Рішення

від 03.09.2024 по справі 910/7215/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.09.2024Справа № 910/7215/24За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ВАГОВИМІРЮВАЛЬНІ СИСТЕМИ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ КОМЕКС»

про стягнення 170 129,61 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «ВАГОВИМІРЮВАЛЬНІ СИСТЕМИ» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ КОМЕКС» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 170 129,61 грн, з яких: 169 449,04 грн основний борг та 680,57 грн 3% річних.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.6, 11, 526, 530, 610, 612, 625, 627, 629, 639, 640, 641, 642, 655, 662, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст.173, 174, 193 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання в частині поставки товару оплаченого згідно рахунку №358 від 08.02.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/7215/24, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

28.06.2023 від представника відповідача надійшло клопотання про залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , з посиланням на те, що його пояснення можуть вплинути на розгляд справи так як саме ним здійснювалось відвантаження позивачу товару.

03.07.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти позовних вимог та, зокрема, зазначає, що виконав умови особистих домовленостей з позивачем та поставив оплачений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі в справі третьої особи відмовлено, з підстав наведених в ухвалі.

11.07.2024 від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.

Розглянувши клопотання відповідача про долучення доказів, суд, з метою дотримання принципу змагальності та для всебічного розгляду справи приходить до висновку про задоволення вказаного клопотання та долучає подані відповідачем документи до матеріалів справи.

03.09.2024 від представника позивача надійшли додаткові пояснення.

Беручи до уваги вище наведене та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.

У зв`язку з перебуванням судді Карабань Я.А. в період з 05.08.2024 по 30.08.2024 у відпустці, розгляд справи здійснюється після виходу судді з відпустки.

Відповідно до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач 13.12.2024 ним, на підставі рахунку на оплату, що виставлений відповідачем від 08.02.2024 за №358, який містить найменування товару - труби 150х150х8, 180х180х10, 84х14, 180х10 та круги 70 ст.20, 90 ст.20, 170 ст.20 і 130 ст.20, його кількість, ціну та загальну вартість - 194 128,63 грн, здійснено оплату за поставку товару в сумі 194 128,63 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції №58466 від 13.02.2024. Однак відповідачем поставлено оплачений товар лише частково, а саме на суму 18 715,60 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000033 від 16.02.2024.

22.02.2024 відповідачем згідно платіжної інструкції №197 повернуто позивачу 5 963,99 грн.

22.03.2024 позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу за вих.№22-03/2024 від 22.03.2024, в якій вимагав до 31.03.2024 повернути грошові кошти в сумі 169 449,04 грн, однак вказана претензія отримана останнім не була та повернута поштовим відділенням позивачу 09.04.2024 за закінченням терміну зберігання.

Позивач стверджує, що відповідач не здійснив поставку всього товару та не повернув суму попередньої оплати, в результаті чого на момент звернення до суду у відповідача існує заборгованість з повернення суми попередньої оплати в розмірі 169 449,04 грн (194 128,63 грн оплачений товар - 18 715,60 грн поставлений товар - 5 963,99 грн повернуті кошти), крім того позивачем нараховано та заявлено до стягнення 680,57 грн 3% річних.

Частинами 1, 2 ст.180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами в передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.2 статті 184 Господарського кодексу України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися в спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Оскільки рахунок №1077 від 06.10.2022 містить найменування товару- труби 150х150х8, 180х180х10, 84х14, 180х10 та круги 70 ст.20, 90 ст.20, 170 ст.20 і 130 ст.20, його кількість, ціну та загальну вартість - 194 128,63 грн, суд дійшов висновку, що сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору поставки.

Отже, між сторонами укладено договір поставки в спрощений спосіб (шляхом виставлення рахунку на оплату та оплатою його позивачем), а відтак виникли відносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи, а саме: платіжною інструкцією №58466 від 13.02.2024, у якій зазначено призначення платежу оплата вказаного вище рахунку №358 від 08.02.2024, підтверджується перерахування позивачем на рахунок відповідача суми попередньої оплати в розмірі 194 128,63 грн.

У свою чергу, як убачається з матеріалів справи відповідачем поставлено оплачений товар лише частково, а саме на суму 18 715,60 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000033 від 16.02.2024, яка підписана представниками сторін без будь-яких зауважень чи заперечень.

Також 22.02.2024 відповідачем згідно платіжної інструкції №197 повернуто позивачу 5 963,99 грн.

Позивач стверджує, що відповідач не здійснив поставку всього товару та не повернув суму попередньої оплати, в результаті чого на момент звернення до суду у відповідача існує заборгованість з повернення суми попередньої оплати в розмірі 169 449,04 грн (194 128,63 грн оплачений товар - 18 715,60 грн поставлений товар - 5 963,99 грн повернуті кошти).

Заперечуючи проти позову, відповідач вказує на здійснення ним поставки усього оплаченого позивачем товару, на підтвердження чого, зокрема, надано суду: копію видаткової накладної №РН-0000034 від 22.02.2024 на суму 169 449,04 грн та листування з месенджеру «Viber» з абонентом «Виктор, Труба 38*1.5».

Суд не приймає видаткову накладну №РН-0000034 від 22.02.2024 на суму 169 449,04 грн у якості належного та допустимого доказу поставки товару, оскільки вона не підписана уповноваженою особою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ВАГОВИМІРЮВАЛЬНІ СИСТЕМИ» (позивача), а також матеріали справи не містять доказів направлення її останньому.

Що стосується наданого відповідачем листування з месенджеру «Viber», то, по-перше, суд зазначає, що з нього не можливо встановити осіб, що здійснюють таке листування, по-друге, з нього не вбачається, що воно взагалі стосується поставки замовленого і оплаченого позивачем товару, по-третє, надана переписка датована 14.02.2024, а також 2023 роком, тоді як видаткова накладна складена 22.02.2024.

Крім цього, надані відповідачем договір поставки №19-М/24Р, що укладений між ним та ТОВ «РЕ КОН», рахунок до нього, видаткова накладна №364 від 14.02.2024 і товарно-транспортна накладна №Р364 від 14.02.2024 про поставку ТОВ «РЕ КОН» відповідачу товару на суму 121 248,90 грн також не підтверджують факту поставки відповідачем позивачу товару за видатковою №РН-0000034 від 22.02.2024 на суму 169 449,04 грн, оскільки не містять підпису уповноваженої особи саме позивача та вони стосуються лише правовідносин між ТОВ «РЕ КОН» і ТОВ ««ТОРГОВИЙ ДІМ КОМЕКС» (відповідача).

Також суд відхиляє, як необґрунтовані посилання на те, що до спірних правовідносин мають застосовуватись положення Інструкції "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості", затвердженої постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6 та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затв. постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СССР від 25.04.1966 № П-7, відносно того, що позивач не надавав письмових заперечень чи будь-яких актів, оскільки сторонами не погоджувалось застосування умов вказаних інструкцій при поставці і прийманні товару.

Отже, надані відповідачем докази не підтверджують факту передачі всього оплаченого товару позивачу.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Отже, враховуючи вказані вище норми, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що відповідачем не виконано умови договору поставки укладеного в спрощений спосіб та не поставлено позивачу сплачений товар на суму 169 449,04 грн.

Згідно частини 2 ст. 570 Цивільного кодексу України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17 та Великої Палати Верховного суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Із реалізацією покупцем його права на повернення передоплати за договором, правочин, що витікає з цього договору, припиняється та виникає нове грошове зобов`язання.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №925/125/14.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

22.03.2024 позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу за вих.№22-03/2024 від 22.03.2024, в якій вимагав до 31.03.2024 повернути грошові кошти в сумі 169 449,04 грн, однак вказана претензія отримана останнім не була та повернута поштовим відділенням позивачу 09.04.2024 за закінченням терміну зберігання.

Отже, у відповідача виникло грошове зобов`язання по поверненню позивачу передоплати в розмірі 169 449,04 грн, а строк його виконання настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 169 449,04 грн, відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано, а тому суд приходить до висновку про задоволення позову в цій частині.

Окрім цього, в зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 680,57 грн розрахованих за період з 17.04.2024 по 04.06.2024.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних вважає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 680,57 грн 3% річних підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 169 449,04 грн основного боргу та 680,57 грн 3% річних.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ КОМЕКС» (03039, місто Київ, вулиця Фрометівська, будинок 2, корпус 5, офіс 5, ідентифікаційний код 44946798) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ВАГОВИМІРЮВАЛЬНІ СИСТЕМИ» (49083, місто Дніпро, проспект Слобожанський, будинок 29, офіс 416, ідентифікаційний код 36495890) 169 449 (сто шістдесят дев`ять тисяч чотириста сорок дев`ять) грн 04 коп. основного боргу, 680 (шістсот вісімдесят) грн 57 коп. 3% річних та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань