Постанова

від 20.08.2024 по справі 356/48/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 356/48/22

провадження № 61-6766св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - виконавчий комітет Березанської міської ради Київської області,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Березанського міського суду Київської області від 11 серпня 2022 року у складі судді Голік Г. К. та на постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Ігнатченко Н. В., Мережко М. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області (далі - виконкому Березанської міськради) про відшкодування майнових збитків та моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що розпорядженням виконкому Березанської міськради № 64-к від 14 травня 2018 року її було звільнено з посади начальника Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Березанської міськради (далі - УСЗН виконкому Березанської міськради) у зв`язку з ліквідацією Управління. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано розпорядження виконкому Березанської міськради № 64-к від 14 травня 2018 року в частині звільнення позивача з займаної посади, поновлено на посаді начальника УСЗН виконкому Березанської міськради, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 184 494,96 грн.

Вказувала, що відповідач рішення суду добровільно не виконує, у зв`язку з чим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області було відкрито виконавче провадження, під час здійснення якого з відповідача стягнуто на її користь суму заборгованості в розмірі 184 494,96 грн. Відповідач продовжував безпідставно порушувати законодавство України щодо не поновлення позивача на роботі, а тому державний виконавець звернувся до органів поліції з повідомленням № 61312889/6 про притягнення винних службових осіб виконкому Березанської міськради до кримінальної відповідальності за умисне невиконання виконавчого листа у справі № 810/3048/18 у частині поновлення на роботі.

Зазначила, що у зв`язку з незаконним звільненням та невиконанням рішення суду про поновлення на роботі, їй завдані відповідачем матеріальні збитки, які полягають у понесенні великих витрат по заробітній платі, оскільки за цей час підвищувалася середньо-добова заробітна плата, оклади, ранги відповідно до постанов Кабінету Міністрів України, позивач втратила щорічну відпустку та відпустку за вислугу років за період 2018-2019 роки, середньомісячну матеріальну допомогу на оздоровлення, з серпня 2019 року витратила збільшення надбавки за вислугу років. Пенсія по інвалідності позивачу не була перерахована з більшого заробітку, оскільки за дев`ять календарних місяців, які вона перебувала на обліку у центрі зайнятості, не було сплачено єдиний соціальний внесок і, відповідно, не було зараховано страховий стаж. Сума цих збитків складає 320 099,72 грн.

Зазначила, що відповідно до абзацу 2 частини другої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відповідач повинен самостійно сплачувати єдиний соціальний внесок у розмірі 22 % від нарахованих сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу, проте цього не робить.

Також вказувала, що неправомірними діями відповідача їй завдано немайнові втрати від спричинених моральних страждань, які негативно позначилися на її житті. Моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності та ділової репутації, внаслідок емоційного стресу позивач була вимушена проходити тривале лікування, появи негативних психоемоційних змін. Наслідки події, що сталася, потягли за собою нераціональне витрачання життєвого часу, обумовили необхідність залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, які дотепер вимагають компенсаторних можливостей задля їх подолання.

Позивач вважала, що майнові збитки та моральна шкода повинні бути стягнуті з відповідача на підставі статей 16, 23, 1166, 1167, 1168 ЦК України, статті 237-1 КЗпП України, а також зобов`язано відповідача самостійно сплатити єдиний соціальний внесок від нарахованих сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі абзацу 2 частини другої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

У лютому 2022 року ОСОБА_1 подала заяву про збільшення позовних вимог, в обґрунтування якої вказала, що одним із предметів позову є стягнення збитків (недоотриманої середньої заробітної плати) за затримку виконання рішення про поновлення позивача на роботі, як передбачено статтею 236 КЗпП України. Вважала, що сума позову в частині позовних вимог про стягнення збитків підлягає збільшенню на суму 239 754,00 грн, яка повинна бути сплачена з часу постановлення рішення суду про поновлення її на роботі по 21 лютого 2022 року. Крім того, вважала, що має право на компенсацію моральної шкоди в розмірі 50 % від загальної суми позову (майнові збитки та середній заробіток за час затримки розрахунку).

Позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила:

стягнути з виконкому Березанської міськради матеріальні збитки через незаконне звільнення та невиконання рішення суду за весь період до 21 лютого 2022 року, які становлять 559 854 (320 099,72 грн + 239 754,00 грн);

зобов`язати виконком Березанської міськради сплатити єдиний соціальний внесок з нарахованих та виплачених сум за вимушений прогул у зв`язку з незаконним звільненням відповідно до чинного законодавства у розмірі 22 %, у тому числі виплачених за рішенням апеляційного суду, в сумі 40 588,89 грн;

стягнути з виконкому Березанської міськради моральну шкоду в розмірі 280 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Березанського міського суду Київської області від 11 серпня 2022 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року, в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до виконкому Березанської міськради в частині стягнення матеріальних збитків у зв`язку з підвищенням середньо-добової заробітної плати, яка була втрачена при підвищенні окладів, рангів, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України; у зв`язку з прийняттям незаконного розпорядження через неможливість перерахунку пенсії по інвалідності з більшого заробітку; за невиплачену щорічну відпустку та відпустку за вислугу років за період 2018-2019 роки відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до виконкому Березанської міськради в частині стягнення матеріальних збитків у вигляді спеціального виду відповідальності, щоденного середнього заробітку в порядку статті 236 КЗпП України закрито.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до виконкому Березанської міськради в частині стягнення моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з виконкому Березанської міськради на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн моральної шкоди.

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до виконкому Березанської міськради в частині зобов`язання відповідача сплатити єдиний соціальний внесок з нарахованих та виплачених сум за вимушений прогул в зв`язку з незаконним звільненням відповідно до чинного законодавства у розмірі 22 %, у тому числі виплачених за рішенням апеляційного суду, в сумі 40 588,89 грн відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

провадження у справі за позовними вимогами про стягнення з відповідача середнього заробітку за невиконання рішення про поновлення позивача на роботі підлягає закриттю, оскільки спірні правовідносини виникли через невиконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника УСЗН виконкому Березанської міськради. Вказана вимога не є вимогою про відшкодування шкоди у розумінні статті 21 КАС України. Оскільки зазначена вимога позивача є пов`язаною з проходженням нею публічної служби та звільнення з цієї служби, вона має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, зокрема і тоді, коли вона заявлена окремо від вимоги про поновлення на публічній службі. Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року (справа №661/3699/16-ц).

позовні вимоги про стягнення з відповідача матеріальних збитків (упущеної вигоди) у зв`язку з підвищенням середньо-добової заробітної плати, яка була втрачена при підвищенні окладів, рангів, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України; матеріальних збитків, завданих неможливістю перерахувати пенсію по інвалідності з більшого розміру; невиплаченої щорічної відпустки; відпустки за вислугу років за період 2018-2019 років, задоволенню не підлягають, оскільки позивач ототожнює не отриману заробітну плату, пенсію, компенсації за відпустки, з поняттям «власності», виправданими очікуваннями у розумінні об`єкту, який регулюється цивільним законодавством, що не поширюється на трудові відносини. Заявлені позивачем вимоги щодо стягнення матеріальних збитків не ґрунтуються на нормах КЗпП України, оскільки КЗпП України визначено відповідальність за незаконне звільнення (стаття 235 КЗпП України) та затримку виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України));

суди відмовили у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача сплатити єдиний соціальний внесок з нарахованих та виплачених сум за вимушений прогул, оскільки порядок нарахування єдиного внеску на середню заробітну плату за вимушений прогул, яка стягнена за рішенням суду, визначений Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Відповідно до цього закону платником єдиного внеску є роботодавець, роботодавцем позивача було УСЗН Березанської міськради, яке відповідно до рішення сесії Березанської міськради сьомого скликання від 20 лютого 2018 року було припинено шляхом ліквідації та створено Управління соціального захисту населення та праці виконкому Березанської міськради, яке не є роботодавцем відносно позивача. Виконавчий комітет Березанської міської ради, не є роботодавцем відносно позивача;

вимогу про компенсацію моральної шкоди суд задовольнив частково у розмірі 5 000,00 грн, врахувавши ступень вини заподіювача шкоди, характер та обсяг заподіяних потерпілому моральних страждань, які виразились у душевних стражданнях, яких позивач зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо невиконання рішення суду, вимоги розумності та справедливості.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що:

висновки суду першої інстанції в частині закриття провадження за позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за не виконання рішення про поновлення на роботі є правильними. Посилання в апеляційній скарзі на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року у справі № 320/3179/21, якою закрите провадження в адміністративній справі з аналогічним предметом та підставами, суд апеляційної інстанції відхилив з огляду на те, що предметом спору у справі № 320/3179/21 було виключно відшкодування збитків і моральної шкоди, позовних вимог про стягнення середнього заробітку на підставі статті 236 КЗпП України ОСОБА_1 не заявляла, а також ці доводи суперечать пункту 2 частини першої статті 19 КАС України щодо спорів з приводу проходження публічної служби;

