Рішення

від 03.09.2024 по справі 638/8416/23

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/8416/23

Провадження № 2/638/4697/24

РІШЕННЯ

Іменем України

03 вересня 2024 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Агапова Р.О.,

за участю секретаря судового засідання Суслової К.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-кредо», треті особи: Публічне акціонерне товариство «Енергобанк», ОСОБА_6 , про визнання правочинів недійсними, витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-кредо», треті особи: Публічне акціонерне товариство «Енергобанк», ОСОБА_6 , в якому просить:

- визнати недійсним договір про відступлення прав вимог за договором про надання кредитної лінії № 18/2013 від 05.09.2013 року, укладений 30.09.2016 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-кредо» та ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним договір про відступлення прав вимог за іпотечним договором б/ н від 05.09.2013 року, укладений 30.09.2016 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-кредо» та ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним договір про відступлення прав вимог за договором про надання кредитної лінії № 18/2013 від 05.09.2013 року, укладений 23.12.2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Паллант-Груп»;

- визнати недійсним договір про відступлення прав вимог за іпотечним договором б/ н від 05.09.2013 року, укладений 23.12.2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Паллант-Груп»;

- витребувати на користь ОСОБА_1 у ОСОБА_3 1/4 нежитлових приміщення 1-го поверху № 1-1-:-1-13, загальною площею 253,5 кв.м., в літ. «А-5», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- витребувати на користь ОСОБА_1 у ОСОБА_5 1/2 нежитлових приміщення 1-го поверху № 1-1-:-1-13, загальною площею 253,5 кв.м., в літ. «А-5», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- витребувати на користь ОСОБА_1 у ОСОБА_4 1/4 нежитлових приміщення 1-го поверху № 1-1-:-1-13, загальною площею 253,5 кв.м., в літ. «А-5», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що 05.09.2013 між ПАТ «Енергобанк та ТОВ «Нестандартна Реклама» укладено договір кредитної лінії №18/2013, предметом якого є надання кредитором позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 800 000,00грн. зі сплатою 23% річних.

05.09.2013 між ПАТ «Енергобанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого остання передає в іпотеку з метою забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за договором кредиту №18/2013 нежитлові приміщення першого поверху №1-1-:-1-13, загальною площею 253,5 кв.м. в літ. «А-5», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

19.09.2016 між ПАТ "Енергобанк" та ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ІНВЕСТ-КРЕДО" укладено Договір про відступлення права вимог за Договором про надання кредитної лінії №18/2013 від 05.09.2013, а також було укладено Договір про відступлення права вимог за іпотечним договором.

30.09.2016 між ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ІНВЕСТ-КРЕДО" та ОСОБА_2 укладено Договір про відступлення права вимог за Договором про надання кредитної лінії №18/2013 від 05.09.2013, а також 30.09.2016 було укладено Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

23.12.2016 ОСОБА_2 уклав з ТОВ «ПАЛЛАНТ-ГРУП» договір про відступлення права вимоги за договором про надання кредитної лінії №18/2013 від 05.09.2013 та іпотечним договором, останній був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С. Ю.

31.08.2017 між ТОВ «ПАЛЛАНТ-ГРУП» та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець (ТОВ "ПАЛЛАНТ-ГРУП") передає у власність покупцю ( ОСОБА_6 ), а покупець приймає нежитлові приміщення 1-го поверху №1 - 1 -: 1 - 1 загальною площею 253,5 кв.м. в літ. «А-5», розташовані за адресою АДРЕСА_1 .

21.06.2018 між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення 1го поверху №1 - 1 -: 1 - 1 загальною площею 253,5 кв.м. в літ. «А-5», розташовані за адресою АДРЕСА_1 .

Решту часток в інші дати було відчужено на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Позивач вказує, що відступлення прав вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч.3 ст.512 та ст.1054 ЦК України, у зв`язку з чим вважає, що договори про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами мають бути визнані недійсними.

