Ухвала

від 04.09.2024 по справі 1.380.2019.005731

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 вересня 2024 року

м. Київ

справа №1.380.2019.005731

адміністративне провадження №К/990/31216/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Загороднюка А.Г.,

суддів: Білак М.В., Губської О.А.,

перевіривши касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури в сфері оборони Західного регіону на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, Офісу Генерального прокурора, Міністра оборони України про визнання протиправними рішення та дій, скасування пункту 11 наказу від 24 липня 2019 року № 408 та наказу від 08 серпня 2019 року №577к, в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач 1), Міністра оборони України (далі - відповідач 2), Військової прокуратури Західного регіону України (далі - відповідач 3), Генеральної прокуратури України (далі - відповідач 4), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову та заяви про збільшення позовних вимог просив:

- визнати протиправними рішення і дії Генеральної прокуратури України щодо підготовки, складання і підписання довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади", стосовно ОСОБА_1 щодо застосування до нього заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади";

- визнати протиправними рішення і дії військової прокуратури Західного регіону України щодо підготовки, підписання і скерування в Генеральну прокуратуру України подання про звільнення ОСОБА_1 за статтею 26 частиною п`ятою пунктом 2 підпунктом "і" (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади") Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

- визнати протиправними рішення і дії Генеральної прокуратури України щодо підготовки, підписання і скерування в Міністерство оборони України подання про звільнення за статтею 26 частиною п`ятою пунктом 2 підпунктом "і" (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади") Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

- визнати протиправними рішення і дії Міністерства оборони України щодо підготовки і видання пункту 11 наказу Міністра оборони України від 24 липня 2019 року №408 (по особовому складу) про звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 за статтею 26 частиною п`ятою пунктом 2 підпунктом "і" (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади") Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

- скасувати пункт 11 наказу Міністра оборони України від 24 липня 2019 року №408 (по особовому складу) про звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з військової служби у запас (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади");

- скасувати наказ військової прокуратури Західного регіону України від 08 серпня 2019 року №577к про виключення зі списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України ОСОБА_1 ;

- стягнути з військової прокуратури Західного регіону України на користь ОСОБА_1 середній заробіток з 09 серпня 2019 року по день фактичного розрахунку та виплати;

- відшкодувати Міністерству оборони України на користь ОСОБА_1 шкоду - моральну шкоду в розмірі 150000,00 грн, заподіяну внаслідок незаконних рішень і дій щодо підготовки і видання пункту 11 наказу Міністра оборони України від 24 липня 2019 року №408 (по особовому складу) про звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з військової служби у запас (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади");

- відшкодувати військовій прокуратурі Західного регіону України на користь ОСОБА_1 шкоду - моральну шкоду в розмірі 150000,00 грн, заподіяну внаслідок незаконних рішень і дій військової прокуратури Західного регіону України щодо підготовки, складання і скерування документів задля звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з військової служби у запас (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади");

- відшкодувати Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 шкоду - моральну шкоду в розмірі 150000,00 грн, заподіяну внаслідок незаконних рішень і дій Генеральної прокуратури України щодо підготовки, складання і скерування документів задля звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з військової служби у запас (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади").

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Генеральної прокуратури України (м.Київ) щодо підготовки й складання довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади", стосовно ОСОБА_1 щодо застосування до нього заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади". Визнано протиправними дії військової прокуратури Західного регіону України щодо складання і скерування в Генеральну прокуратуру України подання про звільнення ОСОБА_1 за статтею 26 частиною 5 пунктом 2 підпунктом "і" (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади") Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Визнано протиправними дії Генеральної прокуратури України щодо підготовки, підписання і скерування в Міністерство оборони України подання про звільнення ОСОБА_1 за статтею 26 частиною 5 пунктом 2 підпунктом "і" (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади") Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Визнано протиправним і скасовано пункт 11 наказу Міністра оборони України від 24 липня 2019 року № 408 (по особовому складу) про звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з військової служби у запас (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади"). Визнано протиправним і скасовано наказ військової прокуратури Західного регіону України від 08 серпня 2019 року № 577к про виключення зі списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року змінено, виключено з мотивувальної частини рішення суду абзац такого змісту:

"За таких обставин відсутні передбачені законом підстави для поновлення на військовій службі ОСОБА_1 . Такий спосіб захисту матиме декларативний характер і не забезпечить ефективне поновлення його порушених прав, оскільки закінчення строку трудового договору є підставою для його припинення в силу прямої вказівки закону.".