щодо рішення суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування матеріальних збитків та зобов`язання відповідача сплатити єдиний соціальний внесок з нарахованих та виплачених сум, апеляційний суд вказав, що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні цих вимог є правильними. Зазначив, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із незаконним звільненням позивача із посади, а спеціальне законодавство у трудових правовідносинах, в тому числі щодо проходження публічної служби, чітко визначає спосіб захисту прав незаконно звільненого працівника у вигляді стягнення на його користь середнього заробітку за період вимушеного прогулу, або за період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Посилання позивача на те, що завдані їй збитки полягають у тому, що вона не отримала дохід у зв`язку з підвищенням середньо-добової заробітної плати, неможливістю перерахувати пенсію по інвалідності з більшого розміру; невиплаченій щорічній відпустці; відпустці за вислугу років за період 2018-2019 років, суд апеляційної інстанції вважав помилковими, оскільки позивач не поновлена на роботі. З огляду на те, що у стягненні збитків відмовлено, суд першої інстанції правильно відмовив у зобов`язанні відповідача сплатити єдиний соціальний внесок;

суд апеляційної інстанції також погодився з частковим задоволенням позовних вимог про грошову компенсацію моральної шкоди та визначеною судом першої інстанції сумою. Вказав, що компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати. Визначена судом першої інстанції сума компенсації моральної шкоди відповідає обставинам справи та вимогам закону, є справедливою та розумною.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Березанського міського суду Київської області від 11 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року. Ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача матеріальні збитки через незаконне звільнення та не виконання рішення суду за весь період по день ухвалення рішення суду та моральну шкоду не менше 50 % від загальної суми збитків. Зобов`язати відповідача сплатити єдиний соціальний внесок з нарахованих та виплачених сум за вимушений прогул у зв`язку з незаконним звільненням відповідно до чинного законодавства у розмірі 22 %, у тому числі виплачених за рішенням апеляційного суду.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються в частині відмови в задоволенні позовних вимог, тому в іншій частині не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суд першої інстанції правильно зазначив у рішенні, що позивач ототожнює не отриману заробітну плату, пенсію, компенсації за відпустки, з поняттям «власності», виправданими очікуваннями у розумінні об`єкту, який регулюється цивільним законодавством, та що це не поширюється на трудові відносини. Проте, закриваючи провадження в частині цих позовних вимог, суди не врахували, що позивач не перебуває з відповідачем у трудових відносинах, між ними існують цивільно-правові відносини та саме цим обґрунтовує свій позов;

вказує, що судом адміністративної юрисдикції закрито провадження за її аналогічними вимогами (ухвала суду від 02 листопада 2021 року у справі № 320/3179/21). Суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові вказав, що позивач у справі № 320/3179/21 не заявляла вимог про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду. Суди залишили поза увагою, що позовні вимоги у цій справі містять вимоги саме відшкодування збитків, а не стягнення середнього заробітку, тобто вони ідентичні з вимогами у справі № 320/3179/21;

відмовивши у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача сплатити єдиний соціальний внесок, суди не врахували вимог статей 1, 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якими передбачено, що страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Вважає, що суд першої інстанції обґрунтував відмову у задоволенні цих вимог надуманими підставами (виконком Березанської міськради не є роботодавцем відносно позивача);

рішення щодо стягнення моральної шкоди правильне у частині стягнення, проте необґрунтоване у частині розміру, з врахуванням наведених позивачем підстав.

Позиція інших учасників справи

У листопаді 2023 року Виконком Березанської міськради подав відзив на касаційну скаргу, в обґрунтування якого вказав, що вимога позивача про стягнення щоденного середнього заробітку за затримку поновлення на роботі, тобто за період невиконання постанови Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року, не є вимогою про відшкодування шкоди у розумінні статті 21 КАС України. Оскільки, зазначена вимога позивача пов`язана з проходженням нею публічної служби та звільненням з цієї служби, така вимога має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, зокрема і тоді, коли вона заявлена окремо від вимоги про поновлення на публічній службі. У справі № 320/3179/21, в якій закрите провадження, предметом спору було виключно відшкодування збитків і моральної шкоди. Вимог про стягнення середнього заробітку на підставі статті 236 КЗпП України ОСОБА_1 не заявляла. Позивач не поновлена на роботі, а тому її посилання на наявність права на отримання заробітку у підвищеному розмірі окладів, рангів, право на отримання відпустки тощо, є безпідставними. Позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та не містять жодних доказів на підтвердження факту її заподіяння відповідачем та наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями заподіювана та вини останнього в заподіянні. Твердження позивача, викладені в касаційній скарзі, щодо зобов`язання відповідача сплатити єдиний соціальний внесок з нарахованих та виплачених сум за вимушений прогул в зв`язку з незаконним звільненням, не відповідають чинному законодавству.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 356/48/22, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу.

