Рішення

від 19.06.2024 по справі 183/9413/23

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/9413/23

№ 2/183/671/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2024 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

секретаря судового засідання Пономаренко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товарна біржа «Альянс», Комунальне підприємство «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради про визнання договорів купівлі-продажу дійсними, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, -

в с т а н о в и в :

15 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з вищезазначеним позовом, який під час розгляду справи неодноразово уточнювала.

На обґрунтування вимог позивач ОСОБА_1 з урахуванням заяви про зміну підстав позову в останній редакції від 04 січня 2024 року посилалася на те, що її матері ОСОБА_6 на підставі угод купівлі-продажу від 14 жовтня 1998 року, посвідчених та зареєстрованих Товарною біржею «Новомосковська» за реєстровими № 000393 та № 000392 належали житловий будинок, загальною площею 65,5 кв.м., житловою площею 13,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка загальною площею 5000 квадратних метрів, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку 0,25 га. та для ведення особистого підсобного господарства 0,25 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Угоди купівлі-продажу від 14 жовтня 1998 року були укладені на Товарній біржі «Новомосковська», але не були нотаріально посвідчені.

Право власності на житловий будинок та земельні ділянки було зареєстровано за ОСОБА_6 15 жовтня 1998 року в Новомосковському бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу за № 3 та № 31-1.

Зазначений будинок її матір купила за 3726,00 грн., а земельну ділянку - за 2557,00 грн.

З моменту придбання нерухомого майна, ОСОБА_6 ним постійно користувалася.

ОСОБА_6 придбала у власність спірне нерухоме майно у період шлюбу із ОСОБА_2 (батьком позивача), а тому відповідно до приписів ст.ст. 60, 70 СК України спірне нерухоме майно належить її батькам на праві спільної сумісної власності, частка кожного подружжя становить по 1/2.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.

Після її смерті відкрилась спадщина на вказане вище майно, а саме, на 1/2 частину житлового будинку та 1/2 частину земельної ділянки.

За життя ОСОБА_6 заповіту не залишила.

ОСОБА_1 зазначає, що у встановлений законом строк вона звернулася до приватного нотаріуса Новомосковського нотаріального округу Дніпропетровської області Монашко Н.П. із заявою про прийняття спадщини, у зв`язку з чим було заведено спадкову справу № 27/2017.

До приватного нотаріуса також звернулися чоловік спадкодавця ОСОБА_2 (батько позивача) та діти спадкодавця: ОСОБА_4 (брат позивача) і ОСОБА_5 (сестра позивача), які відмовилися від прийняття спадщини після смерті дружини та матері на користь позивача ОСОБА_1 , подавши відповідну заяву.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею першої черги спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповіддю приватного нотаріуса Новомосковського нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Н.В. від 24 липня 2023 року за вих..№ 423/02-14 позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій ув`язку з тим, що угоди купівлі-продажу на земельну ділянку та житловий будинок були укладені та зареєстровані на Товарній біржі «Новомосковська» в порушення вимог ст. 657 ЦК України, оскільки підлягають нотаріальному посвідченню.

Позивач вважає, що правочини укладені між її матір`ю ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_3 повністю виконані, усі істотні умови угод купівлі-продажу також виконані, спадкодавець як покупець передала продавцю обумовлену в договорі суму 3726,00 грн. за житловий будинок та 2557,00 грн. за земельну ділянку. ОСОБА_6 фактично володіла об`єктом нерухомості, а угоди купівлі-продажу не визнавались недійсними.

У зв`язку з наведеним, посилаючись на приписи ст. ст. 128,153 ЦК УРСР, ст. 49 ЗУ «Про власність», ст. ст. 1216, 1218, 1223, 1268, 1269 ЦК України, ОСОБА_1 просила суд:

-визнати дійсною угоду купівлі-продажу будинку, загальною площею 65,5 кв.м., житловою площею 13,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладену 14 жовтня 1998 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на Товарній біржі «Новомосковська» за реєстраційним № 000393, право власності зареєстровано 15 жовтня 1998 року в Новомосковському бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу за № 3;

-визнати дійсною угоду купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 5000 квадратних метрів, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку 0,25 га та для ведення особистого підсобного господарства 0,25 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладену 14 жовтня 1998 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на Товарній біржі «Новомосковська» за реєстраційним № НОМЕР_1 , право власності зареєстровано 15 жовтня 1998 року в Новомосковському бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу за № 31-1;

-визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з: житлового будинку літ. «А», загальною площею 65,5 кв.м., житловою площею 13,10 кв.м.; сіней літ. «а»; літньої кухні літ. «Б»; сараю літ. «В»; погребу літ. «пг»; вбиральні літ. «Г»; колодязя літ. «к»; воріт № 1; хвіртки № 2; огорожі № 3, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

-визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 5000 квадратних метрів, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку 0,25 га та для ведення особистого підсобного господарства 0,25 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2023 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2023 року позовну заяву в новій редакції від 15.11.2023 року було повернуто позивачу ОСОБА_1 на підставі ч. 3, ч. 5 ст. 49 ЦПК України, оскільки з урахуванням приписів ст. 43 ЦПК України позивачем не було подано доказів направлення іншим учасникам справи копій позовної заяви з доданими до неї документами.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2023 року зобов`язано приватного нотаріуса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (М. Одеса) Ріхтер Н.В. надати на адресу суду належним чином завірену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2024 року підготовче провадження у справі закрите, справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з`явилися, кожен окремо звернулися до суду з заявами про розгляд справи за їх відсутності, вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, причини неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення справи та відзиву суду не подавав.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, згідно заяви позов визнав, не заперечував проти задоволення вимог.

Представник відповідача Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області в судове засідання не з`явився, згідно заяви просив розглядати справу за його відсутності.

Треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 кожен окремо, в судове засідання не з`явилися, згідно заяв просили слухати справу у їх відсутність, не заперечували проти задоволення вимог.

Представники третіх осіб Товарної біржі «Альянс» та КП «НМБТІ» ДОР», кожен окремо, в судове не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що у справі беруть участь декілька відповідачів, від двох з них надійшли заяви про визнання позову та розгляд справи без їх участі, відсутні підстави для проведення заочного розгляду справи.

У зв`язку з неявкою всіх учасників справи в судове засідання, відповідно до ч.2ст. 247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до положення статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятоїстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно дост.12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідност.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 14 жовтня 1998 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було укладено угоду купівлі-продажу будинку, загальною площею 65,5 кв.м., житловою площею 13,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка посвідчена на Товарній біржі «Новомосковська» за реєстраційним № НОМЕР_2 . Право власності ОСОБА_6 зареєстровано 15 жовтня 1998 року в Новомосковському бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу за № 3.

Вказаний житловий будинок належав продавцю ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 30 листопада 1995 року, посвідченого Новомосковською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області за р.№ 1-4331, зареєстрованого в Новомосковському БТІ за № 41-1, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 349273257 від 05 жовтня 2023 року.

Згідно до технічного паспорту, виготовленого станом на 14 жовтня 1998 року, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 складається з: житлового будинку літ. «А», загальною площею 65,5 кв.м., житловою площею 13,10 кв.м.; сіней літ. «а»; літньої кухні літ. «Б»; сараю літ. «В»; погребу літ. «пг»; вбиральні літ. «Г»; колодязя літ. «к»; воріт № 1; хвіртки № 2; огорожі № 3.

Встановлено, що 14 жовтня 1998 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було укладено угоду купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 5000 квадратних метрів, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку 0,25 га та для ведення особистого підсобного господарства 0,25 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка посвідчена на Товарній біржі «Новомосковська» за реєстраційним № НОМЕР_1 . Право власності ОСОБА_6 зареєстровано 15 жовтня 1998 року в Новомосковському бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу за № 31-1.

Дана земельна ділянка належала продавцю ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, виданого 15 жовтня 1997 року Знаменівською сільською радою Новомосковського району Дніпропетровської області, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 5118.

Зазначений будинок ОСОБА_6 придбала за 3726,00 грн., а земельну ділянку - за 2557,00 грн.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 придбала у власність спірне нерухоме майно у період шлюбу із ОСОБА_2 (батьком позивача).

Відповідно до положеньст. 60 СК України- майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідност. 70 СК України,у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже зазначене спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , частка кожного у спільній сумісній власності становить по 1/2.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 48 років померла ОСОБА_6 , про що складено відповідний актовий запис № 548 від 21 березня 2017 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 21 березня 2017 року.

