо їх застосування, не взято до уваги, що оскільки спірним рішенням Миколаївської сільської ради первинно надано згоду на виготовлення проекту землеустрою та в подальшому рішенням Сергіївської селищної ради ,затверджено вказаний проект щодо відведення земельної ділянки площею 10,0107 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та відповідний договір оренди землі не було укладено, то ефективним способом захисту інтересів держави в даному випадку є визнання незаконними та скасування відповідних рішень органу місцевого самоврядування.

Скаржник зауважує, що суд, виснуючи, що визнання незаконним та скасування рішень не поновить інтересів держави, не враховано вимог ст. 125, 126 Земельного кодексу України, відповідно до яких право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». При цьому, договір оренди спірної земельної ділянки наразі не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а відтак право користування не виникло, отже обраний прокурором спосіб захисту щодо скасування рішення органу місцевого самоврядування є достатнім.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 року у справі №916/1621/23, справу призначено до судового розгляду.

25.06.2024 року електронною поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» надійшов відзив (вх. №2092/24/Д2), в якому відповідач-2 просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 року у справі №916/1621/23 залишити без змін. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів господарської справи.

Зокрема, у відзиві відповідач-2 вказує, що будівлі та споруди за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Миколаївська сільська рада, комплекс будівель та споруд № 6, б/н є єдиним майновим комплексом, а земельна ділянка з кадастровим номером: 5120885100:01:001:0505, площею 10,0107 га, необхідна Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» для обслуговування цих будівель та споруд, під`їзду великогабаритних вантажних машин до вагової, розміщення зернових культур на території земельної ділянки, після зважування, зберігання сільськогосподарської продукції, обладнання та механізмів, тобто, земельна ділянка використовується підприємством для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, як це було й при КСП «Миколаївка», яке ці будівлі та споруди побудувало у такій конфігурації на земельній ділянці відповідної площі, обставивши її по периметру огорожею та зовнішніми стінами окремих будівель та споруд.

Також, відповідач-2 зауважує, що не можна погодитись із твердженнями скаржника про те, що рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 по справі № 916/4500/23, має преюдиційне значення для розгляду даної справи, оскільки прокурором Білгород-Дністровської окружної прокуратури до суду першої інстанції та заступником керівника Одеської обласної прокуратури до суду апеляційної інстанції не було надано висновку судового експерта щодо необхідності використання Товариством меншого розміру земельної ділянки для обслуговування об`єкта нерухомості. Апелянтом не спростовано правомірність встановлення площі земельної ділянки у 10,0107 га, необхідної для обслуговування (експлуатації) об`єктів нерухомого майна у спосіб, передбачений ст. ст. 74, 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач-2 наголошує, що сама по собі констатація факту того, що площа відведеної земельної ділянки є більшою у математичному порівнянні з площею нерухомості, без обґрунтування належними та допустимими доказами, не може вважатися належним обґрунтуванням позову та не дає підстав для його задоволення. (постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 910/12366/18 (зі спору, що виник з подібних правовідносин).

Отже, відповідач-2 зазначає, що скаржником не доведено належними, достатніми, допустимими доказами, що Товариство має використовувати земельну ділянку меншою площею і виключно зайнятою будівлями та спорудами.

При цьому, відповідач-2 стверджує, що до будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000, затвердженого Наказом Держстату від 17.08.2000 № 507, належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (підкласи 1271.1 1271.9).

Водночас, відповідач-2 вказує, що скаржником жодним чином не обґрунтовано віднесення ним складу, який використовуються Товариством для обслуговування будівель і споруд, зберігання зернових культур, розміщення та зберігання сільськогосподарської техніки, а також їх ремонту та обслуговування, до класу 125 вказаного класифікатору: «Будівлі промисловості та склади».

Крім того, відповідач-2 зазначає, що скаржник в апеляційній скарзі зміст цільового призначення земельної ділянки «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» штучно звужує лише до вирощування сільськогосподарською продукції. Тобто, скаржник помилково вважає, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення, яка має цільове призначення «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», має використовуватись лише для вирощування сільськогосподарської продукції.

Відповідач-2 наголошує на тому, що сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову. У зв`язку з цим, оскаржуючи законність передачі земельної ділянки у користування з мотивів неспівмірності площі відведеної земельної ділянки порівняно з площею будівлі, розташованої на цій земельній ділянці, саме позивач повинен належними і допустимими доказами довести розмір земельної ділянки, який є дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації розміщеного на землі майна, що відповідає принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого у статті 14 Господарського процесуального кодексу України.