Окрім того вказує, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова встановлено, що ТОВ «ПАЛЛАНТ-ГРУП» не дотримано процедуру, передбачену ч.1 ст.35 ЗУ «Про іпотеку», а державним реєстратором не дотримано порядок, встановлений ст.18 ЗУ №1952-ІV та пунктом 16 Порядку №1127. Встановлено, що ТОВ «ПАЛЛАНТ-ГРУП», який звернувся з метою реєстрації права власності, фактично не набув права власності на предмет іпотеки, а відповідно взагалі не міг звертатись до державного реєстратора для офіційного визнання та підтвердження цього набутого права, а в подальшому, відчужувати предмет іпотеки.

Вказує, що ОСОБА_1 не знала про вибуття майна з її володіння (відсутні докази повідомлення ОСОБА_1 , про укладення договорів про відступлення прав вимоги).

03.09.2024 до Дзержинського районного суду м. Харкова від ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, де зазначено, що вказані договори відступлення прав вимоги не є договорами факторингу, оскільки право вимоги відступалось майже за номінальною вартістю. Різниця суми боргу була обумовлена його низькою ліквідністю з урахування імовірності задоволення такої вимоги.

Щодо вимог про витребування майна, послався на правові висновки, викладені у Постановах Верховного суду, відповідно до яких конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.

Окрім того, відповідачем заявлено про пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності.

11.09.2023 від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який здійснює виведення ПАТ «Енаргобанк» з ринку, надійшли письмові пояснення, в яких зазначено про правомірність правочину щодо відступлення права вимоги від ПАТ «Енергобанк» до ТОВ «ФК «Інвест Кредо».

13.10.2023 від приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області надійшла належним чином засвідчена копія договору купівлі-продажу за реєстровим №2805.

16.10.2023 від приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області надійшла належним чином засвідчена копія договору купівлі-продажу за реєстровим №2584 з додатками.

21.12.2023 від ОСОБА_3 надійшли додаткові пояснення, які долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 липня 2023 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 15.08.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження з повідомленням сторін про дату, час та місце судового засідання. Призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12.01.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд.

У судовому засіданні представник позивача заявив клопотання про виклик свідка, яке з огляду на положення ч.2 ст.222 ЦПК України, залишено без розгляду.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 березня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Постановою Харківського апеляційного суду від 30 травня 2024 ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 березня 2024 року скасовано, справу направлено до Дзержинського районного суду м. Харкова для продовження розгляду.

07.08.2024 від представника позивача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду з огляду на відсутність в матеріалах справи договору про надання правової допомоги, укладеного між позивачем та адвокатом Шевченко Д.С.

У задоволенні клопотання відмовлено з огляду на те, що в матеріалах справи міститься ордер на надання правової допомоги, виданий адвокатом Шевченко Д.С. на представництво інтересів ОСОБА_1 , який не містить обмежень повноважень та є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката.

В судове засідання сторони не з`явились. Про дату, час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив.

ОСОБА_1 набула нежитлові приміщення першого поверху №1-1-:-1-13, загальною площею 253,5 кв.м. в літ. «А-5», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі- продажу від 07.09.2012, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною І.М. 07.09.2012 за реєстровим № 2965.

05.09.2013 між ПАТ «Енергобанк» та ТОВ «Нестандартна Реклама» укладено договір кредитної лінії №18/2013 із змінами та доповненнями, за яким ТОВ «Нестандартна Реклама» отримало від ПАТ «Енергобанк» на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у вигляді відкличної не відновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості у розмірі 800 000 (вісімсот тисяч) гривень терміном до 07.09.2015 зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 23 (двадцять три) % річних.

05.09.2013 між ПАТ «Енергобанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого остання виступила майновим поручителем за вищевказаним договором кредитної лінії №18/2013 між ПАТ «Енергобанк» та ТОВ «Нестандартна Реклама». Згідно з умовами вказаного договору предметом іпотеки є нежитлові приміщення першого поверху №1-1-:-1-13, загальною площею 253,5 кв.м. в літ. «А-5», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . За цим же договором оціночна вартість предмета іпотеки склала 1 112 000 (один мільйон сто дванадцять тисяч) гривень. Іпотечний договір 05.09.2013 посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області за реєстровим №1027 (надалі «Договір Іпотеки»).