Спадкова справа № 27/2017 після смерті ОСОБА_6 була заведена приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Монашко Н.П., номер у спадковому реєстрі 61142623, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 48900541 від 29 серпня 2017 року.

Встановлено, що після її смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина на вказане вище нерухоме майно, а саме на 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки.

За життя ОСОБА_6 заповіту не залишила, що підтверджується довідкою Виконавчого комітету Знаменівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 24 липня 2017 року за вих. № 1862.

У встановлений законом строк, позивач ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Новомосковського нотаріального округу Дніпропетровської області Монашко Н.П. із заявою про прийняття спадщини, у зв`язку з чим було заведено спадкову справу № 27/2017. Зокрема до приватного нотаріуса звернулися чоловік спадкодавця ОСОБА_2 (батько позивача) та діти спадкодавця - ОСОБА_4 (брат позивача) та ОСОБА_5 (сестра позивача), які відмовилися від прийняття спадщини після смерті дружини та матері на користь позивача ОСОБА_1 , подавши відповідну заяву.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею першої черги спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповіддю приватного нотаріуса Новомосковського нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Н.В. від 24 липня 2023 року за вих..№ 423/02-14 позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій ув`язку з тим, що угоди купівлі-продажу на земельну ділянку та житловий будинок були укладені та зареєстровані на Товарній біржі «Новомосковська» в порушення вимог ст. 657 ЦК України, оскільки підлягають нотаріальному посвідченню.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, не заборонених законом.

Зі змісту ч.2ст.16 ЦК Україниспособом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно дост.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст.1216,1222,1223 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неоохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені устаттях 1261-1265 цього Кодексу.

На підставі ст. 1216 ЦК України,спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

На підставі ст. 1258 ЦК України, 1. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. 2. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Як вже встановлено судом, частка спадкодавця ОСОБА_6 у праві спільної сумісної власності на спірне спадкове нерухоме майна становить 1/2 частки.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Новомосковського нотаріального округу Дніпропетровської області Монашко Н.П. із заявою про прийняття спадщини, у зв`язку з чим було заведено спадкову справу № 27/2017. Зокрема до приватного нотаріуса звернулися чоловік спадкодавця ОСОБА_2 (батько позивача) та діти спадкодавця - ОСОБА_4 (брат позивача) та ОСОБА_5 (сестра позивача), які відмовилися від прийняття спадщини після смерті дружини та матері на користь позивача ОСОБА_1 , подавши відповідну заяву.

Отже, позивач ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею за законом першої черги після смерті матері ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановлено, що на день смерті ОСОБА_6 проживала та була зареєстрована одна за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Виконавчого комітету Знаменівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 24 липня 2017 року за вих. № 1861.

Згідно до вимог ст. 1268 ЦК України, 1. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. 2. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. 3. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. 5. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Вимогами статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. 2. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

На підставі статті 1270 ЦК України, 1. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно із ст. 1275 ЦК України, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач призначив іншого спадкоємця. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов`язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

Статтею 1297 ЦК Українипередбачено, що спадкоємець який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

У відповідності дост. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно дост. 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи бути обмежений у його здійсненні.

Відповідно дост. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 131 ЗК України передбачає, що громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

На підставі ст. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного суду від 30 травня 2008 року N 7 «Про судову практику у справах про спадкування» з метою забезпечення однакового застосування законодавства про спадкування судам надані такі роз`яснення:Відповідно достатті 1225 ЦКправо власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, що набула право власності на житловий будинок переходить право власності на земельну ділянку, на якій він розташований без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника.

Правилостатті 1225 ЦКпро те, що при переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі та споруди до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом, необхідно розуміти так, що така ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, в межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності.

Спадкодавець може передавати за заповітом частину належної йому земельної ділянки, тоді інша частина цієї ділянки спадкується за законом. У разі коли спадкодавець заповів всю земельну ділянку або її частину іншим особам, які не успадковували нерухоме майно, то спадкоємці мають право на земельну ділянку, на якій розміщено нерухоме майно та на частину ділянки, яка є необхідною для його обслуговування, незалежно від змісту заповіту.

За такими правилами здійснюється й перехід права на землю при спадкуванні права на частину нерухомого майна, а якщо був установлений порядок користування ним - то з урахуванням цього порядку.

Згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Згідностатті 120 ЗК Українипри переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положеньстатті 120 ЗК Україниу поєднанні з нормоюстатті 125 ЗК Українислід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першійстатті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного суду від 30 травня 2008 року N 7 «Про судову практику у справах про спадкування» з метою забезпечення однакового застосування законодавства про спадкування судам надані такі роз`яснення:Відповідно достатті 1225 ЦКправо власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Стаття 131 ЗК України передбачає, що громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Відповідно дост. 182 ЦК Україниправо власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Згідно з абзацом 3 ч.2ст.331 ЦК Україниякщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» спори про визнання права власності на земельну ділянку та права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, зокрема у випадках, якщо відсутній отриманий спадкодавцем державний акт про право власності на земельну ділянку, зареєстрований належним чином, якщо спадкодавцем не був отриманий державний акт про право власності на земельну ділянку, або в державному акті є неточності, які підлягають виправленню, розглядаються судами з урахуванням вимог закону та роз`яснень, викладених в пунктах 10, 11 ППВСУ від 30 травня 2008 року № 7, про те, що відповідно достатті 1225 ЦК Україниправо власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Відповідно дост. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, а також право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною у порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтвом про право на спадщину (ч. 1 і ч. 2ст. 126 ЗК України).

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку Державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

Згідно положень Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно роз`яснень, викладених в пункті 3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Зважаючи на відмову нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину, іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивача немає та відповідно ст.16 ЦК України вона обрала правильний спосіб захисту свого порушеного права.

Як вже встановлено вище, відповіддю приватного нотаріуса Новомосковського нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Н.В. від 24 липня 2023 року за вих..№ 423/02-14 позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій ув`язку з тим, що угоди купівлі-продажу на земельну ділянку та житловий будинок були укладені та зареєстровані на Товарній біржі «Новомосковська» в порушення вимог ст. 657 ЦК України, оскільки підлягають нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих іперехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Таким чином, на спірні правовідносини поширюється дія нормЦК УРСР 1963 року, чинного на час їх виникнення.

Відповідно до ст. 49Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлене судом.

За змістом ст. ст.128,153 ЦК УРСР, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоду по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорі даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно буди досягнуто згоди.

Відповідно дост. 224 ЦК УРСРза договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, право укладати договори купівлі-продажу і реєструвати їх на товарній біржі передбаченост. 15 ЗУ «Про товарну біржу» №1956-ХІІ від 10 грудня 1991 рокузгідно ч. 2 якоїугоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Міністерство юстиції України за №17-12-44 від 10 квітня 1998 року роз`яснило, що угоди, укладені на біржі не прирівняні до нотаріально посвідчених, а тільки підлягають подальшому нотаріальному посвідченню.

Положеннямист. 47 ЦК УРСР(в ред. 1963 року) передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2ст. 48 цього Кодексу.

Договір купівлі-продажу квартири повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 Кодексу). Договір купівлі-продажу квартири підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно з п. 2ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому випадку нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28 квітня 1978 року, зі змінами № 15 від 15 травня 1998 року «Про судову практику по справам про визнання угод недійсними», з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу. Якщо така угода виконана повністю або частково однією зі сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд, на підставі ч. 2ст. 47 ЦКза вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною.

Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженінаказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13 грудня 1995 року, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31, передбачали підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, зареєстрованих біржею.

Відповідно до п. 5 ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року за № 1952-1 право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Тобто, у період укладання спірних угод купівлі-продажу існував пробіл у чинному законодавстві, тому що, згідно ст. ст.227,242 ЦК УРСР(1963 року) договір купівлі-продажу житлових квартир повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна із сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Тим часом, у відповідності зіст. 15 ЗУ «Про товарну біржу», біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.

Згідно з ч.2ст.219 ЦК України, суд може визнати правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню перешкоджала обставина, яка не залежить від її волі.

Відповідно до ч.2ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно з ч.3ст.334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Статтею 392 ЦК України, передбачено право власника майна на пред`явлення позову про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідност.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідност.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Оскільки покупець ОСОБА_6 повністю виконала умови угод купівлі-продажу, сплатила за придбане майно грошові кошти, фактично володіє об`єктом нерухомості та утримує його з 15 жовтня 1998 року, угоди купівлі-продажу в судовому порядку не визнавались недійсними її сторонами, ОСОБА_6 на підставі ст.ст.128,153 ЦК УРСРі ст.49 ЗУ "Про власність", правомірно набула право власності на спірний об`єкт нерухомості і правомірно володіла ним до дня смерті. Передбачених законом підстав для невизнання дійсним неоспорених угод купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки в судовому порядку немає.