Також відповідач-2, стверджує, що визнання незаконними та скасування спірних рішень в судовому порядку жодним чином не відновить права та інтереси держави, так як право оренди земельної ділянки виникає на підставі укладеного між Сергіївською селищною радою Білгород-Дністровського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Миколаївка » договору оренди землі від 09.08.2022, який станом на час подачі позову не був зареєстрований у встановлений Земельним кодексом України спосіб, що учасниками справи не заперечувалося.

Крім того, відповідач-2 вказує, що в матеріалах справи також відсутні будь-які докази реєстрації права оренди земельної ділянки за Товариством, а тому обраний прокурором спосіб захисту у даній справі є неефективним, так як жодним чином не відновлює права держави у зв`язку з тим, що у Товариства станом на час розгляду справи не виникло право оренди відведеної йому земельної ділянки. Докази протилежного у матеріалах справи відсутні.

В свою чергу, відповідач-2 звертає увагу суду, що неукладений правочин не породжує для сторін права та обов`язки, а тому Договір оренди землі від 09.08.2022 не свідчить про набуття Товариства права користування (оренди) земельною ділянкою з кадастровим номером: 5120885100:01:001:0505, площею 100107 га.

У зв`язку із чим відповідач-2 вважає, що в даному випадку будь-які інтереси держави не порушено, а позов прокурора є передчасним, адже спірна земельна ділянка не вибула з володіння та користування Сергіївської селищної ради.

З урахуванням вищенаведеного, відповідач-1 вважає, що апеляційна скарга Заступника керівника Одеської обласної прокуратури є безпідставною і необґрунтованою та не спростовує висновки, викладені в рішенні Господарського суду Одеської області від 16.04.2023 у справі № 916/1621/23.

Також, 02.07.2024 року електронною поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області надійшов відзив (вх. №2092/24/Д3), який є аналогічним по змісту з відзивом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївка ».

В судовому засіданні прокурор підтримав доводи та вимоги, викладені ним в апеляційній скарзі, просив рішення суду першої інстанції скасувати, апеляційну скаргу задовольнити.

Представники відповідача-2 заперечували проти доводів скарги, наполягали на залишенні рішення суду без змін, а скарги без задоволення.

Представник відповідача-1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи звіти про електронну відправку ухвали про відкриття провадження у справі на офіційну електронну адресу та до Електронного кабінету такої особи, про причини неявки в судове засідання не повідомив, будь-яких заяв чи клопотань суду не надав.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав осіб, які з`явилися до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача 1.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, які з`явилися до судового засідання, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 року у справі № 916/1621/23 частково відповідає вимогам чинного законодавства України і відсутні підстави для скасування вірного висновку, але потребує зміни його мотивувальної частини з викладенням її в редакції постанови суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, на підставі рішення державного реєстратора Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Єрошенка О.Б. від 27.02.2020 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - будівлі та споруди загальною площею 3405,5кв.м за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, селищна рада Миколаївська, комплекс будівель та споруд №6, буд. б/н; підстава виникнення права власності: свідоцтво про майновий пай (майновий сертифікат), серія та номер: БД-V-MИ №01, виданий 20.10.2015 Миколаївською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області; акт-приймання-передачі майна, виділеного в натурі № б/н; рішення органу місцевого самоврядування № 27 від 27.11.2019.

10.02.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» звернулося до Миколаївської сільської ради із заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, орієнтовною площею 10,0107га, за адресою: комплекс будівель та споруд №6 Миколаївська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населеного пункту).

Відповідно до рішення Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 06.03.2020 за №653-VII Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 років, загальною площею 10,0107га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, яка розташована за адресою: комплекс будівель та споруд №6, Миколаївська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населеного пункту).

Також, в матеріалах справи є наявний виготовлений інженером землевпорядником ФОП Ржепецьким С.О. на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» проект землеустрою.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №720-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Одеської області» до складу Сергіївської селищної територіальної громади увійшли Сергіївська селищна рада, Миколаївська сільська рада та Приморська сільська рада (с. Вільне, с. Чабанське, с. Косівка, с. Попаздра, с. Курортне, с. Приморське) Білгород-Дністровського району Одеської області.

Рішенням 35-ї чергової сесії VIII скликання Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 03.08.2022 за №915 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: комплекс будівель та споруд №6, буд. б/н., Сергіївська селищна рада, Білгород-Дністровський район, Одеська область (за межами населеного пункту) вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» земельну ділянку з кадастровим номером 5120885100:01:002:0505, що розташована за адресою: комплекс будівель та споруд №6, буд. б/н, Сергіївська селищна рада, Білгород-Дністровський район, Одеська область (за межами населеного пункту) в оренду терміном на 1 рік.