В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі №1.380.2019.005731 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, справу в цій частині направлено на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду. В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року залишено без змін.

При новому розгляді справи позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, та просив позовні вимоги вважати такими: відшкодувати Міністерству оборони України на користь ОСОБА_1 шкоду - моральну шкоду в розмірі 200000 (двісті тисяч) гривень, заподіяну внаслідок незаконних рішень і дій щодо підготовки і видання пункту 11 наказу Міністра оборони України від 24 липня 2019 року № 408 (по особовому складу) про звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з військової служби у запас (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади"); відшкодувати Міністру оборони України на користь ОСОБА_1 шкоду - моральну шкоду в розмірі 200000 (двісті тисяч) гривень, заподіяну внаслідок підготовки і незаконного видання пункту 11 наказу Міністра оборони України від 24 липня 2019 року № 408 (по особовому складу) про звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з військової служби у запас (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади"); відшкодувати Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Західного регіону на користь ОСОБА_1 шкоду - моральну шкоду в розмірі 200000 гривень, заподіяну внаслідок незаконних рішень і дій військової прокуратури Західного регіону України щодо підготовки, складання і скерування документів задля звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з військової служби у запас (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади"); відшкодувати Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 шкоду - моральну шкоду в розмірі 200000 (двісті тисяч) гривень, заподіяну внаслідок незаконних рішень і дій Генеральної прокуратури України щодо підготовки, складання і скерування документів задля звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з військової служби у запас (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади").

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2024 року, позов задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалами Верхового Суду від 01 травня 2024 року та від 22 травня 2024 року касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури в сфері оборони Західного регіону на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі №1.380.2019.005731 повернуто особі, яка її подала.

31 травня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Спеціалізованої прокуратури в сфері оборони Західного регіону на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2024 року, в якій скаржник просить скасувати рішення судів попередній інстанцій та увалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди.

Суд першої інстанції розглянув цю справу за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2024 року визнано неповажними вказані Спеціалізованою прокуратурою в сфері оборони Західного регіону підстави для поновлення строку на касаційне оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі №1.380.2019.005731. Касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури в сфері оборони Західного регіону на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі №1.380.2019.005731 - залишено без руху.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2024 року касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури в сфері оборони Західного регіону на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі №1.380.2019.005731 повернуто особі, яка її подала.

Також, роз`яснено, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

09 серпня 2024 року Спеціалізованою прокуратурою в сфері оборони Західного регіону вчетверте подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2024 року.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09 серпня 2024 року визначено склад суду: Загороднюк А.Г. (суддя-доповідач), Білак М.В., Губська О.А.

Згідно з наказом Голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 липня 2024 року №347/0/51-24 суддя-доповідач Загороднюк А.Г. перебував у відпустці з 12 серпня 2024 року по 30 серпня 2024 року.

Разом з касаційною скаргою скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження обґрунтоване тим, що вперше касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій скаржником було подано в межах строків на касаційне оскарження, а також те, що касаційна скарга подається повторно після спливу строку на касаційне оскарження з поважних причин, не з вини касатора та без надмірних зволікань після винесення ухвали про повернення касаційної скарги.

Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного.

Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків.

Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством

Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.

Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.

Звертаючись четвертий раз із касаційною скаргою, скаржник просить суд поновити строк касаційного оскарження з тих підстав, що після повернення касаційних скарг скаржником в межах установленого строку було повторно подано касаційну скаргу.

Водночас Суд звертає увагу, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє права на повторне звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.

Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, і пов`язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

При попередньому зверненні із касаційною скаргою скаржником не було дотримано вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а саме: у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Скаржник не зазначає обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника.

Скаржник оскаржує, зокрема, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2024 року. Повний текст судового рішення складено 22 березня 2024 року, тому останній день строку на касаційне оскарження припадав на 22 квітня 2024 року, а касаційну скаргу у черговий раз подано 09 серпня 2024 року.

Проте ухвалами Верховного Суду від 01 травня 2024 року, від 22 травня 2024 року та від 23 липня 2024 року касаційні скарги було повернуто скаржнику.

Верховний Суд звертає увагу скаржника, що, вирішуючи питання поновлення строку касаційного оскарження, суд оцінює дотримання строків звернення до суду не тільки на час подачі первісної касаційної скарги, а й з урахуванням усього проміжку часу до постановлення відповідної ухвали про поновлення або відмову у поновленні таких строків.

При цьому, суд касаційної інстанції ураховує тривалість пропущеного скаржником строку на оскарження рішення суду апеляційної інстанції та обставини пропуску строку звернення до суду, які залежали виключно від волевиявлення скаржника. Непереборних обставин скаржником не наведено, а судом не встановлено.

Суд уважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).

У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.

Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.

Інших поважних та об`єктивних причин для поновлення строку на касаційне оскарження заявником не зазначено, тому Верховний Суд дійшов висновку про неповажність наведених позивачем підстав для поновлення строку касаційного оскарження, а тому у задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження необхідно відмовити.

Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд приходить до висновків, що наведені скаржником підстави для поновлення строку не можуть слугувати підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.

Отже, заявнику необхідно подати заяву із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, до якої надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

В обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України заявник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано правовий висновок з приводу підстав для відшкодування моральної шкоди викладений у постанові Верховного Суду від 22 липня 2022 року у справі №П/811/4240/14 щодо застосування статті 237-1 КЗпП України та статті 23 Цивільного кодексу України.

В той же час, Верховний Суд наголошує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.

При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмета позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно.

При вирішенні питання подібності правовідносин у судових справах, Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (п. 39).

Водночас обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.

Верховний Суд проаналізувавши вказану підставу касаційного оскарження прийшов до висновку, що правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22 липня 2022 року у справі №П/811/4240/14, про які зазначає заявник, зроблені за інших фактичних обставин справи, установлених судами.

Так, у справі №П/811/4240/14 Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції, що оскільки в матеріалах справи відсутні докази щодо завдання моральної шкоди позивачу, а ОСОБА_2 не доведено в чому вона полягає, не доведено причинного зв`язку між неправомірними діями відповідачів та настанням будь-яких негативних наслідків для позивача, відсутні підстави для задоволення позову в цій частині. Водночас, позивачем не обґрунтовано, який орган державної влади завдав йому моральної шкоди: Верховна Рада через прийняття Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року №1682-VII чи Служба безпеки України, яка по суті виконувала вимоги цього закону.

Верховний Суд переглядаючи в порядку касаційного оскарження судові рішення у цій справі та направляючи справу на новий розгляд дійшов висновку, що зважаючи на те, що в межах розгляду цієї справи встановлено незаконність звільнення позивача, тому негативні емоції позивача внаслідок незаконного звільнення перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із діями відповідача, а відтак завдали йому моральної шкоди. Проте, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 341 КАС України позбавлений можливості надавати оцінку доказам, наданим позивачем в підтвердження заподіяної моральної шкоди, а тому в цій частині справу направлено на новий розгляд.

Відтак, Верховний Суд у цій справі вже вирішив, що негативні емоції позивача внаслідок незаконного звільнення перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із діями відповідача, а відтак завдали йому моральної шкоди.

З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення, визначених пунктом 1 частиною четвертою статті 328 КАС України.

Також, під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстави касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункти 2 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник просить відступити від висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 13 квітня 2023 року у справі №1.380.2019.005731.

Суд звертає увагу на те, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).

Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.

Разом з тим доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди з ухваленим рішенням, переоцінки встановлених судом обставин та досліджених ним доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.

Суд указує, що причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Водночас скаржник лише цитує норми законодавства, які застосовані у постановах Верховного Суду, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції заяви із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, до якої надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини; уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.

Керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними вказані Спеціалізованої прокуратури в сфері оборони Західного регіону підстави для поновлення строку на касаційне оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі №1.380.2019.005731.

Касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури в сфері оборони Західного регіону на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, Офісу Генерального прокурора, Міністра оборони України про визнання протиправними рішення та дій, скасування пункту 11 наказу від 24 липня 2019 року № 408 та наказу від 08 серпня 2019 року №577к, в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди - залишити без руху.

Надати заявнику касаційної скарги строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції заяви із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, до якої надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини; уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.

Роз`яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині подання заяви із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження у встановлений судом строк у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.

Роз`яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині подання уточненої касаційної скарги у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк М.В. Білак О.А. Губська