Отже, судом встановлено, що сторонами були виконані всі вимоги діючого законодавства на момент укладення угод купівлі-продажу нерухомого майна, волевиявлення учасників було вільне та відповідало внутрішній волі сторін, правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, з 15 жовтня 1998 року спадкодавець ОСОБА_6 правомірно володіла придбаним майном, користувалася ним та утримувала його до дня смерті, а тому враховуючи, що спірне нерухоме майно спадкодавцем ОСОБА_6 було придбане у період шлюбу з ОСОБА_2 , що відповідно до вимог ст.ст. 60,70 СК України є їх спільною сумісною власністю, а тому враховуючи, що спадкодавцю ОСОБА_6 за життя належала 1/2 частка нерухомого майна та зважаючи на те, що після її смерті позивач ОСОБА_1 не має можливості скористатися своїм правом оформити спадкові права на придбане спадкодавцем нерухоме майно через законодавчі зміни, у суду наявні всі необхідні підстави для захисту права власності позивача шляхом визнання угод купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку, укладених на Товарній біржі «Новомосковська» дійсним та визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини спірного нерухомого майна, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, судом враховано, що інші спадкоємці після смерті ОСОБА_6 від прийняття спадщини відмовилися на користь позивача.

Згідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відсутністю вини відповідачів, судові витрати покласти на позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 1 Конституції України, ст.ст. 219, 220, 334, 392, 638, 655, 1216, 1218, 1220, 1223 ЦК України, ст.ст. 47, 128, 153, 224, 227, 242 ЦК УРСР в редакції 1963 року, ст. 49 ЗУ «Про власність», ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу», ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28 квітня 1978 року, зі змінами № 15 від 15 травня 1998 року «Про судову практику по справам про визнання угод недійсними», ст.ст. 4, 6-10, 12, 13, 76-81, 89, 141,258-259, 263-268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товарна біржа «Альянс», Комунальне підприємство «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради про визнання договорів купівлі-продажу дійсними, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, задовольнити.

Визнати дійсною угоду купівлі-продажу будинку, загальною площею 65,5 кв.м., житловою площею 13,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладену 14 жовтня 1998 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на Товарній біржі «Новомосковська» за реєстраційним № НОМЕР_2 , право власності зареєстровано 15 жовтня 1998 року в Новомосковському бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу за № 3.

Визнати дійсною угоду купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 5000 квадратних метрів, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку 0,25 га. та для ведення особистого підсобного господарства 0,25 га., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладену 14 жовтня 1998 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на Товарній біржі «Новомосковська» за реєстраційним № НОМЕР_1 , право власності зареєстровано 15 жовтня 1998 року в Новомосковському бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу за № 31-1.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з: житлового будинку літ. «А», загальною площею 65,5 кв.м., житловою площею 13,10 кв.м.; сіней літ. «а»; літньої кіхні літ. «Б»; сараю літ. «В»; погребу літ. «пг»; вбиральні літ. «Г»; колодязя літ. «к»; воріт № 1; хвіртки № 2; огорожі № 3, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 5000 квадратних метрів, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку 0,25 га. та для ведення особистого підсобного господарства 0,25 га., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судові витрати покласти на позивача ОСОБА_1 .

Учасники справи:

-позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;

-відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

-відповідач: ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ;

-відповідач: Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 04338836, місцезнаходження за адресою: 51283, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Піщанка, вул. Центральна, буд. 4;

-третя особа: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

-третя особа: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;

-третя особа: Товарна біржа «Альянс», код ЄДРПОУ 30010264, місцезнаходження за адресою: 49000, м. Дніпро, вул. Богдана Хмельницького, буд. 16;

-третя особа: Комунальне підприємство «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, код ЄДРПОУ 30286358, місцезнаходження за адресою: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Гетьманська, буд. 18.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо всудовому засіданнібуло оголошенолише вступнута резолютивнучастини судовогорішення абоу разірозгляду справи(вирішенняпитання)без повідомлення(виклику)учасників справи,зазначений строкобчислюється здня складенняповного судовогорішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 19 червня 2024 року.

Суддя Д.І. Городецький