Відповідно до частини третьоїстатті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням господарського суду Харківської області від 15.10.2015 у справі №922/5065/15 з ТОВ «Нестандартна Реклама» на користь ПАТ «Енергобанк» стягнуто заборгованість: за кредитом (прострочена) у розмірі 305 305,00 грн.; за відсотками - 106 365, 37 грн.; по комісії- 9600 грн.; пеню за прострочення сплати кредиту - 62 716, 02 грн.; пеню за прострочення сплати відсотків - 27 899, 89 грн.; пеню за прострочення сплати комісії - 3904 грн., судовий збір в сумі 10315,81 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 21.03.2016 у справі №639/8058/15-ц з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Енергобанк» стягнуто заборгованість за договором про надання кредитної лінії №18/2013 від 05.09.2013 та за договором поруки, укладеним 05.09.2013 між ОСОБА_1 та ПАТ «Енергобанк», у розмірі 515 790, 45 грн., судовий збір в сумі 5157,90 грн.

15.07.2016 постановою державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області відкрито виконавче провадження за виконавчим листом №639/8058/15-п, виданим 03.06.2016. та запропоновано ОСОБА_1 (боржнику) добровільно виконати рішення суду в строк до 22.07.2016.

Постановою головного державного виконавця Холодногірсько-Новобоварського відділу ДВС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 03.05.2023 накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках ОСОБА_1

19.09.2016 між ПАТ "Енергобанк" та ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ІНВЕСТ-КРЕДО" було укладено Договір про відступлення права вимог за Договором про надання кредитної лінії №18/2013 від 05.09.2013, а також було укладено Договір про відступлення права вимог за іпотечним договором.

В подальшому 30.09.2016 між ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ІНВЕСТ-КРЕДО" та ОСОБА_2 укладено Договір про відступлення права вимог за Договором про надання кредитної лінії №18/2013 від 05.09.2013, а також 30.09.2016 було укладено Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

В подальшому, 23.12.2016 ОСОБА_2 уклав з ТОВ «ПАЛЛАНТ-ГРУП» договір про відступлення права вимоги за договором про надання кредитної лінії №18/2013 від 05.09.2013 та іпотечним договором, останній був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С. Ю.

31.08.2017 на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_6 придбав у ТОВ «ПАЛЛАНТ-ГРУП» нежитлові приміщення 1-го поверху 1 - 1 -: 1 - 1 загальною площею 253,5 кв.м. в літ. «А-5», розташовані за адресою АДРЕСА_1 .

Як вбачається з копії договору купівлі-продажу від 31.08.2017 продавець (ТОВ "ПАЛЛАНТ-ГРУП") передає у власність покупцю ( ОСОБА_6 ), а покупець приймає нежитлові приміщення 1-го поверху 1 - 1 -: 1 - 1 загальною площею 253,5 кв.м. в літ. «А-5», розташовані за адресою АДРЕСА_1 . Вищевказане майно належить продавцю згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до нього, право власності зареєстровано ПН ХМНО ОСОБА_7 , 23.12.2016 року, номер запису про право власності 18299888, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 150060763101.

Після цього, спірні нежитлові приміщення були продані ОСОБА_6 ОСОБА_3 (на підставі договору купівлі-продажу від 21.06.2018) та ОСОБА_4 (на підставі договору купівлі-продажу від 02.07.2018) у розмірі 1/2 частки у праві власності кожному.

В подальшому ОСОБА_5 набув право власності на частину вказаних нежитлових приміщень згідно договору купівлі-продажу №2805 від 11.09.2019.

Станом на 30.06.2023 власниками спірних нежитлових приміщень були: ОСОБА_5 з часткою ; ОСОБА_4 з часткою ; ОСОБА_3 з часткою .

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов:

-факт відчуження майна;

-майно відчужене особою, яка не мала на це права;

-відчужене майно придбав добросовісний набувач;

-відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Правила частини першої статті 388ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).

У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

За змістом частини п`ятої статті 12Цивільного кодексуУкраїни добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Зобов`язання виникають з підстав, передбаченихстаттею 11 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України), зокремадоговорів.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина першастатті 1054 ЦК України).