На підставі вказаного рішення 09.08.2022 між Сергіївською селищною радою Білгород-Дністровського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» було підписано договір оренди земельної ділянки загальною площею 10,0107га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер - 5120885100:01:002:0505.

Згідно пункту 4 вищезазначеного рішення сесії зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» здійснити державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (за кадастровим номером 5120885100:01:002:0505) площею 10,0107га, відповідно до пунктів 27, 28 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України.

Згідно з листом Сергіївської селищної ради від 30.11.2022 № 06-19/2602 державна реєстрація договору оренди, зокрема, земельної ділянки з кадастровим номером 5120885100:01:002:0505 станом на 22.11.2022 не відбулась.

Інших належних та допустимих доказів матеріали справи не містять.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, але за мотивами, викладеними в постанові.

Перш ніж здійснювати оцінку правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги по суті позовних вимог, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія наголошує, що оскільки у даному разі прокурор, формуючи позовні вимоги, застосував певну правову аргументацію обраного ним способу захисту, апеляційному господарському суду необхідно дослідити питання, які стосуються обставин доведеності позивачем порушеного права держави, який необхідний та ефективний спосіб захисту у такому випадку має застосовуватися і чи є спосіб захисту, встановлений прокурором у позовній заяві, належним та таким, що призведе до відновлення порушеного права позивача.

Так, предметом позову у даній справі є визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 06.03.2020 за №653 «Про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у довгострокову оренду терміном на 49 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: комплекс будівель та споруд №6, Миколаївська сільська рада, Білгород-Дністровський район, Одеська область (за межами населеного пункту)», а також визнання незаконним та скасування рішення Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 03.08.2022 за №915 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: комплекс будівель та споруд №6, буд. б/н., Сергіївська селищна рада, Білгород-Дністровський район, Одеська область (за межами населеного пункту).

Як вже було вище зазначено, вказаними рішеннями органами місцевого самоврядування надано згоду Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївка» на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у довгострокову оренду терміном на 49 років, площею 10,0107га за адресою: комплекс будівель та споруд №6, буд. б/н., Сергіївська селищна рада, Білгород-Дністровський район, Одеська область (за межами населеного пункту), а також затверджено розроблений на замовлення ТОВ «Миколаївка.» проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5120885100:01:002:0505).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Змісту даної норми Конституції України відповідає ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в України", якою визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти.

За приписами ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування (нормативні та інші акти) з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування (ст. 80 Земельного кодексу України).

За змістом ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частиною 3 ст. 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключною компетенцією міських рад є вирішення питань регулювання земельних відносин.

Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтями 93 та 96 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Поняття договору оренди землі визначено ст. 13 Закону України "Про оренду землі", за приписами якої договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі»).

Зміст прав та обов`язків, що виникають в орендодавця та орендаря земельної ділянки, порядок їх реалізації та виконання опосередковуються договором оренди землі. Зокрема, на підставі договору в орендодавця виникає обов`язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря - обов`язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору і вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановленому договором або законом.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша статті 15 Закону України "Про оренду землі").

За змістом ст. 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі як істотна умова договору визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу (ч. 1 ст. 124 ЗК України, тут і в подальшому в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

За приписами ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Оцінюючи правильність застосованого прокурором способу захисту порушених інтересів держави при зверненні до суду в даному випадку, судова колегія зазначає таке.

Зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України вбачається, що кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Верховний Суд вже неодноразово наголошував на тому, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. висновки у пунктах 72 - 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі №924/1288/21.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з погляду статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Проте засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року).

Водночас, ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Отже, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що зазвичай, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункти 5.5., 5.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16). Інакше кажучи - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №310/11024/15-ц).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18.

Як вже було зазначено, у даній справі рішеннями органу місцевого самоврядування надано згоду відповідачу-2 на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у довгострокову оренду терміном на 49 років, площею 3,2911 га за адресою: комплекс будівель та споруд № 8, буд. б/н., Сергіївська селищна рада, Білгород-Дністровський район, Одеська область (за межами населеного пункту), а також затверджено розроблений на замовлення відповідача-2 проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5120885100:01:001:0123). Прокурор просив суд визнати їх незаконними та скасувати.

При цьому, судова колегія зазначає, що у справі, що переглядається, задоволення позовних вимог прокурора про скасування спірних рішень органу місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження земельною ділянко (на якій частково розташований об`єкт нерухомості відповідача 2), а отже, такі вимоги не можуть бути ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту.

