Постанова

від 03.09.2024 по справі 260/1053/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/1053/19 пров. № А/857/12837/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Хомин Ю.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Львові апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промисловий центр», Головного управління ДПС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року у справі №260/1053/19 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промисловий центр» до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

суддя в 1-й інстанції Калинич Я.М.,

час ухвалення рішення 26.04.2024,

місце ухвалення рішення м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення 09.05.2024,

В С Т А Н О В И В :

23.07.2019 товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-промисловий центр» (далі апелянт 1, позивач, ТОВ «ТПЦ») через уповноваженого представника - ОСОБА_1 звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДФС у Закарпатській області (далі апелянт 2, відповідач, ГУ ДПС в Закарпатській області), в якій просило:

1) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Закарпатській області №0002461402 від 12.04.2019, форми «П» з податку на прибуток підприємств;

2) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Закарпатській області №0002471402 від 12.04.2019, форми «Р» з податку на прибуток підприємств;

3) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Закарпатській області №0002481402 від 12.04.2019, форми «Р» з податку на додану вартість;

4) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Закарпатській області №0002491402 від 12.04.2019, форми «ПН» з податку на додану вартість;

5) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Закарпатській області №0004931307 від 12.04.2019, форми «ПС» з податку на доходи з фізичних осіб;

6) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Закарпатській області №0004921307 від 12.04.2019, форми «Д» з податку на доходи з фізичних осіб;

7) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Закарпатській області рішення про застосування штрафних санкцій за несплату, неповну або несвоєчасну сплату суми єдиного внеску №0004951307 від 12.04.2019;

8) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Закарпатській області №0004941307 від 12.04.2019 форми «Д» з військового;

9) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Закарпатській області №0002511404 від 12.04.2019, форми «С» з пеня у сфері ЗЕД.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 адміністративний позов ТОВ «Торгово-промисловий центр» до Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено частково. Зокрема, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Закарпатській області №0002461402 від 12.04.2019, форми «П» з податку на прибуток підприємств; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Закарпатській області №0002471402 від 12.04.2019, форми «Р» з податку на прибуток підприємств; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Закарпатській області №0002481402 від 12.04.2019, форми «Р» з податку на додану вартість; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Закарпатській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промисловий центр» судові витрати у розмірі 9605,00 грн.; у задоволенні позову у частині решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2020 апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Закарпатській області залишено без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 у справі №260/1053/19 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.10.2022 касаційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області задоволено частково. Зокрема, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2020 у справі №260/1053/19 скасовано в частині задоволених позовних вимог, а також в частині розподілу судових витрат. Справу №260/1053/19 направлено на новий розгляд в цій частині до Закарпатського окружного адміністративного суду. В іншій частині рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2020 у справі №260/1053/19 залишено без змін.

Ухвалою від 24.10.2022 справу №260/1053/19 було прийнято до свого провадження суддею Калинич Я.М.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.04.2024 у справі №260/1053/19 адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.04.2019 за №0002471402 в частині донарахування грошового зобов`язання з податку на прибуток в сумі 1558971,00 грн. в тому числі 1039314,00 грн. - основний платіж та 519657,00 грн. - штрафна санкція; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Закарпатській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промисловий центр» судові витрати у розмірі 1067,22 грн.

Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт 1 зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт 1 зазначив, що суд першої інстанції відмовив позивачу у скасуванні оскаржуваних рішень, які прийняті за висновками акта перевірки щодо господарських відносин позивача по операціях з придбання сільгосппродукції від ПП «Перевал», ТОВ «Агросолт», ТОВ «Агроцентр Груп», ТОВ «Амен ЛТД», ТОВ «Атенас», ТОВ «Гарм-Сервіс», ТОВ «Екопром Лімітед», ТОВ «Компанія Агро-К», ТОВ «Нейлон Плюс», ТОВ «Перша Агрокомпанія», ТОВ «Сігурд ЛТД», ТОВ «Танос Груп», ТОВ «Ларс Торг», ТОВ «Салтор Лімітед».

До перевірки надано первинні документи, які складені внаслідок взаємовідносин з відповідними контрагентами.

Верховний Суд повертаючи справу на новий розгляд у постанові від 06.10.2022 вказав на відсутність у матеріалах справи письмових доказів: договорів, видаткових накладних, податкових накладних, рахунків, платіжних доручень та/або виписок банку, товарно-транспортних накладних тощо.

Своєю чергою, позивач на підтвердження господарських операцій з кожним з контрагентів надав суду відповідні копії документів: договори з продавцями (постачальниками) на підтвердження правових підстав для господарських операцій; акти приймання, видаткові накладні, накладні на підтвердження передачі товару продавцями позивачу; товарно-транспортні накладні на підтвердження перевезення товару, за якими також можна прослідкувати наявність задокументованих правовідносин з перевізниками; банківські виписки по рахунках підтверджують проведення позивачем розрахунків за придбаний товар та понесення позивачем фактичних витрат у зв`язку з його придбанням. Також суду надано копії податкових накладних, виписаних постачальниками (продавцями) продукції позивачу, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних. Податковий орган не заперечив правомірність реєстрації на користь позивача податкових накладних виписаних постачальниками з переліку вказаних 14 контрагентів, але не визнав контрагентів позивача та господарські операції, які вважає ризиковими. Також позивачем надано копії документів на підтвердження фактичного перевезення придбаного позивачем товару, а саме: договори з автоперевізниками (з додатками), акти надання послуг, банківські виписки на підтвердження здійснення позивачем оплати наданих послуг з перевезення товару.

Вказівка суду першої інстанції про ідентичність договорів не має юридичного значення та не спростовує їх чинність, та відповідають умовам дійсності правочинів. Сторони вільні у визначенні умов договору, в тому числі і у використанні типових договорів.

Висновки суду першої інстанції про підписання окремих договорів неуповноваженими особами не підтверджується доказами та суд не перевіряв і не досліджував повноважень окремих осіб на підписання договорів. Матеріали справи не містять доказів про визнання господарських договорів недійсними.

Крім того, апелянт 1 зазначав, що з урахуванням висновку, який міститься в п. 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, відповідні протоколи допиту свідків, на які покликався відповідач у акті перевірки та суд першої інстанції в оскарженому рішенні, не є належними та допустимими доказами у даній адміністративній справі.

Твердження суду першої інстанції про те, що позивач не спростував встановлених під час перевірки обставин нереальності господарських операцій з ПП «Перевал» спростовується поданими первинними документами.

Також позивач зауважив, що наявність або відсутність товарно-транспортної накладної (далі також ТТН) та недоліки у їх оформленні не є підставою для висновків про безтоварність господарської операції з придбання товару. Фактичне перевезення товару, який придбавався позивачем підтверджується наявними у справі договорами з автоперевізниками, актами надання послуг за договорами перевезення та банківськими виписками, які підтверджують, що позивач розрахувався за послуги з перевезення товару. Пояснення свідків в межах кримінального провадження не є належними та допустимими доказами у цій справі.

Інші наведені судом першої інстанції обставини є тезами висмикнутими з акта перевірки, а висновок про невстановлення законного джерела походження товарно-матеріальних цінностей (далі також ТМЦ, товар) не ґрунтується на матеріалах судової справи.

З урахуванням спростування висновків перевірки в частині відносин позивача з СТОВ «Агро-Лучки» підлягали скасуванню у повному обсязі податкове повідомлення-рішення №0002461402 від 12.04.2019 про зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкове повідомлення-рішення №0002471402 від 12.04.2019 про визначення позивачу грошового зобов`язання з податку на прибуток.

Крім того, апелянт 1 вказав, що висновки про завищення податкового кредиту в акті перевірки ґрунтуються на тих самих обставинах, що і висновки про завищення витрат, а тому спростовуються тими ж первинними документами, які наявні в матеріалах справи.

Як вже було зазначено, відповідні податкові накладні, виписані постачальниками, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, їх реєстрація не зупинялася з підстав відповідності контрагентів позивача або господарських операцій ознакам ризиковості.

Висновки акта перевірки та, як наслідок, збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на додану вартість є також безпідставними, а тому підлягало скасуванню у повному обсязі податкове повідомлення-рішення №0002481402 від 12.04.2019.

Апелянт 1 просив скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.04.2024 у цій справі в частині відмови в задоволенні позовних вимог та винести рішення про задоволення позову.

06.06.2024 від ГУ ДПС у Закарпатській області надійшла апеляційна скарга на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.04.2024 у справі №260/1053/19.

Апелянт 2 вказав, що висновки щодо заниження доходу ТОВ «ТПЦ» обґрунтовані, зокрема, неправомірним обліком кредиторської заборгованості перед СТОВ «Клячянівське» на суму 5773695,00 грн на підставі договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №15/08 від 15.08.2015.

Однак, судом першої інстанції залишено поза увагою те, що до СТОВ «Агро-Лучки» від СТОВ «Клячянівське» не було передано жодних документів на підтвердження взаємовідносин з позивачем, як і не було зазначено про наявність заборгованості у розмірі 5773695,00 грн, яка виникла за рахунок поставленої сільськогосподарської продукції, відповідно до умов договору від 15.08.2015 №15/08, у передавальному (ліквідаційному) балансі. Також така заборгованість не обліковується в бухгалтерському обліку СТОВ «Агро-Лучки».

Таким чином, СТОВ «Агро-Лучки» за відсутності підтверджуючих документів позбавлене права будь-коли звернутися за стягненням такої заборгованості з позивача.

Апелянт 2 просив скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.04.2024 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення у цій частині, яким у задоволенні позову відмовити.

Сторони правом подання відзивів на апеляційні скарги не скористалися.

Представники апелянта та Головного управління ДПС у Закарпатській області вимоги апеляційних скарг підтримали повністю, просили такі задовольнити повністю.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційних скарг та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вони підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Скасовуючи рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2020 у цій справі в частині задоволених позовних вимог та в частині розподілу судових витрат, направляючи справу №260/1053/19 на новий розгляд в цій частині до Закарпатського окружного адміністративного суду, суд касаційної інстанції вказав таке.

Щодо доводів ГУ ДПС про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статей 512, 514, 631 ЦК України, колегія суддів зазначає таке.