Відповідно до частини першоїстатті 509 ЦК України,зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина першастатті 510 ЦК України).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 512 ЦК Україникредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору.Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язаннів обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина першастатті 514 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Статтею 1054 ЦК Українивизначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У пункті 1 частини першоїстатті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно дозаконунадає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначенихзаконом, та внесена до відповідного реєстру в установленомузакономпорядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначенихзаконом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.

Як вбачається з встановлених судами обставин, з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.

Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті512та статті1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

Вказана позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 31 жовтня 2018 року (справа № 465/646/11).

Визначаючи природу спірних договорів суд виходить з наступного.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-III «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 350 Господарського кодексу України факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

У статті 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Таким чином, у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу статей 512-518 Цивільного кодексу України можна зробити висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, із частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України та частини п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

У статті 350 Господарського кодексу України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно з частиною першою статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

За висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові №906/1174/18 від 16.03.2021, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом№ 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.

Також у вказаній постанові зазначено, що у постанові від 31.10.2018 у справі №465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок, який надалі застосувала у постанові від 10.11.2020 у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме - кредитор-банк або інша фінансова установа.

З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові у справі №906/1174/18, вона відступила від означеного загального висновку, сформульованого у постанові від 31.10.2018 у справі №465/646/11 (провадження №14-222цс18), конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

Враховуючи, що на час укладення оскаржуваних договорів ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» не було позбавлено банківської ліцензії та не перебувало у процедурі ліквідації (доказів зворотного суду не надано), відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечило положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме - кредитор-банк або інша фінансова установа.

Останнє є достатньою підставою для висновку про недійсність спірних договорів та обґрунтованості вимоги про витребування майна.

Разом з тим, позовна вимога про визнання правочинів недійсними є неналежним способом захисту правта інтересів, так як захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним,можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позовудо особи, яка незаконно володіє цим майном, з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18).

Як вже зазначалось, ОСОБА_3 заявлено про пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності.

Згідно з ч. 1 ст. 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У відповідності до ч. 1 ст. 258 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, норма ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

З метою забезпечення єдності судової практики, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 відступила від попередніх висновків, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

Таким чином, початок перебігу строку позовної давності у віндікаційних позовах, безпосередньо пов`язаний з моментом вибуття майна з власності позивача.

Крім того, в зазначеній постанові ВП ВС зазначено (п.п 7.10.,7.11 Постанови), що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Так, спірне майно вибуло з володіння позивача 23.12.2016, після реєстрації права власності за ТОВ «Палант-Груп».

Водночас, з позовною заявою позивач звернулась 24.07.2023, тобто майже через 7 років після укладання оскаржуваного договору.

Враховуючи те, що майно позивача було обтяжене іпотекою, беручи до уваги презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, та те, що державою забезпечено усі можливості щодо доступу особи до інформації про стан таких прав, позивач, на думку суду, мав можливість з 23.12.2016 (після реєстрації права власності за ТОВ "ПАЛЛАНТ-ГРУП") поцікавитися про стан свого майна, тим більш враховуючи наявність стягнутої за рішеннями судів заборгованості у зв`язку з невиконанням зобов`язання, за яке позивач поручився майном.

Таким чином, з огляду на встановлений ст.257 Цивільного кодексу України трирічний строк позовної давності у разі звернення з вимогами про визнання правочину недійсним та витребування майна, позовна давність за вимогою про визнання спірного договору недійсним сплинула 23.12.2019, а позов в цій частині поданий після спливу строку позовної давності.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Європейської конвенції з прав людини, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може стати в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, о мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (рішення від 22.10.1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства, рішення від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії".

За приписами ч.ч. 2-4 ст.267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Відповідач ОСОБА_6 у відзиві просив суд застосувати строк позовної давності у три роки.

Судом встановлено обґрунтованість вимог позивача в частинівитребування майна, проте, враховуючи вимоги ст.ст. 257, 261, 267 ЦК України суд відмовляє в задоволенні таких позовних вимог у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265, 270, 273, 351, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-кредо», треті особи: Публічне акціонерне товариство «Енергобанк», ОСОБА_6 , про визнання правочинів недійсними, витребування майна відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.О. Агапов