В даному випадку рішення органу місцевого самоврядування виконані, а їх скасування не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення договору оренди, який вже був підписаний сторонами.

Апеляційний господарський суд погоджується з місцевим господарським судом в частині висновку того, що у даній справі прокурором обрано неналежний та неефективний спосіб захисту у випадку, якщо він вважає порушеними права держави, оскільки задоволення позовних вимог не призведе до відновлення прав та/або законних інтересів ані територіальної громади, ані держави, оскільки в даній справі прокурор звернувся до суду як самостійний позивач..

Колегія апеляційного господарського суду зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі №910/10011/19).

При цьому, щодо визначення належного способу захисту у даній справі, судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами по даній справі, 09.08.2022 між Сергіївською селищною радою Білгород-Дністровського району Одеської області та Товариствам з обмеженою відповідальністю Миколаївка було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 10,0107 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер - 5120885100:01:002:0505.

Згідно пункту 4 вищезазначеного рішення сесії зобов`язано ТОВ Миколаївка здійснити державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (за кадастровим номером 5120885100:01:002:0505) площею 10,0107 га, відповідно до пунктів 27, 28 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України.

Сторонами не заперечується факт укладання договору оренди, а також відсутність державної реєстрації договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5120885100:01:002:0505 на момент звернення прокурора з позовом.

Договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України)

За змістом частин першої та другої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 06.03.2024 по справі №902/1207/22 зауважила, що з 1 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI, яким із тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 Цивільного кодексу України виключено посилання на державну реєстрацію правочинів, а із Закону України Про оренду землі статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі. Натомість, закон передбачає проведення державної реєстрації права оренди, зокрема, на підставі укладеного в установленому порядку договору оренди землі.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду, слід розмежовувати момент укладення договору оренди землі (це момент досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов та підписання для договорів із 1 січня 2013 року), з якого у його сторін виникають права та обов`язки в зобов`язальних правовідносинах, і момент виникнення на підставі вказаного правочину речового права, який пов`язаний з моментом державної реєстрації такого права.

Якщо момент укладення договору оренди землі (виникнення у його сторін прав та обов`язків у зобов`язальних правовідносинах) і реєстрація на підставі цього правочину права оренди землі (виникнення в орендаря речового права) не збігаються в часі, то в проміжку між укладенням договору й набуттям орендарем земельної ділянки шляхом реєстрації відповідного речового права договір діє, а у сторін є право захищати свої порушені договірні права зобов`язального характеру зобов`язально-правовими способами.

Оскільки у даній справі судом встановлено і сторонами не заперечується факт укладання 09.08.2022 договору оренди землі, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо неефективності обраного прокурором способу захисту у вигляді визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку землеустрою та його подальше затвердження і передання в оренду земельної ділянки, які (рішення) вичерпали свою дію внаслідок укладання сторонами договору оренди землі.

Разом з тим, обрання прокурором неналежного способу захисту своїх прав, як вже зазначалося вище за текстом постанови, є самостійною підставою для відмови у позові, тому суд апеляційної інстанції не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам апеляційної скарги щодо незаконності оскаржуваних прокурором рішень рад по суті позову (подібні за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (провадження № 12-52гс20 ).

З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд залишає без оцінки доводи апеляційної скарги, які стосуються правомірності або неправомірності прийняття радами відповідних рішень, оскільки спосіб захисту, обраний прокурором, є неефективним та не призведе до відновлення прав держави в разі їх порушення відповідачами і є самостійною підставою для відмови в позові.

Натомість, суд першої інстанції, здійснивши правомірний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог, безпідставно зробив висновки та надав оцінку доводам прокурора по суті позовних вимог, у зв`язку з чим мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення її в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

В свою чергу, доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду в частині невірно обраного способу захисту прокурором, з огляду на що висновок Господарського суду Одеської області про відмову в позові є правильним, але за мотивами, викладеними в постанові суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1, 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що аргументи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим апеляційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 по справі №916/1621/23 задоволенню не підлягає, але рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 по справі №916/1621/23 потребує зміни його мотивувальної частини з викладенням її в редакції постанови суду апеляційної інстанції з залишенням без змін рішення суду в іншій частині.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 року у справі № 916/1621/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 року у справі № 916/1621/23 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 29.06.2023 року у справі № 916/1621/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 02.09.2024 року.

Повний текст постанови складено 03 вересня 2024 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді С.І. Колоколов Я.Ф. Савицький