За змістом акта перевірки, висновки контролюючого органу в цій частині стосуються заниження позивачем доходу на загальну суму 7916379 грн. Такі висновки обґрунтовані неправомірним, на думку ГУ ДФС, обліком позивачем кредиторської заборгованості перед СТОВ «Клячянівське» в сумі 5773695 грн, а також неправомірним обліком кредиторської заборгованості перед СТОВ «Агро-Лучки» в сумі 2142684 грн.

Контролюючий орган встановив два окремі порушення, які до того ж стосуються різних договорів: з СТОВ «Клячянівське» від 15.08.2015 №15/08; з СТОВ «Агро-Лучки» від 23.05.2013 №2305/34. Контролюючий орган вважав кредиторську заборгованість в сумі 7916379 грн безнадійною, однак, з різних підстав: щодо заборгованості перед СТОВ «Клячянівське» (в сумі 5773695 грн) - на підставі підпункту «з» підпункту 14.1.11 п.у 14.1 ст. 14 ПК України, а щодо заборгованості перед СТОВ «Агро-Лучки» (в сумі 2142684 грн) - на підставі підпункту «а» підпункту 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК України.

Фактично, суди попередніх інстанцій вирішували питання наявності підстав вважати кредиторську заборгованість перед СТОВ «Клячянівське» в сумі 5773695 грн безнадійною, виходячи із умов для визнання її такою, які визначені у підпункті «а» підпункту 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК України, а не підпункті «з» підпункту 14.1.11 п. 14.1 ст.. 14 ПК України, на чому наполягав контролюючий орган. Не зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій процитували статті 512, 514, 631 ЦК України, безпосередньої оцінки доводів контролюючого органу суди не здійснили. Так, суди залишили поза увагою доводи контролюючого органу про те, що безпосередньо СТОВ «Агро-Лучки» заперечує взагалі факт наявності дебіторської заборгованості у ТОВ «ТПЦ». При цьому, суди зазначили, що у відповідях СТОВ «Агро-Лучки» не зазначено про прощення або припинення зобов`язання.

Нормативного обґрунтування, чому заборгованість в сумі 5773695 грн не є безнадійною у розумінні підпункту «з» підпункту 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК України, а відповідні висновки контролюючого органу в цій частині є протиправними, судові рішення не містять.

Більш того, зі змісту судових рішень не вбачається надання правової оцінки висновкам контролюючого органу щодо безпідставного обліку позивачем кредиторської заборгованості перед СТОВ «Агро-Лучки» в сумі 2142684 грн, яка виникла на підставі договору від 23.05.2014 №2305/34.

У рішенні суду першої інстанції лише зазначено, що контролюючий орган не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту наявності кредиторської заборгованості перед СТОВ «Агро-Лучки» в сумі 2142684 грн, що заперечується позивачем та на спростування чого до суду позивач надав відповідні договори, які вказують про дійсність зобов`язань та відсутність спливу строку позовної давності за такими.

Така позиція суду першої інстанції є суперечливою, оскільки суд ставить під сумнів факт наявності заборгованості та, одночасно, дійсність зобов`язання та відсутність спливу строку позовної давності.

За змістом постанови суду апеляційної інстанції останній не здійснював перевірку зазначених висновків взагалі.

При цьому, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач акцентував увагу на тому, що заборгованість за Договором від 23.05.2013 №2305/34 існує саме у СТОВ «Агро-Лучки» перед ТОВ «ТПЦ» (а не навпаки) і така заборгованість становить 892,39 грн (а не 2142684 грн). Водночас позивач зазначав, що у ТОВ «ТПЦ» існує заборгованість перед СТОВ «Агро-Лучки» в сумі 2143566,22 грн, яка складається з: 72990,00 грн за договором від 01.07.2013 №0107мд; 1912763,62 грн за договором від 02.07.2013 №0207ДП. Позивач заперечував наявність підстав вважати таку заборгованість безнадійною відповідно до підпункту «а» підпункту 14.1.11 п.14.1 ст. 14 ПК України.

Щодо заборгованості перед СТОВ «Клячянівське» за Договором від 15.08.2015 №15/08, позивач заперечував наявність підстав вважати таку заборгованість безнадійною відповідно до підпункту «з» підпункту 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК України, оскільки СТОВ «Клячянівське» реорганізовано шляхом приєднання до СТОВ «Агро-Лучки», відповідно, до нового кредитора перейшли усі майнові права і обов`язки первісного кредитора у зобов`язанні.

Під час розгляду справи, перед судами також поставало питання оцінки доводів контролюючого органу про те, що згідно з ліквідаційним балансом, заборгованість в сумі 5773695 грн не була передана СТОВ «Агро-Лучки». Суди попередніх інстанцій такі обставини не перевіряли і не з`ясовували, так само, не надавали оцінку доводам контролюючого органу про безумовний обов`язок зазначити у ліквідаційному балансі суму заборгованості у випадку реорганізації підприємства шляхом приєднання.

Отже, суди не з`ясували дійсного предмету спору в цій частині позовних вимог, що призвело до не з`ясування і предмета доказування в цій частині. Суди не встановили усіх фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи в цих межах, а так само не здійснили перевірку як висновків і доводів контролюючого органу, які викладені в Акті перевірки, так і доводів позивача, які викладені в позовній заяві.

Зазначені порушення судами норм процесуального права унеможливлюють перевірку доводів заявника касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження в цій частині. Внаслідок не повного встановлення судами попередніх інстанцій обставин, суд касаційної інстанції позбавлений можливості сформулювати висновок Верховного Суду з питання застосування норм права до правовідносин, які виникли у цій справі, тобто реалізувати мету, з якою касаційне провадження було відкрито.

Одне зі спірних питань у цій справі пов`язане із необхідністю дослідження господарських операцій ТОВ «ТПЦ» з чотирнадцятьма контрагентами: ПП «Перевал», ТОВ «Агросолт», ТОВ «Агроцентр Груп», ТОВ «Амен ЛТД», ТОВ «Атенас», ТОВ «Гарм-Сервіс», ТОВ «Екопром Лімітед», ТОВ «Компанія Агро-К», ТОВ «Нейлон Плюс», ТОВ «Перша Агрокомпанія», ТОВ «Сінгурд ЛТД», ТОВ «Танос Груп», ТОВ «Ларс Торг», ТОВ «Салтор Лімітед». Однак, в матеріалах справи взагалі відсутні будь-які документи на підтвердження реальності господарських операцій з такими контрагентами (відсутні договори, видаткові, податкові накладні, рахунки, платіжні доручення та/або виписки банку, товарно-транспортні накладні тощо). Така обставина дає підстави вважати, що суди попередніх інстанцій вирішували зазначене питання виключно на підставі пояснень позивача або відповідача у цій справі, що суперечить принципам адміністративного судочинства.

У судових рішеннях відсутнє відображення позиції контролюючого органу у спірних правовідносинах у розрізі кожної господарської операції. Суди, фактично, не з`ясували і не перевірили обставин, з яких контролюючий орган дійшов висновку про завищення витрат та податкового кредиту у відповідний період по кожному із вищезазначених контрагентів.

Крім того, судові рішення містять вибіркову оцінку доводів контролюючого органу, а саме: щодо господарських операцій з ПП «Перевал» - в частині наявності вироку Ковпаківського районного суду м. Суми від 28.12.2018 у справі № 592/1158/18 у сукупності із наявними поясненнями директора про те, що господарські операції з ТОВ «ТПЦ» дійсно мали місце; щодо господарських операцій з ТОВ «Амен ЛТД» - суди лише зазначили про наявність пояснень директора про те, що господарські операції з ТОВ «ТПЦ» дійсно мали місце; щодо господарських операцій з ТОВ «Атенас» - лише зазначено, що у цьому підприємстві були наймані працівники та товариство здійснювало придбання сої від СГД; щодо господарських операцій з ТОВ «Екопром Лімітед» та ТОВ «Танос Груп» зазначено, що судовими рішеннями у справах №813/3307/17, №876/12657/17 вже досліджувались господарські операції з постачання сільськогосподарської продукції на ТОВ «ТПЦ» і підтверджено їх реальний характер.

Однак, з огляду на акт перевірки, висновки контролюючого органу в частині завищення витрат, а так само завищення податкового кредиту, викладені щонайменше на 56 сторінках у розрізі кожного контрагента і такі висновки не ґрунтуються виключно на наявності вироку суду та/або протоколу допиту. Серед таких підстав є, наприклад, пояснення водіїв, зазначених в наданих до перевірки товарно-транспортних накладних, які зазначили, що перевезення сільськогосподарської продукції вони не здійснювали або взагалі, або ж у таких обсягах. Також контролюючий орган посилався на невідповідність марки транспортного засобу, якому належить реєстраційний номер, які також зазначені в наданих до перевірки товарно-транспортних накладних, та фізичну неможливість транспортного засобу дійсної марки і моделі здійснювати перевезення сільськогосподарської продукції.

Колегія суддів зазначала, що надання судами попередніх інстанцій оцінки лише окремому доводу контролюючого органу та лише в межах декількох господарських операцій, які до того ж судами попередніх інстанцій не досліджувалися, не може бути обґрунтованою підставою для визнання реальними господарських операцій з усіма чотирнадцятьма контрагентами позивача.

З огляду на кількість контрагентів, судам слід було ретельно перевірити кожну господарську операцію, яка не визнається контролюючим органом, у сукупності як з наданими на їх підтвердженнями доказами від позивача, так і наданими на їх спростування доводами і доказами контролюючого органу.

Зазначене у сукупності свідчить про поверхневий підхід судів до вирішення спору, який виник між сторонами у цій справі. Суди повинні були не лише встановити з яких підстав здійснені висновки в акті перевірки, а й надати кожному із встановлених контролюючим органом порушень правову оцінку у взаємозв`язку із доводами позивача і наданими на їх підтвердження доказами, тим самим здійснивши перевірку встановлених контролюючим органом обставин і висновків.

Відповідно, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, оскільки не встановлення дійсного предмета доказування та/або ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, не вжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.

Зазначені порушення судами норм процесуального права унеможливлюють перевірку доводів заявника касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Внаслідок не повного встановлення судами попередніх інстанцій обставин у цій справі, суд касаційної інстанції позбавлений можливості перевірити застосовність наведених скаржником висновків Верховного Суду з питання застосування норм права до правовідносин, які виникли у цій справі, тобто реалізувати мету, з якою касаційне провадження було відкрито.

Ураховуючи те, що порушення норм процесуального права допустили обидві судові інстанції, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню в частині задоволених позовних вимог, а справа - направленню на новий розгляд в цій частині до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з урахуванням предмета доказування у цій справі, з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності. Судове рішення, з урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову.

Суд касаційної інстанції повторно звернув увагу, що судові рішення у цій справі переглядалися виключно в межах задоволених позовних вимог, оскільки в іншій частині рішення суду першої інстанції позивачем не оскаржувалося, а відповідач не висловлював заперечень в цій частині ані в апеляційній, ані у касаційній скаргах.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій із придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Водночас, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Висновки щодо заниження доходу позивачем контролюючим органом обґрунтовані неправомірним обліком кредиторської заборгованості перед СТОВ «Клячянівське» в сумі 5773695,00 грн. та перед СТОВ «Агро-Лучки» в сумі 2142684,00 грн.

Контролюючим органом встановлено, що станом на 30.09.2018 у бухгалтерському обліку ТОВ «ТПЦ» на бухгалтерському рахунку 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» обліковується кредиторська заборгованість перед покупцем СГ ТОВ «Агро-Лучки» код за ЄДРПОУ 30765096 у сумі 2142684,00 грн., яка виникла за рахунок отриманих коштів як попередня оплата за запчастини до сільськогосподарської техніки та обладнання, відповідно до умов укладеного договору від 23.05.2013 №3505/ЗЧ.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.04.2024 позовна заява залишена без розгляду в частині позовних вимог, що стосуються договору №2305/ЗЧ від 23.05.2013 між позивачем та СТОВ «Агро-Лучки», а саме щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.04.2019 за №0002471402 в частині донарахування податку на прибуток в сумі 578524,5 грн., в тому числі 385683,00 грн. - основний платіж та 192841,5 грн. - штрафна санкція.

Перевіркою також встановлено, що станом на 31.12.2017 у бухгалтерському обліку позивача на бухгалтерському рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» значиться кредиторська заборгованість перед постачальником СТОВ «Клячянівське» у сумі 5773695,00 грн., яка виникла за рахунок отриманої сільськогосподарської продукції, відповідно до умов укладеного між сторонами Договору від 15.08.2015 року №15/08.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, СТОВ «Клячянівське» припинено 13.10.2017, дані про юридичних осіб-правонаступників: СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АГРО-ЛУЧКИ».

Суд першої інстанції звернув увагу, що у наданих відповідачем копіях листів СТОВ «Агро-Лучки» від 23.03.2018 №16-06/136 та 06.11.2018 №16-06/469-1, не йдеться про припинення/прощення зобов`язання ТОВ «ТАЦ» за договором від 15.08.2015 №15/08, а тому такі не можуть свідчити про припинення зобов`язання позивачем за Договором купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №15/08 від 15.08.2015.

Згідно додаткової угоди граничний строк виконання зобов`язання за договором встановлено 31.12.2029, правонаступником СТОВ «Клячянівське» є СТОВ «Агро-Лучки», та позивач в бухгалтерському обліку надалі відображує кредиторську заборгованість за вказаним Договором, вказані обставини відповідачем не заперечуються. Крім цього, СТОВ «Клячянівське»/СТОВ «Агро-Лучки» не вчиняли жодних дій щодо списання/прощення заборгованості позивача за Договором.

Суд першої інстанції не взяв до уваги доводи відповідача про те, що, оскільки, СТОВ «Агро-Лучки» на дату складання передавального (ліквідаційного) балансу в розрізі контрагентів прийнято від СТОВ «Клячянівське» дебіторську заборгованість серед яких заборгованість перед ТОВ «ТПЦ» відсутня, то така заборгованість не підлягає подальшому поверненню.

Отже, на переконання суду першої інстанції, контролюючим органом помилково включено до складу доходу кредиторську заборгованість за Договором купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №15/08 від 15.08.2015 у розмірі 5773695,00 грн.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що у період перевірки позивач декларував господарські взаємовідносини з ПП «Перевал», ТОВ «Агросолт», ТОВ «Агроцентр Груп», ТОВ «Амен ЛТД», ТОВ «Атенас», ТОВ «Гарм-Сервіс», ТОВ «Екопром Лімітед», ТОВ «Компанія Агро-К», ТОВ «Нейлон Плюс», ТОВ «Перша Агрокомпанія», ТОВ «Сігурд ЛТД», ТОВ «Танос Груп», ТОВ «Ларс Торг», ТОВ «Салтор Лімітед».

Предметом доказування у даній справі є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на врахування витрат, понесених у зв`язку із здійсненням цих господарських операцій при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток та/або податком на додану вартість; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальності усіх даних, наведених у документах.

Судом першої інстанції досліджено всі наявні в матеріалах справи первинні документи: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо та при дослідженні факту здійснення господарської операції судом оцінювались відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Надані позивачем до матеріалів справи договори на підтвердження взаємовідносин з ПП «Перевал», ТОВ «Агросолт», ТОВ «Агроцентр Груп», ТОВ «Амен ЛТД», ТОВ «Атенас», ТОВ «Гарм-Сервіс», ТОВ «Екопром Лімітед», ТОВ «Компанія Агро-К», ТОВ «Нейлон Плюс», ТОВ «Перша Агрокомпанія», ТОВ «Сігурд ЛТД», ТОВ «Танос Груп», ТОВ «Ларс Торг», ТОВ «Салтор Лімітед» підписані сторонами та скріплені печатками, відповідно до вимог ст.ст. 203, 204, 207, 208, 655, 656 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, судом встановлено, що всі договори є повністю ідентичними, і не містять жодних розбіжностей або індивідуальних особливостей. Також, окремі договори підписані особами, які на час укладення таких не були уповноважені на підписання договорів.

Судом встановлено, що пунктом 4.3 розділу 4 договору №18/05/16 від 17.05.2016, укладеного між ПП «Перевал в особі керівника відокремленого підрозділу «Фермер» ПП «Перевал» та ТОВ «ТПЦ» передбачено, що кожна поставка повинна супроводжуватися оригіналами наступних документів: видатковою накладною та посвідченням якості (типова форма №42).

Дослідивши надані до матеріалів справи акти про приймання матеріалів та товарно-транспортні накладні, надані позивачем за травень 2016 року на підтвердження взаємовідносин з ПП «Перевал», суд зазначає наступне. Акти про приймання матеріалів підписані керівником ТОВ «ТПЦ» - Бобіль О.С. та зав. складом позивача ОСОБА_2 , видаткових накладних, як це передбачено умовами договору №18/05/16 від 17.05.2016 року, позивачем не надано. Враховуючи вищенаведене, будь-яких доказів на спростування встановлених під час перевірки обставин щодо нереальності взаємовідносин ТОВ «ТПЦ» з ПП «Перевал» позивачем не надано.

Згідно з долученими до матеріалів справи видатковими накладними про відпуск ТОВ «Атенас» сої за договором №5 від 01.06.2016 вбачається, що перевезення самого товару відбулося починаючи з 05.06.2016, разом з тим, товар був придбаний з 07 по 11 червня 2016.

Окрім того, у періоді, за який проводилася перевірка, ТОВ «ТПЦ» використовувало у своїй діяльності офіс за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Боженка, 2/4 та земельну ділянку за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район с. Розівка.

Разом з тим, надані позивачем товарно-транспортні накладні оформлені з порушенням встановленого порядку, а саме: відсутня конкретна адреса пункту навантаження та пункту розвантаження, що не дає можливість встановити приналежність пункту (об`єкта) навантаження, до конкретної юридичної особи; відсутні номери посвідчень водіїв, у переважній більшості товарно-транспортних накладних не вказано саме з якого місця і з якого складу і як здійснюється навантажування товару, оскільки зазначено лише назву міста і селищ, а місце походження кукурудзи та сої невідоме. Так, в товарно-транспортних накладних, наданих позивачем зазначено пункти навантаження та розвантаження товару Чернігівська та Тернопільська області, при тому не надано жодних доказів взаємозв`язку місць відправлення та отримання товару з діяльністю позивача та його контрагентів, які зареєстровані в Кіровоградській області.

Представником позивача також не надано будь-яких документів, в яких було б зазначена адреса зберігання ТМЦ.

Крім цього, з відповіді з регіонального сервісного центру в Закарпатській області МВС України встановлено, що зазначені у ТТН автомобілі з реєстраційними номерами ВС 4188 АМ (RENAULT), СВ 6635 ВЕ (КАМАЗ) ВМ 1581 АН (МАЗ), СВ 4998 ВЕ (КАМАЗ), ВИ 6267 АМ (ГАЗ) фактично є автомобілями Volkswagen Transporter, RENAULT LAGUNA, ЗАЗ 110380-40, DAEWOO MATIZ та ВАЗ 21104.

А зазначені у ТТН водії ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які здійснили 101 перевезення, у своїх поясненнях, копії яких містяться в матеріалах справи вказали, що не здійснювали жодних перевезень та не підписували жодних документів про перевезення ТМЦ для позивача. Також, відповідно до постанови Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 27.02.2017 у справі №606/170/17 громадянин ОСОБА_3 позбавлений права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Зазначена постанова суду набрала законної сили 10.03.2017.

Відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень, ПП «Перевал», ТОВ «Агросолт», ТОВ «Агроцентр Груп», ТОВ «Амен ЛТД», ТОВ «Атенас», ТОВ «Гарм-Сервіс», ТОВ «Екопром Лімітед», ТОВ «Компанія Агро-К», ТОВ «Нейлон Плюс», ТОВ «Перша Агрокомпанія», ТОВ «Сігурд ЛТД», ТОВ «Танос Груп», ТОВ «Ларс Торг», ТОВ «Салтор Лімітед» є фігурантами кримінальних проваджень внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідством встановлено, що вказані підприємства мають ознаки «фіктивності», у податковій звітності цих товариств наявна заміна товару та створені з метою надання послуг з мінімізації податкових зобов`язань, які підлягають сплаті до бюджету.

Також, під час проведення перевірки контролюючим органом в ході аналізу зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних встановлено придбання ПП «Перевал», ТОВ «Агросолт», ТОВ «Агроцентр Груп», ТОВ «Амен ЛТД», ТОВ «Атенас», ТОВ «Гарм-Сервіс», ТОВ «Екопром Лімітед», ТОВ «Компанія Агро-К», ТОВ «Нейлон Плюс», ТОВ «Перша Агрокомпанія», ТОВ «Сігурд ЛТД», ТОВ «Танос Груп», ТОВ «Ларс Торг», ТОВ «Салтор Лімітед» товару іншої номенклатури та не встановлено придбання сої та кукурудзи.

Перевіркою встановлено, що ТОВ «Агросолт», ТОВ «Агроцентр Груп», ТОВ «Амен ЛТД», ТОВ «Атенас», ТОВ «Гарм-Сервіс», ТОВ «Екопром Лімітед», ТОВ «Компанія Агро-К», ТОВ «Нейлон Плюс», ТОВ «Перша Агрокомпанія», ТОВ «Сігурд ЛТД», ТОВ «Танос Груп», ТОВ «Ларс Торг», ТОВ «Салтор Лімітед» відсутні за своїми податковими адресами. Такі товариства не подавали до контролюючого органу розрахунки сум доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податку, в таких відсутні основні фонди, засновники та керівники є посадовими особами значної кількості інших суб`єктів господарювання.

Окрім того, директор ТОВ «Гарс-Сервіс» (Кіровоградська область м. Кропивницький) з 21.01.2017 ОСОБА_5 до 21.01.2017 був керівником ТОВ «Агроцентр Груп» (Кіровоградська область, м. Кропивницький). Директор ТОВ «Танос Груп» до 11.09.2017 ОСОБА_6 до 19.02.2017 був директором ТОВ «Амен ЛТД», до 21.01.2017 ТОВ «Гарм-Сервіс» та ТОВ «Перша Агрокомпанія». ОСОБА_7 до 03.02.2017 була директором ТОВ «Компанія Агро-К», до 21.01.2017 ТОВ «Сігурд ЛТД», ОСОБА_8 до 27.09.2016 був директором ТОВ «Сігурд ЛТД,», до 08.12.2016 ТОВ «Танос Груп».

Отже, судом першої інстанції не встановлено законного джерела походження ТМЦ, що свідчить про порушення податкового законодавства.

Доводи податкового органу про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій підтверджуються сукупністю вищезазначених доказів, які виключають право позивача, зокрема, на віднесення витрат на закупівлю ТМЦ до складу витрат для визначення об`єкту оподаткування податком на прибуток та віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість по вказаних операціях.

А отже, суд дійшов висновку, що про відсутність факту здійснення господарських операцій свідчать такі обставини: результати відображені у даних податкового обліку позивача фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій учасників господарської операції, зокрема, позивачем відображено отримання товарів без їх фактичного отримання та імітації купівлі-продажу товару в осіб, які ніколи його не продавали.

Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичними обставинами спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.

Розглядаючи спір апеляційний суд виходить із наступного.

Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у період з 19.02.2019 по 12.03.2019 посадові особи ГУ ДФС провели документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ТПЦ», за результатами якої складено Акт від 19.03.2019 №240/07-16-14-02/22090788 (далі - Акт перевірки).

На підставі висновків акта перевірки ГУ ДФС прийняло ряд податкових повідомлень-рішень від 12.04.2019, зокрема:

- №0002461402, відповідно до якого зафіксовано порушення абз. «з» пп. 14.1.11 п. 14.1, п. 44.1, п. 44.2, ст. 44, пп.134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп.140.4.2 п. 140.4 ст. 140 Податкового кодексу України, ст. 257, 259 Цивільного кодексу України, ст. 1, п. 1 ст. 2, п. 2 ст. 3, п. 3, п. 7 ст. 8, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Інструкції «Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій»,пп. 2.4, п. 2.15, п. 2.16 п. 2 розділу 2 Положення про документальне забезпечення запасів у бухгалтерському обліку, п. 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності, п. 5 та п. 11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», п. 15 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», п. 5, п. 7, пп. 9.4 Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» та позивачу зменшено розмір від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 984124 грн.;

- №0002471402, відповідно до якого зафіксовано порушення абз. «з» пп.14.1.11 п. 14.1, п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, ст. 257, 259 Цивільного кодексу України, ст. 1, п. 1 ст. 2, п. 2 ст. 3, п. 3, п. 7 ст. 8, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Інструкції «Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій»,пп. 2.4, п. 2.15, п. 2.16 п. 2 розділу 2 Положення про документальне забезпечення запасів у бухгалтерському обліку, п. 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності, п. 5 та п. 11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», п. 15 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», п. 5, п. 7, пп. 9.4 Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» та яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 8335947,00 грн., в тому числі: 5557298 грн. - за основним платежем, 2778649 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0002481402,відповідно до якого зафіксовано порушення абз. «а» п. 198.1 ст. 198, абз. «в» п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України та позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 5899726,25 грн., в тому числі: 4719781 грн. - за основним платежем, 1179945,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Вважаючи такі податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає таке.

Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України, в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно із підп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

При цьому, згідно з п. 22.1 ст. 22 ПК України об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку.

Відповідно до абзаців 1, 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та / або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (п. 135.1 ст. 135 ПК України).

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73, витрати зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (П(С)БУ 16), затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248 (зі змінами та доповненнями) (далі Положення №318).

Відповідно до п. 5 Положення №318 витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

Згідно з п. 6 Положення №318 витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Відповідно до п. 7 Положення №318 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Отже, витрати підприємства можна враховувати при обчисленні об`єкта оподаткування лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування витрат. Фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування витрат підприємства.

Таким чином, витрати підприємства мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків та віднесення ним сум до валових витрат.

Підпунктом «а» п. 185.1 ст. 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Згідно з абзацами 1, 2 п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними в абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХIV від 16.07.1999 (далі - Закон № 996-ХIV, у редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 1 цього Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Колегією суддів апеляційної інстанції зі змісту акта перевірки від 19.03.2019 №240/07-16-14-02/22090788 з`ясовано, що висновки контролюючого органу стосуються заниження ТОВ «ТПЦ» доходу на загальну суму 7916379,00 грн та завищення витрат на загальну суму (заниження фінансового результату до оподаткування) на загальну суму 23603071,00 грн, а також завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 4719781,00 грн

Висновки щодо заниження доходу позивачем контролюючим органом обґрунтовані неправомірним обліком кредиторської заборгованості перед СТОВ «Клячянівське» в сумі 5773695,00 грн. та перед СТОВ «Агро-Лучки» в сумі 2142684,00 грн.

Контролюючим органом встановлено, що станом на 30.09.2018 у бухгалтерському обліку ТОВ «ТПЦ» на бухгалтерському рахунку 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» обліковується кредиторська заборгованість перед покупцем СГ ТОВ «Агро-Лучки» код за ЄДРПОУ 30765096 у сумі 2142684,00 грн, яка виникла за рахунок отриманих коштів як попередня оплата за запчастини до сільськогосподарської техніки та обладнання, відповідно до умов укладеного договору від 23.05.2013 №3505/ЗЧ.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.04.2024 позовна заява залишена без розгляду в частині позовних вимог, що стосуються договору №2305/ЗЧ від 23.05.2013 між позивачем та СТОВ «Агро-Лучки», а саме щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.04.2019 року за №0002471402 в частині донарахування податку на прибуток в сумі 578524,5 грн., в тому числі 385683,00 грн. - основний платіж та 192841,5 грн. - штрафна санкція.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2024 у цій справі апеляційну скаргу ТОВ «ТПЦ» задоволено та ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.04.2024 про залишення частини позовних вимог без розгляду скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції у цій частині позовних вимог не надає оцінки обставинам та доводам, на які покликаються сторони в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Крім того, контролюючим органом в ході перевірки встановлено, що станом на 31.12.2017 у бухгалтерському рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» значиться кредиторська заборгованість перед постачальником СТОВ «Клячянівське» (код ЄДПРОУ 30854285) у розмірі 5773695,00 грн, яка виникла за рахунок отриманої сільськогосподарської продукції, відповідно до умов Договору від 15.08.2015 №15/08.

На порушення п. 5 та п. 11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», абз. «з» пп. 14.1.11 п. 14.1 ПК України, п. 15 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», Інструкції «Про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств та організацій», ТОВ «ТПЦ» не включено до складу доходів від будь-якої діяльності кредиторську заборгованість, яка не підлягає погашенню, внаслідок чого занижено значення рядка 01 Податкових декларацій «Дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку» на загальну суму 5773695 грн (Дт. 631 з Кт.717; Дт 717 з Кт 791).

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що 21.12.2016 між ТОВ «ТПЦ» (покупець) та СТОВ «Клячянівське» (продавець) укладено Додаткову угоду до Договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №15/08 від 15.08.2015, згідно з якою сторони виклали в новій редакції пункти основного договору:

« 5.1. Оплата товару проводиться перерахуванням грошових коштів за поставлений Товар до 31.12.2029 після відвантаження Товару».

« 8.7. Договір набуває чинності з дати підписання його обома Сторонами і діє до 31 грудня 2029 року. Листування і переговори, що передують Договору, після його підписання вважаються такими, шо втратили силу».

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 512 ЦК України встановлені підстави заміни кредитора у зобов`язанні.

Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Частиною 1 ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 654 ЦК України).

Відповідно до п. 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого Наказом Міністра фінансів України №20 від 31.01.2000 зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визначене зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Згідно з абз. «з» пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК України безнадійна заборгованість заборгованість суб`єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв`язку з їх ліквідацією.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється у результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Моментом переходу прав до правонаступника юридичної особи вважається дата внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців у порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань», тобто запису про припинення юридичної особи.

Частина 2 ст. 107 ЦК України встановлює, що після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.

Отже, реорганізація у силу закону передбачає перехід прав і обов`язків реорганізованої особи до правонаступників.

Реорганізація юридичної особи в будь-який спосіб не призводить до припинення зобов`язання та не є підставою для розірвання договору.

Характерною ознакою процедур припинення юридичної особи у результаті реорганізації є неможливість подальшої участі особи, яка припиняється, у зобов`язанні, але реорганізація не припиняє дію цих зобов`язань, в тому числі договорів, які були укладені цією стороною.

Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, СТОВ «Клячянівське» припинено 13.10.2017, дані про юридичних осіб-правонаступників: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Лучки» (код ЄДРПОУ: 30765096, Місцезнаходження: 89625, Закарпатська область, Мукачівський район, с. Великі Лучки, вул. Мукачівська, буд. 273-Б).

Суд критично оцінює надані відповідачем копії листів СТОВ «Агро-Лучки» від 23.03.2018 №16-06/136 та 06.11.2018 №16-06/469-1, оскільки в них не йдеться про припинення/прощення зобов`язання ТОВ «ТПЦ» за Договором від 15.08.2015 №15/08, а тому такі не можуть свідчити про припинення зобов`язання позивачем за Договором купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №15/08 від 15.08.2015.

За таких обставин, з позиції суду апеляційної інстанції, кредиторська заборгованість за Договором купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №15/08 від 15.08.2015 у розмірі 5773695,00 грн не є безнадійною в розумінні абз. «з» пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК України, оскільки припинення СТОВ «Клячянівське» відбулося у спосіб реорганізації шляхом приєднання до СТОВ «Агро-Лучки», тобто передбачає правонаступництво, та письмовими доказами, долученими до матеріалів справи не підтверджено фактів припинення відповідного зобов`язання.

Крім того, згідно з додатковою угодою граничний строк виконання зобов`язання за договором встановлено 31.12.2029, правонаступником СТОВ «Клячянівське» є СТОВ «Агро-Лучки», а позивач в бухгалтерському обліку надалі відображує кредиторську заборгованість за вказаним Договором, що відповідачем не заперечується. СТОВ «Клячянівське»/СТОВ «Агро-Лучки» не вчиняли жодних дій щодо списання/прощення заборгованості позивача за Договором.

Суд першої інстанції належно вважав безпідставними доводи відповідача про те, що, оскільки, СТОВ «Агро-Лучки» на дату складання передавального (ліквідаційного) балансу в розрізі контрагентів прийнято від СТОВ «Клячянівське» дебіторську заборгованість серед яких заборгованість перед ТОВ «ТПЦ» відсутня, то така заборгованість не підлягає подальшому поверненню.

Отже, на думку суду апеляційної інстанції, контролюючим органом помилково включено до складу доходу кредиторську заборгованість за Договором купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №15/08 від 15.08.2015 у розмірі 5773695,00 грн.

Підсумовуючи викладене у сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у цій частині позовних вимог дійшов вірного висновку про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.04.2019 за №0002471402 в частині донарахування грошового зобов`язання з податку на прибуток в сумі 1558971,00 грн. в тому числі 1039314,00 грн. - основний платіж та 519657,00 грн. - штрафна санкція.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у період перевірки позивач декларував господарські взаємовідносини з ПП «Перевал», ТОВ «Атенас», ТОВ «Екопром Лімітед», ТОВ «Танос Груп», ТОВ «Агросолт», ТОВ «Ларс Торг», ТОВ «Нейлон Плюс», ТОВ «Салтор Лімітед», ТОВ «Амен ЛТД», ТОВ «Гарм Сервіс», ТОВ «Перша Агрокомпанія», ТОВ «Сігурд ЛТД», ТОВ «Агро-Центр Груп», ТОВ «Агро-К».

Актом перевірки зафіксовано, що в ході проведення перевірки отримано від СУФР ГУ ДФС у Закарпатській області службову записку від 19.02.2019 №131/01-16-23-02 та матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32018070000000034 від 27.06.2018, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України стосовно посадових осіб ТОВ «Торгово-промисловий центр» у 19 томах.

Відповідно до кримінального провадження встановлено, що посадовими особами ТОВ «ТПЦ» впродовж 2016-2017 років здійснювалося оформлення фінансово-господарських операцій з придбання сільськогосподарської продукції від постачальників-підприємств з ознаками фіктивності , а саме: ПП «Перевал», ТОВ «Атенас», ТОВ «Екопром Лімітед», ТОВ «Танос Груп», ТОВ «Агросолт», ТОВ «Ларс Торг», ТОВ «Нейлон Плюс», ТОВ «Салтор Лімітед», ТОВ «Амен ЛТД», ТОВ «Гарм Сервіс», ТОВ «Перша Агрокомпанія», ТОВ «Сігурд ЛТД», ТОВ «Агро-Центр Груп», ТОВ «Агро-К».

В ході відпрацювання даних матеріалів щодо фінансово-господарської діяльності ТОВ «ТПЦ» встановлено, що дане підприємство документально здійснювало придбання продуктів рослинного походження від СГД транзитно-конвертаційної спрямованості, по ланцюгу постачання товарів, у яких відбувається заміна номенклатури товару.

З проведеного аналізу наявних матеріалів кримінального провадження з`ясовано невідповідність оформлених первинних документів щодо реальності здійснених операцій з постачання сільськогосподарської продукції від підприємств з ознаками фіктивної діяльності в адресу ТОВ «ТПЦ».

Податковим органом в акті перевірки зафіксовано, що на порушення п. 44. 1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, ст. 1, п. 1 ст. 2, п. 2 ст. 3, п. 3, п. 7 ст. 8, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп. 2.4, п. 2.15, п. 2.16 п. 2 розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, п. 5, п. 7, пп. 9.4 Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», а саме, ТОВ «ТПЦ» визнано витратами звітного періоду на підставі первинних документів, які містять відомості, що не підтверджують фактичного постачання товарів, внаслідок чого, безпідставно занижено значення рядка 02 Декларації «Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності» на загальну суму 23603071 грн, в тому числі за 2016 рік у сумі 2619540 грн та за 2017 рік у сумі 20983531 грн (Дт. 791 з Кт. 902).

Колегією суддів з`ясовано, що на виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 06.10.2022 у цій справі 18.03.2023 позивач долучив до матеріалів справи у якості доказів засвідчені копії документів по взаємовідносинах ТОВ «ТПЦ» з ПП «Перевал», ТОВ «Агросолт», ТОВ «Агроцентр Груп», ТОВ «Амен ЛТД», ТОВ «Атенас», ТОВ «Гарм-Сервіс», ТОВ «Екопром Лімітед», ТОВ «Компанія Агро-К», ТОВ «Нейлон Плюс», ТОВ «Перша Агрокомпанія», ТОВ «Сігурд ЛТД», ТОВ «Танос Груп», ТОВ «Ларс Торг», ТОВ «Салтор Лімітед», зокрема: договори, додаткові угоди до договорів, якщо такі укладалися; акти приймання матеріалів; товарно-транспортні накладні; видаткові накладні; накладні; банківські виписки по рахунках.

Позивач вказав, що оригінали документів, які додано знаходяться у позивача, а їх копії знаходяться в матеріалах вищевказаного кримінального провадження.

Колегією суддів досліджено та проаналізовано вищенаведені документи бухгалтерського обліку, якими оформлено спірні господарські операції з вищевказаними контрагентами-продавцями та встановлено, що такі документи не мають дефектів і відповідають вимогам Закону №996-ХІV, розкривають зміст господарських операцій, підтверджують реальність руху активів позивача в межах господарської діяльності з метою отримання прибутку.

Вказані документи є первинними документами в розумінні закону, які належить складати для даного виду господарських операцій, а відтак є належними та допустимими доказами у розумінні статей 73-76 КАС України.

Відповідно до ст. 83 ПК України, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок, підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

В силу приписів статей 44, 83 ПК України, посадові особи податкового органу під час проведення перевірки були зобов`язані врахувати надані позивачем первинні документи. У разі, якщо первинні документи, надані платником податків під час проведення перевірки, викликають сумніви у їх достовірності, акт документальної перевірки повинен містити посилання на докази, що доводять складання таких документів без реального здійснення господарських операцій.

Колегією суддів проаналізовано надані позивачем докази та досліджено зміст спірних господарських операцій ТОВ «ТПЦ» з ПП «Перевал», ТОВ «Атенас», ТОВ «Екопром Лімітед», ТОВ «Танос Груп», ТОВ «Агросолт», ТОВ «Ларс Торг», ТОВ «Нейлон Плюс», ТОВ «Салтор Лімітед», ТОВ «Амен ЛТД», ТОВ «Гарм Сервіс», ТОВ «Перша Агрокомпанія», ТОВ «Сігурд ЛТД», ТОВ «Агро-Центр Груп», ТОВ «Агро-К» в їх сукупному взаємозв`язку, проведено комплексний аналіз спірних господарських операцій та їх окремих складових елементів через призму аргументів позивача та контролюючого органу.

Зокрема, щодо укладення позивачем ідентичних договорів колегія суддів зазначає таке.

Так, надані позивачем до матеріалів справи договори на підтвердження взаємовідносин з ПП «Перевал», ТОВ «Атенас», ТОВ «Екопром Лімітед», ТОВ «Танос Груп», ТОВ «Агросолт», ТОВ «Ларс Торг», ТОВ «Нейлон Плюс», ТОВ «Салтор Лімітед», ТОВ «Амен ЛТД», ТОВ «Гарм Сервіс», ТОВ «Перша Агрокомпанія», ТОВ «Сігурд ЛТД», ТОВ «Агро-Центр Груп», ТОВ «Агро-К» підписані сторонами та скріплені печатками, відповідно до вимог ст.ст. 203, 204, 207, 208, 655, 656 ЦК України.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що всі договори є повністю ідентичними, і не містять жодних розбіжностей або індивідуальних особливостей.

Своєю чергою, колегія суддів зауважує, що свобода договору є одним з основоположних принципів сучасного цивільного права.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України зазначено, що сторони, відповідно до ст. 6 ЦК України, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін та погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Таким чином, свобода договору має декілька складових, зокрема: свободу укладання договору, вибору контрагента та виду договору, визначення умов договору, його форми.

При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

У контексті викладеного, колегія суддів зауважує, що суб`єкт господарювання має право використовувати свої шаблони для оформлення документів. В будь-якому разі, договір підписують дві сторони, які в разі його підписання, приймають його умови та погоджуються з ними.

Відповідачем не надано суду жодного належного доказу який би вказував на те, що правочини між вищенаведеними продавцями та ТОВ «Торгово-промисловий центр» (покупцем) є не дійсними, чи оскаржені в судовому порядку або визнані не дійсними/нікчемними.

Крім того, чинним законодавством не заборонено укладення договорів ідентичних за своїм змістом чи істотними умовами та такі не можуть свідчити про нереальний характер господарських операцій між учасниками відповідних договорів.

