Ухвала

від 28.08.2024 по справі 761/25554/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

1[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Київського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 28 серпня 2024 року апеляційну скаргупредставника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 30 липня 2024 року,

за участі:

прокурора ОСОБА_7 ,

представника

власника майна адвоката ОСОБА_6

ВСТАНОВИЛА:

Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 та накладено арешт на майно вилучене 11.07.2024 в ході проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон Iphone 12 Pro Max темно синього кольору, номер моделі НОМЕР_1 , IMEI1: НОМЕР_2 , IMEI2: НОМЕР_3 з установленою SIM-картою «Київстар» із номером НОМЕР_4 . планшетний комп`ютер Samsung у корпусі чорного кольору модель SM-T561, IMEI: НОМЕР_5 , с.н.: НОМЕР_6 .

Не погоджуючись з таким рішенням, представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

Апелянт вважає, що клопотання подано з порушенням строку, передбаченого КПК України, оскільки обшук проведено 11 липня 2024 року, однак відповідно до вхідного штампу, клопотання надійшло до суду 15 липня 2024 року.

Крім того, клопотання розглянуто з порушенням строку, визначеного КПК України.

Звертає увагу на те, що арештоване майно належить ОСОБА_5 та не має відношення до діяльності ТОВ «ВК`Роса».

Заслухавши доповідь судді, доводипредставника власника майна, який просив задовольнити апеляційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням СБ України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 19 червня 2024 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 22024000000000559, за підозрою ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 111-2 КК України.

В клопотанні прокурора зазначено, що громадяни України, які, будучи службовими особами українського підприємства TOB «ВК «Росса» (код ЄДРПОУ 22699070, зареєстровано за адресою: м. Харків, проспект Героїв Харкова (стара назва - проспект Московський), буд. 269-6 , вчиняють умисні дії, з метою завдання шкоди Україні, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво), шляхом добровільного збору, підготовки та передачі матеріальних ресурсів представникам держави-агресора.

Досудовим розслідуванням встановлено, що громадянин України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи директором та співзасновником (належить 49% статутного капіталу) українського ТОВ «ВК «Росса», код ЄДРПОУ 22699070, а також громадянка України ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , будучи співвласником цього ж підприємства (належить 41% статутного капіталу), вчиняють умисні дії, направлені на підтримку та фінансування діяльності військових формувань країни-агресора, з метою завдання шкоди Україні, використовуючи своє службове становище та вплив на діяльність українського підприємства TOB «ВК «Росса».

За версією органу досудового розслідування, ОСОБА_8 , будучи службовою особою українського TOB «ВК «Росса», маючи контроль та здійснюючи організацію фінансово-господарської діяльності в цьому підприємстві, залучив до протиправної діяльності інших службових осіб TOB «ВК «Росса», які фактично приймають безпосередню участь у технологічному процесі підприємства, підготовці договірних зобов`язань, базових документів необхідних для експорту продукції. Водночас, вказані особи обізнані у тому, що вказана продукція переміщується на територію країни-агресора та фактично там реалізується.

Зокрема, у вказаній діяльності приймають участь громадяни України ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ,

11 липня 2024 року на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 01 липня 2024 року проведено обшук за місцем фактичного проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого виявлено та вилучено мобільний телефон із сім-карткою та планшетний комп`ютер.

Постановою слідчого 2 відділу 3 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України від 12 липня 2024 року вилучені предмети визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 22024000000000559.

12 липня 2024 року прокурор другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 направив поштою до Шевченківського районного суду м. Києва клопотання про накладення арешту на майно, яке вилучене під час обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_5 , у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , з метою збереження речового доказу.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 30 липня 2024 року клопотання прокурора задоволено.

Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою, зокрема, забезпечення збереження речових доказів.

У такому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Приймаючи рішення, слідчим суддею зазначених вимог закону дотримано.

Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 22024000000000559 про накладення арешту на майно, яке вилучене під час обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_5 , у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , слідчий суддя дослідив матеріали додані до клопотання та прийшов до правильного висновку, що з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні необхідно накласти арешт на зазначене у клопотанні майно, оскільки незастосування таких заходів може призвести до їх відчуження або знищення.

Слідчий суддя під час розгляду клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, перевірив співрозмірність втручання у права ОСОБА_5 з потребами кримінального провадження.

З огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Арешт майна з підстав передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Тому, посилання автора апеляційної скарги на те, що слідчим суддею безпідставно накладено арешт на вказане майно, не приймаються до уваги, оскільки арешт на майно накладено з правових підстав, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України.

Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про необхідність накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речових доказів, оскільки прокурором доведено обставини, які підтверджують, що незастосування такого обмеження може призвести до наслідків, які можуть перешкодити досудовому розслідуванню.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

Доводи апелянта, що клопотання подано з порушенням строку, передбаченого КПК України є необґрунтованими.

Зокрема, з протоколу обшуку вбачається, що процесуальну дію проведено 11 липня 2024 року (а.с.140-144, т. 2), клопотання направлено поштою 12 липня 2024 року, що підтверджується копією конверта (а.с. , т. 3). Відтак, клопотання подано із дотриманням вимог, передбачених ч. 5 ст. 171 КПК України.

Посилання захисника на те, що клопотання розглянуто з порушенням строку, визначеного КПК України, не заслуговують на увагу.

Із матеріалів провадження убачається, що вказане клопотання до суду надійшло 15 липня 2024 року, вперше судове засідання призначено на 18 липня 2024 року. Однак, у зв`язку із перебуванням судді в нарадчій кімнаті у справі № 761/25651/24 судове засідання знято із розгляду (а.с. 6, т. 3) та відкладено на 30 липня 2024 року. Враховуючи наведене, клопотання прокурора про арешт майна розглянуто в межах визначеного законом строку.

Колегія суддів звертає увагу, що застосування будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження, зокрема арешт майна, є втручанням у права і свободи власника майна, проте таке втручання можливе, якщо потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання, що у цьому випадку і мало місце.

При цьому арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Зважаючи на зазначене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно зазначене у клопотанні прокурора, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, застосував захід забезпечення кримінального провадження на засадах розумності та співмірності.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.

Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 30 липня 2024 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_15 ОСОБА_16 ОСОБА_17

Єдиний унікальний № 761/25554/24 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_18

Справа № 11сс/82/5470/2024 Доповідач ОСОБА_1

Категорія ст.170 КПК