У вересні 2023 року матеріали цивільної справи № 356/48/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2023 року відзив Березанської міськради на касаційну скаргу, який поданий 10 жовтня 2023 року, повернуто без розгляду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу від 17 листопада 2023 року судова справа № 356/48/22 передана судді-доповідачу Дундар І. О.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 07 вересня 2023 року зазначено, що в уточненій касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд скасувати оскаржені судові рішення на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року в справі № 461/1303/19, від 29 січня 2020 року в справі № 607/10653/18, в справі № 359/11387/19. Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 обіймала посаду начальника УСЗН виконкому Березанської міськради та була звільнена із займаної посади розпорядженням відповідача № 64-к від 14 травня 2018 року.

Згідно з рішенням сесії Березанської міськади сьомого скликання від 20 лютого 2018 року №457-46-УІІ «Про впорядкування структури виконавчих органів» припинено діяльність Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Березанської міськради (код ЄДРПОУ 22202069) шляхом ліквідації та створення ліквідаційної комісії з затвердженням персонального складу ліквідаційної комісії.

Відповідно до витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 23 липня 2018 року УСЗН виконкому Березанської міськради (код ЄДРПОУ 22202069) було припинено та створено Управління соціального захисту населення та праці виконавчого комітету Березанської міської ради (код ЄДРПОУ 42016510).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року у справі № 810/3048/18 визнано протиправним та скасовано розпорядження виконкому Березанської міськради № 64-к від 14 травня 2018 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника УСЗН виконкому Березанської міськради, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника та стягнуто суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 194 393,70 грн.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року у справі № 810/3048/18 рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року змінено в частині стягнення суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 184 494,96 грн, в іншій частині рішення залишено без змін.

Відділом примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області направлено повідомлення № 61312889/6 про притягнення винних службових осіб виконавчого органу Березанської міськради за умисне невиконання виконавчого листа Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року у справі № 810/3048/18 та заява про кримінальне правопорушення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року у справі № 320/3179/21 провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до виконкому Березанської міськади про стягнення збитків та моральної шкоди закрито.

Позиція Верховного Суду

Щодо юрисдикції

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункт 2 частини першої статті 19 КАС України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 661/3699/16-ц (провадження № 14-388цс18) зазначено, що:

«вимога позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку за вимушений прогул у період з 29 січня 2016 року по 18 квітня 2016 року, тобто за період затримки з виконанням постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року, не є вимогою про відшкодування шкоди у розумінні зазначеної статті КАС України. Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки зазначена вимога позивача є пов`язаною з проходженням нею публічної служби та звільненням з цієї служби, така вимога має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, зокрема і тоді, коли вона заявлена окремо від вимоги про поновлення на публічній службі. […]

Позивач також просить стягнути з відповідача суми, пов`язані з індексацією заробітної плати за час вимушеного прогулу, а саме за грудень 2015 року та за січень 2016 року. Згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713, суми виплат, пов`язані з індексацією заробітної плати, входять до складу фонду додаткової заробітної плати. Тому означену позовну вимогу теж слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки вона пов`язана з проходженням публічної служби та звільненням з неї.

[…] позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку за вимушений прогул у період з 29 січня 2016 року по 18 квітня 2016 року, проіндексованих сум заробітної плати за грудень 2015 року та січень 2016 року, а також недоотриманих сум заробітної плати за лютий-березень 2016 року, позивач заявила разом з вимогою про стягнення моральної шкоди. Такі вимоги, заявлені в одному провадженні, виникли з правовідносин, зумовлених проходженням позивачем публічної служби і звільненням з неї».

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).