Також, судом першої інстанції встановлено, що окремі договори підписані особами, які на час укладення таких не були уповноважені на їх підписання.

Так, зокрема, договір купівлі-продажу №0202-2017 від 02.02.2017 підписаний директором ОСОБА_9 . Разом з тим, згідно з відомостями з ЄДРПОУ до 19.02.2017 директором ТОВ «Амен ЛТД» вказаний ОСОБА_6 . Договір купівлі-продажу №2811-2016 від 28.11.2016 підписаний директором ОСОБА_6 . Разом з тим, згідно з відомостями ЄДРПОУ до 08.12.2016 директором ТОВ «Танос Груп» вказаний ОСОБА_8 .

Окрім того, в матеріалах справи міститься копія пояснення ОСОБА_10 ,, який зазначений у договорах купівлі-продажу №0602-17 від 06.02.2017, №1303-17 від 13.03.2017, №0301-2017 від 03.01.2017 як директор ТОВ «Ларс Торг», підпис ОСОБА_10 наявний у відповідних видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, як відповідальної особи за здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Ларс Торг». У наданих поясненнях ОСОБА_10 вказав, що про ТОВ «Ларс Торг» йому не відомо і жодних документів укладених вказаним товариством він не підписував.

ОСОБА_11 зазначений у договорі купівлі-продажу №1001-2017 від 10.01.2017 як директор ТОВ «Салтор Лімітед», його підпис наявний у відповідних видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, як відповідальної особи за здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Салтор Лімітед». У наданих поясненнях, копія яких міститься в матеріалах справи, ОСОБА_11 підтвердив свою непричетність до створення та діяльності ТОВ «Салтор Лімітед».

З цього приводу колегія суддів зазначає таке.

Частиною 1 ст. 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч.1 ст.74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Частиною 2 ст. 74 КАС України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України (далі КПК України).

За частинами 1, 2 ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. (у редакції до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» №2201-IX від 14.04.2022) (ч. 4 ст. 95 КПК України).

Таким чином, протоколи допиту та висновки експертів, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді, а не при проведенні перевірок платників податків з питань дотримання податкового законодавства.

Сам по собі факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень), висновків експертів, в рамках певної кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

До винесення вироку суду в рамках кримінального провадження, протокол допиту свідка та висновки експертів, не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Згідно з ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.03.2018 у справі №816/809/17, від 06.11.2018 у справі №822/551/18, від 08.08.2018 у справі №820/4428/17, від 26.06.2018 у справі №808/2360/17.

Ба більше, Постановою Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 вказав таке:

«… 88. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 06 листопада 2018 року у справі №822/551/18, суд апеляційної інстанції виходив з того, що до постановлення вироку в межах кримінального провадження протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві. При цьому апеляційний суд урахував висновок Верховного Суду в указаній вище постанові про те, що частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

89. Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим такий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

90. Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

91. Отже, вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності. …».

Підсумовуючи викладене, покликання на протоколи допитів свідків є такими, що не спростовують реальності відповідних господарських операцій.

Щодо доводів контролюючого органу про відсутність будь-яких відомостей чи первинних документів, що підтверджують переміщення придбаного товару, то судом встановлено, що по всіх укладених договорах за поставку товару відповідали продавці, а покупець ТОВ «ТПЦ» - оплату за товар. Ба більше, позивачем укладено договори про надання транспортно-експедиційних послуг, факт одержання яких не заперечувався відповідачем.

Факт отримання придбаного товару підтверджується видатковими накладними, актами між сторонами про отримання товару/виконання робіт.

У контексті викладеного, колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу на те, що судом першої інстанції встановлено, що пунктом 4.3 розділу 4 договору №18/05/16 від 17.05.2016, укладеного між ПП «Перевал» в особі керівника відокремленого підрозділу «Фермер» ПП «Перевал» та ТОВ «ТПЦ» передбачено, що кожна поставка повинна супроводжуватися оригіналами наступних документів: видатковою накладною та посвідченням якості (типова форма №42).

Дослідивши надані до матеріалів справи акти про приймання матеріалів та товарно-транспортні накладні, надані позивачем за травень 2016 року на підтвердження взаємовідносин з ПП «Перевал», суд зазначає наступне. Акти про приймання матеріалів №2 від 20.05.2016, №1 від 20.05.2016, №5 від 20.05.2016, №3 від 20.05.2016, №4 від 20.05.2016, №6 від 23.05.2016, №8 від 23.05.2016, №7 від 23.05.2016 підписані керівником ТОВ «Торгово-промисловий центр» - Бобіль О.С. та зав. складом позивача ОСОБА_2 .

Видаткових накладних, як це передбачено умовами договору №18/05/16 від 17.05.2016, позивачем не надано.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції ствердив, що будь-яких доказів на спростування встановлених під час перевірки обставин щодо нереальності взаємовідносин ТОВ «ТПЦ» з ПП «Перевал» позивачем не надано.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки в матеріалах справи наявні акти про приймання матеріалів, товарно-транспортні накладні про перевезення придбаного товару, банківські виписки, що підтверджують рух коштів від покупця до продавця за придбаний товар.

Ба більше, в акті перевірки описано наявність видаткових накладних (Т.1, а.с.54-55).

Також суд першої інстанції вказав, що згідно з долученими до матеріалів справи видатковими накладними №18 від 11.06.2016, №17 від 08.06.2016, №16 від 07.06.2016 про відпуск ТОВ «Атенас» сої за договором №5 від 01.06.2016 вбачається, що перевезення самого товару відбулося починаючи з 05.06.2016 (ТТН №05-06-16 від 05.06.2016, №05-1-06-16 від 05.06.2016), разом з тим, товар був придбаний з 07 по 11 червня 2016 року.

Окрім того, у періоді, за який проводилася перевірка, ТОВ «ТПЦ» використовувало у своїй діяльності офіс за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Боженка, 2/4 та земельну ділянку за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район с. Розівка.

Відповідно до абзаців 25 та 26 розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, товарно-транспортна документація комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, завантаження вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Пунктом 1.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 встановлено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Разом з тим, надані позивачем товарно-транспортні накладні оформлені з порушенням встановленого порядку, а саме: відсутня конкретна адреса пункту навантаження та пункту розвантаження, що не дає можливість встановити приналежність пункту (об`єкта) навантаження, до конкретної юридичної особи; відсутні номери посвідчень водіїв, у переважній більшості товарно-транспортних накладних не вказано саме з якого місця і з якого складу і як здійснюється навантажування товару, оскільки зазначено лише назву міста і селищ, а місце походження кукурудзи та сої невідоме. Так, в товарно-транспортних накладних, наданих позивачем зазначено пункти навантаження та розвантаження товару Чернігівська та Тернопільська області, при тому не надано жодних доказів взаємозв`язку місць відправлення та отримання товару з діяльністю позивача та його контрагентів, які зареєстровані в Кіровоградській області.

Представником позивача також не надано будь-яких документів, в яких було б зазначена адреса зберігання ТМЦ.

Водночас колегія суддів зазначає, що товарно-транспортна накладна це не первинний документ, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення для договорів поставки.

Відтак, наявність або відсутність товарно-транспортних накладних, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 06.02.2018 у справі № 816/166/15-а, від 11.09.2018 у справі №804/4787/16 та від 17.01.2024 у справі № 320/2332/19.

Крім цього, суд першої інстанції вказав, що зі змісту відповіді з регіонального сервісного центру в Закарпатській області МВС України встановлено, що зазначені у ТТН автомобілі з реєстраційними номерами НОМЕР_1 (RENAULT), СВ6635 ВЕ (КАМАЗ) НОМЕР_2 (МАЗ), СВ 4998 ВЕ (КАМАЗ), ВИ 6267 АМ (ГАЗ) фактично є автомобілями Volkswagen Transporter, RENAULT LAGUNA, ЗАЗ 110380-40, DAEWOO MATIZ та ВАЗ 21104.

А зазначені у ТТН водії ОСОБА_3 , ОСОБА_12 , які здійснили 101 перевезення, у своїх поясненнях, копії яких містяться в матеріалах справи вказали, що не здійснювали жодних перевезень та не підписували жодних документів про перевезення ТМЦ для позивача. Також, відповідно до постанови Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 27.02.2017 у справі №606/170/17 громадянин ОСОБА_3 позбавлений права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Зазначена постанова суду набрала законної сили 10.03.2017.

Колегія суддів у цьому випадку зазначає, що фактичне перевезення товару, який продавався позивачу підтверджується наявними у матеріалах справи договорами з автоперевізниками, актами надання послуг з перевезення та банківськими виписками (Т.7, а.с.7-49, 150-180), які підтверджують, що позивач розрахувався за послуги з перевезення.

Так, позивач у поясненнях від 25.05.2023 вказав, що невідповідності номерних знаків маркам транспортних засобів стосується транспортних засобів, які зазначені в товарно-транспортних накладних при здійсненні перевезень ФОП ОСОБА_13 за договором про транспортно-експедиторське обслуговування №4 від 01.01.2013. Позивач не складав відповідні товарно-транспортні накладні, а тому не міг і не повинен був знати та перевіряти чи відповідають номерні знаки транспортних засобів зазначеним маркам і моделям транспортних засобів.

Своєю чергою, відповідачем факт надання відповідних послуг ФОП ОСОБА_13 внаслідок перевірки не спростовано. Таким чином, оскільки перевезення організовувалося перевізником, а типи, кількість автомобілів необхідних для здійснення перевезення вантажів, залежно від виду, обсягу та характеру перевезень, визначалися експедитором на стадії подання-прийняття заявки на перевезення вантажу (за умовами відповідного договору), ставити у вину позивачу відповідні порушення безпідставно, більше того, враховуючи здійснену оплату послуг перевезення.

Також, під час проведення перевірки контролюючим органом в ході аналізу зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних встановлено придбання ТОВ «Агроцентр Груп», ТОВ «Амен ЛТД», ТОВ «Гарм-Сервіс», ТОВ «Екопром Лімітед», ТОВ «Компанія Агро-К», ТОВ «Нейлон Плюс», ТОВ «Перша Агрокомпанія», ТОВ «Сігурд ЛТД», ТОВ «Танос Груп», ТОВ «Ларс Торг», ТОВ «Салтор Лімітед» товару іншої номенклатури та не встановлено придбання сої та кукурудзи.

Перевіркою встановлено, що ТОВ «Агросолт», ТОВ «Агроцентр Груп», ТОВ «Амен ЛТД», ТОВ «Атенас», ТОВ «Гарм-Сервіс», ТОВ «Екопромлімітед», ТОВ «Компанія Агро-К», ТОВ «Нейлон Плюс», ТОВ «Перша Агрокомпанія», ТОВ «Сігурд ЛТД», ТОВ «Танос Груп», ТОВ «Ларс ЛТД», ТОВ «Салтор Лімітед» відсутні за своїми податковими адресами. Такі товариства не подавали до контролюючого органу розрахунки сум доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податку, в таких відсутні основні фонди, засновники та керівники є посадовими особами значної кількості інших суб`єктів господарювання.

Окрім того, директор ТОВ «Гарм-Сервіс» (Кіровоградська область м. Кропивницький) з 21.01.2017 ОСОБА_5 до 21.01.2017 був керівником ТОВ «Агроцентр Груп» (Кіровоградська область, м. Кропивницький). Директор ТОВ «Танос Груп» до 11.09.2017 ОСОБА_6 до 19.02.2017 був директором ТОВ «Амен ЛТД», до 21.01.2017 ТОВ «Гарм-Сервіс» та ТОВ «перша Агрокомпанія». ОСОБА_7 до 03.02.2017 була директором ТОВ «Компанія Агро-К», до 21.01.2017 ТОВ «Сігурд ЛТД». ОСОБА_8 до 27.09.2016 був директором ТОВ «СігурдЛТД,», до 08.12.2016 ТОВ «танос Груп».

Отже, суд першої інстанції не встановив законного джерела походження ТМЦ, що свідчить про порушення податкового законодавства.

У контексті викладеного, слід зазначити, що згідно з вимогами чинного законодавства позивач не має обов`язку відслідковувати правильність чи законність ведення господарської діяльності кожним із його контрагентів. Реальність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується первинними документами, відбувся реальний рух активів в процесі здійснення цих операцій, а тому відсутні законні підстави для визначення позивачу податкових зобов`язань. Допущені самим контрагентом порушення вимог законодавства при веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо цього ж контрагента та не впливають на податкові зобов`язання позивача. Наявність у позивача податкових та видаткових накладних по господарських операціях, що перевірялися, а також відповідних розрахункових документів, дані яких враховані та відображені у бухгалтерському та податковому обліку позивача, повністю підтверджують законність нарахування податкового кредиту та податкових зобов`язань з податку на додану вартість та податку на прибуток, а також підтверджують факт здійснення господарських операцій позивача. При укладенні договору сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Крім викладеного, колегія суддів звертає увагу на те, що на стор. 35 акта підтверджено той факт, що ТОВ «Агросолт» здійснювало придбання кукурудзи в період 2016 року, саме в цей період і проводились господарські операції по її подальшій реалізації на ТОВ «Торгово-промисловий центр». На стор. 39 акта зазначено: «… ОУ ГУ ДФС в Івано-Францківській області отримано пояснення гр. ОСОБА_9 від 05.05.2018, який зазначив що перебував на посаді директора та головного бухгалтера ТОВ «Амен ЛТД» з 14.02.2017 по 26.04.2018, яке постачало ТМЦ на користь ТОВ «Торгово-промисловий центр», але деталей фінансово-господарських операцій не пригадує». Вказано що в 2016 році в ТОВ «Атенас» були наймані працівники та товариство здійснювало придбання сої від СГД.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2017 у справі №813/3307/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/70658216), та Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2018 №876/12657/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/73396367) вже досліджувались господарські операції з постачання СГ продукції від ТОВ «Екопром Лімітед» та ТОВ «Танос Груп» на ТОВ «ТПЦ» і їх подальше постачання від ТОВ «Торгово-промисловий центр» на ПАТ «Галнафтохім», підтверджено їх реальний характер.

Також податковим органом не подано доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його контрагентів-підрядників, як-от: пояснень посадової особи щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб`єкта господарювання, судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

У контексті викладеного, колегія суддів стосовно покликань в акті перевірки на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 28.12.2018 у справі №592/1158/18, за яким до кримінальної відповідальності притягнуто обвинувачених ОСОБА_14 , ОСОБА_15 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/78944744), зазначає таке.

У вказаному вироку зафіксовано, що у невстановлений досудовим розслідуванням день та час, але не пізніше 31.08.2016, ОСОБА_15 за попередньою змовою з ОСОБА_14 , придбали ПП «ПЕРЕВАЛ», засновником та керівником якого став ОСОБА_16 , про що було складено договір від 31.08.2016 купівлі-продажу частки у статутному капіталі. Відповідно до зазначеного договору, ОСОБА_16 придбав права на ПП «ПЕРЕВАЛ» та згідно рішення учасника №1/2016 Приватного підприємства «ПЕРЕВАЛ» від 31.08.2016 став з 01.09.2016 його керівником та засновником. При цьому, ОСОБА_15 та ОСОБА_14 було складено статут ПП «ПЕРЕВАЛ» від 31.08.2016 в новій редакції. ОСОБА_16 не усвідомлював, що дане підприємство придбане ОСОБА_15 та ОСОБА_14 без мети ведення фінансово-господарської діяльності, а з метою прикриття незаконної діяльності, а саме: сприяння в ухиленні від сплати податків службовим особам суб`єктів господарювання.

Вирок у справі №592/1158/18 не стосується громадянина ОСОБА_17 та періоду господарської діяльності між ПП «Перевал» та ТОВ «Торгово-промисловий центр», також у ньому не встановлено, що ПП «Перевал» надавало будь-яку неправомірну вигоду ТОВ «ТПЦ», а тому він не має жодного відношення до діяльності ТОВ «ТПЦ», не впливає на його бухгалтерський облік та оподаткування.

Наведеним вище, спростовуються висновки відповідача про те, що придбання позивачем товару від контрагентів фактично не відбувалося.

Суд також враховує, що відповідачем не встановлено факту на момент здійснення господарських відносин позивачем з контрагентами наявності у кримінальних провадженнях вироків відносно посадових осіб перелічених суб`єктів господарювання.

Аналізуючи доводи щодо нереальності здійснюваних операцій, які ґрунтуються на відсутності реальної можливості у контрагентів позивача здійснювати поставку товару на користь позивача, в зв`язку з відсутністю у контрагентів достатньої чисельності працівників, основних фондів, орендованих засобів, відсутність залучення до виконання робіт субпідрядних організацій чи третіх (сторонніх) осіб, а також неможливості встановлення законного джерела походження товару, який передавався в оренду/продавався по ланцюгу постачання, надання контрагентами послуг з підміни позицій товарних груп (робіт, послуг), що в подальшому реалізуються на адресу інших суб`єктів господарювання шляхом придбання одного виду товару (відсутністю його реалізації) та реалізацію інших видів товарів (робіт), колегія суддів зазначає таке.

Колегія суддів також зазначає, що неподання контрагентами фінансової та податкової звітності, або ж подання її з порушенням строків, чи з допущенням помилок, і взагалі будь-яке порушення податкової дисципліни, не може свідчити про неотримання товару позивачем від постачальників, а наслідки такого порушення перекладатися на контрагентів, з якими постачальник перебуває у взаємовідносинах. Формування суб`єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Доводи про відсутність в контрагентів основних засобів, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими з огляду на те, що недостатність персоналу, відсутність власних транспортних засобів, виробничо-складських приміщень не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах. При цьому відповідачем в актах перевірок не заперечується наявність саме у позивача необхідних основних засобів, працівників, складських приміщень, які є необхідними для такого роду діяльності. Відсутність таких умов у контрагентів жодним чином не впливає на можливість самого позивача здійснювати спірні господарські операції.

Крім того, висновки про відсутність у контрагентів (по ланцюгу постачання) трудових та матеріально-технічних ресурсів зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в базі даних ДПС, проте така податкова інформація носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, фактично будь-які первинні документи платника податків не використовуються та не аналізуються, а отже така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.

Така позиція суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.03.2021 у справі №826/9061/17.

Суд також звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 01.11.2023 у справі №520/14316/19, відповідно до якої чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності обставин, які б могли свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Доводи податкового органу про відсутність реального ланцюга постачання реалізованих товарно матеріальних цінностей, у випадку ТОВ «ТПЦ», не можуть свідчити про нереальність господарських операцій з боку ТОВ «ТПЦ». Дії, які вчиняли чи не вчиняли контрагенти позивача, не можуть ставити під сумнів операції, виконані ТОВ «ТПЦ». Слід також зазначити, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача в основному ґрунтуються на даних податкової інформації щодо контрагентів, а не з аналізу суті та наслідків господарських операцій, що, в свою чергу не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

По своїй суті, інформація з інформаційно-аналітичних баз податкової є лише результатом службової діяльності працівників податкового органу при виконанні ними своїх службових обов`язків. Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно- аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Така інформація не створює для платника податків самостійного юридичного наслідку. А тому посилатись на таку інформацію, як на доказ нереальності операцій або як на доказ фіктивності конкретного платника податків, є неправомірним.

Судом встановлено, що ПП «Перевал» (сума витрат 1338838 грн), ТОВ «Агросолт» (сума витрат 691262 грн), ТОВ «Агроцентр Груп» (сума витрат 436145 грн), ТОВ «Амен ЛТД» (сума витрат 1318980 грн), ТОВ «Атенас» (сума витрат 1280702 грн), ТОВ «Гарм-Сервіс» (сума витрат 1536530 грн), ТОВ «Екопром Лімітед» (суму витрат 1425657 грн), ТОВ «Компанія Агро-К» (сума витрат 514047 грн), ТОВ «Нейлон Плюс» (суму витрат 716202 грн), ТОВ «Перша Агрокомпанія» (сума витрат 1119505 грн), ТОВ «Сігурд ЛТД» (сума витрат 1041415 грн), ТОВ «Танос Груп» (сума витрат 3004465 грн), ТОВ «Ларс Торг» (сума витрат 8346925 грн), ТОВ «Салтор Лімітед» (сума витрат 832398 грн) не перебували в процесі припинення на час здійснення господарських відносин з позивачем, та виступали постачальниками/продавцями сільськогосподарської продукції, що не заперечується сторонами та відображено в акті.

Також, відповідачем не заперечувався той факт, що податкові накладні по господарських операціях між вищенаведеними постачальниками/продавцями та ТОВ «ТПЦ» (покупець) належним чином зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, та наявності у ТОВ «ТПЦ» належних первинних документи по операціях з ним.

Також, з акту перевірки з`ясовано, що в ході проведення перевірки відповідачем не направлялись запити на проведення звірки з контрагентами позивача, а також не направлялись до таких листи, запити про надання пояснень чи документів.

Наявність в діях контрагента ознак фіктивного підприємництва не є безумовною підставою для висновку про порушення ТОВ «ТПЦ» податкового законодавства. Господарська діяльність ТОВ «ТПЦ» спрямована на отримання економічної вигоди при взаємовідносинах з його контрагентами, що не спростовано в ході судового розгляду цієї справи.

Як вже було зазначено вище, згідно ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Вищезазначена позиція узгоджується з положеннями Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, стаття 1 Першого протоколу якої гарантує кожному право мирно володіти своїм майном. Європейський суд з прав людини при тлумаченні цієї норми вказує на те, що втручання у дане право має відповідати таким критеріям: 1. Наявність зрозумілого закону, на підставі якого здійснюється таке втручання і здійснення втручання саме відповідно до такого закону (принцип правової визначеності). 2. Наявність публічного інтересу суспільства (легітимної мети) у відповідному втручанні у право мирного володіння своїм майном. 3. Пропорційність відповідного втручання легітимній меті, яка полягає у дотриманні справедливого балансу між захистом права власності та вимогами громадського інтересу. Позбавлення права платника податків на податкову вигоду через наявність ознак фіктивності його контрагентів порушує одразу три критерії втручання у право мирного володіння майном, оскільки таке втручання: 1. порушує принцип правової визначеності, адже суперечить індивідуальному характеру юридичної відповідальності особи, який гарантований зокрема частиною 2 статті 61 Конституції України та вже раніше зазначеною статтею 78 КАС; 2. здійснюється за відсутності легітимної мети і є фактично прихованою формою свавілля контролюючих органів по відношенню до платників податків; 3. перекладання юридичної відповідальності за дії контрагентів на добросовісних платників податків порушує справедливий баланс між громадським інтересом щодо сплати податків та правом на мирне володіння платником своїм майном.

Європейський суд з прав людини в рішенні «БУЛВЕС АД проти Болгарії» констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

В ході судового розгляду адміністративної справи висновки контролюючого органу щодо складання бухгалтерських документів без реального здійснення господарських операцій не знайшли свого підтвердження та спростовуються наданими позивачем доказами.

За таких обставин суд дійшов висновку про правомірність формування позивачем даних податкового обліку за результатом господарських операцій з вказаними контрагентами з огляду на те, що факт вчинення спірних операцій підтверджується належними первинними документами складеними за результатом дійсних, реально виконаних правочинів. Оцінюючи облікові документи, надані позивачем щодо цих операцій, колегія суддів визнає їх достовірними та достатніми доказами, що підтверджують як спірні операції, так і задекларовані позивачем показники податкового обліку.

Враховуючи вищенаведене, не відповідає дійсності встановлення завищення ТОВ «ТПЦ» витрат та заниження фінансового результату до оподаткування на суму 23603071 грн.

Підсумовуючи викладене у сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що податкове повідомлення-рішення №0002471402 від 12.04.2019 в частині, що не охоплюється залишеними без розгляду позовними вимогами відповідно до ухвали від 26.04.2024 (відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2024 у цій справі скасовано та скеровано для продовження розгляду до суду першої інстанції), підлягає скасуванню, а саме в загальній сумі 7757422 (сім мільйонів сімсот п`ятдесят сім тисяч чотириста двадцять дві) грн 50 коп., в тому числі за основним платежем 5171615 грн (п`ять мільйонів сто сімдесят одна тисяча шістсот п`ятнадцять) та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 2585807 (два мільйони п`ятсот вісімдесят п`ять тисяч вісімсот сім) грн 50 коп.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0002461402 від 12.04.2019, колегією суддів з`ясовано, що на стор. 76 акта вказано: «… у зв`язку із встановленими і описаними порушеннями в п. « 1)», п. « 2)» пп.3.1.1.1, пп.3.1.1. п.3.1 розділу 3 акта перевірки, внаслідок чого перевіркою повноти декларування різниць, які виникають відповідно до Податкового кодексу України, за період з 01.01.2016 по 30.09.2018, встановлено їх завищення, на загальну суму 984124 грн., в тому числі за 2017 рік у сумі 342722 грн. та за три кв. 2018 року у сумі 641402 грн.»

Отже, податкове повідомлення-рішення №0002461402 від 12.04.2019р. та вказані в ньому порушення виключно ґрунтуються на порушенні п. « 1)», п. « 2)» пп.3.1.1.1, пп.3.1.1. п. 3.1 розділу 3 акта в результаті чого перевіркою було встановлення заниження позивачем податку на прибуток в сумі 5558048 грн. (п. 2. Розділу IV «Висновок» акта) та прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0002471402 від 12.04.2019.

Як вже було зазначено, ухвалою про залишення частини позовних вимог без розгляду від 26.04.2024 позовну заяву ТОВ «ТПЦ» до ГУ ДПС в Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишено без розгляду в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.04.2019 за №0002471402 в частині донарахування податку на прибуток в сумі 578524,5 грн., в томі числі 385683,00 грн. - основний платіж та 192841,5 грн. - штрафна санкція.

Своєю чергою, в іншій частині податкове повідомлення-рішення №0002471402 від 12.04.2019 визнано протиправним та скасовано з вищевикладених мотивів.

Колегія суддів враховує, що якщо встановлено невідповідність частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано та що без неї оспорюваний акт в іншій частині не втрачає свою цілісність, значення.

Разом з цим, надаючи правову оцінку завищенню від`ємного значення суб`єкта оподаткування податком на прибуток, визначеним контролюючим органом, у контексті викладених вище обставин, суд позбавлений можливості виокремити відповідну частину суми у зв`язку з тим, що в подальшому частина позовних вимог за податковим повідомленням-рішення №0002471402 від 12.04.2019 розглядатиметься судом першої інстанції у зв`язку з залишенням таких без розгляду та скасування відповідної ухвали апеляційним судом.

Своєю чергою, податкове повідомлення-рішення є похідним від податкового повідомлення-рішення №0002471402 від 12.04.2019.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про неможливість станом на момент ухвалення цієї постанови виокремити частину оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яка є неправомірною, що тягне за собою скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0002461402 від 12.04.2019 повністю.

Крім викладеного, колегією суддів на стор. 79 акта заначено, що перевіркою правомірності визначення податкового кредиту з період з 01.01.2016 по 30.09.2018, встановлено його завищення, на загальну суму 4719781 грн. Опис за рахунок чого виникли відхилення по податковому кредиту зазначено на стор. 80-81 акта, та вказано, що детальний опис порушень на підставі яких встановлено суттєві недоліки первинних документів, які свідчать про відсутність фактів постачання вищенаведеними СГД, наведено в п. « 2)» пп.3.1.1.1., п.п.3.1.1. п.3.1. розділу 3 акта.

Отже, встановлення заниження податку на додану вартість, в періоді, що перевірявся, на загальну суму 4719781 грн. (п.3 Розділу IV «Висновок» акта) прямо пов`язане з встановленням завищення податкового кредиту на загальну суму 4719781 грн., зазначені порушення ґрунтуються на п. « 2)» пп.3.1.1.1., п.п.3.1.1. п.3.1. розділу 3 акта, доводи якого спростовано вище.

Враховуючи вище наведене, а також те, що податкове повідомлення-рішення №0002481402 від 12.04.2019 виключно ґрунтуються на порушеннях по податку на прибуток, на підставі яких відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0002471402 від 12.04.2019 в частині, яка визнана колегією суддів як протиправна останнє є протиправним і підлягає скасуванню, свою чергу і податкове повідомлення-рішення №0002481402 від 12.04.2019 також є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи викладене у сукупності, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позову такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а тому рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.04.2024 слід скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог з прийняттям нового про часткове задоволення позову.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги позивача та відповідача частково, скасування рішення від 26.04.2024 в частині відмови в задоволенні позовних вимог, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення позовних вимог частково шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: №0002471402 від 12.04.2019 в частині донарахування податку на прибуток в сумі 7757422,50 грн, в тому числі за основним платежем 5171615 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 2585807,50 грн; №0002461402 від 12.04.2019 та №0002481402 від 12.04.2019 повністю, інші позовні вимоги задоволенню не підлягають. В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно квитанцій від 16.08.2019 за подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 19210,00 грн., тому такі витрати підлягають відшкодуванню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 17896,04 грн (сума задоволених позовних вимог 14641272,80 грн, що складає 93,16% ціни позову, відповідно, і сплаченого судового збору).

Щодо розподілу судових витрат у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, то за подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 23052 грн., тому такі витрати підлягають відшкодуванню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 21475,24 грн.

Керуючись ст. 243, 250, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промисловий центр», Головного управління ДПС в Закарпатській області задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року у справі №260/1053/19 скасувати в частині відмови в задоволенні позову та прийняти нове в цій частині, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промисловий центр» до Головного управління ДПС в Закарпатській області задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Закарпатській області № 0002461402 від 12.04.2019, форми «П» з податку на прибуток підприємств;

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Закарпатській області № 0002471402 від 12.04.2019, форми «Р» в частині донарахування грошового зобов`язання з з податку на прибуток підприємств в сумі 7757422,50 грн, в тому числі за основним платежем 5171615 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 2585807,50 грн;

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Закарпатській області № 0002481402 від 12.04.2019, форми «Р» з податку на додану вартість;

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промисловий центр» (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Боженка, буд. 2, офіс 4, код ЄДРПОУ 22090788) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, буд. 52, код ЄДРПОУ ВП 44106694) судові витрати у виді судового збору за подання адміністративного позову в сумі 17896 (сімнадцять тисяч вісімсот дев`яносто шість) грн 04 коп.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промисловий центр» (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Боженка, буд. 2, офіс 4, код ЄДРПОУ 22090788) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, буд. 52, код ЄДРПОУ ВП 44106694) судові витрати у виді судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду в сумі 21475 (двадцять одна тисяча чотириста сімдесят п`ять) 24 грн

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк Повне судове рішення складено 03.09.24