Спори між судами про підсудність не допускаються (частина перша статті 32 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), зазначено, що: «у позовній заяві позивач вказав, що його вимоги треба розглядати за правилами цивільного судочинства з огляду на висновки Чернігівського окружного адміністративного суду, викладені в ухвалі від 4 квітня 2018 року у справі № 825/1347/18. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком судів першої й апеляційної інстанцій про юрисдикцію адміністративного суду щодо заявлених позовних вимог. Але ці суди не звернули увагу на виникнення внаслідок закриття провадження у цивільній справі юрисдикційного конфлікту, який формально унеможливлює доступ позивача до адміністративного суду. Тому розгляд цього спору слід продовжити за правилами цивільного судочинства. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина друга статті 239 КАС України) […]. Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на припис частини другої статті 239 КАС України за наявності чинної ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2018 року про закриття провадження в адміністративній справі № 825/1347/18, яку залишив без змін Київський апеляційний адміністративний суд згідно з постановою від 4 червня 2018 року, закриття провадження у справі № 362/643/21 за пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України поставило під загрозу сутність гарантованих Конвенцією прав позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. Тому вирішення цього спору слід продовжити за правилами цивільного судочинства».

Як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendz v. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

У справі, що переглядається:

у січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до виконкому Березанської міськради про стягнення матеріальних збитків через незаконне звільнення та невиконання рішення суду про поновлення на роботі, моральної шкоди та зобов`язання сплатити єдиний соціальний внесок з нарахованих та виплачених сум за вимушений прогул;

за результатами розгляду справи суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, закрив провадження у справі в частині стягнення з виконкому Березанської міськради матеріальних збитків через невиконання рішення суду;

аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що:

ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року (справа № 320/3179/21), яка набрала законної сили, провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до виконкому Березанської міськради про стягнення збитків та моральної шкоди закрито. Роз`яснено учасникам судового розгляду, що вказаний спір повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства. Предметом позову у цій справі було стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 завданих матеріальних збитків через незаконне звільнення та невиконання рішення суду за весь період затримки по день ухвалення судового рішення у сумі 497 122,25 грн; стягнення з відповідача на її користь заподіяну моральну шкоду у сумі 329 565,58 грн; зобов`язання відповідача сплатити з нарахованих сум за весь період вимушеного прогулу єдиний соціальний внесок у сумі 142 278,59 грн;

суди залишили поза увагою, що у цій цивільній справі внаслідок закриття провадження судом адміністративної юрисдикції виник юрисдикційний конфлікт, який формально унеможливлює доступ позивача до адміністративного суду. Тому, за наявності ухвали Київського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року, яка набрала законної сили, про закриття провадження в адміністративній справі № 320/3179/21, вирішення спору у цій справі слід проводити за правилами цивільного судочинства.

Щодо суті позовних вимог

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (див. пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Згідно статті 51 ЦПК України належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 359/4585/19 (провадження № 61-551св23) зазначено, що:

«для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц)».

У справі, що переглядається:

рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року у справі № 810/3048/18, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року, визнано протиправним та скасовано розпорядження виконкому Березанської міськради № 64-к від 14 травня 2018 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника УСЗН виконкому Березанської міськради, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника та стягнуто з виконкому Березанської міськради суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 184 494,96 грн;

суди відмовили у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача сплатити єдиний соціальний внесок з нарахованих та виплачених сум за вимушений прогул, оскільки виконком Березанської міськради не є роботодавцем відносно позивача, а відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платником єдиного внеску є роботодавець;

суди залишили поза увагою, що розпорядження про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника УСЗН виконкому Березанської міськради було прийнято виконкомом Березанської міськради; середній заробіток за час вимушеного прогулу стягнений з виконкому Березанської міськради; страхувальниками, які відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є роботодавці та інші особи. Тому відповідач у цій справі є особою, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

З огляду на те, що суди не розглянули справу по суті в частині позовних вимог про стягнення з виконкому Березанської міськради матеріальних збитків через незаконне звільнення та невиконання рішення суду, а лише вирішили питання про юрисдикцію спору в цій частині, зробивши помилковий висновок про закриття провадження у справі, в частині позовних вимог про зобов`язання виконкому Березанської міськради сплатити єдиний соціальний внесок відмовили через те, що виконком не є роботодавцем відносно позивача, судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги з урахуванням висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22), Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 359/4585/19 (провадження № 61-551св23),дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Березанського міського суду Київської області від 11 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Березанського міського суду Київської області від 11 серпня 2022 року та постанова Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко